Судові рішення

Постанова № 141478403 у справі № 639/5768/23 від 11.11.2026

Постанова від 11.11.2026 у цивільній справі № 639/5768/23 (категорія «Про виплату заробітної плати»). Суд: Харківський апеляційний суд, суддя Пилипчук Н. П.

Справа№ 639/5768/23
СудХарківський апеляційний суд
СуддяПилипчук Н. П.
Форма рішенняПостанова
Форма судочинстваЦивільне
КатегоріяПро виплату заробітної плати
Дата ухвалення11.11.2026
Надійшло до реєстру14.11.2026
Оригіналreyestr.court.gov.ua/Review/141478403

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Менеджер допоможе з першим запуском.

Текст рішення

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2026 року

м. Харків

справа № 639/5768/23

провадження № 22-ц/818/1904/26

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Пилипчук Н.П.,

суддів - Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря - Муренченко С.А.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця»,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника Клубань Марії Володимирівни, на рішення Новобаварського районного суду м. Харкова від 18 листопада 2025 року в складі судді Рубіжного С.О.

в с т а н о в и в:

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним і скасування наказу, стягнення середнього заробітку, який в подальшому уточнила.

Позовна заява мотивована тим, що вона з 2005 року працює в Акціонерному товаристві «Українська залізниця», а 23 жовтня 2021 року між нею та Акціонерним товариством «Українська залізниця» укладено трудовий договір № 638-2021, відповідно до якого її прийнято на посаду аудитора внутрішнього Департаменту внутрішнього аудиту та контролю Акціонерного товариства «Українська залізниця» та відповідно до п. 7.1 договору за погодженням сторін строк його дії встановлений з 25 жовтня 2021 року по 24 жовтня 2024 року включно.

24 лютого 2022 року вступив в силу Указ Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 та наказом Акціонерного товариства «Українська залізниця» № Ц-42/6-В від 24 лютого 2022 року встановлений режим простою з 24 лютого 2022 року до відміни для працівників апарату управління Акціонерного товариства «Укрзалізниця» відповідно до додатку 1, у якому зазначена «аудитор внутрішній ОСОБА_1 ».

24 березня 2022 року наказом Акціонерного товариства «Українська залізниця» внесені зміни до додатку 1 наказу № Ц-42/6-В від 24 лютого 2022 року «Про запровадження режиму простою» щодо періоду простою, який продовжено до 31 березня 2022 року.

11 липня 2022 року наказом Акціонерного товариства «Українська залізниця» внесені зміни до додатку 1 наказу № Ц-42/6-В від 24 лютого 2022 року «Про запровадження режиму простою» щодо періоду простою, який продовжено до 05 травня 2022 року.

Наказом Акціонерного товариства «Українська залізниця» від 04 травня 2022 року № 483/ос у зв`язку з неможливістю надання та виконання роботи внаслідок критичного зменшення обсягів господарської діяльності, що сталася у зв`язку з втратою через військову агресію Російської Федерації проти України можливості повноцінно організовувати процеси діяльності товариства, та запровадження відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2020 воєнного стану, керуючись ст. 13 Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та іншими нормами законодавчих актів призупинено дію трудового договору між нею та Акціонерного товариства «Укрзалізниця» до припинення або скасування воєнного стану. У додатку 1 до наказу зазначена «аудитор внутрішній ОСОБА_1 », дата призупинення дії договору 06 травня 2022 року.

Вважала, що призупинення трудового договору є незаконним, оскільки не вбачалося абсолютної неможливості надання Акціонерним товариством «Українська залізниця» їй роботи, також не було запропоновано переведення на іншу роботу із збереженням середньої заробітної плати. При цьому, відповідач ні на день не зупиняло свою роботу, враховуючи мету та характер діяльності товариства, тобто не існувала абсолютна неможливість відповідача надати їй роботу, яку вона могла виконувати.

Вказала, що 31 липня 2023 року месенджером Telegram на свій мобільний телефон вона отримала повідомлення, що Департамент внутрішнього аудиту та контролю ліквідований, з 20 серпня 2023 року заплановано попередження працівників про наступне звільнення.

Зазначила, що за період з 04 травня 2022 року по 20 жовтня 2023 року розмір заробітної плати за період вимушеного прогулу становить 654 904,71 грн

Просила визнати незаконним та скасувати наказ Акціонерного товариства «Українська залізниця» від 04 травня 2022 року № 483/ос та додаток 1 до нього в частині, що стосується аудитора внутрішнього ОСОБА_1 ; стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 належну суму заробітної плати та інших виплат відповідно до розділу 3 трудового договору № 638-2021 від 23 жовтня 2021 року за період дії наказу від 04 травня 2022 року № 483/ос та додатку 1 до нього Акціонерного товариства «Українська залізниця» за період вимушеного прогулу ОСОБА_1 з 04 травня 2022 року по 20 жовтня 2023 року в сумі 654 904,71 з урахуванням обов`язкових податків та зборів.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 28 листопада 2023 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 - відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 28 листопада 2023 року - залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 28 травня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 28 листопада 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року - скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Новобаварського районного суду м. Харкова від 18 листопада 2025 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 через свого представника подала апеляційну скаргу, в якій просила у разі якщо судова колегія буде вважати, що строк звернення до суду пропущено, то визнати причини пропуску строку поважними та поновити строк звернення до суду, рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що матеріали справи не містять жодних належних, допустимих та достовірних доказів, в тому числі електронних листів зі всіма реквізитами електронних документів з прив`язкою до місця та часу їх відправлення, а саме з офіційної електронної адреси роботодавця - uz@uz.gov.ua, з якої направлялися розрахунки заробітної плати. Суд першої інстанції в рішенні не зазначив конкретну дату, з якої він рахує початок строку звернення до суду та докази на які він спирається. Важливо, що сам розрахунок заробітної плати не є наказом про призупинення, не варто ототожнювати різні за своєю правовою природою документи. Про наказ про призупинення вона дізналась лише 01.09.2023 року, коли особисто тримала в руках оскаржуваний наказ. Сам відповідач у своєму листі зазначає, що до 01.09.2023 року ознайомлення працівника з оскаржуваним наказом не відбувалось і доказів немає.

