Судові рішення

Рішення № 141484475 у справі № 194/1980/25 від 12.11.2026

Рішення від 12.11.2026 у цивільній справі № 194/1980/25 (категорія «Купівлі-продажу»). Суд: Тернівський міський суд Дніпропетровської області, суддя Соколова Ю. І.

Справа№ 194/1980/25
СудТернівський міський суд Дніпропетровської області
СуддяСоколова Ю. І.
Форма рішенняРішення
Форма судочинстваЦивільне
КатегоріяКупівлі-продажу
Дата ухвалення12.11.2026
Надійшло до реєстру14.11.2026
Оригіналreyestr.court.gov.ua/Review/141484475

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Менеджер допоможе з першим запуском.

Текст рішення

Справа № 194/1980/25

Номер провадження 2/194/442/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 листопада 2026 року Тернівський міський суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Соколової Ю.І.,

за участю секретаря судового засідання Григор`євої А.Є.,

представника позивача - адвоката Голіциної Г.Д.,

представника відповідача - адвоката Букура М.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним, поділ спільного сумісного майна подружжя шляхом визнання права власності на ідеальну 12 частку квартири та стягнення компенсації вартості 12 частки автомобіля,-

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернулася до суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнених в ході розгляду справи вимог, просить визнати дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, укладений між ОСОБА_3 , який діяв я Продавець з однієї сторони та ОСОБА_2 , який діяв як Покупець з іншої сторони про наступне: Продавець продав, а Покупець купив трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 68.6 кв.м., житловою площею 42.1 кв.м., зареєстрований 21 вересня 2001 року на Павлоградській товарній біржі за № 09/07-НДТ. Визнати за ОСОБА_1 право власності на 12 частку квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 68.6 кв.м., житловою площею 42.1 кв.м. Поділити між нею та її колишним чоловіком автомобіль марки VOLKSWAGEN TOUREG, державний номерний знак НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер (VIN): НОМЕР_2 , стягнувши з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача компенсацію вартості 12 частки вказаного автомобіля у розмірі 300 000 (триста тисяч)грн.00 коп.

Стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача понесені судові витрати в загальному розмірі 7901,50 грн., які складаються з: 2 874 грн. сплаченого судового збору за вимогу про визнання права власності на 12 частку спірної квартири; 2827,50 грн. - за вимогу про стягнення з відповідача на її користь компенсації вартості 12 частки спірного автомобіля; витрати по оцінці майна: за визначення ринкової вартості спірної квартири-1000 грн.; оцінки вартості автомобіля -1200 грн. Витрати щодо сплаченого судового збору в розмірі 1211,50грн. за вимогу про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним залишити за нею.

В обгрунтування позовних вимог посилається на те, що з відповідачем ОСОБА_2 позивач перебувала у шлюбі, зареєстрованому 14 серпня 1992 року відділом реєстрації актів цивільного стану Тернівського міського управління юстиції Дніпропетровської області, про що зроблено відповідний актовий запис за № 156. 18 вересня 2025 року рішенням Тернівського міського суду Дніпропетровської області по справі №194/873/25 шлюб розірвано, і після розірвання шлюбу їй залишено дошлюбне прізвище « ОСОБА_4 ». За час перебування у шлюбі вони з відповідачем, 21 вересня 2001 року за сумісні кошти, на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна придбали квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 . В подальшому дана квартира була зареєстрована в БТІ м.Тернівка. На момент укладання договору купівлі-продажу нерухомого майна на біржі в 2001 році, згідно ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» він не підлягав нотаріальному посвідченню. В той же час, враховуючи, що договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 нотаріально не був посвідчений, він є недійсним, і при поділі майна подружжя, вона вимушена звернутися до суду з вимогою про визнання укладеного договору купівлі-продажу квартири дійсним.

Так як спірна квартира придбавалася у шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 , ними, як покупцями квартири та ОСОБА_3 , як продавцем квартири, повністю виконано умови угоди, так як вони з відповідачем ОСОБА_2 заплатили продавцеві вартість квартири, а ОСОБА_3 передав цю квартиру, яку в подальшому було зареєстровано на ім`я відповідача ОСОБА_2 в КП «Тернівське бюро технічної інвентаризації».

Де в теперішній час знаходиться продавець ОСОБА_3 їй не відомо, але так як він виконав усі вимоги договору купівлі-продажу квартири, вони з відповідачем ОСОБА_2 фактично володіють цим об`єктом нерухомості з 2001 року, там же зареєстровано їх постійне місце проживання, договір купівлі-продажу квартири не визнавався недійсним і спору між ними немає.

Крім того, під час шлюбу, ОСОБА_2 06 жовтня 2021 року був придбаний автомобіль VOLKSWAGEN TOUAREG, державний номерний знак НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер (VIN): НОМЕР_2 , який зареєстрований на відповідача ОСОБА_2 . Згідно висновку про незалежну оцінку вартості транспортного засобу, ринкова вартість автомобіля VOLKSWAGEN TOUAREG, 2012р. випуску становить 565 494 грн. Згодом, при розгляді цієї справи судом, їй стало відомо, зокрема, з поданої декларації ОСОБА_5 , про те, що її чоловіком 07 червня 2025 року відчуджений не в інтересах родини, без її згоди, одноособово, автомобіль на користь ОСОБА_5 за договором купівлі-продажу.

