Судові рішення

Постанова № 141482407 у справі № 360/27/25 від 13.11.2026

Постанова від 13.11.2026 в адміністративній справі № 360/27/25 (категорія «Військової служби»). Суд: Касаційний адміністративний суд Верховного Суду, суддя Білак М.В.

Справа№ 360/27/25
СудКасаційний адміністративний суд Верховного Суду
СуддяБілак М.В.
Форма рішенняПостанова
Форма судочинстваАдміністративне
КатегоріяВійськової служби
Дата ухвалення13.11.2026
Надійшло до реєстру14.11.2026
Оригіналreyestr.court.gov.ua/Review/141482407

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Менеджер допоможе з першим запуском.

Текст рішення

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2026 року

м. Київ

справа № 360/27/25

адміністративне провадження № К/990/10799/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Білак М.В.,

суддів: Желєзного І.В., Мацедонської В.Е.,

розглянувши у порядку письмового провадження справу

за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Мандрика Владислава Володимировича

на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 15 січня 2025 року (головуючий суддя - Свергун І.О.)

та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2025 року (головуючий суддя - Гайдар А.В., судді: Блохін А.А., Казначеєв Е.Г.)

у справі № 360/27/25

за позовом ОСОБА_1

до військової частини НОМЕР_1

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

I. ПРОЦЕДУРА

1. 06 січня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати збільшеної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - постанова № 168), у розмірі до 100 000 гривень, в розрахунку на місяць пропорційно дням участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, за періоди: з 01 по 31 жовтня 2022 року; з 01 по 30 листопада 2022 року; з 01 по 31 грудня 2022 року, з урахуванням фактично сплачених сум;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити збільшену додаткову грошову винагороду, передбачену постановою № 168 у розмірі до 100 000 гривень, в розрахунку на місяць пропорційно дням участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, за періоди: з 01 по 31 жовтня 2022 року; з 01 по 30 листопада 2022 року; з 01 по 31 грудня 2022 року, з урахуванням фактично сплачених сум.

2. Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 15 січня 2025 року, залишеною без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2025 року, позовну заяву повернуто позивачеві.

3. Не погодившись із рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

4. Ухвалою Верховного Суду від 31 березня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача.

II. ОЦІНКА СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

5. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що ОСОБА_1 звернувся до суду після спливу тримісячного строку звернення до суду, визначеного статтею 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), та не вказав на обставини непереборного і об`єктивного характеру, існування яких значною мірою утруднило або ж унеможливило реалізацію права на судовий захист у межах встановленого для цього строку звернення до суду, а тому вказані позивачем обставини є неповажними.

6. Судами зазначено, що додаткова винагорода за жовтень 2022 року мала бути виплачена позивачу за наказом відповідача у листопаді 2022 року, за листопад 2022 року - у грудні 2022 року, за грудень 2022 року - у січні 2023 року. Не отримавши таку додаткову винагороду, позивач мав дізнатися про порушення свого права.

7. Отже, за висновком судів попередніх інстанцій, строк звернення до суду з цим позовом у позивача розпочався з 01 липня 2023 року та сплинув 01 жовтня 2023 року. Однак до суду з цим позовом позивач звернувся лише 06 січня 2025 року, тобто після спливу тримісячного строку звернення до суду, визначеного статтею 233 КЗпП України.

8. Також суди вказали, що позивач не виконав вимоги ухвали від 10 січня 2025 року про залишення позовної заяви без руху, у строк визначений судом, не усунув недоліки позовної заяви, а тому, наявні підстави для повернення позову згідно із пунктом 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

9. При ухваленні оскаржуваних рішень судами застосовані правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 24 липня 2024 року у справі № 760/8560/21, від 25 серпня 2022 року у справі № 240/3771/21, від 21 грудня 2023 року у справі № 200/193/23, від 27 квітня 2023 року у справі № 300/4201/22 та від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22.

III. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

10. В обґрунтування касаційної скарги представник скаржника зазначає про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, а саме пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України щодо наявності підстав для повернення позовної заяви.

11. Представник скаржника наголосив, що оскільки позивач не отримував письмового повідомлення про відмову у нарахуванні додаткової грошової допомоги за безпосередню участь у бойових діях від військової частини НОМЕР_1 , моментом, коли позивачу стало відомо про порушене право на отримання всіх належних виплат є дата отримання належної відповіді на запит - 27 серпня 2024 року. Тому, в розумінні статті 233 КЗпП України, трьохмісячний строк звернення до суду закінчився 27 листопада 2024 року, а до суду позивач вперше звернувся 12 вересня 2024 року.

