Судові рішення

Рішення № 141483769 у справі № 205/6560/26 від 03.11.2026

Рішення від 03.11.2026 у цивільній справі № 205/6560/26 (категорія «Завданої майну фізичних або юридичних осіб»). Суд: Новокодацький районний суд міста Дніпра, суддя Курбанова Н. М.

Справа№ 205/6560/26
СудНовокодацький районний суд міста Дніпра
СуддяКурбанова Н. М.
Форма рішенняРішення
Форма судочинстваЦивільне
КатегоріяЗавданої майну фізичних або юридичних осіб
Дата ухвалення03.11.2026
Надійшло до реєстру14.11.2026
Оригіналreyestr.court.gov.ua/Review/141483769

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Менеджер допоможе з першим запуском.

Текст рішення

Єдиний унікальний номер 205/6560/26

Номер провадження2/205/4611/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2026 року Новокодацький районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді Курбанової Н. М..,

за участю секретаря судового засідання Коваленко Т. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпро в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до держави російська федерація в особі Міністерства юстиції російської федерації про встановлення факту, що має юридичне значення, стягнення матеріальної та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

18 травня 2026 року позивач ОСОБА_1 , через систему «Електронний Суд» звернулась з вказаним позовом, в якому просила суд встановити юридичний факт, що вона є особою, яка постраждали внаслідок незаконної збройної агресії російської федерації проти України, стягнути з держави російська федерація на її користь суму завданих її майну збитків у розмірі 2 611 000 грн., а також моральну шкоду в розмірі 6 000 000 грн.

