ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 500/3003/26
13 листопада 2026 року м.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі: головуючого судді Баб`юка П.М. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулася з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області в якій просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, в розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до п. 7-1 розд. XV "Прикінцеві положення" Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування";
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області нарахувати та виплатити грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, в розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до п. 7-1 розд. XV "Прикінцеві положення" Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з березня 2026 року позивачці призначено пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Водночас при призначенні пенсії відповідачем не було виплачено позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі десяти місячних пенсій. З метою отримання такої допомоги 25.03.2026 позивач звернулася до відповідача із відповідною заявою на підставі пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" зазначеного Закону, однак листом від 08.04.2026 їй відмовлено у її виплаті. Відмову мотивовано тим, що періоди роботи позивачки на посаді вихователя дитячого садка колгоспу "Золоте Руно", колгоспу "Мічуріна" та селянської спілки "Шибалинська" не можуть бути зараховані до спеціального стажу, необхідного для отримання одноразової грошової допомоги, оскільки зазначені підприємства не належали до державної чи комунальної форми власності. Позивач вважає таку відмову протиправною, оскільки, на її переконання, зазначені періоди роботи підлягають зарахуванню до спеціального стажу, що дає право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій. Відтак звернулася до суду з цим позовом.
Ухвалою судді від 18.05.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
25.05.2026 до суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник просить відмовити в задоволенні позовних вимог та вказує, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області як одержувач пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".
Відповідач звертає увагу, що відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" зазначеного Закону право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій мають особи, які на день досягнення пенсійного віку працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", та мають необхідний страховий стаж на таких посадах, за умови, що до цього вони не отримували будь-якої пенсії.
При цьому відповідач посилається на положення статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", якими визначено порядок обчислення страхового стажу, а також на Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги та її виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1191. Крім того, зазначає, що відповідно до пункту 16 розділу XV "Прикінцеві положення" цього Закону норми Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років, а перелік закладів та установ освіти і посад, робота на яких дає право на таку пенсію, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909, є вичерпним.
На переконання відповідача, періоди роботи позивача на посаді вихователя дитячого садка колгоспу "Золоте Руно", колгоспу "Мічуріна" та селянської спілки "Шибалинська" не підлягають зарахуванню до спеціального стажу, необхідного для призначення одноразової грошової допомоги, оскільки зазначені підприємства не належали до державної або комунальної форми власності. Відтак відповідач вважає, що правові підстави для виплати позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій відсутні та просить відмовити у задоволенні позову.
03.06.2026 представник позивача надіслав через підсистему електронний суд відповідь на відзив, просив позов задовольнити із підстав наведених у позовній заяві.
Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області, як одержувач пенсії за віком призначеної відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".
25.03.2026 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою, у якій просила виплатити їй 10 місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу XV Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 10.03.2026 заявника повідомлено, що за результатами опрацювання електронної пенсійної справи встановлено відсутність у позивача необхідних 30 років спеціального стажу роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Зокрема, до спеціального стажу не зараховано періоди роботи позивачки на посаді вихователя дитячого садка колгоспу "Золоте Руно", колгоспу "Мічуріна" та селянської спілки "Шибалинська", оскільки зазначені підприємства не належали до державної або комунальної форми власності. З огляду на викладене відповідач дійшов висновку про відсутність правових підстав для виплати позивачці відповідної одноразової грошової допомоги.
Не погоджуючись із вказаною відмовою, вважаючи її протиправною, позивач звернулася до суду із даним позовом.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов`язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.
Водночас, у пункті 5 рішення №8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
За приписами пунктів 1, 6 частини 1 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду регулюють "Про пенсійне забезпечення" Закони України від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі Закон №1788-ХІІ), "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-ІV (далі Закон №1058-IV).
Відповідно до підпункту "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Згідно з пунктом 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 згаданого Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" "ж" статті 55 Закону №1788-ХІІ, і мають страховий стаж (для чоловіків 35 років, для жінок 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати такої допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Кабінет Міністрів України постановою від 23.11.2011 №1191 затвердив Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, який визначає умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 Розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі Порядок №1191).
