П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
------------------------
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
03 листопада 2026 р. м. Одеса Справа № 420/5599/26
Головуючий в суді першої інстанції: Юхтенко Л.Р.
Дата і місце ухвалення: 10 липня 2026 року, м. Одеса
П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Тарновецького І.І.,
суддів: Бойка А.В.,
Шевчук О.А.,
за участю секретаря - Сомик Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «УТІЛЬВТОРПРОМ» та Міністерства економіки та довкілля України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 липня 2026 року у справі № 420/5599/26 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УТІЛЬВТОРПРОМ» до Міністерства економіки та довкілля України про визнання протиправним та скасування висновку з оцінки впливу на довкілля, -
В С Т А Н О В И В:
У лютому 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «УТІЛЬВТОРПРОМ» звернулося до суду першої інстанції з адміністративним позовом до Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України, у якому, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 26 травня 2026 року, просило:
- визнати протиправним та скасувати Висновок з оцінки впливу на довкілля планової діяльності «Діяльність у сфері управління відходами (у тому числі небезпечними) ТОВ «Утільвторпром» на промисловому майданчику за адресою: Одеська область, м. Теплодар, Промзона 38-А», виданий Міністерством економіки, довкілля та сільського господарства України (номер Висновку № 61/6101-13421/1, реєстраційний номер справи 13421), опублікований в Єдиному реєстрі з ОВД 25 грудня 2025 року, у частині встановлення таких екологічних умов провадження планованої діяльності:
- абзацу першого пункту 1 екологічних умов провадження планованої діяльності, яким встановлено заборону на здійснення операцій з управління небезпечними відходами, наведеними в таблиці 1.7 Звіту з ОВД, за такими кодами відповідно до Національного переліку відходів: 06 04 05*, 06 05 02*, 11 01 08*, 11 01 09*, 11 01 13*, 11 01 15*, 11 01 16*, 11 01 98*, 11 02 07*, 11 05 03*, 11 03 02*, 11 01 05*, 11 01 06*, 11 01 07*, 11 01 11*, 16 06 01*, 16 06 02*, 16 01 21*, 13 03 06*, 20 01 33*, 12 01 12*, 13 01 04*, 14 06 01*, 14 06 02*, 14 06 03*, 14 06 04*, 14 06 05*, 16 01 14*, 13 03 08*, 13 03 09*, 16 02 11*, 20 01 23*, 09 01 11*, 16 02 11*, 16 02 12*, 16 02 13*, 20 01 35*, 16 02 15*, 16 08 05*, 10 13 09*, 06 13 04*, 06 07 01*, 16 01 11*, 16 02 12*, 16 12 27*, 16 12 30*, 17 06 01*, 17 06 05*, 13 01 09*, 13 02 07*, 13 04 01*, 13 04 02*, 13 04 03*, 19 02 07*, 12 01 06*, 12 01 07*, 12 01 08*, 12 01 09*, 12 01 10*, 12 01 12*, 12 01 14*, 07 06 11*, 19 08 13*, 18 01 03*, 17 02 04*, 01 05 05*, 01 05 06*, 05 01 05*, 05 01 06*, 05 01 15*, 13 05 06*, 13 05 07*, 13 08 02*, 19 11 01*, 06 01 01*, 06 01 02*, 06 01 03*, 06 01 04*, 06 01 05*, 06 01 06*, 06 07 04*, 08 03 16*, 10 01 09*, 11 01 05*, 11 01 06*, 11 01 07*, 06 02 01*, 06 02 03*, 06 02 04*, 06 02 05*, 16 06 06*, 05 01 04*, 20 01 14*, 20 01 15*, 15 01 10*, 15 01 11*, 02 01 08*, 06 10 02*, 06 13 01*, 20 01 19*, 07 03 01*, 10 11 09*, 10 11 11*, 19 13 03* до визначення такої діяльності допустимою за результатами здійснення додаткової оцінки впливу на довкілля на іншій стадії проектування;
- абзацу другого пункту 1 екологічних умов провадження планованої діяльності, яким встановлено заборону на здійснення операцій з управління відходами, що не є небезпечними, наведеними в таблиці 1.8 Звіту з ОВД, за такими кодами відповідно до Національного переліку відходів: 01 04 08, 01 04 09, 01 04 99, 01 05 04, 01 05 07, 01 05 08, 01 05 99, 02 01 09, 02 01 10, 02 02 03, 06 09 04, 06 09 99, 06 10 99, 06 11 01, 06 11 99, 08 02 02, 08 02 03, 08 02 99, 10 01 01, 10 01 02, 10 01 03, 10 01 05, 10 01 07, 10 01 15, 10 01 17, 10 01 23, 10 01 25, 10 02 01, 10 02 02, 10 02 08, 10 02 10, 10 03 02, 10 03 05, 10 03 16, 10 03 18, 10 03 20, 10 03 22, 10 03 24, 10 03 26, 10 03 28, 10 03 30, 10 03 99, 10 05 01, 10 05 04, 10 05 09, 10 05 11, 10 05 99, 10 06 01, 10 06 02, 10 06 04, 10 06 10, 10 06 99, 10 07 01, 10 07 02, 10 07 03, 10 07 04, 10 07 05, 10 07 08, 10 07 99, 10 08 04, 10 08 09, 10 08 11, 10 08 13, 10 08 14, 10 08 16, 10 08 18, 10 08 20, 10 08 99, 10 09 03, 10 09 06, 10 09 08, 10 09 10, 10 10 03, 10 10 06, 10 10 08, 10 10 10, 10 10 12, 10 11 03, 10 11 05, 10 11 10, 10 11 12, 10 11 14, 10 11 16, 10 11 18, 10 11 20, 10 11 99, 10 12 01, 10 12 03, 10 12 05, 10 12 06, 10 12 08, 10 12 10, 10 12 12, 10 12 13, 10 12 99, 10 13 01, 10 13 04, 10 13 06, 10 13 07, 10 13 10, 10 13 11, 10 13 13, 10 13 14, 10 13 99, 11 01 12, 11 02 03, 11 02 06, 11 02 99, 11 05 01, 11 05 02, 11 05 99, 12 01 01, 12 01 02, 12 01 03, 12 01 04, 12 01 13, 12 01 15, 12 01 17, 12 01 21, 15 01 04, 15 01 07, 16 01 03, 16 01 16, 16 01 17, 16 01 18, 16 05 05, 16 12 01, 16 12 02, 16 12 03, 16 12 05, 16 12 26, 16 12 32, 16 12 36, 17 01 01, 17 01 02, 17 01 03, 17 01 07, 17 03 02, 17 06 04, 17 08 02, 17 09 04, 19 13 04, 19 13 08 до визначення такої діяльності допустимою за результатами здійснення додаткової оцінки впливу на довкілля на іншій стадії проектування;
- пункту 7, яким на суб`єкта господарювання покладено зобов`язання щодо здійснення додаткової оцінки впливу на довкілля на іншій стадії проектування для кодів відходів, зазначених в абзацах першому та другому пункту 1 екологічних умов Висновку № 61/6101-13421/1.
Зобов`язати Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України видати Висновок з оцінки впливу на довкілля планованої діяльності «Діяльність у сфері управління відходами (у тому числі небезпечними) ТОВ «Утільвторпром» на промисловому майданчику за адресою: Одеська область, м. Теплодар, Промзона 38-А» (реєстраційний номер справи 13421), з урахуванням правової оцінки, наданої судом у судовому рішенні, та без зазначення в екологічних умовах провадження планованої діяльності обмежень (заборон) та зобов`язань, вказаних в абзаці першому пункту 1, абзаці другому пункту 1 та пункті 7 Висновку № 61/6101-13421/1 від 25 грудня 2025 року.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10 липня 2026 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «УТІЛЬВТОРПРОМ» задоволено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «УТІЛЬВТОРПРОМ» та Міністерство економіки та довкілля України подали апеляційні скарги.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги Товариство з обмеженою відповідальністю «УТІЛЬВТОРПРОМ» зазначає про необхідність зміни мотивувальної частини рішення суду першої інстанції в частині обраного способу судового захисту. Апелянт наголошує, що саме по собі визнання протиправними та скасування окремих положень Висновку з оцінки впливу на довкілля без покладення на Міністерство обов`язку видати новий висновок не забезпечить реального та ефективного поновлення порушених прав Товариства, оскільки не усуне правової невизначеності щодо екологічних умов провадження планованої діяльності.
На думку Товариства, дискреційні повноваження Міністерства щодо оцінки впливу планованої діяльності на довкілля вже були реалізовані під час проведення відповідної процедури, аналізу Звіту з оцінки впливу на довкілля, додаткових матеріалів та результатів громадського обговорення, за наслідками чого й було прийнято оскаржуваний Висновок. За таких обставин апелянт вважає, що повторне здійснення Міністерством оцінки вже досліджених матеріалів не є необхідним, а наявність у відповідача дискреційних повноважень не перешкоджає зобов`язанню видати новий висновок з урахуванням правової оцінки, наданої судом. Відтак Товариство наполягає на необхідності покладення на Міністерство відповідного обов`язку як складової ефективного судового захисту.
