Справа № 199/13686/26
(2/199/8799/26)
РІШЕННЯ
Іменем України
03.11.2026 року Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра в складі: головуючого судді Руденко В.В., при секретарі Парицькій В.Е., за участі представника позивача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_4 , про припинення права власності та визнання права власності,-
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернулась до суду з даним позовом до відповідача, зазначивши, що їй на праві приватної власності належить 85/100 частки домоволодіння АДРЕСА_1 .
Домоволодіння розташовано на земельній ділянці загальною площею 0, 0683 Га та складається з житлового будинку «А-1» загальною площею 74, 6 кв.м., житловою площею 48, 2 кв.м., приміщень поз. 1-8; літньої кухні «Б»; убиральні «В», сараю «Г»; душу «Д»; сараю тимчасового (тимчасового) «Е»; зливної ями «Ж», споруд № 1-5,1.
Реєстрація 85/100 часки права власності у домоволодінні за нею здійснено на підставі Договору дарування від 12.08.2004 року посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Ковальовою Євгенією Євгенівною зареєстрованого в реєстрі за № 5070.
Відповідно до вищезазначеного Договору дарування позивач прийняла 12.08.2004 у дар від ОСОБА_5 та ОСОБА_6 68/100 та 17/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 , а саме: в житловому будинку А-1 прим. 1-3, 1-5, 1-6, 1-7, 1-8 загальною житловою площею - 39,8 кв.м.; погріб під А-1; прибудова А'-І, тераса а, ганок а'; зливна яма Ж; 2/3 убиральні В; 2/3 душа Д; 2/3 сараю (тимчасового) Е; сарай Г; 2/3 споруд № 1-5, І; 56% літньої кухні Б (у загальному складає 85/100 частини домоволодіння).
До реєстрації вищезазначеного права власності за нею частини домоволодіння АДРЕСА_1 , передувало наявність визнання за рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 01.06.1992 права власності на домоволодіння за спадкоємцями в порядку спадкування за законом, а саме: 1/6 частки за ОСОБА_3 ; 2/3 частини за ОСОБА_7 ; 1/6 частки за ОСОБА_6 . У подальшому за рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 27.04.1994 по справі № 2-1465/94 було визначено на праві власності у домоволодінні: 17/100 частки за ОСОБА_6 ; 68/100 частки за ОСОБА_7 (у подальшому новий власник зазначеної частки ОСОБА_5 на підставі договору довічного утримання посвідченого 26.10.2001 приватним нотаріусом ДНМО Стрільковською З.Д. в реєстрі за № 4632, та зареєстрованого КП «Дніпропетровське МБТІ» в реєстровій книзі: 539 номер запису: 43-258, 43, реєстраційний номер: 5848567); 15/100 частки за ОСОБА_3 .
Відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно реєстраційним власником домоволодіння АДРЕСА_1 з часткою власності 85/100 є позивач.
Передумовою для набуття у власність позивача вищезазначеного домоволодіння була домовленість його відчуження з всіма трьома співвласниками задля отримання домоволодіння у повну 100% власність, що підтверджується окрім укладення вищезазначеного договору дарування з попередніми співвласниками домоволодіння ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , ще із ОСОБА_3 , як співвласником 15/100 частки шляхом укладення аналогічного договору дарування.
06.08.2004 між співвласником 15/100 частки домоволодіння ОСОБА_3 мала місце домовленість про відчуження його частки на користь позивача, що підтверджується отриманням грошових коштів та наміром остаточно відчужити свою частку у домоволодінні АДРЕСА_1 . 06.08.2004 за письмовою домовленістю ОСОБА_3 було отримано 2 500 доларів США та на підтвердження зазначених дій надано копію паспорту, довідку про присвоєння ідентифікаційного номера та нотаріальну довіреність на ім`я ОСОБА_4 посвідченою 06.08.2004 приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Ковальовою Євгенією Євгенівною, зареєстрованою в реєстрі за № 4981 про уповноваження останнього подарувати належної частини у домоволодінні - ОСОБА_2 , для чого надано право розписуватись, подавати заяви у відповідні органи та установи, заказувати та отримувати необхідні довідки та документи, у тому числі Витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно у БТІ, підписати договір дарування, сплачувати необхідні платежі, виконувати всі інші дії пов`язані з цим дорученням.
Тобто у 2004 році ОСОБА_3 отримав кошти, видав нотаріальну довіреність для переоформлення своєї частини у домоволодінні, тому сторони вважали питання вирішеним. Переоформлення 15/100 частини у домоволодінні не завершилося лише через закінчення строку дії довіреності та втрату зв`язку з ОСОБА_3 .
