РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
про закриття провадження у справі
13 листопада 2026 року м. Рівне №460/16643/26
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Комшелюк Т.О. розглянувши в письмовому провадженні процесуальне питання, пов`язане з розглядом справи за позовом
ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області
про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася через свого представника до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач), в якому просить суд: 1) визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку пенсії виходячи із восьми мінімальних пенсії за віком; 2) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію починаючи з 22.07.2026 року в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком визначених Законом України «про Державний бюджет України на 2026 рік», урахувавши всі передбачені законодавством підвищення і доплати, та з урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог стверджує, що має статус потерпілої від Чорнобильської катастрофи (категорія 1) та особи з інвалідністю 2 групи. З огляду на рішення Конституційного Суду України №1-р(ІІ)/2021 від 07 квітня 2021 року вважає, що згідно положень статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" має право на отримання пенсії у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком. Вказує, що відповідно до статті 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2026 рік" з 01.01.2026 прожитковий мінімум на одну особу для основних соціальних і демографічних груп населення: осіб, які втратили працездатність, 2595 гривні. Відтак, з 01.01.2026 відповідач зобов`язаний був застосовувати встановлений Законом України "Про Державний бюджет України на 2026 рік", розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність на рівні 2595,00 грн. Однак відповідач з 01.01.2026 не здійснював і не здійснює нарахування і виплату для позивача пенсії по інвалідності із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2026 рік".
Ухвалою суду від 02 вересня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач правом на подання відзиву скористався. Також зауважив, що розмір пенсії позивача обраховано відповідно до вимог чинного законодавства, а тому підстави для його перерахунку відсутні. Просить суд позовні вимоги залишити без задоволення.
Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд виходить з наступного.
Обставини справи, встановлені судом:
ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області як отримувач пенсії відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" як особа з інвалідністю 2 групи.
Позивач має статус потерпілої від Чорнобильської катастрофи (категорія 1), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Рівненською обласною державною адміністрацією.
Рішенням РОАС у справі 460/2012/25 від 26.02.2025, яке набрало законної сили зобов`язано відповідача здійснити перерахунок основної пенсії ОСОБА_1 за період з 01.01.2025 відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р (ІІ)/2021, відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №230/96-ВР, у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та виплачувати основну пенсію у розмірі не менше восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених сум.
Згідно рішення про перерахунок від 30.06.2026 № 956010120400 основний розмір позивача за період з 01.03.2026 розраховано у сумі 18888,00 грн. (8*2361 грн.), з розрахунку розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої станом, на 01.01.2025 Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік".
Позивач звернулася із заявою про перерахунок пенсії з розрахунку розміру мінімальної пенсії за віком (2595грн.), встановленої станом, на 01.01.2026 Законом України "Про Державний бюджет України на 2026 рік".
Однак, відповідач відмовив у задоволенні вказаної заяви.
Не погоджуючись із відмовою відповідача, з метою захисту свої прав та законних інтересів, позивач звернулася з цим адміністративним позовом до суду.
Проаналізувавши обставини справи, суд зазначає таке.
Згідно з частиною першою статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Частинами другою та четвертою статті 372 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом.
Відповідно до статті 373 Кодексу адміністративного судочинства України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку визначається Законом України "Про виконавче провадження".
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі №686/23317/13-а дійшла висновку, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження".
Згідно з положеннями частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Наслідки розгляду звіту визначені у статті 382-3 Кодексу адміністративного судочинства України.
А відповідно до частини першої статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду. Ці норми Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних із виконанням або невиконанням судового рішення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 липня 2026 року у справі №990/282/24 підтвердила самостійне процесуальне значення інституту судового контролю за виконанням судових рішень як невід`ємної складової судового захисту та наголосила на його безпосередньому призначенні забезпечити реальне, повне й належне виконання судового рішення, яке набрало законної сили. Зазначений інститут спрямований не на повторний розгляд спору по суті та не на повторне встановлення прав і обов`язків його учасників, а на забезпечення практичної реалізації вже здійсненого судом захисту порушеного права та перевірку того, чи виконано суб`єктом владних повноважень покладений на нього судовим рішенням обов`язок у визначений цим рішенням спосіб і обсязі.
Наявність у Кодексу адміністративного судочинства України спеціальних процесуальних механізмів, спрямованих на забезпечення належного та повного виконання судового рішення, виключає необхідність звернення з новим позовом з метою спонукання відповідача до його виконання. Судове рішення підлягає безпосередньому виконанню без ухвалення додаткового судового рішення, а питання щодо його невиконання чи неналежного виконання підлягають вирішенню в порядку судового контролю, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, та/або із застосуванням заходів, визначених Законом України "Про виконавче провадження".
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постановах від 05 серпня 2025 року у справі №620/15158/24, від 25 березня 2026 року у справі №320/36568/25 та від 30 квітня 2026 року у справі №620/13341/25.
Сам факт прийняття відповідачем у процесі виконання судового рішення певного управлінського рішення або застосування ним нормативного регулювання не змінює процесуальної природи правовідносин, якщо такі дії вчинені саме з метою реалізації обов`язку, встановленого судовим рішенням. Визначальним у такому випадку є не форма відповідного акта, чи дії суб`єкта владних повноважень, а їх функціональний зв`язок із виконанням судового рішення.
Такий підхід узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 02 липня 2026 року у справі №990/282/24, якою підтверджено самостійне процесуальне значення інституту судового контролю та його спрямованість на забезпечення виконання вже ухваленого судового рішення.
