ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 листопада 2026 р. Справа № 520/27313/26
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Семененко М.О. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 22.09.2026, головуючий суддя І інстанції: Волошин Д.А., повний текст складено 22.09.26 по справі № 520/27313/26
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Харківській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії
ВСТАНОВИВ:
01 вересня 2026 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області , у якому просила:
-визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДПС у Харківській області про відмову ФОП ОСОБА_1 у реєстрації платником єдиного податку другої групи, оформлене листом від 24.07.2025 № 42196/6/20-40-24-03-12;
- зобов`язати ГУ ДПС у Харківській області зареєструвати ФОП ОСОБА_1 платником єдиного податку другої групи з 01.08.2025 шляхом внесення відповідного запису до Реєстру платників єдиного податку та відобразити подану нею звітність і стан розрахунків відповідно до такої реєстрації.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2026 року позовну заяву залишено без руху з посиланням на пропуск строку звернення до адміністративного суду. Суд першої інстанції визначив датою, з якої Позивач могла дізнатися про виникнення спірних правовідносин, 02 вересня 2025 року (дата одержання Квитанції № 2), та надав 10-денний строк для подання заяви про поновлення строку з обґрунтуванням поважності причин.
17 вересня 2026 року через підсистему «Електронний суд» позивачка подала заяву про виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху та поновлення строку звернення до суду. У заяві позивач зазначала, що шестимісячний строк звернення до суду нею не пропущено, оскільки рішення від 24.07.2025 № 42196/6/20-40-24-03-12 у порядку, визначеному пунктом 299.5 статті 299 та пунктом 42.5 статті 42 ПК України, їй не направлялося і не вручалося, а заяви про бажання отримувати документи через електронний кабінет вона не подавала. Квитанції № 2, отримані з 02.09.2025, на думку позивача, містили лише відомості про відсутність реєстрації станом на відповідну дату і не відповідали вимогам до письмової вмотивованої відмови, тому не могли започаткувати перебіг строку. Крім того, 25.02.2026 відповідач без застережень прийняв її декларацію платника єдиного податку за 2025 рік. Про застосування до неї загальної системи оподаткування позивач уперше письмово дізналася з листа від 05.06.2026 № 31388/6/20-40-24-20-15, а копію спірного рішення отримала лише 29.07.2026 у відповідь на адвокатський запит. Після цього вона послідовно вчиняла дії на захист своїх прав і звернулася до суду 01.09.2026. Позивач посилалася на постанову Верховного Суду від 28.05.2026 у справі № 520/22570/25 та принцип «належного урядування». На випадок, якщо суд дійде висновку про пропуск строку, просила визнати причини його пропуску поважними та поновити строк звернення до суду.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2026 року у задоволенні клопотання Позивача про поновлення строку звернення до суду відмовлено, а позовну заяву повернуто на підставі пункту 1 частини четвертої статті 169 та частини другої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
ФОП ОСОБА_1 , не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій вважає, що суд порушив норми матеріального та процесуального права. Просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2026 року та направити справу для продовження розгляду.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що за пунктами 42.4, 42.5 статті 42 ПК України документи контролюючого органу надсилаються платнику через електронний кабінет лише тоді, коли він подав заяву про бажання отримувати їх у такий спосіб. Якщо такої заяви немає, документи надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення або вручаються особисто. Позивач такої заяви не подавала, а рішення від 24.07.2025 поштою їй не направлялося, що підтвердила ДПС. Апелянт вважає, що суд першої інстанції помилково ототожнив квитанцію № 2 про стан обліку з письмовою вмотивованою відмовою в реєстрації платником єдиного податку. Така відмова повинна відповідати вимогам пунктів 299.5, 299.6 статті 299 ПК України. Також вказує, що висновки суду щодо дати, з якої позивач дізналася про рішення, суперечать один одному. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху від 07.09.2026 суд визначив цю дату як 02.09.2025, а в оскаржуваній ухвалі вже як 31.07.2025. Пояснення з цього приводу позивач надати не мала змоги. Крім того, заяву про поновлення строку звернення до суду вона подала 17.09.2026, тобто в межах встановленого судом строку. Тому висновок про неусунення недоліків позовної заяви апелянт вважає безпідставним.На думку апелянта, суд першої інстанції безпідставно не врахував правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 28.05.2026 у справі № 520/22570/25 та від 16.05.2025 у справі № 140/2750/24.
