МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
13 листопада 2026 р. № 400/8534/26
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ярощука В.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії
ВСТАНОВИВ:
14 липня 2026 року до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь час затримки проведеного остаточного розрахунку при виплаті належної індексації грошового забезпечення відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) за період, який визначений судом, по день фактичної виплати включно - 30.06.2026.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 31.12.2024 у справі № 400/10915/24 зобов`язано відповідача перерахувати і виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018. Проте, провівши 30.06.2026 виплату індексації грошового забезпечення в розмірі 82370,85 грн на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду, відповідач, на переконання позивача, протиправно не нарахував і не виплатив йому середній заробіток за час затримки розрахунку.
У відзиві на позовну заяву від 16.10.2026 № 1874 відповідач заперечив проти позову і просив у його задоволенні відмовити в повному обсязі. Відзив умотивовано тим, що позивач з військової служби не був звільнений, проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , що перебуває на фінансовому забезпеченні відповідача, що виключає можливість застосування приписів статті 117 Кодексу законів про працю України.
Позивач правом на подання відповіді на відзив не скористався.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ, ЗАЯВИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 20.07.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано у відповідача докази.
До відзиву на позовну заяву від 16.10.2026 № 1874 відповідач додав частину витребуваних в нього доказів, а щодо інших надав пояснення про причини їх неподання.
У зв`язку з розглядом справи в порядку письмового провадження, керуючись частиною четвертою статті 229 КАС України, суд не здійснював фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Розглянувши заяви по суті справи, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.
Згідно з Довідки військової частини НОМЕР_2 (форма 5) від 13.07.2026 № 84 позивач перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_2 .
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 31.12.2024 у справі № 400/10915/24, залишеного без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21.11.2025, позов позивача до відповідача задоволено, зокрема, зобов`язано відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу індексацію грошового забезпечення в період з 01.01.2016 по 28.02.2018.
Відповідно до платіжної відомості від 30.06.2026 № 196 відповідач виплатив йому 30.06.2026 індексацію грошового забезпечення на виконання судового рішення у справі № 400/10915/24 у розмірі 82370,85 гривні.
Вважаючи, що відповідач зобов`язаний був виплатити йому також середній заробіток за весь час затримки виплати грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з цим позовом.
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН ТА ВИСНОВКИ СУДУ
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходив з такого.
Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з частиною другою статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до абзацу першого частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність військових частин за невиплату або несвоєчасну виплату військовослужбовцю всіх належних сум. З метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації в цих правовідносинах суд дійшов висновку про можливість застосування норм КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Аналогічний правовий висновок викладений в постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16 і від 05.03.2021 у справі № 120/3276/19-а.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України (у редакції, чинній до 18.07.2022, тобто яка була чинна на день виключення позивача зі списків особового складу відповідача) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України (у редакції, чинній до 18.07.2022) обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Водночас Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-ІХ), який набрав чинності 19.07.2022, внесено зміни до статті 117 КЗпП України шляхом викладення її в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Отже, відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
У постановах від 26.06.2025 у справі № 400/8927/23 і від 03.02.2026 у справі № 400/5149/24 Верховний Суд сформував правовий висновок про те, що виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини саме по собі не свідчить про закінчення проходження ним військової служби. Таке виключення може бути зумовлене переведенням до іншої частини, зміною місця проходження служби або іншим адміністративним переміщенням. Натомість лише виключення зі списків особового складу військової частини у зв`язку із звільненням у запас чи відставку, смертю, визнанням безвісно відсутнім чи оголошенням померлим підтверджує закінчення проходження військової служби.
Так, згідно з Довідки військової частини НОМЕР_2 (форма 5) від 13.07.2026 № 84 позивач перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_2 .
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 31.12.2024 у справі № 400/10915/24, яке набрало законної сили 21.11.2025, установлено, що позивач як військовослужбовець знаходилася на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 , зокрема у період з 01.01.2016 по 28.02.2018.
Отже, у період з 01.01.2016 по 30.06.2026 безперервно проходила військову службу і перебувала на фінансовому забезпеченні відповідача.
Відтак фактичні обставини справи не відповідають гіпотезі частини першої статті 117 КЗпП України, яка передбачає відповідальність за затримку розрахунку саме при звільнення працівника, а тому ця норма не може бути застосована до спірних правовідносин, оскільки підставою виключення його зі списків особового складу відповідача було не звільнення з військової служби, а призначення на посаду до іншої військової частини. Поширення дії вказаної норми на випадок, який має місце у цій справі, протирічило б її змісту, сфері її дії й меті запровадження.
Оцінивши наявні у справі докази за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному й об`єктивному дослідженні, та врахувавши наведені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ
З огляду на те, що позивачу відмовлено у задоволенні позову, відсутні підстави для вирішення питання розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України.
Керуючись статтями 22, 139, 238, 241-246, 255, 295, 297 КАС України, суд
ВИРІШИВ:
1. У задоволені позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 відмовити повністю.
2. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
3. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
4. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду.
5. Учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 );
відповідач: військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).
6. Повний текст рішення суду складено 13.11.2026.
Суддя В.Г.Ярощук