Судові рішення

Рішення № 141477836 у справі № 400/8914/26 від 13.11.2026

Рішення від 13.11.2026 в адміністративній справі № 400/8914/26 (категорія «Військової служби»). Суд: Миколаївський окружний адміністративний суд, суддя Ярощук В.Г.

Справа№ 400/8914/26
СудМиколаївський окружний адміністративний суд
СуддяЯрощук В.Г.
Форма рішенняРішення
Форма судочинстваАдміністративне
КатегоріяВійськової служби
Дата ухвалення13.11.2026
Надійшло до реєстру14.11.2026
Оригіналreyestr.court.gov.ua/Review/141477836

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Менеджер допоможе з першим запуском.

Текст рішення

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 листопада 2026 р. № 400/8914/26

м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ярощука В.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, стягнення середнього заробітку в розмірі 141639,68 грн

ВСТАНОВИВ:

21 липня 2026 року до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) про:

визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (виплата індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 в розмірі 66164,46 грн) за період з 11.08.2023 по 23.06.2026, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати»;

стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (виплата індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 в розмірі 66164,46 грн) за період з 11.08.2023 по 23.06.2026, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» у розмірі 141639,68 гривні.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що до 10.08.2023 він проходив військову службу у відповідача. Проте при виключенні його зі списків особового складу відповідача з ним не було проведено повного розрахунку. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 01.12.2023 у справі № 400/10595/23 зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018. На виконання зазначеного судового рішення 23.06.2026 відповідач виплатив йому грошове забезпечення у розмірі 66164,46 гривні. Провівши виплату грошового забезпечення на виконання зазначеного судового рішення, відповідач, як вважає позивач, протиправно не нарахував і не виплатив йому середній заробіток за час затримки розрахунку.

У відзиві на позовну заяву від 07.08.2026 відповідач заперечив проти позову і просив залишити позов без розгляду або відмовити у його задоволенні в повному обсязі. Відзив умотивовано тим, що у провадженні Миколаївського окружного адміністративного суду перебуває одночасно декілька адміністративних справ за позовом позивача до відповідача про стягнення середнього заробітку у розмірі 141639,68 грн, а саме: № 400/8903/26, № 400/8906/26, № 400/8915/26. Також позивач пропустив строк звернення до суду в частині вимог про стягнення середнього заробітку, який підлягає обчисленню з дня його звільнення з військової служби. Крім того, позивач провів розрахунок суми середнього заробітку в розмірі 141639,68 грн з порушенням вимог законодавства.

Позивач правом на подання відповіді на відзив не скористався.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ, ЗАЯВИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 01.06.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та витребувано у відповідача докази.

До відзиву на позовну заяву від 07.08.2026 відповідач додав витребувані в нього докази.

У зв`язку з розглядом справи в порядку письмового провадження, керуючись частиною четвертою статті 229 КАС України, суд не здійснював фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Розглянувши заяви по суті справи, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив таке.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10.08.2023 № 231 позивач був виключений з 10.08.2023 зі списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення відповідача у зв`язку зі звільненням з військової служби.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 01.12.2023 № 400/10595/23 позов позивача до відповідача задоволено частково, зокрема зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу:

індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018;

грошове забезпечення, здійснити перерахунок всіх належних виплат при звільненні із застосуванням розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, станом на 01 січня календарного року з врахуванням підвищення прожиткового мінімуму для працездатних осіб згідно з Законами України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», «;Про Державний бюджет України на 2021 рік», «;Про Державний бюджет України на 2022 рік» та «;Про Державний бюджет України на 2023 рік» за період з 29.01.2020 по 10.08.2023, з урахуванням проведених раніше виплат;

одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в розмірі 25% місячного грошового забезпечення, обчислених із розмірів посадового окладу та розміру окладу за військове звання за кожний повий календарний рік служби (13 календарних років)) з врахуванням розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26.01.2024 у справі № 400/10595/23:

рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 01.12.2023 скасовано в частині позовних вимог про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення з врахуванням січня 2008 року як базового місяця, в задоволенні яких було відмовлено;

прийнято в цій частині постанову, якою вказані позовні вимоги задоволено;

зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення з врахуванням січня 2008 року як базового місяця;

в іншій частині рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 01.12.2023 року залишено без змін.