Головне управління ДПС у Харківській області подало додаткові пояснення, в яких просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін. Відповідач вважає доводи апелянта безпідставними, а ухвалу суду першої інстанції законною. За висновком Верховного Суду у постанові від 27.01.2022 у справі № 160/11673/20, без досудового оскарження строк звернення до суду становить шість місяців. Він обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав. Зазначає, що позивач знала про відсутність реєстрації платником єдиного податку з 31.07.2025, коли отримала першу квитанцію № 2. Квитанції не повинні містити реквізитів і мотивів відмови, оскільки ці дані зазначені в самому рішенні, надісланому до електронного кабінету платника. Подальше отримання копії рішення у відповідь на адвокатський запит, прийняття 25.02.2026 податкової декларації та активні дії позивача у 2026 році не змінюють моменту, з якого позивач повинна була дізнатися про порушення своїх прав. Ці обставини також не є поважними причинами пропуску строку. Посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 у справі № 9901/405/19, відповідач наголошує, що поважними є лише об`єктивно непереборні обставини, які не залежали від волі особи та підтверджені належними доказами. Таких обставин позивач не навела, доказів на їх підтвердження не надала.
Апеляційний розгляд справи здійснено згідно ч.2 ст.312 КАС України в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, вислухавши суддю - доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції , доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи у їх сукупності вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позивач пропустила шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, встановлений частиною другою статті 122 КАС України, а наведені нею причини пропуску не є поважними.
Суд першої інстанції встановив, що лист ГУ ДПС у Харківській області від 24.07.2025 № 42196/6/20-40-24-03-12 був доставлений до електронного кабінету позивача 25.07.2025. Крім того, 31.07.2025, 29.08.2025 та 02.09.2025 позивач отримала квитанції № 2, у яких зазначалося, що вона не зареєстрована платником єдиного податку. На думку суду, саме з 31.07.2025 позивач повинна була дізнатися про порушення свого права і мала об`єктивну можливість з`ясувати причини відсутності реєстрації та звернутися до суду. Також, суд першої інстанції зазначив, що відсутність заяви платника про бажання отримувати документи через електронний кабінет стосується дотримання контролюючим органом порядку листування, але не спростовує факту надходження рішення до електронного кабінету. Водночас момент обізнаності суд визначив не лише за датою доставки, а за сукупністю обставин, з урахуванням постанови Верховного Суду від 09.04.2026 у справі № 380/23400/23. Квитанції № 2 суд не ототожнив з письмовою вмотивованою відмовою за пунктом 299.5 статті 299 ПК України, однак врахував їх як документи, з яких позивачу стало відомо про відсутність реєстрації. Постанову Верховного Суду від 28.05.2026 у справі № 520/22570/25 суд визнав нерелевантною, оскільки обставини тієї справи відмінні. Отримання позивачем листа від 05.06.2026 та копії рішення 29.07.2026, прийняття податкової декларації 25.02.2026, а також її подальші активні дії суд не визнав моментом обізнаності чи поважними причинами пропуску строку. Позивач не навела обставин, які об`єктивно перешкоджали їй звернутися до суду з 31.07.2025 до 02.03.2026. З огляду на це суд повернув позовну заяву на підставі частини другої статті 123 та пунктів 1, 9 частини четвертої статті 169 КАС України.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції , виходячи з наступного.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).
Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Вона може просити, зокрема, про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Згідно з частинами першою, другою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 123 КАС України встановлено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. Протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду із заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку. Відповідно до частини другої цієї статті, якщо заяву не буде подано в зазначений строк або вказані підстави будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.07.2025 у справі № 500/2276/24 вказала, що інститут строків звернення до адміністративного суду не містить вичерпного переліку причин чи критеріїв визнання їх поважними. Закон запроваджує оцінні параметри: такі причини повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Їх оцінка здійснюється з урахуванням змісту конкретних обставин, хронології та послідовності дій особи перед зверненням до суду.
Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові також виокремила строки звернення до суду в податкових спорах. Якщо платник податків не оскаржував рішення контролюючого органу в адміністративному порядку, строк звернення до суду становить шість місяців (частина друга статті 122 КАС України). Позивач процедурою адміністративного оскарження не скористалася, тому в цій справі застосовується саме шестимісячний строк.
За загальним правилом перебіг строку звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку (постанови Верховного Суду від 30.08.2018 у справі № 813/2897/16, від 21.08.2025 у справі № 380/20996/24).
З урахуванням предмета цього позову строк звернення до суду починається з дня, коли позивач дізналася або повинна була дізнатися саме про прийняття стосовно неї оскаржуваного рішення про відмову в реєстрації платником єдиного податку.
Порядок реєстрації платників єдиного податку визначений статтею 299 ПК України. Реєстрація суб`єкта господарювання як платника єдиного податку здійснюється шляхом внесення відповідних записів до реєстру платників єдиного податку (абзац перший пункту 299.1 статті 299 ПК України).