Заявлені позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач є громадянкою України, народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Маріуполі, Донецької області, на теперішній час вимушено проживає під захистом Федеративної Республіки Німеччини. З 2014 року російська федерація здійснює збройну агресію проти України, тобто вчиняє дії, визначені статтею 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 14 грудня 1974 року, як акт збройної агресії. Згідно заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», текст якої схвалено постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року №337-VIII, збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року з тимчасової окупації Кримського півострову, зокрема, Автономної Республіки Крим і міста Севастополя (перша фаза збройної агресії). Друга фаза збройної агресії російської федерації проти України розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами російської федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (7 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року). Третя фаза збройної агресії російської федерації розпочалася 27 серпня 2014 року масовим вторгненням на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних Сил російської федерації. 24 лютого 2022 року розпочалася та триває ще одна фаза збройної агресії російської федерації проти України - повномасштабне вторгнення Збройних Сил російської федерації на суверенну територію України. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Агресор протягом трьох місяців наносив ракетно-бомбові удари по місту Маріуполю знищуючи людей, будинки, інфраструктуру міста внаслідок чого люди змушені покинути своє місто зокрема з його тимчасовою окупацією та непридатності до життя, про події які відбувалися у місті Маріуполі призвели до нервового зриву, розладу діяльності сердечно-судинної системи, підняття артеріального тиску, підвищення психоемоційного напруження, розладу сну тощо. Внаслідок знищення міста Маріуполя та її домівок і окупацією її міста, вона була змушена вибиратися з окупації і переїхала до міста Вінниця. У подальшому, внаслідок психологічної травми від війни і продовження нанесення ракетно-шахедних налетів збройними силами рф по території України, вона була змушена поїхати до Федеративної Республіки Німеччини де і перебуває під захистом цієї держави за §24 Aufenthaltsgesetz (Закон про перебування). За оновленим наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 23 квітня 2025 року № 748, датою початку тимчасової окупації Маріуполя встановлено 21 травня 2022 року. Це рішення змінило попередню дату (4 березня 2022 року), базуючись на офіційних даних Генштабу ЗСУ про завершення оборони міста та вихід захисників з «Азовсталі». Позивач є власником квартир, що розташовувались за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 78[телефон приховано], а також за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2979188414140. Починаючи з кінця лютого 2022 по березень 2022 (точної дати назвати не може, оскільки вона переховувалась з родиною по підвалах міста Маріуполя) в результаті авіаційного нальоту російської авіації з літака скинуто бомбу на житлові будинки в Лівобережному районі міста Маріуполя, падіння снарядів з РСЗВ, внаслідок чого її квартири зруйновано, що призвело до їх не придатності для проживання (знищення). За даним фактом позивач подала заяву про вчинення кримінального правопорушення до правоохоронних органів. Відомості про подію внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022052770001746 від 21 травня 2022 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України. В даній справі вона має статус потерпілої. Згідно довідки суб`єкта оціночної діяльності від 01.04.2026 про оцінку вартості трикімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 станом на 24.02.2022, вартість складала 1 451 920 гривень, що еквівалентно по курсу НБУ - 49 629, 97 доларів США. Згідно довідки суб`єкта оціночної діяльності від 01.04.2026 про оцінку вартості трикімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_2 , станом на 24.02.2022, вартість складала 1 159 080 гривень, що еквівалентно по курсу НБУ - 39 620 доларів США. Крім того, внаслідок авіанальоту (артилерійського обстрілу) та бомбардування російською авіацією м. Маріуполя, в результаті чого її квартири було зруйновано, позивач зазнала моральної шкоди, яка полягає у значних триваючих душевних стражданнях, що викликані позбавленням звичного ритму життя та налагодженого побуту; неможливістю користуватися належним їй на праві власності житлом та вести повноцінне життя; пристосуванням до нових життєвих умов та відновленням прийнятного для себе рівня життя; пошуком житла та фінансів; перебуванням у пригніченому стані, зниженням життєвого тонусу і погіршення загального самопочуття; ризиком для її життя та здоров`я внаслідок влучання авіабомби (артилерійського обстрілу). Таким чином, наявний факт порушення основоположник прав людини в Україні, через що їй завдано душевний невгамовний біль, безперервні страждання через війну та руйнування і пошкодження майна, завдана відповідачем моральна шкода повинна становити в сумі 6 000 000 гривень, що є справедливою компенсацією з держави-агресора російськоі федерації. Житло позивача було знищене внаслідок обстрілів, що зробило його непридатним для проживання. Вказане житло було єдиним місцем її постійного проживання, з яким були пов`язані її життя, побут, особисті спогади, почуття безпеки та стабільності. Втрата житла спричинила для неї не лише матеріальні збитки, але й надзвичайно тяжкі душевні переживання, які полягають у глибокому емоційному потрясінні від факту знищення місця, яке було її домом та символом особистого простору і безпеки; відчутті втрати коріння, стабільності та життєвої опори; постійному відчутті тривоги, страху та невпевненості у завтрашньому дні; переживанні безпорадності через неможливість захистити своє майно та нормальне життя; втраті особистих речей, які мали для неї значну нематеріальну (сентиментальну) цінність; порушенні звичного способу життя, соціальних зв`язків та побутових умов. Після втрати житла вона була змушена залишити місце свого постійного проживання, що призвело до додаткових психологічних страждань, пов`язаних із вимушеним переселенням, адаптацією до нових умов життя, відсутністю стабільності та відчуттям «викоріненості». Пережиті події призвели до істотного погіршення її психоемоційного стану, що проявляється у хронічному стресі, безсонні та нічних тривожних станах, підвищеній тривожності та дратівливості, пригніченому настрої, апатії, постійному психологічному дискомфорті. Наслідки цих страждань мають тривалий характер і продовжують впливати на її повсякденне життя, можливість працювати, спілкуватися та планувати майбутнє. Визначаючи розмір моральної шкоди у сумі 6 000 000 гривень, позивач виходила з: глибини та тривалості страждань - пережиті події мають надзвичайний характер, пов`язаний із загрозою життю, війною та повною втратою житла; незворотності наслідків - знищене житло та втрачене відчуття безпеки не можуть бути повністю відновлені; інтенсивності психоемоційного-впливу - постійний страх, стрес та психологічні наслідки тривають і після виїзду з окупованої території; порушення базових прав людини - права на житло, безпеку та гідний рівень життя; вимушеного характеру змін у житті - повна зміна умов існування, статус внутрішньо переміщеної особи. З огляду на викладене, позивач вважає, що заявлений розмір компенсації є співмірним із завданими їй моральними стражданнями, відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості і спрямований на хоча б часткове відновлення її психоемоційного стану. Викладені обставини слугували підставою для звернення до суду із даним позовом.

Ухвалою судді від 25 травня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено у справі підготовче засідання.

Ухвалою суду від 08 липня 2026 року закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду по суті.