У відзиві на апеляційну скаргу Міністерство економіки та довкілля України заперечує проти доводів апелянта, зазначаючи, що скасування окремих положень Висновку та зобов`язання видати новий висновок є самостійними способами судового захисту, застосування яких потребує окремого обґрунтування. Міністерство наголошує, що законодавство у сфері оцінки впливу на довкілля передбачає видачу одного висновку в межах відповідної процедури, а тому виконання рішення суду в запропонований Товариством спосіб може призвести до існування двох висновків за результатами однієї процедури оцінки впливу на довкілля.
Крім того, відповідач зазначає, що визначення допустимості планованої діяльності та встановлення її екологічних умов належить до компетенції уповноваженого органу, який реалізує відповідні дискреційні повноваження під час розгляду матеріалів оцінки впливу на довкілля. На думку Міністерства, доводи Товариства не спростовують необхідності дотримання встановленої законом процедури та не є підставою для покладення на відповідача обов`язку видати новий висновок із наперед визначеним змістом.
Не погоджуючись із рішенням першої інстанції Міністерство економіки та довкілля України в обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам та неправильне застосування норм матеріального права.
Апелянт зазначає, що суд неповно дослідив таблиці 1.7 та 1.8 Звіту з оцінки впливу на довкілля, оскільки, крім операцій D13, D15, R12 та R13, у них передбачено також операції D9, D10, R5, R7 та R9, частина яких є кінцевими операціями з видалення або відновлення відходів. На думку Міністерства, це спростовує висновок суду про здійснення позивачем лише проміжних операцій із подальшою передачею відходів іншим суб`єктам господарювання.
Також апелянт наголошує, що необхідність проведення додаткової оцінки впливу на довкілля стосувалася не всіх видів відходів, а лише окремих із них та була зумовлена не тільки відсутністю повного циклу управління відходами, а й іншими недоліками Звіту, зокрема відсутністю опису технологічних процесів їх оброблення, недостатністю оцінки впливу на атмосферне повітря та водне середовище, недоліками систем очищення газових викидів і неврахуванням фізико-хімічних властивостей окремих відходів. При цьому Міністерство вважає, що договір із ТОВ «ЕКО-ЛІДЕР» не підтверджує передачу на оброблення саме тих відходів, щодо яких встановлено необхідність додаткової оцінки, оскільки передбачає лише їх збирання та перевезення. Крім того, апелянт звертає увагу на передбачене Звітом спалювання змішаних побутових відходів за операцією D10, що, на його думку, не відповідає вимогам щодо дотримання ієрархії управління відходами.
Міністерство також зазначає, що наявність у позивача технічних можливостей для здійснення операцій з відходами сама по собі не підтверджує належної оцінки впливу такої діяльності на довкілля. Водночас планована діяльність була визначена допустимою лише за умови виконання всіх екологічних умов, установлених Висновком, зокрема щодо проведення додаткової оцінки впливу на довкілля.
Окремо апелянт наголошує на дискреційних повноваженнях уповноваженого органу щодо аналізу Звіту з оцінки впливу на довкілля, додаткових матеріалів та результатів громадського обговорення, визначення допустимості планованої діяльності й установлення екологічних умов її провадження. Посилаючись на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 17 січня 2025 року у справі № 300/146/23 та від 20 січня 2023 року у справі № 460/8998/20, Міністерство вважає, що суд повинен перевіряти законність дій уповноваженого органу, але не підміняти його оцінку технічних та екологічних питань власною.
Крім того, Міністерство заперечує проти обраного судом способу захисту, зазначаючи, що скасування окремих положень Висновку та зобов`язання видати новий висновок є самостійними способами захисту. На думку апелянта, суд не обґрунтував необхідності покладення такого обов`язку на відповідача, а його виконання може призвести до існування двох висновків за результатами однієї процедури оцінки впливу на довкілля № 13421 та фактичного втручання суду в дискреційні повноваження Міністерства.
З огляду на викладене апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «УТІЛЬВТОРПРОМ» заперечує проти її задоволення, зазначаючи, що Міністерство не спростувало висновків суду першої інстанції про відсутність у Висновку належного обґрунтування необхідності проведення додаткової оцінки впливу на довкілля, її предмета та строків. На думку Товариства, наведена Міністерством під час судового розгляду таблиця зауважень не може замінити мотивування, яке мало міститися безпосередньо у Висновку.
Також Товариство наголошує, що законодавство не вимагає здійснення всіх операцій з управління відходами одним суб`єктом господарювання, а передбачає можливість їх подальшої передачі іншим уповноваженим операторам. При цьому саме зазначення у таблицях 1.7 та 1.8 операцій D9, D10, R5, R7 та R9, на його думку, не доводить застосування кожної з них до всіх наведених видів відходів. Доводи щодо коду 20 03 01 Товариство вважає такими, що не стосуються предмета спору.
Крім того, позивач заперечує твердження про втручання суду в дискреційні повноваження Міністерства, вважаючи, що суд перевірив лише законність та обґрунтованість прийнятого рішення. Зобов`язання видати новий Висновок Товариство вважає необхідним для ефективного поновлення порушених прав.
У зв`язку з цим Товариство просить апеляційну скаргу Міністерства залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
У додаткових поясненнях Міністерство економіки та довкілля України підтримує доводи апеляційної скарги та заперечує проти аргументів Товариства, викладених у відзиві. Зокрема, апелянт наголошує, що позивач не спростував обставин, які зумовили необхідність проведення додаткової оцінки впливу на довкілля, а саме неможливості визначити вплив на довкілля від управління окремими видами відходів на підставі поданого Звіту. Також Міністерство зазначає, що суд першої інстанції не дослідив належним чином підстави встановлення відповідних екологічних умов, а наявність у позивача технологічного обладнання сама по собі не підтверджує повноти оцінки впливу планованої діяльності.
Крім того, Міністерство повторно звертає увагу на відсутність у Звіті належного опису кінцевих операцій щодо окремих видів відходів та договорів на їх подальше оброблення, а також на недостатність передбачених заходів очищення газових викидів від забруднюючих речовин, зокрема важких металів, діоксинів і фуранів. На думку апелянта, наведені обставини унеможливлювали належну оцінку впливу планованої діяльності на довкілля та підтверджують обґрунтованість встановлених у Висновку екологічних умов. У зв`язку із цим Міністерство просить задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити в задоволенні позову.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, а також наданих учасниками справи пояснень, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на таке
Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ТОВ «УТІЛЬВТОРПРОМ» з 17 жовтня 2014 року здійснює господарську діяльність у сфері поводження з відходами та екологічного обслуговування підприємств.
Згідно з матеріалами справи, діяльність Товариства з управління небезпечними відходами здійснювалася на підставі ліцензії Міністерства екології та природних ресурсів України, виданої відповідно до рішення № 336 від 12 вересня 2016 року. У подальшому, у зв`язку з необхідністю підтвердження відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства у сфері управління небезпечними відходами, посадовими особами Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України 30 квітня 2024 року проведено її перевірку, за результатами якої складено відповідний акт.
Наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України від 04 червня 2024 року № 615 ТОВ «УТІЛЬВТОРПРОМ» (ідентифікаційний код юридичної особи 39447017) видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з управління небезпечними відходами. Додатком до зазначеного наказу визначено перелік видів відходів, щодо яких надано відповідне право.
З метою отримання необхідних дозвільних документів для подальшого провадження господарської діяльності у сфері управління відходами Товариство ініціювало процедуру оцінки впливу на довкілля планованої діяльності на промисловому майданчику за адресою: Одеська область, м. Теплодар, Промзона, 38-А.
Процедурі оцінки впливу на довкілля присвоєно реєстраційний номер 13421 у Єдиному реєстрі з оцінки впливу на довкілля. Повідомлення про плановану діяльність оприлюднено 19 червня 2025 року, Звіт з оцінки впливу на довкілля внесено до реєстру 30 жовтня 2025 року, а повідомлення про початок громадського обговорення опубліковано 18 листопада 2025 року.
Як убачається зі Звіту з оцінки впливу на довкілля, планована діяльність передбачає здійснення комплексу операцій з управління небезпечними та іншими відходами, зокрема їх збирання, сортування, подрібнення, оброблення, знешкодження, термічного знищення та тимчасового зберігання.
Для реалізації зазначених технологічних процесів на промисловому майданчику передбачено використання термічного утилізатора УТ 3000 Д із системою очищення димових газів, двох дробарок DN-100 та DSh-400, обладнання для демонтажу акумуляторних батарей і нейтралізації кислот, ділянки розбирання електронної техніки, а також відповідних виробничих приміщень, майданчиків і місць тимчасового зберігання відходів.
