Судові рішення

Постанова № 141481866 у справі № 640/3942/22 від 13.11.2026

Постанова від 13.11.2026 в адміністративній справі № 640/3942/22 (категорія «Проходження служби»). Суд: Шостий апеляційний адміністративний суд, суддя Карпушова Олена Віталіївна.

Справа№ 640/3942/22
СудШостий апеляційний адміністративний суд
СуддяКарпушова Олена Віталіївна
Форма рішенняПостанова
Форма судочинстваАдміністративне
КатегоріяПроходження служби
Дата ухвалення13.11.2026
Надійшло до реєстру14.11.2026
Оригіналreyestr.court.gov.ua/Review/141481866

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Менеджер допоможе з першим запуском.

Текст рішення

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/3942/22 Суддя (судді) першої інстанції: Букіна Лілія Євгенівна

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Епель О.В., Файдюка В.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління справами Міністерства оборони України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних сил України про визнання протиправної бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

Рух справи.

19.04.2022 Окружним адміністративним судом міста Києва було відкрито провадження за позовом ОСОБА_1 до Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України, Інформаційного центру, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідачів щодо ненарахування та невиплати позивачеві грошової компенсації за невидане речове майно відповідно до пункту 18 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 № 1444;

- зобов`язати відповідачів здійснити позивачу нарахування та виплату грошової компенсації за невидане речове майно відповідно до пункту 18 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 № 1444.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач на момент звільнення з військової служби не був забезпечений речовим майном, що є протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , зокрема щодо у невиданні відповідного наказу та нездійсненні нарахування та виплати грошової компенсації вартості речового майна, яке неотримане під час проходження військової служби.

Внаслідок ліквідації Окружного адміністративного суду м. Києва вказана справа надійшла 05.02.2025 на розгляду до Дніпровського окружного адміністративного суду.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.04.2025 р. позовні вимоги задоволено повністю: визнано протиправною бездіяльність Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невидане речове майно відповідно до пункту 18 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 № 1444; зобов`язано Центр забезпечення службової діяльності Міністерства оборони України та Генеральний штаб Збройних Сил України здійснити позивачу нарахування та виплату грошової компенсації за не видане речове майно відповідно до пункту 18 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 № 1444.

Приймаючи таке рішення суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги ґрунтуються на нормі закону і відповідачами не надано доказів щодо правомірності своїх дій.

Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду, як таке, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову постанову, якою у задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам позиції відповідача у суді першої інстанції.

Зокрема, те, що позивач був звільнений у 2015 році, тоді як суд першої інстанції застосував норму чинного законодавства, яка діяла пізніше у часі.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.06.2025 відкрито апеляційне провадження та витребувано справу зі суду першої інстанції.

Після надходження справи до суду апеляційної інстанції, ухвалою від 17.07.2025 слухання справи призначено у порядку письмового провадження.

Позивач відзив на апеляційну скарг не подавав.

Колегія суддів зауважує, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на території України було введено воєнний стан, який був неодноразово продовжений та діє на час розгляду даної справи.

Відповідно до рекомендації щодо роботи судів в умовах воєнного стану опублікованих Радою Суддів України 02.03.2022 процесуальні строки за можливістю продовжуються щонайменше до закінчення воєнного стану.

Отже, враховуючи зазначене та умови сьогодення, колегія суддів продовжує строк розгляду даної справи на розумний термін через поважність причин.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Обставини справи.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач проходив військову службу у Центральному друкованому органі Міністерства оборони України «Народна армія».

01.04.2015 наказом Міністра оборони України №217 (по особовому складу), позивача звільнено з займаної посади, припинено дію контрактів про проходження військової служби у Збройних Силах України, виключено зі списків особового складу Збройних Сил України та направлено для подальшого проходження військової служби до Державної прикордонної служби України.

Позивачу при звільненні зі служби не було здійснено виплату грошової компенсації за не видане під час проходження військової служби в Збройних сил України речове майно.

Позивач неодноразово звертався до відповідачів та інших установ щодо виплати вказаної компенсації, на які отримав відмови.

Не погодившись із такими діями позивач звернувся з цим позовом до суду.

Вказані обставини підтверджені відповідними доказами, і не є спірними.

Нормативно-правове обґрунтування.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон №2262-ХІІ) є спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі.

Відповідно до ч. 2 Закону № 2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (надалі - Закону № 2011-ХІІ) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до статті 1 Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 9 Закону №2011-XII визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно зі ст. 1-2 Закону № 2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону № 2011-XII).

Згідно з ч. 1 ст. 9-1 Закону № 2011-XII речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Порядок здійснення всіх видів матеріального забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів, та виплати грошової компенсації вартості за речове майно, що не отримано такими військовослужбовцями, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання вищевказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (Порядок № 178), пунктами 2, 3 якого визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Згідно з п. 15 розділу ІІІ Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.06.2017 № 475, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.06.2017 за №797/30665 (Інструкція №475), військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 «Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно». Військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за їх бажанням можуть отримати речове майно, яке не було отримане під час проходження служби. Закупівельна вартість речового майна, що використовується для нарахування грошової компенсації, доводиться ВРЗ до військових частин на початку року.

Крім того, в пункті 4 Порядку виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.

Висновки суду.

Зі системного аналізу вищенаведених норм можна зробити висновок, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби.

Тобто, застосовування в пункті 3 Порядку виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно словосполучення «у разі звільнення з військової служби», а не, наприклад, «при звільненні з військової служби», дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу). Таким чином, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.

Цей висновок зроблено з урахуванням правових позицій Верховного Суду викладені у справах № 803/756/17, №2040/7697/18.

Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про обгрунтованість позовних вимог, оскільки відповідно до ч.5 ст.242 КАС України правові позиції Верховного Суду є обов`язковими для судів першої та апеляційної інстанції.

За таких обставин, доводи апелянта про відсутність підстав для виплати позивачеві грошової компенсації за неотримане речове майно є необґрунтованими і не заслуговують уваги.

Посилання апелянта з приводу дії порядку у часі, колегія суддів зазначає, що право позивача на отримання компенсації визначена нормою закону, внаслідок чого позовні вимоги підлягають задоволенню, а відсутність порядку виплати, не позбавляє позивача на отримання такої виплати.

Таким чином, доводи апелянта не заслуговують уваги, оскільки не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Щодо всіх інших доводів апелянтів, колегія суддів також їх відхиляє як необґрунтовані при цьому приймаює до уваги рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому зазначено «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…». Згідно зі ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно зі ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а всі доводи апелянтів не заслуговують уваги, оскільки не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, колегія суддів дійшла до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, висновки суду відповідають обставинам у справі, норми процесуального права застосовані з дотриманням положень КАС України, підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст. 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління справами Міністерства оборони України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 р. - залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних сил України про визнання протиправної бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та подальшому оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.1 ст.263, п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Колегія суддів: О.В. Карпушова

О.В. Епель

В.В. Файдюк

Інші рішення у справі

ДатаДокументСуд
17.07.2025 Ухвала № 128923606 без тексту Шостий апеляційний адміністративний суд
09.06.2025 Ухвала № 128011494 без тексту Шостий апеляційний адміністративний суд
28.04.2025 Рішення № 127399431 без тексту Дніпропетровський окружний адміністративний суд
10.02.2025 Ухвала № 125039530 без тексту Дніпропетровський окружний адміністративний суд
19.04.2022 Ухвала № 105755281 без тексту Окружний адміністративний суд міста Києва