Судові рішення

Постанова № 141482012 у справі № 240/12134/26 від 12.11.2026

Постанова від 12.11.2026 в адміністративній справі № 240/12134/26 (категорія «Осіб, звільнених з публічної служби»). Суд: Сьомий апеляційний адміністративний суд, суддя Сушко О.О.

Справа№ 240/12134/26
СудСьомий апеляційний адміністративний суд
СуддяСушко О.О.
Форма рішенняПостанова
Форма судочинстваАдміністративне
КатегоріяОсіб, звільнених з публічної служби
Дата ухвалення12.11.2026
Надійшло до реєстру14.11.2026
Оригіналreyestr.court.gov.ua/Review/141482012

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Менеджер допоможе з першим запуском.

Текст рішення

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/12134/26

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Шуляк Любов Анатоліївна

Суддя-доповідач - Сушко О.О.

12 листопада 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сушка О.О.

суддів: Залімського І. Г. Мацького Є.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо обмеження з 01 березня 2026 року максимальним розміром його пенсії при проведенні її індексації відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2026 року №236 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році" (далі - постанова №236), а також зобов`язати відповідача провести з 01 березня 2026 року виплату пенсії з урахуванням підвищення на коефіцієнт збільшення, установлений цією постановою, без обмеження максимальним розміром та без застосування положень постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року №821.

Відповідно до рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2026 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо обмеження розміру пенсії ОСОБА_1 з 01 березня 2026 року при проведенні індексації відповідно до постанови №236. Зобов`язано відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу з 01 березня 2026 року з урахуванням положень постанови №236 без обмеження максимальним розміром та без застосування коефіцієнтів пониження пенсії, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2025 року №1778 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану" (далі - постанова №1778), з урахуванням раніше виплачених сум. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи зазначене рішення суд першої інстанції виходив з того, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" та постановою №1778 установлено додаткові підстави для обмеження розміру пенсій, призначених за Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", шляхом застосування коефіцієнтів, що заборонено частиною третьою статті 1-1 цього Закону, а в разі суперечності між законом про Державний бюджет України та спеціальним законом застосуванню підлягають норми спеціального закону.

Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

У обґрунтування скарги апелянт посилається на те, що позивач перебуває на обліку в органі Пенсійного фонду з дати, яка передує 12 квітня 2023 року, тому з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 12 жовтня 2022 року №7-р(II)/2022 його пенсія виплачується з обмеженням у розмірі десяти прожиткових мінімумів, що в законодавстві існує колізія та відсутній акт, який регулював би виплату пенсії без обмеження максимальним розміром, що стаття 30 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" та постанова №1778 є чинними, не визнавалися неконституційними і є обов`язковими до застосування, що право на соціальний захист може бути тимчасово обмежене в умовах воєнного стану, а також що доказів порушення прав позивача немає.

Розглянувши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області та з 01 квітня 2014 року отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України від 09 квітня 1992 року №2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон №2262-XII).

Постановою №236 з 01 березня 2026 року проведено індексацію пенсій. Згідно з розрахунком пенсії за вислугу років, проведеним автоматизованою системою Пенсійного фонду станом на 01 березня 2026 року, сума індексації базового основного розміру пенсії позивача за 2026 рік становить 2595 (дві тисячі п`ятсот дев`яносто п`ять) гривень, підсумок пенсії з надбавками становить 37403 (тридцять сім тисяч чотириста три) гривні 36 копійок, а з урахуванням "максимального розміру пенсії" до виплати визначено 34007 (тридцять чотири тисячі сім) гривень 51 копійку. Підставою перерахунку в розрахунку зазначено "ПЕРЕРАХ З 01.01.2026 ЗУ ПРО БЮДЖЕТ УКРАЇНИ 2026".

05 березня 2026 року позивач отримав пенсію в розмірі 32 132 (тридцять дві тисячі сто тридцять дві) гривні 51 копійка.

06 березня 2026 року позивач звернувся до відповідача із заявою про відновлення з 01 березня 2026 року виплати пенсії з урахуванням підвищення на коефіцієнт збільшення, установлений постановою №236, без обмеження її максимальним розміром.

Суд першої інстанції встановив, що розгляд цієї заяви не здійснено.

