ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 листопада 2026 року м. Львів Справа № 307/3356/26 пров. № А/857/51943/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Валюха В.М.,
суддів Бруновської Н.В., Хобор Р.Б.,
за участю секретаря судового засідання Хоменчук В.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 09 вересня 2026 року у справі №307/3356/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення (суддя Чопик В.В., час і місце ухвалення рішення - 09 вересня 2026 року, м. Тячів),
ВСТАНОВИВ:
Позивач ОСОБА_1 звернувся з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 ) про скасування постанови т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 № R696230 від 16.08.2026 по справі про адміністративне правопорушення за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), та закриття провадження у справі у зв`язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності.
Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 09.09.2026 позовну заяву задоволено частково. Постанову №R696230 по справі про адміністративне правопорушення за частиною третьою статті 210-1 КУпАП від 16.08.2026, винесену т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 , якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 та накладено стягнення у виді штрафу у розмірі 8500,00 грн скасовано. Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за частиною третьою статті 210-1 КУпАП - закрито у зв`язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених статте 38 КУпАП. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - ІНФОРМАЦІЯ_3 в користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 532,48 грн, та витрати за надання правничої допомоги в розмірі 3000 грн.
Відповідач ІНФОРМАЦІЯ_2 , не погодившись із вказаним рішенням, подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 09.09.2026 у справі №307/3356/26 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи.
В матеріалах адміністративної справи №307/3356/26 достатньо доказів на підтвердження правомірності притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за частиною третьою статті 210-1 КУпАП, тому оскаржувана постанова є такою, яка не підлягає скасуванню.
Позивач не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, що відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
В судовому засіданні представник апелянта Фекете Й.Й. апеляційну скаргу підтримав з підстав, викладених у ній, просить апеляційну скаргу задовольнити.
Представниця позивача Молот Є.О. в судовому засіданні щодо змісту і вимог апеляційної скарги заперечила, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов таких висновків.
Суд першої інстанції встановив, що постановою т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 № R696230 від 16.08.2026 позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу за частиною третьою статті 210-1 КУпАП за те, що не пройшов (відмовся від проходження) ВЛК.
Повідомлення до Національної поліції про доставку ОСОБА_1 до ТЦК та СП було направлено 12.09.2025.
13.08.2026 позивач подав до ІНФОРМАЦІЯ_5 заяву в якій зазначено, що повідомляє про допущене порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а саме, що не пройшов (відмовся проходити) ВЛК. Факи вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 210-КУпАП визнає та дає згоду на притягнення його до адміністративної відповідальності.
Ухвалюючи рішення задоволення позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскаржувана постанова прийнята після закінчення строку, протягом якого закон допускав накладення адміністративного стягнення. Саме по собі визнання вини не відновлює повноваження органу державної влади, яке внаслідок спливу передбаченого законом строку вже не може бути реалізоване. Тому заява позивача від 13.08.2026 не могла започаткувати новий перебіг річного чи тримісячного строку. На момент прийняття оскаржуваної постанови строк накладення адміністративного стягнення закінчився, тому у відповідача були відсутні правові підстави для накладення адміністративного стягнення.
Колегія суддів погоджується із зазначеними висновками суду першої інстанції, враховуючи таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно із частинами першою, третьою статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
За приписами частини дев`ятої статті 1 Закону № 2232-ХІІ щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії, зокрема, військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави. Призовникам, військовозобов`язаним, резервістам та військовослужбовцям оформлюється та видається військово-обліковий документ, який є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов`язку.
Громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані:
уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки;
прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів;
проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно;
проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов`язок у запасі;
виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством (частина десята статті 1 Закону № 2232-ХІІ).
Згідно із частиною першою статті 22 «Обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації» Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII) громадяни зобов`язані:
з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду;
надавати в установленому порядку під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, власниками яких вони є, Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, силам цивільного захисту з наступним відшкодуванням державою їх вартості в порядку, встановленому законом;
проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордон.
Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» від 21.03.2024 № 3621-IX (далі - Закон № 3621-IX) у редакції Закону України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» від 12.02.2025 №4235-ІХ установлено, що громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю), з дня набрання чинності цим Законом зобов`язані до 5 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби. Такі громадяни зобов`язані самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані та резервісти Служби безпеки України - до Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України, військовозобов`язані та резервісти розвідувальних органів України - до відповідного підрозділу розвідувальних органів України) або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду.
Відповідно до частини третьої статті 210-1 «Порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію» КУпАП вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період - тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
За приписами частин першої - четвертої статті 279-9 КУпАП у разі вчинення в особливий період адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, але не пізніше дня розгляду справи про таке адміністративне правопорушення, особа може звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, уповноваженого Головою Служби зовнішньої розвідки України підрозділу Служби зовнішньої розвідки України, в якому вона перебуває на обліку, із заявою, в якій особа зазначає, що не оспорює допущене порушення та згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності. Зазначена заява подається особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, особисто в письмовій формі або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста. Керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки, начальник Служби мобілізації та територіальної оборони, регіонального органу Служби безпеки України, посадова особа уповноваженого Головою Служби зовнішньої розвідки України підрозділу Служби зовнішньої розвідки України протягом трьох днів після отримання такої заяви зобов`язані перевірити викладені у ній фактичні дані про визнання особою правопорушення та надання нею згоди на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності і з дотриманням вимог статей 247, 280, 283 цього Кодексу винести постанову по справі, у тому числі без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. У постанові про накладення адміністративного стягнення керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки, начальник Служби мобілізації та територіальної оборони, регіонального органу Служби безпеки України, посадова особа уповноваженого Головою Служби зовнішньої розвідки України підрозділу Служби зовнішньої розвідки України визначають розмір штрафу на рівні мінімального розміру штрафу, передбаченого санкцією статті (частиною статті) цього Кодексу за вчинення такого правопорушення. У разі якщо особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, подала зазначену у цій статті заяву через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, копія постанови по справі може бути направлена їй засобами електронного зв`язку на адресу електронної пошти, зазначену в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, або в її електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста.
За змістом частини п`ятої статті 283 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення, передбачене статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, у випадках, якщо особа не оспорює допущене порушення та згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити також відомості про дату, спосіб надходження та зміст заяви від особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Крім того, у постанові про накладення адміністративного стягнення мають міститися інформація про порядок виконання адміністративного стягнення, у тому числі реквізити для сплати штрафу, та відомості про те, що постанова вважатиметься виконаною у разі сплати протягом десяти календарних днів з дня набрання такою постановою законної сили не менше ніж 50 відсотків розміру штрафу.
Пунктом 1 розділу І Інструкції зі складання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, затвердженої наказом Міністерства оборони України 01.01.2024 № 3, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 05.01.2024 за № 36/41381 (далі - Інструкція № 3), ця Інструкція визначає процедуру складання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про такі адміністративні правопорушення: порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, зіпсуття військово-облікових документів чи втрата їх з необережності (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Згідно із абзацами третім - п`ятим пункту 1 розділу ІІ Інструкції № 3 протокол не складається у разі вчинення в особливий період адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 КУпАП, якщо особа подала відповідну заяву, в якій вона не оспорює допущене порушення, та згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності (далі - заява про визнання правопорушення). Заява про визнання правопорушення подається до територіального центру комплектування та соціальної підтримки особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, у строки та способи, передбачені статтею 279-9 КУпАП. Заява про визнання правопорушення повинна містити таку інформацію: прізвище, власне ім`я, по батькові (за наявності), адресу задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), контактні дані (номер телефону та/або адресу електронної пошти), реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку в паспорті).
Відповідно до пункту 11 розділу ІІ Інструкції № 3 розглянувши справу про адміністративне правопорушення, керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки відповідно до статті 283 КУпАП виносить постанову по справі про адміністративне правопорушення (додаток 4) (далі - постанова).
