ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 листопада 2026 року
м. Харків
справа № 610/3656/25
провадження № 22-ц/818/2814/26
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого - Тичкової О.Ю.
Суддів колегії - Пилипчук Н.П., Яцини В.Б.
за участю секретаря судового засідання Риндіч О.Б.
сторони справи:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харків апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 07 січня 2026 року у складі судді Феленка Ю.А.,-
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2025 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором про надання банківських послуг б/н від 02.11.2021 у розмірі 181028,98 грн, а також судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 02.11.2021 відповідач ознайомився з умовами кредитування, підписав Паспорт кредиту і Заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, уклавши у такий спосіб договір про надання банківських послуг (далі - Договір). За умовами договору відповідач отримав кредит у виді встановленого кредитного ліміту - відновлюваної кредитної лінії до 200 000 грн на картку "Універсальна GOLD", із строком кредитування 12 місяців з пролонгацією, процентною ставкою 40,8% річних та 60% річних від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України встановлюються за домовленістю сторін у процентах від простроченої суми заборгованості, сплатою мінімального обов`язкового платежу на поточний рахунок, для якого відкрито кредитну картку, до останнього календарного числа (включно) місяця, наступного за місяцем, у якому було здійснено витрати за рахунок кредитного ліміту, розміром мінімального обов`язкового платежу - 5% від суми заборгованості, але не менше ніж 100 грн, щомісячно, або 10% від суми заборгованості, але не менше 100 грн, щомісячно - у разі прострочки, починаючи з другого місяця прострочення. Заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг відповідачем підписано у системі самообслуговування Приват24 за допомогою OTP пароля, про що зазначено в полі підпис Клієнта із позначкою дати та часу. Використання OTP пароля в якості простого електронного підпису погоджено з відповідачем у Анкеті-заяві від 22.09.2020, яка підписана останнім власноруч на планшеті, що відповідає вимогам Постанови НБУ від 13.12.2019 № 151 "Про затвердження Положення про застосування цифрового власноручного підпису в банківській системі України". На підставі укладеного Договору відповідач отримав платіжний інструмент кредитну картку № НОМЕР_1 із строком дії - 11/25, тип - Універсальна GOLD.
Позивач взяті на себе обов`язки за договором виконав у повному обсязі. Тоді як відповідач ОСОБА_1 , користуючись грошовими коштами за рахунок відновлювальної кредитної лінії, взяті на себе зобов`язання щодо повернення грошових коштів за кредитним договором належним чином не виконував, внаслідок чого станом на 07.09.2025 виникла заборгованість у сумі 181 028,98 грн, яка складається p: заборгованості за тілом кредиту в сумі 145 860,16 грн, заборгованості за простроченими відсотками в сумі 35 168,82 грн.
Рішенням Балаклійського районного суду Харківської області від 07 січня 2026 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК "ПРИВАТБАНК" заборгованість за кредитним договором від 02.11.2021 в сумі 181 028, 98 грн та витрати зі сплати судового збору в сумі 2 422,40 гривні.
Не погоджуючись із рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду скасувати, у задоволенні позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд неповно встановив обставини у справі та дійшов помилкового висновку про доведеність позовних вимог. ОСОБА_1 заперечував належність підпису та заявляв клопотання щодо необхідності проведення почеркознавчої експертизи. Застосування аналога власноручного підпису можливе лише за наявності письмової згоди сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів підпису. Суд першої інстанції дійшов висновку про існування такої згоди, однак спосіб виконання підпису на наданих копіях документів викликає обґрунтовані сумніви щодо його власного підпису, що потребує спеціальних знань та проведення експертизи. Надана до матеріалів справи фотокопія паспорта містить зображення підпису, спосіб виконання якого не дає можливості однозначно встановити його власний підпис, а зовнішні ознаки свідчать про можливе технічне відтворення підпису. Оригінал документа судом не досліджувався, експертна перевірка не проводилася, а тому висновок про власноручний характер підпису є передчасним та ґрунтується на припущеннях. Крім того, відсутні належні докази того, що зазначена фотокопія відповідає оригіналу документа та була засвідчена безпосередньо відповідачем у встановленому законом порядку. За таких обставин використання вказаної фотокопії як підтвердження проходження ідентифікації є необґрунтованим. Посилання суду на факт користування кредитними коштами не може свідчити про укладання кредитного договору , оскільки не підтверджує погодження з умовами кредитування, процентною ставкою та іншими істотними умовами договору . Відсутність альтернативного розрахунку позивача не підтверджує правильність наданого банком розрахунку. Суд не встановив момент виникнення права вимоги за спірним зобов`язанням, дату припинення виконання договору чи дату останнього платежу ,що унеможливлює правильне застосування норм щодо позовної давності.
Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін у справі, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 22.09.2020 ОСОБА_1 власноручним цифровим підписом підписав 3 Анкети-заяви клієнта-фізичної особи про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг з метою відкриття рахунку в АТ КБ "ПРИВАТБАНК". Вказані анкети-заяви містять загальну інформацію про відповідача, а також згоду на використання простого електронного підпису під час надання банком будь-яких послуг, у тому числі послуг з переказу коштів, укладенні між сторонами кредитних договорів та інших правочинів. Сторонами обумовлено визнання правочинів у вигляді електронних документів із використанням простих електронних підписів дійсними та обов`язковими для сторін та такими, що не потребують додаткового підтвердження (а.с. 41-43).
02.11.2021 о 16:13 год відповідач з використанням ОТП пароля підписав Заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг. Підписанням цієї заяви відповідач приєднався до розділу "Загальні положення", підрозділів "Кредитні картки", "Поточні рахунки", "Використання картки", "Віддалені канали обслуговування", "Оплата частинами та миттєва розстрочка" Умов та Правил надання банківських послуг АТ КБ "ПРИВАТБАНК", що розміщені в мережі інтернет за адресою https://privatbank.ua/terms в редакції, чинній на дату підписання цієї заяви, які разом становлять Договір банківського рахунка (далі - Договір), та підтвердив, що приймає всі права та обов`язки, визначені цим договором та зобов`язується їх виконувати. При цьому, вказаною заявою між сторонами було узгоджено максимальний кредитний ліміт - до 200 000 грн, строк кредитування - 12 місяців, процентна ставка, відсотків річних - 40,8 % для карт Універсальна "GOLD", проценти у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України - 60% за від простроченої суми заборгованості. Доказів того, що зазначені умови в цілому, або їх частина, визнавалися недійсними, сторонами суду не надано (а.с. 35-40).
В матеріалах справи наявний паспорт споживчого кредиту ОТП, який підписаний паролем 02.11.2021 о 16:13 год. Паспорт споживчого кредиту містить аналогічні умови кредитування, що і Заява (а.с. 44-48).
З довідки від 15.08.2025 убачається, що АТ КБ "ПРИВАТБАНК" 01.08.2016 видав ОСОБА_1 кредитну картку "Універсальна" № НОМЕР_2 із строком дії до 03/20 та 31.10.2017 - кредитну картку "Універсальна GOLD" № НОМЕР_3 із строком дії до 05/21 (а.с. 119).
На виконання умов договору 02.11.2021 позивач видав ОСОБА_1 кредитну картку "Універсальна GOLD" № НОМЕР_1 із строком дії до 11/25 (а.с. 119).
За даними довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ім`я ОСОБА_1 30.01.2017 на його кредитну картку було встановлено кредитний ліміт, який було неодноразово збільшено, максимально - 08.01.2024 до 150 000 грн, та 04.04.2025 - зменшено до 0 грн (а.с. 118).
Відповідач користувався кредитними коштами, здійснював часткове погашення заборгованості, що убачається з виписки за договором за період 01.11.2021 - 07.09.2025 (а.с. 33-34).
Згідно розрахунку заборгованості за Договором б/н від 02.11.2021 станом на 07.09.2025 заборгованість становить 181 028,98 грн з яких: 145 860,16 грн - тіло кредиту, 35 168,82 грн - прострочені відсотки (а.с. 9-32).
Відповідно до частин першої, другої статті 207 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Статтею 6 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Нормою статті 639 ЦК України передбачено, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Згідно зі ст. 12 Закону України "Про електронну комерцію" (далі - Закону) такі електронні правочини, а також електронні правочини, щодо яких сторони домовилися про підписання, мають бути підписані за допомогою електронного підпису або електронного цифрового підпису, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису або іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до частини 12 статті 11 Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
У статті 526 ЦК України зазначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини другої статті 76 ЦПК України, частини другої статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Засобами доказування є письмові, речові і електронні докази; висновки експертів; показання свідків.
Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи. Обов`язок доказування покладається на сторін. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності. Суд не може збирати докази за власною ініціативою.
Згідно з частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як підтверджується матеріалами справи, що між сторонами виникли кредитні правовідносини на підставі договору б/н від 02.11.2021, за умовами якого ОСОБА_1 отримав грошові кошти у виді відновлювальної кредитної лінії з лімітом до 200 000 грн, встановленого на його кредитну карту "Універсальна GOLD" № НОМЕР_1 із строком дії до 11/25. Строк кредитування становить 12 місяців з пролонгацією.
02.11.2021 о 16:13 год відповідач з використанням ОТП пароля підписав Заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг. Підписанням цієї заяви відповідач приєднався до розділу "Загальні положення", підрозділів "Кредитні картки", "Поточні рахунки", "Використання картки", "Віддалені канали обслуговування", "Оплата частинами та миттєва розстрочка" Умов та Правил надання банківських послуг АТ КБ "ПРИВАТБАНК", що розміщені в мережі інтернет за адресою https://privatbank.ua/terms в редакції, чинній на дату підписання цієї заяви, які разом становлять Договір банківського рахунка (далі - Договір), та підтвердив, що приймає всі права та обов`язки, визначені цим договором та зобов`язується їх виконувати. При цьому, вказаною заявою між сторонами було узгоджено максимальний кредитний ліміт - до 200 000 грн, строк кредитування - 12 місяців, процентна ставка, відсотків річних - 40,8 % для карт Універсальна "GOLD", проценти у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України - 60% за від простроченої суми заборгованості. Доказів того, що зазначені умови в цілому, або їх частина, визнавалися недійсними, сторонами суду не надано (а.с. 35-40).
На виконання умов договору 02.11.2021 позивач видав ОСОБА_1 кредитну картку "Універсальна GOLD" № НОМЕР_1 із строком дії до 11/25 (а.с. 119).
З виписки за договором вбачається, що Відповідач користувався кредитними коштами, здійснював часткове погашення заборгованості за період 01.11.2021 - 07.09.2025 (а.с. 33-34).
Враховуючи, що, підписавши анкети-заяви фізичної особи про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг власноручним цифровим підписом, ОСОБА_1 ініціював відкриття на своє ім`я рахунку в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та надав згоду на використання простого електронного підпису під час отримання будь-яких банківських послуг, у тому числі послуг з переказу коштів, укладення кредитних договорів та інших правочинів. При цьому сторони погодили, що правочини, вчинені у формі електронних документів із використанням простого електронного підпису, є дійсними, обов`язковими для виконання та не потребують додаткового підтвердження.
Клопотання про призначення почеркознавчої експертизи ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції не заявляв.
За таких обставин судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що банком належними доказами підтверджено факт укладення між сторонами договору від 02 листопада 2021 року шляхом підписання відповідачем за допомогою простого електронного підпису (ОТР-пароля) Правил надання банківських послуг та заяви про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг, які в сукупності з Умовами та правилами надання банківських послуг АТ КБ «ПРИВАТБАНК» становлять договір банківського рахунка.
Також в анкеті-заяві (а. с. 43) міститься підпис відповідача, яким він підтвердив своє приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг АТ КБ "ПРИВАТБАНК", що розміщені в мережі інтернет за адресою https://privatbank.ua/terms в редакції, чинній на дату підписання цієї заяви, які разом становлять Договір банківського рахунка (далі - Договір), та підтвердив, що приймає всі права та обов`язки, визначені цим договором та зобов`язується їх виконувати. Водночас зобов`язався ознайомлюватися зі змінами Умов та Правил надання банківських послуг самостійно на сайті банку https://privatbank.ua/terms.
Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_1 повідомляв банк про несанкціонований доступ до його електронного кабінету клієнта, неправомірне використання платіжних інструментів, оформлених на його ім`я, або вчинення щодо нього як клієнта АТ КБ «ПРИВАТБАНК» інших шахрайських дій. За таких обставин доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими та не підтверджуються матеріалами справи.
Крім того, в додаткових пояснення поданих до суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 зазначив, що загальна сума коштів яку вимагає банк є 181 028,92грн, при цьому відповідачем повернуто банку 147 574,59 грн.