Згідно з пунктом 299.5 статті 299 ПК України у разі відмови в реєстрації суб`єкта господарювання як платника єдиного податку контролюючий орган зобов`язаний протягом двох робочих днів з дня подання відповідної заяви надати письмову вмотивовану відмову, яка може бути оскаржена суб`єктом господарювання у встановленому порядку. Пунктом 299.6 цієї статті визначено вичерпний перелік підстав для такої відмови: невідповідність суб`єкта вимогам статті 291 ПК України; наявність у суб`єкта, утвореного внаслідок реорганізації (крім перетворення), непогашених податкових зобов`язань чи податкового боргу, що виникли до реорганізації; недотримання вимог підпункту 298.1.4 ПК України.
Отже, законодавець пов`язує відмову в реєстрації платником єдиного податку з прийняттям окремого індивідуального акта. Такий акт має бути викладений у письмовій формі, містити мотиви з посиланням на одну з підстав, визначених пунктом 299.6 статті 299 ПК України, та бути наданий (надісланий) суб`єкту господарювання. Саме з цього акта платник може дізнатися, з яких підстав йому відмовлено, і оцінити, чи є підстави для його оскарження.
Реєстрація суб`єкта господарювання платником єдиного податку за його заявою за своєю правовою природою є адміністративною послугою. Відповідно до пункту 1 статті 1 Закону України «Про адміністративні послуги» адміністративна послуга - це результат здійснення владних повноважень суб`єктом надання адміністративних послуг за заявою фізичної або юридичної особи, спрямований на набуття, зміну чи припинення прав та/або здійснення обов`язків такої особи відповідно до закону. Частина друга статті 2 цього Закону, яка визначає відносини, на які його дія не поширюється, не містить відносин щодо реєстрації платників податків.
За частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про адміністративні послуги» адміністративна послуга вважається наданою з моменту її отримання суб`єктом звернення особисто або з моменту направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення листа про можливість отримання такої послуги. Надсилання відповідного документа засобами електронних комунікацій допускається лише у випадках, передбачених законодавством.
Порядок направлення та вручення документів контролюючим органом платникам податків встановлений статтею 42 ПК України.
Згідно з пунктом 42.2 статті 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за податковою адресою платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
Відповідно до пунктів 42.4, 42.5 статті 42 ПК України листування контролюючого органу з платником податків через електронний кабінет здійснюється за наявності заяви платника про бажання отримувати документи у такий спосіб. За відсутності такої заяви листування з платником здійснюється шляхом направлення документів рекомендованим листом з повідомленням про вручення або їх особистого вручення.
Подання заяви про бажання отримувати документи через електронний кабінет є правом, а не обов`язком платника податків (постанова Верховного Суду від 11.08.2026 у справі № 200/2747/23).
Таким чином, саме подання платником заяви, передбаченої пунктом 42.4 статті 42 ПК України, є тим випадком, передбаченим законодавством, коли рішення контролюючого органу може бути доведене до його відома засобами електронних комунікацій у розумінні частини п`ятої статті 10 Закону України «Про адміністративні послуги».
Аналіз наведених норм свідчить, що рішення про відмову в реєстрації платником єдиного податку вважається доведеним до відома суб`єкта звернення лише за умови його вручення у визначений законом спосіб. Саме з моменту отримання такого рішення особа дізнається про його прийняття, зміст, реквізити та підстави, а отже, і про порушення свого права.
Як встановлено колегією суддів та підтверджується матеріалами справи, ФОП ОСОБА_1 заяви про бажання отримувати документи через електронний кабінет до ГУ ДПС у Харківській області не подавала, що підтверджено контролюючим органом .
Отже, ГУ ДПС у Харківській області було зобов`язане вручити рішення від 24.07.2025 № 42196/6/20-40-24-03-12 у загальному порядку, а саме рекомендованим листом з повідомленням про вручення за податковою адресою позивача або особисто.
Відповідач цього обов`язку не виконав, спірне рішення від 24.07.2025 поштою позивачу не направлялося і особисто не вручалося.
З матеріалів справи вбачається , що копію цього рішення позивач уперше отримала 29.07.2026 у відповідь на адвокатський запит.
Недотримання суб`єктом владних повноважень встановленого законом порядку вручення індивідуального акта виключає можливість вважати такий акт врученим, а особу обізнаною з ним, з дати його формування чи доставки до електронного кабінету.
Суд першої інстанції зазначив, що не визначає початок перебігу строку виключно з дати доставки 25.07.2025, проте далі дійшов помилкового висновку, що, отримавши лист в електронний кабінет та дані квитанції від 31.07.2025, позивач уже повинна була знати про порушення своїх прав.