Відповідно до пункту 2 Порядку №1191, до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" і "ж" статті 55 Закону №1788-ХІІ, що передбачені, зокрема, переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 "Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років" (далі Перелік №909).
Так, згідно із записами трудової книжки колгоспника позивача серії НОМЕР_1 від 03.11.1986, судом встановлено, що ОСОБА_1 працювала :
- з 26.08.1985 по 03.11.1986 на посаді вихователя дитячого садка при колгоспі "Золоте руно".
Крім того, згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_2 судом встановлено, що ОСОБА_1 працювала :
- з 18.10.1991 по 30.09.1995 на посаді вихователя дитячого садочку при колгоспі ім. Мічуріна, реорганізованого 27.11.1992 в селянську спілку "Шибалинська".
Суд звертає увагу, що Переліком №909 визначено заклади освіти і посади, робота на яких дає право на пенсію за вислугою років. До вказаного Порядку №909 входять посади вчителів, вихователів загальноосвітніх навчальних закладів та вихователі дошкільних навчальних закладів всіх типів.
Робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах до 01.01.1992, яка давала право на пенсію за вислугу років відповідно до раніше діючого законодавства, зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років.
Відповідно до частини 4 статті 21 Закону України "Про позашкільну освіту" від 22.06.2000 №1841-III (далі Закон №1841-III) педагогічні працівники позашкільних навчальних закладів мають право на пенсію за вислугою років за наявності педагогічного стажу роботи не менше ніж 25 років.
В силу пункту 1 статті 39 Закону №1841-III зазначено перелік позашкільних закладів, на які поширюється дія даного Закону.
Статтею 29 Закону України "Про освіту" від 05.09.2017 № 2145-VIII передбачено, що в структуру освіти входить дошкільна освіта.
Як встановлено судом, відповідно до записів трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 від 03.11.1986, позивачка у період з 26.08.1985 по 03.11.1986 працювала на посаді вихователя дитячого садка при колгоспі "Золоте Руно".
Також, згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_2 , у період з 18.10.1991 по 30.09.1995 позивачка працювала на посаді вихователя дитячого садка при колгоспі ім. Мічуріна, який 27.11.1992 було реорганізовано в селянську спілку "Шибалинська".
Суд зазначає, що відповідно до статей 16, 18 Закону Української PCP "Про народну освіту" від 28.06.1974, що діяв на час роботи позивача у вказаний період, з метою створення найсприятливіших умов для виховання дітей дошкільного віку і подання необхідної допомоги сім`ї створюються дитячі ясла, дитячі садки, дитячі ясла-садки загального і спеціального призначення та інші дитячі дошкільні заклади. Влаштування дітей у дитячі дошкільні заклади провадиться за бажанням батьків або осіб, які їх замінюють.
Дитячі дошкільні заклади організовувались виконавчими комітетами районних, міських, селищних і сільських Рад народних депутатів, а також з їх дозволу державними підприємствами, установами та організаціями, колгоспами, іншими кооперативними та іншими громадськими організаціями.
Таким чином, частково в період роботи позивача у зазначених вище закладах в Україні визнавалось дві форми власності: соціалістична та особиста. Колгоспи відносились до соціалістичної власності, а не до особистої.
Відповідно до статті 10 Конституції УРСР від 20.04.1978 основу економічної системи України становить соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності.
Стаття 11 Конституції УРСР визначала, що у виключній власності держави є: земля, її надра, води, ліси. Державі належать основні засоби виробництва в промисловості, будівництві і сільському господарстві, засоби транспорту і зв`язку, банки, майно організованих державою торговельних, комунальних та інших підприємств, основний міський житловий фонд, а також інше майно, необхідне для здійснення завдань держави.
Зважаючи на те, що в цей період колгоспи відносились до соціалістичної власності, а не до особистої, вказаний період роботи позивача прирівнюється до роботи в закладах державної та комунальної власності.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 31.01.2019 по справі №466/2943/17.
Окрім цього, суд зауважує, що комунальна власність як самостійна форма власності в Україні була закріплена на конституційному рівні з прийняттям 28.06.1996 Конституції України, стаття 41 якої визначає державну, комунальну та приватну форми власності.