Зазначила, що нею оскаржується наказ Акціонерного товариства «Українська залізниця» від 04.05.2022 №483/ос «З особового складу», а не наказ від 01.04.2022 №389/ос «З особового складу», як це зазначено в судовому рішенні. Тому домисли суду першої інстанції про те, що виплата середнього заробітку (заробітної плати) є похідною від вимоги про визнання незаконним та скасування наказу від 01.04.2022 №389/ос «З особового складу» є грубим порушенням норм процесуального права, адже наказ від 01.04.2022 №389/ос «З особового складу» навіть не долучений до матеріалів справи, не є належним та допустимим доказом у справі, і взагалі її не стосується.

Вказала, що суд першої інстанції не зазначає конкретної дати, коли її було ознайомлено саме з наказом Акціонерного товариства «Українська залізниця» 04.05.2022 №483/ос «З особового складу». Дати ознайомлення позивача з оскаржуваним наказом раніше ніж 01.09.2023, в тому числі отримання нею відповідних письмових чи електронних повідомлень, матеріали справи не містять. Лише з листа від 01.09.2023 №ЦЦУП-12/361 з додатком - витягом з наказу від 04.05.2022 року №483/ос «З особового складу» позивач дізналася про порушення своїх прав, а саме, що відповідач незаконно призупинив з нею трудовий договір. При подачі 05.10.2023 року позовної заяви до суду не був пропущений тримісячний строк, передбачений ч. 1 ст. 233 КЗпП України, оскільки про порушення своїх прав позивач дізналася лише 01.09.2023 року, коли ознайомилась з листом від 01.09.2023 №ЦЦУП-12/361 з додатком - витягом з наказу від 04.05.2022 року №483/ос «З особового складу» у відповідь на адвокатський запит. До ознайомлення з листом від 01.09.2023 №ЦЦУП-12/361 з додатком - витягом з наказу від 04.05.2022 року №483/ос «З особового складу» відповідач будь-яких жодних офіційних документів про призупинення трудового договору для ознайомлення позивачу не надавав.

Посилалася на те, що у разі, якщо судова колегія прийде до інших висновків, то позивач бажає скористатись своїм правом на поновлення строку звернення до суду, що передбачено статтею 234 КЗпП України, оскільки суд першої інстанції навіть не намагався з`ясувати, чи були наявні об`єктивні обставини, що перешкоджали позивачу реалізувати своє право на звернення до суду, чи бажає позивач скористатись своїм правом на поновлення стоку звернення до суду, чи ні. Просить взяти до уваги, що вона проживає у м. Xapків (Харківська територіальна громада) з 24.02.2022, в тому числі й на дату подання позовної заяви до суду, яка відноситься до територій можливих бойових дій. Окрім того, як і в 2022 році, так і в 2023 році кількість повітряних тривог в Харківській області є досить великою

Велика палата Конституційного Суду України 11 грудня 2025 року розглянула справу за конституційним поданням Верховного Суду про конституційність частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України та ухвалила Рішення № 1-р/2025, а саме частина перша статті 233 Кодексу визнана неконституційною. Таким чином позивач не пропустила строк звернення до суду за захистом своїх прав.

Вважала, що суд першої інстанції дійшов абсолютно правильного висновку, що призупинення дії трудового договору є незаконним. Оскільки саме незаконні дії відповідача позбавили позивача можливості працювати, то обов`язок відшкодувати їй середню заробітну плату за час її перебування у вимушеному прогулі покладається на роботодавця, що становить 654904,71 грн.

26.01.2026 за допомогою системи «Електронний суд» Акціонерне товариство «Українська залізниця» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому вважало рішення суду законним, а апеляційну скаргу необґрунтованою.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, рішення суду - залишити без змін.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що наказом (розпорядженням) Акціонерного товариства «Укрзалізниця» № 2210/ос від 30 листопада 2016 року ОСОБА_1 з 01 грудня 2016 року прийнята на посаду заступника начальника відділу з контролю за фінансово-господарською діяльністю управління аудиту та контролю регіональної філії «Південна залізниця» Департаменту аудиту та контролю Акціонерного товариства «Укрзалізниця» (а.с.74).

Наказом (розпорядженням) про переведення на іншу роботу № 2149/ос від 30 серпня 2017 року ОСОБА_1 з 30 серпня 2017 року переведено на посаду заступника начальника відділу з контролю за фінансово-господарською діяльністю управління внутрішнього аудиту та контролю регіональної філії «Південна залізниця» Департаменту внутрішнього аудиту та контролю Акціонерного товариства «Укрзалізниця» (а.с.75).

