Судові рішення

Постанова № 141482252 у справі № 380/7411/26 від 12.11.2026

Постанова від 12.11.2026 в адміністративній справі № 380/7411/26 (категорія «Військової служби»). Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд, суддя Бруновська Надія Володимирівна.

Справа№ 380/7411/26
СудВосьмий апеляційний адміністративний суд
СуддяБруновська Надія Володимирівна
Форма рішенняПостанова
Форма судочинстваАдміністративне
КатегоріяВійськової служби
Дата ухвалення12.11.2026
Надійшло до реєстру14.11.2026
Оригіналreyestr.court.gov.ua/Review/141482252

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Менеджер допоможе з першим запуском.

Текст рішення

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

головуючий суддя у першій інстанції: Чаплик І.Д.

12 листопада 2026 року м. Львів Справа № 380/7411/26 пров. № А/857/45501/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Бруновської Н.В.

суддів: Валюха В.М., Хобор Р.Б.

розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 липня 2026 року у справі № 380/7411/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

20.04.2026р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), у якому просив суд:

-визнати протиправною бездіяльність щодо не виплати одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у день виключення зі списків особового складу військової частини через сімейні обставини або інші поважні причини;

-зобов`язати виплатити одноразову грошову допомогу в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби при звільненні з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004р. №44.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24.07.2026р. в позові відмолено.

Не погоджуючись із даним рішенням, апелянт ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом порушено норми матеріального та процесуального права.

Апелянт просить суд, Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24.07.2026р. скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) за контрактом.

26.12.2022р Наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України №896-ОС «Про особовий склад», штаб-сержанта ОСОБА_1 , інспектор прикордонної служби 2 категорії - начальника першої групи протитанкових ракетних комплексів протитанкової прикордонної застави другого відділу прикордонної служби (тип С) прикордонної комендатури швидкого реагування, звільнено у запас на підставі п.п. «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років), п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з 26 грудня 2022 року.

Відповідно до наказу від 26.12.2022р. №896-ОС, вислуга років позивача станом на 26 грудня 2022 року становить:

календарна: 10 років 05 місяців 18 днів;

пільгова: 04 роки 07 місяців 25 днів;

загальна: 15 років 01 місяць 13 днів.

02.02.2026р. позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 з запитом, у якому просив, зокрема, повідомити причину не виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

18.02.2026р. листом №09/3952-26-Вих військова частина НОМЕР_1 повідомила ОСОБА_1 , що виплата одноразової грошової допомоги згідно п.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у разі звільнення з військової служби у зв`язку з сімейними обставинами або іншими поважними причинами у період воєнного стану, оголошення мобілізації - протягом строку проведення до оголошення демобілізації відповідно до п.п.«г» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» на дату звільнення позивача з військової служби, не встановлено законодавством.

ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові основи організації та діяльності Державної прикордонної служби України, її загальну структуру, чисельність, функції та повноваження визначає Закон України від 03.04.2003р. № 661-IV «Про державну прикордонну службу України» (далі Закон №661-IV).

ст.1 Закону України «Про державну прикордонну службу України», передбачено, що на Державну прикордонну службу України покладаються завдання щодо забезпечення недоторканності державного кордону та охорони суверенних прав України в її прилеглій зоні та виключній (морській) економічній зоні.

В ст.6 Закону України «Про державну прикордонну службу України», видно, що Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення.

ст.10 Закону України «Про державну прикордонну службу України», встановлено, що органи охорони державного кордону безпосередньо виконують поставлені перед Державною прикордонною службою України завдання щодо забезпечення недоторканності державного кордону України.

Згідно ч.1 ст.2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 за №2232-XII (далі - Закон №2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

В абз.1 ч.1 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII від 20.12.1991р. (далі - Закон №2011-XII) видно, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

абз.2 ч.4 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Відповідно до абз.2 ч.2 ст.15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції, чинній на момент звільнення позивача з військової служби) передбачено, що військовослужбовцям при звільненні з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Отже, обов`язковими умовами для набуття відповідного права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги, яка передбачені в абз.2 ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей№2011-XII, є наступні дві обставини:

- наявність сімейних обставин чи інших поважних причин, перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України;

- наявність вислуги 10 років і більше.

В п.2 глави 9 розділу V Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Держприкордонслужби України, затвердженої наказом МВС України від 25.06.2018р. №558, військовослужбовцям при звільненні з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини та інші поважні причини, визначені Переліком сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413, які мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що позивача звільнено з військової служби у запас Збройних Сил України за підпунктом «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовців не висловили бажання продовжувати військову службу): один з подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років) п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

ч.1 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:

а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров`я придатні до військової служби;

б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі та у військовому резерві або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби з виключенням з військового обліку.

