Справа № 420/31736/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 листопада 2026 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Басова Н.М., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі відповідач, ГУ ПФУ в Одеській області), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду в Одеській області, викладену в листі від 06 серпня 2026 року №43919-39517/П-02/8-1500/26 щодо не зарахуванню в страховий стаж певного періоду роботи, не призначення пенсії за віком зі всіма масовими перерахунками, надбавками та інших складових з врахуванням всього страхового стажу та з урахуванням для обчислення розміру пенсії показника середньої заробітної плати (доходу), за три календарні роки, що передували року звернення за призначенням пенсії за віком, а саме: за 2023-2025 роки;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу період роботи в колгоспі ім. ХХІІ з`їзду КПРС Саратського району Одеської області з 1974 року по 1975 року згідно із записами у трудовій книжці колгоспника та призначити пенсії за віком з 08 липня 2026 року зі всім масовими перерахунками, надбавками та інших складових з врахуванням всього страхового стажу та з урахуванням для обчислення розміру пенсії показника середньої заробітної плати (доходу), за три календарні роки, що передували року звернення за призначенням пенсії за віком, а саме: за 2023-2025 роки з урахуванням вже отриманих сум пенсії, відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
В обґрунтування позову зазначено, що позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , після закінчення середньої школи з серпня 1974 року по червень 1975 року працював у колгоспі ім. XXII з`їзду КПРС у с. Колісне Саратського району Одеської області, що підтверджується записами у трудовій книжці колгоспника та архівною довідкою відділу «Трудовий архів» Саратської селищної ради Білгород-Дністровського району. У 1975 році позивач вступив до Одеського медичного інституту, який закінчив 30 червня 1980 року за спеціальністю «стоматологія», після чого працював лікарем-стоматологом у лікувальних закладах Чернівецької та Одеської областей. З 03 жовтня 2005 року позивачу призначено пенсію за вислугу років, після чого за фахом він не працював.
У 2026 році, ознайомившись з матеріалами своєї пенсійної справи, позивач дізнався про право на перехід з пенсії за вислугу років на пенсію за віком, а також про те, що до його страхового стажу не зарахований період роботи в колгоспі. Позивач зазначає, що в червні 2026 року особисто звернувся до органу Пенсійного фонду України у Білгород-Дністровському районі, однак йому відмовили у прийнятті документів та оформленні заяви встановленого зразка, а також у прийнятті заяви довільної форми, і вимагали надати паспорт громадянина України. Позивач надав паспорт громадянина України для виїзду за кордон, з якого вбачається, що у 2016 році він виїхав на постійне місце проживання до Республіки Болгарія та 23.03.2016 взятий на постійний консульський облік у Посольстві України в Республіці Болгарія, проте від нього продовжили вимагати саме паспорт громадянина України, який, за твердженням позивача, у нього відібрали при виїзді на постійне місце проживання за кордон.
Після цього позивач поштою звернувся до відповідача із заявою довільної форми, в якій просив зарахувати до страхового стажу період роботи в колгоспі тривалістю 9 місяців 10 днів та призначити пенсію за віком з урахуванням показника середньої заробітної плати (доходу) за 2023-2025 роки.
Листом від 06.08.2026 № 43919-39517/П-02/8-1500/26 відповідач повідомив, що для переходу на пенсію за віком позивачу необхідно звернутися до сервісного центру з оригіналом паспорта громадянина України, а для розрахунку пенсії за віком з урахуванням показника середньої заробітної плати за 2023-2025 роки підстав немає. Щодо зарахування періоду роботи в колгоспі у відповіді нічого не зазначено. Скаргу позивача, подану до Пенсійного фонду України, направлено для розгляду відповідачу, який у відповіді на неї повідомив, що із заявою встановленого зразка позивач не звертався, а підстав для зарахування періоду роботи в колгоспі немає.
Позивач вважає, що підставою для відмови у призначенні йому пенсії за віком є виключно відсутність паспорта громадянина України, що суперечить статтям 24, 46 Конституції України, оскільки паспорт громадянина України для виїзду за кордон є документом, що посвідчує особу громадянина України, а конституційне право на соціальний захист не може бути поставлене в залежність від місця проживання особи. Посилається на правову позицію Європейського суду з прав людини у справі «Пічкур проти України» та Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Цією ж ухвалою зобов`язано відповідача разом з відзивом надати матеріали електронної пенсійної справи позивача в межах спірних правовідносин.
