Судові рішення

Постанова № 141482002 у справі № 240/17849/24 від 12.11.2026

Постанова від 12.11.2026 в адміністративній справі № 240/17849/24 (категорія «Звільнення з публічної служби»). Суд: Сьомий апеляційний адміністративний суд, суддя Сушко О.О.

Справа№ 240/17849/24
СудСьомий апеляційний адміністративний суд
СуддяСушко О.О.
Форма рішенняПостанова
Форма судочинстваАдміністративне
КатегоріяЗвільнення з публічної служби
Дата ухвалення12.11.2026
Надійшло до реєстру14.11.2026
Оригіналreyestr.court.gov.ua/Review/141482002

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Менеджер допоможе з першим запуском.

Текст рішення

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/17849/24

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Приходько Оксана Григорівна

Суддя-доповідач - Сушко О.О.

12 листопада 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сушка О.О.

суддів: Залімського І. Г. Мацького Є.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 та Військової частини НОМЕР_1 (залучена другим відповідачем ухвалою від 27 січня 2025 року) про визнання протиправною бездіяльності щодо незастосування при обрахунку грошового забезпечення за період з 17 травня 2022 року по 19 травня 2023 року посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених за пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, на тарифний коефіцієнт, та про зобов`язання здійснити перерахунок і виплату грошового забезпечення та пов`язаних із ним виплат.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо застосування при обрахунку грошового забезпечення позивача за період з 17 травня 2022 року по 19 травня 2023 року включно окладів, обчислених з прожиткового мінімуму станом на 01 січня 2018 року, та зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок, а Військову частину НОМЕР_2 виплатити грошове забезпечення, у тому числі допомогу на оздоровлення за 2022 рік, з урахуванням раніше виплачених сум. У решті позову відмовлено, оскільки з 20 травня 2023 року, з набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року №481, розрахунковою величиною є 1762 гривні.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що з 29 січня 2020 року пункт 4 постанови №704 у частині застосування прожиткового мінімуму станом на 01 січня 2018 року суперечить законам про Державний бюджет України.

Не погодившись із зазначеним рішенням Військова частина НОМЕР_1 звернулась із апеляційною саргою відповідно до якої просить рішення скасувати і залишити позов без розгляду.

Скаржник стверджує, що суд помилково відкрив провадження, адже позивач пропустив місячний строк звернення до суду за частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, який, на думку скаржника, сплив 19 червня 2023 року.

Скаржник посилається на практику Європейського суду з прав людини про допустимість обмеження права на суд строками, на право апеляційного суду залишити позов без розгляду та на постанову Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №667/1580/16-а.

Щодо матеріального права скаржник вважає, що пункт 4 постанови №704 у редакції постанови №103 продовжує діяти, що скасування акта не поновлює дію скасованих ним актів, що відновлення дії актів Уряду не належить до компетенції суду, що застосування первісної редакції суперечить статті 58 Конституції України, і що оклади позивача визначено правильно. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Скаргу Військової частини НОМЕР_2 на це саме рішення розглянуто окремо.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доказування правомірності своїх дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач з 26 лютого 2022 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . За довідкою цієї частини від 11 лютого 2025 року №38/365 у період з 17 травня 2022 року по 19 травня 2023 року йому встановлено посадовий оклад 2730 гривень (4 тарифний розряд, коефіцієнт 1,55), а з 13 березня 2023 року 3080 гривень (8 тарифний розряд, коефіцієнт 1,75), обчислені з розрахункової величини 1762 гривні, тобто з прожиткового мінімуму станом на 01 січня 2018 року. У 2022 році позивачу виплачено допомогу на оздоровлення у сумі 13466,85 гривні.

Наказом від 06 червня 2024 року №165 позивача виключено зі списків Військової частини НОМЕР_1 як такого, що вибув до нового місця служби.

Наказом Військової частини НОМЕР_2 від 12 червня 2024 року №65-РС його звільнено у запас, а наказом від 15 червня 2024 року №167 з 15 червня 2024 року виключено зі списків особового складу.

