Справа № 201/12866/23
Провадження № 6/0203/980/2026
УХВАЛА
09 листопада 2026 року суддя Центрального районного суду міста Дніпра Казак С.Ю., розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс», заінтересовані особи - Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», ОСОБА_1 , приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Григорчук Павло Васильович, Товариство з обмеженою відповідальністю «Кампіс Фінанс», про заміну стягувача у виконавчому провадженні,-
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 19.10.2023 року цивільну справу за вказаною вище заявою було передано за підсудністю до Мар?їнського районного суду Донецької області.
Рішенням Вищої ради правосуддя №96/0/15-25 від 21.01.2025 року підсудність справ Мар?їнського районного суду Донецької області було змінено з 03.02.2025 року шляхом їх передачі до Апостолівського районного суду Дніпропетровської області.
Ухвалою Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 09.09.2026 року справу було передано за підсудністю до Центрального районного суду міста Дніпра.
Статтею 446 ЦПК України встановлено, що процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах, вирішуються судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, якщо інше не визначено цим розділом.
Процесуальні питання, пов`язані з виконанням рішень інших органів (посадових осіб), вирішуються судом за місцем виконання відповідного рішення.
Частинами 1 та 2 ст.24 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.
Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.
Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.
Таким чином, в розумінні ст.24 Закону України «Про виконавче провадження» місцем виконання виконавчого документу є не місцезнаходження приватного виконавця, а місце проживання, перебування, роботи боржника або місцезнаходження його майна.
З поданої ТОВ «Дебт Форс» заяви вбачається, що в останній поставлено питання про заміну стягувача у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса про стягнення боргу з боржника ОСОБА_1 .
Згідно відомостей Єдиного державного демографічного реєстру вбачається, що останній є зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_1 , що відповідно до «Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», затвердженого Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 року №376, відноситься до тимчасово окупованої території.
Тому, зазначена вище адреса не може вважатись місцем проведення виконавчих дій.
Частиною 1 ст.1 Закону України №4924-IX «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», який набрав чинності 22.10.2026 року, встановлено, що:
- місце проживання внутрішньо переміщеної особи - адреса, за якою особа фактично проживає після переміщення з території, на якій виникли обставини, що спричинили її внутрішнє переміщення відповідно до цього Закону, і яку така особа використовує для реалізації своїх прав і свобод;
- покинуте місце проживання внутрішньо переміщеної особи - адреса зареєстрованого або задекларованого місця проживання (перебування) такої особи на момент її внутрішнього переміщення.
Згідно ч.1 ст.6 вказаного вище Закону, облік внутрішньо переміщених осіб здійснюється з метою оцінювання потреб внутрішньо переміщених осіб, ступеня їх задоволення та інтеграції за місцем проживання, а також з метою надання всебічної системної підтримки з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, ефективного планування державної політики та розроблення місцевих програм щодо внутрішнього переміщення.
Взяття на облік та зняття з обліку внутрішньо переміщеної особи є адміністративними актами у розумінні Закону України «Про адміністративну процедуру».
Частиною 2 ст.11 Закону України №4924-IX «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» визначено, що з метою реалізації своїх прав і свобод внутрішньо переміщена особа вважається такою, що постійно проживає в населеному пункті, за адресою проживання в якому її взято на облік як внутрішньо переміщену особу.
Пунктом 4 Розділу VIII ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ Закону України №4924-IX «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» у становлено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, видана до набрання чинності цим Законом, є чинною та не потребує заміни. Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи може бути замінена на витяг з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб за заявою особи. Якщо згідно із законом для реалізації прав і свобод особи вимагається довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, замість такої довідки може бути подано витяг з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб.
Таким чином, Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» є спеціальним законом щодо статусу вказаних осіб, який підлягає застосуванню.
У постанові від 29.07.2019 року у справі №409/2636/17 Верховний Суд вказав на те, що вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, необхідно також враховувати імперативні положення спеціального Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», згідно зі ст.5 якого довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у ст.1 цього Закону.
Передаючи справу за підсудністю Центрального районного суду міста Дніпра, Апостолівський районний суд Дніпропетровської області в свій ухвалі від 09.09.2026 року керувався тим, що боржник ОСОБА_1 згідно інформації з Єдиної інформаційної системи соціальної сфери, взятий на облік як внутрішньо переміщена особа Правобережним УПСЗН (Чечелівський район) та його місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 , що територіально відноситься до юрисдикції Центрального районного суду міста Дніпра.
Згідно інформації з Єдиної інформаційної системи соціальної сфери вбачається, що ОСОБА_1 згідно діючої довідки №1203-5003279929 від 12.05.2024 року дійсно взятий на облік, як внутрішньо переміщена особа, за адресою: АДРЕСА_2 .
Поряд з цим, вказана адреса відноситься до території Чечелівського району та, відповідно, до територіальної підсудності Чечелівського районного суду міста Дніпра.
Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України від 23.02.2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.
Відповідно до п.1 ст.6 Конвенції кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
В постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 року №3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» роз`яснено, що суди мають враховувати, що забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 12.10.1978 року у справі «Zand v.Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у ч.1 ст.6 Конвенції, передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий не маючи юрисдикції судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Недотримання правил територіальної юрисдикції (підсудності) є порушенням процесуального закону, який є підставою для скасування рішення з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю (ч.1 ст.378 ЦПК України).
Таким чином, оскільки справа помилково була направлена за підсудністю до Центральному районному суду міста Дніпра та не підсудна цьому суду, остання з урахуванням вищенаведених обставин та положень законодавства, підлягає передачі за підсудністю 1 ст.446 ЦПК України до Чечелівського районного суду міста Дніпра.
Керуючись ст.ст.258-260,446 ЦПК України, -
УХВАЛИВ:
Цивільну справу за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс», заінтересовані особи - Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», ОСОБА_1 , приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Григорчук Павло Васильович, Товариство з обмеженою відповідальністю «Кампіс Фінанс», про заміну стягувача у виконавчому провадженні, передати на розгляд за підсудністю до Чечелівського районного суду міста Дніпра.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту підписання та може бути оскаржена учасниками справи шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складання.
Суддя С.Ю.Казак