Судові рішення

Постанова № 141485367 у справі № 522/28004/25 від 12.11.2026

Постанова від 12.11.2026 у цивільній справі № 522/28004/25 (категорія «Споживчого кредиту»). Суд: Одеський апеляційний суд, суддя Шевиріна Т. Д.

Справа№ 522/28004/25 (у рішенні: 522/28004/25-Е)
СудОдеський апеляційний суд
СуддяШевиріна Т. Д.
Форма рішенняПостанова
Форма судочинстваЦивільне
КатегоріяСпоживчого кредиту
Дата ухвалення12.11.2026
Надійшло до реєстру14.11.2026
Оригіналreyestr.court.gov.ua/Review/141485367

Сторони-компанії

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Менеджер допоможе з першим запуском.

Текст рішення

Номер провадження: 22-ц/813/8821/26

Справа № 522/28004/25-Е

Головуючий у першій інстанції Бондар В. Я.

Доповідач Шевиріна Т. Д.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.11.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої - Шевиріної Т.Д.,

суддів: Карташова О.Ю., Коновалової В.А.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження (без повідомлення учасників справи відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України) справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на заочне рішення Приморського районного суду міста Одеси від 30 березня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Бондар В.Я. у приміщенні цього ж суду, у цивільній справі

за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

29 грудня 2025 року товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі - ТОВ «ФК «ЄАПБ»») звернулося до суду з позовом, предметом якого є: стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 23 листопада 2024 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №8506003. Відповідачка взяті на себе зобов`язання щодо своєчасного повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування ними належним чином не виконала. 17 жовтня 2025 року позивач на підставі договору факторингу набув право вимоги за вказаним кредитним договором. У зв`язку з неналежним виконанням відповідачкою кредитних зобов`язань утворилася заборгованість у загальному розмірі 28 194 грн 24 грн, яку позивач просив стягнути, а також вирішити питання про розподіл судових витрат.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Приморський районний суд міста Одеси заочним рішенням від 30 березня 2026 року позовні вимоги задовольнив частково: стягнув суму заборгованості за кредитним договором №8506003 від 23.11.2024 у розмірі 22 244 гривні 24 копійки, з яких: 10 746 грн 02 коп. - сума основного боргу; 11 498 грн 22 коп. - заборгованість за відсотками, а в частині вимог про стягнення пені відмовив. В порядку вирішення питання про розподіл судових витрат з відповідачки на користь позивача стягнуто судовий збір у розмірі 1 910 гривень 79 копійок.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та відповідачкою було укладено кредитний договір, умови якого відповідачка погодила шляхом підписання електронним підписом з використанням одноразового ідентифікатора. Позивач набув право вимоги за цим договором на підставі договору факторингу від 17 жовтня 2025 року, а тому є належним кредитором та має право вимагати повернення заборгованості. Оскільки відповідачка належним чином зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів не виконала, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог у частині стягнення 10 746 грн 02 коп. основного боргу та 11 498 грн 22 коп. процентів. Водночас, відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення пені, суд застосував пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, відповідно до якого під час дії воєнного стану позичальник звільняється від обов`язку сплачувати неустойку (штраф, пеню) за прострочення кредитного зобов`язання.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить апеляційну скаргу задовольнити, заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30.03.2026 скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «ФК «ЄАПБ» відмовити повністю.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що справу розглянуто за відсутності скаржниці, яка не була належним чином повідомленою про судовий розгляд і як наслідок - позбавлена можливості подати відзив та докази на підтвердження викладених у ньому обставин. Скаржниця також зазначила, що суд неповно з`ясував обставини справи, не перевірив платіжну історію за кредитним договором, правильність зарахування платежів та нарахування процентів, не дослідив первинні документи щодо видачі кредиту й погодження його умов, а також належність та обсяг переходу права вимоги до позивача. Так, загальна сума здійснених платежів, відображена у картці обліку первісного кредитора CreditPlus, становить 11 471 грн 43 коп., однак ці обставини судом першої інстанції не враховано. Крім того, суд безпідставно відмовив у витребуванні доказів та не надав належної оцінки письмовим поясненням.