На виконання вимог ухвали суду відповідач листом від 22.10.2026 № 1500-0306-7/178958 надав копію пенсійної справи позивача.
Відповідачем через підсистему «Електронний суд» надіслано відзив на позовну заяву від 28.10.2026, в якому зазначено, що позивач перебуває на обліку з 03.10.2005 та отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (медичний працівник), обчислену за нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до пункту 1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, заява подається через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (сервісний центр), тому для переходу з одного виду пенсії на інший позивачу необхідно звернутися до будь-якого сервісного центру з оригіналами паспорта громадянина України, реєстраційного номера облікової картки платника податків та трудової книжки або подати заяву через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України.
Відповідач зазначив, що в електронній пенсійній справі відсутня інформація та документи про періоди роботи позивача в колгоспі за 1974-1975 роки, зарахування яких можливе за умови надання уточнюючої довідки із зазначенням кількості встановлених і відпрацьованих трудоднів відповідно до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637.
Оскільки позивач з 03.10.2005 отримує пенсію за вислугу років, при розрахунку пенсії за віком врахована заробітна плата за 2014-2016 роки в розмірі 3764,40 грн, і з урахуванням частини третьої статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» підстав для розрахунку пенсії із застосуванням показника середньої заробітної плати за 2023-2025 роки немає. На підтвердження своєї позиції відповідач послався на постанову Верховного Суду від 18.06.2024 у справі № 280/4122/23.
Крім того, відповідач зазначив, що позивач вводить в оману суд щодо відсутності у нього паспорта громадянина України, оскільки за відповіддю державного реєстру недійсних документів інформація про визнання недійсним паспорта серії НОМЕР_1 відсутня, а Кулевчанська сільська рада повідомила, що позивач фактично проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 . Також позивач не повідомив відповідача про виїзд на постійне місце проживання до Республіки Болгарія та продовжує отримувати пенсію в Україні. Вимогу про зобов`язання призначити пенсію відповідач вважає втручанням у його дискреційні повноваження, а вимогу про стягнення судового збору такою, що призведе до нецільового використання коштів Пенсійного фонду України. Просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
06.11.2026 до суду надійшла відповідь на відзив від позивача, в якій він виклав свої аргументи проти доводів відповідача та просив суд задовольнити його позов в повному обсязі.
Заперечень на відповідь на відзив від відповідача станом на час розгляду справи по суті до суду не надходило.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), суд дійшов наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 та паспортом громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_3 , виданим 02.09.2024 органом 5118, строком дії до 02.09.2034.
Паспорт громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_3 містить відмітку «Оформлено виїзд на постійне проживання» та відмітку про взяття позивача 23.03.2016 на постійний консульський облік у Посольстві України в Республіці Болгарія.
Згідно з листом Кулевчанської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 25.09.2026 № 2458/02-07/26/1200, наданим на запит відповідача, позивач фактично проживає без офіційної реєстрації місця проживання на території Кулевчанської територіальної громади за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Одеській області та з 03.10.2005 отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», обчислену за нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
Згідно з матеріалами пенсійної справи страховий стаж позивача становить 29 років 10 місяців 1 день, при обчисленні розміру пенсії застосовано показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2014-2016 роки в розмірі 3764,40 грн.
Відповідно до записів трудової книжки колгоспника позивачу у 1974 році за роботу в колгоспі нараховано 280 трудоднів, кількість відпрацьованих людино-днів становить 135; у 1975 році нараховано 210 трудоднів, кількість відпрацьованих людино-днів становить 150. Графа щодо встановленого мінімуму трудоднів (людино-днів) не заповнена. Записи засвідчені підписами та печаткою колгоспу. Наступним записом у трудовій книжці колгоспника зазначено про зарахування позивача студентом Одеського медичного інституту з 01.09.1975.