У таблицях 1.7 та 1.8 Звіту наведено перелік видів небезпечних відходів і відходів, що не є небезпечними, із зазначенням їх кодів відповідно до Національного переліку відходів та операцій, які планується здійснювати щодо них. При цьому Звіт передбачає як виконання окремих операцій безпосередньо Товариством, так і передавання певних видів відходів іншим суб`єктам господарювання для подальшого здійснення операцій з їх оброблення, відновлення або видалення.
За результатами розгляду матеріалів оцінки впливу на довкілля Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України 25 грудня 2025 року видало Висновок з оцінки впливу на довкілля № 61/6101-13421/1, яким визначило, за умови дотримання встановлених екологічних умов, плановану діяльність допустимою з огляду на нижченаведене:
на підставі наведених у Звіті з ОВД оцінок впливів на компоненти довкілля (грунти та земельні ресурси, атмосферне повітря, водне середовище, геологічне середовище, водний і рослинний світ, клімат і мікроклімат, соціальне та техногенне середовище) сукупний вплив планової діяльності є допустимим;
за результатами аналізу Звіту з ОВД встановлено, що основний вплив планової діяльності очікується на атмосферне та водне середовища. При виконанні екологічних умов, встановлених для планової діяльності, зазначені впливи на компоненти довкілля можуть характеризуватись як екологічно допустимі.
Водночас у першому та другому абзацах пункту 1 екологічних умов Висновку Міністерство встановило обмеження щодо здійснення операцій з управління окремими видами небезпечних відходів та відходів, що не є небезпечними, зазначених у таблицях 1.7 та 1.8 Звіту, до визначення допустимості такої діяльності за результатами проведення додаткової оцінки впливу на довкілля на іншій стадії проектування. Крім того, пунктом 7 Висновку на Товариство покладено обов`язок провести додаткову оцінку впливу на довкілля щодо видів відходів, перелік кодів яких наведено у зазначених абзацах пункту 1 екологічних умов.
Не погоджуючись із зазначеними положеннями Висновку, Товариство звернулося до суду першої інстанції з цим позовом.
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції дослідив зміст Звіту з оцінки впливу на довкілля та Висновку від 25 грудня 2025 року № 61/6101-13421/1 і дійшов висновку, що Товариство належним чином описало заплановану діяльність з управління відходами, передбачені технологічні процеси, обладнання та способи поводження з відходами. Суд зазначив, що окремі операції, зокрема D13, D15, R12 та R13, мають попередній характер, а подальше відновлення або видалення відходів може здійснюватися іншими уповноваженими суб`єктами господарювання, яким Товариство передаватиме такі відходи.
Суд першої інстанції виходив із того, що законодавство не покладає на одного суб`єкта господарювання обов`язку самостійно здійснювати всі операції з управління кожним видом відходів, а тому передача відходів іншим операторам для подальшого оброблення сама по собі не свідчить про неповноту оцінки планованої діяльності. Водночас суд зауважив, що Міністерство не навело у спірному Висновку належного обґрунтування необхідності проведення додаткової оцінки впливу на довкілля щодо визначених видів відходів, не конкретизувало її предмета та строків проведення.
З огляду на це суд першої інстанції визнав протиправними та скасував відповідні положення пункту 1 і пункт 7 Висновку, а також зобов`язав Міністерство видати новий висновок з урахуванням правової оцінки суду та без зазначених обмежень і зобов`язань.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 липня 2026 року в межах доводів та вимог апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, надані сторонами пояснення та заперечення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга Міністерства не підлягає задоволенню. Водночас доводи апеляційної скарги Товариства щодо необхідності доповнення мотивів судового рішення не зумовлюють підстав для зміни його резолютивної частини, з огляду на таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо, пропорційно та з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Отже, предметом апеляційного перегляду є правомірність встановлення Міністерством у Висновку з оцінки впливу на довкілля від 25 грудня 2025 року № 61/6101-13421/1 обмежень щодо здійснення окремих операцій з управління відходами та покладення на ТОВ «УТІЛЬВТОРПРОМ» обов`язку провести додаткову оцінку впливу на довкілля, а також наявність належного обґрунтування таких вимог з урахуванням змісту Звіту, інших матеріалів процедури оцінки впливу на довкілля та встановлених законом повноважень уповноваженого органу.
Відповідно до Закону України від 23 травня 2017 року № 2059-VIII «Про оцінку впливу на довкілля» (далі - Закон № 2059-VIII) оцінка впливу на довкілля є процедурою, спрямованою на запобігання шкоді довкіллю та забезпечення екологічної безпеки під час прийняття рішень про провадження господарської діяльності, яка може мати значний вплив на довкілля.
Згідно з частиною першою статті 2 цього Закону процедура оцінки впливу на довкілля передбачає підготовку суб`єктом господарювання звіту з оцінки впливу на довкілля, проведення громадського обговорення, а також аналіз уповноваженим органом інформації, наведеної у звіті, додаткової інформації, наданої суб`єктом господарювання, та відомостей, отриманих від громадськості під час громадського обговорення.
Оцінка впливу на довкілля здійснюється з урахуванням стану довкілля в місці провадження планованої діяльності, екологічних ризиків, потужності та видів сукупного впливу на довкілля, у тому числі прямого й опосередкованого впливу, а також впливу наявних об`єктів та планованої діяльності.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 2059-VIII за результатами оцінки впливу на довкілля уповноважений орган видає висновок, у якому визначає допустимість або обґрунтовує недопустимість провадження планованої діяльності та встановлює екологічні умови її провадження. Такий висновок має ґрунтуватися на оцінці величини, масштабів, характеру, інтенсивності, складності, ймовірності, тривалості та невідворотності можливого впливу на довкілля, а також передбачених заходів щодо його запобігання, зменшення або усунення.
Таким чином, висновок з оцінки впливу на довкілля є результатом комплексного аналізу запланованої діяльності та її можливого впливу на довкілля, а не формальним підтвердженням поданого суб`єктом господарювання звіту. Уповноважений орган не зобов`язаний погоджувати всі запропоновані суб`єктом господарювання технологічні рішення лише з огляду на їх опис у звіті, а повинен перевірити достатність наведеної інформації для оцінки можливого впливу на довкілля.
Водночас встановлені у висновку обмеження та екологічні умови мають бути пов`язані з результатами проведеної оцінки, відповідати виявленим екологічним ризикам та бути належним чином обґрунтовані. Саме по собі посилання на необхідність додаткового дослідження певних аспектів планованої діяльності не звільняє уповноважений орган від обов`язку пояснити, які обставини зумовлюють таку необхідність, чому наявних матеріалів недостатньо для прийняття рішення та які саме питання мають бути додатково оцінені.
При цьому правове регулювання процедури оцінки впливу на довкілля передбачає застосування не лише спеціальних положень Закону № 2059-VIII, а й загальних вимог до прийняття адміністративних актів. Так, частиною четвертою статті 2 цього Закону встановлено, що відносини щодо прийняття, набрання чинності, адміністративного оскарження, виконання та припинення дії адміністративних актів у сфері оцінки впливу на довкілля регулюються Законом України «Про адміністративну процедуру» з урахуванням особливостей, визначених Законом № 2059-VIII.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону №2073-ІХ "Про адміністративну процедуру" (далі Закон № 2073) принципами адміністративної процедури є: 1) верховенство права, у тому числі законності та юридичної визначеності; 2) рівність перед законом; 3) обґрунтованість; 4) безсторонність (неупередженість) адміністративного органу; 5) добросовісність і розсудливість; 6) пропорційність; 7) відкритість; 8) своєчасність і розумний строк; 9) ефективність; 10) презумпція правомірності дій та вимог особи; 11) офіційність; 12) гарантування права особи на участь в адміністративному провадженні; 13) гарантування ефективних засобів правового захисту.
Зміст наведених вище принципів адміністративної процедури, а також обов`язки, покладені на суб`єкта владних повноважень з метою їх належної реалізації, деталізовано у статтях 5-18 Закону № 2073-ІХ. Ці положення визначають стандарти діяльності адміністративного органу під час розгляду адміністративних справ, зокрема щодо дотримання принципів законності, обґрунтованості рішень та забезпечення участі особи у провадженні.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про адміністративну процедуру» адміністративний орган зобов`язаний забезпечити повне з`ясування обставин справи та врахувати всі обставини, що мають значення для прийняття адміністративного акта. Статтею 72 цього Закону передбачено вимоги до мотивування письмового адміністративного акта, яке має бути достатнім для того, щоб особа могла зрозуміти підстави його прийняття та реалізувати право на адміністративне оскарження.
