МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
13 листопада 2026 р. № 400/9197/26
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ярощука В.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії
ВСТАНОВИВ:
29 липня 2026 року до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) про:
визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки грошової компенсації за не отримане речове майно по день фактичного розрахунку при звільненні, тобто 24.10.2025 по 28.06.2026 з розрахунку середнього грошового забезпечення за останні два календарні місяці;
зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки грошової компенсації за не отримане речове майно по день фактичного розрахунку при звільненні, тобто 24.10.2025 по 28.06.2026 з розрахунку середнього грошового забезпечення за останні два календарні місяці.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що до 24.10.2025 він проходив військову службу у відповідача. Проте при виключенні його зі списків особового складу відповідача з ним не було проведено повного розрахунку, а саме: компенсація за неотримане речове майно в розмірі 77499,06 грн була виплачена лише 28.06.2026. Позивач вважає, що при виплаті компенсація за неотримане речове майно відповідач протиправно не нарахував і не виплатив йому середній заробіток за час затримки розрахунку.
У відзиві на позовну заяву від 13.08.2026 відповідач заперечив проти позову і просив відмовити у його задоволенні в повному обсязі. Відзив умотивовано тим, що компенсація вартості неотриманого речового майна не є виплатою грошового забезпечення в розумінні статей 116 і 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Крім того, розрахунок позивача середнього заробітку складений за період понад шість місяців, що суперечить частині першій статті 117 КЗпП України. Відповідач зауважив, що затримка у виплаті позивачу компенсації речового майна була зумовлена виключно процедурою виділення бюджетних асигнувань на ці цілі в умовах воєнного стану, а не умисною протиправною бездіяльністю відповідача.
Позивач правом на подання відповіді на відзив не скористався.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ, ЗАЯВИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 29.07.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та витребувано у відповідача докази.
04.09.2026 відповідач подав до Миколаївського окружного адміністративного суду витребувані в нього докази.
У зв`язку з розглядом справи в порядку письмового провадження, керуючись частиною четвертою статті 229 КАС України, суд не здійснював фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Розглянувши заяви по суті справи, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив таке.
Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24.10.2025 № 305 позивач виключено з 24.10.2025 зі списків особового складу та всіх видів забезпечення військової частини НОМЕР_1 і, зокрема, наказано виплатити йому грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно відповідно до Порядку виплати військовослужбовця Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 (далі - Порядок № 178).
Відповідно до Довідки АТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 20.07.2026 № 9REA7BND4MK7QA05 відповідач виплатив позивачу 28.06.2026 77499,06 гривні.
Вважаючи, що відповідач зобов`язаний був виплатити йому також середній заробіток за весь час затримки виплати вказаної компенсації, позивач звернувся до суду з цим позовом.
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН ТА ВИСНОВКИ СУДУ
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам між сторонами, суд виходив із такого.
Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини п`ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
У постанові від 30.01.2025 у справі № 320/26833/23 Верховний Суд зазначив, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою, а тому строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення зазначеного заробітку обмежується місячним строком, який обчислюється з дня проведення остаточного розрахунку.
Відповідно до Довідки АТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 20.07.2026 № 9REA7BND4MK7QA05 відповідач виплатив позивачу 28.06.2026 77499,06 гривні.
Цей позов позивач подав до Миколаївського окружного адміністративного суду 24.07.2026, тобто у межах місячного строку, з дня проведення остаточного розрахунку з ним (28.06.2026).
Що стосується безпосередньо спірних правовідносин, то суд зазначає таке.
Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з частиною другою статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до абзацу першого частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності військових частин за невиплату або несвоєчасну виплату військовослужбовцю всіх належних сум. З метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації в цих правовідносинах суд дійшов висновку про можливість застосування норм КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16 і від 05.03.2021 у справі № 120/3276/19-а.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України обумовлено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
З наведеного слідує, що стаття 116 КЗпП України оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 КЗпП України передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
Тому застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати грошового забезпечення у повному розмірі на день виключення особи зі списків особового складу військової частини.
Винятком із цього правила є надання військовослужбовцем на те відповідної згоди, передбаченої пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008.
Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Щодо питання віднесення компенсації за неотримане речове майно військовослужбовцю до «належними звільненому працівникові сумами» Верховний Суд у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 зауважив, що речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю, а спрямоване насамперед на задоволення потреб військовослужбовців під час несення ними військової служби.
Верховний Суд зазначив, що речове майно може бути різноманітним: майном особистого користування (предмети військової форми одягу, взуття та спорядження, які видаються у власне користування військовослужбовців) та інвентарним майном, яке є власністю військової частини та використовується особовим складом тимчасово під час проведення спеціальних робіт, несення бойового чергування, варти тощо, і лише перший вид майна, у разі його неотримання, підлягає грошовій компенсації. Тож дійшов висновку про те, що речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця.
Компенсацію за неотримане речове майно слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум. Констатував, що умовою для виникнення обов`язку виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини, є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби.
Тобто, якщо військовослужбовець під час проходження служби звертався до військової частини з рапортом про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, і така компенсація не виплачена йому під час проходження служби або у день виключення особи зі списків особового складу військової частини, то у цьому разі компенсація вважатиметься частиною «сум, що належать працівнику та підлягають виплаті у день звільнення». І, відповідно, невиплата такої компенсації у день виключення зі списків особового складу матиме наслідком застосування до відповідача санкції за невиплату відповідної суми при звільненні, передбачену статтею 117 КЗпП України.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 10.10.2024 у справі № 420/1717/22.