Листом від 01 серпня 2024 року №38/2592 Військова частина НОМЕР_1 на заяву позивача про перерахунок повідомила, що розрахунок здійснюється з прожиткового мінімуму станом на 01 січня 2018 року.

Військовою частиною НОМЕР_2 складено грошові атестати позивача від 17 червня 2024 року №451/РА/ТРО (станом на 06 червня 2024 року) та від 10 вересня 2024 року №304/РА/ТРО (по 15 червня 2024 року).

З позовом до суду позивач звернувся 18 вересня 2024 року.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів переглядає рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Рішення в частині відмови в позові не оскаржується і не переглядається.

Перевірка дотримання строку звернення до суду здійснюється судом незалежно від заяви відповідача, про що зазначив Верховний Суд у постанові від 21 січня 2026 року у справі №200/8730/24, а за частиною третьою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України пропуск строку, виявлений після відкриття провадження, тягне залишення позову без розгляду.

У суді першої інстанції Військова частина НОМЕР_1 про пропуск строку не заявляла, проте колегія суддів перевіряє цей довід по суті.

Місячний строк за частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України до цих вимог не застосовується.

Верховний Суд у постанові від 21 січня 2026 року у справі №200/8730/24, що стосувалася перерахунку грошового забезпечення військовослужбовця за пунктом 4 постанови №704, зазначив, що цей Кодекс не регулює порядок звернення осіб, які перебувають або перебували на публічній службі, до суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати, а тому діє стаття 233 Кодексу законів про працю України.

Колегія суддів враховує цей висновок відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Частину першу статті 233 цього Кодексу в частині тримісячного строку для стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат Конституційний Суд України рішенням від 11 грудня 2025 року №1-р/2025 визнав неконституційною, однак розмежував працівника під час трудових відносин і звільненого працівника. Для звільненого частиною другою статті 233 встановлено тримісячний строк з дня одержання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні, і Верховний Суд у справі №200/8730/24 зазначив, що рішення Конституційного Суду України цього не змінює. Таким повідомленням для військовослужбовця є грошовий атестат.

Позивач на час звернення до суду був звільнений, тому застосуванню підлягає частина друга статті 233. Атестат від 17 червня 2024 року відображає грошове забезпечення лише станом на 06 червня 2024 року, тобто на день вибуття з Військової частини НОМЕР_1 , а відомості про суми, виплачені по день звільнення 15 червня 2024 року, містяться в атестаті від 10 вересня 2024 року.

Копії записів журналу вихідної документації відображають реєстрацію й надсилання атестатів, але не підтверджують день їх одержання позивачем.

Скаржник, який посилається на пропуск строку, доказів такого дня не навів, і їх не надано жодним із відповідачів. Тому початок перебігу строку не може вважатися раніше ніж 10 вересня 2024 року, а позов від 18 вересня 2024 року подано в межах строку, що спливав 10 грудня 2024 року.

Довід про відлік від 19 травня 2023 року колегія відхиляє, адже це лише остання дата періоду перерахунку, а військова служба тривала до 15 червня 2024 року.

Оскільки пропуск строку не встановлено, питання поважності його причин не вирішується.

Крім того, колегія суддів зазначає, що практика Європейського суду з прав людини застосовується, коли національного законодавства недостатньо, а питання строків повністю врегульоване національним правом. Те, що право на суд не є абсолютним, колегія не заперечує, і саме тому строк перевірено за національними нормами, а доступ до суду не обмежено. Відкриття провадження відповідало закону.

Право апеляційного суду за пунктом 3 частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України залишити позов без розгляду колегія не заперечує, проте підстав для цього не встановлено.

Згідно з частиною четвертою статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Постановою №704, що набрала чинності 01 березня 2018 року, пункт 4 у первісній редакції передбачав визначення окладів з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року.

Пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 пункт 4 викладено в редакції з прожитковим мінімумом станом на 01 січня 2018 року, тобто 1762 гривні.

Скаржник не заперечує, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 пункт 6 постанови №103 визнано протиправним і скасовано.

Згідно з частиною другою статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність з моменту набрання законної сили рішенням суду, а за частиною другою статті 14 цього Кодексу таке рішення обов`язкове для всіх органів державної влади.