Отже, мотивування висновку з оцінки впливу на довкілля має давати змогу встановити, які фактичні обставини були з`ясовані уповноваженим органом, які матеріали та зауваження враховано, які недоліки звіту виявлено та з яких причин вони зумовили встановлення саме тих екологічних умов і обмежень, що містяться у висновку. Відсутність такого зв`язку між установленими обставинами та змістом адміністративного акта ускладнює перевірку його обґрунтованості й позбавляє особу можливості належним чином зрозуміти підстави покладених на неї обов`язків.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги Міністерства про неповне дослідження судом першої інстанції таблиць 1.7 та 1.8 Звіту з оцінки впливу на довкілля, колегія суддів зазначає.
Міністерство посилається на те, що у зазначених таблицях, крім операцій D13, D15, R12 та R13, наведено також операції D9, D10, R5, R7 та R9, які належать до операцій з видалення або відновлення відходів і, на думку відповідача, підтверджують намір Товариства самостійно здійснювати повний цикл технологічних операцій з відповідними відходами.
Колегія суддів відхиляє такі доводи як недостатні для спростування висновків суду першої інстанції.
Як вірно встановлено судом першої інстанції до значної частини видів відходів наведених у таблиці 1.7 Звіту з оцінки впливу на довкілля «Перелік небезпечних відходів та планові операції щодо управління ними» передбачено застосування виключно такі операції з видалення та відновлення відходів згідно з Переліком операцій з видалення відходів, що наведені в додатку 1 до Закону України «Про управління відходами»:
D13 Попередні операції з відходами перед операціями з видалення, визначеними у позиціях D1-D12 цього додатка, у тому числі сортування, дроблення, ущільнення. гранулювання. сушіння, подрібнення, кондиціонування або відокремлення;
D15 Зберігання перед здійсненням операцій, визначених у позиціях D1- D14 цього додатка.
R12 Попередні операції з відходами для здійснення операцій, визначених у позиціях D1-D14 цього Додатка. Якщо інший код R не підходить, це може включати попередні операції до відновлення, включаючи попереднє оброблення, у тому числі демонтаж, сортування, дроблення, ущільнення, гранулювання, сушіння, подрібнення, кондиціонування, перепакування, відокремлення, змішування або змішування перед подачею на будь-які операції, визначені у позиціях R1-R11 цього додатка;
R13 Зберігання відходів перед здійсненням операцій, визначених у позиціях R1-R12 цього додатка (крім операції збирання).
Наявний в матеріалах справи Звіт з ОВД визначає, що до основного виробництва ТОВ «Утільвторпром» належить:
-утилізатор термічний з системою очистки димових газів УТ 3000 Д;
-дизельгенератор;
-ємність для зберігання дизельного палива;
-дві дробарки типу ДН-100 та ДЩ-400;
-склади матеріалів (відходів);
-тара для тимчасового зберігання відходів;
-дільниця розбирання акумуляторних батарей і нейтралізації кислот;
-дільниця розбирання електронної техніки, про що зазначено у оскаржуваному Висновку.
Також у Висновку зафіксовано, що у Звіті з ОВД зазначено, що новими джерелами викидів будуть, зокрема: № 0012 - дільниця розбирання акумуляторних батарей і нейтралізації кислот, зона операцій (перероблення, розбірка, сортування) з акумуляторів, зона нейтралізації кислот і лугів; № 6013 - вузол пересипу сухих реагентів у ємність, зона операцій лінії знезараження та зневоднення бурового шламу тощо.
Таким чином, ТОВ «Утільвторпром» має технічні можливості щодо здійснення операцій з перероблення, розбірки, сортування.
Дійсно, зміст таблиць 1.7 та 1.8 не обмежується операціями D13, D15, R12 та R13, оскільки в них зазначені також коди D9, D10, R5, R7 та R9. Однак сам факт наведення цих кодів у таблицях не доводить, що відповідні операції передбачені щодо кожного виду відходів, зазначеного у Звіті, а тим більше не підтверджує неповноту проведеної оцінки впливу на довкілля.
Дослідивши таблицю 1.7. та таблицю 1.8 Звіту з оцінки впливу на довкілля суд встановив, що застосовувалися виключно такі операції з видалення та відновлення відходів згідно з Переліком операцій з видалення відходів, що наведені в додатку 1 до Закону України «Про управління відходами»:
D13 Попередні операції з відходами перед операціями з видалення, визначеними у позиціях D1-D12 цього додатка, у тому числі сортування, дроблення, ущільнення. гранулювання. сушіння, подрібнення, кондиціонування або відокремлення:
D15 Зберігання перед здійсненням операцій, визначених у позиціях D1- D14 цього додатка. Вказані вище операції не включають кінцевих операцій з видалення відходів, управління якими планується, що свідчить про відсутність у ТОВ «УТІЛЬВТОРПРОМ» комплексу заходів із збирання, перевезення, оброблення (відновлення, у тому числі сортування, та видалення) відходів:
R12 Попередні операції з відходами для здійснення операцій, визначених у позиціях R1-R11 цього Додатка. Якщо інший код R не підходить, це може включати попередні операції до відновлення, включаючи попереднє оброблення, у тому числі демонтаж, сортування, дроблення, ущільнення, гранулювання, сушіння, подрібнення, кондиціонування, перепакування, відокремлення, змішування або змішування перед подачею на будь-які операції, визначені у позиціях Ш- ДІЇ цього додатка:
R13 Зберігання відходів перед здійсненням операцій, визначених у позиціях R1-R12 цього додатка (крім операції збирання).
Вищевказані операції не включають кінцевих операцій з видалення відходів, управління якими планується, що не заперечується позивачем.
Як визначено судом першої інстанції та підтверджено змістом Звіту з ОВД, в ході управління відходами під час провадження планової діяльності проводяться операції видалення відходів, які не включають кінцевої операції з боку ТОВ «УТІЛЬВТОРПРОМ» та передаються за окремими договорами суб`єктам господарювання, які мають відповідні дозволи на управління такими відходами.
Позивач є проміжною високотехнологічною ланкою, що забезпечує знешкодження небезпечних властивостей відходу перед його остаточним захороненням у вигляді безпечного залишку.
Для обґрунтування протилежного Міністерство мало встановити, які саме операції передбачені щодо конкретних кодів відходів, які технологічні процеси Товариство має намір здійснювати самостійно, які з них не отримали належної оцінки та яким чином виявлені недоліки зумовлюють необхідність проведення додаткової оцінки впливу на довкілля на іншій стадії проектування. Проте сам перелік кодів операцій, наведений у таблицях, таких обставин не підтверджує.
Колегія суддів погоджується із висновком, що зазначення у таблицях операції D10 не свідчить про намір спалювати всі наведені в них види відходів. Аналогічно наявність кодів D9, R5, R7 та R9 не дає підстав стверджувати, що кожна з відповідних операцій передбачена щодо всіх зазначених у таблицях відходів. Такий висновок може бути зроблений лише після зіставлення конкретного коду відходів із відповідною операцією та її технологічним описом. Міністерство ж не навело належного аналізу такого співвідношення і не довело, що саме воно свідчить про необхідність додаткової оцінки.
При цьому Звіт містить конкретний опис планованих технологічних процесів та обладнання, за допомогою якого Товариство має намір їх здійснювати. Зокрема, у ньому наведено відомості про термічний утилізатор УТ 3000 Д, дробарки DN-100 та DSh-400, ділянку розбирання акумуляторних батарей і нейтралізації кислот, а також ділянку розбирання електронної техніки. Отже, запланована діяльність була описана не лише шляхом зазначення кодів операцій, а й через конкретні технологічні процеси та технічне обладнання, які підлягали оцінці уповноваженим органом.
За таких обставин посилання Міністерства на окремі коди операцій без встановлення їх зв`язку з конкретними видами відходів та відповідними технологічними процесами не підтверджує наявності недоліків Звіту, які могли б бути підставою для застосування пункту 7 частини п`ятої статті 9 Закону України «Про оцінку впливу на довкілля».
Не підтверджує обґрунтованості позиції Міністерства і посилання на те, що частина відходів передаватиметься іншим суб`єктам господарювання для подальшого оброблення, відновлення або видалення.
Закон України «Про управління відходами» не покладає на одного суб`єкта господарювання обов`язку самостійно здійснювати всі операції з управління кожним видом відходів. Частина друга статті 27 цього Закону допускає здійснення таких операцій утворювачем або власником відходів самостійно за наявності передбачених законом підстав або шляхом передавання відходів іншому суб`єкту господарювання, який має право на здійснення відповідних операцій.
Отже, передавання частини відходів іншим уповноваженим операторам є передбаченим законом способом організації діяльності у сфері управління відходами та саме по собі не свідчить ані про неповноту Звіту, ані про необхідність проведення додаткової оцінки впливу на довкілля.