Поряд із цим, апелянт зазначає, що відповідь позивачу надано, однак доказів цього до матеріалів справи не долучив.

Поряд із цим, колегія суддів зазначає, що предметом спору є не відповідь на звернення, а дії відповідача щодо виплати пенсії, які відповідачем не заперечуються і підтверджуються його ж розрахунком.

У скарзі апелянт прямо зазначає, що позивачу здійснили нарахування пенсії із застосуванням до нарахованого розміру пенсії коефіцієнтів при її виплаті відповідно до вимог статті 30 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" у 2026 році в період дії воєнного стану. Отже, між сторонами немає спору про те, що з 01 березня 2026 року виплачувана позивачу пенсія є меншою за нараховану, а єдиною підставою такого зменшення відповідач вважає статтю 30 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" та постанову №1778.

Суд першої інстанції при ухваленні оскарженого рішення виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для задоволення адміністративного позову.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини першої статті 1-1 Закону №2262-XII законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів. Частиною третьою цієї статті встановлено, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення таких осіб здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Статтею 30 Закону України від 03 грудня 2025 року №4695-IX "Про Державний бюджет України на 2026 рік" (далі - Закон №4695-IX) передбачено, що у 2026 році у період дії воєнного стану пенсії, призначені (перераховані) відповідно до, зокрема, Закону №2262-XII (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.

На виконання цієї норми Кабінет Міністрів України прийняв постанову №1778, пунктом 1 якої установлено, що у період воєнного стану у 2026 році такі пенсії (пенсійні виплати), розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення: до частини, що перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму і не перевищує 11 розмірів, - 0,5, до частини, що перевищує 11 розмірів і не перевищує 13 розмірів, - 0,4, до частини, що перевищує 13 розмірів і не перевищує 17 розмірів, - 0,3, до частини, що перевищує 17 розмірів і не перевищує 21 розмір, - 0,2, до частини, що перевищує 21 розмір, - 0,1. Пунктом 2 цієї постанови визначено категорії осіб, до пенсій яких ці коефіцієнти не застосовуються.

Отже, застосування коефіцієнтів до суми перевищення десяти прожиткових мінімумів фактично зменшує розмір пенсії, призначеної за Законом №2262-XII, тобто має наслідком її обмеження, що не змінює суті спору, незалежно від того, як таке обмеження названо в розрахунку пенсії, у рішенні суду першої інстанції чи у скарзі.

Питання правомірності застосування статті 30 Закону №4695-IX та пункту 1 постанови №1778 до пенсій, призначених за Законом №2262-XII, вирішено Верховним Судом. У постанові від 17 червня 2026 року у справі №580/1002/26 колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, залишаючи без змін рішення судів, які визнали протиправними дії органу Пенсійного фонду щодо виплати пенсії з 01 січня 2026 року із застосуванням коефіцієнтів, встановлених постановою №1778, виходила з такого.

Умови, норми та порядок пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб визначаються виключно положеннями спеціального закону, тобто Закону №2262-XII. Положеннями статті 30 Закону №4695-IX та постанови №1778 фактично встановлено інше (додаткове) регулювання відносин, відмінне від того, що встановлено цим Законом, що не узгоджується із статтею 1-1 Закону №2262-XII. Застосування коефіцієнтів зменшення пенсії призводить до обмеження конституційного права цієї категорії осіб на належний соціальний захист і порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п`ятою статті 17 Конституції України.

Закон про Державний бюджет України не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, що неодноразово наголошував Конституційний Суд України (рішення від 09 липня 2007 року №6-рп/2007, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, від 28 серпня 2020 року №10-р/2020). Зміни до Закону №2262-XII у частині, що регламентує спірні правовідносини, не вносилися, тому виникла колізія норм двох законів, яка вирішується за принципом lex specialis derogat generali, з пріоритетом норм Закону №2262-XII.

За наслідками Верховний Суд сформував правовий висновок, згідно з яким застосування при обчисленні (перерахунку) пенсій осіб, які мають право на пенсію за Законом №2262-XII, положень статті 30 Закону №4695-IX та постанови №1778, якими передбачено виплату таких пенсій із застосуванням коефіцієнтів до суми пенсії, яка перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність (що фактично призводить до обмеження розміру таких пенсій), є протиправним та таким, що обмежує гарантоване право на належний соціальний захист, передбачене статтею 46 Конституції України.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Правовідносини у справі №580/1002/26 є подібними до спірних, оскільки у обох справах пенсію призначено за Законом №2262-XII, орган Пенсійного фонду з 2026 року виплачує її із застосуванням коефіцієнтів за постановою №1778, а позивач оскаржує такі дії.