12. У касаційній скарзі зазначено, що позивач протягом спірного періоду отримував грошове забезпечення, однак він не міг знати, що мав отримувати збільшену додаткову винагороду за участь у бойових діях, оскільки військова частина НОМЕР_1 не роз`яснювала йому про таке право.

13. Представник позивача зазначив, що судами попередніх інстанцій не було враховано, що ОСОБА_1 направлено в оперативне підпорядкування ІНФОРМАЦІЯ_1 , який мав до 05 числа щомісячно подавати інформацію до Військової частини НОМЕР_1 про військовослужбовців, які беруть безпосередню участь у бойових діях, для нарахування додаткової винагороди. Однак, цього не було зроблено. Проблеми, які виникають під час створення та обміну інформацією про участь військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, не можуть мати негативні наслідки для такого військовослужбовця, а отже, й не може впливати на його особисті права, в тому числі на право отримання додаткової винагороди.

14. Також у касаційній скарзі вказано, що суди не врахували вчинення позивачем заходів досудового врегулювання спірних правовідносин, шляхом направлення заяви про виплату додаткової грошової винагороди, одразу після заключення договору з адвокатом про надання правничої допомоги.

15. Окрім того, представник позивача послався на правові висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 29 листопада 2024 року у справі № 120/359/24 та від 06 березня 2025 року у справі № 380/13595/24. Верховний Суд у вказаних рішеннях вказав, що проходження особою військової служби, призваною по мобілізації у Збройні Сили України, може бути підставою для поновлення строку звернення до суду з кількох причин, пов`язаних із особливим статусом військовослужбовців та характером їхньої служби. Верховний Суд також зауважив, що застосування строків не може бути суто механічним. Процесуальні норми повинні враховувати фактичні можливості особи для реалізації права на судовий захист, особливо якщо йдеться про військовослужбовців, які виконують службові завдання у складних умовах.

16. Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

IV. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

17. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити таке.

18. Касаційне провадження у справі відкрите з підстави оскарження судового рішення, зазначеного в частині другій статті 328 КАС України (ухвала про повернення позовної заяви), та посилання скаржника на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права.

19. Як уже зазначалося, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивач не усунув недоліки позовної заяви, тому наявні підстави для повернення позову згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 169 КАС України.

20. Верховний Суд вважає такий висновок передчасним з огляду на таке.

21. Заробітна плата в розумінні частини першої статті 94 КЗпП України означає винагороду, яка обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», яка складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

22. Варто зазначити, що норми КАС України передбачають можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

23. Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

24. Водночас у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

25. Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.

26. Так, частиною першою статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

27. Разом із цим, частиною другою статті 233 КЗпП України встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

28. Суд зазначає, що перебування особи на публічній службі, є однією із форм реалізації закріпленого в статті 43 Конституції України права на працю.

29. Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України.

30. У Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.

31. У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другій статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь-яким строком.

32. Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

33. З огляду на те, що вказаним Рішенням Суд надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України, у редакції до змін, внесених у вказану статтю Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, відповідно до якої звернення до суду не обмежувалося будь-яким строком, однак після внесення вказаних змін, у справах про виплату працівнику всіх сум, що належать йому при звільненні, було встановлено тримісячний строк звернення до суду.

34. Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

35. Разом з цим відповідно до пункту першого глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

36. Карантин в Україні, пов`язаний з COVID-19, діяв з 12 березня 2020 року (постанова Уряду від 11 березня 2020 року № 211) та закінчився 30 червня 2023 року (постанова Уряду від 27 червня 2023 року № 651).

37. Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.

38. У справі ж, що розглядається, на момент звернення позивача до суду, а саме 06 січня 2025 року з позовом про нарахування та виплату збільшеної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, зокрема за період з 01 жовтня 2022 року по 31 грудня 2022 року, в Україні діяв карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, а тому відлік тримісячного строку звернення до суду з цим позовом в частині спірних вимог, розпочався 01 липня 2023 року.

39. За змістом частини другої статті 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

40. Наведене свідчить, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову варто обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).

41. Варто зауважити, що у справі, яка розглядається, позивача не було звільнено з військової служби.

