Судові рішення

Рішення № 141477840 у справі № 400/12362/26 від 13.11.2026

Рішення від 13.11.2026 в адміністративній справі № 400/12362/26 (категорія «Військової служби»). Суд: Миколаївський окружний адміністративний суд, суддя Ярощук В.Г.

Справа№ 400/12362/26
СудМиколаївський окружний адміністративний суд
СуддяЯрощук В.Г.
Форма рішенняРішення
Форма судочинстваАдміністративне
КатегоріяВійськової служби
Дата ухвалення13.11.2026
Надійшло до реєстру14.11.2026
Оригіналreyestr.court.gov.ua/Review/141477840

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Менеджер допоможе з першим запуском.

Текст рішення

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 листопада 2026 р. № 400/12362/26

м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ярощука В.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

01 жовтня 2026 року до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) про:

визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо непроведення позивачу нарахування та виплати середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за весь час затримки по день фактичного розрахунку 28.08.2026 по виплаті грошового забезпечення за період з 02.03.2020 по 19.05.2023 у розмірі 214832,51 грн;

зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за весь час затримки по день фактичного розрахунку 28.08.2026 по грошового забезпечення за період з 02.03.2020 по 19.05.2023 у розмірі 214832,51 грн, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100), із застосуванням істотної частки середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з врахуванням висновків щодо застосування норм права, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 провадження № 11-1329апп18 та постанові Верховного Суду від 30.04.2024 у справі № 400/8493/23 адміністративне провадження № К/990/11549/24.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що до 21.06.2024 він проходив військову службу у відповідача. Проте при виключенні його зі списків особового складу відповідача з ним не було проведено повного розрахунку. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21.05.2026 у справі № 400/7169/24 зобов`язано відповідача перерахувати і виплатити позивачу грошове забезпечення за період з 02.03.2020 по 19.05.2023 з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за спеціальним званням та додаткових видів грошового забезпечення, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідних років. На виконання зазначеного судового рішення 28.08.2026 відповідач виплатив йому грошове забезпечення у розмірі 214832,51 гривні. Провівши виплату грошового забезпечення на виконання зазначеного судового рішення, відповідач, як вважає позивач, протиправно не нарахував і не виплатив йому середній заробіток за час затримки розрахунку.

У відзиві на позовну заяву від 20.10.2026 відповідач заперечив проти позову і просив залишити його без розгляду або відмовити у його задоволенні повністю. Відзив умотивовано тим, що позивач звернувся до адміністративного суду з цим позовом з пропущенням встановленого частиною п`ятою статті 122 КАС України місячного строку. Відповідач також стверджував, що позовні вимоги в частині періоду з 22.12.2024 по 28.08.2026 не можуть бути задоволені за жодних обставин. Між сторонами існував спір про розмір належних позивачу виплат. Відшкодування за час затримки у цій справі не може визначатися автоматично в розмірі повного середнього заробітку. Його розмір повинен визначити суд з урахуванням часткового вирішення спору на користь позивача, фактичних обставин несвоєчасного розрахунку та поведінки роботодавця. На його думку, за затримку виплати однією і тієї ж грошової суми позивач просить застосувати два види відповідальності: середній заробіток (у цій справі) та компенсацію втрати частини доходів за весь час затримки (справа № 400/12370/26).

Позивач правом на подання відповіді на відзив не скористався.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ, ЗАЯВИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 02.10.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та витребувано у відповідача докази.

До відзиву на позовну заяву від 20.10.2026 відповідач додав витребувані в нього докази.

У зв`язку з розглядом справи в порядку письмового провадження, керуючись частиною четвертою статті 229 КАС України, суд не здійснював фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Розглянувши заяви по суті справи, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив таке.

Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 21.06.2024 № 178 позивача виключено з 21.06.2024 зі списків особового складу та всіх видів забезпечення відповідача у зв`язку з його звільненням з військової служби у відставку.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21.05.2026 у справі № 400/7169/24 зобов`язано відповідача, зокрема, провести нарахування та виплату позивачу за період з 02.03.2020 по 19.05.2023 включно грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення за 2020-2022 роки з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» із одночасною компенсацією втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, включно з одночасним відрахуванням 1,5 % військового збору, та із одночасною грошовою компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються і грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу згідно пунктів 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

Відповідно до Довідки АТ КБ «ПРИВАТНБАНК» від 30.08.2026 № L37L9CU4V6QG5DHO відповідач виплатив позивачу 28.08.2026 грошове забезпечення у розмірі 214832,51 гривні.