Підстави та порядок звільнення з військової служби передбачені ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" № 2232-XII, а у ч.5 цієї статті наведені підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом.

ч.5 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: 1) у мирний час: 2) під час дії особливого періоду (крім періодів з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації): 3) з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації.

Законом України від 01.04.2022р. № 2169-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян", який набрав чинності з 13.04.2022р., п.3 ч.5 ст.26 доповнено п.п. «г»: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема, один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років.

Кабінет Міністрів України ухвалив постанову від 12.06.2013р. № 413 (далі - Постанова № 413), якою на виконання положень ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" № 2232-ХІІ, ст.106 Кодексу цивільного захисту України, п.35 Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, затвердженого Указом Президента України від 10.08.2012р. № 470, п.28 Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві Збройних Сил України, затвердженого Указом Президента України від 29.10.2012р. № 618 затвердив Перелік сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу (далі - також Перелік №413).

Відповідно до Переліку № 413 військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини:

-виховання матір`ю (батьком) - військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу, яка (який) не перебуває у шлюбі, дитини або кількох дітей, що з нею (з ним) проживають, без батька (матері);

-утримання матір`ю (батьком) - військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу, яка (який) не перебуває у шлюбі, повнолітньої дочки, сина віком до 23 років, якщо вона (він) є інвалідом I чи II групи або продовжує навчання (студенти, курсанти, слухачі (крім курсантів і слухачів військових навчальних закладів), стажисти вищого навчального закладу) і у зв`язку з цим потребує матеріальної допомоги матері (батька);

-укладення шлюбу військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу із громадянкою (громадянином) України, іноземцем або особою без громадянства, що постійно проживає за межами України;

-хвороба військовослужбовця, особи рядового чи начальницького складу або члена його сім`ї, якщо така хвороба згідно з висновком лікарської або лікарсько-експертної комісії перешкоджає військовослужбовцю або особі рядового чи начальницького складу проходити службу в даній місцевості чи проживати в ній членові його сім`ї, у разі відсутності можливості переміщення (переведення) до іншої місцевості;

-необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років;

-наявність у військовослужбовця, особи рядового чи начальницького складу трьох і більше дітей;

-неможливість призначення одного з військовослужбовців, осіб рядового чи начальницького складу, які перебувають у шлюбі, в межах одного населеного пункту (гарнізону) в разі переміщення (переведення) дружини (чоловіка) на нове місце служби до іншого населеного пункту (гарнізону);

-довгострокове відрядження за кордон дружини (чоловіка) військовослужбовця, особи рядового і начальницького складу.

У постанові від 24.01.2024р. у справі №140/1143/23 Верховний Суд, аналізуючи положення п.2 (аб.1,абз.2, ) ст.15 Закону № 2011-ХІІ у взаємозв`язку із п.п. «г» п.3 ч.5 ст.26 Закону № 2232-ХІІ звернув увагу на те, що ст.26 Закону № 2232-ХІІ пов`язує підстави для звільнення з військової служби з видами військової служби (ч.6 ст.2 Закону № 2232-ХІІ) та умовами (періодами) її проходження.

ч.5 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" розрізняє (виокремлює, групує) такі умови (обставини) для припинення (розірвання) контракту та звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом: у мирний час (п.1 ч.5 ); під час дії особливого періоду (крім періодів з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) (пункт 2 частини п`ятої); з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації (пункт 3 частини п`ятої).

Однак, для цілей звільнення з військової служби ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" № 2232-ХІІ чітко відокремлює підстави для звільнення військовослужбовців під час дії воєнного стану від підстав для звільнення військовослужбовців зі служби під час дії особливого періоду, є достатні підстави вважати, що й виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які звільняються зі служби, має зв`язок (залежність) як з нормативною підставою, за якою звільнений військовослужбовець, так і з умовами (обставинами), за яких військовослужбовець реалізував своє право на звільнення зі служби.

У цьому аспекті суд касаційної інстанції зазначив, що текстуальний виклад тих норм ст.26 Закону № 2232-ХІІ, які передбачають можливість звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, є бланкетним, адже в них подається покликання на підзаконний нормативний акт Кабінету Міністрів України (ним, як уже встановлено, є Постанова № 413), в якому мають бути визначені ті умови (причини, обставини), за яких військовослужбовець може реалізувати своє право на звільнення зі служби.