23 жовтня 2021 року між Акціонерним товариством «Українська залізниця» та ОСОБА_1 укладено трудовий договір № 638-2021, за яким остання прийнята на посаду аудитора внутрішнього Департаменту аудиту та контролю Акціонерного товариства «Укрзалізниця». Строк дії договору з 25 жовтня 2021 року до 24 жовтня 2024 року включно (а.с.9-23).

Наказом (розпорядженням) про переведення на іншу роботу № 2723/ос від 23 жовтня 2021 року ОСОБА_1 переведено на роботу з 25 жовтня 2021 року до 24 жовтня 2024 року включно за строковим трудовим договором у зв`язку з обставинами особистого характеру на посаду аудитор внутрішній Департаменту аудиту та контролю Акціонерного товариства «Укрзалізниця» (а.с.24,76).

Відповідно до Указу Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, в Україні введено з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року та в подальшому продовжено - воєнний стан.

Згідно з витягу з наказу Акціонерного товариства «Укрзалізниця» про запровадження режиму простою № Ц-42/6-В від 24 лютого 2022 року встановлено режим простою з 24 лютого 2022 року до відміни для працівників апарату управління Акціонерного товариства «Укрзалізниця» відповідно до додатку 1, в переліку яких є ОСОБА_1 , період простою з 24 лютого 2022 року по 28 лютого 2022 року (а.с.25-26).

Згідно акту простою від 24 лютого 2022 року засвідчено, що у зв`язку із запровадженням в Україні воєнного стану з 24 лютого 2022 року була зупинена робота структурних підрозділів апарату управління Акціонерного товариства «Укрзалізниця», які не виконують критично важливі задачі (а.с.27).

Відповідно до витягу з протоколу Акціонерного товариства «Укрзалізниця» № Ц-54/31 від 14 березня 2022 року , час простою з причин, що не залежать від працівника товариства, оплачувати з розрахунку 2/3 тарифної ставки (посадового окладу, окладу), встановленої працівнику (а.с.105).

Наказами Акціонерного товариства «Укрзалізниця» № Ц-42/12-В від 24 березня 2022 року та № Ц-42/38 від 11 липня 2022 року внесено зміни до додатку 1 наказу від 24 лютого 2022 року № Ц-42/6-В, та згідно з додатком 1 до наказу АТ «Укрзалізниця» від 24 лютого 2022 № Ц-42/6-В (в редакції наказу від 11 липня 2022 року №Ц-42/38), аудитору внутрішньому ОСОБА_1 було встановлено режим простою з 24 лютого 2022 року до 05 травня 2022 року (а.с.28-29,30-31).

Відповідно до витягу із наказу Акціонерного товариства «Укрзалізниця» від 04 травня 2022 року № 483/ос у зв`язку з неможливістю надання та виконання роботи внаслідок критичного зменшення обсягів господарської діяльності, що сталася у зв`язку з втратою через військову агресію російської федерації проти України можливості повноцінно організувати процеси діяльності Товариства, та запровадження відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 (зі змінами) воєнного стану, керуючись статтею 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», припинено простій введений наказом № Ц-42/6 від 24 лютого 2022 року (зі змінами) працівникам Департаменту аудиту та контролю з дати, зазначеної у додатку 1 до цього наказу; призупинено дію трудових договорів з працівниками Департаменту аудиту та контролю з дати, зазначеної у додатку 1 до цього наказу, до припинення або скасування воєнного стану в Україні. З додатку № 1 вбачається, що призупинено дію трудового договору також з ОСОБА_1 та з 06 травня 2022 року. Призупинення дії трудових договорів не тягне за собою припинення трудових відносин (а.с.32-33,77-78).

Також з додатку 1 вбачається, що всього призупинено дію трудових договорів з 80 працівниками Департаменту аудиту та контролю Акціонерного товариства «Укрзалізниця» (а.с.80-82).

Копію вказаного наказу надано представнику ОСОБА_1 01 вересня 2023 року у відповідь на адвокатський запит

АТ «Укрзалізниця» надано відповідь на адвокатський запит, в якій зазначено, що інформування ОСОБА_1 про призупинення дії трудового договору відбулося відповідно до вимог ч.2 ст.2 ст.13 Закону України від 15 березня 2022 року № 2136 «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», проте надати докази, що підтверджують факт ознайомлення ОСОБА_2 з зазначеним наказом, не вбачається за можливе (а.с.90,91 т.2).

З листа АТ «Укрзалізниця» від 25.10.2023 вбачається, що навесні 2022 року через активні бойові дії на території України ознайомлення з наказами про призупинення дії трудових договорів здійснювалось усіма доступними на той час способами оповіщення, відповідно до вимог ч. 2 ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». У зазначений період часу ознайомлення працівників Департаменту внутрішнього аудиту та контролю проводилось альтернативними способами з використанням особистих засобів електронних комунікацій, в т. ч. шляхом здійснення телефонних дзвінків (а.с.73 т.1).

Як встановлено з повідомлення головного бухгалтера АТ «Укрзалізниця», ОСОБА_1 розрахункові листки, в т. ч. за травень та червень 2022 року щомісячно під час закриття розрахунку заробітної плати в автоматизованому режимі засобами облікової системи АСБО «Фобос» передавались на її особисту електронну пошту для отримання електронних листків по заробітний платі (а.с.101-103 т.1).

