ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
Справа № 953/2088/26 Головуючий суддя І інстанції Власова Ю. Ю.
Провадження № 22-ц/818/5343/26 Суддя доповідач Яцина В.Б.
Категорія: про стягнення аліментів
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 листопада 2026 року м. Харків.
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Яцини В.Б.
суддів колегії: Пилипчук Н.П., Люшні А.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Букіна Олексія Сергійовича на рішення Київського районного суду м. Харкова від 10 червня 2026 року у справі № 953/2088/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів на утримання дитини,
В С Т А Н О В И В :
У лютому 2026 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про зміну способу стягнення аліментів, які стягуються з ОСОБА_2 на підставі рішення Київського районного суду м.Харкова від 21.06.2022 у справі №953/1810/22 на її користь на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 4 000,00 грн щомісяця, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 08.02.2022 до досягнення дитиною повноліття.
Позовна заява мотивована тим, що у зв`язку зі збільшенням витрат на утримання дитини у неї виникла необхідність у збільшенні розміру аліментів (шляхом зміни способу стягнення аліментів), оскільки стягувані з відповідача аліменти не покривають потреби дитини відповідного віку.
У позові зазначено, що відповідач має постійне місце роботи на державній службі та стабільний дохід, а тому позивачка вважала необхідним змінити спосіб стягнення аліментів, у межах заявлених позовних вимог у розмірі 1/4 частки від заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи від дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття.
Рішенням Київського районного суду м.Харкова від 10 червня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Букін О.С. подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Київського районного суду м.Харкова від 10 червня 2026 року та ухвалити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим із неправильним застосуванням норм матеріального права, а також за неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для зміни способу стягнення аліментів, не врахувавши істотної зміни обставин після ухвалення рішення у 2022 році. Зокрема, у зв`язку з повномасштабною збройною агресією та постійними масованими обстрілами м.Харкова позивачка була змушена разом із малолітньою дитиною виїхати до Німеччини, що зумовило суттєве збільшення витрат на її утримання. Так, зросли витрати на навчальне приладдя, одяг і взуття, шкільні та позашкільні заняття, зокрема з німецької мови, заняття з плавання та транспортне забезпечення щоденних поїздок до школи.
На думку сторони позивачки, зазначені обставини свідчать про істотну зміну потреб дитини та підлягали врахуванню судом відповідно до статей 181, 182, 192 СК України.
Вказує, що суд першої інстанції неправильно застосував зазначені положення СК України, помилково звівши підстави для зміни способу стягнення аліментів виключно до зміни матеріального стану сторін. При цьому суд не врахував сукупності обставин, зокрема істотного збільшення потреб дитини після ухвалення попереднього рішення, рівня її забезпечення та матеріальних можливостей батьків, що підлягали оцінці під час вирішення спору.
Крім того, суд не надав належної оцінки тому, що відповідач на момент розгляду справи проходить службу в Національній поліції України та має офіційний стабільний дохід, що також має значення для визначення способу стягнення аліментів. На думку представника позивачки, стягнення аліментів у частці від доходу відповідача забезпечуватиме справедливий розподіл обов`язку з утримання дитини між батьками.
Повторно наголошує, що суд першої інстанції не надав належної оцінки збільшенню витрат на утримання дитини після її вимушеного переїзду. Зазначає, що відсутність касових чеків на кожну придбану річ не свідчить про відсутність відповідних витрат, оскільки суд мав оцінити реальні потреби дитини та матеріальні можливості батьків, а не вимагати документального підтвердження кожної повсякденної витрати.
Робить висновок, що суд першої інстанції не забезпечив пріоритету найкращих інтересів дитини, не врахувавши збільшення її потреб у зв`язку зі зміною країни проживання та адаптацією до нової системи освіти. Водночас відповідач не заперечував факту свого офіційного працевлаштування та отримання стабільного доходу, однак не надав доказів неможливості сплачувати аліменти у більшому розмірі або істотного погіршення свого матеріального становища.
Крім того, від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Каленської Н.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому вона просить залишити рішення Київського районного суду м.Харкова від 10 червня 2026 року без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Зазначає, що апеляційна скарга є безпідставною та необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.
Наголошує, що відповідно до ст.192 СК України, зміна потреб дитини є самостійною підставою для перегляду розміру аліментів. Водночас такі зміни мають бути підтверджені належними та допустимими доказами.
Звертає увагу, що позивачка не надала документального підтвердження збільшення витрат на дитину, зокрема чеків, квитанцій та довідок щодо витрат на навчання, лікування, додаткові заняття з німецької мови, транспорт, одяг і взуття.
Саме по собі збільшення віку дитини чи зміна місця її проживання не є безумовною підставою для зміни способу стягнення аліментів без належного фінансового обґрунтування.
