ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 640/31678/21 Суддя (судді) першої інстанції: Волошин Д.А.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 листопада 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Епель О.В., Файдюка В.В., розглянувши у письмовому провадженні апеляційні скарги ОСОБА_1 та Апарату Верховної Ради України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку, -
В С Т А Н О В И В :
Рух справи.
04.11.2021 ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому, з урахуванням уточнень від 15.12.2021, просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо відмови в нарахуванні та виплаті позивачу грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи з 03 червня 2016 року до 10 грудня 2018 року;
- зобов`язати Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи з 03 червня 2016 року до 10 грудня 2018 року в сумі 110 696 грн 86 коп;
- зобов`язати Апарат Верховної Ради України виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні з 10 грудня 2018 по день фактичного розрахунку.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач працював на посаді помічника-консультанта народного депутата України 8 скликання з 03.06.2016 по 10.12.2018, і не використав 75,5 календарних днів щорічної основної відпустки.
При звільненні відповідач не здійснив виплати грошової компенсації за невикористані дні відпустки, що є порушенням, внаслідок чого позивач звернувся до суду з цим позовом.
Крім того, позивач вважає, що має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні з 10 грудня 2018 по день фактичного розрахунку.
Внаслідок ліквідації Окружного адміністративного суду м.Києва вказана справа 11.03.2025 надійшла на розгляд до Харківського окружного адміністративного суду.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29.05.2025 позовні вимоги задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо невиплати позивачу компенсації за невикористані ним 75,5 днів щорічної основної відпустки за період з 03.06.2006 по 10.12.2018; зобов`язано Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплати позивачу компенсацію за невикористані ним 75,5 днів щорічних основної відпустки за період з 03.06.2006 по 10.12.2018 в у розмірі 111 643,36 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Приймаючи таке рішення суд першої інстанції зробив висновки, що частина позовних вимог ґрунтуються на нормі закону, через що підлягає задоволенню.
Позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог, як таке, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги позивача аналогічні доводам позовної заяви, а саме щодо норм чинного законодавства з приводу заявлених позовних вимог.
Відповідачем також подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, як таке, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги аналогічні аргументам відповідача в суді першої інстанції.
Зокрема, відповідач наполягає, що Апарат Верховної Ради України не є роботодавцем для помічників народних депутатів, а отже не може здійснювати їм виплати заробітної плати, матеріальної допомоги та компенсації за невикористану відпустку, тощо.
Апелянт вважає, що умови проходження патронатної служби помічниками-консультантами народних депутатів України є специфічними, оскільки безпосереднім роботодавцем та керівником помічника-консультанта є народний депутат України, а Апарат Верховної Ради України лише здійснює документальне та фінансове обслуговування трудових правовідносин між ними, і здійснення фінансового обслуговування помічників-консультантів можливе виключно в межах наявних коштів, виділених бюджетними призначеннями, яких станом на час звільнення позивача було недостатньо.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.06.2025 та 01.07.2025 були відкриті апеляційні провадження та витребувано справу зі суду першої інстанції.
Після надходження справи до суду апеляційної інстанції, ухвалою суду від 07.07.2025 слухання справи призначено у порядку письмового провадження.
Колегія суддів зауважує, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на території України було введено воєнний стан, який був неодноразово продовжений та діє на час розгляду даної справи.
Відповідно до рекомендації щодо роботи судів в умовах воєнного стану опублікованих Радою Суддів України 02.03.2022 процесуальні строки за можливістю продовжуються щонайменше до закінчення воєнного стану.
Отже, враховуючи зазначене та умови сьогодення, колегія суддів продовжує строк розгляду даної справи на розумний термін через поважність причин.
Сторони відзиви на апеляційні скарги опонента не подавали.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на таке.
Обставини справи, установлені судом.