Відповідно до архівної довідки відділу «Трудовий архів» Саратської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 29.06.2026 № 333 у книзі обліку трудового стажу і заробітку колгоспника, справа № 42, СВК «Росія» (колгосп « 22 з`їзду КПРС») с. Кулевча Саратського району Одеської області щодо ОСОБА_1 , особовий рахунок № НОМЕР_4 , містяться такі записи: кількість відпрацьованих людино-днів за рік у 1974 році 78, у 1975 році 135; встановлений мінімум трудоднів за рік у 1974 році не зазначено, у 1975 році 280.
08.07.2026 позивач засобами поштового зв`язку звернувся до ГУ ПФУ в Одеській області із заявою довільної форми, в якій просив прийняти заяву для розгляду, зарахувати до страхового стажу період роботи в колгоспі ім. XXII з`їзду КПРС тривалістю 9 місяців 10 днів та призначити пенсію за віком з урахуванням для обчислення розміру пенсії показника середньої заробітної плати (доходу) за 2023-2025 роки. До заяви позивач додав копії паспорта громадянина України для виїзду за кордон, двох трудових книжок, архівної довідки, історичної довідки щодо колективних господарств с. Колісне та пенсійного посвідчення. У заяві позивач зазначив, що оригінали документів будуть надані ним на вимогу органу Пенсійного фонду України. Заяву зареєстровано відповідачем 13.07.2026 за вх. № 39517/П-1500-26.
Листом від 06.08.2026 № 43919-39517/П-02/8-1500/26 відповідач повідомив позивача, що відповідно до частини третьої статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви, для проведення перерахунку пенсії щодо переходу з одного виду пенсії на інший позивачу необхідно звернутися до будь-якого відділу обслуговування громадян (сервісного центру) та надати оригінали паспорта громадянина України, реєстраційного номера облікової картки платника податків та трудової книжки, оскільки позивач з 03.10.2005 отримує пенсію за вислугу років, при розрахунку пенсії за віком врахована заробітна плата за 2014-2016 роки, а для розрахунку пенсії за віком з урахуванням показника середньої заробітної плати за 2023-2025 роки підстав немає.
Не погодившись з такою відповіддю, позивач звернувся зі скаргою до Пенсійного фонду України, яку направлено для розгляду відповідачу. Листом від 21.09.2026 № 51196-46935/П-02/8-1500/26 відповідач повідомив позивача, що в електронній пенсійній справі відсутня інформація та документи про періоди роботи в колгоспі за 1974-1975 роки, зарахування яких можливе за умови надання уточнюючої довідки із зазначенням кількості встановлених і відпрацьованих трудоднів відповідно до Порядку № 637, а також що із заявою про перехід на пенсію за віком з документами, визначеними Порядком № 22-1, позивач не звертався, та зазначив, що до заяви від 08.07.2026 позивачем додано копію паспорта громадянина України для виїзду за кордон з інформацією про оформлення виїзду на постійне проживання до Республіки Болгарія.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовані вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення (пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України).
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначаються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Частиною першою статті 26 Закону № 1058-IV передбачено, що починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року не менше 33 років. Відповідно до частини другої цієї статті у разі відсутності страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року від 23 до 33 років.
Згідно з частиною першою статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (абзац перший частини другої статті 24 Закону № 1058-IV).
Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі Закон № 1788-XII) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Відповідно до статті 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, затвердженими постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 № 310 (далі Основні положення). Відповідно до пунктів 1, 2 Основних положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних положень). Згідно з пунктом 6 Основних положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
Верховний Суд у постанові від 12.06.2024 у справі № 120/2366/21-а, застосовуючи наведені норми, зазначив, що трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, а невиконання річного мінімуму трудової участі без поважних причин має наслідком зарахування до стажу часу роботи в колгоспі за фактичною тривалістю.
Відповідно до пунктів 2, 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, які працювали на посадах, що дають право на пенсію за вислугу років, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбачених Законом № 1788-XII. У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Положення Закону № 1788-XII застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
Згідно з частиною другою статті 40 Закону № 1058-IV заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою Зп = Зс х (Ск : К), де Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.