Водночас така модель поводження з відходами не звільняє Товариство від обов`язку належно описати операції, які воно здійснюватиме самостійно, та не звільняє Міністерство від обов`язку оцінити вплив цих операцій на довкілля. Однак відповідач не вправі підміняти встановлення конкретних недоліків Звіту загальним посиланням на те, що частина технологічного циклу здійснюватиметься іншими суб`єктами господарювання.
Таким чином, доводи Міністерства щодо наявності у таблицях 1.7 та 1.8 кодів операцій D9, D10, R5, R7 та R9 не спростовують висновків суду першої інстанції. Відповідач не довів, що зазначення цих операцій свідчить про неврахування конкретних видів впливу планованої діяльності на довкілля, неповноту дослідження відповідних технологічних процесів або наявність таких невизначеностей, усунення яких потребувало проведення додаткової оцінки на іншій стадії проектування.
Саме по собі наведення у Звіті різних кодів операцій з відновлення та видалення відходів не є доказом його неповноти. Визначальним є не перелік кодів як такий, а встановлення конкретних недоліків оцінки впливу щодо певних видів відходів та обґрунтування необхідності додаткової оцінки. Таких обставин Міністерством не доведено.
Отже, посилання апелянта на зміст таблиць 1.7 та 1.8 ґрунтується на формальному тлумаченні наведених у них кодів операцій, не підтверджує правомірності встановлених у спірному Висновку обмежень та не дає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Окремої оцінки потребують доводи Міністерства щодо технології термічного знищення відходів та ефективності передбаченої системи очищення димових газів.
Як убачається зі Звіту, планована діяльність передбачає використання термічного утилізатора УТ 3000 Д для здійснення операції D10 - спалювання відходів. У Звіті наведено технічні характеристики установки, зокрема її продуктивність до 3650 тонн на рік, температурний режим основної камери спалювання 850- 1200 °C, а також передбачено проходження димових газів через додаткову камеру допалювання за температури 850- 1200 °C протягом не менше двох секунд. Надалі димові гази спрямовуються до скрубера, у якому здійснюється мокре лужне очищення.
Отже, термічне знищення відходів є самостійною технологічною складовою планованої діяльності, а тому його вплив на довкілля підлягав оцінці з урахуванням продуктивності установки, температурних режимів, фізико-хімічного складу відходів, можливих продуктів їх згоряння та ефективності газоочисного обладнання.
Звіт містить кількісні показники ефективності очищення скрубера щодо окремих забруднювачів, зокрема суспендованих твердих частинок, діоксиду сірки, хлористого водню, свинцю та його неорганічних сполук. Водночас аналогічних кількісних показників щодо всіх інших речовин, на недостатність оцінки яких посилається Міністерство, у відповідному описі не наведено.
Зокрема, Міністерство звертає увагу на відсутність достатніх відомостей щодо ефективності очищення газових викидів від аміаку, фтористого водню, поліциклічних ароматичних вуглеводнів, летких органічних сполук, важких металів, діоксинів та фуранів. Звіт дійсно містить опис технологічних заходів, спрямованих на зменшення утворення або нейтралізацію окремих забруднювачів, у тому числі швидкого охолодження димових газів перед їх надходженням до скрубера. Проте наведення опису відповідного технологічного заходу без кількісної характеристики його ефективності не дає змоги саме по собі встановити ступінь очищення газів від кожної із зазначених речовин.
Таким чином, зауваження Міністерства щодо недостатності відомостей про ефективність газоочищення мають конкретний технічний зміст і стосуються обставин, які безпосередньо впливають на оцінку наслідків термічного оброблення відходів для атмосферного повітря. Колегія суддів не погоджується з можливістю ігнорування цих зауважень лише з тієї підстави, що у Звіті описано конструкцію утилізатора, температурні режими його роботи та передбачено використання скрубера.
Водночас наведені зауваження не звільняли Міністерство від обов`язку встановити, які саме види відходів та передбачені щодо них технологічні операції зумовлюють відповідні ризики, які конкретно показники або розрахунки відсутні у Звіті та яким чином ця обставина перешкоджає оцінці впливу планованої діяльності на довкілля. Відповідач також мав обґрунтувати, чому виявлені недоліки потребують саме проведення додаткової оцінки на іншій стадії проектування, а не можуть бути враховані шляхом визначення обов`язкових екологічних умов експлуатації установки та контролю її викидів.
Саме такого обґрунтування спірні положення Висновку не містять. У них не наведено належного співвідношення між конкретними видами відходів, можливим утворенням відповідних забруднювачів, характеристиками передбаченої системи очищення та необхідністю поширення встановлених обмежень на весь перелік відходів, зазначений у цих положеннях.
Колегія суддів також ураховує, що Звіт містить посилання на паспортні дані обладнання та матеріали контролю гранично допустимих викидів, зокрема додатки 28 і 33. Однак сама наявність цих документів не підтверджує автоматично ефективності газоочисної установки щодо всіх можливих забруднювачів. Так само без дослідження їх змісту не можна стверджувати, що відповідні технічні характеристики та результати вимірювань взагалі не враховані у Звіті. Вирішальним у цьому аспекті є не формальна наявність додатків, а те, чи дають наведені в них відомості змогу оцінити вплив заявленої діяльності та ефективність передбачених природоохоронних заходів.
Відповідач не довів, що виявлена ним недостатність відомостей стосується кожного виду відходів, охопленого спірними положеннями, що відповідні ризики не були враховані під час оцінки планованої діяльності та що їх неможливо усунути шляхом установлення конкретних екологічних умов, вимог до експлуатації газоочисного обладнання і контролю викидів.
При цьому сам Висновок містить екологічні умови щодо забезпечення роботи системи очищення димових газів, підтримання її ефективності не нижче заявленої, проведення інструментально-лабораторних вимірювань, належного технічного обслуговування та недопущення експлуатації установки у разі несправності або відключення газоочисного обладнання. Отже, Міністерство не лише мало можливість визначити відповідні вимоги до експлуатації установки, а й фактично скористалося цим повноваженням, включивши такі вимоги до екологічних умов Висновку.
За таких обставин відповідач мав пояснити, чому встановлених ним екологічних умов недостатньо для забезпечення належного контролю за викидами та чому саме додаткова оцінка на іншій стадії проектування є необхідною. Відсутність такого обґрунтування не дає підстав визнати доведеним правомірність запроваджених обмежень.
Колегія суддів відхиляє доводи Міністерства в цій частині, оскільки виявлені відповідачем питання щодо ефективності газоочищення не обґрунтовують автоматичної заборони здійснення операцій з усіма переліченими видами відходів до проведення додаткової оцінки впливу на довкілля, оскільки Міністерство не встановило необхідного зв`язку між конкретними технічними недоліками, відповідними видами відходів та обсягом застосованих обмежень.
Окремо колегія суддів оцінює доводи сторін щодо поводження з азбестовмісними відходами.
Як убачається з матеріалів справи, у таблицях Звіту щодо окремих груп азбестовмісних відходів зазначено операції D15, D13 та D9. Товариство заперечує необхідність проведення щодо цих відходів додаткової оцінки впливу на довкілля, посилаючись на те, що їх спалювання не передбачено, а поводження з ними обмежується відповідними операціями з попереднього оброблення та зберігання.
Звіт містить відомості про транспортування та тимчасове зберігання таких відходів у відповідній тарі, їх розміщення в окремо виділених приміщеннях, обладнаних припливно-витяжною вентиляцією, а також про необхідність запобігання пошкодженню упаковки і тари. Водночас наведений опис загальних умов зберігання не розкриває в повному обсязі технології здійснення кожної із зазначених у таблицях операцій.
Зокрема, зазначення операції D9 щодо певних видів азбестовмісних відходів вимагало оцінки конкретного технологічного процесу, його параметрів, способу запобігання поширенню азбестових волокон та порядку подальшого поводження з утвореними залишками. Саме по собі посилання на безпечне пакування, вентиляцію та окреме зберігання не підтверджує належного розкриття всіх технологічних аспектів такої операції.
Разом із тим матеріали справи не дають підстав ототожнювати поводження з азбестовмісними відходами з їх термічним знищенням, оскільки Звіт не передбачає спалювання відповідних видів відходів. Ця обставина має істотне значення для визначення характеру можливого впливу на довкілля та встановлення того, які саме технологічні процеси потребували додаткового дослідження.
Міністерство, посилаючись на небезпечні властивості азбесту та недостатність опису відповідних операцій, мало визначити конкретні ризики, які виникають унаслідок запланованого Товариством поводження з кожною відповідною групою відходів, установити, які саме відомості відсутні у Звіті, та обґрунтувати, чому ці недоліки унеможливлюють оцінку впливу планованої діяльності на довкілля. Загальне посилання на небезпечність азбестовмісних відходів такого обґрунтування не замінює.