Сторони в судове засідання не з`явились, про дату час та місце розгляду справи бели повідомлені своєчасно та належним чином, про що є підтвердження в матеріалах справи.

Верховний Суд у Постанові від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 сформулював правові висновки, відповідно до яких в разі застосування деліктного винятку (наявність факту заподіяння шкоди) будь-який спір, що виник на території України в громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема рф, може бути розглянутий і вирішений судом України як належним та повноважним судом. Суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено рф, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії рф, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

Верховний Суд також установив підстави для висновку про те, що, починаючи з 2014 року, немає необхідності в направленні до посольства рф в Україні запитів щодо згоди рф бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв`язку з вчиненням рф збройної агресії проти України й ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й з огляду на розірвання дипломатичних відносин України з рф у зв`язку з повномасштабною збройною агресією.

У зв`язку з неявкою всіх учасників справи, відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Оцінюючи характер процесу, значення справи для сторін, обраний позивачем спосіб захисту, категорію та складність справи, а також враховуючи належне повідомлення відповідача, його неявку до суду, не подання відзиву у встановлений законом строк, суд вважає за можливе ухвалити по справі рішення на підставі наявних доказів.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі письмові докази, встановивши зміст спірних відносин, суд доходить наступних висновків.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є громадянкою України, народилась у місті Маріуполь Донецької області та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 з 21.06.1995, що підтверджується копіями свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 та паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого Орджонікідзевським РВ Маріупольського МУ УМВС України в Донецькій області 23.11.2000.

ОСОБА_1 на підставі договору купівлі продажу квартири від 11 квітня 1995 року належить квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 .

Також, ОСОБА_1 на підставі договору купівлі продажу від 05 липня 2019 року належить квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відомості про право власності позивача на вказане вище нерухоме майно внесено до Державного реєстру речових прав, що підтверджується копіями інформаційної довідки №388868223 від 30.07.2024 та витягу №172793747 від 05.07.2019, відповідно.

Згідно довідок про надання інформаційно-консультаційних послуг суб`єкта оціночної діяльності ТОВ «Всеукраїнський експертно-правовий союз» від 01.04.2026 оціночна вартість квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 станом на 24.02.2022 становить 1 159 080 грн., оціночна вартість квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 станом на 24.02.2022 становить 1 451 920 грн.

Згідно витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 28.05.2022 в провадженні Маріупольського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області перебуває кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №12022052770001746 від 21.05.2022 за фактом вчинення кримінального правопорушення з попередньою правовою кваліфікацією за ч. 1 ст. 438 КК України (2001 року). Відомості про вказане кримінальне правопорушення внесено на підставі заяви ОСОБА_1 від 20.05.2022. Позивач має статус потерпілої у даному кримінальному провадженні.

Зі змісту вказаного витягу вбачається, що 20.05.2022 до ЧЧ Покровського РУП ГУНП в Донецькій області надійшла заява від ОСОБА_2 про те, що на початку березня 2022 року незаконні збройні формування рф, з метою зміни меж території кабо державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, здійснили масові артилерійські обстріли та завдали авіаційних ударів по районах м. Маріуполя. Внаслідок вказаних протиправних дій незаконних збройних формувань було пошкоджено квартиру АДРЕСА_4 та квартиру АДРЕСА_5 , які належать заявниці. Таким чином, ОСОБА_1 спричинено матеріальну шкоду, розмір якої встановлюється.

В матеріалах справи також наявні фото зруйнованих багатоквартирних будинків.

Згідно ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні;3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

З 2014 року російська федерація здійснює збройну агресію проти України, тобто вчиняє дії, визначені статтею 3 Резолюції 3314 (ХХІХ) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 14 грудня 1974 року, як акт збройної агресії.

Відповідно до заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії російської федерації та подолання її наслідків», текст якої схвалено постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року №337-VІІІ, збройна агресія російської федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року з тимчасової окупації Кримського півострову, зокрема, АР Крим і міста Севастополя (перша фаза збройної агресії).

Друга фаза збройної агресії російської федерації проти України розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами російської федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (07 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року).

Третя фаза збройної агресії російської федерації розпочалася 27 серпня 2014 року масовим вторгненням на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів збройних сил російської федерації.

24 лютого 2022 року розпочалася та триває ще одна фаза збройної агресії російської федерації проти України - повномасштабне вторгнення збройних сил російської федерації на суверенну територію України.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан із 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року, дія якого триває до теперішнього часу.