Відповідно до щорічної декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування - ОСОБА_5 за 2025 рік, яка подана 31 березня 2026 року (тобто після постановлення ухвали суду про закінчення підготовчого засідання від 04 березня 2026 року) вартість набуття нею автомобіля VOLKSWAGEN TOUAREG, 2012р, який вона придбала 07 червня 2025 року становить 600 000 грн. Виходячи з зазначеного, вона має право на 12 частку спірного автомобіля, вартість якої становить 600 000 : 2 = 300 000 грн., що і є ціною позову в частині визнання права власності на 12 частку автомобіля та стягнення компенсації його вартості на користь позивача.

У відзиві на позовну заяву, представник відповідача посилається на те, що дійсно, між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 від 21.09.2001 року, який було зареєстровано на Павлоградській товарній біржі за №07/07-НДТ на ім`я Відповідача-1. Проте, позивач, заяляючи вимогу про визнання договору дійсним, не є стороною договору, набувачем за договором, учасником відповідного зобов`язання, а тому вона не має процесуального інтересу саме у площині дійсності правочину як цивільно-правової угоди між продавцем та покупцем. Отже, вимога заявлена неналежним суб`єктом. В матеріалах справи відсутні докази ухилення продавця від виконання зобов`язання, докази відмови продавця від виконання зобов`язання та докази заперечення правочину. Сам факт невідомого місцезнаходження продавця не є доказом ухилення в розумінні закону. Отже, підстави для застосування ст. 220 ЦК України відсутні. Суд, у свою чергу, не уповноважений підтверджувати правочини за відсутності спору: розгляд такої вимоги фактично перетворює суд на орган, що посвідчує безконфліктні правовідносини, що не відповідає природі позовного провадження. Оскільки спір про право між сторонами договору відсутній, Позивачка не є стороною правочину та доказів ухилення продавця від виконань зобов`язання не подано, вимога про визнання договору купівлі-продажу дійсним не підлягає розгляду судом, а провадження в цій частині вимог підлягає закриттю.

Також у відзиві посилається на те, що суб`єктом оціночної діяльності ОСОБА_6 - на замовлення ОСОБА_1 - складено висновок про вартість нерухомого майна - квартири АДРЕСА_3 . Проте, вказаний висновок не відповідає вимогам чинного законодавства, встановленим ст.102 ЦПК України. Отже, Позивачкою не долучено до матеріалів справи належних та допустимих доказів, які б підтверджували вартість нерухомого майна, яке підлягає поділу. За відсутності належного та допустимого доказу вартості майна суд позбавлений можливості об`єктивно встановити ціну спірного об`єкта, а отже вимога про поділ нерухомого майна не підлягає задоволенню.

Щодо поділу рухомого майна - транспортного засобу Volkswagen Touareg. Автомобіль, зазначений Позивачкою у позовній заяві як об`єкт спільного сумісного майна подружжя, станом на момент звернення до суду не перебуває у власності Відповідача-1 - ОСОБА_2 . Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 від 07.06.2025 року, власницею автомобіля, право приватної власності на зазначений транспортний засіб належить ОСОБА_5 .

Таким чином, на момент подання позову Відповідач-1 не є власником спірного автомобіля та не володіє ним. Автомобіль був відчужений 07 червня 2025 року, тобто в період шлюбу; у свою чергу, шлюб між сторонами розірвано 18 вересня 2025 року на підставі рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області.

Отже вбачається, що відчуження транспортного засобу відбулося під час шлюбу і Позивачка була обізнана про продаж транспортного засобу; отримані від реалізації кошти були використані за взаємною згодою сторін та фактично розподілені між подружжям у період шлюбу. Фактично спір щодо автомобіля був врегульований сторонами ще під час існування шлюбу. Тобто, автомобіль не входить до складу майна, що підлягає поділу у даній справі, оскільки: транспортний засіб був відчужений у період шлюбу; відчуження здійснено за взаємною згодою подружжя; грошові кошти, отримані від реалізації автомобіля, були фактично розподілені між сторонами у період шлюбу.

Таким чином, спірний автомобіль припинив своє існування як об`єкт спільної сумісноївласності ще під час шлюбу.

На особливу увагу заслуговує також і той факт, що автомобіль було відчужено подружжям навіть до подання позовної заяви про поділ майна: як вбачається із позову, останній підписаний 09 грудня 2025 року, в той час як автомобіль булореалізовано ще у червні 2025-го року.

Крім того, Оцінювачем неправильно зазначено модель транспортного засобу, що досліджується, а саме Volkswagen Toureg, в той час як правильна назва моделі автомобіля Touareg. При цьому слід наголосити на тому, що це не є опискою чи технічною помилкою Оцінювача, оскільки Оцінювачем систематично застосовується назва моделі Toureg замість вірного Touareg. Невірне зазначення моделі транспортного засобу ставить під сумнів належнуідентифікацію об`єкта оцінки та, відповідно, достовірність проведених розрахунків.

Також зазначає, що позов подано від імені особи з одним прізвищем, тоді як документи, що посвідчують особу, підтверджують інше прізвище.

За таких обставин, представник відповідача просить закрити провадження у справі щодо вимоги позивача про визнання дійсним договору купівлі-продажу спірної квартири, в іншій частині позову - відмовити повністю та стягнути з позивача на користь відповідача понесені ним витрати на правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн. В пізніше поданій заяві від 02.11.2026 просив вирішити питання щодо розподілу судових витрат після ухвалення рішення.

У відповіді на відзив представник позивача, зокрема, зазначає, що нормами права, які діяли на час виникнення спірних відносин, передбачено презумпцію віднесенняпридбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільноїсумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортнийзасіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.

Також, спірний договір купівлі-продажу квартири укладено відповідно до ст. 15 Закону України «Про товарнубіржу» (ред. 1991 року), який не вимагав нотаріального посвідчення для біржовихугод. Угода виконана повністю, сторонами передано майно та кошти, тому підлягаєвизнанню дійсною за ст. 220 ЦК України (аналогічно ст. 47 ЦК УРСР 1963 року). Місцезнаходження Відповідача-2 - ОСОБА_3 невідоме, але відсутність спору з його боку не перешкоджає визнанню договору дійсним.

