Судові рішення

Рішення № 141480392 у справі № 520/25792/26 від 13.11.2026

Рішення від 13.11.2026 в адміністративній справі № 520/25792/26 (категорія «Військової служби»). Суд: Харківський окружний адміністративний суд, суддя Сліденко А.В.

Справа№ 520/25792/26
СудХарківський окружний адміністративний суд
СуддяСліденко А.В.
Форма рішенняРішення
Форма судочинстваАдміністративне
КатегоріяВійськової служби
Дата ухвалення13.11.2026
Надійшло до реєстру14.11.2026
Оригіналreyestr.court.gov.ua/Review/141480392

Сторони-компанії

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Менеджер допоможе з першим запуском.

Текст рішення

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

13.11.2026 р. справа №520/25792/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом

ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)

до Військової частини НОМЕР_1 (далі за текстом - відповідач, суб`єкт владних повноважень, владний суб`єкт, орган публічної адміністрації)

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

Позивач звернувся до суду з вимогами: 1) визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), грошову допомогу на оздоровлення, одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, з 01.01.2024 по 23.01.2024 включно без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704; 2) зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити за рахунок бюджетних асигнувань за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» ОСОБА_1 з 01.01.2024 по 23.01.2024 включно грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку, грошову допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що орган публічної адміністрації вчинив протиправну бездіяльність з приводу повноти оплати часу військової служби.

Відповідач із поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову, зазначив, що правомірно обчислював грошове забезпечення у порядку п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 з використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб - "1.762,00грн.".

22.10.2026р. до суду надійшла заява представника позивача про збільшення вимог позову, у якій заявник просив суд прийняти до розгляду позовні вимоги у справі № 520/25792/26 у такій редакції: 1) визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), грошову допомогу на оздоровлення, одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, з 01.01.2024 по 23.01.2025 включно без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704; 2) зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити за рахунок бюджетних асигнувань за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» ОСОБА_1 з 01.01.2024 по 23.01.2025 включно грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку, грошову допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

Аргументуючи подану заяву зазначив, що в позовній заяві від 18.08.2026 допущено технічну описку щодо дати закінчення проходження ним військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 : замість правильної дати 23.01.2025 помилково вказано 23.01.2024, унаслідок чого період позовних вимог помилково визначено до 23.01.2024. Водночас правильна дата підтверджується витягом із наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 24.01.2025 №24, відповідно до якого позивача зараховано до списків особового складу цієї військової частини з 24.01.2025 після прибуття з Військової частини НОМЕР_1 , а також листом Військової частини НОМЕР_1 від 08.08.2026 №1128/31811/973/ж із відповідними витягами з наказів, долученими до матеріалів справи. З огляду на наведене позивач просить вважати правильною датою закінчення проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 - 23.01.2025, а періодом позовних вимог - з 01.01.2024 по 23.01.2025 включно.

Вирішуючи юридичну долю означеного процесуального документу суд зазначає, що до поданого позову слід застосувати положення ст. 47 КАС України, частиною 1 якої визначено, що крім прав та обов`язків, визначених у статті 44 цього Кодексу, позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову. Позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п`ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 19.08.2026р. у справі №520/25602/26 було відкрито провадження в порядку ст. 262 КАС України та роз`єднано позовні вимоги.

Вимоги до Військової частини НОМЕР_1 : 1) визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), грошову допомогу на оздоровлення, одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, з 01.01.2024 по 23.01.2024 включно без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704; 2) зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити за рахунок бюджетних асигнувань за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» ОСОБА_1 з 01.01.2024 по 23.01.2024 включно грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку, грошову допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 було виділено в окреме провадження, за наслідками виконання вимог п. 15.2 Розділу VII КАС України справі було присвоєно номер №520/25792/26.

Згідно з частиною третьою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - протягом п`ятнадцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Ухвалою суду від 21.08.2026р. прийнято справу №520/25792/26 до розгляду.

Як вбачається з матеріалів справи, провадження у справі №520/25602/26 відкрито 19.08.2026, справу №520/25792/26 прийнято до розгляду 21.08.2026, проте із заявою про збільшення позовних вимог позивач звернувся 22.10.2026.

Клопотання чи заяви про продовження процесуального строку, або про поважність причин пропуску такого строку позивачем не заявлено.

За наведених обставин, суд приходить до висновку про відсутність підстав для прийняття до розгляду заяви про збільшення позовних вимог.

Посилання представника позивача на наявність технічної описки суд вважає необґрунтованими, оскільки дата закінчення проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 - 23.01.2024 зазначена не лише в окремому фрагменті позовної заяви, а й послідовно відтворена в обох пунктах її прохальної частини як кінцева дата періоду, за який заявлено позовні вимоги.

Отже, йдеться не про очевидну помилку технічного характеру, яка не впливає на зміст волевиявлення позивача, а про зміну часових меж заявленого спору та, відповідно, обсягу позовних вимог. При цьому витяг із наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 24.01.2025 №24, на який посилається заявник, був доданий до первісної позовної заяви, однак, попри наявність у ньому відомостей про прибуття позивача з Військової частини НОМЕР_1 та зарахування до списків особового складу іншої військової частини з 24.01.2025, позивач визначив період позовних вимог саме до 23.01.2024 включно.