Підстав для відступу від цього висновку колегія суддів не вбачає.

Колегія суддів відхиляє довід апелянта про те, що стаття 30 Закону №4695-IX та постанова №1778 є чинними, неконституційними не визнавалися, а тому є обов`язковими до застосування, і що, застосовуючи їх, відповідач діяв відповідно до статті 19 Конституції України.

Чинність акта не звільняє суд від обов`язку застосувати акт, який має вищу юридичну силу.

Згідно з частиною третьою статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Постанова Кабінету Міністрів України, яка встановлює інше регулювання, ніж Закон №2262-XII, не може застосовуватися, а норма закону про Державний бюджет України, що змінює умови пенсійного забезпечення поза межами спеціального закону, суперечить частині третій статті 1-1 Закону №2262-XII та з цієї ж причини поступається йому як спеціальному закону

Орган Пенсійного фонду, який виплачує пенсію з її зменшенням на підставі актів, що не врегульовують умови, норми і порядок пенсійного забезпечення таких осіб, діє поза межами повноважень, наданих законом, що не відповідає вимогам частини другої статті 19 Конституції України.

Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року №3-рп/2012 щодо обов`язку судів застосовувати акти Кабінету Міністрів України, прийняті на підставі і на виконання закону про Державний бюджет України, а також на статті 95, 96, 98, 113, 116 та 117 Конституції України.

Ці положення визначають повноваження Кабінету Міністрів України щодо виконання бюджету та обов`язковість його актів у межах компетенції, але не надають закону про Державний бюджет України і виданим на його виконання актам Уряду вищої юридичної сили щодо спеціального закону, який відповідно до статті 92 Конституції України визначає форми і види пенсійного забезпечення, та не уповноважують Кабінет Міністрів України змінювати умови і норми пенсійного забезпечення, встановлені Законом №2262-XII.

Сама стаття 30 Закону №4695-IX не містить положень, якими Кабінету Міністрів України надано повноваження визначати форми і види пенсійного забезпечення чи встановлювати коефіцієнти пониження пенсій, а лише відсилає до порядку, визначеного Урядом.

щодо посилання апелянта на те, що в законодавстві існує колізія, відсутній аналогічний чи новий акт зі спеціальною нормою, яка б чітко регулювала виплату пенсії без обмеження максимальним розміром, і тому виплата проводиться з обмеженням, колегія суддів відхиляє.

Колізія норм долається застосуванням правила про пріоритет спеціального закону над загальним, а не обранням норми, яка обмежує право особи.

Право на пенсію за Законом №2262-XII та її розмір визначені цим Законом, зокрема статтями 43, 63 і 64. Відсутність у законі норми, яка дозволяє обмежити пенсію, означає відсутність підстав для обмеження, а не необхідність ухвалення окремого акта про виплату пенсії без обмеження.

Поряд із цим, органи державної влади мають діяти лише на підставі закону, тому саме на відповідача покладено обов`язок указати норму закону, що уповноважує його зменшувати виплату, чого відповідачем не зроблено.

Не можна погодитися і з доводом апелянта про те, що позивач, який перебуває на обліку з дати, що передує 12 квітня 2023 року, у зв`язку з рішенням Конституційного Суду України від 12 жовтня 2022 року №7-р(II)/2022 підпадає під обмеження виплати пенсії десятьма прожитковими мінімумами.

Положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII про максимальний розмір пенсії визнано неконституційними рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016, що відображено в офіційному тексті статті 43 цього Закону.

Згідно з рішенням від 12 жовтня 2022 року №7-р(II)/2022 приписи статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08 липня 2011 року №3668-VI, що поширюють свою дію на Закон №2262-XII, визнано неконституційними в тім, що вони не забезпечують соціальних гарантій високого рівня, які випливають зі спеціального юридичного статусу осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України, а втрата чинності цими приписами відтермінована на шість місяців із дня ухвалення рішення. Конституційний Суд України у цьому рішенні наголосив, що пенсійне забезпечення як основний складник соціальних гарантій високого рівня для таких осіб не може бути скасоване або обмежене, а також нагадав свій висновок про те, що обмеження пенсії встановленням максимального розміру порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, зазначених у частині п`ятій статті 17 Конституції України.