Робить висновок, що відсутність доказів збільшення потреб дитини є підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести обставини, на які вона посилається.
Зазначає, що відповідач як на момент ухвалення рішення про стягнення аліментів у 2022 році, так і на момент ухвалення оскаржуваного рішення від 10.06.2026 був офіційно працевлаштований та мав стабільний дохід.
Проте позивачка не надала належних і допустимих доказів необхідності та розміру заявлених витрат на дитину, зокрема чеків, квитанцій, договорів, проїзних документів, а також доказів місця проживання дитини за кордоном і свого матеріального стану.
За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є вимоги про стягнення боргу в сумі меншій ніж тридцять розмірів прожиткового мінімуму. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, відповідно до ст.367 ЦПК України, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Відповідно до ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам рішення суду відповідає.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачка не надала належних і допустимих доказів зміни матеріального чи сімейного стану сторін, стану їхнього здоров`я, матеріальних потреб дитини, а також щомісячних доходів платника та одержувача аліментів. Крім того, не доведено наявності у відповідача доходу, який би обґрунтовував визначення аліментів у частці від нього.
Суд також зазначив, що саме по собі зростання цін та збільшення витрат на утримання дитини не є безумовною підставою для зміни способу стягнення аліментів, оскільки для аліментів, визначених у твердій грошовій сумі, законодавством передбачено механізм індексації. Водночас позивачка не надала доказів звернення до державної виконавчої служби щодо її проведення.
З огляду на недоведеність обставин, передбачених ст.192 СК України, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для зміни способу стягнення аліментів та відмовив у задоволенні позову.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції. Висновки суду є законними та обґрунтованими, відповідають встановленим у справі обставинам, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують.
Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 з відповідачем ОСОБА_2 у період з 19.06.2018 по 08.09.2022 перебували у зареєстрованому шлюбі. У шлюбі народилась дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Київського районного суду м.Харкова від 08.09.2022 у справі №953/509/22 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано.
Рішенням Київського районного суду м.Харкова у справі №953/1810/22 від 21.06.2022 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 у розмірі 4 000 грн щомісяця, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 08.02.2022 до досягнення дитиною повноліття.
Враховуючи, що позивачкою не було надано належних та допустимих доказів зміни матеріального або сімейного стану сторін, стану їхнього здоров`я чи інших обставин, які відповідно до ст. 192 СК України є підставою для зміни способу стягнення аліментів та їхнього розміру, а також доказів наявності у платника аліментів відповідного доходу для визначення їхнього розміру у частці від такого доходу, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, з чим погоджується і колегія суддів.
Відповідно до ч.3 ст.51 Конституції України, сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку (ст.8 ЗУ «Про охорону дитинства»).
За нормами частин 1 та 2 ст.141 СК України, мати, батьки мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.
Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (ст.180 СК України).
Відповідно до ч.3 ст.181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Разом з тим ч.1 ст.182 СК України визначає обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів, а саме: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно з вимогами ч.2 ст.182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Відповідно до ч.1 ст.192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Таким чином, особа, яка одержує аліменти, може звернутися до суду з позовом про збільшення розміру аліментів на дитину, якщо погіршилося її матеріальне становище, змінився сімейний стан чи стан її здоров`я чи дитини, або ж покращилося матеріальне становище, змінився сімейний стан (зменшилась кількість утриманців) чи стан здоров`я платника аліментів.
При вирішенні вимог щодо зміни розміру раніше стягнутих аліментів, суд зобов`язаний з`ясувати матеріальний та сімейний стан як платника аліментів, так і стягувача, погіршення чи поліпшення їх здоров`я.
Як вбачається з матеріалів справи, що рішенням Київського районного суду м.Харкова у справі №953/1810/22 від 21.06.2022 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 у розмірі 4 000 грн щомісяця, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 08.02.2022 до досягнення дитиною повноліття.
Подаючи позов про зміну способу стягнення присуджених аліментів, позивачка заявляла вимогу про стягнення з ОСОБА_2 на її користь аліментів на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки від заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи від дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття.
У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі №6-143цс13 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів, матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
При вирішенні вимог щодо розміру раніше стягнутих аліментів, суд зобов`язаний з`ясувати матеріальний та сімейний стан як платника аліментів, так і стягувача, погіршення чи поліпшення їх здоров`я, здоров`я та матеріального становища дитини.
Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України та частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Згідно з ч.1 ст.192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Таким чином, порушуючи перед судом питання про зміну способу стягнення раніше присуджених аліментів, позивачці відповідно до ч.1 ст.192 СК України належало довести зміну матеріального або сімейного стану, погіршення чи поліпшення стану здоров`я когось із них. Доводи скарги про те, що зміна способу стягнення аліментів не потребує доведення обставин, визначених зазначеною нормою, є безпідставними.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.2 ст.184 СК України, розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період.