Щодо спірного автомобіля, транспортний засіб VOLKSWAGEN TOUAREG (д.н.з. НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 ) придбано 06 жовтня 2021 року під час шлюбу за спільні кошти, тому є спільною сумісною власністю (ст. 60, 61 СК України). Згідно інформації з Судової влади України про стан розгляду справ з позовноюзаявою про розірвання шлюбу позивач звернулася до Тернівського міського суду Дніпропетровської області 06 червня 2025 року. Дізнавшись про це, відповідач ОСОБА_2 наступного дня, 07 червня 2025 року оформлює договір купівлі-продажу автомобіля VOLKSWAGEN TOUAREG на ОСОБА_5 не через Сервісний центр (кол.МРЕО), а через електронні сервіси та зовнішні ресурси, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєструМіністерства внутрішніх справ стосовно зареєстрованих транспортних засобів, та копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.

Крім того, відповідно до рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 18 вересня 2025 року про розірвання шлюбу, судом встановлено, що шлюбні відсносини між сторонами припинені, спільного господарства не ведуть, мешкають окремо. Таким чином, судом встановлено, а відповідачем ОСОБА_2 визнано, що на момент звернення до суду з позовом про розірвання шлюбу позивачем ОСОБА_7 сторони спільного господарства не вели та мешкали окремо. Зазначені обставини підтверджують те, що дізнавшись, що позивачка звернулася до суду з позовом про розірвання шлюбу, відповідач ОСОБА_2 наступного дня перереєстрував автомобіль на ОСОБА_5 без згоди позивачки та не в інтересах сімї, оскільки як встановлено судовим рішенням, сторони вже разом не проживали та спільного господарства не вели.

Щодо прізвища позивача, її представник посилається на те, що рішенням Тернівського міського суду Дніпропетровської областіпро розірвання шлюбу від 18 вересня 2025 року прізвище ОСОБА_7 було змінено на дошлюбне " ОСОБА_4 ". Вказане рішення суду набрало законної сили 21 жовтня 2025 року. На час звернення до суду з даним позовом 09 листопада 2025 року позивачка не встигла замінити свій паспорт, і тому було долучено до матеріалів копію її старого паспорту.

У зв`язку з чим, просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

У запереченнях на відповідь на відзив представник відповідача зазначає, що сам по собі факт придбання майна під час шлюбу не є безумовною підставою для задоволення позову, оскільки позивачкою не доведено факту внесення нею коштів на придбання квартири; не надано належних та допустимих доказів джерелапоходження коштів; не встановлено обставин фактичного виконання сторонами спірного договору у спосіб, який би дозволяв застосувати положення ст.220 ЦК України. Крім того, позивачка фактично просить суд легалізувати правочин, який не був належним чином оформлений, що суперечить принципу правової визначеностіцивільного обороту.

Крім того, у матеріалах справи відсутні належні докази того, що автомобіль був придбаний саме за спільні кошти подружжя, того, що відчуження транспортного засобу здійснювалося всупереч інтересам сім`ї та того, що позивачка не знала та не могла знати про відчуження транспортного засобу. Також позивачка не надала доказів, що отримані від продажу кошти не були використані на потреби сім`ї. А сам факт визнання позовних вимог про розірвання шлюбу не свідчить про повне визнання Відповідачем фактичних обставин, зазначених у позові.

В судові засідання належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, другий відповідач ОСОБА_3 неодноразово не з`являвся, відзив на позов не подав.

Таким чином, суд дійшов висновку про розгляд справи за його відсутності.

В судовому засіданні представник позивача - адвокат Голіцина Г.Д, просила позовні вимоги задовольнити повністю, визнати дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна укладений між ОСОБА_3 , який діяв як Продавець з однієї сторони та ОСОБА_2 , який діяв як Покупець з іншої сторони про наступне: Продавець продав, а Покупець купив трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 68.6 кв.м., житловою площею 42.1 кв.м., зареєстрований 21 вересня 2001 року на Павлоградській товарній біржі за № 09/07-НДТ.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 12 частку квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 68.6 кв.м., житловою площею 42.1 кв.м.

Стягнути на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 компенсацію вартості 12 частки автомобіля VOLKSWAGEN TOUREG, державний номерний знак НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер (VIN): НОМЕР_2 , який відповідач продав не в інтересах сімї у розмірі 300000,00 грн.

Стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача понесені судові витрати: 2 874 грн. сплаченого судового збору за вимогу про визнання права власності на 1/2 частку спірної квартири; 2827,50 грн., - за вимогу про стягнення компенсації вартості 12 частки спірного автомобіля; витрати по оцінці майна: за визначення ринкової вартості спірної квартири - 1000 грн.; оцінки вартості автомобіля - 1200 грн. Витрати щодо сплаченого судового збору в розмірі 1211,50 грн. за вимогу про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним - залишити за позивачем. В стягненні з позивача на користь відповідача понесені ним витрати з правничої допомоги у розмірі 15000,00 грн. відмовити повністю.

В судовому засіданні представник відповідача - адвокат Букур М.Є. просив в задоволенні позовних вимог про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним, поділ спільного сумісного майна подружжя шляхом визнання права власності на 12 частку квартири та стягнення з відповідача грошової компенсації вартості 12 частки автомобіля у розмірі 282747 грн. - відмовити повністю.