Судом встановлено, що позивач працював на посаді помічника-консультанта народного депутата України Верховної Ради України восьмого скликання ОСОБА_2 без поширення дії Закону України "Про державну службу" з 03.06.2016 по 10.12.2018 за строковим трудовим договором, що підтверджується заявами позивача, розпорядженнями відповідача та поданням. (а.с. 38-42)
Позивач за час роботи на посаді помічника-консультанта вказаного народного депутата України Верховної Ради України не використав дні щорічної відпустки в кількості 75,5 календарних днів, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами.
Позивач подавав заяву до Апарату Верховної Ради України, зокрема, з приводу виплати йому компенсації за невикористані дні відпустки.
Листом № 15/25-2021/325982 від 22.10.2021 Апарат Верховної Ради України відмовив позивачу у виплаті грошової компенсації за дні невикористаної відпустки, оскільки всі виплати помічникам-консультантам здійснюються тільки в межах загального фонду, який встановлюється народному депутату України для оплати праці помічників-консультантів. (а.с. 6,8)
Не погоджуючись з таким діями відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Вищенаведені обставини підтверджені належними, достатніми та допустимим доказами і не є спірними.
Нормативно-правове обґрунтування.
Відповідно до положень ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу в межах доводів апеляційної скарги.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною 1 статті 34 Закону України "Про статус народного депутата України" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що народний депутат може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються цим та іншими законами та прийнятим відповідно до них Положенням про помічника-консультанта народного депутата, яке затверджується Верховною Радою України.
Відповідно до частини 3 статті 34 Закону України "Про статус народного депутата України" помічники-консультанти народного депутата працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.
Помічники-консультанти народного депутата перебувають у штаті державних підприємств, установ, організацій або за заявою народного депутата прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до виконавчих комітетів відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі до секретаріатів міських рад.
Помічники-консультанти народного депутата, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.
Помічник-консультант народного депутата звільняється з попереднього місця роботи в порядку переведення в зазначений у його заяві і поданні народного депутата строк.
Народний депутат самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, який встановлюється йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України; здійснює їх підбір, розподіляє обов`язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів.
Згідно з положеннями частини 1 статті 21 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Статтею 23 Кодексу законів про працю України передбачено, що трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.
Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Пленум Верховного Суду України в постанові № 9 від 06 листопада 1992 року роз`яснив, що договір вважається укладеним, якщо видано наказ про призначення та фактично допущено працівника до роботи.
Таким чином, строковий трудовий договір це угода, яка визначає взаємні права та обов`язки сторін, основна частина яких регулюється загальним законодавством про працю, інша частина спеціальним або колективним договором, угодою сторін. У трудовому договорі воля працівника відображається у формі його письмової заяви, а воля роботодавця у формі наказу чи розпорядження про зарахування такого працівника на посаду.
Згідно з частиною сьомою статті 1.1 Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженим постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року №379/95-ВР (далі - Положення), помічники-консультанти народного депутата України, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.
Частина восьма статті 1.1 Положення визначає, що помічник-консультант народного депутата України у своїй роботі керується Конституцією України, законодавством України, а також цим Положенням.
Відповідно до частини другої Положення на помічників-консультантів народного депутата України, які прикріплені для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України, поширюється дія розділів III, VI та VII Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників Апарату Верховної Ради України.
Згідно із статтями 3.1, 3.2 Положення, персональний підбір кандидатур на посаду помічника-консультанта, організацію їх роботи та розподіл місячного фонду оплати праці здійснює особисто народний депутат України, який несе відповідальність щодо правомірності своїх рішень.
Помічник-консультант народного депутата України працює за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.
Народний депутат України самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, які встановлюються йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України.
Відповідно до статті 4.1. Положення розмір загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України встановлюється Верховною Радою України.
У межах загального фонду, встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів, народний депутат України самостійно: визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах; здійснює розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів, що не може бути нижчим за встановлену законом мінімальну заробітну плату; надає помічникам-консультантам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань.
Частинами 1 та 3 статті 4.4 Положення помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено інше.
За наявності підстав помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надаються додаткові відпустки, передбачені статтею 4 Закону України "Про відпустки".
Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 07.05.2002 № 8-рп/202 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб), правове регулювання Конституцією України (254к/96-ВР) та спеціальними законами України статусу, зокрема Прем`єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України та інших посадових осіб (частина перша статті 9 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-XII) (3723-12) не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.
Отже, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у тих випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
За наведених обставин, до правовідносини у сфері проходження патронатної служби і, які стосуються виплати компенсації за невикористану відпустку помічнику-консультанту народного депутата України підлягають застосуванню відповідні норми Кодексу законів про працю України та Закону України "Про відпустки".
Державні гарантії права на відпустки, умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи встановлені Законом України "Про відпустки" від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР).
Згідно з частиною 3 статті 2 Закону № 504/96-ВР право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.
Відповідно до частин 1, 4 статті 24 Закону № 504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.
Положення частин 1, 4 статті 24 Закону № 504/96-ВР кореспондуються із положеннями частин 1 ,4 статті 83 Кодексу законів про працю України.
Статтею 3 Закону № 504/96-ВР передбачено, що за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.
У разі звільнення працівника у зв`язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.
Особливість патронатної служби полягає у тому, що діяльність працівників цієї служби спрямована на забезпечення ефективності функціонування визначених законодавством категорій публічних службовців, а не державного органу, чим власне і обумовлена означена специфіка їхнього правового статусу.
Згідно з пунктом 1 розділу І Положення № 769, чинного на період роботи позивача на посаді помічника-консультанта народного депутата України, Апарат Верховної Ради України є постійно діючим органом, який здійснює правове, наукове, організаційне, документальне, інформаційне, експертно-аналітичне, фінансове і матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України, її органів та народних депутатів України.
Підпунктом 23 пункту 7 розділу ІІІ Положення № 769 визначено, що у сфері організаційного забезпечення діяльності Верховної Ради України Апарат організовує та здійснює роботу з кадрового обслуговування працівників Апарату, народних депутатів України і помічників-консультантів народних депутатів України.
Аналіз приписів пункту 1 розділу І Положення № 769 у зв`язку з підпунктом 23 пункту 7 розділу ІІІ цього ж Положення дає підстави для висновку, що саме на Апарат Верховної Ради України покладені повноваження як кадрового, так і фінансового забезпечення помічників-консультантів народного депутата України, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, і саме Апарат Верховної Ради України здійснює виплату заробітної плати та інших виплат таким помічникам-консультантам, а народні депутати України здійснюють виключно визначення кількості помічників-консультантів, з огляду на розмір загального фонду, які встановлюються для оплати праці, та розподіл (а не виплату) їх місячного фонду заробітної плати
Крім того частина шоста статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України» не покладає на народного депутата України такого обов`язку саме з виплати заробітної плати та інших виплат помічникам-консультантам.
Частиною першою статті 47 Кодексу законів про працю України встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Відповідно до частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до пункту 2 "Порядку обчислення середньої заробітної плати", затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі Порядок №100, у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Згідно з пунктом 7 Порядку №100 нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.
Висновки суду апеляційної інстанції.
З системного аналізу викладеного вбачається, що підставою виплати помічнику-консультанту народного депутата України грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, є звільнення особи з вказаної посади. При цьому, виплата роботодавцем працівнику грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з роботи є однією із основних державних соціальних гарантій працівників, закріпленою на законодавчому рівні нормами Закону № 504/96-ВР та Кодексу законів про працю України та не може ставитись в залежність від наявності фонду оплати праці.
Отже, спірним питанням є право отримання позивачем компенсації за невикористану відпустку за період з 03 червня 2016 року до 10 грудня 2018 року.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач у період з 03 червня 2016 року до 10 грудня 2018 року працював на посаді помічника-консультанта народного депутата України Верховної Ради України восьмого скликання ОСОБА_2 без поширення дії Закону України "Про державну службу" (як патронатна служба) з 03.06.2016 по 10.12.2018 за строковим трудовим договором, що підтверджується заявами позивача, поданням народного депутата та розпорядженням від 31.05.2016 відповідача (а.с. 38-42).