Верховний Суд України у постанові від 06 листопада 2013 року у справі №6-113цс13 висловив позицію про те, що розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, на підставі частини другої статті 184 СК України, підлягає індексації за аналогією закону згідно з пунктом 8 статті 8 ЦПК України у порядку, передбаченому Законом України «Про індексацію грошових доходів населення».
Статтею 9 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено, що індексація розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі, здійснюється підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями, які проводять відповідні відрахування аліментів із доходу платника аліментів.
З викладеного вбачається, що індексація розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі, повинна проводитись відповідно до вищевказаного законодавства органом виконавчої служби або підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами - підприємцями, які провадять відповідні відрахування аліментів із доходу платника аліментів.
Отже, тривале зростання загального рівня цін, що відображує зниження купівельної спроможності грошової одиниці (інфляція) саме по собі не потребує звернення отримувача аліментів до суду з відповідним позовом про зміну способу стягнення аліментів, визначеного у твердій грошовій сумі, оскільки законодавством передбачено відповідний механізм індексації (підвищення) розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі.
У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі №6-143цс13 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження. Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки). Отже, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20.06.2019 у справі №632/580/17 (провадження №61-51сво18) зроблено правовий висновок про те, що тлумачення частини третьої статті 11 ЦК України свідчить, що правові норми самі по собі не можуть створювати суб`єктивних прав та обов`язків, оскільки необхідна наявність саме юридичного факту. Зміна законодавцем мінімального розміру аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів на одну дитину, не є підставою для зміни розміру аліментів відповідно до статті 192 СК України, але є підставою для зміни мінімального розміру аліментів, зазначених у виконавчому листі у процедурі виконання та стягнення аліментів, та враховується під час визначення суми аліментів або заборгованості. Законом України від 03 липня 2018 року №2475-VIII частину першу статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» доповнено абзацом другим, яким передбачено, що виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України. Тобто законодавством передбачений механізм, який надає можливість забезпечити виплату аліментів у розмірі не нижче мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України навіть при наявності постановлених раніше судових рішень про стягнення аліментів у розмірі, нижчому ніж мінімальний гарантований розмір аліментів, встановлений законом на час стягнення.
Таким чином, зміна закону, яким встановлюється мінімальний розмір аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів на одну дитину, не є підставою для зміни розміру аліментів відповідно до статті 192 СК України.
Верховний Суд у згаданій постанові від 20.06.2019 у справі №632/580/17 (провадження №61-51сво18) звернув увагу, що Законом України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII частину першу статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» доповнено абзацом другим, яким передбачено, що виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України. Тобто законодавством передбачений механізм, який надає можливість забезпечити виплату аліментів у розмірі не нижче мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України навіть при наявності постановлених раніше судових рішень про стягнення аліментів у розмірі, нижчому ніж мінімальний гарантований розмір аліментів, встановлений законом на час стягнення.
З огляду на зазначене, доводи позивачки не є підставою для задоволення вимог про зміну способу стягнення аліментів, оскільки самі по собі додаткові витрати на дитину та збільшення цін не обґрунтовують таких вимог, а є підставою для індексації аліментів, визначених у твердій грошовій сумі, у порядку, передбаченому чинним законодавством. Водночас посилання позивачки на зміну свого матеріального стану та збільшення заробітної плати відповідача не підтверджені належними доказами.
Крім того, колегія суддів зазначає, що позивачка не позбавлена можливості звернутися до суду з позовом про стягнення додаткових витрат на дитину, зумовлених їхнім переїздом до іншої країни та необхідністю адаптації сина до німецької системи освіти.
Відповідно до ч.1 ст.185 СК України, той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).
Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно (ч.2 ст.185 СК України).
Встановивши фактичні обставини справи та дослідивши зібрані у справі докази, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується колегія суддів про відсутність достатніх підстав для задоволення позову про зміну способу стягнення аліментів та збільшення розміру аліментів на утримання сина, оскільки позивачкою не надано належних та допустимих доказів на підтвердження погіршення її майнового стану та збільшення заробітної плати відповідача.
Позивачка всупереч вимогам ст.ст.12, 81 ЦПК України не надала належних доказів зміни матеріального чи сімейного стану батьків дитини або погіршення чи поліпшення стану здоров`я когось із них, як того вимагає ст.192 СК України.
Апеляційна скарга фактично відтворює правову позицію, викладену в позовній заяві, доводи якої отримали належну оцінку суду першої інстанції, та не містить аргументів, які б спростовували його висновки.
За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відповідно до ст.375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Букіна Олексія Сергійовича залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 10 червня 2026 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складений 12 листопада 2026 року.
Головуючий -
В.Б. Яцина
Судді -
Н.П. Пилипчук
А.І. Люшня.