Судові рішення

Ухвала № 141483758 у справі № 205/9885/26 від 04.11.2026

Ухвала від 04.11.2026 у цивільній справі № 205/9885/26 (категорія «Інших фактів»). Суд: Новокодацький районний суд міста Дніпра, суддя Курбанова Н. М.

Справа№ 205/9885/26
СудНовокодацький районний суд міста Дніпра
СуддяКурбанова Н. М.
Форма рішенняУхвала
Форма судочинстваЦивільне
КатегоріяІнших фактів
Дата ухвалення04.11.2026
Надійшло до реєстру14.11.2026
Оригіналreyestr.court.gov.ua/Review/141483758

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Менеджер допоможе з першим запуском.

Текст рішення

Єдиний унікальний номер 205/9885/26

Номер провадження2-о/205/259/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2026 року Новокодацький районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді Курбанової Н. М.

за участю секретаря судового засідання Коваленко Т. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпрі у порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи ОСОБА_2 , Дніпровська міська рада, Державний нотаріальний архів в Дніпропетровській області, про встановлення факту належності на праві приватної власності частини житлового будинку,

ВСТАНОВИВ:

04 серпня 2026 року представник заявника - адвокат Кононенко О. Р., звернулась до суду з вказаною заявою в порядку окремого провадження, в якій просили суд встановити факт належності ОСОБА_1 на праві приватної власності 12/25 частин житлового будинку АДРЕСА_1 .

Вимоги заяви обґрунтовано тим, що на підставі дублікату свідоцтва про право на спадщину від 14.11.1995, виданого Другою дніпропетровською державною конторою, за реєстром № 4-3496 (13/25 частин) та на підставі дублікату договору купівлі-продажу від 14.11.1995, виданого Другою дніпропетровською державною нотаріальною конторою, за реєстром № 4-3497 (12/25 частин), житловий будинок АДРЕСА_1 в цілому належав ОСОБА_1 . Надалі, 12 квітня 1996 року, заявник продав 35/100 частин вказаного житлового будинку з господарськими та побутовими спорудженнями ОСОБА_2 , про що було укладено договір купівлі-продажу від 12.04.1996, посвідченого приватним нотаріусом ДМНО, Гуніною В. І., за реєстром № 1920, отже у власності заявника залишилось 65/100 частин житлового будинку з господарськими та побутовими спорудженнями. Вказане підтверджується листом КП «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» ДМР № 11995 від 05.11.2025 року та листом №7041 від 04.06.2026 року із наданими копіями правовстановлюючих документів. Наразі заявник втратив дублікат договору купівлі-продажу від 14.11.1995, виданого Другою дніпропетровською державною нотаріальною конторою, за реєстром № 4-3497. З метою відновлення вказаного правовстановлюючого документа заявник звернувся до Державного нотаріального архіву в Дніпропетровській області, однак Роз`ясненням № 2248 від 18.12.2025 року йому було повідомлено, що «….В справах Другої дніпропетровської державної нотаріальної контори за 1994 рік, що знаходяться на зберіганні у фондах Державного нотаріального архіву в Дніпропетровській області, справа «Договори відчуження нерухомого майна», зберігається примірник вище вказаного договору купівлі-продажу 12/25 частин жилого будинку, в якому у посвідчувальному написі державного нотаріуса Гуніна О. В. підпис нотаріуса не скріплений печаткою. …примірник договору-купівлі продажу 12/25 частин жилого будинку, що знаходиться на зберіганні у фондах Державного нотаріального архіву в Дніпропетровській області, не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки на документі, що видається нотаріусом, проставляння печатки нотаріуса на документі є обов`язковим реквізитом нотаріально посвідченого документу. У зв`язку з цим, Державний нотаріальний архів в Дніпропетровській області не має законних підстав для видачі дубліката вищевказаного договору». Натомість, вважають, що порушення нотаріусом правил вчинення нотаріальних дій (зокрема непроставлення печатки на документі) не може позбавити учасників правочину набутих прав. Відповідальність за такі помилки лежить виключно на нотаріусі. В реєстраційному посвідченні від 03.04.1996, записаного в реєстрову книгу за № 585 за реєстровим № 17 зазначено, що «35/100 принадлежащих гр. ОСОБА_3 на основании свидетельства о праве на наследство выд Второй Днепропетровской ГНК 22.03.1995 г. р№2-1289 перешла в собственность гр. Паронян ОСОБА_4 » (мовою оригіналу). Тому, належні Заявнику 65/100 частин житлового будинку з господарськими та побутовими спорудженнями складаються з: 17/100 (13/25 (належні на підставі дублікату свідоцтва про право на спадщину від 14.11.1995) - 35/100 = 52/100 - 35/100 = 17/100) - частина житлового будинку з господарськими та побутовими спорудженнями, яка належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину після відчуження 35/100; 12/25 - частина, яка належить ОСОБА_1 на підставі дублікату договору купівлі-продажу від 14.11.1995, виданого Другою дніпропетровською державною нотаріальною конторою, за реєстром № 4-3497, який наразі втрачено. 17/100 + 12/25 = 17/100 + 48/100 = 65/100. Наразі у заявника існує необхідність зареєструвати своє право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, однак у зв`язку із відсутністю правовстановлюючих документів у повному обсязі, він позбавлений такої можливості. Між заявником та заінтересованими особами відсутній будь-який цивільно правовий спір про право власності на нерухоме майно. Отже, оскільки у досудовому порядку заявник не має змоги відновити втрачений правовстановлюючий документ на частину житлового будинку з господарськими та побутовими спорудженнями, тому він вимушений звернутись до суду з заявою про встановлення факту належності йому на праві приватної власності 12/25 частин вказаного житлового будинку.

