ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 листопада 2026 року Справа №380/9224/25 пров. №А/857/52121/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
судді-доповідача - Качмара В.Я.,
суддів - Гудима Л.Я., Онишкевича Т.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року (суддя Ланкевич А.З., м. Львів), -
ВСТАНОВИВ:
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - в/ч), у якому просив:
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення;
зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 01.04.2022 року по день фактичної виплати нарахованого грошового забезпечення.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року у задоволені позову відмовлено.
Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив позивач, який із покликанням на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позов задовольнити.
В апеляційній скарзі вказує, що при нарахуванні заборгованості з грошового забезпечення за період з 01.04.2022 року по 31.12.2023, на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2024 року у справі №380/12974/24 (далі Рішення суду), відповідачем не було застосовано положення Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі Закон №2050-ІІІ), у зв`язку з чим вказане грошове забезпечення нараховане без компенсації, встановленої Законом.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує вимоги такої, вважає рішення суду законними та обґрунтованими, просить залишити його без змін, а апеляційну скарги - без задоволення.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що Рішення суду ще перебуває на виконанні у відповідача і, при цьому, позивачу не було виплачено спірних сум грошового забезпечення. Тобто відсутня виплата основної суми доходу в розумінні Закону №2050-III, за наявності якої можлива виплата суми компенсації.
Такі висновки суду першої інстанції, відповідають встановленим обставинам справи, однак зроблені з не правильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, з таких міркувань.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що наказом командира в/ч від 26.04.2024 №90 штаб-сержанта ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Рішенням суду, позов ОСОБА_1 до в/ч про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії задоволено частково, зокрема:
- зобов`язано в/ч нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2024 по 26.04.2024 з урахуванням березня 2018 року як базового місяця;
- зобов`язано в/ч здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення період з 01.04.2022 по 31.12.2023 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та на 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов`язано в/ч здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2023 рр., матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022-2023 рр., одноразової грошової допомоги при звільненні, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.
Позивач звернувся до відповідача із заявою від 11.03.2025, в якій просив виплатити компенсацію втрати частини доходів за несвоєчасний розрахунок при звільненні з виплати грошового забезпечення, що встановлено Рішенням суду.
Відповідач листом від 07.04.2025 у повідомив, що у військовій частині перебуває на виконанні вказане рішення суду. Відповідно, підстави для нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів відсутні.
Відповідно до статті 19 Конституції України орган державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом №2050-ІІІ.
Статтею 2 Закону №2050-ІІІ визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, сума індексації грошових доходів громадян (абзац 2 частини другої статті 2 Закону №2050-III).
Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Водночас використане в зазначеній статті формулювання, що компенсація обчислюється шляхом множення суми «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення (постанови Верховного Суду від 17.11.2021 у справі №460/4188/20, від 27.07.2022 у справі №460/783/20, від 11.05.2023 у справі №460/786/20, від 22.05.2025 у справі №160/19149/23 та ін).
За приписами статті 4 Закону №2050-ІІІ, виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 №159, якою затвердив «Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» (далі - Порядок №159), положення якого фактично відтворюють положення Закону №2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.
Верховний Суд у постанові 20.05.2020 №815/2454/18 зазначив, що компенсація за порушення строків виплати виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата) особи (працівника) з вини відповідача не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат. Разом з тим Верховний Суд наголосив, що за приписами Конституції України та КАС, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Таким чином, Верховний Суд зазначив, що позивач має право на компенсацію втрати частини грошових доходів внаслідок порушення строків виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу та середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення.
Крім того, Верховний Суд вказав, що згідно з правовою позицією Верховного Суду України у постанові від 11.07.2017 №2а-1102/09/2670, коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення суду. А, отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів.
За таких обставин, Верховний Суд констатував, що право на компенсацію позивач набуває після набрання законної сили судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення.
Аналогічна правова позиція викладена і у постанові Верховного Суду від 04.09.2025 у справі №420/16557/24.
Таким чином, основними умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та виплата нарахування доходів (у т.ч., за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості. Тож, нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати проводиться у чітко визначений Законом №2050-ІІІ строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Викладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 02.04.2024 року в справі №560/8194/20.
Натомість, як видно з матеріалів справи та й не заперечується самим позивачем, Рішення суду ще перебуває на виконанні у відповідача і, при цьому, позивачу не було виплачено спірних сум грошового забезпечення. Тобто відсутня виплата основної суми доходу в розумінні Закону №2050-III, за наявності якої можлива виплата суми компенсації.
Таким чином, доводи апеляційної скарги позивача не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанцій, правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС.
Суддя-доповідач В. Я. Качмар
судді Л. Я. Гудим
Т. В. Онишкевич