Судові рішення

Рішення № 141483754 у справі № 205/5999/26 від 10.11.2026

Рішення від 10.11.2026 у цивільній справі № 205/5999/26 (категорія «Споживчого кредиту»). Суд: Новокодацький районний суд міста Дніпра, суддя Федотова В. М.

Справа№ 205/5999/26
СудНовокодацький районний суд міста Дніпра
СуддяФедотова В. М.
Форма рішенняРішення
Форма судочинстваЦивільне
КатегоріяСпоживчого кредиту
Дата ухвалення10.11.2026
Надійшло до реєстру14.11.2026
Оригіналreyestr.court.gov.ua/Review/141483754

Сторони-компанії

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Менеджер допоможе з першим запуском.

Текст рішення

Єдиний унікальний номер 205/5999/26

Номер провадження2/205/4317/26

Справа № 205/5999/26

Провадження № 2/205/4317/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року м. Дніпро

Новокодацький районний суд міста Дніпра в складі: головуючого судді Федотової В.М., за участю секретаря судового засідання Волошенко Д.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства «Ідея Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2026 року представник позивача звернувся до Новокодацького районного суду міста Дніпра із вищевказаною позовною заявою.

Позов обґрунтований тим, що 12.08.2021 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 було укладено Генеральний кредитний договір № ГКД-906278.1. Згідно кредитного договору його сторони погодили, що банк зобов`язується відкрити позичальнику відновлювальну кредитну лінію, в межах котрої надавати йому кредити (транші) на споживчі потреби у розмірі та на умовах, визначених цим договором, а позичальник зобов`язується повернути фактично отримані кошти, сплатити проценти за користування ними та інші платежі в порядку, розмірі та в строки, що передбачені договором та діючими тарифами банку. Строк дії кредитної лінії становить 120 місяців з дати її відкриття, строк дії окремого траншу, який надається клієнту в рамках кредитної лінії, становить 60 місяців. За користування траншем позичальник сплачує річну змінювану процентну ставку у розмірі, що визначається як змінна частина ставки, збільшена на маржу банку (15%), що на момент підписання кредитного договору становить 19,5% річних, а також плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно у розмірі 2,5%. 31.01.2022 року в рамках генерального кредитного договору було видано транш за номером № G02.10701.009401865 у розмірі 149 765 грн. Останній платіж відповідачем здійснено 31.10.2025 року. Станом на дату подання позову, відповідач не повернув отриманий транш, у встановлений кредитним договором термін та не сплатив інших платежів за генеральним кредитним договором, у зв`язку з цим заборгованість відповідача станом на 07.01.2026 року складає 384 366,21 грн., яка складається із: суми заборгованості за простроченим боргом у розмірі 136 102,88 грн., суми заборгованості за простроченими процентами у розмірі 93 682,23 грн., суми заборгованості за простроченою платою за обслуговування кредиту у розмірі 154 581,10 грн.

На підставі викладеного представник позивач просив стягнути із відповідача заборгованість за траншем № G02.10701.009401865 від 31.01.2022 року, виданим в рамках генерального кредитного договору від 12.08.2021 року № ГКД-906278.1, та судові витрати по справі.

Ухвалою судді Новокодацького районного суду міста Дніпра від 15.05.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Новокодацького районного суду міста Дніпра від 17.08.2026 року підготовче провадження по справі було закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.

Представник позивача у позовній заяві просив розгляд справи проводити за відсутності представника позивача на підставі наявних матеріалів, проти заочного розгляду справи не заперечував.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, однак конверти повернулися на адресу суду із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», про причини своєї неявки суду не повідомив, правом на подання відзиву не скористався, будь-яких заяв від нього до суду не надходило.

Суд у зв`язку з вищевикладеним зазначає, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

При цьому, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).

Верховний Суд у постанові від 18.03.2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Крім того, як зазначено у постанові Верховного Суду від 10.05.2023 року у справі № 755/17944/18, довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.

Суд, враховуючи ту обставину, що позивачу та відповідачу були створені належні та достатні умови для подання суду відповідних заяв по суті справи, заяв із процесуальних питань та доказів, вважає, що чергове відкладення розгляду справи порушуватиме розумний строк розгляду цивільної справи, у зв`язку із чим суд вважає за необхідне ухвалити відповідне рішення по справі на підставі наявних матеріалів.

На підставі ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд вважає можливим провести заочний розгляд справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, вивчивши матеріали справи, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог за наступних підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 12.08.2021 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 було укладено Генеральний кредитний договір № ГКД-906278.1, який було підписано позичальником особистим підписом.

Відповідно до п. 1.1 кредитного договору, банк зобов`язується відкрити позичальнику відновлювальну кредитну лінію, в рамках якої надавати йому кредиту на споживчі потреби у розмірі та на умовах, визначених цим договором, а позичальник зобов`язується повернути фактично отримані кредитні кошти, сплатити проценти за користування ним та інші платежі в порядку, розмірі та в строки, що передбачені цим договором та діючими тарифами банку, що розміщені на сайті банку. Максимальний ліміт заборгованості за кредитною лінією становить 300 000 грн, включаючи витрати на страхові платежі. Рішення щодо надання кредитних коштів приймається банком за кожним траншем окремо та зобов`язання банку щодо надання траншів в рамках цього договору є відкличними.