(2) Позиція інших учасників справи

17 вересня 2026 року від ТОВ «ФК «ЄАПБ» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому представник просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а заочне рішення суду першої інстанції залишити без змін. Представник просив врахувати, що кредитний договір №8506003 від 23.11.2024 укладений в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатора, що відповідно до вимог законодавства прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Первісний кредитор належним чином виконав свої зобов`язання - перерахував відповідачці кредитні кошти на банківську картку, тоді як остання взяті на себе зобов`язання щодо своєчасного та у повному обсязі повернення коштів і сплати відсотків за користування ними не виконала. Розрахунок заборгованості відповідає умовам кредитного договору, а твердження скаржниці щодо неправильності нарахувань є недоведеними. Представник також зазначив, що відповідачка не надала належних і допустимих доказів на спростування розрахунку заборгованості та не довела обставин, на які посилається в апеляційній скарзі. Оскільки суд першої інстанції повно встановив обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення, на думку представника, немає.

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши ці доводи, колегія суддів апеляційного суду дійшла такого.

Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Оскаржуване рішення наведеним вимогам не відповідає, з огляду на таке.

Відповідно до статті 211 ЦПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.

За змістом статті 128 ЦПК України судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального провадження (частина 1 статті 279 ЦПК України).

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина 1 статті 8 Конституції України).

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина 1 статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд (пункти 41 і 60 Доповіді «Верховенство права», схваленої Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні, м. Венеція, 25 - 26 березня 2011 року).

Право на справедливий розгляд справи судом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру, охоплюється гарантіями статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Концепція справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін.

Відповідно до частини 1 статті 6 ЦПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони й інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що рішенням суду першої інстанції у цій справі порушено принципи рівності учасників цивільного процесу та змагальності сторін, як складової права на справедливий судовий розгляд.

Так, ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 30 грудня 2025 року справу було призначено до розгляду в порядку спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін (а.с. 10-11).

Як слідує з матеріалів справи, судом першої інстанції відповідачці за адресою її зареєстрованого місця проживання направлено судову повістку про дату розгляду справи, а саме 25 березня 2026 року, яка повернулася до суду з відміткою поштового оператора «за закінченням терміну зберігання» (а. с. 14, 17, 19).

Така відмітка оператора поштового зв`язку не підтверджує належного повідомлення відповідачки про дату, час та місце судового розгляду її справи.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17 (провадження № 14-507цс18) виснувала, що повернення судової повістки з відміткою «за закінченням терміну зберігання» не є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи та не свідчить про відмову особи від одержання повістки чи її незнаходження за адресою, повідомленою суду.

Зі змісту судового рішення слідує, що воно ухвалено 30 березня 2026 року, однак жодних повідомлень учасників справи про цю дату матеріали справи не містять.

Отже, розглянувши справу за відсутності відповідачки без належного підтвердження її повідомлення про дату, час та місце судового засідання, суд фактично позбавив її можливості взяти участь у судовому розгляді, надати докази, заявити клопотання та заперечення проти позову, чим порушив принципи змагальності та рівності сторін в контексті гарантій права на справедливий судовий розгляд.

З урахуванням викладеного, а також того, що справу розглянуто судом за відсутності відповідачки, не повідомленої належним чином про дату, час і місце засідання суду і вона обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою, судове рішення, відповідно до пункту 3 частини 3 статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення.

Отже, судова колегія погоджується з доводами апеляційної скарги в цій частині та скасовує заочне рішення суду першої інстанції.

Ухвалюючи нове судове рішення, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі статтею 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або якщо воля сторін виражена за допомогою електронного чи іншого технічного засобу зв`язку. Письмовий правочин має бути підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 3, 627 ЦК України свобода договору є загальною засадою цивільного законодавства, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні його умов з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, зміст якого становлять погоджені сторонами умови та умови, обов`язкові відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно з частиною другою статті 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми. Договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. При цьому відповідно до статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі, а договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Особливості укладення кредитного договору в електронній формі визначені Законом України «Про електронну комерцію».

За змістом статті 3 цього Закону електронний договір є домовленістю двох або більше сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків і оформленою в електронній формі.

Відповідно до частин третьої, шостої, восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Акцепт може бути наданий, зокрема, шляхом надсилання електронного повідомлення, підписаного у визначеному законом порядку, заповнення відповідної електронної форми або вчинення дій, які чітко визначені інформаційною системою як прийняття пропозиції.