Відповідно до експертного висновку, здійсненого за результатами проведення будівельно-технічної експертизи від 28.07.2026, № 2807-ТМП-26/3 експертом встановлено, що:
-частка у домоволодінні, що належить ОСОБА_2 становить 85/100 та частка у домоволодінні, що належить ОСОБА_3 становить 15/100;
-частка 15/100 порівняно із часткою 85/100 у домоволодінні є не значною;
-виділ в натурі частки 15/100 в об`єкті нерухомого майна-житловому будинку садибного типу розташованому за адресою: АДРЕСА_1 що знаходиться на земельній ділянці, площею 0, 0683 Га, за цією ж адресою - технічно не можливий;
-поділ або виділ частки 15/100 в окремий об`єкт, з об`єкта нерухомого майна-житлового будинку садибного типу розташованого за адресою: АДРЕСА_1 що знаходиться на земельній ділянці, площею 0, 0683 Га, за цією ж адресою - технічно не можливий.
У домоволодінні наявне постійне проживання та реєстрація разом зі позивачем, ще чотирьох членів сім`ї (чоловіка, сина, доньки та онука).
В домоволодінні зареєстровані та проживають 5 осіб/членів сім`ї з урахуванням власника та відповідно проживання співвласника 15/100 частини ОСОБА_3 , який є сторонньою особою у тому числі будь яких інших осіб є неможливим та призведе до конфлікту. Окрім того з 2004 року ОСОБА_3 жодного разу не проживав у будинку, не з`являвся, не оплачував комунальні послуги, в будинку постійно проживає сім`я позивача.
Необхідність звернення до суду виникає з підстав неможливості зареєструвати право власності на частку іншим способом, окрім як відповідно до положень ст. 365 Цивільного кодексу України. У результаті чого виникла необхідність у поданні даного позову про припинення права власності на частку у спільному майні ОСОБА_3 відповідно до положень ст. 365 ЦК України та визнання права власності на зазначену частку за позивачем, оскільки це є єдиним ефективним способом захисту моїх прав та інтересів.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 10 вересня 2026 року відкрито провадження по справі.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив суд їх задовольнити, надав суду пояснення аналогічні викладеним у позові.
Відповідач до судового засідання не з`явився, про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суд не повідомив.
Третя особа ОСОБА_4 до судового засідання не з`явився, про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином, надав заяву, в якій просив задовольнити позовні вимоги.
Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 на праві приватної власності належить 85/100 частки домоволодіння АДРЕСА_1 .
Реєстрація 85/100 часки права власності у домоволодінні за позивачем здійснено на підставі Договору дарування від 12.08.2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Ковальовою Євгенією Євгенівною зареєстрованого в реєстрі за № 5070.
Відповідно до вищезазначеного Договору дарування позивач прийняла у дар від ОСОБА_5 та ОСОБА_6 68/100 та 17/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 , а саме: в житловому будинку А-1 прим. 1-3, 1-5, 1-6, 1-7, 1-8 загальною житловою площею - 39,8 кв.м.; погріб під А-1; прибудова А'-І, тераса а, ганок а'; зливна яма Ж; 2/3 убиральні В; 2/3 душа Д; 2/3 сараю (тимчасового) Е; сарай Г; 2/3 споруд № 1-5, І; 56% літньої кухні Б (у загальному складає 85/100 частини домоволодіння).
Згідно відомостей КП «ДМБТІ» станом на 31.12.2012 в інвентаризаційній справі на домоволодіння АДРЕСА_1 містяться відомості про право власності відповідача ОСОБА_3 на 16 частину вказаного домоволодіння на підставі рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 01.06.1992. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 27.04.1994 було визначено на праві власності 15/100 часток за ОСОБА_3 , проте перереєстрація права власності станом на 31.12.2012 не проводилась
Відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у ньому містяться лише відомості про реєстрацію права власності на 85/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 за позивачем.
За змістом положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є припинення дії, яка порушує право.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317 ЦК України).
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства (частини перша, друга статті 319 ЦК України).
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України).
Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації (частини перша-третя статті 358 ЦК України).
Подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (стаття 183 ЦК України).
У статті 321 ЦК України реалізовано конституційний принцип непорушності права власності, визначений статтею 41 Конституції України. Ця засада означає, що право власності є недоторканним, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до частин першої та сьомої статті 41 Конституції України, частин першої та п`ятої статті 319 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і таке використання не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.
Правом власності є право особи на майно, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (стаття 316 ЦК України).
Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу (частина третя статті 370 ЦК України).
Згідно зі статтею 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 виснувала, що відсутність конструкції («за наявності одночасно») в статті 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, в пунктах 1 - 3). Водночас потрібно зважати на те, що правило пункту 4 частини першої статті 365 ЦК України не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї). Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі приписів цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, визначених пунктами 1 - 3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, визначених цією статтею. (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10 грудня 2025 року у справі № 466/2128/23 (провадження № 14-96цс25).