Суд встановив, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24.10.2025 № 305 позивач виключено з 24.10.2025 зі списків особового складу та всіх видів забезпечення військової частини НОМЕР_1 і, зокрема, наказано виплатити йому грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно відповідно до Порядку № 178.
Будь-яких відомостей і доказів того, що позивач звернувся до відповідача з рапортом про виплату йому компенсації вартості за неотримане речове майно після виключення його з 24.10.2025 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 відповідач суду не надав.
Відтак, враховуючи абзац перший частини другої статті 77 КАС України, суд дійшов висновку, що на день виключення позивачки зі списків особового складу відповідач зобов`язаний був виплатити йому компенсацію вартості за неотримане речове майно у сумі 77499,06 грн на підставі вищезазначеного наказу.
Таким чином, відповідач не виплатив позиваці компенсацію вартості за неотримане речове майно у день звільнення, а тому в нього виник обов`язок виплатити позивачу в день виплати вказаної компенсації (28.06.2026) також і середній заробіток за весь час затримки, тобто за період з 25.10.2025 по 28.06.2026.
У постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 Велика Палата Верховного Суду сформувала правовий висновок про те, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
У постанові від 30.09.2026 у справі № 520/18224/25 Верховний Суд зауважив, що відповідно до наведених вище висновків Великої Палати Верховного Суду, розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум, до того ж, одним з критеріїв для цього може бути поведінка сторін. Однак, це не означає можливості зменшувати суму відшкодування довільно, без жодного розрахунку числового виразника зменшення цієї суми.
Отже, для цілей обчислення середнього заробітку в цій справі підлягає встановленню:
розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні;
загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат;
частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат;
частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11.05.2026 у справі № 380/1727/24.
Процедура нарахування середнього заробітку працівника визначається за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).
Відповідно до абзаців першого і четвертого пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.
У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.
Положеннями абзацу першого пункту 8 Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадиться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Так, згідно з Розрахунком при звільненні, доданого відповідачем до заяви від 04.09.2026, при звільненні позивача з військової служби йому було нараховано та виплачено грошове забезпечення в загальному розмірі 699391,90 гривні.
Відповідно до Довідки АТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 20.07.2026 № 9REA7BND4MK7QA05 відповідач виплатив позивачу 28.06.2026 77499,06 гривні.
Таким чином, за наявними матеріалами справи при звільненні позивача з військової служби відповідач повинен був виплатити йому 24.10.2025 належні виплати в розмірі 776890,96 грн (?699391,90 + ?77499,06 = ?776890,96).
Розмір простроченої заборгованості з грошової компенсації за неотримане речове майно становить 9,98 % від загального розміру належних при звільненні виплат (?77499,06 х 100 : ?776890,96 ? 9,98 %).
Відповідно до Довідки відповідача від 09.11.2025 № 1/1/1001 розмір грошового забезпечення позивача за серпні та вересні 2025 року (останні два календарні місяці роботи, що передували місяцю звільнення) становив 25488,15 грн щомісячно.
Середньоденний заробіток позивача за останні два календарні місяці, що передували місяцю його виключення зі списків особового складу відповідача, становить 835,68 грн:
(?25488,15 (грошове забезпечення за серпень 2025 року) + ?25488,15 (грошове забезпечення за вересень 2025 року)) / (31 (кількість днів серпня) + 30 (кількість днів вересня)) ? ?835,68.
Середнього заробітку за період з 25.10.2025 по 28.06.2026, який визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, становить 152093,76 грн: (?835,68 (середньоденний заробіток позивача) Х 182 (кількість календарних днів у шестимісячному періоді з 25.10.2025 по 24.04.2026 включно) = ?152093,76).
Розмір середнього заробітку з урахуванням принципу пропорційності становить 15178,96 грн (?152093,76 х 9,98 % ? ?15178,96).
Отже, фактична сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні навіть з урахуванням принципу пропорційності (?15178,96) є співмірною із сумою несвоєчасно виплаченої грошової компенсації за неотримане речове майно (?77499,06).
Відтак позовні вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку є обґрунтованими лише у вищезазначеній сумі.
Оцінивши наявні у справі докази за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному й об`єктивному дослідженні, та врахувавши наведені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Водночас, задовольняючи позовні вимоги частково, суд, використовуючи повноваження, передбачені частиною другою статті 9 КАС України, самостійно визначає формулювання резолютивної частини судового рішення з метою її більш ефективного виконання та надання повного захисту правам позивача.
РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ
Позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 12 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» і не поніс документально підтверджених судових витрат, пов`язаних з розглядом цієї справи в суді, а тому розподіл судових витрат у порядку статті 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 22, 139, 238, 241-246, 255, 295, 297 КАС України, суд
ВИРІШИВ:
1. Позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, спричиненої несвоєчасною виплатою грошової компенсації за неотримане речове майно при його звільненні.
3. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати йому грошової компенсації за неотримане речове майно при його звільненні в розмірі 15178 (П`ятнадцять тисяч сто сімдесят вісім) гривень 96 копійок.
4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
6. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
7. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду.
8. Учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 );
відповідач: військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
9. Повний текст рішення суду складено 13.11.2026.
Суддя В. Г. Ярощук