Натомість лист Військової частини НОМЕР_1 від 08.08.2026 №1128/31811/973/ж із доданими витягами з наказів, яким заявник додатково обґрунтовує правильність дати 23.01.2025, був поданий до суду вже після відкриття провадження та не змінює того факту, що первісний зміст позовної заяви містив чітко визначені часові межі спору.

За таких обставин суд розцінює подану заяву не як виправлення очевидної технічної описки, а як збільшення періоду, за який позивач просить визнати дії відповідача протиправними та зобов`язати його здійснити перерахунок і виплату грошового забезпечення, що має здійснюватися з дотриманням процесуального порядку та строків, установлених статтею 47 КАС України.

Суд, вивчивши доводи усіх наявних у справі документів учасників спору, повно виконавши процесуальний обов`язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

За викладеними у позові твердженнями, заявник з 17.02.2021р. по 23.01.2024р. проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 ; з 24.01.2025р. по 30.12.2025р. проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 .

Згідно з витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 22.07.2020р. №147 нижчепойменованих військовослужбовців строкової військової служби які прибули із військової частини НОМЕР_3 ( АДРЕСА_1 ) для подальшого проходження строкової військової служби, з "22" липня 2020 року зарахувати до списків особового складу частини, на всі види забезпечення, на грошове забезпечення з "22" липня 2020 року, на котлове забезпечення з обіду "22" липня 2020 року і призначити на посади: солдата ОСОБА_2 - механіка - телефоніста радіостанції радіовзводу роти зв`язку батальйону зв`язку, ВОС - 474256А/942, шпк " солдат".

Згідно з витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 09.07.2021р. №138 відповідно до статей 20, 23 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" з нижчепойменованим військовослужбовцем строкової військової служби УКЛАДЕНО контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України строком на 3 (три) роки, ПРИЙНЯТИЙ НА ВІЙСЬКОВУ СЛУЖБУ ЗА КОНТРАКТОМ ОСІБ РЯДОВОГО СКЛАДУ і ПРИЗНАЧЕНО: солдата ОСОБА_2 , стрільцем помічником гранатометника взводу охорони роти управління батальйону зв`язку військової частини НОМЕР_1 , з "09" липня 2021 року зарахувати на всі види забезпечення і вважати таким, що з "09" липня 2021 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою. Встановити оклад за посадою 2730 гривень, шпк "солдат".

Згідно з копією військового квитка серії НОМЕР_4 заявник з 17.02.2021р. по 09.07.2021р. обіймав посаду водія-заправника у Військовій частині НОМЕР_1 .

Отже до 09.07.2021р. заявник проходив строкову військову службу, а з 09.07.2021р. військову службу за контрактом.

Згідно з витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 23.01.2025р. №23 солдата ОСОБА_3 , старшого стрільця помічника гранатометника взводу охорони роти управління батальйону зв`язку військове частини НОМЕР_1 , призначеного наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від "17" січня 2025 року №132-РС СОЛДАТОМ РЕЗЕРВУ до 23 запасної роти військової частини НОМЕР_2 вважати таким, то справи та посаду здав та вибув до нового місця служби, місто Суми. З "23" січня 2025 року виключити зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Грошову допомогу на оздоровлення за 2025 рік не отримав. Матеріальну допомогу, передбачену наказом Міністра оборони України №260 від 07 червня 2018 року "Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким особам" за 2025 рік не отримав.

Згідно з витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 24.01.2025р. №25 солдата військової служби за контрактом ОСОБА_1 , призначеного наказом начальника Генерального штабу Збройні Сил України (по особовому складу) від 17 січня 2025 року №132-РС на посад СОЛДАТА РЕЗЕРВУ 23 ЗАПАСНОЇ РОТИ ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ НОМЕР_2 , який прибув з військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 , з 24 січня 2025 року зарахувати де списків особового складу частини, на всі види забезпечення, на котлове в районі виконання бойових завдань - з сніданку 24 січня 2025 року, та вважати таким, що 24 січня 2025 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою.

Згідно з витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 30.12.2025р. №374 солдата військової служби за контрактом ОСОБА_1 , колишнього навідника 2 десантно-штурмового відділення 1 десантно-штурмового взводу 4 десантно-штурмової роти 1 десантно-штурмового батальйону військової частини НОМЕР_5 , відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 16 грудня 2025 року №149-РС, звільнити з військової служби у ЗАПАС за підпунктом „б" (за станом здоров`я) відповідно до пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", вважати таким, що 30 грудня 2025 року справи та посаду здав. З 30 грудня 2025 року виключити із списків особового складу частини, всіх видів забезпечення і направити для зарахування на військовий облік ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з карткою особового рахунку військовослужбовця за 2024р. №292 грошове забезпечення заявника станом на січень 2024р. становило: 1) посадовий оклад - 2730,00грн; 2) оклад за військовим званням - 530,00 грн; 3) надбавка за вислугу років - 815,00 грн; 4) надбавка за особливості проходження служби - 2648,75 грн; 5) премія - 14605,50 грн.

