МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
13 листопада 2026 р. № 400/8505/26
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ярощука В.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії
ВСТАНОВИВ:
14 липня 2026 року до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (індексації грошового забезпечення) з моменту звільнення 17.11.2018 по день фактичного розрахунку 26.06.2026 (за 1896 робочих днів).
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що до 17.11.2018 він проходив військову службу у відповідача. Проте при виключенні його зі списків особового складу відповідача з ним не було проведено повного розрахунку. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.09.2025 у справі № 400/8988/24 зобов`язано відповідача перерахувати і виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018. На виконання зазначеного судового рішення 10.06.2026 відповідач виплатив йому грошове забезпечення у розмірі 79443,97 гривні. Провівши виплату грошового забезпечення на виконання зазначеного судового рішення, відповідач, як вважає позивач, протиправно не нарахував і не виплатив йому середній заробіток за час затримки розрахунку.
У відзиві на позовну заяву від 04.08.2026 відповідач заперечив проти позову і просив відмовити у його задоволенні в повному обсязі. Відзив умотивовано тим, що виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення не передбачені спеціальним військовим законодавством. Крім того, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні аз своєю суттю не відноситься до неустойки та не є санкцією за невиконання грошових зобов`язань. Це компенсаційна виплата за порушення права на оплату праці, до якої індексація грошового забезпечення не відноситься.
Позивач правом на подання відповіді на відзив не скористався.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ, ЗАЯВИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 20.07.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та витребувано у відповідача докази.
До відзиву на позовну заяву від 04.08.2026 відповідач додав частину витребуваних доказів. Водночас ним не було подано до суду першої інстанції витребувані в нього довідки про дату і розмір виплачених позивачу сум грошового забезпечення на виконання судового рішення у справі № 400/8988/24 і довідки про загальний розмір виплати, які були виплачені позивачу, при його виключенні 17.11.2018 зі списків особового складу та грошового забезпечення військової частини НОМЕР_1 .
Про причини неподання цих доказів відповідач суд не повідомив.
У зв`язку з розглядом справи в порядку письмового провадження, керуючись частиною четвертою статті 229 КАС України, суд не здійснював фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Розглянувши заяви по суті справи, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив таке.
Згідно з даними військового квитка позивача і витягу з послужного списку його було звільнено з військової служби, яку він проходив у відповідача, з 17.11.2018.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.09.2025 у справі № 400/8988/24 зобов`язано відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу індексацію грошового забезпечення в період з 01.01.2016 по 28.02.2018, враховуючи базовий місяць січень 2008 року, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, з урахуванням раніше виплачених сум.
Відповідно до Довідки АТ КБ «ПРИВАТНБАНК» від 09.07.2026 № I8BMQ25EE9J758NU на виконання судового рішення у справі № 400/8988/24 відповідач виплатив йому 26.06.2026 індексацію грошового забезпечення у розмірі 79443,97 гривні.
Вважаючи, що відповідач зобов`язаний був виплатити йому також середній заробіток за весь час затримки виплати грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з цим позовом.
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН ТА ВИСНОВКИ СУДУ
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам між сторонами, суд виходив із такого.
Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з частиною другою статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до абзацу першого частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності військових частин за невиплату або несвоєчасну виплату військовослужбовцю всіх належних сум. З метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації в цих правовідносинах суд дійшов висновку про можливість застосування норм КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16 і від 05.03.2021 у справі № 120/3276/19-а.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України (у редакції, чинній до 18.07.2022, тобто яка була чинна на день виключення позивача зі списків особового складу відповідача) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України (у редакції, чинній до 18.07.2022) обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
З наведеного випливає, що стаття 116 КЗпП України оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 КЗпП України передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
Тому застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати грошового забезпечення у повному розмірі на день виключення особи зі списків особового складу військової частини.
Винятком із цього правила є надання військовослужбовцем на те відповідної згоди, передбаченої пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008.
Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Статтею 117 КЗпП України (у редакції, чинній до 18.07.2022) визначена відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Із синтаксичного аналізу змісту цієї норми випливає, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо).
Аналіз такого правового врегулювання дає змогу зробити правовий висновок, який випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України (у редакції, чинній до 18.07.2022), про те, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічний правовий висновок міститься в постановах Верховного Суду від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 та від 30.04.2024 № 400/8493/23.
Таким чином, відповідно до законодавства, чинного до 18.07.2022, за несвоєчасний розрахунок зі звільненим працівником роботодавець підлягав притягненню до юридичної відповідальності у формі виплати середнього заробітку, який підлягав сплаті працівникові за весь період затримки виплати належних сум, і розмір цього середнього заробітку визначався із застосуванням принципу співмірності.
Проте Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-ІХ), який набрав чинності 19.07.2022, внесено зміни до статті 117 КЗпП України шляхом викладення її в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Отже, відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
У постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 Велика Палата Верховного Суду сформувала правовий висновок про те, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
У постанові від 30.09.2026 у справі № 520/18224/25 Верховний Суд зауважив, що відповідно до наведених вище висновків Великої Палати Верховного Суду, розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум, до того ж, одним з критеріїв для цього може бути поведінка сторін. Однак, це не означає можливості зменшувати суму відшкодування довільно, без жодного розрахунку числового виразника зменшення цієї суми.