42. Таким чином, до спірних правовідносин застосуванню підлягають приписи саме частини першої статті 233 КЗпП України, відповідно до якої (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду з цим позовом) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

43. Водночас Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2025 від 11 грудня 2025 року частину першу статті 233 КЗпП України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

44. Так, Конституційний Суд України виходив з того, що запровадження тримісячного строку для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат обмежує гарантоване право особи на своєчасне одержання винагороди за працю та уможливлює невиконання роботодавцем обов`язку з оплати праці, зокрема у випадках, коли працівник звертатиметься до суду пізніше ніж через три місяці з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Фактично право працівника на одержання винагороди за працю підлягає судовому захисту лише в межах установленого строку звернення до суду, зі спливом якого працівник втрачатиме можливість ефективного та дієвого поновлення своїх прав у спосіб звернення до суду.

45. Якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов`язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються, тоді як дієвість та ефективність способів поновлення права працівника на одержання винагороди за працю, зокрема у спосіб стягнення заборгованості в судовому порядку, зазнає суттєвого обмеження, оскільки не передбачено поновлення пропущеного строку. Працівник може опинитися в невигідному юридичному становищі, коли після спливу встановленого оспорюваними приписами Кодексу тримісячного строку відповідне право не підлягатиме захисту судом, а подальше отримання працівником сум заробітної плати значною мірою залежатиме від бажання роботодавця виплатити заборгованість в позасудовому порядку.

46. Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.

47. Наведене свідчить, що Конституційний Суд України розмежував:

тримісячний строк для звернення звільненого працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат;

тримісячний строк для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

48. Останній передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України, приписи якої Конституційний Суд України визнав неконституційними.

49. Повертаючись до обставин справи, що розглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , тобто позивач звернувся до суду з цим позовом під час дії трудових відносин.

50. Таким чином, оскільки факт припинення військової служби відсутній, права позивача, про захист яких він просить, стосуються триваючих правовідносин, що виключає застосування наслідків пропуску строку звернення до суду, встановленого частиною першою статті 233 КЗпП України.

51. За приписами частин першої та другої статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

52. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

53. Отже, оскільки спірні правовідносини є триваючими, а відповідні обмеження частини першої статті 233 КЗпП України втратили чинність на підставі Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2025 від 11 грудня 2025 року, позивач не пропустив строк звернення до суду з цим позовом.

54. При цьому втрата чинності зазначеними положеннями закону означає, що при вирішенні питання про дотримання строків звернення до суду у триваючих правовідносинах ці обмеження не підлягають застосуванню.

55. Наведене свідчить, що позивач фактично має наразі необмежене у часі право на звернення до суду з позовом про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат з огляду на перебування у трудових відносинах з відповідачем.

56. Таким чином, висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для повернення позовної заяви позивачу, який продовжував проходити військову службу, є передчасним.

57. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

58. Згідно з частиною четвертою статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

59. Оскільки суди попередніх інстанції допустили неправильне застосування норм права, у зв`язку із чим дійшли передчасного висновку про повернення позовної заяви позивачу, оскаржувані судові належить скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

60. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

61. Ураховуючи рішення Вищої ради правосуддя від 21 травня 2026 року № 960/0/15-26, згідно якого змінено з 01 червня 2026 року територіальну підсудність судових справ Луганського окружного адміністративного суду шляхом її передачі до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, справа направляється для продовження розгляду до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Керуючись статтями 345, 353, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 15 січня 2025 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2025 року у справі № 360/27/25 - скасувати.

Справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції - Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.В. Білак

І.В. Желєзний

В.Е. Мацедонська,

Судді Верховного Суду

Інші рішення у справі

ДатаДокументСуд
13.04.2026 Ухвала № 135638178 без тексту Касаційний адміністративний суд Верховного Суду
31.03.2025 Ухвала № 126239942 без тексту Касаційний адміністративний суд Верховного Суду
05.03.2025 Постанова № 125622299 без тексту Перший апеляційний адміністративний суд
05.03.2025 Ухвала № 125622297 без тексту Перший апеляційний адміністративний суд
04.02.2025 Ухвала № 124916840 без тексту Перший апеляційний адміністративний суд
15.01.2025 Ухвала № 124434870 без тексту Луганський окружний адміністративний суд
10.01.2025 Ухвала № 124333695 без тексту Луганський окружний адміністративний суд