Вважаючи, що відповідач зобов`язаний був виплатити йому також середній заробіток за весь час затримки виплати грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з цим позовом.

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН ТА ВИСНОВКИ СУДУ

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам між сторонами, суд виходив із такого.

Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частини п`ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

У постанові від 30.01.2025 у справі № 320/26833/23 Верховний Суд зазначив, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою, а тому строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення зазначеного заробітку обмежується місячним строком, який обчислюється з дня проведення остаточного розрахунку.

Відповідно до Довідки АТ КБ «ПРИВАТНБАНК» від 30.08.2026 № L37L9CU4V6QG5DHO відповідач виплатив позивачу 28.08.2026 грошове забезпечення у розмірі 214832,51 гривні.

Цей позов позивач надіслав до Миколаївського окружного адміністративного суду через установу поштового зв`язку згідно з ярликом до поштового відправлення № 55214[телефон приховано].09.2026, тобто у межах місячного строку, з дня проведення остаточного розрахунку з ним (28.08.2026).

Тому суд відхилив як необґрунтоване твердження відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом.

Що стосується безпосередньо спірних правовідносин, то суд зазначає таке.

Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною другою статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності військових частин за невиплату або несвоєчасну виплату військовослужбовцю всіх належних сум. З метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації в цих правовідносинах суд дійшов висновку про можливість застосування норм КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16 і від 05.03.2021 у справі № 120/3276/19-а.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України (у редакції, чинній до 18.07.2022, тобто яка була чинна на день виключення позивача зі списків особового складу відповідача) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України (у редакції, чинній до 18.07.2022) обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

З наведеного випливає, що стаття 116 КЗпП України оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 КЗпП України передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.

Тому застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати грошового забезпечення у повному розмірі на день виключення особи зі списків особового складу військової частини.

Винятком із цього правила є надання військовослужбовцем на те відповідної згоди, передбаченої пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008.

Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Статтею 117 КЗпП України (у редакції, чинній до 18.07.2022) визначена відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Із синтаксичного аналізу змісту цієї норми випливає, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо).

Аналіз такого правового врегулювання дає змогу зробити правовий висновок, який випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України (у редакції, чинній до 18.07.2022), про те, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічний правовий висновок міститься в постановах Верховного Суду від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 та від 30.04.2024 № 400/8493/23.

Таким чином, відповідно до законодавства, чинного до 18.07.2022, за несвоєчасний розрахунок зі звільненим працівником роботодавець підлягав притягненню до юридичної відповідальності у формі виплати середнього заробітку, який підлягав сплаті працівникові за весь період затримки виплати належних сум, і розмір цього середнього заробітку визначався із застосуванням принципу співмірності.

Проте Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-ІХ), який набрав чинності 19.07.2022, внесено зміни до статті 117 КЗпП України шляхом викладення її в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Отже, відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

У постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 Велика Палата Верховного Суду сформувала правовий висновок про те, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

У постанові від 30.09.2026 у справі № 520/18224/25 Верховний Суд зауважив, що відповідно до наведених вище висновків Великої Палати Верховного Суду, розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум, до того ж, одним з критеріїв для цього може бути поведінка сторін. Однак, це не означає можливості зменшувати суму відшкодування довільно, без жодного розрахунку числового виразника зменшення цієї суми.

Отже, для цілей обчислення середнього заробітку в цій справі підлягає встановленню:

розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні;

загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат;

частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат;

частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11.05.2026 у справі № 380/1727/24.

Процедура нарахування середнього заробітку працівника визначається за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).

Відповідно до абзаців першого і четвертого пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.