Отже, для цілей обчислення середнього заробітку в цій справі (за весь спірний період до 18.07.2022 та за шість місяців щодо періоду після 19.07.2022) підлягає встановленню:
розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні;
загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат;
частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат;
частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11.05.2026 у справі № 380/1727/24.
Процедура нарахування середнього заробітку працівника визначається за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).
Відповідно до абзаців першого і четвертого пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.
У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.
Положеннями абзацу першого пункту 8 Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадиться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Так, відповідно до даних військового квитка позивача і витягу з послужного списку його було звільнено з військової служби, яку він проходив у відповідача, з 17.11.2018.
Відповідач нарахував і виплатив позивачу 26.06.2026 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.208 у розмірі 79443,97 грн, що підтверджується Довідкою АТ КБ «ПРИВАТНБАНК» від 09.07.2026 № I8BMQ25EE9J758NU.
Відповідно до Довідки відповідача, доданої до відзиву на позовну заяву від 04.08.2026, розмір грошового забезпечення позивача у вересні та жовтні 2018 року (останні два календарні місяці роботи, що передували місяцю звільнення) становив 8104,53 грн щомісячно.
Середньоденний заробіток позивача за останні два календарні місяці, що передували місяцю його виключення зі списків особового складу відповідача, становить 265,72 грн:
(?8104,53 (грошове забезпечення за вересень 2018 року) + ?8104,53 (грошове забезпечення за жовтень 2018 року)) / (30 (кількість днів вересня) + 31 (кількість днів жовтня)) ? ?265,72.
Середній заробіток позивача з 18.11.2018 (наступний день після дня виключення позивача зі списків особового складу відповідача) по 18.07.2022 складає 355799,08 грн (??265,72 (середньоденний заробіток позивача) Х 1339 (календарних днів затримки розрахунку при звільненні за період з 18.11.2018 по 18.07.2022) = ?355799,08).
Водночас розмір середнього заробітку за період з 19.07.2022 по 10.06.2026, який визначений відповідно до статті 117 КЗпП України (в редакції, чинній з 19.07.2022), становить 48892,48 грн: (?265,72 (середньоденний заробіток позивача) Х 184 (кількість календарних днів у шестимісячному періоді з 19.07.2022) = ?48892,48).
Розмір середнього заробітку з урахуванням принципу пропорційності становить 404691,56 грн ((?355799,08 + ?48892,48) = ?404691,56).
Отже, фактична сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні навіть з урахуванням принципу пропорційності (?404691,56) є неспівмірною із сумою несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення (?79443,97).
З метою з`ясування співмірності заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи Миколаївський окружний адміністративний суд постановив 20.07.2025 ухвалу про витребування у відповідача, зокрема довідки про дату і розмір виплачених позивачу сум грошового забезпечення на виконання судового рішення у справі № 400/8988/24 і довідки про загальний розмір виплати, які були виплачені позивачу, при його виключенні 17.11.2018 зі списків особового складу та грошового забезпечення військової частини НОМЕР_1 .
Відповідач вищезазначені витребувані докази до Миколаївського окружного адміністративного суду не подав, про причини їх ненадання не повідомив.
У зв`язку з цим, у суду першої інстанції відсутня можливість визначити розмір середнього заробітку як із застосуванням принципу співмірності.
Тому суд прийшов до висновку про зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити позивачу середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розмірі 100 відсотків суми несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення, що становить 79443,97 гривні.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 19.07.2021 у справі № 480/3354/19 та від 02.02.2023 у справі № 460/10582/21.
Оцінивши наявні у справі докази за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному й об`єктивному дослідженні, та врахувавши наведені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Водночас, задовольняючи позовні вимоги частково, суд, використовуючи повноваження, передбачені частиною другою статті 9 КАС України, самостійно визначає формулювання резолютивної частини судового рішення з метою її більш ефективного виконання та надання повного захисту правам позивача.
РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ
Згідно з платіжної інструкції на переказ готівки від 09.07.2026 № ПН707 за подання цього позову позивач сплатив судовий збір у розмірі 1331,50 гривні.
Водночас позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 12 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Враховуючи пункт 1 частини перший статті 7 Закону України «Про судовий збір», надмірно сплачений позивачем судовий збір за подання цього позову в розмірі 1331,50 грн може бути йому повернутий за його клопотанням за ухвалою суду.
Керуючись статтями 22, 139, 238, 241-246, 255, 295, 297 КАС України, суд
ВИРІШИВ:
1. Позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, спричиненої несвоєчасним перерахунком та виплатою індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018.
3. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток у розмірі 79443 (Сімдесят дев`ять тисяч чотириста сорок три) гривні 97 копійок за час затримки розрахунку при звільненні, спричиненої несвоєчасним перерахунком та виплатою індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018.
4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
6. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
7. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду.
8. Учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 );
відповідач: військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
9. Повний текст рішення суду складено 13.11.2026.
Суддя В. Г. Ярощук