Ухвалою судді від 06 серпня 2026 року прийнято до розгляду заяву, відкрито провадження у справі за правилами окремого провадження та призначено судове засідання по справі.

Представник заявника - адвокат Кононенко О. Р. подала до суду заяву про розгляд справи без її участі, в якій також зазначила, що вимоги заяви підтримує у повному обсязі та просить суд їх задовольнити.

Заінтересована особа ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась, однак подала до суду заяву про розгляд справи без її участі, в якій також зазначила, що проти задоволення заяви ОСОБА_1 вона не заперечує, спір між нею та заявником відсутній.

Представник заінтересованої особи Дніпровської міської ради - Дика Н. В. подала до суду заяву про розгляд справи без участі представника Дніпровської міської ради та прийняття рішення відповідно до вимог чинного законодавства на підставі наявних у справі матеріалів.

Заінтересована особа Державний нотаріальний архів в Дніпропетровській області в судове засідання явку свого представника не забезпечили, однак до суду надійшов лист за підписом завідувача ДНА у Дніпропетровській області про розгляд справи без участі їх представника.

Дослідивши матеріали справи, суд доходить наступного висновку.

Так, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що державний нотаріус Другої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Грищенко В. І. 14 листопада 1995 року за реєстровим №4-3496, видав дублікат свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого державним нотаріусом Другої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Дундук В. В. 22.03.1995 реєстровий №2-1289.

За змістом вказаного дубліката свідоцтва про право на спадщину за заповітом ОСОБА_1 успадкував 13/25 частин житлового будинку з надвірними побудовами за адресою: АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_5 .

Вказаний дублікат також містить запис «35/100 належних ОСОБА_1 на підставі св (далі будь-який текст відсутній)».

При цьому, примірник копії цього дублікату свідоцтва про право на спадщину за заповітом, що наданий на вимоги адвоката Кононенко О. Р. з матеріалів інвентаризаційної справи за адресою: м. Дніпро, просп. Свободи, б. 158, зі штампом «не підлягає державній реєстрації», тексту «35/100 належних ОСОБА_1 на підставі св» не містить.

Крім того, 14 листопада 1995 року за реєстровим №4-3497 державний нотаріус Другої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Грищенко В. І. видав дублікат договору від 15.07.1994 посвідченого старшим державним нотаріусом Другої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Гуніним О. В., та укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , який діяв по дорученню від імені Виконавчого комітета Ленінської районної Ради народних депутатів міста Дніпропетровська. За змістом вказаного договору ОСОБА_1 придбав у власність 12/25 частин житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно реєстраційного посвідчення від 03.04.1996, записаного в реєстрову книгу за №585 за реєстровим №17, Дніпропетровським міжміським бюро технічної інвентаризації засвідчено, що 13/25 частин житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі дубліката свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 14.11.1995. 35/100 належних ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 22.03.1995 №2-1289 перейшло у власність ОСОБА_2 .

Наявний в матеріалах справи технічний паспорт від 12.04.1996 на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 містить записи на титульному листі у графі «ПІБ власника будинку» - ОСОБА_1 (в цілому) 65/100, ОСОБА_2 35/100.

Згідно листа КП «ДМБТІ» ДМР від 05.11.2025 станом на 31.12.2012 в інвентаризаційній справі за адресою: АДРЕСА_1 містяться відомості про право власності ОСОБА_2 - 35/100 частин на підставі договору купівлі-продажу від 12.04.1996; ОСОБА_1 - 65/100 на підставі дубліката свідоцтва про право на спадщину від 14.11.1995 та на підставі дубліката договору купівлі-продажу від 14.11.1995.