06.12.2018 позивач подав на ім`я народного депутата заяву про звільнення його з посади помічника-консультанта народного депутата України за власним бажанням з 10.12.2018 без виплати компенсації за невикористану відпустку.
Отже, позивач у період з 03 червня 2016 року по 10 грудня 2018 року знаходився на посаді помічника-консультанта народного депутата України на патронатній службі.
Вказана обставина не є спірною.
Отже, щодо позовних вимог про визнання протиправними дії щодо невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні відпустки, суд першої інстанції зазначив, що з аналізу приписів пункту 1 розділу І Положення № 769 та підпункту 23 пункту 7 розділу ІІІ цього ж Положення, вбачається, що саме на Апарат Верховної Ради України покладені повноваження як кадрового, так і фінансового забезпечення помічників-консультантів народного депутата України, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, і саме Апарат Верховної Ради України здійснює виплату заробітної плати та інших виплат таким помічникам-консультантам, а народні депутати України здійснюють виключно визначення кількості помічників-консультантів, з огляду на розмір загального фонду, які встановлюються для оплати праці, та розподіл (а не виплату) їх місячного фонду заробітної плати.
Щодо позовних вимог про зобов`язання Апарату Верховної Ради України нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 03.06.2016 по 10.12.2018, слід зазначити наступне, що обраний спосіб відновлення порушеного права позивача є правильний, оскільки зроблений з урахуванням правових позицій Верховного Суду, викладену у постанові від 30 листопада 2023 року у справа №640/22951/21, за якою під час розгляду вимог щодо нарахування та виплати грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, необхідно визначити суму (розмір) грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за спірний період.
Отже, відповідно до довідки по зарплаті від 18.10.2021 № 9-1-15/1201 за період з грудня 2017 року по листопад 2018 року (за 12 місяців перед звільненням) розмір нарахованої заробітної плати становив 519 029,00 грн., загальна кількість календарних днів у зазначеному періоді - 365, з них 14 календарних днів - святкові та неробочі дні, встановлені законодавством, які, відповідно до пункту 7 Порядку № 100, не враховуються при визначенні розміру компенсації за невикористані дні відпустки, тому розмір компенсації за невикористану відпустку за період з 03.06.2016 по 10.12.2018 становить 111 643,36 грн. (519 029,00 грн / 351 (дні за 12 місяців за відрахуванням святкових і неробочих днів) х 75,5 календарних днів невикористаної відпустки).
Колегія суддів погоджується з таким обрахунком компенсації за невикористану відпустку за період з 03.06.2016 по 10.12.2018.
Щодо решти позовних вимог виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні з 10 грудня 2018 по день фактичного розрахунку, то ці заявлені позовні вимоги є передчасними.
Суд першої інстанції зазначив, що закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом у постанові від 31 жовтня 2019 року у справі №825/598/17.
При цьому, суд першої інстанції звернув увагу на те, що аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом у постанові від 06 лютого 2020 року у справі №806/305/17.
Отже, обов`язок виплати компенсації за невикористану відпустку за період з 03.06.2016 по 10.12.2018 у відповідача виникне під час постановлення рішення у цій справі і набрання законної сили рішення у цій справі, після чого почне відліковуватися термір на виплату середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації.
З огляду на вищевикладене, доводи апелянтів не заслуговують уваги, висновки суду першої інстанції є правильними, оскільки зроблені з урахуванням правових позицій Верховного Суду, які є обов`язковими для судів першої та апеляційної інстанцій.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, колегія суддів дійшла до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, висновки суду відповідають обставинам у справі, норми процесуального права застосовані з дотриманням положень КАС України, підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.
Керуючись ст. 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Апарату Верховної Ради України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29 травня 2025 року - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку, - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та подальшому оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.1 ст.263, п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Колегія суддів: О.В. Карпушова
О.В. Епель
В.В. Файдюк