Згідно з карткою особового рахунку військовослужбовця за 2024р. №292 у лютому 2024 р. заявник отримав грошову допомогу на оздоровлення у розмірі - 21329,25грн; матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань не отримував.

Стверджуючи про протиправність управлінського волевиявлення суб`єкта владних повноважень з приводу обчислення грошового забезпечення у порядку п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 з використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб - "1.762,00грн.", заявник ініціював даний спір.

Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин та відповідності реально вчиненого управлінського волевиявлення суб"єкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

У розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України відповідач є суб"єктом владних повноважень.

Тому на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється дія ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб`єкти права (учасники суспільних відносин) зобов`язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Суд відмічає, що суспільні відносини з приводу отримання військовослужбовцями Збройних Сил України винагороди за публічну службу унормовані, насамперед, приписами ч.1 ст.43, ч.7 ст.43 Конституції України, ст.40 Закону України від 25.03.1992р. № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі за текстом - Закон №2232-XII), ст.9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі за текстом - Закон України №2011-ХІІ), постанови КМУ від 07.11.2007р. №1294 (до 28.12.2018р.), постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 (з 01.03.2018р.), Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018р. №260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018р. за №745/32197; далі за текстом - Порядок №260).

На подальший розвиток положень ч.4 ст.9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" Урядом України було прийнято постанову КМУ від 30.08.2017р. №704, п.4 якої було запроваджено механізм обчислення грошового забезпечення в частині розміру окладу за посадою та окладу за званням із використанням певної величини прожиткового мінімуму для працездатної особи.

При цьому, суд зважає, що норми постанови КМУ від 07.11.2007р. №1294 (котра діяла у період 01.01.2008р. - 28.12.2018р.) містили конкретну арифметичну величину грошового розміру окладу за посадою, а норми п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 (котра діє з 01.03.2018р.) містять правила обчислення грошового розміру окладу за посадою, які у первісній редакції полягали у множенні величини тарифного коефіцієнту на арифметичний показник прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня кожного окремого календарного року.

Унаслідок набрання чинності передбаченими п.6 постанови КМУ від 21.02.2018р. №103 змінами, п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 у редакції постанови КМУ від 21.02.2018р. №103 почав визначати, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Відтак, з 01.03.2018р. Урядом України було запроваджено одну розрахункову величину обчислення окладу за військовою посадою та окладу за військовим званням, а саме - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018р.

Згідно з абз.4 ст.7 Закону України від 07.12.2017р. №2246-VIII "Про Державний бюджет України на 2018 рік" станом на 01.01.2018р. прожитковий мінімум для працездатної особи склав - "1.762,00грн.".

Пункт 4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 у редакції постанови КМУ від 21.02.2018р. №103 діяв до моменту скасування п.6 постанови КМУ від 21.02.2018р. №103 у межах справи №826/6453/18 (постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р.), тобто до 29.01.2020р.

Тож, з 29.01.2020р. була відновлені юридична дія п.4 Постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 у первісній редакції, де передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Постановою КМУ від 12.05.2023р. №481 були внесені зміни до п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704, унаслідок чого під час обчислення грошового забезпечення належить використовувати показник прожиткового мінімуму для працездатних осіб - "1.762,00грн.".

Тому згідно з п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 (у період 29.01.2020р. як календарної дати набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. по справі №826/6453/18 - 20.05.2023р. як календарної дати набрання чинності постановою КМУ від 12.05.2023р. №481) обчислення грошового забезпечення передбачалось із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб без визначення конкретної арифметичної величини цієї правової категорії безпосередньо у тексті постанови КМУ від 30.08.2017р. №704.

Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку №260, грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

При цьому, згідно з п.1 Розділу ІІ, п.1 Розділу ІІІ, п.1 Розділу IV, п.1 Розділу VI, п.2 Розділу XVI, п.1 Розділу ХХІІІ, п.1 Розділу ХХІV Порядку №260 обчислення таких видів грошового забезпечення як: посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження служби, премія, грошова допомога для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань відбувається із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи.

Розглядаючи спір, суд зауважує, що положення ст.22 Закону України від 02.12.2021р. №198-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік", ст.22 Закону України від 03.11.2022р. №2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік", ст.22 Закону України від 09.11.2023р. №3460-ІХ "Про Державний бюджет України на 2024 рік", ст.20 Закону України від 19.11.2024р. №4059-ІХ "Про Державний бюджет України на 2025 рік", ст.40 Закону України від 03.12.2025р. №4695-ІХ "Про Державний бюджет України на 2026 рік" містять ідентичне по суті правило, у силу якого відсутність бюджетних призначень на оплату праці, передбачених у державному бюджеті, унеможливлює зростання (підвищення) заробітної плати (грошового забезпечення) усіх категорій працівників установ, закладів та організацій бюджетної сфери, державних органів.

Під час розгляду справи судом достеменно з"ясовано, що у межах спірних правовідносин відсутні обставини виділення бюджетних асигнувань для обчислення грошового забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 із використанням арифметичного значення прожиткового мінімуму для працездатної особи понад - "1.762,00грн.".