Як вбачається з довідок № 350 від 29 серпня 2023 року та № 419 від 20 жовтня 2023 року ОСОБА_1 у січні та лютому 2022 року нараховано всього заробітної плати в розмірі 55 005,23 грн. Середньоденна заробітна плата складає 1718,91 грн, середньомісячна заробітна плата складає 33 518,81 грн (а.с.34, 104).

З відповіді Акціонерного товариства «Укрзалізниця» № АЦСК-07/59 від 07 листопада 2022 року вбачається, що станом на дату цього листа плани внутрішніх аудитів на 2022 рік наглядовою радою не затверджувались (а.с.95).

Матеріали справи містять консолідовані фінансово-економічні показники по Акціонерному товариству «Укрзалізниця» за 1 квартал 2022 року (а.с.99).

Відповідно до витягу з протоколу Наглядової ради Акціонерного товариства «Укрзалізниця» № А-10/4-23 від 23 лютого 2023 року вирішено ліквідувати структурний підрозділ Департамент внутрішнього аудиту та контролю Акціонерного товариства «Укрзалізниця» (а.с.100).

Як вбачається з попередження про наступне вивільнення аудитору внутрішньому Департаменту внутрішнього аудиту та контролю Акціонерного товариства «Укрзалізниця» Поваляєвій Н.В. повідомлено про ліквідацію Департаменту та скороченню займаної посади. Запропоновано перелік вакантних посад на товаристві. Також зазначено про надання згоди на переведення. 21 серпня 2023 року ОСОБА_1 була ознайомлена та від запропонованих вакантних посад відмовилась 31 серпня 2023 року (а.с.106-115).

Як вбачається з пропозицій аудитору внутрішньому Департаменту внутрішнього аудиту та контролю Акціонерного товариства «Укрзалізниця» Поваляєву Н.В. повідомлено про ліквідацію Департаменту та скороченню займаної посади та надано перелік вакантних посад на товаристві. Також зазначено про надання згоди на переведення. 02 та 18 жовтня 2023 року ОСОБА_1 була ознайомлена та від запропонованих вакантних посад відмовилась (а.с.117, 119).

19 жовтня 2023 року ОСОБА_1 звернулася з заявою до Акціонерного товариства «Укрзалізниця» з заявою в якій просила звільнити її з роботи за скороченням чисельності і штату працівників (а.с.121).

Наказом (розпорядженням) Акціонерного товариства «Укрзалізниця» № 1966/ос від 19 жовтня 2023 року про припинення трудового договору (контракту), ОСОБА_1 з 23 жовтня 2023 року звільнено з посади аудитора внутрішнього Департаменту внутрішнього аудиту та контролю Акціонерного товариства «Укрзалізниця» на підставі п.1 ст.40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату (а.с.122,123).

Разом з апеляційною скаргою від 29.12.2023 ОСОБА_1 надала копії звернень первинної профспілкової організації апарату «Українська залізниця» до голови правління Акціонерного товариства «Українська залізниця» щодо звернення колективу Департаменту внутрішнього аудиту та контролю Акціонерного товариства «Українська залізниця» до профспілки з питання недопущення залишення 100% колективу Департаменту без заробітної плати, а також копії відповідей Акціонерного товариства «Українська залізниця» (а.с.195-207 т.1).

Згідно відповіді на адвокатський запит від 25 січня 2024 року, протягом квітня-травня 2022 року працівники Департаменту внутрішнього аудиту та контролю АТ «Укрзалізниця», в т.ч. Поваляєва Н.В., в телефонному режимі неодноразово зверталися до Профгрупорга Департаменту внутрішнього аудиту та контролю АТ «Укрзалізниця» з питанням щодо поновлення трудових договорів, укладених ними з АТ «Укрзалізниця», які були призупинені в квітні-травні 2022 року. На підставі звернень складено лист до Голови профспілкового комітету апарату АТ «Укрзалізниця» Грищенка Ю.М. з проханням посприяти у вирішенні питання на користь трудового колективу та не допустити ситуацію залишення трудового колективу департаменту без заробітної плати і як наслідок без засобів до існування в надскладний час, забезпечити роботою працівників або у разі неможливості її надати - повернути працівників у режим просто із збереженням 2/3 розміру заробітної плати (а.с.42 т. 2).

У відповіді АТ «Укрзалізниця» на заяву Голови профспілкового комітету апарату АТ «Укрзалізниця» Грищенка Ю.М. зазначено, що військова агресія призвела до значних руйнувань залізничної інфраструктури, втрати майна та активів товариства. Призупинення дії трудових договорів з працівниками Департаменту внутрішнього аудиту та контролю обумовлено відсутністю виконуваних процесів, функцій і завдань за укладеними трудовими договорами у зв`язку зі збройною агресією рф проти України. При цьому призупинення має тимчасовий характер і не тягне за собою припинення трудових відносин, діє до припинення або скасування воєнного стану в Україні та дозволяє працівникам тимчасово працевлаштуватися на інше підприємство, виконувати регулярно оплачувану роботу на умовах трудового договору за зовнішнім сумісництвом. Працівникам Департаменту, які зверталися з питання працевлаштування до інших підрозділів, було письмово запропоновано роботу на посадах, які відповідають їх освітньо-кваліфікаційному рівню та потребують укомплектування у воєнний час, але жодної згоди на переведення не отримано (а.с.54 т.2).