Згідно роз`яснення Державного нотаріального архіву в Дніпропетровській області в справах Другої дніпропетровської державної нотаріальної контори за 1994 рік, що знаходяться на зберіганні у фондах Державного нотаріального архіву в Дніпропетровській області, справа «Договори відчуження нерухомого майна», зберігається примірник договору купівлі-продажу 12/15 частин жилого будинку, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , посвідчений старшим державним нотаріусом Другої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Гуніним О. В. 15.07.1997 по реєстру за №2-4277, в якому у посвідчувальному написі державного нотаріуса Гуніна О. В. підпис нотаріуса не скріплений печаткою. Таким чином, примірник договору купівлі-продажу 12/15 частин жилого будинку, що знаходиться на зберіганні у фондах Державного нотаріального архіву в Дніпропетровській області, не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки на документі, що видається нотаріусом, проставляння печатки нотаріуса на документі є обов`язковим реквізитом нотаріально посвідченого документу. У зв`язку з цим, Державний нотаріальний архів в Дніпропетровській області не має законних підстав для видачі дубліката вищевказаного договору.

Згідно інформаційної довідки № 486774408 від 21.07.2026 відомості про право власності ОСОБА_1 у державному реєстрі речових прав відсутні.

Так, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», пункт 53 рішення ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України»).

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду, яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». У цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що справедливість судового рішення вимагає, аби таке рішення достатньою мірою висвітлювало мотиви, на яких воно ґрунтується. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення й мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Із матеріалів справи відомо, що ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою в порядку окремого провадження, в якій просить встановити факт належності йому на праві приватної власності 12/25 частин житлового будинку.

Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. В іншому випадку між цими особами виникає спір про право.

Підставою звернення ОСОБА_1 до суду із цієї заявою є те, що ним було втрачено дублікат правовстановлюючого документу на 12/25 частин житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , власником яких є заявник, у зв`язку із чим останній позбавлений можливості зареєструвати своє право власності у Державному реєстрі речових прав.

При цьому, заявник фактично просить визнати за ним право власності, набуте раніше на законних підставах.

З урахуванням мотивів заяви у цій справі та її мети, питанням, яке належить дослідити, є визначення порядку захисту порушених прав заявника щодо володіння на праві приватної власності частиною житлового будинків, оригінали правовстановлюючих документів на яку було втрачено.

З огляду на те що йдеться про правовідносини, що стосуються права власності та повноважень власника, цілком очевидно, що закон, який регулює спірні правовідносини, є не процесуальним, а матеріальним.

У статті 392 ЦК України вказано, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Зі змісту статті 392 ЦК України випливає, що вона містить дві диспозиції, за яких власник майна може звернутися з позовом про визнання права власності: 1) якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою; 2) у разі втрати власником документа, який засвідчує право власності.

Велика Палата Верховного Суду вже виснувала, що за змістом статті 392 ЦК України судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його (див. постанови від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 та від 23 червня 2020 року у справі № 909/337/19).

Результат аналізу наведеної норми матеріального права дає підстави для висновку, що особа, яка є власником/володільцем нерухомого майна, набутого раніше на законних підставах, оригінали правовстановлюючих документів на яке було втрачено, має право на захист свого порушеного права в порядку позовного провадження відповідно до статті 392 ЦК України, яка є спеціальною нормою, що регулює спірні правовідносини.

Таким чином, факт, про встановлення якого просить заявник, не підлягає з`ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки є порядок захисту порушеного права, а саме звернення до суду в порядку позовного провадження шляхом подання позовної заяви (стаття 392 ЦК України), а не заяви про встановлення юридичного факту в порядку окремого провадження.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що фактично заявник шляхом звернення до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку окремого провадження, ставить вимоги про визнання за ним права власності на частину спірного житлового приміщення, що суперечить статті 293 ЦПК України.

Отже, за обставин цієї справи питання, яке ставить заявник перед судом, вирішується лише в порядку позовного провадження.

Такий висновок суду також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що викладена у постанові від 02 квітня 2025 року у справі № 201/9106/24.

За змістом ч. 6 ст. 294 ЦПК України якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду. (ч. 4 ст. 315 ЦПК України)

За таких обставин цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи ОСОБА_2 , Дніпровська міська рада, Державний нотаріальний архів в Дніпропетровській області, про встановлення факту належності на праві приватної власності частини житлового будинку, слід залишити без розгляду.

Керуючись ст.ст. 258-261, ч. 4 ст. 315 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Заяву в порядку окремого провадження ОСОБА_1 , заінтересовані особи ОСОБА_2 , Дніпровська міська рада, Державний нотаріальний архів в Дніпропетровській області, про встановлення факту належності на праві приватної власності частини житлового будинку - залишити без розгляду.

Роз`яснити заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 15 днів з дня її проголошення.

Суддя Н. М. Курбанова

Інші рішення у справі

ДатаДокументСуд
06.08.2026 Ухвала № 138876916 Новокодацький районний суд міста Дніпра