Правових висновків Верховного Суду з приводу застосування перелічених вище норм законів про бюджет окружним адміністративним судом під час відправлення правосуддя у цій справі не відшукано.

Однак, розв"язуючи спір, суд зважає, що (за умови незастосування положень ст.22 Закону України від 02.12.2021р. №198-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік", ст.22 Закону України від 03.11.2022р. №2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік", ст.22 Закону України від 09.11.2023р. №3460-ІХ "Про Державний бюджет України на 2024 рік", ст.20 Закону України від 19.11.2024р. №4059-ІХ "Про Державний бюджет України на 2025 рік", ст.40 Закону України від 03.12.2025р. №4695-ІХ "Про Державний бюджет України на 2026 рік") у силу правових висновків постанов Верховного Суду від 02.08.2022р. по справі №440/6017/21, від 11.12.2023р. по справі №560/1291/21, від 29.06.2023р. у справі №380/7813/22; від 02.08.2022р. по справі №440/6017/21, від 11.12.2023р. по справі №560/1291/21, від 22.11.2023р. по справі №340/4403/22, від 29.06.2023р. у справі №380/7813/22; від 19.09.2023р. по справі №160/15756/21; від 04.04.2023р. по справі №120/5264/22, від 06.11.2023р. по справі №300/1947/22, від 22.11.2023р. по справі №340/4403/22, від 29.06.2023р. у справі №380/7813/22; від 12.03.2024р. по справі №300/1772/23; від 28.03.2024р. у справі №160/3235/23 подія підвищення розміру окладу за посадою та окладу за звання (а відтак, і усіх інших видів грошового забезпечення, в алгоритмі обчислення яких беруть участь оклад за посадою та оклад за званням) згідно з постановою КМУ від 30.08.2017р. №704 мала місце - 29.01.2020р. за рахунок використання під час обчислення грошового забезпечення значення прожиткового мінімуму для працездатної особи у "2.102,00грн.", - 01.01.2021р. за рахунок використання під час обчислення грошового забезпечення значення прожиткового мінімуму для працездатної особи у "2.270,00грн.", - 01.01.2022р. за рахунок використання під час обчислення грошового забезпечення значення прожиткового мінімуму для працездатної особи у "2.481,00грн.", - 01.01.2023р. за рахунок використання під час обчислення грошового забезпечення значення прожиткового мінімуму для працездатної особи у "2.684,00грн.".

Окрім того, правовий висновок стосовно існування обставин зростання грошового забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 станом на 29.01.2020р., 01.01.2021р., 01.01.2022р., 01.01.2023р. міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2025р. у зразковій справі №400/6254/24.

Також у силу правових висновків постанови Верховного Суду від 09.07.2025р. у справі №420/18853/24: 1) з дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р.у у справі № 826/6453/18 виникли підстави для визначення на підставі первинної редакції постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14; 2) положення п.3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016р. №1774-VІІІ виключають правомірність обчислення грошового забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 із використанням величини мінімальної заробітної плати замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року; 3) постановою КМУ від 12.05.2023р. №481 (набрала чинності - 20.05.2023р.) запроваджено правило обчислення грошового забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 із використанням арифметичного значення прожиткового мінімуму для працездатних осіб - "1.762,00грн."; 4) за період 20.05.2023р.-31.12.2023р. грошове забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 підлягає обчисленню із використанням арифметичного значення прожиткового мінімуму для працездатних осіб - "1.762,00грн."; 5) правовий підхід відносно того, що внесені постановою КМУ від 12.05.2023р. №481 зміни до п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 не дозволяють застосовувати попередню редакцію п.4 постанови КМУ від 30.08.20147р. №704 узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 26.06.2025р. у справі №480/7154/24.

Окремо суд зважає і на правові висновки постанов Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 та від 11.09.2024 у справі № 554/154/22, де наголошено на тому, що суд не може перебирати на себе правотворчі функції законодавчої та виконавчої влади. Порушення такого підходу та, відповідно, ігнорування принципу законності: суперечить, щонайменше, принципам правової визначеності, легітимних очікувань та належного урядування як базовим складовим правовладдя (верховенства права); дискримінує іншу сторону правовідносин; означає, що суд може надати дозвіл будь-кому та будь-коли діяти за межами закону (який містить заборони) або за межами наданих законом прав (повноважень); іде в розріз з принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, а також порушує систему стримувань і противаг (суд втручається в компетенцію суб`єктів нормотворення та може ігнорувати їх волю).

Водночас із цим, розв`язуючи спір, суд зважає і на те, що за суттю правового висновку постанови Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 17.02.2026р. по справі №520/5814/24 під час обчислення грошового забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 повинен застосовуватись показник прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений законами про Державний бюджет України станом на 01 січня відповідного календарного року, а не показник прожиткового мінімуму для працездатних осіб у фіксованому розмірі - "1.762,00грн.".