Відповідно до даних з банківського рахунку позивача відповідач виплатив йому 23.06.2026 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 у розмірі 66164,46 гривні.

Вважаючи, що відповідач зобов`язаний був виплатити йому також середній заробіток за весь час затримки виплати грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з цим позовом.

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН ТА ВИСНОВКИ СУДУ

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам між сторонами, суд виходив із такого.

Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частини п`ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

У постанові від 30.01.2025 у справі № 320/26833/23 Верховний Суд зазначив, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою, а тому строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення зазначеного заробітку обмежується місячним строком, який обчислюється з дня проведення остаточного розрахунку.

Відповідно до даних з банківського рахунку позивача відповідач виплатив йому 23.06.2026 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 у розмірі 66164,46 гривні.

Цей позов позивач надіслав до Миколаївського окружного адміністративного суду через установу поштового зв`язку 16.07.2026, тобто у межах місячного строку, з дня проведення остаточного розрахунку з ним (23.06.2026).

Тому суд відхилив як необґрунтоване твердження відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом.

Що стосується безпосередньо спірних правовідносин, то суд зазначає таке.

Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною другою статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності військових частин за невиплату або несвоєчасну виплату військовослужбовцю всіх належних сум. З метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації в цих правовідносинах суд дійшов висновку про можливість застосування норм КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16 і від 05.03.2021 у справі № 120/3276/19-а.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України (у редакції, чинній до 18.07.2022, тобто яка була чинна на день виключення позивача зі списків особового складу відповідача) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України (у редакції, чинній до 18.07.2022) обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

З наведеного випливає, що стаття 116 КЗпП України оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 КЗпП України передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.

Тому застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати грошового забезпечення у повному розмірі на день виключення особи зі списків особового складу військової частини.

Винятком із цього правила є надання військовослужбовцем на те відповідної згоди, передбаченої пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008.

Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Статтею 117 КЗпП України (у редакції, чинній до 18.07.2022) визначена відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Із синтаксичного аналізу змісту цієї норми випливає, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо).

Аналіз такого правового врегулювання дає змогу зробити правовий висновок, який випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України (у редакції, чинній до 18.07.2022), про те, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічний правовий висновок міститься в постановах Верховного Суду від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 та від 30.04.2024 № 400/8493/23.

Таким чином, відповідно до законодавства, чинного до 18.07.2022, за несвоєчасний розрахунок зі звільненим працівником роботодавець підлягав притягненню до юридичної відповідальності у формі виплати середнього заробітку, який підлягав сплаті працівникові за весь період затримки виплати належних сум, і розмір цього середнього заробітку визначався із застосуванням принципу співмірності.

Проте Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-ІХ), який набрав чинності 19.07.2022, внесено зміни до статті 117 КЗпП України шляхом викладення її в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Отже, відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

У постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 Велика Палата Верховного Суду сформувала правовий висновок про те, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

У постанові від 30.09.2026 у справі № 520/18224/25 Верховний Суд зауважив, що відповідно до наведених вище висновків Великої Палати Верховного Суду, розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум, до того ж, одним з критеріїв для цього може бути поведінка сторін. Однак, це не означає можливості зменшувати суму відшкодування довільно, без жодного розрахунку числового виразника зменшення цієї суми.

Отже, для цілей обчислення середнього заробітку в цій справі підлягає встановленню:

розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні;

загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат;

частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат;

частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11.05.2026 у справі № 380/1727/24.

Процедура нарахування середнього заробітку працівника визначається за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).

Відповідно до абзаців першого і четвертого пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.

У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Положеннями абзацу першого пункту 8 Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадиться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Так, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10.08.2023 № 231 позивач був виключений з 10.08.2023 зі списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення відповідача у зв`язку зі звільненням з військової служби.