Відповідно до частини третьої статті 45 Закону № 1058-IV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший у пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Верховний Суд у постанові від 13.05.2026 у справі № 420/26153/24 зазначив, що частиною третьою статті 45 Закону № 1058-IV установлюється порядок переведення з одного виду пенсії, призначеної саме за цим Законом, на інший, тому показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом № 1058-IV. Якщо попередній вид пенсії було призначено за Законом № 1788-XII (зокрема пенсію за вислугу років), а особа звертається за призначенням пенсії за віком за Законом № 1058-IV, це є первинним призначенням іншого виду пенсії за іншим законом, а не переведенням з одного виду пенсії на інший у розумінні частини третьої статті 45 Закону № 1058-IV, тому має враховуватися показник середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії (пенсії за віком).
Згідно з частиною першою статті 44 Закону № 1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом. Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання в електронній або паперовій формі заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника. Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Відповідно до частини третьої статті 44 Закону № 1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії (абзац перший частини п`ятої статті 45 Закону № 1058-IV).
Відповідно до частини першої статті 58 Закону № 1058-IV Пенсійний фонд є органом, який, зокрема, призначає пенсії та готує документи для її виплати.
Порядок подання та оформлення документів для призначення пенсії визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі Порядок № 22-1).
Згідно з пунктом 2.9 Порядку № 22-1 під час подання заяв, передбачених пунктом 1.1 розділу І, пунктом 3.1 розділу III та пунктом 5.1 розділу V цього Порядку, особою пред`являється паспорт громадянина України або тимчасове посвідчення громадянина України (для іноземців та осіб без громадянства - паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, посвідка на постійне проживання, посвідчення біженця або інший документ, що підтверджує законність перебування іноземця чи особи без громадянства на території України), свідоцтво про народження дитини (за відсутності у дитини паспорта громадянина України). В заяві особою зазначається інформація про місце проживання, для підтвердження якої особа може надати відомості про місце проживання, що були внесені до документів, визначених Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні».
Згідно з пунктом 4.2 Порядку № 22-1 при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта; уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу; у разі необхідності роз`яснює порядок підтвердження страхового стажу; повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів.
Відповідно до абзаців четвертого, п`ятого пункту 1.8 розділу I Порядку № 22-1 у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо документи будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії.
Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію (абзац перший пункту 4.7 розділу IV Порядку № 22-1).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 № 5492-VI (далі Закон № 5492-VI) документами, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, є, зокрема, паспорт громадянина України та паспорт громадянина України для виїзду за кордон.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про громадянство України» від 18.01.2001 № 2235-III документами, що підтверджують громадянство України, є, зокрема, паспорт громадянина України та паспорт громадянина України для виїзду за кордон.
Відповідно до пункту 2 Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон, затвердженого постановою Верховної Ради України від 23.02.2007 № 719-V, паспорт для виїзду за кордон є документом, що посвідчує особу громадянина України під час перетинання ним державного кордону України та перебування за кордоном. Документом, що посвідчує особу громадянина України за кордоном і при перетинанні державного кордону України, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон або дипломатичний і службовий паспорти, посвідчення особи моряка і проїзний документ дитини (абзац другий пункту 1 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII).
Згідно зі статтями 1, 2 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» на громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов`язки. Будь-яке обмеження їх громадянських, політичних, соціальних, економічних та інших прав не допускається. Документами, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну та посвідчують особу громадянина України під час перебування за її межами, є, зокрема, паспорт громадянина України для виїзду за кордон.
Верховний Суд у постановах від 12.12.2022 у справі № 520/5668/19 та від 21.09.2023 у справі № 420/6336/19, надаючи оцінку вимогам пункту 2.9 Порядку № 22-1, виходив з того, що відповідно до частини першої статті 13 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України для виїзду за кордон є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Відмову органу Пенсійного фонду України у зазначених справах визнано правомірною саме з тих підстав, що поданий особою паспорт громадянина України для виїзду за кордон на дату звернення був недійсним у зв`язку із закінченням строку його дії, а іншого документа, передбаченого Законом № 5492-VI, особа не надала.