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 року № 376 (у редакції наказів Міністерства розвитку громад та територій № 748 від 23.04.2025 та № 779 від 30.04.2025), Маріупольський район Донецької області та м. Маріуполь Маріупольської міської територіальної громади віднесено до тимчасово окупованої території України з 05.03.2022 та з 20.05.2022, відповідно, по теперішній час.

02 березня 2022 року збройну агресію російської федерації проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від російської федерації негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі, жінок і дітей.

15 березня 2022 року Парламентська Асамблея ухвалила Висновок 300 (2022) щодо наслідків російської агресії проти України, в якому зазначила, що продовжуючи агресивну війну, яку російська федерація веде проти України з 20 лютого 2014 року, станом на 24 лютого 2022 року російська федерація ескалувала свою військову діяльність проти України до безпрецедентного рівня, спричинивши тисячі жертв серед цивільного населення, переміщення мільйонів людей та спустошення країни.

14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами російської федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні», схваленої постановою Верховної Ради України № 2188-IX).

27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії російської федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що російська агресія проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.

Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН.

Звернення позивача до українського суду визнано розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права (див.: постанови Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 (провадження № 61-8291св21), від 18 травня 2022 року у справі № 760/17232/20-ц (провадження № 61-15925св21), від 12 жовтня 2022 року у справі № 463/14365/21 (провадження № 61-4498св22), від 12 жовтня 2022 року у справі № 463/14366/21 (провадження № 61-3713св22).

Позивач, будучи громадянкою України, яка постійно проживала на території м. Маріуполя станом на дату початку повномасштабної збройної агресії, безумовно є особою, яка постраждала внаслідок незаконної збройної агресії рф проти України.

Юридичне підтвердження цього факту матиме певні юридичні наслідки для позивача, зумовлені, зокрема, правом на отримання соціальних пільг та гарантій, відшкодування шкоди, тощо. Встановлення факту постраждалості необхідне для реалізації прав у національному й міжнародному порядку.

Встановлення юридичного факту того, що особа постраждала від війни (отримала травми, втратила майно, перебувала в полоні, вимушено переміщена або втратила близьких), є офіційною правовою підставою для отримання державних виплат, пільг та майбутніх репарацій. Без документального підтвердження причинно-наслідкового зв`язку між шкодою та бойовими діями надання відповідного захисту державою чи міжнародними інституціями неможливе.

Крім того, саме встановлення факту породжує правові наслідки для відшкодування шкоди, оскільки для вирішення питання про відшкодування матеріальної та моральної шкоди необхідним є встановлення наявності вини особи, дії чи бездіяльність якої спричинили таку шкоду. Таким чином, встановлення факту вини є обов`язковою передумовою для покладення на особу обов`язку щодо компенсації спричиненої шкоди.

У даному випадку встановлення вини держави-агресора у спричиненні шкоди є ключовою юридичною передумовою для покладення на неї відповідальності.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦПК України).

Позивач, реалізуючи своє гарантоване законом право на судовий захист, звернулась до суду з позовною вимогою про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії російської федерації проти України. З огляду на те, що для відшкодування матеріальної та моральної шкоди необхідним є встановлення факту її спричинення та вини особи, яка її завдала, суд враховує, що така шкода є прямим наслідком протиправних дій російської федерації як держави-агресора. Вина російської федерації підтверджується міжнародно визнаними актами та неодноразово констатована на рівні міжнародного співтовариства, що створює правові підстави для задоволення позовної вимоги позивача про встановлення факту того, що позивач ОСОБА_1 , є особою, яка постраждала внаслідок незаконної збройної агресії російської федерації проти України.

Відповідно до частини першої статті 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Згідно зі статтею 48 Закону України «Про міжнародне приватне право» до зобов`язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія.

У частині другій статті 2 ЦК України визначено, що учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України).

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України).

Згідно зі статтею 1192 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Зобов`язання про відшкодування шкоди - це правовідношення, на підставі якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі (див.: постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21).

Підставою виникнення зобов`язання з відшкодування шкоди є завдання майнової шкоди іншій особі.

Майнова шкода, як свідчить зміст статті 1166 ЦК України, завдається порушенням належних саме особі особистих немайнових прав та/або майнових прав.