Колегія суддів також враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 16.05.2025 у справі № 140/2750/24, що ПК України ставить право контролюючого органу вчинити владну дію в залежність від попереднього повідомлення платника податків у визначеній законом формі (стаття 42 ПК України), а недотримання цієї процедури є істотним порушенням.
Отже, оскаржуване рішення не може вважатися доведеним до відома позивача ні з дати його доставки до електронного кабінету, ні з дати отримання нею квитанцій № 2.
Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що позивач повинна була дізнатися про порушення свого права з дати отримання квитанцій № 2, з огляду на таке.
За своєю правовою природою квитанція № 2 є технічним документом автоматизованої системи документообігу, який інформує про результат обробки запиту та поточний стан обліку в реєстрі. Квитанція № 2 не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні пункту 299.5 статті 299 ПК України. Вона не містить номера, дати, встановлених фактичних обставин, мотивів відмови (зокрема, посилання на наявність податкового боргу в сумі 1 733,34 грн), правового обґрунтування, а також роз`яснення порядку і строків оскарження.
Обізнаність особи про відсутність запису в реєстрі не є тотожною обізнаності про існування індивідуального акта відмови та його мотиви. Не отримавши вмотивованого рішення, особа позбавлена об`єктивної можливості визначити предмет і підстави позову та обрати спосіб захисту порушеного права.
Суд першої інстанції зазначив, що не ототожнює квитанції від 31.07.2025, 29.08.2025 та 02.09.2025 з письмовою вмотивованою відмовою, проте саме ці квитанції використав як підставу для визначення початку перебігу строку оскарження цієї відмови. Крім того, в ухвалі від 07.09.2026 про залишення позовної заяви без руху суд першої інстанції визначив таким моментом 02.09.2025, а в оскаржуваній ухвалі вже 31.07.2025, що свідчить про невизначеність самого суду щодо моменту обізнаності позивача.
Посилання суду першої інстанції на постанову Верховного Суду від 09.04.2026 у справі № 380/23400/23 колегія суддів вважає безпідставним, оскільки правовідносини у зазначеній справі не є подібними до спірних за змістовим та об`єктним критеріями. Верховний Суд надавав оцінку дотриманню контролюючим органом процедури призначення документальної позапланової невиїзної перевірки, зокрема врученню платнику податків наказу про її проведення та повідомлення про неї в розумінні пункту 79.2 статті 79 ПК України. Предметом судового контролю там була правомірність податкових повідомлень-рішень, прийнятих за наслідками перевірки, а не строк звернення до суду. Натомість у цій справі вирішується питання, з якого моменту слід обчислювати строк звернення до суду з позовом про оскарження рішення про відмову в наданні адміністративної послуги, і чи може такий строк вважатися пропущеним, якщо рішення не було належним чином доведено до відома особи. Застосування в обох справах статті 42 ПК України саме по собі не свідчить про подібність правовідносин. Висновок Верховного Суду у справі № 380/23400/23 щодо належного вручення документів через електронний кабінет зроблено з урахуванням конкретних фактичних обставин тієї справи: ухилення платника податків від отримання документів, невиконання ним обов`язку повідомити про зміну місцезнаходження, ненадання документів до перевірки, а також наявності матеріалів кримінального провадження щодо його діяльності. Саме сукупність цих обставин дала Верховному Суду підстави застосувати принцип добросовісності та покласти на платника наслідки його пасивної поведінки. У цій справі таких обставин не встановлено. Колегія суддів зазначає , що відповідно до абзацу другого пункту 42.4 статті 42 ПК України листування через електронний кабінет здійснюється з платниками податків, які подали заяву про бажання отримувати документи у такий спосіб, а абзацом першим пункту 42.5 цієї статті прямо передбачено, що за відсутності такої заяви документи надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення або вручаються особисто. Можливість відмови від отримання документів через електронний кабінет, передбачена абзацами шостим, сьомим пункту 42.4 статті 42 ПК України, стосується лише платників, які попередньо обрали такий спосіб взаємодії. Неподання заяви про відмову від способу листування, який платник не обирав, не може розцінюватися як його згода на електронне листування. Тому висновок суду першої інстанції про те, що відсутність заяви позивача стосується лише порядку листування і не спростовує факту надходження рішення до електронного кабінету, є помилковим.
Щодо постанови Верховного Суду від 28.05.2026 у справі № 520/22570/25, яку суд першої інстанції визнав нерелевантною, колегія суддів зазначає таке.