В судовому засіданні 05.11.2026 закінчений розгляд цивільної справи та суд ухвалив перейти до стадії ухвалення судового рішення, проголошення якого відкладено на 12.11.2026 на 14.00 год.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Як убачається з матеріалів справи, що14 серпня 1992 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб у Відділі реєстрації актів цивільного стану Тернівського міського управління юстиції Дніпропетровської області, актовий запис 156, про що свідчить копія свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 (а.с. 10).

Рішенням Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 18 вересня 2025 року по справі № 194/873/25 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано (а.с. 11).

Під час шлюбу сторони придбали таке майно: квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 68.6 кв.м., житловою площею 42.1 кв.м., згідно з договором купівлі-продажу нерухомого майна від 21 вересня 2001 року (а.с. 12-19); автомобіль VOLKSWAGEN TOUREG, державний номерний знак НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер (VIN): НОМЕР_2 , про що свідчить свідоцтво про реєстрацію транпортного засобу від 06 жовтня 2021 (а.с. 21-22).

Згідно з висновком зі звіту про незалежну вартість оцінки майна трикімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , зробленого на замовлення ОСОБА_1 оцінювачем ПП СОД Комаровою Н.А. (сертифікат субєкта оціночної вартості ФДМУ №120/2023 від 23.02.2023), величина ринкової вартості квартири складає 574716,00 грн. (а.с. 22-31).

Відповідно до висновку про незалежну оцінку вартості транспортного засобу № 3102 від 14 жовтня 2025 року, зробленого на замовлення ОСОБА_1 суб`єктом оціночної діяльності - ПП ОСОБА_6 , ринкова вартість автомобіля VOLKSWAGEN TOUREG, 2012 року випуску - 565494 грн. (а.с. а.с. 32-45).

Надаючи спірним правовідносин правову кваліфікацію, суд зазначає наступне.

Щодо позовної вимоги про визнання дійсним договору купівлі продажу спірної квартири.

Судом встановлено, що згідно з договором купівлі-продажу квартири від 21 вересня 2001 року, посвідченого Павлоградською товарною Біржеюреєстраційний номер №09/07-НДТ, Другий Відповідач ОСОБА_3 (Продавець) та Перший Відповідач ОСОБА_2 уклали цей договір про наступне: Продавець продав, а Покупець купив трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 68,6 кв.м, житловою площею 42,1 кв.м. Характеристика нерухомого майна згідно з довідкою - характеристикою БТІ м. Тернівка за № 1669 від 18.09.2001.

Згідно п.9 цього договору, договір підлягає реєстрації в бюро технічної інвентаризації м.Тернівка відповідно до ст.227 Цивільного кодексу України.

У зазначеному договорі також вказано, що відповідно до ст.15 Закону України «Про товарну біржу» від 10.12.1991 р. даний договір зареєстрований на Павлоградській Товарній біржі та не підлягає нотаріальному посвідченню.

Вказаний договір має підписи сторін договору та уповноважених на посвідчення правочинів осіб Павлоградської товарної біржі.

На вказаному договорі міститься реєстраційний напис про те, що квартира зареєстрована у в «Тернівське бюро технічної інвентаризації» на праві приватної власності за ОСОБА_2 та записана за реєстровим номером 47-173/3291, дата реєстрації 21 вересня 2001 року (а.с. 12).

В матеріалах справи наявна довідка-характеристика на нерухоме майно, видана ОСОБА_2 , 05.05.2023 (а.с. 13).

Також в матеріалах справи наявна копія технічного паспорта на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 68,6 кв.м , житловою площею 42,1 кв.м., в графі замовник якого вказано: ОСОБА_2 .

Частиною 1 ст.15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленого цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до ч.1 ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної ії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з п. 4 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України 2003 року, що набрав чинності 01 січня 2004 року, цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Приймаючи до уваги що договір купівлі-продажу укладений та зареєстрований на товарній біржі у вересні 2001 року, то суд застосовує положення Цивільного кодексу Української РСР 1963 року (далі - ЦК УРСР 1963 року), Закон України «Про власність», Закон України «Про товарну біржу», які були чинні на момент виникнення спірних правовідносин.

Так, відповідно до ст. 49 Закону України «Про власність», чинного на час виникнення спірних правовідносин, володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом.

Згідно із ст.1 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), товарна біржа є організацією, що об`єднує юридичних і фізичних осіб, які здійснюють виробничу і комерційну діяльність, і має за мету надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозицій на товари, вивчення, упорядкування і полегшення товарообігу і пов`язаних з ним торгівельних операцій.

Статтею 2 Закону України «Про товарну біржу» встановлено, що основними принципами діяльності товарної біржі є рівноправність учасників біржових торгів, застосування вільних (ринкових) цін, публічність проведення біржовихторгів.

На товарних біржах здійснюються біржові операції, які повинні відповідати сукупності вимог, установленихст. 15 Закону України «Про товарну біржу», згідно з якою угода вважається укладеною на біржі: якщо вона являє собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі; якщо її учасниками є члени біржі; якщо вона подана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня.

Набуття права власності це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певніоб`єкти.

Згідно із ст. 41 ЦК УРСР 1963 року (тут і надалі, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків.

Відповідно до ст.42 ЦК УРСР 1963 року угоди можуть укладатися усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній).

У той же час згідно зі ст. 47 ЦК УРСР 1963 року нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди.

За змістом ст.ст. 128, 153 ЦК УРСР 1963 року право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Договір вважаєтьсяукладеним, коли між сторонами в повній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, яківизнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст.224 ЦК УРСР 1963 року за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупецьзобов`язуєтьсяприйняти майно та сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 227 ЦК УРСР 1963 рокупередбачалася обов`язкова нотаріальна форма договору купівлі-продажу житлового будинку (квартири) і його реєстрація органами місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню.

З підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними тількиті угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню, зокрема договори довічного утримання, застави, купівлі-продажу, в тому числі при придбанні на біржових торгах, міни або дарування жилого будинку (квартири) чийого (її) частини (див. постанову Верховного Суду від 25 березня 2024 року у справі № 336/6023/20 (провадження № 61-11523сво23)).

У ЦК УРСР 1963 року не передбачалося конструкції нікчемності правочину чи договору. Правочинчи договір, які вчинялися під час чинності ЦК УРСР 1963 року, могли бути визнанні недійсними на підставі рішення суду. На рівні ЦК УРСР 1963 року не передбачалося правила про пріоритетність його норм над нормами інших законів. У ч.2 ст.15 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) міститься спеціальна норма щодо положень ст. 47 та ст.227 ЦК УРСР 1963 року. Аджестатті47 і 227 ЦК УРСР 1963 року внормовували форму угоди/договору купівлі-продажу жилого будинку, а ч.2 ст.15 Закону «Про товарну біржу» регулювала форму цього договору у вужчому розумінні як укладеного на товарній біржі.

Спеціальна норма (ч. 2 ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) має перевагу над загальними (статті 47 та 227 ЦК УРСР 1963 року) нормами (lexspecialisderogatgenerali). Прийнята пізніше в часі спеціальна норма (ч.2 ст.15 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)) має перевагу над загальними (статті 47 та 227 ЦК УРСР 1963 року) нормами (lexposteriorderogatpriori). Відповідно, укладення договору на товарній біржі унеможливлювало його нотаріальне посвідчення в силу прямої вказівки на це в законі.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційногоцивільного суду від 25 березня 2024 року №336/6023/20.

Крім того, відповідно до положень пп. 1.2 п. 1 глави 2 «Посвідчення правочинів про відчуження та заставу майна» розділу ІІ «Порядок вчинення окремих видів нотаріальних дій» наказу Міністерства юстиції Українивід 22 лютого 2012 року №296/5 «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» правочини що довідчуження та застави майна, право власності на яке підлягає реєстрації, посвідчуються за умови подання документів, щоп освідчують право власності (довірчої власності) на майно, щовідчужується або заставляється, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та у передбачених законодавством випадках, документів, що підтверджують державну реєстрацію прав на це майно в осіб, які його відчужують. У разі посвідчення правочинів щодо відчуження та застави нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, документи, що підтверджують державну реєстрацію прав на це майно, не подаються. Право власності на житловий будинок, квартиру, дачу, садовий будинок, гараж,інші будівлі і споруди, земельнуділянку, що відчужуються, може бути підтверджено, зокрема, одним з таких документів або їх дублікатів: нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу, пожертви, довічного утримання (догляду), ренти, дарування, міни, спадковим договором; свідоцтвом про придбання арештованого нерухомого майна з публічнихторгів (аукціонів); свідоцтвом про придбання заставленого майна на аукціоні (публічних торгах); свідоцтвом про право власності; державним актом на право власності на земельну ділянку; свідоцтвом про право на спадщину; свідоцтвом про право власності на частку в спільному майні подружжя; договором про поділ спадкового майна; договором про припинення права на утримання за умовина буття права на нерухоме майно; договором про припинення права на аліменти для дитини у зв`язку з передачею права власності на нерухоме майно; договором про виділення частки в натурі (поділ); іпотечним договором, договором про задоволення вимог іпотекодержателя, якщо умовами таких договорів передбачено передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки; рішенням суду; договором купівлі-продажу, зареєстрованим на біржі, укладеним відповідно до вимог законодавства,тощо.

У разі коли державну реєстрацію права власності на житловий будинок, квартиру, дачу, садовий будинок, гараж, інші будівлі і споруди, земельну ділянку, щовідчужуються, відповідно до закону проведено без видачі документа, що посвідчує таке право, право власності підтверджується на підставі інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, отриманої шляхом безпосереднього доступу до нього.

Як зазначалося вище реєстрація бюро технічної інвентаризації за ОСОБА_2 права власності на квартиру на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого біржою, а не нотаріусом, станом на вересень 2001 року, що, відповідно, не суперечила чинному законодавству.

Інструкція про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затверджена наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 09 червня 1998 року № 121, зареєстрованим в Міністерстві юстиціїУкраїни 26 червня 1998 року №399/2839, передбачала підставу для державної реєстрації договорів купівлі-продажу, зареєстрованих біржою.

Відповідно до п.5 ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 01 липня 2004 року, право власності та іншіречові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою. На підставіцього Закону реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень здійснюється лише в разі вчинення правочинів щодо нерухомого майна, а також за заявою власника (володільця) нерухомого майна.

З огляду на наведене, суд вважає, що відсутні правові підстави для визнання дійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладеного 21 вересня 2001 року та зареєстрованого на Павлоградській товарній біржі за №09 07-НДТ, оскільки такий договір був укладений відповідно до вимог законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, і є дійсним у силу положень ЦК УРСР 1963 року та ст.15 Закону України «Про товарну біржу».

Суд вважає встановленим, що при вчиненні правочину всі дії сторін, як Продавця так і Покупця були спрямовані на встановлення цивільних прав та обов`язків, перехід права власності, і сторонни мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, мали вільне волевиявлення, що відповідало внутрішній волі на досягнення наслідків, а саме, купівлі-продажу квартири, правочин був реальним і вчиненим у формі, дозволеній чиним законодавством України в 1993 році. Усі вимоги договору купівлі-продажу сторонами були виконані, ніяких претензій щодо передачі майна не було, та сторонами правочину один до одного будь-які інші претензії не пред`являлися. Державна реєстрація договору купівлі-продажу проведена.