Крім того, голова профкому Грищенко Ю.М. за зверненням профгрупоргу Департаменту 10 серпня 2022 року звертався до Державної служби з питань праці щодо оскарження призупинення трудових договорів (а.с.56 т.2).

У відповіді АТ «Укрзалізниця» на звернення голови професійної спілки залізничників і транспортних будівельників України від 13 вересня 2022 року зазначено, що враховуючи функції та завдання Департаменту внутрішнього аудиту та контролю товариство абсолютно позбавлено можливості надати працівникам Департаменту відповідну роботу, а працівники, в свою чергу, позбавлені можливості виконувати таку роботу (а.с.66-67 т.2).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Стаття 43 Конституції України гарантує право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан, який діє на теперішній час.

Згідно з пунктом 3 цього Указу, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України.

Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 від 12 травня 2015 року № 389-VIII Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).

15 березня 2022 року прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»(далі- Закон № 2136-ІХ), яким визначені особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Частинами другою та третьою статті 1 Закону № 2136-ІХ (тут і далі в редакції на час винесення оспорюваного наказу 01 квітня 2022 року) встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.

У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень КЗпП України, під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Відповідно до статті 13 Закону № 2136-ІХ призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором.

Дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи.

Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.

Про призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб.

Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.

Наведена спеціальна норма права надає роботодавцю право тимчасово призупинити дію трудового договору з працівником у разі неможливості у зв`язку із військовою агресією проти України забезпечити працівника роботою.

Водночас таке право не є абсолютним. Для застосування цієї норми права роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. Зокрема, у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.

Подібні висновки неодноразово висловлено у постановах Верховного Суду, зокрема: від 21 червня 2023 року у справі № 149/1089/22 (провадження № 61-292св23), від 28 лютого 2024 року у справі № 465/3919/22 (провадження № 61-17848св23, від 20 вересня 2024 року у справі № 444/2538/23 (провадження № 61-7113св24), від 27 листопада 2024 року у справі № 465/4855/23 (провадження № 61-6755св24).

Верховний Суд у своїх постановах: від 15 вересня 2023 року у справі № 161/7449/22 (провадження № 61-735св23), від 31 січня 2024 року у справі № 161/8196/22 (провадження № 61-6897св23), від 28 лютого 2024 року у справі № 465/3919/22 (провадження № 61-17848св23), від 14 лютого 2024 року у справі № 464/2944/23 (провадження № 61-13092св23) неодноразово висловлював свою позицію щодо цього.

Про можливість застосувати положення частин першої, другої статті 235 КЗпП України у подібних правовідносинах неодноразово наголошував Верховний Суд, зокрема у вказаних вище постановах.

Слід також звернути увагу на правову позицію Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 травня 2025 року у справі № 758/4178/22 (провадження № 61-6935сво24) про те, що сам по собі факт військової агресії проти України не є безумовною підставою для призупинення роботодавцем дії трудового договору. Формулювання положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), що дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи, й використання сполучника «та» дозволяє зробити висновок, що саме настання цих двох обставин одночасно дозволяє використовувати призупинення трудового договору з працівником як тимчасову виключну подію.

Обов`язковість одночасного настання обставин неможливості роботодавця надати роботу і неможливості виконувати роботу працівником для застосування положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» є визначальною, оскільки можливість продовження виконання умов трудового договору хоча б однією із сторін та пов`язані з такою можливістю правові наслідки для іншої сторони - не породжують правові наслідки у зв`язку з призупиненням дії трудового договору, й в кінцевому результаті нівелюють необхідність/можливість застосування цієї норми закону.

У КЗпП України відсутня норма права, яка б безпосередньо регулювала питання виплати середнього заробітку за час незаконного призупинення дії трудового договору, так як це не є ні простоєм, ні звільненням працівника. Разом з тим, відповідно до статті 43 Конституції України, найбільш подібним (аналогічним) до цієї ситуації є застосування частин першої, другої статті 235 КЗпП України.

Відновлення порушеного права працівника на працю повинно здійснюватися не тільки визнанням наказу про призупинення дії трудового договору з працівником незаконним й поновленням дії трудового договору, а так само виплатою роботодавцем працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу із застосуванням норми статті 235 КЗпП України.

Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору в повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України, у випадку обґрунтованості призупинення дії трудового договору. Якщо ж незаконні дії роботодавця (незаконне призупинення дії трудового договору) позбавили працівника можливості працювати, то на роботодавця покладається обов`язок відшкодувати працівнику середню заробітну плату за час його перебування у вимушеному прогулі.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з частинами четвертою та п`ятою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

АТ «Укрзалізниця» обґрунтовувало неможливість надання роботи позивачу тим, що у зв`язку з широкомасштабним вторгненням на територію України військ російської федерації 24 лютого 2022 року обсяги господарської діяльності товариства критично зменшились.

У справі, що переглядається, судом встановлено, що АТ «Укрзалізниця» у зв`язку з військовою агресією з дня введення воєнного стану ні на день не зупинило свою діяльність, у тому числі вантажні та пасажирські перевезення.