Отже, у межах спірних правовідносин наявні взаємовиключні протилежні правові висновки Верховного Суду з приводу підвищення / зростання обчисленого у порядку п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 грошового забезпечення за період 20.05.2023р.-17.06.2025р., зокрема: правовий висновок постанови Верховного Суду від 19.02.2025р. у справі №200/4272/24, суттю якого є відсутність події підвищення обчисленого у порядку п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 грошового забезпечення станом на 01.01.2024р. і станом на 01.01.2025р. унаслідок застосування постанови КМУ від 12.05.2023р. №481 та правовий висновок постанови Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 17.02.2026р. по справі №520/5814/24, суттю якого є наявність події підвищення обчисленого у порядку п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 грошового забезпечення станом на 01.01.2024р. та станом на 01.01.2025р. унаслідок незастосування постанови КМУ від 12.05.2023р. №481 як такої, що суперечить закону.

До того ж суд зауважує, що у силу правових висновків постанов Верховного Суду від 04.03.2026р. по справі №140/3734/24, від 30.05.2026р. по справі №400/2930/25, від 05.06.2026р. по справі №520/12809/25 наявна подія підвищення грошового забезпечення станом на 01.01.2024р., у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 05.06.2026р. по справі №520/12809/25 наявна подія підвищення грошового забезпечення станом на 01.01.2025р., у силу правового висновку постанов Верховного Суду від 12.06.2026р. по справі №420/34153/25, від 29.06.2026р. по справі №620/12943/25 наявна подія підвищення грошового забезпечення станом на 18.06.2025р., у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 13.07.2026р. по справі №380/13995/25 наявна подія підвищення грошового забезпечення станом на 19.06.2025р.

Тому суд вважає, що у даному конкретному випадку згідно з ст.8 Конституції України, ст.ст.6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ст.1 Протоколу Першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року ч.1 ст.17 Закону України від 23.02.2006р. №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05) пріоритет у застосуванні належало б віддати правовим висновкам Верховного Суду про наявність події зростання обчисленого у порядку п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 грошового забезпечення станом на 01.01.2024р., станом на 01.01.2025р., станом на 18.06.2025р., станом на 01.01.2026р., адже протилежний підхід у тлумаченні змісту наведених вище норм права не може бути кваліфікований інакше, ніж відмова у доступі до суду (відмові у правосудді за правовими позиціями рішення Європейського суду з прав людини у справі Melgarejo Martines de Abellanosa та Inmobilizados y Gestiones SL проти Іспанії №79530/17 від 14.09.2021р.).

Відтак, попри викладені вище міркування та приписи відповідного закону про державний бюджет України (якими унеможливлено збільшення грошового забезпечення за відсутності бюджетних призначень на оплату праці, передбачених у державному бюджеті), а також попри загальновідомість у розумінні ч.3 ст.78 КАС України обставин відсутності у державному бюджеті України бюджетних призначень на оплату часу публічної служби у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб понад - "1.762,00грн.", окружний адміністративний суд вважав би за необхідне віддати пріоритет у застосуванні правовим висновкам Верховного Суду про наявність події підвищення обчисленого у порядку п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 грошового забезпечення як підстави для видачі довідки про підвищене грошове забезпечення і станом на 01.01.2024р., і станом на 01.01.2025р., і станом на 18.06.2025р., і станом на 01.01.2026р.

При цьому, суд зважає, що за суттю запровадженого ст.8 Конституції України принципу верховенства права негативні наслідки, спричинені неоднозначністю, суперечливістю чи прогалинами в законодавстві у сфері публічно-правових відносин, не можуть застосовуватись на шкоду приватній особі чи бути підставою для розширеного тлумачення повноважень суб"єктів владних повноважень, а натомість - в окресленому випадку підлягає застосуванню принцип "найбільш сприятливого становища для особи" (favor libertatis).

Подібні за суттю правові позиції викладені у постанові Верховного Суду від 02.04.2025р. у справі №280/7446/24.

Тож, зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України від 23.02.2006р. №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що за наявності декількох взаємовиключних та прямо протилежних правових висновків постанов Верховного Суду (як суду касаційної інстанції) з приводу обчислення грошового забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 застосуванню під час відправлення правосуддя підлягає той правовий висновок, котрий об"єктивно здатен забезпечити найвищий арифметичний показник суми грошового забезпечення.

Проте, 16.07.2026р. Верховним Судом була ухвалена постанова у справі №320/29450/24, якою визнано законність постанови КМУ від 12.05.2023р. №481 про внесення змін до п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 і запровадження правила обчислення грошового забезпечення із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб - "1.762,00грн.".

Наведене навіть з урахуванням згаданих вище правових висновків постанов Верховного Суду безумовно припиняє і суб"єктивне право заявника (і будь-які розумні очікування чи обґрунтовані сподівання) на обчислення грошового забезпечення у порядку п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 після 20.05.2023р. із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб понад арифметичну величину - "1.762,00грн.".

Намагаючись визначитись з приводу пріоритетності перелічених вище висновків Верховного Суду окружний адміністративний суд, зазначає, що згідно з ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Проте, відповідно до ч.7 ст.78 КАС України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Застосовуючи положення наведених норм процесуального права до оцінки обставин спірних правовідносин, суд доходить до переконання про те, що постановою Верховного Суду від 16.07.2026р. у справі №320/29450/24 установлено обставини (факт) законності постанови КМУ від 12.05.2023р. №481, а постанова судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 17.02.2026р. по справі №520/5814/24 містить оціночні судження (правову оцінку) обставинам відповідності закону постанови КМУ від 12.05.2023р. №481.

