Судові рішення

Рішення № 141482756 у справі № 175/21343/25 від 12.11.2026

Рішення від 12.11.2026 у цивільній справі № 175/21343/25 (категорія «Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000)»). Суд: Дніпровський районний суд Дніпропетровської області, суддя Краснокутська Н. С.

Справа№ 175/21343/25
СудДніпровський районний суд Дніпропетровської області
СуддяКраснокутська Н. С.
Форма рішенняРішення
Форма судочинстваЦивільне
КатегоріяСправи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000)
Дата ухвалення12.11.2026
Надійшло до реєстру14.11.2026
Оригіналreyestr.court.gov.ua/Review/141482756

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Менеджер допоможе з першим запуском.

Текст рішення

Справа № 175/21343/25

Провадження № 2/175/4598/25

РІШЕННЯ

Іменем України

"12" листопада 2026 р. с-ще Слобожанське

Дніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Краснокутської Н.С., за участю секретаря судового засідання Коломоєць Т.А., позивача ОСОБА_1 , розглянувши у порядку загального позовного провадження цивільну справу № 175/21343/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпровського районного суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, у якій позивач просить суд: стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації ВПО: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на корить ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) заборгованість за борговою розпискою (договором позики) у розмірі 200000 грн. Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації ВПО: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на корить ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) витрати зі сплати судового збору у розмірі 2000 грн.

В обґрунтуванні позовної заяви зазначено про те, що 05.05.2021 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено договір позики грошових коштів, відповідно до умов якого відповідачу позивач передав 200000 грн, а відповідач зобов`язувався повернути грошові кошти не пізніше 01.01.2024 року, однак відповідач свої зобов`язання не виконав належним чином, тому позивач вимушений був звернутися до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором позики.

На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями дану справу було передано у провадження судді Краснокутської Н.С.

25.12.2025 року Дніпровським районним судом Дніпропетровської області було постановлено ухвалу про відкриття загального позовного провадження та цією ж ухвалою було визначено дату підготовчого судового засідання.

10.08.2026 року Дніпровським районним судом Дніпропетровської області було постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі та цією ж ухвалою було визначено дату судового засідання.

11.09.2026 року до суду надійшла заява разом зі свідоцтвом про шлюб відповідно до якого ОСОБА_3 зареєструвала шлюб та її прізвище після державної реєстрації шлюбу ОСОБА_5 .

Позивач у судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити у повному обсязі.

Відповідач у судове засідання не з`явився, був повідомлений належним чином про дату, час та місце розгляду справи шляхом направлення кореспонденції за адресою проживання та оголошенням на офіційному сайті суду.

Суд, заслухавши позицію позивача, дослідивши докази, дійшов наступного висновку.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено наступні фактичні обставини справи.

Відповідно до розписки від 05.05.2021 року, ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 200000 грн.

Згідно з свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 від 06.06.2026 року, ОСОБА_6 та ОСОБА_3 зареєстровали шлюб, актовий запис про реєстрацію шлюбу № 254, прізвище чоловіка та дружини після реєстрації шлюбу - ОСОБА_5 .

З фотознімків та відеозапису, які було долучено до матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 дійсно написала розписку про отримання грошових коштів та їх отримала, однак не повернула.

Таким чином, відповідач свої зобов`язання щодо повернення коштів не виконав.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Як визначено у ч. 1 і ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За нормами ч. 1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За приписами ч. 1, ч. 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Згідно з ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Стаття 1047 ЦК України передбачає, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника.

Згідно ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно з ч. 3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, висловленої у постанові від 02 липня 2014 року при розгляді цивільної справи №6-79цс14, - відповідно до норм ст. ст. 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.

Отже, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Виходячи зі встановлених обставин та наявних у справі доказів, суд вважає, що розписка відповідача про отримання коштів від позивача, власноручне написання та підписання якої ніким не заперечується, як борговий документ, свідчить про існування між сторонами договірних відносин, а також підтверджує факт укладення договору і засвідчує отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Наявність у позивача оригіналу вказаного боргового документа є належним та допустимим доказом, як факту отримання відповідачем грошових коштів та його волевиявлення повернути борг, так і невиконання відповідачем даного боргового зобов`язання.

З детального аналізу змісту боргової розписки від 05.05.2021 року вбачається, що при її складанні сторонами було дотримано всіх істотних умов, а саме: зазначено дату її складання, прізвища, ім`я і по-батькові сторін, валюту позики, підтвердження укладання договору позики, підпис відповідача.

Станом на день розгляду справи відповідач фактично не повернув позивачеві взяті у позику кошти.

Спір про розрахунок (обчислення) розміру боргу між сторонами у справі відсутній.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно, зокрема, для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо який у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч. 5, 6 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині 1 ст. 82 ЦПК України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтується. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Справа «Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Відповідач не подав суду належних і допустимих доказів на спростування встановлених судом вказаних обставин та позову.

Оскільки відповідач не виконав умови договору у встановлений ним строк наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача в межах позовних вимог суми боргу за договором позики, що становить 200000 грн.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Позивачем при зверненні до суду було сплачено судовий збір у розмірі 2000 грн. 00 коп., а відтак з відповідача на користь позивача необхідно стягнути зазначену суму.

Враховуючи наведені обставини, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню. Необхідно стягнути з відповідача на користь позивача суму боргу за договором позики в сумі 200000 грн., а також кошти у розмірі 2000 грн. 00 коп. у повернення сплаченого судового збору.

Сторони не заявляли про понесення ними будь-яких інших судових витрат.

Справа розглянута в межах заявлених позовних вимог та наданих учасниками справи доказів.

Керуючись ст. 525, 526, 625, 1046-1052, 1054 ЦК України, ст. 4, 5, 10-13, 18, 76-83, 133, 137, 141, 258, 259, 263-265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації ВПО: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на корить ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) заборгованість за борговою розпискою (договором позики) у розмірі 200000 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації ВПО: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на корить ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) витрати зі сплати судового збору у розмірі 2000 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження, а у разі подання апеляційної скарги, якщо рішення не скасовано, після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня прийняття рішення.

Суддя Н.С. Краснокутська

Інші рішення у справі

ДатаДокументСуд
10.08.2026 Ухвала № 138981858 Дніпровський районний суд Дніпропетровської області
10.08.2026 Ухвала № 138857301 Дніпровський районний суд Дніпропетровської області
10.06.2026 Ухвала № 137341901 Дніпровський районний суд Дніпропетровської області
10.06.2026 Ухвала № 137341875 Дніпровський районний суд Дніпропетровської області
25.12.2025 Ухвала № 132927764 без тексту Дніпровський районний суд Дніпропетровської області