Поряд з цим, представник відповідача зазначав, що позивач абсолютно не мав можливості виконувати свої функціональні обов`язки, з огляду на те, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України плани внутрішніх аудитів на 2022 рік затверджені не були, а право на призупинення трудового договору передбачено законом.

Разом з тим, лише наявність правової норми, яка передбачає право сторін призупинити дію трудового договору, не є достатньою. Для сторін мають наступити відповідні наслідки за наявності обставин, що передбачає така норма права. Тому за умови, що працівник бажає та може виконувати роботу, а роботодавець може надати роботу, відсутні підстави для призупинення дії трудового договору.

Про абсолютну неможливість надання роботодавцем роботи в контексті призупинення трудового договору можуть свідчити випадки неможливості забезпечувати працівників умовами праці, внаслідок того, що необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.

Проте, сама по собі обставина не затвердження наглядовою радою товариства планів аудиту не є беззаперечним доказом неможливості відповідача забезпечити позивача роботою, оскільки в даному випадку повністю залежить від волевиявлення роботодавця.

Зменшення замовлень послуг відповідача та падіння його доходів після введення воєнного стану на території України не свідчить про неможливість роботодавця забезпечити позивача, який обіймав посаду аудитора внутрішнього, роботою.

Знищення частини майна підприємства, зниження обсягів господарської діяльності, військова агресія проти України, на які посилається відповідач, не є обставинами, які однозначно та абсолютно виключають можливість надання та виконання роботи, що відповідно до вимог статті 13 Закону № 2136-ІХ є підставою для призупинення дії трудового договору.

Окрім цього, відповідач не вказує, яким чином вказані обставини унеможливили проведення внутрішнього аудиту діяльності товариства та у зв`язку із цим забезпечення позивача роботою, враховуючи ту обставину, що відповідач свою роботу не припиняв.

Відповідачем не доведено, що на час прийняття спірного наказу про призупинення трудового договору з позивачем існували обставини, які виключали можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором (посадовою інструкцією), тобто в роботодавця існувала абсолютна неможливість надати роботу, у тому числі хоча б частково, дистанційно або застосувати інший механізм - встановлення скороченої тривалості робочого часу, дня, тижня чи продовження застосування простою, переведення на іншу роботу, яку здатен виконувати позивач відповідної до своєї кваліфікації та досвіду роботи.

Твердження представника відповідача про те, що AT «Укрзалізниця» не мало можливості перевести позивача на іншу роботу, оскільки у відповідності до пункту 8.3 Положення про Департамент працівники департаменту не можуть залучатися іншими структурними підрозділами Товариства для виконання їх завдань та доручень, є безпідставним, оскільки вказаний пункт Положення про Департамент встановлює заборону залучення аудиторів іншими структурними підрозділами, а не заборону переведення працівника департаменту аудиту на іншу посаду.

Оскільки у справі не встановлено обставин неможливості у відповідача надання ОСОБА_1 роботи у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, а позивачу - її виконувати, призупинення дії трудового договору з позивачем є незаконним.

Таким чином, у спірних правовідносинах наявні підстави для визнання незаконним та скасування наказу AT «Укрзалізниця» № 483/ОС від 04.05.2022 та додатку 1 до нього в частині, що стосується аудитора внутрішнього ОСОБА_1 .

Враховуючи, що незаконні дії відповідача позбавили позивача можливості працювати, на відповідача покладається обов`язок відшкодувати йому середню заробітну плату за час його перебування у вимушеному прогулі.

Згідно з пунктом 5 розділу IV Порядку № 100 основною для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Установлено, що дію трудового договору з позивачем було призупинено з 04.05.2022. Тобто, розрахунковим періодом є березень та квітень 2022 року. У цей час ОСОБА_1 перебувала у простої, та матеріали справи не містять доказів про те, що працівник у період простою був залучений до роботи.

Таким чином, оскільки ОСОБА_1 перебувала у простої, при визначенні розміру середньої заробітної плати взято дані про її заробіток у січні та лютому 2022 року. Зазначене відповідає положенням абзацу 5 пункту 2 Розділу ІІ Порядку № 100.

Аналогічний висновок про те, що при обрахунку розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу обґрунтовано враховано наявну у матеріалах справи довідку АТ «Укрзалізниця» про доходи позивача за період з січня по лютий 2022 року, викладений у постанові Верховного Суду від 22 жовтня 2025 року у справі № 361/7276/23.

Згідно довідки №350 від 29 серпня 2023 року, складеної АТ «Укрзалізниця», середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 1718,91 грн. Період розрахунку січень-лютий 2022 року (за січень заробітна плата 29411,48 грн за 19 робочих днів, за лютий - 25593,75 грн за 20 робочих днів) (а.с.34,104 т.1).

Вимушений прогул у зв`язку з незаконним призупиненням трудового договору позивача тривав з 04.05.2022 (день призупинення дії договору) до 23.10.2023 (день припинення дії трудового договору), тобто 381 робочих днів.

Отже, середній заробіток за час призупинення дії трудового договору дійсно становить 654904,71 грн (381 робочих днів * 1718,91 грн), з яких слід утримати установлені законодавством України податки і збори.

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що позивачкою здійснено розрахунок вказаної суми за 381 робочий день, проте помилково в прохальній частині зазначено кінцеву дату періоду 20.10.2023.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що стягненню підлягає саме сума в розмірі 654904,71 грн, яка і вказана у позовних вимогах, що у свою чергу не буде виходом за межі позовних вимог.