Більш того, ОСОБА_2 та його дружина ОСОБА_1 зареєстрували своє місце проживання саме за адресою вказаної в договорі купівлі-продажу, про що свідчать, зокрема, відомості з реєстру територіальної громади про місце проживання особи - ОСОБА_2 , з 09 жовтня 2001 року по теперішній час.

Таким чином судом установлено, що спірна квартира була придбана відповідачем у 2001 році під час перебування у шлюбі з ОСОБА_1 , договір купівлі-продажу укладений на товарній біржі, зареєстрований у БТІ. Сторонами зазначеного договору є Другий Відповідач - продавець та перший відповідач-покупець. Продавець залучений до участі у справі як Другий Відповідач, однак у судові засідання не з`являвся та своєї позиції щодо позову не висловив.

На час укладення спірного договору діяла редакція Закону України «Про товарну біржу», відповідно до якої біржові угоди, зареєстровані на біржі, не підлягали нотаріальному посвідченню.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постанові від 25 березня 2024 року у справі № 336/6023/20 звернула увагу на те, що до правочинів, укладених до набрання чинності ЦК України 2003 року, застосовуються норми законодавства, чинного на час їх вчинення. При цьому спеціальне законодавство про товарну біржу передбачало особливий порядок оформлення біржових угод, які не потребували нотаріального посвідчення. Аналогічний правовий підхід викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12 березня 2025 року у справі № 335/6029/22, у якій зазначено про відсутність підстав для застосування статті 47 ЦК УРСР до договору купівлі-продажу квартири, укладеного та зареєстрованого на товарнійбіржі, оскільки такий договір відповідно до спеціального законодавства не потребував нотаріального посвідчення.

За таких обставин сам по собі факт відсутності нотаріального посвідчення спірного договору не свідчить про необхідність його судового визнання дійсним.

Щодо вимоги про визнання права власності на ідеальну 1/2 частку квартири.

Вирішуючи зазначену позовну вимогу, суд виходить із того, що спірні правовідносини щодо набуття квартири виникли у вересні 2001 році, у період дії Кодексу про шлюб та сім`ю України, а тому правові наслідки набуття майна подружжям підлягають оцінці відповідно до законодавства, чинного на момент його придбання.

Як вже було встановлено, Перший позивач - ОСОБА_2 придбав 21 вересня 2001 року на Павлоградській товарній біржі квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 68,6 кв.м , житловою площею 42,1 кв.м.

Згідно зі статтею 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю. Відповідно до статті 28 цього Кодексу у разі поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, їхні частки визнаються рівними, якщо інше не передбачено домовленістю між ними.

Сам по собі факт оформлення договору купівлі-продажу квартири лише на ім`я одного з подружжя не свідчить про те, що таке майно є його особистою приватною власністю, оскільки визначальним для встановлення правового режиму майна є час та джерело його набуття.

Як установлено судом, квартира була придбана відповідачем у 2001 році, тобто під час перебування його у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 .

Факт придбання квартири на товарній біржі відповідачем не заперечується. Також відповідач не заперечує обставин тривалого спільного проживання сторін у цій квартирі.

Реєстрація місця проживання обох сторін за адресою спірної квартири підтверджує її використання як сімейного житла.

При цьому реєстрація квартири лише за відповідачем- ОСОБА_2 не спростовує презумпції пільності майна подружжя, набутого під час шлюбу.

Першим Відповідачем не надано належних і допустимих доказів того, що квартира булла придбана за його особисті кошти або за інших обставин, які відповідно до закону виключають режим спільної сумісної власності подружжя.

Отже, з огляду на час придбання квартири, перебування сторін у зареєстрованому шлюбі на момент її придбання, визнання відповідачем факту придбання квартири та відсутність доказів набуття її за особисті кошти відповідача, суд доходить висновку, що спірна квартира є майном, набутим подружжям за час шлюбу, а тому належить їм на праві спільної сумісної власності.

Відсутність нотаріального посвідчення біржового договору за наведених обставин не є самостійною перешкодою для встановлення правового режиму майна подружжя та вирішення спору щодо належності частки у праві власності на квартиру. Вимога про визнання права на 1/2 частку квартири має самостійний предмет доказування та підлягає вирішенню судом з урахуванням усієї сукупностівстановлених обставин і досліджених доказів.

Такий підхід узгоджується також із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 11 лютого 2026 року у справі № 200/16086/16-ц, у якій підтверджено можливість окремого вирішення вимоги щодо права власності на майно, набуте на підставі біржового договору, незалежно від результату розгляду вимоги про визнання такого договору дійсним.

Таким чином, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання за позивачкою права на ідеальну 1/2 частку у праві спільної власності на спірну квартиру, у зв`язку з чим ця позовна вимога підлягає задоволенню.

Посилання представника відповідача на те, що звіт про незалежну оцінку майна - трикімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_2 не відповідає вимогам нормативно правових актів з оцінки майна, має недоліки, які впливають на достовірність оцінки, а відтак суд позбавлений можливіості встановити дійсну ціну спірного об`єкта, а отже вимога про поділ нерухомого майна не підлягає задовленню, суд оцінює критично.

Принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. (Постанова КЦС ВС від 21 листопада 2024 № 759/9508/16 (61-7900св24).

Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. (Постанова КЦС ВС від 20 листопада 2024 № 686/28882/23 (61-13125св24).

Вирішуючи спір про поділ майна подружжя, суд повинен розглянути можливість здійснити поділ спільного сумісного майна подружжя у спосіб без визначення грошової компенсації.