Також суд звертає увагу на те, що з метою європеїзації українського законодавства в Україні набрав чинності Закон України «Про адміністративну процедуру» від 17.02.2022 № 2073-IX (далі Закон № 2073-IX), який відповідно до частини першої статті 1 регулює відносини органів виконавчої влади, інших суб`єктів, які відповідно до закону уповноважені здійснювати функції публічної адміністрації, з фізичними та юридичними особами щодо розгляду і вирішення адміністративних справ шляхом прийняття та виконання адміністративних актів.
Частиною другою статті 1 Закону № 2073-IX сфера соціального захисту не віднесена до відносин, на які дія цього Закону не поширюється, а згідно з пунктом 3 розділу IX «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2073-IX до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить принципам цього Закону.
Одним із принципів адміністративної процедури є принцип обґрунтованості (стаття 8 Закону № 2073-IX), суть якого полягає в тому, що обґрунтування адміністративного акта дозволяє особі зрозуміти, чому адміністративний акт є саме таким, а також допомагає вирішити питання про те, чи варто використати засоби правового захисту.
Відповідно до статті 16 Закону № 2073-IX (принцип офіційності) адміністративний орган зобов`язаний встановлювати обставини, що мають значення для вирішення справи, і за необхідності збирати для цього документи та інші докази з власної ініціативи, у тому числі без залучення особи витребовувати документи та відомості, отримувати погодження та висновки, необхідні для вирішення справи. Адміністративний орган не може зобов`язувати особу самостійно отримувати документи та інші докази, необхідні для здійснення адміністративного провадження, якщо такий обов`язок не визначено законом.
Згідно зі статтею 17 Закону № 2073-IX особа має право бути заслуханою адміністративним органом, надавши пояснення та/або заперечення у визначеній законом формі до прийняття адміністративного акта, який може негативно вплинути на право, свободу чи законний інтерес особи. Адміністративний орган зобов`язаний здійснювати інформування та консультування учасників адміністративного провадження з питань, що стосуються адміністративного провадження, а також щодо змісту їхніх прав та обов`язків. Особа має право у передбаченому законом порядку витребовувати та/або надавати документи, а також інші докази, що стосуються обставин адміністративної справи.
Частиною першою статті 43 Закону № 2073-IX передбачено, що у разі якщо заяву подано з порушенням встановлених законодавством вимог, посадова особа адміністративного органу, яка розглядає справу, приймає рішення про залишення заяви без руху. У повідомленні про залишення заяви без руху зазначаються виявлені недоліки з посиланням на порушені вимоги законодавства, спосіб та строк усунення недоліків. Адміністративний орган встановлює строк, достатній для усунення заявником виявлених недоліків.
Відповідно до частини першої статті 47 Закону № 2073-IX під час підготовки справи до розгляду та вирішення адміністративний орган встановлює наявність та достатність матеріалів у справі, а також за необхідності, зокрема, витребовує додатково документи та відомості, що перебувають у володінні органу державної влади, підприємства, установи чи організації, що належить до сфери його управління, та надає учасникам адміністративного провадження можливість подати документи, клопотання, пояснення та зауваження, довести обставини, що мають значення для вирішення справи.
Адміністративний орган витребовує документи та відомості, необхідні для вирішення справи, з дотриманням принципу офіційності (частина перша статті 48 Закону № 2073-IX).
Згідно з частинами першою, третьою статті 52 Закону № 2073-IX адміністративний орган досліджує обставини, що мають значення для вирішення справи, виходячи з принципів законності та офіційності, та повинен неупереджено дослідити всі обставини справи, у тому числі ті, що є сприятливими, а також ті, що є несприятливими для учасників адміністративного провадження.
Відповідно до частини другої статті 87 Закону № 2073-IX протиправним є адміністративний акт, який, зокрема, не відповідає принципам адміністративної процедури.
Аналіз наведених норм свідчить, що право на пенсію за віком виникає за одночасної наявності визначених законом умов: досягнення встановленого віку та наявності необхідного страхового стажу. Встановлення наявності цих умов, обчислення страхового стажу та визначення показника середньої заробітної плати (доходу) для обчислення розміру пенсії здійснюється органом Пенсійного фонду України на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів, з дотриманням визначеної законом процедури та принципів адміністративної процедури.