Отже, висновки суду щодо того, що оскаржуваний наказ про призупинення трудового договору з позивачем не відповідає вимогам закону, що є підставою для нарахування йому середнього заробітку за час такого призупинення, є законними та обґрунтованими, відповідають обставинам справи і практиці Верховного Суду за подібними позовами працівників АТ «Укрзалізниця», зокрема, у справах № 465/4855/23 у постанові 27 листопада 2024 року, № 305/1541/23 від 28 травня 2025 року, № 361/7276/23 від 22 жовтня 2025 року, № 607/16193/23 від 08 січня 2026 року, № 751/4083/24 від 09 січня 2026 року, № 205/10424/23 від 18 лютого 2026 року та ін.

Разом з тим, щодо строку звернення позивача до суду колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з частиною першою статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення (у редакції на час призупинення дії трудового договору у квітні 2022 року).

19 липня 2022 року набрав чинності Закон України від 01 липня 2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким внесені зміни до законодавства про працю. Зокрема, змін зазнали ч. 1 та 2 ст. 233 КЗпП України, що були викладені у наступній редакції: «працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки.

У статті 234 КЗпП України не передбачений перелік поважних причин для поновлення строку, їх поважність визначається судом в кожному випадку залежно від конкретних обставин. Як поважні причини пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

У постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі №753/23150/15-ц та Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі №758/9773/15 зазначено, що якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку.

Поважними причинами пропущення строку звернення до суду за вирішенням трудового спору визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами щодо неможливості такого звернення. Вирішуючи, чи з поважних причин пропущено певний процесуальний строк, суд у кожному конкретному випадку оцінює сукупність обставин на свій розсуд (постанови Верховного Суду від 09 травня 2023 року у справі № 398/1985/22, від 29 червня 2021 року у справі № 588/1672/18, від 02 грудня 2020 року у справі № 751/1198/18 тощо).

У постанові Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі №5023/2756/11 вказано, що «…позивачка звернулась до суду в порядку норм України строки передбачені статтею 233КЗпП України не є строками позовної давності, що регулює ЦК України і застосовуються судом незалежно від наявності заяви зацікавленої сторони…». Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд і у постанові від 08 квітня 2024 року у справі № 593/1176/21.

Правила, які регламентують етапи і терміни подачі заяви на судовий розгляд, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і відповідність нормам, а саме, принципу правової визначеності (Кан`єте де Гоньі проти Іспанії, § 36). Право доступу до суду не є абсолютним: воно може підлягати обмеженням, застосування яких допускається в порядку презумпції, оскільки таке право, з огляду на сам його характер, потребує державного регулювання. Право на доступ до суду може бути предметом правомірних обмежень … Застосування строків покликане забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (Стаббінґс та інші проти Сполученого Королівства, §§ 51-52).

Як підсумок, право на доступ до правосуддя правомірно обмежене правилами судової процедури, котрі покликані дисциплінувати суб`єктів правовідносин та запобігти безладному рухові у судовому процесі.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19» визначено, що з 12 березня 2020 року до 03 квітня 2020 року на усій території України установлено карантин. У подальшому постановами Кабінету Міністрів України неодноразово продовжувався.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» КЗпП України доповнено главою XIX такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Верховний Суд у постанові від 11 грудня 2023 року у справі № 947/8885/21 дійшов висновку, що з запровадженням на всій території України карантину законодавець визначив безумовною правовою підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.

Надалі постановою Кабінету Міністрів України № 651 від 27 червня 2023 року «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»постановлено відмінити з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Отже, карантин було скасовано з 24:00 год 30 червня 2023 року.

Таким чином, тримісячний строк звернення до суду з позовом про визнання незаконним та скасування наказу від 04 травня 2022 року № 483/ос стосовно позивача закінчився 01 жовтня 2023 року, а позовна заява подана до суду 05 жовтня 2023 року, тобто з пропуском строку, передбаченого статтею 233 КЗпП України, навіть з урахуванням продовження строку на період дії карантину.

День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, унаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день винесення рішення, яке оскаржується, якщо його прийнято за участю особи, або день вчинення дії, яка оскаржується, якщо особа була присутня під час вчинення цієї дії.

Якщо цей день точно встановити неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому вислів «повинна була дізнатися» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод, щоб дізнатися, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Отже, реалізація права позивача на звернення до суду з позовною заявою у межах строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача. Позивач, не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізувати своє право на звернення до суду в межах строків такого звернення, адже не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.

Згідно з роз`ясненнями, що містяться у листі Держпраці від 09 травня 2022 року № 1922/4/4.1-ЗВ-22а, про призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб.

З огляду на те, що положеннями чинного законодавства чітко не врегульований порядок ознайомлення працівника з наказом про призупинення дії трудового договору, фактичне отримання (ознайомлення) відповідного наказу встановлюється судом під час розгляду справи.

Оскільки ОСОБА_1 , починаючи з травня 2022 року не отримувала заробітної плати, мала можливість ознайомлення з розрахунковими листами, які направлялися їй на електронну пошту, та з яких очевидно вбачається причина такої невиплати заробітної плати - призупинення дії трудового договору, та ще в 2022 році зверталася з відповідним питанням до профоргану, колегія суддів відхиляє твердження позивача про те, що їй не було відомо про порушення її прав аж до 01 вересня 2023 року, коли у відповідь на адвокатський запит їй було направлено копію оскаржуваного наказу.