У постанові Верховного Суду від 28 квітня 2025 року у справі № 464/2779/22 визначено правовий висновок. Що стаття 365 ЦК України передбачає реалізацію права співвласників на припинення права власності одного із співвласників на його частку в спільному майні за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але можуть бути застосовані за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.
Таким чином, при вирішенні позову, пред`явленого на підставі статті 365 ЦК України, визначальним для прийняття судом рішення є встановлення обставини про те, що припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників не завдасть шкоди особі, право власності на частку якої припиняється, а визначення істотності шкоди, яка може бути завдана співвласнику, право якого припиняється, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи і технічних характеристик об`єкта, який є спільним майном.
Верховний Суд України у постанові від 13 січня 2016 року у справі № 6-2925цс15 вказав, що у справі за позовом одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, суди мають встановити: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачеві частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники-відповідачі; чи сплачують інші співвласники, які володіють та користуються майном, матеріальну компенсацію позивачеві за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію у рахунок визнання за ними права власності на спільне майно, та чи не становитиме це для них надмірний тягар. У цій справі також було заявлено вимогу про визнання права власності.
Слід також зазначити, що правомірність дій суду при встановленні вказаних вище обставин оцінюється з точки зору відповідності принципу об`єктивності і неупередженості, диспозитивності цивільного судочинства, завданням та основним засадам цивільного судочинства, а саме справедливому, неупередженому та своєчасному розгляду і вирішенню цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Позивач посилається у позові на той факт, що частка відповідача у праві власності на спірне домоволодіння є незначною і не може бути виділена в натурі і домоволодіння є неподільним, на обґрунтування чого надає висновок ФОП ОСОБА_8 щодо технічної неможливості поділу, виділу в натурі 15100 частин спірного домоволодіння. У той же час рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 27.04.1994 року, яке набрало законної сили, спірне домоволодіння АДРЕСА_1 поділене в натурі між співвласниками, зокрема відповідачу ОСОБА_3 виділені в житловому будинку А-1 приміщення 1-5 площею 8,4 кв.м., а також частина літньої кухні Б у вигляді приміщення І-2 площею 7,7 кв.м., загального користування огородження №1,2,4, водоколонка №3, туалет В, мощення І, що складає 15/100 частин будинку. Зобов`язано співвласників вчинити певні будівельні переобладнання.
Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Таким чином, доводи позивача про наявність підстав для припинення права власності відповідача, передбачених п.п.1,2 ч.1 ст. 365 ЦК України, спростоване рішенням суду, яке обов`язкове для виконання, зокрема. співвласниками спірного будинку.
Доводи позивача про те, що спільне володіння і користування спільним майном є неможливим з огляду на проживання в будинку п`ятьох осіб - членів однієї родини і стороннього чоловіка - відповідача по справі та приведе до конфлікту є припущенням позивача, оскільки сама позивач стверджує, що відповідач в будинку тривалий час не проживає.
Також не підтверджені належними та допустимими доказами доводи позивача проте, що припинення права власності на частку відповідача не завдасть істотної шкоди останньому, з огляду на те, що позивач не надав доказів про наявність у відповідача на праві власності іншого житла. Укладання відповідачем і ОСОБА_4 у простій письмовій формі договору купівлі-продажу спірної частки домоволодіння та отримання відповідачем коштів за його продаж є нікчемним в силу ст.203,220 ЦК України та свідчить про виникнення цивільно правових відносин між вказаними особами. Про це ж свідчить і укладення договору доручення між відповідачем і ОСОБА_4 , на виконання якого відповідачем видана довіреність від 16.08.2004 року та яка припинила свою дію ще 06.08.2007 року.
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
За таких обставин суд дійшов висновку, що позивачем не доведено сукупності обставин, необхідних для застосування положень статті 365 ЦК України щодо припинення права відповідача на частку у спільному майні. Враховуючи, що припинення права власності на частку є втручанням у право особи мирно володіти своїм майном, таке втручання має бути обґрунтованим, пропорційним та відповідати вимогам закону. Відтак правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Аналізуючи вищенаведене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні вимог позивача про припинення права на частку у спільному майні відповідача та відповідно визнання за нею права власності, оскільки вимога позивача щодо визнання права власності на вказану частку відповідача безпосередньо пов`язана з вимогою про припинення права на частку у спільному майні.
Відповідно до статті 141 ЦК України судові витрати покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст. 365 ЦК України, ст. ст. 263-265 ЦПК України, суд,
УХВАЛИВ:
У позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_4 , про припинення права власності та визнання права власності,- відмовити.
Судові витрати позивача у вигляді судового збору віднести за її рахунок.
Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі у тридцятиденний строк з дня виготовлення повного рішення апеляційної скарги.
Повне рішення суду складено 12 листопада 2026 року.
Суддя Руденко В.В.