Отже, доводи Міністерства щодо поводження з азбестовмісними відходами самі по собі не підтверджують правомірності встановлених обмежень. Відповідач не довів, що виявлені ним недоліки стосуються всіх перелічених у спірних положеннях кодів відходів та обґрунтовують необхідність проведення додаткової оцінки щодо кожного з них.
Отже, наявність у Висновку умов щодо експлуатації газоочисного обладнання та контролю викидів не усуває всіх можливих технічних питань, однак підтверджує, що Міністерство мало визначити конкретні неврегульовані ризики та пояснити, чому встановлених ним заходів недостатньо. Відсутність такого обґрунтування свідчить про неналежне мотивування спірних обмежень.
При вирішенні спору визначальним є не саме існування технічних зауважень до Звіту, а доведеність їх зв`язку з конкретними видами відходів, передбаченими щодо них операціями та обсягом обмежень, установлених у Висновку. Міністерство такого зв`язку не встановило.
Відповідно до пункту 7 частини п`ятої статті 9 Закону України «Про оцінку впливу на довкілля» у висновку з оцінки впливу на довкілля уповноважений територіальний орган, а у випадках, визначених частинами третьою і четвертою статті 5 цього Закону, - уповноважений центральний орган, якщо з оцінки впливу на довкілля випливає необхідність:
здійснення компенсаційних заходів - покладає обов`язок із здійснення таких заходів;
запобігання, уникнення, зменшення (пом`якшення), усунення, обмеження, а також моніторингу впливу планованої діяльності на довкілля - покладає обов`язок із здійснення відповідних дій;
здійснення додаткової оцінки впливу на довкілля на іншій стадії проектування - визначає строки та обґрунтовує вимоги щодо її здійснення; додаткова оцінка впливу на довкілля здійснюється за процедурою, передбаченою цим Законом;
здійснення післяпроектного моніторингу - визначає порядок, строки та вимоги до його здійснення.
Якщо з оцінки впливу на довкілля з розглянутих виправданих альтернативних варіантів виявляється екологічно обґрунтованим варіант, відмінний від запропонованого суб`єктом господарювання, за письмовою згодою із суб`єктом господарювання у висновку з оцінки впливу на довкілля зазначається погоджений варіант здійснення планованої діяльності.
Відповідно до зазначеної норми, якщо з оцінки впливу на довкілля випливає необхідність здійснення додаткової оцінки впливу на довкілля на іншій стадії проектування, уповноважений орган визначає строки та обґрунтовує вимоги щодо її здійснення. Додаткова оцінка впливу на довкілля проводиться за процедурою, передбаченою цим Законом.
Зі змісту наведеної норми вбачається, що встановлення необхідності додаткової оцінки покладає на уповноважений орган обов`язок визначити її конкретний предмет, обґрунтувати причини її проведення та встановити строки виконання відповідних вимог. Отже, закон не допускає покладення на суб`єкта господарювання невизначеного обов`язку провести додаткову оцінку шляхом простого зазначення переліку кодів відходів і загального посилання на іншу стадію проектування.
Необхідність додаткової оцінки має безпосередньо випливати з результатів проведеної процедури. Уповноважений орган зобов`язаний указати, які саме питання залишилися невирішеними, які обставини не були належним чином оцінені, чому наявних матеріалів недостатньо для визначення допустимості планованої діяльності та які конкретні вимоги повинен виконати суб`єкт господарювання на наступній стадії проектування.
Перелік кодів відходів ідентифікує предмет регулювання, однак не є обґрунтуванням необхідності додаткової оцінки. Для виконання вимог пункту 7 частини п`ятої статті 9 Закону № 2059-VIII Міністерство мало визначити конкретні обставини щодо відповідних видів відходів, які залишилися нез`ясованими, розкрити їх значення для оцінки впливу на довкілля та пояснити, чому відповідні питання мають бути досліджені саме на іншій стадії проектування.
Оцінюючи доводи Міністерства щодо порушення ієрархії управління відходами у зв`язку з передбаченим Звітом спалюванням відходів за кодом 20 03 01, колегія суддів зазначає наступне.
Міністерство стверджує, що передбачена таблицею 1.8 Звіту операція D10 - спалювання змішаних побутових відходів за кодом 20 03 01 - суперечить установленій законодавством ієрархії управління відходами. На підтвердження цієї позиції відповідач також посилається на договір від 01 січня 2024 року № 08/23, укладений із ТОВ «ЕКО-ЛІДЕР», предметом якого є збирання та перевезення окремих видів відходів.
Колегія суддів вважає такі доводи необґрунтованими.
Дотримання ієрархії управління відходами дійсно є обов`язковою вимогою законодавства. Проте сам факт передбачення у Звіті операції D10 не свідчить про її порушення. Для встановлення такого порушення необхідно було з`ясувати, чи розглянуто під час підготовки Звіту пріоритетні способи управління відповідними відходами, чи існують реальні альтернативи їх спалюванню та з яких причин такі альтернативи не можуть бути застосовані. Натомість Міністерство фактично ототожнює застосування операції D10 із порушенням ієрархії управління відходами, не наводячи належного обґрунтування такого висновку.
Саме по собі посилання на пріоритетність інших операцій не доводить, що обраний Товариством спосіб управління відходами є неправомірним. Міністерство не може обмежитися констатацією застосування операції D10, а повинно довести конкретні обставини, які свідчать про невідповідність цього способу встановленій законом ієрархії. Таких обставин апеляційна скарга не містить.
Крім того, в апеляційній скарзі Міністерство зазначає, що відходи за кодом 20 03 01, включені до специфікації договору з ТОВ «ЕКО-ЛІДЕР», утворюються внаслідок власної господарської діяльності Товариства та за своїм походженням не є тими відходами, щодо яких у таблиці 1.8 Звіту передбачено операцію D10. Отже, відповідач сам розмежовує ці потоки відходів за джерелом їх утворення. Однак наведена обставина жодним чином не спростовує відомостей Звіту щодо запланованої операції D10 та не підтверджує порушення ієрархії управління відходами. Посилання на договір, який стосується іншого за походженням потоку відходів, не може замінити оцінку правомірності операції, передбаченої для відходів, зазначених у таблиці 1.8 Звіту.
Водночас предметом цього спору є правомірність абзаців першого та другого пункту 1, а також пункту 7 Висновку, якими встановлено обмеження щодо визначених у них кодів відходів та зобов`язання провести додаткову оцінку впливу на довкілля. Тому навіть посилання на можливі недоліки управління відходами за кодом 20 03 01 не звільняло Міністерство від обов`язку довести їх безпосередній зв`язок із кожним із оскаржених обмежень. Такого зв`язку відповідач не встановив і в апеляційній скарзі не обґрунтував.
Не спростовує висновків суду першої інстанції й посилання Міністерства на договір із ТОВ «ЕКО-ЛІДЕР» від 01 січня 2024 року № 08/23.
Зі змісту цього договору вбачається, що його предмет обмежений наданням послуг зі збирання та перевезення відходів за визначеними у специфікації кодами 19 01 12, 20 02 01, 20 03 01 та 20 03 07. Отже, цей договір не охоплює всі види відходів, зазначені у Звіті, та не підтверджує передавання таких відходів для здійснення подальших операцій з їх оброблення, відновлення або видалення.
Проте з обмеженого предмета одного договору не випливає відсутність у Товариства інших договірних відносин або можливості передавати інші види відходів уповноваженим операторам. Міністерство фактично надає цьому договору доказове значення, якого він не має, поширюючи його умови на всі види відходів, зазначені у Звіті.
При цьому відповідач не конкретизував, які саме відомості щодо подальшого управління відповідними видами відходів відсутні у Звіті, чому ця обставина унеможливлювала належну оцінку впливу планованої діяльності на довкілля та з яких підстав вона вимагала проведення додаткової оцінки саме щодо цих відходів. Саме лише посилання на обмежений перелік кодів у специфікації до договору з ТОВ «ЕКО-ЛІДЕР» не доводить ані неповноти Звіту, ані необхідності встановлення спірних обмежень.
Колегія суддів ураховує, що в апеляційній скарзі та додаткових поясненнях Міністерство наводить перелік недоліків, які, на його думку, містить Звіт з ОВД, зокрема щодо опису технологічних процесів, характеристик окремих видів відходів, способів їх оброблення, ефективності системи очищення газів та поводження із залишками після оброблення.
Однак сама наявність таких зауважень ще не свідчить про правомірність установлених у Висновку обмежень. Для цього Міністерство мало довести не лише наявність недоліків у певних розділах Звіту, а й те, що такі недоліки стосуються саме тих видів відходів та операцій, щодо яких установлено заборони, унеможливлюють належну оцінку відповідного впливу на довкілля та зумовлюють необхідність проведення додаткової ОВД на іншій стадії проектування.