Колегія суддів зазначає, що згідно з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), не можна вважати неукладеним договір після його повного або часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.
Тобто, навіть за відсутності факту дотримання сторонами письмової форми договору, головним для визначення правовідносин між сторонами є факт повного або часткового його виконання сторонами, наявність конклюдентних дій сторін, спрямованих на його укладення та виконання.
За загальним правилом, належними та допустимими доказами на підтвердження обставини видачі кредитних коштів позичальнику є первинні бухгалтерські документи про видачу готівки або перерахування коштів.
Так, у постанові Верховного Суду від 30 червня 2023 року в справі № 274/7221/19 (провадження № 61-1513св23) зазначено, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з цим Законом підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Згідно зі статтею 41 Закону України «Про Національний банк України» та частинами першою, другою статті 68 Закону України «Про банки та банківську діяльність» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), Національний банк України встановлює обов`язкові для банківської системи стандарти та Правила ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, що відповідають вимогам законів України та міжнародним стандартам фінансової звітності. Банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі Правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов`язань, результати фінансової діяльності та їх зміни.
Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку відповідно до підпункту 2.1.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 30 грудня 1998 року № 566, чинного на час виникнення спірних правовідносин, зі змінами та доповненнями, є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. У разі складання їх у вигляді електронних записів при потребі повинно бути забезпечене отримання інформації на паперовому носії.
Пунктом 5.1 глави 5 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), визначено, що інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа.
Згідно з пунктом 5.4 цього Положення, особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня.
Пунктом 5.6 вказаного Положення визначено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Отже, виписки з особових рахунків клієнтів є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.
Подібні висновки зроблені у постанові Верховного Суду від 20 листопада 2024 року у справі № 214/1423/15-ц (провадження № 61-8821св24).
На підтвердження свої позовних вимог позивачем долучено виписку з особового рахунку за період 01.11.2021 - 07.09.2025 за змістом якої відповідач систематично користувався кредитними коштами та здійснював часткове погашення заборгованості.
Крім того, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_1 повідомляв банк про несанкціонований доступ до його електронного кабінету клієнта, неправомірне використання платіжних інструментів, оформлених на його ім`я, або вчинення щодо нього як клієнта АТ КБ «ПРИВАТБАНК» інших шахрайських дій. За таких обставин доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими та не підтверджуються матеріалами справи.
Отже враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку АТ КБ «Приват банк» не повернуті, судова колегія погоджується з висновком суду, що відповідачем ОСОБА_1 були порушені зобов`язання стосовно своєчасного повернення суми отриманого кредиту, сплати нарахованих за користування кредитними коштами процентів, внаслідок чого виникла заборгованість за вказаним вище кредитним договором у загальному розмірі 181 028,98 грн, з яких: заборгованості за тілом кредиту - 145 860,16 грн, заборгованості за простроченими відсотками - 35 168,82 грн.
Щодо застосування строків позовної давності судова колегія зазначає наступне.
У відповідності до статей 256, 257 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) введено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" 540-IX від 30 березня 2020 року розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено, зокрема п. 12 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".
Вказаний Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року, а тому саме з цієї дати строк позовної давності продовжувався у зв`язку із введенням на території України карантину. Строк карантину неодноразово продовжувався й закінчився 30 червня 2023 року.
Крім того, згідно з Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, у зв`язку з військовою агресією РФ проти України, в Україні було введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, з подальшими його продовженнями, який триває і наразі.
Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" внесено зміни до ЦК України щодо строків позовної давності. Так, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено, зокрема п. 19, згідно з яким у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Вказаний пункт Прикінцевих та перехідних положень ЦК України діяв до 04.09.2025 та був виключений на підставі ЗУ № 4434-IX від 14.05.2025.
З урахуванням вищезазначеного позивач звернувся до суду з позовом у межах строку позовної давності, а тому підстав для її застосування суд не вбачає.
За таких обставин апеляційний суд погоджується з висновком суду щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог і доводи апеляційних скарг не є підставою для скасування даного судового рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, питання щодо перерозподілу судових витрат відповідно до статті 141 ІІПК України та Закону України «Про судовий збір» не вирішувалося.
Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційній суд
ПОСТАНОВИВ :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 07 січня 2026 року- залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий О.Ю.Тичкова
Судді Н.П. Пилипчук
В.Б. Яцина