Відтак, постанова суду у справі №320/29450/24 про визнання нечинною та протиправною постанови КМУ від 12.05.2023р. №481 з 18.06.2025р. не може спричинити набуття учасниками суспільних відносин будь-яких розумних очікувань та легітимних сподівань як об"єктів судового захисту у розумінні ст.1 Протоколу Першого до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року на отримання збільшеного грошового забезпечення за рахунок застосування у механізмі обчислення показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб понад арифметичну величини у у - "1.762,00грн.", позаяк постановою Верховного Суду від 16.07.2026р. у справі №320/29450/24 постанова КМУ від 12.05.2023р. №481 визнана такою, що відповідає закону, а тому підлягає застосуванню до усіх правовідносин протягом строку дії як чинний нормативно-правовий акт, який не суперечить закону.

Продовжуючи вирішення спору по суті за епізодом відповідності ч.2 ст.2 КАС України управлінського волевиявлення суб"єкта владних повноважень з приводу обчислення і виплати розміру матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань суд керується такими підставами та мотивами.

Відповідно до п.1 розділу XXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018р. №260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018р. за №745/32197; далі за текстом - Порядок №260) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Згідно з п.7 розділу XXIV Порядку №260 розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України. До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

За правилом п.9 п.1 розділу XXIV Порядку №260 виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.

Звідси слідує, що приводом для виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань є виключно рапорт військовослужбовця, а умовами проведення означеного платежу є окреме рішення Міністра оборони України та фізична наявність видатків на асигнування у кошторисі Міністерства оборони України.

Зі змісту наведених норм права слідує, що управлінське волевиявлення суб"єкта владних повноважень з приводу призначення матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань може бути вчинено виключно у разі подання військовослужбовцем відповідного письмового рапорту по команді.

Відтак, відсутність означеного письмового рапорту військовослужбовця з приводу виплати матеріальної для вирішення соціально-побутових питань безумовно спричиняє відсутність підстав для виплати військовослужбовцю допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2024р.

Оскільки заявником до матеріалів справи не подано доказів існування рапорту за командою про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2024р., то суд з викладених вище міркувань стосовно умов призначення цього платежу (обов"язковою передумовою якого є подання військовослужбовцем рапорту) вважає, що у відповідача не виникло обов`язку проводити на користь заявника виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2024р.

Продовжуючи вирішення спору по суті за епізодом відповідності ч.2 ст.2 КАС України управлінського волевиявлення суб"єкта владних повноважень з приводу обчислення розміру грошової допомоги на оздоровлення, суд керується такими підставами та мотивами.

Згідно з п.2 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Відповідно до п.п.3 п.5 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

За правилами пунктів 1 і 2 Розділу XXIII Порядку №260 від 07.06.2018 р., військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Військовослужбовцям, звільненим з військової служби, які мали право на грошову допомогу для оздоровлення та не отримали її протягом року, виплата цієї допомоги здійснюється на підставі наказу командира військової частини про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, в якому оголошується про її виплату.

Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги (п.6 розділу XXIII цього Порядку).

Отже, розрахунковою базою обчислення такого виду грошового забезпечення як грошова допомога на оздоровлення є грошове забезпечення військовослужбовця станом на календарну дату, набуття права на отримання грошової допомоги на оздоровлення або станом на календарну дату фактичного (реального) отримання у минулому платежу - грошова допомога на оздоровлення.

Постановою Верховного Суду від 16.07.2026р. у справі №320/29450/24 установлено обставини (факт) законності постанови КМУ від 12.05.2023р. №481, а постанова судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 17.02.2026р. по справі №520/5814/24 містить оціночні судження (правову оцінку) обставинам відповідності закону постанови КМУ від 12.05.2023р. №481.

Відтак, постанова суду у справі №320/29450/24 про визнання нечинною та протиправною постанови КМУ від 12.05.2023р. №481 з 18.06.2025р. не може спричинити набуття учасниками суспільних відносин будь-яких розумних очікувань та легітимних сподівань як об"єктів судового захисту у розумінні ст.1 Протоколу Першого до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року на отримання збільшеного грошового забезпечення за рахунок застосування у механізмі обчислення показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб понад арифметичну величини у - "1.762,00грн.", позаяк постановою Верховного Суду від 16.07.2026р. у справі №320/29450/24 постанова КМУ від 12.05.2023р. №481 визнана такою, що відповідає закону, а тому підлягає застосуванню до усіх правовідносин протягом строку дії як чинний нормативно-правовий акт, який не суперечить закону.

Отже, за відсутності події підвищення обчисленого у порядку п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 грошового забезпечення заявника відсутня і зміна розрахункової бази обчислення перелічених вище виплат, а тому відсутні легітимні підстави для обтяження владного суб`єкта обов`язком здійснити перерахунок грошової допомоги на оздоровлення.