Інакше кажучи, сам факт наявності у Звіті певних технологічних операцій або зауважень до їх опису не звільняв Міністерство від обов`язку встановити та мотивовано викласти зв`язок між конкретним недоліком, відповідним видом відходів, операцією з його оброблення та необхідністю встановлення саме того обмеження, яке передбачене спірним положенням Висновку.
Наведене узгоджується з правовими підходами Верховного Суду щодо вимог до мотивування індивідуального адміністративного акта: "саме по собі наведення певних відомостей або загального переліку недоліків не замінює обов`язку адміністративного органу пояснити, яким чином ці відомості підтверджують конкретний висновок та зумовлюють застосування відповідного обмеження до особи".
При цьому колегія суддів не підміняє оцінку Міністерства власною оцінкою технологічної достатності Звіту, не визначає ефективність окремого обладнання та не встановлює допустимі показники викидів. Предметом судової перевірки є те, чи навів уповноважений орган у прийнятому ним Висновку належні фактичні та правові підстави для застосування конкретних обмежень і чи дотримався встановлених законом вимог до визначення необхідності додаткової ОВД.
При цьому колегія суддів ураховує правові висновки Верховного Суду щодо вимог до обґрунтованості та вмотивованості індивідуальних адміністративних актів. Зокрема, у постанові від 05 березня 2020 року у справі №640/467/19 Верховний Суд наголосив на необхідності наведення суб`єктом владних повноважень конкретних фактичних і юридичних підстав прийняття рішення та зрозумілих мотивів, які дають змогу особі встановити причини застосування до неї відповідних правових наслідків.
Подібний підхід відображено у постанові Верховного Суду від 12 травня 2025 року у справі №460/5787/24, у якій наголошено на необхідності повного з`ясування обставин, що мають значення для вирішення питання, та належного відображення відповідних мотивів у рішенні суб`єкта владних повноважень. Також у постанові від 25 червня 2026 року у справі №320/57228/24 Верховний Суд звернув увагу на необхідність належного обґрунтування зв`язку між установленими обставинами та висновком, якого дійшов адміністративний орган.
Наведені правові підходи мають значення для цієї справи, оскільки спірні положення Висновку не просто встановлюють загальні вимоги щодо дотримання екологічного законодавства, а фактично забороняють Товариству здійснювати операції з управління значним переліком видів відходів до проведення додаткової оцінки впливу на довкілля.
Водночас у спірних абзацах пункту 1 Висновку наведено переліки кодів відходів та загальне застереження про неможливість здійснення відповідних операцій до визначення діяльності допустимою за результатами додаткової ОВД. Самі по собі такі переліки не розкривають, які саме обставини щодо кожного з відповідних видів відходів зумовили встановлення заборони, які аспекти впливу залишилися недослідженими та чому їх неможливо було оцінити в межах уже проведеної процедури.
Стосовно доводів Міністерства про правомірність покладення на Товариство обов`язку провести додаткову оцінку впливу на довкілля на іншій стадії проектування, колегія суддів зазначає про їх необґрунтованість.
Суд звертає увагу, що уповноважений орган, покладаючи обов`язок здійснити додаткову оцінку впливу на довкілля на іншій стадії проектування, повинен визначити конкретну стадію, строки та обґрунтувати вимоги щодо її проведення. Таку ж позицію підтримано Верховним Судом у постанові від 20 жовтня 2021 року у справі №160/16289/20, аналізуючи аналогічне положення висновку з ОВД. Верховний Суд наголосив, що визначення строків є обов`язком органу, а не питанням його вільного розсуду. Також у цій постанові звернуто увагу на необхідність конкретизації вимог до додаткової оцінки та пояснення того, які саме обставини перешкодили належно оцінити вплив у межах проведеної процедури.
Наведений правовий підхід є безпосередньо релевантним для цієї справи, оскільки пунктом 7 спірного Висновку на Товариство покладено обов`язок провести додаткову ОВД на іншій стадії проектування, однак без належної конкретизації строків та вимог щодо її здійснення.
Колегія суддів також ураховує постанову Верховного Суду від 09 жовтня 2024 року у справі №640/14306/21, у якій суд касаційної інстанції визнав правомірним покладення обов`язку провести додаткову ОВД. Водночас висновок у цій справі ґрунтувався на встановлених судами конкретних обставинах: наданий звіт не містив достатніх відомостей щодо окремих компонентів довкілля та не охоплював усіх етапів планованої діяльності, унаслідок чого уповноважений орган не мав можливості визначити очікуваний вплив і встановити відповідні екологічні умови.
Отже, сама можливість покладення обов`язку провести додаткову ОВД не заперечується. Вирішальним є те, чи встановлено конкретну необхідність такої оцінки та чи належним чином визначено її предмет, вимоги, стадію і строки проведення.
У цій справі Міністерство не довело наявності обставин, які б давали підстави ототожнити її з правовою ситуацією, розглянутою Верховним Судом у справі №640/14306/21. Посилання на недоліки Звіту саме по собі не замінює обов`язку уповноваженого органу обґрунтувати, чому ці недоліки унеможливлюють оцінку конкретних впливів у межах проведеної процедури та потребують повторної оцінки на іншій стадії проектування.
При цьому колегія суддів ураховує і постанову Верховного Суду від 10 квітня 2025 року у справі №160/3901/23, на яку посилається Міністерство. У цій справі Верховний Суд наголосив на необхідності повного дослідження обставин, які стали підставою для встановлення вимоги про додаткову оцінку, та перевірки обґрунтованості відповідних положень висновку. Водночас Верховний Суд не визнав саму лише відсутність у висновку конкретизації стадії проектування та строків проведення додаткової оцінки безумовною підставою для скасування такого адміністративного акта, а скасував рішення попередніх інстанцій через неповне з`ясування обставин, що мали значення для вирішення спору.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги Міністерства про те, що суд першої інстанції втрутився у сферу дискреційних повноважень уповноваженого органу та фактично перебрав на себе функції з оцінки впливу планованої діяльності на довкілля.
Відповідно до Закону України «Про оцінку впливу на довкілля» саме уповноважений орган здійснює аналіз звіту з оцінки впливу на довкілля, додаткової інформації та результатів громадського обговорення, оцінює передбачуваний вплив планованої діяльності на довкілля і визначає умови її провадження. Суд не наділений повноваженнями перебирати на себе функції такого органу, самостійно проводити екологічну оцінку планованої діяльності, визначати технологічні параметри її здійснення або підміняти спеціальну оцінку Міністерства власними висновками щодо екологічних показників.
Водночас наявність у Міністерства дискреційних повноважень не означає, що прийнятий ним висновок з оцінки впливу на довкілля перебуває поза межами судового контролю. Дискреція не є необмеженою та реалізується виключно на підставі, у межах повноважень і у спосіб, визначені законом. Тому суд зобов`язаний перевірити, чи встановив уповноважений орган обставини, які мають значення для прийняття рішення, чи врахував матеріали процедури, чи дотримався спеціальних вимог законодавства та чи навів достатні мотиви для покладення на суб`єкта господарювання конкретних обов`язків і обмежень.
Такий підхід відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 17 січня 2025 року у справі №300/146/23. У цій постанові Верховний Суд наголосив, що визначення допустимості або недопустимості планованої діяльності належить до компетенції уповноваженого органу, а суд не вправі підміняти його у здійсненні спеціальної екологічної оцінки. Водночас така компетенція не виключає перевірки судом правових підстав прийнятого рішення та дотримання вимог законодавства. Зокрема, у пунктах 40- 41 цієї постанови Верховний Суд звернув увагу, що за відсутності законних підстав для відмови у видачі відповідного документа дозвільного характеру його видача є обов`язком уповноваженого органу, а не питанням необмеженого розсуду.
Аналогічний підхід викладено у постанові Верховного Суду від 20 січня 2023 року у справі №460/8998/20. Верховний Суд визнав, що уповноважений орган має дискреційні повноваження щодо аналізу звіту з оцінки впливу на довкілля, додаткової інформації та зауважень громадськості. Водночас суд повинен перевірити, чи прийнято висновок на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені законом, чи дотримано процедуру оцінки впливу на довкілля та чи відсутні інші порушення законодавства. При цьому суд не повинен самостійно здійснювати технічні розрахунки або підміняти спеціальну оцінку органу власними висновками щодо екологічних показників.
Отже, наведені правові висновки Верховного Суду розмежовують компетенцію уповноваженого органу та повноваження суду: Міністерство здійснює спеціальну оцінку впливу планованої діяльності на довкілля, тоді як суд перевіряє законність процедури, наявність передбачених законом підстав для прийнятого рішення та належність його обґрунтування. Заборона суду підміняти спеціальну оцінку уповноваженого органу не означає заборони перевіряти, чи була така оцінка фактично проведена та чи відповідає її результат вимогам закону.