Встановлений Кодексом адміністративного судочинства України механізм судового контролю має стадійний характер та передбачає послідовну перевірку виконання судового рішення і застосування відповідних процесуальних заходів у разі його невиконання або неналежного виконання. Така законодавча конструкція свідчить про те, що питання, які виникають безпосередньо у зв`язку з виконанням судового рішення, мають вирішуватися у межах спеціальної процедури судового контролю, а не шляхом повторного розгляду вже вирішеного спору в позовному провадженні.
Отже, якщо особа пов`язує порушення своїх прав саме з тим, що суб`єкт владних повноважень неналежно виконав покладений на нього судовим рішенням обов`язок, належним способом судового захисту є використання передбачених статтями 383, 382-1 - 382-3, 383 Кодексу адміністративного судочинства України процесуальних механізмів, спрямованих на забезпечення виконання цього рішення. Інше тлумачення призвело б до ситуації, за якої кожна незгода особи зі способом виконання судового рішення могла б бути підставою для порушення нового адміністративного провадження, що фактично нівелювало б спеціальний інститут судового контролю та створювало можливість повторного судового розгляду правовідносин, щодо яких уже ухвалено остаточне судове рішення.
При цьому сама по собі обставина, що неналежне виконання судового рішення проявилося у прийнятті відповідачем нового індивідуального акта, здійсненні або нездійсненні нового розрахунку або перерахунку, застосуванні або незастосуванні підзаконного нормативного акта, не є достатньою для висновку про виникнення нового адміністративного спору. Вирішальним є встановлення того, чи виникли внаслідок таких дій нові самостійні правовідносини щодо іншого предмета, який не був охоплений первісним судовим рішенням, чи відповідні дії є лише способом реалізації обов`язку, вже встановленого цим рішенням. У другому випадку спір стосується виконання судового рішення та підлягає вирішенню в порядку судового контролю.
Визначальним у розмежуванні нового адміністративного спору та спору щодо належного виконання судового рішення є не сам факт прийняття суб`єктом владних повноважень нового рішення чи вчинення ним нових дій, а їх зміст, мета та безпосередній зв`язок із виконанням судового рішення. Якщо такі рішення чи дії є способом реалізації вже встановленого судом обов`язку, питання про їх правомірність підлягає вирішенню в порядку судового контролю за виконанням судового рішення.
Такий підхід узгоджується з висновками Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 15 вересня 2026 року у справі №580/490/26, в якій колегія суддів вважала за необхідне відступити від висновку, сформульованого Верховним Судом у постанові від 30 квітня 2026 року у справі №340/7985/25, відповідно до якого спір щодо правомірності застосування суб`єктом владних повноважень положень постанови КМУ №821 від 14.07.2025, що виник під час виконання судового рішення, може бути предметом розгляду в порядку окремого адміністративного позову. Водночас колегія суддів вважала правильним висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 30 квітня 2026 року у справі №620/13341/25, згідно з яким у разі, якщо спір виник у зв`язку з виконанням судового рішення, а заявлені вимоги фактично спрямовані на перевірку правомірності дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, вчинених на стадії виконання такого рішення, цей спір не утворює нового предмета адміністративного судочинства. Відповідні питання підлягають вирішенню в межах спеціальних процедур судового контролю за виконанням судових рішень, установлених Кодексом адміністративного судочинства України.
Повертаючись до обставини справи за позовом ОСОБА_1 щодо перерахунку основного розміру пенсії по інвалідності відповідно до статті 54 Закону № 796-XII, суд зазначає, спірні правовідносини виникли не внаслідок первинного вирішення питання про право позивача на отримання пенсійних виплат у відповідному розмірі, оскільки таке право та відповідний обов`язок відповідача вже було визначене рішенням суду у справі №460/2012/25, що набрало законної сили.
Предметом незгоди позивача є спосіб реалізації цього судового рішення. Відповідно, обраний позивачем у цій справі спосіб захисту не усуває юридичний конфлікт та не відповідає об`єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним. При розгляді позовних вимог позивача стосовно невиконання судових рішень в інших справах, суд не може зобов`язувати виконувати такі рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки виконання судового рішення являє собою завершальну стадію судового провадження.
Суд зазначає, що питання щодо здійснення позивачу перерахунку основної пенсії за період з 22.07.2026 року в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком визначених Законом України «про Державний бюджет України на 2026 рік», урахувавши всі передбачені законодавством підвищення і доплати, та з урахуванням раніше виплачених сум, перебувають у безпосередньому зв`язку з предметом спору у справі №460/2012/25, та стосуються належності виконання покладеного на відповідача судовим рішенням обов`язку.
Оскільки заявлені позовні вимоги стосуються саме порядку виконання судового рішення в іншій справі, то позивач має встановлене процесуальним законом право в порядку статей 382, 383 Кодексу адміністративного судочинства України подати до суду першої інстанції заяву про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення та/або заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивачки, підтверджених таким рішенням суду.
У цій справі суд дійшов висновку, що спір щодо виплати поточної пенсії у перерахованому на виконання рішення суду розмірі не підлягає розгляду окремо в порядку адміністративного позовного провадження, а повинен вирішуватися у спеціальному порядку судового контролю за виконанням судового рішення, а тому провадження у справі необхідно закрити.
Керуючись статтями 238, 241, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У Х В А Л И В :
Провадження у справі №460/16643/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій - закрити.
Ухвала набирає законної сили негайно після її підписання.
Ухвала може бути оскаржена. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст ухвали складений дата 13 листопада 2026 року.
Суддя Т.О. Комшелюк