Відповідно до п. 1.2. кредитного договору, строк дії договору та кредитної лінії становить 120 місяців з дати відкриття відновлювальної кредитної лінії. Строк дії окремого траншу, який згідно умов договору надається клієнту в рамках кредитної лінії, становить 60 місяців, але не довше строку дії кредитної лінії.

Транші за цим договором надаються у спосіб та відповідно до умов цього договору. Після отримання згоди позичальника на отримання траншу банк не пізніше наступного банківського дня здійснює переказ траншу з позичкового рахунку на банківський поточний рахунок позичальника (п. 1.3.).

У відповідності до п. 1.4. кредитного договору за користування траншем позичальник сплачує річну змінювану процентну ставку в розмірі, що визначається як змінна частина ставки, збільшена на маржу банку (15%), що на момент підписання кредитного договору становить 19,5% річних, а також плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни визначені згідно з актуальним графіком щомісячних платежів в розмірі 2,5% річних від початкової суми кожного траншу, що буде відображена в графіку платежів у конкретному цифровому виразі.

Датою видачі Траншу вважається дата зарахування кредитних коштів на поточний рахунок Позичальника, відкритий у Банку. Позичальник повертає Транш разом з процентами щомісячними внесками включно до дня/числа кожного місяця визначеного як дата сплати згідно з актуальним графіком щомісячних платежів за Траншем (п. 1.11, 1.12 кредитного договору).

Крім того, 12.08.2021 позичальник ОСОБА_1 власноруч підписав паспорт споживчого кредиту Інформація, яка надається споживачу до укладення, в якому містяться істотні умови кредитного договору.

Матеріалами справи підтверджено, що 31.01.2022 року в рамках генерального кредитного договору було видано транш за № G02.10701.009401865 у розмірі 149 765 грн., що підтверджується матеріалами справи.

Отримання грошових коштів відповідачем також підтверджується випискою по рахунку ОСОБА_1 .

Власне волевиявлення на отримання траншу за кредитним договором відповідач висловив шляхом надсилання із власного Абонентського номера телефону СМС-повідомлення на номер НОМЕР_1 , що узгоджується із п. 1.8. кредитного договору, за яким позичальник заявляє про виконання банком в повному обсязі вимог щодо інформування позичальника, встановлених Законом України «Про споживче кредитування», підтверджує своє волевиявлення щодо отримання кредиту та укладає кредитний договір в один із наступних способів, зокрема: шляхом скерування з Абонентського номера телефону, вказаного в Розділі 3 даного Договору НОМЕР_2 ), коду, отриманого за допомогою СМС-повідомлення згідно п.п. 4 п. 1.7., на номер 3553.

Останній платіж (зарахування) відповідачем здійснено 31.10.2025 року, внаслідок чого сума боргу відповідача за траншем № G02.10701.009401865 від 31.01.2022, виданим у рамках вказаного кредитного договору, станом на 07.01.2026 року, становить 384 366,21 грн., яка складається із: суми заборгованості за простроченим боргом у розмірі 136 102,88 грн., суми заборгованості за простроченими процентами у розмірі 93 682,23 грн., суми заборгованості за простроченою платою за обслуговування кредиту у розмірі 154 581,10 грн.

Оскільки відповідач у добровільному порядку свої договірні зобов`язання не виконує, то між сторонами виник спір, який підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

За змістом статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договір. Згідно із статтею 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Правовою формою щодо оформлення відносин сторін є кредитний договір.

Згідно із статтею 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання його сторонами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Статтями 1048, 1049, 1050 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором встановлено обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини, позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому, відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно із ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитор) надає другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Відповідно до п. 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 01 січня 2000 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналогічна за змістом норма закріплена у п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75.

Як вбачається з виписки по рахунку відповідача, останній користувався кредитними коштами, наданими банком, частково сплачував заборгованість за кредитом.

Таким чином, виписка, яка міститься в матеріалах справи є належним доказом заборгованості відповідача за кредитом, що відповідає пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління НБУ від 04 липня 2018 року № 75, та узгоджується з правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18-ц (провадження № 61-9618св19).

У постанові КЦС ВС від 15.01.2025 року № 753/16762/15-ц (61-7242 св 24) викладено правовий висновок про те, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів за конкретним банківським рахунком, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.

Верховним Судом у постанові від 07.06.2023 року по справі № 234/3840/15-ц (провадження № 61-3014св22), наголошено, що заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону, а суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Суд також звертає увагу, що зробивши часткову оплату з метою виконання умов договору, відповідач вчинила конклюдентні дії щодо визнання договору і, відповідно, щодо правомірності вимог позивача за договором про надання кредиту.

Аналогічної позиції притримується Верховний Суд в пункті 76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) зазначено, що: не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами.

Також, в постанові Верховного Суду від 23.12.2020 року по справі № 127/23910/14-ц зазначено, що часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та або суми санкцій є тією дією, яка свідчить про визнання ним боргу.