Тому з 29 січня 2020 року пункт 4 діє в первісній редакції, що підтвердив Верховний Суд у постанові від 21 січня 2026 року у справі №200/8730/24.

Довід про відновлення судом дії скасованого акта та втручання в компетенцію Уряду колегія відхиляє. Суд не приймав, не змінював і не відновлював актів Кабінету Міністрів України, пункт 4 не втрачав чинності, а змінювалася лише його редакція нормою, яку скасовано судом, тому застосовується пункт 4 без цієї норми.

Загальне правило про те, що втрата чинності актом не поновлює дію скасованих ним актів, цього не спростовує. Редакція пункту 4 з прожитковим мінімумом станом на 01 січня 2018 року діяла з 24 лютого 2018 року по 29 січня 2020 року, а спірний період до неї не належить, тож норми застосовано в межах дії відповідної редакції.

Згідно з частиною третьою статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності правового акта закону суд застосовує акт вищої юридичної сили.

Закони України №1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» і №2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установили прожитковий мінімум на відповідні роки і не містять застереження про застосування для грошового забезпечення мінімуму станом на 01 січня 2018 року, на відміну від пункту 8 Прикінцевих положень Закону №2629-VIII на 2019 рік. Верховний Суд у постанові від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21 зазначив, що Кабінет Міністрів України не вправі встановлювати розрахункову величину з прожиткового мінімуму, який не відповідає акту вищої юридичної сили.

Наведений у скарзі пункт 1 розділу II Порядку, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260, відсилає до додатків постанови №704 і не може змінювати розрахункову величину.

Довід про порушення статті 58 Конституції України колегія відхиляє.

Первісна редакція пункту 4 діє з 29 січня 2020 року, тобто до початку спірного періоду. Постанову №481 суд першої інстанції не застосовував до періоду по 19 травня 2023 року включно, а з 20 травня 2023 року застосував, відмовивши в перерахунку пізніших виплат, що відповідає також висновку Верховного Суду у справі №200/8730/24.

Отже, принцип застосування акта, що діяв під час виникнення правовідносин, на який посилається скаржник, зокрема в рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп та від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, дотримано, а правило lex posterior враховано через визначення межі періоду.

Розрахунки скаржника, зокрема: 1762 гривні, помножені на коефіцієнти 1,55 і 1,75 підтверджують, що застосовувався прожитковий мінімум станом на 01 січня 2018 року, а це визнано неправомірним.

Доказів правомірності своїх дій відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України скаржник не надав. Допомога на оздоровлення за 2022 рік, розмір якої залежить від грошового забезпечення, правильно включена до перерахунку. Розподіл обов`язків між відповідачами скаржник не оскаржує.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та спростовуються встановленими у справі обставинами.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2025 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Сушко О.О.

Судді Залімський І. Г. Мацький Є.М.

Інші рішення у справі

ДатаДокументСуд
02.11.2026 Постанова № 141131883 Сьомий апеляційний адміністративний суд
27.08.2025 Ухвала № 129790473 без тексту Сьомий апеляційний адміністративний суд
31.07.2025 Ухвала № 129240255 без тексту Сьомий апеляційний адміністративний суд
12.06.2025 Ухвала № 128087851 без тексту Сьомий апеляційний адміністративний суд
12.06.2025 Ухвала № 128087849 без тексту Сьомий апеляційний адміністративний суд
09.06.2025 Ухвала № 128014474 без тексту Сьомий апеляційний адміністративний суд
09.06.2025 Ухвала № 127980705 без тексту Сьомий апеляційний адміністративний суд
20.05.2025 Ухвала № 127485214 без тексту Сьомий апеляційний адміністративний суд
19.05.2025 Ухвала № 127443192 без тексту Сьомий апеляційний адміністративний суд
17.04.2025 Рішення № 126697514 без тексту Житомирський окружний адміністративний суд
27.01.2025 Ухвала № 124698426 без тексту Житомирський окружний адміністративний суд
25.11.2024 Ухвала № 123307188 без тексту Житомирський окружний адміністративний суд
23.09.2024 Ухвала № 121833326 без тексту Житомирський окружний адміністративний суд