Більше того, суд зазначає, що Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 затверджено Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років (далі - Постанови №909).
Згідно з розділом 1 Переліку №909 в загальноосвітніх навчальних закладах, військових загальноосвітніх навчальних закладах, музичних і художніх школах посадами, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, є: учителі, логопеди, вчителі-логопеди, вчителі-дефектологи, викладачі, сурдопедагоги, тифлопедагоги, вихователі, завідуючі та інструктори слухових кабінетів, директори, завідуючі, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної), навчально-виробничої частини або роботи з виробничого навчання, завідуючі навчальною і навчально-виховною частиною, завідувачі філіями, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної) роботи, соціальні педагоги (організатори позакласної та позашкільної виховної роботи з дітьми), практичні психологи, педагоги-організатори, майстри виробничого навчання, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи.
В дошкільних навчальних закладах всіх типів зазначено посади: директори (завідуючі), вихователі-методисти, вихователі, асистенти вихователів дошкільних навчальних закладів в інклюзивних групах, музичні керівники, вчителі-дефектологи, вчителі-логопеди, практичні психологи.
В примітці 2 Постанови №909, зазначено, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.
Тобто підставою для зарахування стажу роботи особи до спеціального страхового стажу, що дає право на пенсію за вислугу років, відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України №1191 від 23.11.2011, є робота на посаді вихователя в дошкільному навчальному закладі будь-якого типу. Жодних обмежень щодо форми власності такого дошкільного навчального закладу постанова не містить.
З огляду на викладене, враховуючи, що в період роботи позивача на посаді вихователя дитячого садка при колгоспі "Золоте Руно" (з 26.08.1985 по 03.11.1986), а також при колгоспі ім. Мічуріна, реорганізованому в селянську спілку "Шибалинська" (з 18.10.1991 по 30.09.1995), колгоспи належали до соціалістичної форми власності, суд доходить висновку, що зазначені періоди роботи підлягають зарахуванню до спеціального стажу позивача.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про протиправність відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області в призначенні грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій ОСОБА_1 .
За приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.
Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі "Чуйкіна проти України" констатував: " 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.
При цьому, суд зазначає, що у Висновку №11 від 18.12.2008 року Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи про якість судових рішень викладено наступні висновки: усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою й простою мовою - це необхідна передумова розуміння рішення сторонами та громадськістю. Для цього потрібно логічно структурувати рішення й викласти його у зрозумілому стилі, доступному для всіх. Кожен суддя може обрати власний стиль та побудову документа або використовувати типові зразки, якщо такі існують.
Водночас, саме Пенсійний фонд України є тим органом до компетенції якого належить призначення пенсій, тому суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість такого суб`єкта владних повноважень рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого органу, оскільки такі дії виходять за межі визначених для суду повноважень законодавцем.
Таким чином, враховуючи, що до компетенції суду не належить призначення та виплата пенсії чи відповідної грошової допомоги, а суд здійснює контроль за правомірністю рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень щодо таких питань, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.03.2026 про виплату одноразової грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»", з урахуванням висновків суду щодо зарахування до спеціального стажу позивача періодів роботи на посаді вихователя дитячого садка при колгоспі "Золоте Руно" з 26.08.1985 по 03.11.1986 та при колгоспі ім. Мічуріна, реорганізованому в селянську спілку "Шибалинська", з 18.10.1991 по 30.09.1995.
Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно зі статтею 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтувалося на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов належить задовольнити частково.
Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.03.2026 про виплату одноразової грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", з урахуванням висновків суду щодо зарахування до спеціального стажу періодів роботи на посаді вихователя дитячого садка при колгоспі "Золоте Руно" з 26.08.1985 по 03.11.1986 та при колгоспі ім. Мічуріна, реорганізованому в селянську спілку "Шибалинська", з 18.10.1991 по 30.09.1995.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 532,48 грн (п`ятсот сорок дві грн 48 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 13 листопада 2026 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 );
відповідач:
- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: майдан Волі, 3, м. Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл., 46001, код ЄДРПОУ: 14035769);
Головуючий суддя Баб`юк П.М.