Рішення не містить розмежування залежно від дати звернення за призначенням пенсії чи дати постановки на облік, і така умова не випливає з жодного закону.

Лист чи роз`яснення Міністерства соціальної політики України, на які посилається апелянт, не є нормативно-правовим актом, який установлює умови пенсійного забезпечення, і не можуть звужувати гарантії, встановлені законом і рішенням Конституційного Суду України.

Крім того, доводи апелянта щодо дати взяття позивача на облік є внутрішньо суперечливими, оскільки в скарзі зазначено як 01 квітня 2014 року, так і 21 листопада 2009 року, при цьому у розрахунку пенсії, складеному самим відповідачем, пенсію призначено з 01 квітня 2014 року.

Колегія суддів не бере до уваги посилання апелянта на частину п`яту статті 61 Закону України "Про правотворчу діяльність" щодо невідновлення дії акта, який діяв до набрання чинності актом, визнаним неконституційним.

За твердженням самого апелянта, цей Закон буде введений в дію через один рік з дня припинення або скасування воєнного стану, тому на спірні правовідносини він не поширюється.

Крім того, позивач не обґрунтовує свої вимоги відновленням дії будь-якої норми, а відповідач не називає положення закону, яке на момент виникнення спірних правовідносин встановлювало б максимальний розмір пенсії за Законом №2262-XII.

Також колегія суддів відхиляє довід апелянта про те, що право на соціальний захист може бути тимчасово обмежене в умовах воєнного стану, що відповідає статті 64 Конституції України, і що збалансованість бюджету є питанням виживання держави. Обмеження конституційних прав у період воєнного стану допускається в межах, визначених Конституцією України, Законом України "Про правовий режим воєнного стану" та указом про введення воєнного стану.

Як зазначає й сам апелянт, статтею 3 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 визначено, що тимчасово можуть обмежуватися права і свободи, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а стаття 46 Конституції України в цьому переліку відсутня.

Крім того, відповідно до статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Конституційний Суд України в рішенні від 12 жовтня 2022 року №7-р(II)/2022, ухваленому в умовах воєнного стану, врахував його введення лише для відтермінування втрати чинності неконституційними приписами на шість місяців, а не для виправдання обмеження пенсій. Верховний Суд у справі №580/1002/26 також оцінив застосування коефіцієнтів у 2026 році в період воєнного стану і дійшов висновку про його протиправність.

Не впливають на висновок колегії суддів і посилання апелянта на рішення Конституційного Суду України від 19 червня 2001 року №9-рп/2001, від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011, від 12 квітня 2012 року №9-рп/2012, на принцип рівності та заборони дискримінації, на пропорційність втручання в право власності, на широку свободу розсуду держави та на практику Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Сук проти України", "Савіцкас та інші проти Литви", "Валентина Ніканорівна Великода проти України", "Стек та інші проти Сполученого Королівства" та інші).

Правовідносини щодо розміру та виплати пенсій за Законом №2262-XII достатньо врегульовано національним законодавством і рішеннями Конституційного Суду України, а тому підстав для звернення до практики Європейського суду з прав людини немає.

Можливість пов`язувати розмір пенсії з фінансовими можливостями держави і змінювати механізм реалізації соціально-економічних прав не означає, що така зміна може бути здійснена Урядом чи законом про Державний бюджет України всупереч спеціальному закону.

Такі зміни для осіб, на яких поширюється Закон №2262-XII, відповідно до частини третьої статті 1-1 цього Закону допускаються виключно шляхом внесення змін до нього, чого законодавцем не зроблено. Доводи про необхідність скорочення дисбалансу в розмірах пенсій, про середній розмір пенсії за віком, про те, що пенсії понад 25 950 грн є привілеєм, а не страховою виплатою, є аргументами економічної доцільності, оцінювати які в межах спору про законність дій суб`єкта владних повноважень суд не уповноважений.