Надаючи оцінку листу відповідача від 06.08.2026 № 43919-39517/П-02/8-1500/26, суд зазначає, що вказаний лист надано у відповідь на заяву позивача від 08.07.2026, зареєстровану за вх. № 39517/П-1500-26, в якій позивач просив призначити йому пенсію за віком з урахуванням показника середньої заробітної плати (доходу) за 2023-2025 роки та зарахувати до страхового стажу період роботи в колгоспі. За змістом цей лист містить відмову відповідача у вчиненні дій, про які просив позивач, з посиланням на необхідність звернення до сервісного центру з оригіналом паспорта громадянина України та на відсутність підстав для застосування показника середньої заробітної плати за 2023-2025 роки.
Визначальним для судового контролю є не форма, у якій суб`єкт владних повноважень висловив свою волю, а її зміст та вплив на права особи, тому такий лист є відмовою, яка підлягає судовому контролю.
Як встановлено судом, позивач є громадянином України, з 2016 року постійно проживає за кордоном, перебуває на постійному консульському обліку в Посольстві України в Республіці Болгарія та документований паспортом громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_3 , виданим 02.09.2024, строк дії якого на дату звернення до відповідача не закінчився. Копію цього паспорта позивач додав до заяви від 08.07.2026, що визнається відповідачем у листі від 21.09.2026.
Отже, на дату звернення до відповідача позивач мав дійсний документ, який відповідно до пункту 1 частини першої статті 13 Закону № 5492-VI та статті 5 Закону України «Про громадянство України» посвідчує його особу та підтверджує громадянство України, а для громадянина України, який постійно проживає за кордоном, є документом, що посвідчує його особу під час перебування за межами України.
Пункт 2.9 Порядку № 22-1 визначає документ, який пред`являється особою під час подання заяви для встановлення її особи, однак не встановлює такої підстави для відмови у розгляді заяви по суті, як відсутність у громадянина України саме паспорта громадянина України за наявності іншого дійсного документа, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Порядок № 22-1 є підзаконним нормативно-правовим актом і не може обмежувати право громадянина України на пенсійне забезпечення порівняно із законом, яким визначено перелік документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України. Належність позивача до громадянства України та його особа відповідачем не заперечуються.
Посилання відповідача на те, що за відомостями з вебсайту Державної міграційної служби України інформація про визнання недійсним паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 відсутня, суд не бере до уваги, оскільки відсутність такої інформації сама по собі не спростовує тверджень позивача про те, що оригінал цього паспорта у нього відсутній, а на сторінці результатів перевірки, наданій відповідачем, прямо зазначено, що сервіс не надає юридичного підтвердження статусу документа. До того ж за наявності у позивача дійсного паспорта громадянина України для виїзду за кордон ця обставина не має вирішального значення для розгляду його заяви.
Право громадянина України на пенсійне забезпечення не може бути поставлено в залежність від місця його проживання, оскільки Конституція України та Закон України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» не допускають обмеження соціальних прав громадян України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон. Аналогічний підхід закріплено і в Рішенні Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009, на яке посилається позивач.
Таким чином, вимога відповідача про обов`язкове пред`явлення саме паспорта громадянина України як умова розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком не ґрунтується на вимогах закону.
Щодо посилання відповідача на необхідність особистого звернення позивача до сервісного центру, суд зазначає, що позивач, за його поясненнями, які відповідачем не спростовані, звертався до органу Пенсійного фонду України особисто, проте у прийнятті заяви йому відмовили саме з підстав відсутності паспорта громадянина України. Після цього позивач звернувся до відповідача письмово, додавши копії документів та зазначивши про готовність надати їх оригінали на вимогу органу Пенсійного фонду України.
Отримавши таку заяву, відповідач, з`ясувавши, що вона не відповідає встановленій формі і до неї не додано оригінали необхідних документів, в силу статей 17, 43 Закону № 2073-IX та пункту 1.8 розділу I Порядку № 22-1 був зобов`язаний повідомити позивача про конкретні недоліки його заяви з посиланням на порушені вимоги законодавства, роз`яснити, за якою формою та в якому порядку подається заява, які саме документи необхідно подати додатково та в який строк, і лише після цього вирішувати питання по суті. Натомість відповідач розглянув заяву позивача як звернення, виклавши у відповіді загальні положення законодавства та поставивши розгляд питання по суті в залежність від пред`явлення паспорта громадянина України, вимога про пред`явлення якого, як зазначено вище, не ґрунтується на законі.