У цій постанові Верховний Суд виснував, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду необхідно встановити не лише факт направлення рішення відповідно до вимог ПК України, а й момент, коли особа фактично дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав. Висновок про пропуск строку не може ґрунтуватися лише на формальному підтвердженні надіслання кореспонденції, а надмірний формалізм у цьому питанні суперечить принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи та завданню адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав особи.
Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України під час вибору і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, подібність правовідносин оцінюється за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями і не передбачає тотожності всіх фактичних обставин справ.
За цими критеріями правовідносини у справі № 520/22570/25 та у цій справі є подібними. Обидва спори виникли між платником податків і контролюючим органом з приводу оскарження індивідуального рішення останнього. В обох справах спірним є одне й те саме питання: чи може строк звернення до суду, визначений частиною другою статті 122 КАС України, вважатися пропущеним лише з огляду на формальне направлення рішення, якщо платник фактично ознайомився з ним лише після отримання відповіді на адвокатський запит. Те, що в цій справі оскаржується рішення про відмову в наданні адміністративної послуги, порядок доведення якого до відома особи додатково врегульовано пунктом 299.5 статті 299 ПК України та частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про адміністративні послуги», подібності правовідносин не виключає. Ці спеціальні норми лише посилюють вимоги до суб`єкта владних повноважень щодо належного повідомлення особи про прийняте рішення. Ба більше, у справі № 520/22570/25 рішення принаймні направлялися платнику рекомендованим листом, тоді як у цій справі рішення від 24.07.2025 не направлялося позивачу навіть у спосіб, передбачений пунктом 42.5 статті 42 ПК України.
Колегія суддів також враховує поведінку самого відповідача. 25.02.2026 контролюючий орган прийняв від позивача податкову декларацію платника єдиного податку за 2025 рік без будь-яких застережень, що давало позивачу підстави вважати, що вона застосовує спрощену систему оподаткування. Перше письмове повідомлення про застосування до неї загальної системи оподаткування позивач отримала поштою разом з листом від 05.06.2026 № 31388/6/20-40-24-20-15, а копію спірного рішення від 24.07.2025 уперше отримала 29.07.2026 у відповідь на адвокатський запит.
Суд першої інстанції наведені обставини формально відхилив, не врахувавши, що до отримання копії рішення позивач не мала відомостей про його реквізити, зміст і підстави, а отже, і про предмет можливого оскарження. Водночас саме ці обставини мають визначальне значення для встановлення моменту, з якого позивач дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, та, відповідно, для вирішення питання про дотримання шестимісячного строку звернення до суду, передбаченого частиною другою статті 122 КАС України, або про поважність причин його пропуску.
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Мельник проти України» (заява № 23436/03) зазначив, що право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням. Однак такі обмеження не повинні обмежувати доступ особи таким чином чи до такої міри, щоб порушувалася сама суть цього права.
У рішеннях у справах «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) та «Лелас проти Хорватії» (заява № 55555/08) ЄСПЛ підкреслив принцип «належного врядування». Державні органи повинні діяти вчасно, послідовно та з дотриманням встановлених процедур. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу і не може виправлятися за рахунок зацікавленої особи.
Доводи відповідача, викладені в додаткових поясненнях, наведених висновків не спростовують, оскільки фактично дублюють мотиви оскаржуваної ухвали, яким колегія суддів надала оцінку вище. Посилання відповідача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 у справі № 9901/405/19 стосується критеріїв поважності причин пропуску строку звернення до суду. Водночас питання про те, чи пропущено цей строк узагалі, судом першої інстанції належним чином не вирішено.
Відповідно до частини третьої статті 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є:
неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;
недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
невідповідність висновків суду обставинам справи;
неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, дійшов висновків, що не відповідають обставинам справи, та порушив норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання про повернення позовної заяви.
На переконання апеляційного суду, висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні клопотання про поновлення строку звернення до суду та повернення позовної заяви є передчасним. Він ґрунтується на факті доставки рішення до електронного кабінету та отриманні позивачем квитанцій про реєстровий стан, без з`ясування, коли саме позивач фактично дізналася чи об`єктивно мала можливість дізнатися про існування оскаржуваного рішення, що є проявом надмірного формалізму. Встановлення цих обставин і вирішення питання про дотримання позивачем строку звернення до суду належить до повноважень суду першої інстанції під час продовження розгляду справи.
З огляду на викладене, апеляційну скаргу слід задовольнити, ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 22.09.2026 скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу задовольнити.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 22.09.2026 по справі № 520/27313/26 скасувати.
Справу № 520/27313/26 направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя (підпис) З.Г. Подобайло
Судді (підпис) (підпис) М.О. Семененко І.С. Чалий