Зокрема, підстава для звільнення зі служби, про яку йде мова, передбачена: у п.п. «в» п.3 ч.5 ст.26 Закону № 2232-ХІІ, у п.п.«ґ» п.1 ч.5 ст.26 Закону № 2232-ХІІ, у п.п.«ґ» п.1 ч.6 ст.26 Закону № 2232-ХІІ. Прикметно те, що звільнення з цих підстав з військової служби не пов`язується з особливим періодом та/або воєнним станом.

Інша ситуація з підставами для звільнення з військової служби через «сімейні обставини або інші поважні причини», які передбачені, зокрема, у п.п.«г» п.1, п.п.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону № 2232-ХІІ, у п.п.«ґ» п.2, п.п.«г» п.3 ч.5 ст.26 Закону № 2232-ХІІ, у п.п.«г» п.2 ч.6 ст.26 Закону № 2232-ХІІ, і які якраз стосуються особливого періоду та воєнного стану. Як можна побачити, текстуальний виклад цих нормативних підстав в названій статті Закону не має покликання на акт Кабінету Міністрів України чи інший нормативний (підзаконний) акт, який містив би «частину» норми, якої бракує в законі; натомість «сімейні обставини або інші поважні причини», які дозволяють військовослужбовцеві звільнитися з військової служби під час дії особливого періоду або під час дії воєнного стану, визначені (в цій частині) безпосередньо у тексті Закону. З уваги на такий спосіб викладу юридичної норми у перелічених у цьому абзаці постанови структурних частини ст.26 Закону № 2232-ХІІ колегія суддів у справі №140/1143/23 вказала, що не було приводу в цій частині для застосування Переліку сімейних обставин та інших поважних причин, які затверджені Постановою № 413, як, власне, («бланкетної») умови для звільнення зі служби (зокрема, відповідно до п.п. «г» п.3 ч.5 ст.26 Закону № 2232-ХІІ), а звідси - для застосування ч.2 п.2 ст.15 Закону № 2011-XII (у редакції, яка діяла на дату звільнення позивача з військової служби) в цілях виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби (яка якраз пов`язувалася з підставами, визначеними у згаданому Переліку № 413).

Зважаючи га вищевикладені норми законодавства, колегія суддів звертає увагу апелянта, що оскільки позивач звільнений з військової служби за п.п.«г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років) п.3 ч.5 ст.26 Закону № 2232-ХІІ, правові висновки, викладені Верховним Судом у справі №140/1143/23 підлягають застосуванню до спірних правовідносин у справі, що розглядається.

Так, Верховний Суд у зазначеній справі вказав, що норми Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (ст.26) визначають можливість звільнення військовослужбовців з військової служби як через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, так і через сімейні або інші поважні причини, перелік яких визначено самим Законом № 2232-ХІІ.

При цьому, положення абз.2 п.2 ст.15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII передбачають нарахування і виплату одноразової грошової допомоги, якщо звільнення відбулось через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, оскільки позивач звільнений з військової служби з підстави, яка передбачена Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу", а не з підстав, передбачених Постановою № 413, на нього не розповсюджуються положення п.2 ст.15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII в частині виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.

Аналогічні правові висновки у подібних правовідносинах Верховним Судом було викладено в постанові від 24.01.2024р. у справі № №140/1143/23 та у подальшому підтримані в постановах суду касаційної інстанції від 02.05.2024р. у справі № 280/7090/22, від 30.05.2024р. у справі №520/3474/23, від 13.06.2024р. у справі №380/14051/23.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову оскільки суб`єкт владних повноважень в особі Військової частини НОМЕР_1 діяв в межах повноважень та у спосіб визначений законами та Конституції України.

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, п.29).

Також згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

В ст.242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 липня 2026 року у справі № 380/7411/26 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених ч.4 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. В. Бруновська

судді В. М. Валюх

Р. Б. Хобор

Інші рішення у справі

ДатаДокументСуд
31.08.2026 Ухвала № 139388324 Восьмий апеляційний адміністративний суд
19.08.2026 Ухвала № 139098604 Восьмий апеляційний адміністративний суд
24.07.2026 Рішення № 138543983 Львівський окружний адміністративний суд
04.05.2026 Ухвала № 136286599 без тексту Львівський окружний адміністративний суд
27.04.2026 Ухвала № 136017020 без тексту Львівський окружний адміністративний суд