Крім того, відмовляючи позивачу у застосуванні показника середньої заробітної плати (доходу) за 2023-2025 роки, відповідач виходив з того, що звернення позивача є переведенням з одного виду пенсії на інший у розумінні частини третьої статті 45 Закону № 1058-IV.
Водночас позивачу з 03.10.2005 призначено пенсію за вислугу років відповідно до статті 55 Закону № 1788-XII, а питання про призначення пенсії за віком порушено ним відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV. З урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 13.05.2026 у справі № 420/26153/24, у такому випадку має місце первинне призначення іншого виду пенсії за іншим законом, а не переведення з одного виду пенсії на інший у розумінні частини третьої статті 45 Закону № 1058-IV.
Посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 18.06.2024 у справі № 280/4122/23 суд вважає неприйнятними, оскільки в зазначеній справі особі було призначено пенсію за віком на пільгових умовах, і Верховний Суд виходив з того, що заява особи стосувалась призначення того самого виду пенсії (пенсії за віком), тобто правовідносини у вказаній справі не є подібними до правовідносин у цій справі.
Щодо періоду роботи позивача в колгоспі у 1974-1975 роках суд зазначає, що відповідач у листі від 06.08.2026 № 43919-39517/П-02/8-1500/26 взагалі не надав оцінки вимозі позивача про зарахування цього періоду до страхового стажу.
У листі від 21.09.2026 № 51196-46935/П-02/8-1500/26 відповідач зазначив про відсутність в електронній пенсійній справі відомостей про цей період та про необхідність надання уточнюючої довідки із зазначенням кількості встановлених і відпрацьованих трудоднів, однак не надав оцінки трудовій книжці колгоспника та архівній довідці, копії яких позивач додав до заяви від 08.07.2026.
Водночас трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, і записи у ній позивача містять відомості про кількість нарахованих трудоднів та відпрацьованих людино-днів за 1974 і 1975 роки, засвідчені підписами та печаткою колгоспу. Суд також звертає увагу на те, що відомості трудової книжки колгоспника і архівної довідки від 29.06.2026 № 333 щодо кількості відпрацьованих людино-днів не збігаються, а відомості про встановлений мінімум трудової участі у трудовій книжці відсутні. Такі розбіжності підлягають з`ясуванню відповідачем, який відповідно до статей 16, 47, 48 Закону № 2073-IX та частини третьої статті 44 Закону № 1058-IV має право і обов`язок з власної ініціативи витребувати необхідні відомості в архівній установі, після чого вирішити питання про зарахування цього періоду до страхового стажу з урахуванням частини першої статті 56 Закону № 1788-XII.
Отже, відповідач не дотримався принципів обґрунтованості, офіційності та гарантування права особи на участь в адміністративному провадженні, не повідомив позивача про конкретні недоліки його заяви та не надав йому можливості їх усунути, поставив розгляд заяви в залежність від пред`явлення документа, обов`язковість якого законом не передбачена, не дослідив обставин, що мають значення для визначення права позивача на пенсію за віком, тривалості його страхового стажу та показника середньої заробітної плати (доходу), що підлягає застосуванню при обчисленні пенсії.
Такі порушення процедури могли вплинути на правомірність вирішення питання по суті, оскільки від повноти встановлення відповідачем тривалості страхового стажу позивача та правильності визначення показника середньої заробітної плати (доходу) залежить право позивача на пенсію за віком та її розмір. Тому відповідно до частини другої статті 87 Закону № 2073-IX відмова відповідача, викладена в листі від 06.08.2026 № 43919-39517/П-02/8-1500/26, є протиправною.
Доводи відповідача про те, що позивач не повідомив про виїзд на постійне місце проживання за кордон та продовжує отримувати пенсію в Україні, суд не бере до уваги, оскільки ці обставини не були підставою відмови, викладеної в листі від 06.08.2026 № 43919-39517/П-02/8-1500/26, а питання виплати пенсії позивачу у зв`язку з його проживанням за кордоном не є предметом спору у цій справі.
У справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип належного урядування, зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов`язків.
Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), добросовісно, розсудливо та з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.
У вказаній статті закріплено загальні критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Суб`єкти владних повноважень повинні враховувати ці критерії-принципи, знаючи, що адміністративний суд керуватиметься ними у разі оскарження відповідних рішень, дій чи бездіяльності.
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01.07.2003, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Встановлення невідповідності діяльності суб`єкта владних повноважень критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, є достатньою підставою для задоволення адміністративного позову за умови, що встановлено порушення прав та інтересів позивача.
Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу період роботи в колгоспі з 1974 року по 1975 рік та призначити позивачу пенсію за віком з 08 липня 2026 року з урахуванням показника середньої заробітної плати (доходу) за 2023-2025 роки суд зазначає, що відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України суд може зобов`язати відповідача прийняти рішення на користь позивача, лише якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом.
Оскільки відповідач заяву позивача по суті не розглядав, тривалість страхового стажу позивача з урахуванням періоду роботи в колгоспі не визначав, розбіжності між трудовою книжкою колгоспника та архівною довідкою не з`ясовував, а оригінали документів позивача відповідачем не досліджувались, ці вимоги наразі є передчасними.
Суд не може перебирати на себе функції органу Пенсійного фонду України, до виключної компетенції якого належить призначення пенсій (частина перша статті 58 Закону № 1058-IV), і вирішувати питання, яке не було предметом розгляду відповідача по суті. Як наслідок, у задоволенні цих позовних вимог слід відмовити.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Ефективний засіб правового захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Відповідно до приписів частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до пункту 10 частини другої статті 245 КАС України в разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
При цьому спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень.
Отже, враховуючи допущені відповідачем порушення при розгляді заяви позивача, суд дійшов висновку про те, що належним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправною відмови відповідача, викладеної в листі від 06.08.2026 № 43919-39517/П-02/8-1500/26, та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 08.07.2026 (вх. № 39517/П-1500-26) з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні, та вимог статей 16, 17, 43 Закону № 2073-IX.
Під час повторного розгляду відповідач не позбавлений права і зобов`язаний прийняти паспорт громадянина України для виїзду за кордон як документ, що посвідчує особу позивача, повідомити позивача про необхідність подання оригіналів документів та інших документів, необхідних для вирішення питання, у визначений строк, вжити заходів щодо витребування відомостей про роботу позивача в колгоспі в архівній установі та вирішити питання про показник середньої заробітної плати (доходу) з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 13.05.2026 у справі № 420/26153/24.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
З урахуванням зазначеного суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки вони не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За приписами частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За встановлених у цій справі фактичних обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин суд дійшов висновку, що відповідач не довів правомірність своєї відмови, тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з виходом за межі позовних вимог та обранням належного способу захисту порушених прав.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1333,00 грн (платіжна інструкція № [номер приховано] від 07.10.2026), тоді як розмір судового збору за подання цього позову фізичною особою становить 1331,20 грн. Оскільки судом встановлено порушення відповідачем прав позивача, а часткове задоволення позову зумовлене обранням судом належного способу захисту, позивачу необхідно відшкодувати судовий збір у розмірі 1331,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. Надміру сплачена сума судового збору в розмірі 1,80 грн може бути повернута позивачу за його клопотанням відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір».
Доводи відповідача про нецільове використання коштів Пенсійного фонду України суд відхиляє, оскільки обов`язок відшкодування судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень прямо встановлений частиною першою статті 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385, місцезнаходження: 65012, Одеська область, м. Одеса, вул. Канатна, 83) про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, викладену в листі від 06.08.2026 № 43919-39517/П-02/8-1500/26, у вирішенні питання про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком та зарахування до страхового стажу періоду роботи в колгоспі ім. XXII з`їзду КПРС Саратського району Одеської області у 1974-1975 роках.
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.07.2026 (вх. № 39517/П-1500-26) з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні, та статей 16, 17, 43 Закону України «Про адміністративну процедуру» від 17 лютого 2022 року № 2073-IX.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 копійок.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н.М. Басова