Відповідно до ч. 9 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію.

В силу статті 5 Закону України від 15 квітня 2014 року № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території» Російська Федерація як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення. Відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації держави Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на РФ як на державу, що здійснює окупацію (частини п`ята та дев`ята).

Згідно зі статтею 4 Конвенції про захист цивільного населення під час війни особами, що перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір (див.: постанова Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 953/6561/20 (провадження № 61-922св21).

Судом встановлено, що внаслідок російської військової агресії та тимчасової окупації суверенної території України, позивачу завдано майнової шкоди внаслідок пошкодження належного їй нерухомого майна, зокрема двох квартир.

Належність позивачу вказаного нерухомого майна підтверджено належними та допустимими доказами, пошкодження майна відбулось внаслідок незаконних дій держави-агресора, зокрема, авіа-ударів та артилерійських обстрілів, розмір завданої матеріальної шкоди у загальному розмірі складає 2 611 000 грн., що підтверджується відповідними довідками про оцінку вказаного нерухомого майна.

За таких, обставин, суд доходить висновку, що позовні вимоги в частині стягнення матеріальної шкоди підлягають задоволенню.

Стосовно стягнення моральної шкоди суд зазначає наступне.

У пункті 1619 рішення «Україна та Нідерланди проти росії» від 09 липня 2025 року ЄСПЛ встановив неодноразові порушення статей 2, 3, 4 § 2, 5, 8, 9, 10, 11 та 14, а також статей 1 та 2 Першого Протоколу. Суд також наголосив на руйнуванні верховенства права на територіях, що знаходяться під фактичним контролем російської федерації, та атмосфері страху та залякування як на територіях, що знаходяться під їхнім контролем, так і на територіях, що постраждали від їхніх військових атак.

Завдання моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Відшкодування моральної (немайнової) шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить про те, що ця норма матеріального права поширюється на будь-які цивільно-правові відносини, у яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться у залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (див.: постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 279/1834/22).

Згідно із частиною третьою статті 23 ЦК України якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

За своєю суттю зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації (коли розмір компенсації не визначений законом).

Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду, в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18)).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок між протиправною поведінкою та її результатом, а відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою (див.: постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20, постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого.

Під час визначення компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).

Верховний Суд сформував висновок щодо обмеження судового імунітету рф у справах про відшкодування шкоди, завданої державою-агресором, відповідно до якого для обмеження судового імунітету іноземної держави внаслідок завдання фізичної шкоди особі або збитків майну у міжнародному праві кодифікованою підставою є «деліктний виняток» (англ, «tort exception»). Умовами, необхідними для застосування «деліктного винятку», є: 1) принцип територіальності: місце дії/бездіяльності має бути на території держави суду; 2) присутність автора дії/ бездіяльності на території держави суду в момент вчинення дії/бездіяльності (агента чи посадової особи іноземної держави); 3) дія/ бездіяльність ймовірно може бути привласнена державі; 4) відповідальність за дії/бездіяльність передбачена положеннями законодавства держави суду; 5) завдання смерті, фізичної шкоди особі, збитків майну чи його втрата; 6) причинно-наслідковий зв`язок між діями/бездіяльністю і завданням смерті, фізичної шкоди особі або збитків майну чи його втратою (постанови Верховного Суду від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19, від 18 травня 2022 року у справі №428/11673/19, від 18 травня 2022 року у справі № 760/17232/20-ц).

Російська федерація, порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум (пункти 1, 2), Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі 01 серпня 1975 року, договори, укладені між Україною та росією, в тому числі про українсько-російський державний кордон, вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, а тому є, відповідно до прийнятих Україною нормативних актів, державою агресором, що, в свою чергу, свідчить про відсутність у неї судового імунітету.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, зазнала моральних страждань, втрати душевного спокою, відчуття невпевненості й незахищеності, втратила належне їй майно, була вимушена залишити місце свого постійного проживання, що свідчить про наявність обставин, які характеризують її як особу, постраждалу внаслідок незаконної агресії.

Дії російської федерації, як відповідача, у виді збройної агресії дійсно спричинили моральну шкоду позивачу, як мешканцю міста Маріуполя, а тому така шкода має бути стягнута у судовому порядку.