Продовжуючи вирішення спору по суті за епізодом відповідності ч.2 ст.2 КАС України управлінського волевиявлення суб`єкта владних повноважень з приводу обчислення розмірів грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної та додаткової відпустки та одноразової грошової допомоги при звільненні, суд керується такими підставами та мотивами.

Відповідно до пункту 1, абзацу третього пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки".

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704) установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

У пункті 3 Постанови № 704 зазначено, що виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації (далі - державні органи).

Пунктом 2 розділу І Порядку № 260 визначено, що грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.

Відповідно до пункту 16 розділу І Порядку № 260 виплата додаткових видів грошового забезпечення, не передбачених цим Порядком, здійснюється відповідно до чинного законодавства України.

Продовжуючи вирішення спору за епізодом обчислення такого виду грошового забезпечення військовослужбовця як грошова компенсація днів неотриманої відпустки, суд керується такими підставами та мотивами.

Відповідно до ч. 8 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Правила обчислення грошової компенсації днів частини невикористаної відпустки визначені нормами Порядку обчислення середньої заробітної плати (затверджений постановою КМУ від 08.02.1995р. №100; далі за текстом - Порядок №100) та нормами Розділу ХХХІ Порядку №260.

Згідно з п.2 Розділу ІІ Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Відповідно до п.3 Розділу ХХХІ Порядку №260 у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

При цьому грошове забезпечення за період наданої відпустки або розмір грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки у рік звільнення обчислюється з такого розрахунку: тим, які мають вислугу до 10 календарних років, - 2,5 календарних дня; тим, які мають вислугу від 10 до 15 календарних років, - 2,9 календарних дня; тим, які мають вислугу від 15 до 20 календарних років, - 3,3 календарних дня; тим, які мають вислугу 20 і більше календарних років, - 3,8 календарних дня.

Одержана в результаті обчислення тривалість відпустки округлюється в бік збільшення до повного дня.

У силу спеціального застереження п.6 Розділу ХХХІ Порядку №260 розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.

Суд вважає, що у спірних правовідносинах спеціальною нормою права є саме положення п.6 Розділу ХХХІ Порядку №260, а тому розрахунок грошової компенсації за дні невикористаної відпустки повинен відбуватись із грошового забезпечення військовослужбовця (в частині окладу за посадою, окладу за званням, надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення) станом на календарну дата припинення військової служби заявника у Збройних Силах України.

Таким чином, за нормами Порядку № 260, не використана частина відпусток (щорічна, додаткова) військовослужбовцем за минулі роки проходження служби, компенсується в грошовій формі.

Водночас із цим, суд зауважує, що грошова компенсація невикористаних дні оплачуваної відпустки у порядку ст.24 Закону України "Про відпустки" та ст.83 Кодексу законів про працю України згідно з ст.ст.47 та 116 Кодексу законів про працю України підлягає виплаті виключно у випадку припинення проходження публічної військової служби на підставі ст.26 Закону України "Про військовий обов"язок і військову службу".

У межах спірних правовідносин стосовно відповідача - Військової частини НОМЕР_1 така подія відсутня, позаяк заявник не припинив проходження військової служби, а був переміщений до іншої військової частини для продовження проходження військової служби.

Тож, у межах спірних правовідносин суб"'єкт владних повноважень - Військова частина НОМЕР_1 не може бути кваліфікований у якості учасника суспільних відносин, обтяженого обов"язком провести виплату заявникові грошової компенсації невикористаних днів оплачуваних відпусток.

Продовжуючи розгляд справи, суд зауважує, що відносно військовослужбовців Збройних Сил України виплата одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби передбачена і пунктом 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», і ст.9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Згідно з п. 1 розділу XXXII Порядку №260 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби, військовослужбовців, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або за призовом осіб із числа резервістів в особливий період) здійснюється виплата одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби у розмірах та на умовах, установлених пунктом 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Згідно з п.п. 4-5 розділу XXXII Порядку №260 військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, при звільненні з військової служби виплачується одноразова грошова допомога в порядку та розмірах, визначених Порядком та умовами виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року № 460.

Одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби обчислюється з розміру місячного грошового забезпечення, до якого включаються: звільненим із займаних посад - щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за останньою займаною посадою.

Згідно з витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 23.01.2025р. №23 солдата ОСОБА_3 , старшого стрільця помічника гранатометника взводу охорони роти управління батальйону зв`язку військове частини НОМЕР_1 , призначеного наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від "17" січня 2025 року №132-РС СОЛДАТОМ РЕЗЕРВУ до 23 запасної роти військової частини НОМЕР_2 вважати таким, то справи та посаду здав та вибув до нового місця служби, АДРЕСА_3 .

Отже, суд доходить висновку, що обов`язок щодо виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та одноразової грошової допомоги при звільненні у Військової частини НОМЕР_1 не виник, оскільки позивач зі списків особового складу цієї військової частини був виключений не у зв`язку зі звільненням з військової служби, а у зв`язку з вибуттям до нового місця служби - військової частини НОМЕР_2 , де надалі проходив військову службу на штатній посаді.

Відтак, саме по собі проходження позивачем військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 не створювало для відповідача обов`язку здійснювати остаточний розрахунок при звільненні з військової служби та виплачувати грошову компенсацію за невикористані дні відпустки за відповідний період.