Відповідно до ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином і у встановлений строк, відповідно до вимог договору та вимог закону.

За загальним правилом, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускаються. У статті 599 ЦК України зазначено, що зобов`язання припиняється його належним виконанням.

Відповідно до змісту ст.ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

Положеннями ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Враховуючи вищевказані положення закону та існуючі обставини справи, суд вважає доведеним факт порушення відповідачем умов кредитного договору та визнає право позивача на стягнення заборгованості в судовому порядку.

Відповідач, всупереч положенням статті 81 ЦПК України, не надав суду жодних доказів, які б спростовували факт існування вказаної заборгованості.

Положеннями ч. 1 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Верховним Судом у постанові від 07.06.2023 року по справі № 234/3840/15-ц (провадження № 61-3014св22), наголошено, що заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону, а суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення із відповідача на користь позивача заборгованості за траншем № G02.10701.009401865 від 31.01.2022 року, виданим в рамках генерального кредитного договору від 12.08.2021 року № ГКД-906278.1, у розмірі 229 785,11 грн., яка складається із: суми заборгованості за простроченим боргом у розмірі 136 102,88 грн., суми заборгованості за простроченими процентами у розмірі 93 682,23 грн.

Разом з тим, щодо вимоги позивача про стягнення із відповідача плати за обслуговування кредиту у розмірі 154 581,10 грн., суд зазначає наступне.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно із частиною 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит, банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Згідно із додатком 1 до Правил про споживчий кредит, загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частини 1 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно із частиною 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому, до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до ч. 5 ст. 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Необхідність внесення плати за додаткові, супутні послуги банку, пов`язані з обслуговуванням кредитної заборгованості в розмірі 2,5 % щомісячно передбачена в п. 1.4.2 Розділу 1 генерального кредитного договору № ГКД-906278.1 від 12.08.2021 року, а також в графіку платежів, а саме в графі «платежі за додаткові та супутні послуги» встановлено розмір комісії за обслуговування кредитної заборгованості в сумі 3 744,13 грн. щомісячно.

Разом з тим, в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту.

Враховуючи те, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні вказаного кредитного договору, то умова генерального договору щодо сплати комісії в розмірі 2,5% щомісячно є нікчемною відповідно до частин 1 та 2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Відтак, позовні вимоги в цій частині не ґрунтуються на вимогах закону, а тому не підлягають задоволенню.

Згідно із ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи зазначені обставини та надані суду докази, а також те, що вимоги позивача в частині стягнення відповідача заборгованості за траншем № G02.10701.009401865 від 31.01.2022 року, виданим в рамках генерального кредитного договору від 12.08.2021 року № ГКД-906278.1, у розмірі 229 785,11 грн., яка складається із: суми заборгованості за простроченим боргом у розмірі 136 102,88 грн., суми заборгованості за простроченими процентами у розмірі 93 682,23 грн., є законними, обґрунтованими, у повному обсязі доведеними з його боку, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в цій частині. В іншій частині у задоволенні позовних вимог слід відмовити через їх необґрунтованість та недоведеність.

Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України приймаючи до уваги часткове задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку про стягнення із відповідача на користь позивача судового збору, пропорційно розміру задоволених позовних, у розмірі 3 446,78 грн. (229 785,11 грн. * 5 765,49 грн. / 384 366,21 грн.).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11, 509, 526, 530, 599, 610, 612, 614, 615, 626, 628, 629, 634, 638, 1048, 1049, 1054 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 76, 80, 81, 141, 259, 263-265, 280, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Акціонерного товариства «Ідея Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити.

Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства «Ідея Банк» (місцезнаходження: м. Львів, вул. Валова, буд 11, код ЄДРПОУ: 19390819) заборгованість за траншем № G02.10701.009401865 від 31.01.2022 року, виданим в рамках генерального кредитного договору № ГКД-906278.1 від 12.08.2021 року, у загальному розмірі 229 785,11 грн. (двісті двадцять дев`ять тисяч сімсот вісімдесят п`ять) гривень 11 копійок, яка складається із: суми заборгованості за простроченим боргом у розмірі 136 102,88 грн., суми заборгованості за простроченими процентами у розмірі 93 682,23 грн.

В іншій частині у задоволенні позовних вимог - відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства «Ідея Банк» (місцезнаходження: м. Львів, вул. Валова, буд 11, код ЄДРПОУ: 19390819) витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 3 446,78 грн. (три тисячі чотириста сорок шість) гривень 78 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивачем може бути подана апеляційна скарга на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Федотова В.М.

Інші рішення у справі

ДатаДокументСуд
17.08.2026 Ухвала № 139143635 Новокодацький районний суд міста Дніпра
15.05.2026 Ухвала № 136624701 без тексту Новокодацький районний суд міста Дніпра

Стежити за судами компанії

Лист на пошту, щойно в реєстрі зʼявиться нове рішення зі стороною ЄДРПОУ 19390819. Одна компанія щотижня безкоштовно, до 50 компаній щоденно на платному тарифі.

Підключити моніторинг