Колегія суддів відхиляє довід апелянта про те, що коефіцієнти за постановою №1778 застосовуються лише до тієї частини пенсії, яка не забезпечена страховими внесками, а також про те, що пунктом 2 цієї постанови їх не застосовано до пенсій осіб, які збройно захищають державу з лютого 2014 року. Закон №2262-XII не поділяє пенсію на частини залежно від джерела її фінансування і не передбачає зменшення її розміру з цих підстав.

Те, що Уряд запровадив для окремих категорій осіб виключення з коефіцієнтів, не усуває незаконності самого запровадження коефіцієнтів до пенсій, призначених за цим Законом, оскільки висновок Верховного Суду стосується застосування статті 30 Закону №4695-IX та пункту 1 постанови №1778 до таких пенсій загалом. Тому питання про те, чи належить позивач до осіб, визначених пунктом 2 постанови №1778, для вирішення цього спору значення не має.

Посилання апелянта на Закон України №4059-IX, який, за його ж поясненням, встановлює тимчасовий порядок виплати пенсій у 2025 році, стосуються іншого бюджетного періоду і не змінюють результату розгляду, оскільки спірні відносини виникли з 01 березня 2026 року та регулюються Законом №4695-IX і постановою №1778.

Колегія суддів відхиляє довід апелянта про відсутність доказів порушення прав позивача, які мають бути захищені в судовому порядку. Порушення права полягає в тому, що відповідач з 01 березня 2026 року виплачує позивачу пенсію в меншому розмірі, ніж нараховано на підставі Закону №2262-XII з урахуванням індексації за постановою №236. За розрахунком самого відповідача різниця між нарахованою сумою пенсії 37403 гривні 36 копійок та визначеною до виплати 34007 гривень 51 копійка становить 3395 гривень 85 копійок щомісяця.

Поряд із цим, відповідно до частини другої статті 77 КАС України відповідач не довів правомірності своїх дій.

Висновок суду першої інстанції щодо способу захисту порушеного права також є правильним. Оскільки пенсію нараховано відповідачем, а підставою її зменшення при виплаті є акти, що не підлягають застосуванню, належним способом захисту є визнання протиправними дій щодо обмеження розміру пенсії та зобов`язання здійснити перерахунок і виплату пенсії з 01 березня 2026 року з урахуванням постанови №236 без обмеження і без застосування коефіцієнтів, з урахуванням раніше виплачених сум.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог щодо постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року №821, і в цій частині рішення не оскаржується, тому відповідно до частини першої статті 308 КАС України воно апеляційним судом не переглядається.

Загальні посилання апелянта на статті 242 і 317 КАС України, пункт 4 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року №7 та на порушення судом першої інстанції статті 90 КАС України не містять жодних конкретних обставин, які свідчили б про неповне з`ясування обставин, недоведеність встановлених обставин чи невідповідність висновків суду обставинам справи. Суд першої інстанції належним чином встановив обставини справи, надав їм правову оцінку та дійшов правильного висновку про незаконність застосування до пенсії позивача коефіцієнтів, передбачених статтею 30 Закону №4695-IX і постановою №1778.

Щодо наведених у рішенні суду першої інстанції посилань на окремі постанови Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що вона самостійно спирається на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 17 червня 2026 року у справі №580/1002/26, який прямо стосується спірних правовідносин, і додаткових висновків для вирішення справи не потребує.

З урахуванням наведеного, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про протиправність дій відповідача щодо обмеження розміру пенсії позивача з 01 березня 2026 року та про необхідність зобов`язати відповідача здійснити перерахунок і виплату пенсії без обмеження максимальним розміром та без застосування коефіцієнтів, установлених постановою №1778.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами.

Відповідно до частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи чи були б безумовною підставою для скасування рішення, колегією суддів не встановлено.

Судові витрати за результатами апеляційного розгляду розподілу не підлягають, оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, а позивач судових витрат у зв`язку з апеляційним переглядом не поніс.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Сушко О.О.

Судді Залімський І. Г. Мацький Є.М.

Інші рішення у справі

ДатаДокументСуд
05.10.2026 Ухвала № 140328808 Сьомий апеляційний адміністративний суд
07.09.2026 Рішення № 139556624 Житомирський окружний адміністративний суд
30.03.2026 Ухвала № 135363195 без тексту Житомирський окружний адміністративний суд