Суд повторно зазначає, що обов`язок суб`єкта владних повноважень вчинити управлінське волевиявлення з приводу виплати грошової компенсації за дні невикористаної відпустки у порядку ст.24 Закону України "Про відпустки" та ст.83 Кодексу законів про працю України згідно з ст.ст.47, 116 Кодексу законів про працю України та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні виникає виключно у момент настання події звільнення особи з військової служби відповідно до ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", а не у випадку переведення військовослужбовця на нове місце військової служби для продовження проходження військової служби.

Тож, у межах спірних правовідносин суб"єкт владних повноважень не був обтяжений згаданим обов"язком.

Окрім того, постановою Верховного Суду від 16.07.2026р. у справі №320/29450/24 установлено обставини (факт) законності постанови КМУ від 12.05.2023р. №481, а постанова судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 17.02.2026р. по справі №520/5814/24 містить оціночні судження (правову оцінку) обставинам відповідності закону постанови КМУ від 12.05.2023р. №481.

Відтак, постанова суду у справі №320/29450/24 про визнання нечинною та протиправною постанови КМУ від 12.05.2023р. №481 з 18.06.2025р. не може спричинити набуття учасниками суспільних відносин будь-яких розумних очікувань та легітимних сподівань як об"єктів судового захисту у розумінні ст.1 Протоколу Першого до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року на отримання збільшеного грошового забезпечення за рахунок застосування у механізмі обчислення показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб понад арифметичну величини у - "1.762,00грн.", позаяк постановою Верховного Суду від 16.07.2026р. у справі №320/29450/24 постанова КМУ від 12.05.2023р. №481 визнана такою, що відповідає закону, а тому підлягає застосуванню до усіх правовідносин протягом строку дії як чинний нормативно-правовий акт, який не суперечить закону.

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

Тому відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) суб`єкта владних повноважень як у спорі про набуття приватною особою додаткового блага чи активу, так і у спорі про спростування новоствореного за рішенням суб"єкта владних повноважень публічного обов`язку, зокрема, за критеріями дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем - суб`єктом владних повноважень.

При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.

У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

Визначаючись з приводу реально вчиненого суб`єктом владних повноважень у спірних правовідносинах управлінського волевиявлення, суд зазначає, що за загальним правилом з огляду на положення п.18 ч.1 ст.19, п.19 ч.1 ст.4 КАС України, п.1 ч.2 ст.24, п.2 ч.2 ст.24, ч.3 ч.2 ст.24 Митного кодексу України під рішенням суб`єкта владних повноважень слід розуміти - письмовий акт, під дією суб`єкта владних повноважень слід розуміти - вчинок з приводу реалізації управлінського повноваження, під бездіяльністю суб`єкта владних повноважень слід розуміти - ухилення від виконання обов`язку, під відмовою суб`єкта владних повноважень слід розуміти - оформлене офіційним письмовим документом - листом відхилення прохання/звернення приватної особи.

У спірних правовідносинах суб`єктом владних повноважень було вчинено управлінське волевиявлення у формі дії з приводу обчислення грошового забезпечення заявника із використанням показника арифметичного значення прожиткового мінімуму для працездатної особи у розмірі - "1.762,00грн.".

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами та змістом належних норм права, оцінивши добуті докази за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України у їх сукупності та взаємозв"язку, підсумовуючи викладені вище міркування, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах суб"єкт владних повноважень не вдавався до порушення прав та інтересів заявника під час обчислення грошового забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у розмірі - "1.762,00 грн", позаяк правомірно виконував обов`язок з дотримання приписів п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 у редакції постанови КМУ від 12.05.2023р. №481 і не мав легітимних підстав для вчинення управлінського волевиявлення з приводу обчислення грошового забезпечення за іншим алгоритмом розрахунків.

Відповідність реально вчиненого суб"єктом владних повноважень у межах спірних правовідносин управлінського волевиявлення вимогам ч.2 ст.2 КАС України та відсутність підтвердженого матеріалами судової справи факту порушення публічного права (інтересу) заявника як об"єкту судового захисту у розумінні ч.1 ст.2 КАС України є визначеними процесуальним законом підставами для відмови у позові.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"); вичерпно реалізував усі існуючі правові механізми з"ясування об"єктивної істини; надав оцінку усім юридично значимим факторам, доводам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; інших джерел здобуття об"єктивних даних про обставини спірних правовідносин не знайшов.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст.139-143 КАС України.

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124,129 Конституції України, ст.ст.4-12, 72-77, 90, 211, 241-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Відмовити у прийнятті до провадження заяви представника ОСОБА_1 від 22.10.2026р. про збільшення позовних вимог.

Позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).

Суддя А.В. Сліденко

Інші рішення у справі

ДатаДокументСуд
21.08.2026 Ухвала № 139160649 Харківський окружний адміністративний суд

Стежити за судами компанії

Лист на пошту, щойно в реєстрі зʼявиться нове рішення зі стороною ЄДРПОУ 34390710. Одна компанія щотижня безкоштовно, до 50 компаній щоденно на платному тарифі.

Підключити моніторинг