Суд враховує, що предметом позовних вимог є поділ нерухомого майна, без компенсації його половини вартості. Сторони клопотання про призначення судової експертизи не заявляли. Та враховуючи презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, суд вважає, що позовні вимоги позивача в частині визнання права власності на ідеальну частку квартири є законними та обґрунтованими.

Щодо стягнення компенсації вартості 12 частки автомобля, суд зазначає таке.

Відповідно до положень статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною першою статті 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, щоналежить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Законодавцем визначено, що право на поділ майна, яке перебуває на правіспільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежновід того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Згідно з положеннями частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільноїсумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спірможе бути вирішений судом. При цьому суд бере до увагиінтересидружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України).

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.

До складу майна, щопідлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб (частина четверта статті 65 СК України).

Частина четверта статті 65 СК України передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

У випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснено, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу відповідно до частин другої та третьої статті 325 ЦК України, можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Судам також роз`яснено, що сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначенням кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Поділу підлягає усе майно, що є у спільній сумісній власності подружжя.

Як вже було встановлено судом, ОСОБА_2 , 06 жовтня 2021 року був придбаний автомобіль VOLKSWAGEN TOUREG, державний номерний знак НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер (VIN): НОМЕР_2 , про що свідчить свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5 . Зазначений автомобіль був придбаний Першим Відповідачем, під час зареєстрованого шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , про що не заперечується ОСОБА_2 .

Як встановлено в ході розгляду справи, ОСОБА_2 07 червня 2025 року перереєстрував транспортний засіб за ОСОБА_5 із укладенням договору купівлі-продажу через електронні сервіси та зовнішні ресурси, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру Міністерства внутрішніх справ стосовно зареєстрований транспортних засобів (а.с. 113) та свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу, видане на імя ОСОБА_5 (а.с. 90).

Заперечуючи проти задоволення в цій частині позовних вимог, представник Першого відповідача посилається на той факт, що позивач безпідставно включила до об`єктів спільного майна подружжя, що підлягає поділу - автомобільVOLKSWAGEN TOUREG, державний номерний знак НОМЕР_1 , оскільки зазначений транспортний засід був відчужений 07 червня 2025року, тобто вперіод шлюбу; у свою чергу, шлюб між сторонами розірвано 18 вересня 2025 року на підставі рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області. Отже вбачається, що відчуження транспортного засобу відбулося під час шлюбу і Позивачка була обізнана про продаж транспортного засобу, отримані від реалізації кошти були використані за взаємною згодою сторін та фактичнорозподілені між подружжям у період шлюбу.Фактично спір щодо автомобіля був врегульований сторонами ще під час існування шлюбу.

Крім того Перший відповідач заперечуючи проти задоволення позовних вимог посилається на те, що матеріали справи не містять доказів, що автомобіль був придбаний саме за спільні кошти подружжя, а також доказів відчуження транспортного засобу всупереч інтересам сім`ї.

Проте, суд не погоджується з доводами відповідача ОСОБА_2 , з огляду на таке.

Відповідно до ст.76 ЦПК Українидоказами є будь-якідані, на підставіяких суд встановлюєнаявністьабовідсутністьобставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та іншихобставин, якімаютьзначення для вирішеннясправи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електроннимидоказами; висновками експертів; показаннямисвідків.

Згідно з положеннями ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставусвоїхвимог і заперечень, крім випадків, встановленихцим Кодексом.

Згідно з інформації з сайту Судової влади України про стан розгляду справ, позивач звернулась до суду із позовом про розірвання шлюбу 06 червня 2025 року (а.с. 114).

Рішенням Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 18 вересня 2025 року про розірвання шлюбу, судом встановлено, що шлюбні відсносини між сторонами припинені, спільного господарства не ведуть, сторони мешкають окремо.

Також, з рішення суду від 18 вересня 2025 року убачається, що відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, але надав заяву в якій просив суд розглядати справу без його участі, позовні вимоги визнав повністю.

Таким чином, судом встановлено, а відповідачем ОСОБА_2 визнано, що на момент звернення до суду з позовом про розірвання шлюбу позивачем ОСОБА_7 сторони спільного господарства не вели та мешкали окремо.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

На думку суду, зазначені у рішенні суду обставини підтверджують те, що дізнавшись, що позивачка звернулася до суду з позовом про розірвання шлюбу, відповідач ОСОБА_2 наступного дня перереєстрував автомобіль на ОСОБА_5 .

Як посилається позивачка у позові, вона своєї згоди на таке розпорядження транспортним засобом не надавала.

Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Приписами частин 1 та 2 статті 372 Цивільного кодексу України передбачено, що майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків.

Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу (частина третя статті 370 ЦК України).

Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускаєтьсязгідноіз законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою (абзаци перший і другий частини другої статті 364 ЦК України).

Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (частина друга статті 183 ЦК України).

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у прав спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за йогозгодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (частини друга, четверта та п`ятастатті 71 СК України).

Тягар доказування, що кошти, які були виручені від продажу майна, яке є спільною сумісною власністю, використані на користь та в інтересах сімї , покладається на того, хто продав автомобіль. Таке твердження міститься, зокрема, у постановах Верховного суду від 01.03.2023, справа № 359/10855/19 та від 13.12.2023, справа № 501/484/22 (факт використання коштів в інтересах сім`ї доводить той із подружжя, хто відчужив спільне майно без згоди іншого). А в постанові від 11.06.2025 у справі № 686/29950/23 - Верховний суд відхилив доводи про обов`язок позивачки доводити використання коштів не в інтересах сім`ї.

Таким чином, встановивши, що автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя, відповідач здійснив його відчуження всупереч інтересам родини, а доказів протилежного відповідачем не надано, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення компенсації 1/ 2 частки автомобіля підлягає задоволенню.