Згідно з довідкою відповідача, доданої до відзиву на позовну заяву від 07.08.2026, загальний розмір виплат, які були нараховані та виплачені позивачу при виключенні його зі списків особового складу відповідача з 10.08.2023, становив 102373,44 гривні.

Також відповідач нарахував і виплатив позивачу 23.06.2026 на виконання судових рішень у справі № 400/10595/23 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 у розмірі 85927,87 грн, одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби в розмірі 118062,36 грн та грошове забезпечення за період з 29.01.2020 по 10.08.2023 у розмірі 294548,55 грн, що підтверджується довідками відповідача, доданими до відзиву на позовну заяву від 07.08.2026, а також платіжними інструкціями від 19.06.2026 № 1840, від 19.06.2026 № 1841 і від 19.06.2026 № 1842.

Таким чином, за наявними матеріалами справи при звільненні позивача з військової служби відповідач повинен був виплатити йому 10.08.2023 належні виплати в розмірі 256262,38 грн (?102373,44 + ?85927,87 + ?118062,36 + ?294548,55 = ?600912,22).

Розмір простроченої заборгованості з індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 становить 14,30 % від загального розміру належних при звільненні виплат (?85927,87 х 100 : ?600912,22 ? 14,30 %).

Відповідно до Довідки відповідача від 30.07.2026 № 1/1/643 розмір грошового забезпечення позивача за червень і липень 2023 року (останні два календарні місяці роботи, що передували місяцю звільнення) становив 23867,46 грн щомісячно.

Середньоденний заробіток позивача за останні два календарні місяці, що передували місяцю його виключення зі списків особового складу відповідача, становить 782,54 грн:

(?23867,46 (грошове забезпечення за червень 2023 року) + ?23867,46 (грошове забезпечення за липень 2023 року)) / (30 (кількість днів червня) + 31 (кількість днів липня)) ? ?782,54.

Середнього заробітку за період з 11.08.2023 по 23.06.2026, який визначений відповідно до статті 117 КЗпП України (в редакції, чинній з 19.07.2022), становить 143987,36 грн: (?782,54 (середньоденний заробіток позивача) Х 184 (кількість календарних днів у шестимісячному періоді з 11.08.2023 по 10.02.2024 включно) = ?143987,36).

Розмір середнього заробітку з урахуванням принципу пропорційності становить 20590,19 грн (?143987,36) х 14,30 % ? ?20590,19).

Отже, фактична сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні навіть з урахуванням принципу пропорційності (?20590,19) є співмірною із сумою несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення (?85927,87).

Відтак позовні вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку є обґрунтованими лише у вищезазначеній сумі.

Оцінивши наявні у справі докази за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному й об`єктивному дослідженні, та врахувавши наведені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Водночас, задовольняючи позовні вимоги частково, суд, використовуючи повноваження, передбачені частиною другою статті 9 КАС України, самостійно визначає формулювання резолютивної частини судового рішення з метою її більш ефективного виконання та надання повного захисту правам позивача.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Згідно з квитанції до платіжної інструкції від 16.07.2026 № 2.758778129.1 за подання цього позову позивач сплатив судовий збір у розмірі 1416,40 гривні.

Водночас позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 12 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Враховуючи пункт 1 частини перший статті 7 Закону України «Про судовий збір», надмірно сплачений позивачем судовий збір за подання цього позову в розмірі 1416,40 грн може бути йому повернутий за його клопотанням за ухвалою суду.

Керуючись статтями 22, 139, 238, 241-246, 255, 295, 297 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, спричиненої несвоєчасним перерахунком та виплатою індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018.

3. Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток у розмірі 20590 (Двадцять тисяч п`ятсот дев`яносто) гривень 19 копійок за час затримки розрахунку при звільненні, спричиненої несвоєчасним перерахунком та виплатою індексації грошового забезпечення за періоди з 01.12.2015 по 28.02.2018.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

6. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

8. Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 );

відповідач: військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).

9. Повний текст рішення суду складено 13.11.2026.

Суддя В. Г. Ярощук

Інші рішення у справі

ДатаДокументСуд
24.07.2026 Ухвала № 138473337 Миколаївський окружний адміністративний суд