У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Положеннями абзацу першого пункту 8 Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадиться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Так, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 21.06.2024 № 178 позивача виключено з 21.06.2024 зі списків особового складу та всіх видів забезпечення відповідача у зв`язку з його звільненням з військової служби у відставку.

Згідно з довідкою відповідача від 14.10.2026 № 24/5/743 загальний розмір виплат, які були нараховані та виплачені позивачу при виключенні його зі списків особового складу відповідача, становив 209922,77 гривні.

Також відповідач нарахував і виплатив позивачу 28.08.2026 грошове забезпечення у розмірі 214832,51 грн, що підтверджується Відомістю розподілу виплат до військової частини НОМЕР_1 від 28.08.2026 № 260828РВ00[телефон приховано].

Отже, за наявними матеріалами справи при звільненні позивача з військової служби відповідач повинен був виплатити йому 21.06.2024 належні виплати в розмірі 424755,28 грн (?209922,77 + ?214832,51 = ?424755,28).

Розмір простроченої заборгованості з грошового забезпечення становить 50,58 % від загального розміру належних при звільненні виплат (?214832,51 х 100 : ?424755,28 ?? 50,58 %).

Відповідно до Довідки відповідача від 14.10.2026 № 24/5/742 у квітні та травні 2024 року (останні два календарні місяці роботи, що передували місяцю звільнення) становив 24600,38 грн щомісячно.

Середньоденний заробіток позивача за останні два календарні місяці, що передували місяцю його виключення зі списків особового складу відповідача, становить 806,57 грн:

(?24600,38 (грошове забезпечення за квітень 2024 року) + ?24600,38 (грошове забезпечення за травень 2024 року)) / (30 (кількість днів квітня) + 31 (кількість днів травня)) ? ?806,57.

Розмір середнього заробітку за період з 22.06.2024 по 28.08.2026, який визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, становить 147602,31 грн: (?806,57 (середньоденний заробіток позивача) Х 183 (кількість календарних днів у шестимісячному періоді з 22.06.2024 по 21.12.2024 включно) = ?147602,31).

Розмір середнього заробітку з урахуванням принципу пропорційності становить 74657,25 грн (?147602,31 х 50,58 % ? ?74657,25).

Отже, фактична сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні навіть з урахуванням принципу пропорційності (?74657,25) є співмірною із сумою несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення (?214832,51).

Відтак позовні вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку є обґрунтованими лише у вищезазначеній сумі.

Також суд відхилив як необґрунтоване твердження відповідача про те, що позивач просить застосувати до нього одночасно два види відповідальності, оскільки компенсація втрати частини доходів за весь час затримки не є видом юридичної відповідальності, а носить компенсаторний характер.

Оцінивши наявні у справі докази за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному й об`єктивному дослідженні, та врахувавши наведені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Водночас, задовольняючи позовні вимоги частково, суд, використовуючи повноваження, передбачені частиною другою статті 9 КАС України, самостійно визначає формулювання резолютивної частини судового рішення з метою її більш ефективного виконання та надання повного захисту правам позивача.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 12 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» і не поніс документально підтверджених судових витрат, пов`язаних з розглядом цієї справи в суді, а тому розподіл судових витрат у порядку статті 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 22, 139, 238, 241-246, 255, 295, 297 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, спричиненої несвоєчасним перерахунком та виплатою грошового забезпечення за період з 02.03.2020 по 19.05.2023, розмір якого визначається з урахуванням посадового окладу, окладу за спеціальним званням та додаткових видів грошового забезпечення, обчислених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

3. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток у розмірі 74657 (Сімдесят чотири тисячі шістсот п`ятдесят сім) гривень 25 копійок за час затримки розрахунку при звільненні, спричиненої несвоєчасним перерахунком та виплатою грошового забезпечення за період з 02.03.2020 по 19.05.2023, розмір якого визначається з урахуванням посадового окладу, окладу за спеціальним званням та додаткових видів грошового забезпечення, обчислених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

6. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

8. Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 );

відповідач: військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).

9. Повний текст рішення суду складено 13.11.2026.

Суддя В. Г. Ярощук

Інші рішення у справі

ДатаДокументСуд
02.10.2026 Ухвала № 140285083 Миколаївський окружний адміністративний суд