Додатком 6 до Інструкції № 3 затверджено форму постанови по справі про адміністративне правопорушення (за наявності поданої особою заяви, в якій вона зазначає що не оспорює допущене порушення та згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності).
З матеріалів справи видно, що позивач визнає факт невиконання ним вимог пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 3621-IX у вигляді проходження до 05.06.2025 повторного медичного огляду з метою визначення придатності до військової служби, тобто вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП, та не оскаржує його.
Водночас, відповідно до частин першої, сьомої статті 38 КУпАП (в редакції Закону України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо удосконалення відповідальності за порушення правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 09.05.2024 №3696-ІХ) адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через два місяці з дня його виявлення, крім справ про адміністративні правопорушення, зазначених у частині сьомій цієї статті, та за винятком випадків, коли справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу підвідомчі суду (судді). Адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення.
Закінчення цього строку виключає накладення адміністративного стягнення на особу, а згідно з пунктом 7 частини першої статті 247 КУпАП є підставою для закриття розпочатого провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Колегія суддів поділяє висновки суду першої інстанції про те, що оскільки 12.09.2025 ІНФОРМАЦІЯ_6 було направлено повідомлення до органів Національної поліції щодо доставляння ОСОБА_1 , і сам факт такого звернення свідчить про те, що на момент такого звернення ІНФОРМАЦІЯ_6 вже було відомі як сама обставина невиконання позивачем відповідного обов`язку, так і особа, яка його не виконала, тому не пізніше 12.09.2025 відповідачем було виявлено правопорушення, яке надалі стало підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності. Відтак, від цієї дати підлягає обчисленню передбачений частиною сьомою статті 38 КУпАП тримісячний строк накладення адміністративного стягнення, який закінчився у грудні 2025 року. Натомість оскаржувану постанову винесено 16.08.2026, тобто приблизно через одинадцять місяців після документального підтвердженого виявлення відповідачем відповідного порушення та очевидно поза межами тримісячного строку, встановленого частиною сьомою статті 38 КУпАП.
Враховуючи фактичну дату виявлення адміністративного правопорушення, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що оскаржувана постанова про накладення на позивача адміністративного стягнення винесена з порушенням строку застосування адміністративного стягнення.
Подібних висновків Верховний Суд дійшов у постанові від 01.07.2020 у справі № 621/497/17.
Крім того, суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що навіть виходячи з того, що склад адміністративного правопорушення у діях позивача був наявний, адміністративне стягнення за відповідне порушення могло бути накладено не пізніше червня 2026 року.
Тобто, за будь-якого із зазначених підходів оскаржувана постанова прийнята після закінчення строку, протягом якого закон допускав накладення адміністративного стягнення.
Визнання вини не відновлює повноваження органу державної влади, яке внаслідок спливу передбаченого законом строку вже не може бути реалізоване. Тому заява позивача від 13.08.2026 не могла започаткувати новий перебіг річного чи тримісячного строку.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що на момент прийняття оскаржуваної постанови строк накладення адміністративного стягнення закінчився, у відповідача були відсутні правові підстави для накладення адміністративного стягнення. У зв`язку з цим оскаржувана постанова підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення - закриттю.
Суд апеляційної інстанції враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з висновками Європейського суду з прав людини [зокрема, у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01, пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00, пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, пункт 58)] принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», пункт 29).
На переконання суду апеляційної інстанції, питання, які можуть вплинути на результат розгляду цієї справи, суд розглянув та надав їм оцінку у повній мірі. Інші доводи та міркування, викладені в апеляційній скарзі, також не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
За приписами частини третьої статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:
1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;
2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);
3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;
4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
За змістом частин першої - третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно із статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив законне і обґрунтоване судове рішення, з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись статтями 139, 242, 272, 286, 292, 308, 315, 316, 321, 325 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити без задоволення, а рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 09 вересня 2026 року у справі №307/3356/26 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена.
Головуючий суддя В. М. Валюх
судді Н. В. Бруновська
Р. Б. Хобор
Повне судове рішення складено 12.11.26