Щодо ринкової вартості автомобіля суд враховує наступне.

Згідно з висновком про незалежну оцінку вартості транпотрного засобу №3102 від 17.10.2025 (а.с. 32-46), зроблений на замовлення ОСОБА_1 виконавцем Суб`єктом оціночної діяльності - ПП ОСОБА_6 , ринкова вартість автомобіля VOLKSWAGEN TOUREG,2012 року випуску - 565794,00 грн.

Разом з цим, у відповідності до поданої декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2025 рік, вартість придбаного 07.06.2025 ОСОБА_5 автомобіля VOLKSWAGEN TOUREG, 2012 року, випуску складає 600000,00 грн. (а.с. 159-161).

Позивач наполягала на врахуванні вартості автомобіля виходячи з вартості, зазначеною покупцем у своїй декларації за 2025 рік, оскільки позивачці стало відомо про продаж їх автомобіля лише після подання відпровідної декларації, а саме 31.03.2026 року. Тобто, на момент подання позовної заяви про поділ спільного майна, їй ще не було відомо про відчуження спірного автомобіля її колишнім чоловіком, а тому вона замовила звіт про незалежну оцінку вартості транспортного засобу у ПП ОСОБА_6 .

Таким чином, враховуючи, що сторони не дійшли згоди щодо вартості автомобіля, клопотань про призначення авто-товарознавчої експертизи не подавали, а відповідачем взагалі заперечується факт того, що транспортний засіб VOLKSWAGEN TOUREG є об`єктом поділу майна, суд дійшов висновку, що декларація особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2025 рік підтверджує реалізацію транспортного засобу та оформлення договірних відносин купівлі-продажу автомобіля та засвідчує його дійсну вартість у розмірі 600000,00 грн, а тому позивач має право на грошову компенсацію вартості частини автомобіля від тієї суми, за яку він був проданий, тобто на 300000,00 грн.

Щодо висновку про незалежну оцінку вартості транспортного засобу, суд враховує позицію у справі відповідача щодо його некоректності, оскільки зазначений висновок здійснено без огляду конкретного автомобіля, визначено в межах порівняльного підходу з використанням методу, заснованого на аналізі цін, ідентичних транспортних засобів, а відтак зазначений висновок не можна вважати повним та об`єктивним.

Проте, на думку суду, виходячи з цього висновку експерта, вартість проданого автомобіля не нижче ніж 565494,00 грн.

Щодо належної ідентифікації позивача, на яку посилається представник відповідача, то суд зазначає, що як вже встановлено в цьому рішенні, шлюб сторін розірвано на підставі рішення Тернівськогог міського суду Дніпропетровської області від 18 вересня 2025 року, яке набрало законної сили 21 жовтня 2025 року. В абзаці третьому резолютивної частини рішення вказано про залишення позивачці прізвище - ОСОБА_4 , тобто відновлене її дошлюбне прізвище. Згідно з паспортом громадянина України, який виданий позивачці 24 листопада 2025 року, паспорт виданий на ім`я ОСОБА_1 (а.с. 158). З позовною заявою про поділ майна подружжя позивач звернулася до суду 09 грудня 2025 року.

Зазначені обставини дають суду підстави вважати про коректність позовних вимог та належну ідентифікацію особи позивача.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як слід розподілити між сторонами судові витрати.

При розподілі судових витрат суд враховує, що позивачем сплачено: 2874,00 грн. за вимогу про визнання права власності на частку квартири, 2827,50 грн за вимогу про стягнення компенсації вартості частки автомобіля, 1000,00 грн. - витрати за проведення оцінки нерухомого майна, 1200,00 грн. - витрати за проведення оцінки рухомого майна.

У зв`язку із задоволенням цієї частини позовних вимог, то з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 7901,50 грн. в порядку ст. 141 ЦПК України.

В частині позовних вимог про визнання дійсним договору купівлі-продажу судом відмовлено, а тому сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1211,50 грн. - залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 89, 259, 263-265, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ :

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 право власності на ідеальну частку квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 68,6 кв.м., житловою площею 42.1 кв.м.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_6 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_7 ) компенсацію вартості частки автомобіля VOLKSWAGEN TOUREG, державний номерний знак НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер (VIN): НОМЕР_2 , у розмірі 300000 (триста тисяч) грн.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання дійним договору купівлі-продажу нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 , зареєстрований 21.09.2001 на Павлоградській товарній біржі - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_6 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_7 ) судові витрати у розмірі 7901,50 грн.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, повністю або частково шляхом подання письмової апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцятиднів з дня складенняповного судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщорозглядсправи (вирішенняпитання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складенняповного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягомтридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційногопровадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Копію рішення направити сторонам.

Повне найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_7 ( АДРЕСА_2 ),

Представник позивача - адвокат Голіцина Г.Д. (Дніпропетровська область, м. Тернівка, вул. Героїв-Рятувальників, 12),

Перший відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_6 ( АДРЕСА_2 ),

Представник першого відповідача - адвокат Букур М.Є. (Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Крилова, 25),

Другий відповідач ОСОБА_3 (останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_2 ).

Повний текст рішення складено 12 листопада 2026 року.

Суддя Ю.І. Соколова

Інші рішення у справі

ДатаДокументСуд
04.03.2026 Ухвала № 134730687 без тексту Тернівський міський суд Дніпропетровської області
07.01.2026 Ухвала № 133150247 без тексту Тернівський міський суд Дніпропетровської області
24.12.2025 Ухвала № 132903994 без тексту Тернівський міський суд Дніпропетровської області