Наведені обставини об`єктивно свідчать про обізнаність позивача щодо правового стану трудових відносин, незалежно від формального отримання копії відповідного наказу.

Факт отримання відповіді на адвокатський запит не змінює моменту, з якого позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Зазначена дата свідчить лише про час, коли позивач розпочав активні дії щодо реалізації свого права на судовий захист, та не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду.

З огляду на вищевикладене, позивач міг довідатись про призупинення з ним трудового договору з травня 2022 року, а з позовом у цій справі звернувся лише 05 жовтня 2023 року, з пропуском встановленого законом строку звернення до суду (навіть з урахуванням продовження строків на період дії карантину) без поважних причин.

Позивач як особа, заінтересована у поданні позову, повинен був вчиняти всі залежні від нього дії та використовувати надані законодавством засоби для своєчасного захисту свого права. Однак не отримуючи заробітної плати з травня 2022 року, він не вчиняв жодних дій, спрямованих на поновлення порушеного права, протягом тривалого часу.

ОСОБА_1 за весь цей період не отримувала заробітну плату, тому очевидно, що, принаймні, повинна була знати про порушення своїх прав, а отже, вона пропустила строк для звернення до суду.

Очевидно та не підлягає розумним сумнівам, що коли не з власної ініціативи працівник перестає виконувати свої трудові обов`язки та отримувати заробітну платню, він має зацікавленість довідатися причини такого, а тому ОСОБА_1 , принаймні, повинна була довідатися про порушення своїх трудових прав ще у 2022 році.

Справа з подібними правовідносинами вже була предметом розгляду Верховним Судом, яким викладено подібні правові висновки у постановах від 22 липня 2026 року у справі № 613/1710/23 (провадження № 61-15152св25), від 01 вересня 2026 року у справі № 760/5193/24 (провадження № 61-4231ск26).

Причини, які ОСОБА_1 зазначила у поданій до суду апеляційної інстанції заяви про поновлення строку звернення до суду, колегія суддів не визнає поважними.

При цьому, клопотання про поновлення строку на звернення до суду першої інстанції позивачка не заявляла.

Посилання ОСОБА_1 на те, що предметом спору у цій справі є стягнення заробітної плати, і позивач може звернутися з таким позовом без обмеження будь-яким строком, є помилковими, адже вимога позивача про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати є похідною від вимоги про визнання незаконним та скасування наказу від 04 травня 2022 року №483/ос.

Доводи представника позивача про те, що рішенням Конституційного Суду № 1-р/2025 від 11 грудня 2025 року частину першу статті 233 КЗпП України визнано такою, що не відповідає Конституції України (неконституційною) в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, вищевказаних висновків щодо пропуску строку на звернення до суду у цій справі з вимогою про скасування наказу не спростовують. Висновки Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року №1-р/2025 у справі № 1-7/2024 (337/24) поширюються тільки на ті правовідносини, які виникли після набрання чинності означеним рішенням, тобто з 11 грудня 2025 року і не змінюють правового регулювання правовідносин, які виникли до цієї дати.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Докази та обставини, на які посилається ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3 , - залишити без задоволення.

Рішення Новобаварського районного суду м. Харкова від 18 листопада 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Головуючий Н.П. Пилипчук

Судді О.В. Маміна

О.Ю. Тичкова

Інші рішення у справі

ДатаДокументСуд
11.11.2026 Постанова № 141478402 Харківський апеляційний суд
12.10.2026 Ухвала № 140492384 Харківський апеляційний суд
24.04.2026 Ухвала № 136072987 без тексту Харківський апеляційний суд
21.04.2026 Ухвала № 135878398 без тексту Харківський апеляційний суд
16.01.2026 Ухвала № 133368466 без тексту Харківський апеляційний суд
16.01.2026 Ухвала № 133368464 без тексту Харківський апеляційний суд
19.12.2025 Ухвала № 132810275 без тексту Харківський апеляційний суд
18.11.2025 Рішення № 131865275 без тексту Новобаварський районний суд міста Харкова
19.09.2025 Ухвала № 130487106 без тексту Новобаварський районний суд міста Харкова
01.09.2025 Ухвала № 129885002 без тексту Новобаварський районний суд міста Харкова
26.08.2025 Ухвала № 129739375 без тексту Новобаварський районний суд міста Харкова
18.08.2025 Ухвала № 129574209 без тексту Новобаварський районний суд міста Харкова
07.08.2025 Ухвала № 129369556 без тексту Новобаварський районний суд міста Харкова
28.05.2025 Постанова № 127863565 без тексту Касаційний цивільний суд Верховного Суду
28.05.2025 Окрема думка № 127713094 без тексту Касаційний цивільний суд Верховного Суду
22.05.2025 Ухвала № 127575540 без тексту Касаційний цивільний суд Верховного Суду
06.01.2025 Ухвала № 124265051 без тексту Касаційний цивільний суд Верховного Суду
24.04.2024 Ухвала № 118759527 без тексту Касаційний цивільний суд Верховного Суду
27.02.2024 Постанова № 117301501 без тексту Харківський апеляційний суд
27.02.2024 Постанова № 117270319 без тексту Харківський апеляційний суд