У цій справі суд першої інстанції не здійснював самостійної оцінки екологічної допустимості кожної технологічної операції, не визначав ефективність газоочисного обладнання та не встановлював замість Міністерства технічні умови провадження планованої діяльності. Предметом судової перевірки була правомірність конкретних обмежень, установлених оскарженими положеннями Висновку, та наявність законних підстав для покладення на Товариство обов`язку провести додаткову оцінку впливу на довкілля.
Зокрема, суд перевірив, чи відповідає зміст спірних положень вимогам частини п`ятої статті 9 Закону України «Про оцінку впливу на довкілля», чи визначено конкретні обставини, які зумовлюють необхідність додаткової оцінки, чи обґрунтовано її предмет та чи встановлено строки її проведення. Така перевірка є безпосередньою реалізацією повноважень суду щодо контролю за законністю адміністративного акта і не становить втручання у дискрецію Міністерства.
Не спростовує цього висновку й довід Міністерства про те, що суд не вправі визначати зміст нового висновку з оцінки впливу на довкілля. Це питання підлягає вирішенню відповідно до статті 245 КАС України з урахуванням характеру встановленого порушення та меж дискреційних повноважень суб`єкта владних повноважень.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт або його окремі положення. Відповідно до частини третьої цієї статті суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою поновлення порушених прав позивача. Частина четверта статті 245 КАС України передбачає, що у випадку, коли прийняття рішення на користь позивача передбачає здійснення суб`єктом владних повноважень дискреційних повноважень, суд зобов`язує такого суб`єкта вирішити питання з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Отже, процесуальний закон розмежовує повноваження суду щодо визначення належного способу захисту та компетенцію адміністративного органу щодо прийняття рішення по суті питання. Суд не може підміняти орган у здійсненні наданої йому законом дискреції, проте вправі зобов`язати цей орган усунути встановлені порушення та вирішити питання з урахуванням правової оцінки суду.
Такий підхід узгоджується з постановою Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі №500/296/19. У ній Верховний Суд розмежував випадки, коли суб`єкт владних повноважень має можливість вибору між кількома правомірними варіантами поведінки, та випадки, коли за встановлених обставин закон допускає лише один правомірний варіант рішення. За наявності дискреції суд, як правило, зобов`язує орган вирішити питання повторно з урахуванням правової оцінки суду. Натомість зобов`язання прийняти конкретне рішення можливе за умови встановлення всіх передбачених законом обставин та відсутності інших правомірних варіантів поведінки.
Застосовуючи наведений підхід до обставин цієї справи, колегія суддів зазначає, що предметом судового втручання є не визначення допустимості планованої діяльності загалом і не встановлення замість Міністерства всіх екологічних умов її провадження. Предметом спору є конкретні положення Висновку, якими на Товариство покладено додаткові обов`язки та встановлено обмеження щодо визначених видів відходів.
Висновок суду про протиправність цих положень зумовлений не тим, що суд самостійно встановив екологічну безпечність відповідних операцій, а тим, що Міністерство не довело належними мотивами фактичної та правової необхідності встановлення саме таких обмежень. За відсутності належного обґрунтування відповідних обмежень їх повторне включення до нового адміністративного акта на підставі тих самих матеріалів і без усунення встановлених судом недоліків означало б фактичне відтворення вже визнаного протиправним рішення.
Таким чином, зобов`язання Міністерства видати новий висновок з урахуванням правової оцінки суду та без положень, визнаних судом протиправними, не означає, що суд перебрав на себе повноваження щодо проведення оцінки впливу на довкілля. Воно визначає обов`язкові межі виконання судового рішення стосовно конкретних положень, законність яких перевірена судом. Водночас Міністерство зберігає компетенцію щодо оцінки інших матеріалів процедури, визначення екологічних умов та вирішення питань, які не були предметом цього спору, за умови дотримання вимог законодавства і правової оцінки, наданої судом.
При цьому спосіб судового захисту має відповідати характеру встановленого порушення та забезпечувати реальне поновлення порушених прав. Саме лише скасування протиправних положень адміністративного акта без усунення правових наслідків їх застосування не завжди забезпечує ефективний захист. Водночас обраний спосіб захисту не повинен призводити до підміни судом повноважень адміністративного органу.
У цій справі суд першої інстанції пов`язав визнання протиправними конкретних положень Висновку із зобов`язанням Міністерства видати новий висновок, у якому такі положення не відтворюються. З огляду на встановлений характер порушення цей спосіб захисту спрямований на усунення його наслідків, а не на вирішення судом замість уповноваженого органу питання про загальну допустимість планованої діяльності.
Посилання в апеляційній скарзі Міністерства про можливість існування двох висновків у межах однієї процедури оцінки впливу на довкілля також не спростовує висновків суду першої інстанції.
Зміст судового рішення не передбачає проведення нової, самостійної процедури оцінки впливу на довкілля та прийняття паралельного висновку, який існував би поряд із попереднім. Ідеться про виконання судового рішення, яким окремі положення вже прийнятого адміністративного акта визнано протиправними, та належне оформлення результату такого виконання відповідно до вимог законодавства. Визначення юридичної та процедурної форми такого оформлення належить до компетенції Міністерства, однак не може змінювати змісту обов`язкових висновків суду або нівелювати наслідки визнання спірних положень протиправними.
Отже, посилання на неможливість існування двох висновків саме по собі не доводить неможливості виконання судового рішення. Міністерство має забезпечити таке оформлення результату його виконання, яке не створюватиме правової невизначеності щодо чинності скасованих положень та не призводитиме до збереження їх правових наслідків.
Таким чином, колегія суддів відхиляє доводи Міністерства про втручання суду в його дискреційні повноваження та неналежність обраного способу судового захисту. Суд першої інстанції не підміняв уповноважений орган у здійсненні спеціальної екологічної оцінки, а перевірив наявність законних підстав для встановлення спірних обмежень, дотримання вимог щодо обґрунтування додаткової оцінки та правомірність покладення відповідних обов`язків на Товариство. Така перевірка відповідає межам судового контролю, визначеним процесуальним законом і правовими висновками Верховного Суду.
Стосовно доводів апеляційної скарги Товариства колегія суддів зазначає, що останні стосуються повноти мотивування судового рішення та застосування положень статті 245 КАС України. Позивач просить доповнити мотивувальну частину рішення правовими висновками щодо меж дискреційних повноважень Міністерства та належності обраного способу судового захисту.
Колегія суддів ураховує наведені доводи та надає їм правову оцінку в цій постанові. Зокрема, судом визначено межі судового контролю за дискреційними повноваженнями Міністерства, розмежовано повноваження суду та уповноваженого органу під час застосування статті 245 КАС України, а також обґрунтовано відповідність обраного способу захисту характеру встановленого порушення.
Водночас наведені доводи не зумовлюють необхідності зміни мотивувальної та резолютивної частини рішення суду першої інстанції. Позовні вимоги задоволено в повному обсязі, а визначений судом спосіб захисту спрямований на усунення правових наслідків застосування протиправних положень Висновку. Додаткове викладення правових мотивів в апеляційній постанові забезпечує повну відповідь на аргументи Товариства, однак не змінює результату вирішення спору.
Отже, апеляційна скарга ТОВ «УТІЛЬВТОРПРОМ» не містить доводів, які б свідчили про необхідність скасування або зміни мотивувальної чи резолютивної частини рішення суду першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України саме на відповідача покладено обов`язок довести правомірність свого рішення. У цій справі Міністерство мало довести не лише наявність окремих недоліків Звіту або питань, які потребують додаткового дослідження, а й те, що ці обставини є достатньою фактичною та правовою підставою для встановлення саме тих обмежень і обов`язків, які оскаржуються.
За встановлених обставин колегія суддів доходить висновку, що Міністерство не довело належної фактичної та правової обґрунтованості оскаржених положень Висновку, а суд першої інстанції правильно встановив їх протиправність. Уточнення мотивів судового рішення з урахуванням змісту таблиць 1.7 та 1.8 Звіту, опису системи очищення димових газів і технологій поводження з окремими видами небезпечних відходів не змінює правильності цього висновку.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів доходить висновку, що рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 липня 2026 року у справі № 420/5599/26 підлягає залишенню без змін, а апеляційні скарги Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України та ТОВ «УТІЛЬВТОРПРОМ» - без задоволення.
Підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України відсутні.
Керуючись статтями 243, 308, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд апеляційної інстанції
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «УТІЛЬВТОРПРОМ» та Міністерства економіки та довкілля України залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 липня 2026 року у справі № 420/5599/26 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду в строки та порядку, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Повний текст постанови складено 12 листопада 2026 року.
Головуючий: І.І. Тарновецький
Судді: А.В. Бойко
О.А. Шевчук