Обґрунтовуючи розмір завданої шкоди позивач посилалась одночасно як на втрату нерухомого майна через тимчасову окупацію м. Маріуполя та фактичне його знищення, так і на безпосередньо спричинення такої шкоди веденням бойових дій на території міста Маріуполя, мешканцем якого вона була до збройної агресії росії проти України.

Сама по собі збройна агресія російської федерації, наслідком якої є, у тому числі, ведення бойових дій на території міста Маріуполя, де проживала позивач, безумовно, спричинила їй моральну шкоду.

Суд звертає увагу на те, що військова агресія та окупація російською федерацією території України є не тільки порушенням суверенітету й територіальної цілісності України, але й порушенням основоположних принципів і норм міжнародного права (статті 2 Статуту Організації Об`єднаних Націй), оскільки внаслідок здійснення збройної агресії проти України російська федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, вчинила акт неповаги до суверенітету та територіальної цілісності іншої держави, то вона не має підстав посилатися на імунітет для уникнення відповідальності за заподіяні збитки позивачу (зазначений висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 12 травня 2022 року у справі №635/6172/17).

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, роз`яснення п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого, розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість отриманого захворювання, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, конкретних обставин по справі, характер моральних страждань і наслідків, що наступили.

В даному випадку визначаючи розмір моральної шкоди, суд враховує характер і тривалість моральних страждань позивача, істотність вимушених змін у її житті, наслідки, що наступили, та їх невідворотність.

Суд погоджується з доводами позивача про те, що вона, як мешканка м. Маріуполя, під час військової агресії рф зазнала великих моральних страждань, оскільки знаходилась у великій небезпеці через постійні бомбардування міста авіацією та всіма можливими видами озброєння, а відсутність світла, тепла, їжі, медичної допомоги, зв`язку несли загрозу здоров`ю та життю позивача. Безпорадності вказаного стану добавили і відсутність «зелених» коридорів для евакуації та можливість покинути місто, яке було заблоковано. Пережиті стресові ситуації значно вплинули на фізичний та психічний стан здоров`я позивача, та її моральні страждання продовжують існувати і на теперішній час.

Отже, враховуючи характер та обсяг завданих позивачу моральних страждань, істотних порушень її конституційних прав, умисного характеру дій російської федерації, суд вважає достатнім та справедливим розмір компенсації за заподіяну її моральну шкоду у розмірі 3 000 000 грн.

Підсумовуючи вищевикладене, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та вважає за необхідне встановити факт того, що позивач є особою, яка постраждала внаслідок незаконної збройної агресії рф проти України та стягнути з відповідача на користь позивача 2 611 000 грн. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 3 000 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до ч.ч. 1, 6 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Згідно з п. 22 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах за позовами до держави-агресора російської федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Таким чином, враховуючи, що позивач звільнена від сплати судового збору, суму судового збору слід стягнути з відповідача в дохід держави в розмірі 16 640 грн.

Керуючись ст.ст. 81, 82 141, 259, 263, 264, 265 ЦПК України

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про встановлення факту, що має юридичне значення, стягнення матеріальної та моральної шкоди - задовольнити частково.

Встановити юридичний факт, що громадянка України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є особою, яка постраждала внаслідок незаконної збройної агресії російської федерації проти України.

Стягнути з держави російська федерація в особі Міністерства юстиції російської федерації матеріальну шкоду у розмірі 2 611 000 (два мільйони шістсот одинадцять тисяч) гривень, а також моральну шкоду у розмірі 3 000 000 (три мільйони) гривень, а всього стягнути 5 611 000 (п`ять мільйонів шістсот одинадцять тисяч) гривень.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з держави російська федерація в особі Міністерства юстиції російської федерації на користь держави судовий збір у розмірі 16 640 (шістнадцять тисяч шістсот сорок) гривень.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.

Учасник справи якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ,

Відповідач: російська федерація в особі Міністерства юстиції російської федерації, адреса: 119991, російська федерація, м. Москва, вул. Житня, б. 14.

Суддя: Н. М. Курбанова

Інші рішення у справі

ДатаДокументСуд
08.07.2026 Ухвала № 138216411 Новокодацький районний суд міста Дніпра
25.05.2026 Ухвала № 137167991 без тексту Новокодацький районний суд міста Дніпра