Згідно зі статтею 12 зазначеного Закону, якщо відповідно до домовленості сторін електронний правочин має бути підписаний, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором являє собою дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, які додаються до інших електронних даних особою, що прийняла пропозицію укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні такого договору.

Отже, укладення кредитного договору в електронній формі із застосуванням одноразового ідентифікатора саме по собі не суперечить вимогам чинного законодавства та за умови дотримання передбаченої законом процедури прирівнюється за правовими наслідками до укладення договору в письмовій формі.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 та від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як слідує з матеріалів електронної справи, 23 листопада 2024 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №8506003 шляхом обміну електронними повідомленнями та прийняття позичальником пропозиції кредитора про укладення кредитного договору (оферти).

Підписання і укладення кредитного договору підтверджено шляхом введення одноразового ідентифікатора - А7204, отриманого у смс-повідомлені, що було надіслано на вказаний відповідачкою номер телефону.

За умовами договору товариство зобов`язалося надати відповідачці кредитні кошти, а остання - повернути кредит, сплатити проценти за користування ним та виконати інші зобов`язання, передбачені договором (п. 1.2 договору).

Згідно з п. 1.3 договору сума кредиту становить 11 900 грн, строк кредитування згідно з п. 1.4 договору - 357 днів, періодичність сплати процентів - кожні 17 днів відповідно до графіка платежів, який є додатком №1 до договору.

За змістом п. 1.5 договору процентна ставка за користування кредитом є фіксованою. Стандартна процентна ставка становить 1,00 % за кожен день користування кредитом (п. 1.5.1 договору). Водночас п. 1.5.2 договору передбачено можливість застосування зниженої процентної ставки в розмірі 0,95 % на день за умови здійснення Споживачем платежу в установленому договором розмірі та строк. У разі невиконання відповідних умов застосовується стандартна процентна ставка.

Як передбачено п. 1.1 договору, його укладення здійснюється за допомогою інформаційно-комунікаційної системи Товариства через веб-сайт або мобільний застосунок з використанням передбачених договором засобів електронної ідентифікації.

Відповідно до п. 2.1 договору кредитні кошти надаються у безготівковій формі шляхом перерахування на поточний рахунок Споживача, зокрема з використанням реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 .

Порядок повернення кредиту та сплати процентів визначений розділом 5 договору. Так, згідно з п. 5.1 Договору повернення кредиту та сплата процентів здійснюються відповідно до графіка платежів. Пунктом 5.2 передбачена можливість часткового дострокового повернення кредиту у відповідну дату платежу з подальшим коригуванням графіка платежів у передбачених договором випадках.

Таким чином, умовами договору визначено суму і строк кредитування, порядок надання кредитних коштів, розмір процентної ставки, періодичність платежів, порядок повернення кредиту та сплати процентів, а також права й обов`язки сторін щодо виконання взятих на себе договірних зобов`язань.

Отже, підписавши вказаний договір, відповідачка добровільно погодилася на визначені у ньому умови кредитування, взяла на себе відповідні зобов`язання.

На підтвердження виконання кредитором своїх зобов`язань за вказаним договором позивач надав лист ТОВ «ПЕЙТЕК» від 23 листопада 2024 року про перерахування суми кредиту в розмірі 11 900 грн за договором кредиту через систему платежів іPay.ua на банківську картку НОМЕР_1 на підставі укладеного цим товариством з позивачем договору на переказ коштів.

Зазначений номер картки повністю співпадає з реквізитами електронного платіжного засобу, що був вказаний відповідачкою в особистому кабінеті та який зафіксовано у пункті 2.1 кредитного договору.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відображення у договорі та довідках про рух коштів номера картки у форматі «перші шість та останні чотири цифри» (маскований номер) не є недоліком доказу, а є прямою вимогою чинного законодавства щодо захисту інформації.

Так, пунктом 10 Постанови Правління НБУ №113 від 03 листопада 2021 року «Про затвердження Положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику...» імперативно передбачено, що договори повинні містити номер електронного платіжного засобу споживача саме у форматі НОМЕР_1 . Аналогічні вимоги щодо заборони копіювання та зберігання повного номера платіжного інструменту містяться у пункті 64 Постанови Правління НБУ №164 від 29 липня 2022 року. Таким чином, позивач діяв у повній відповідності до вимог регулятора, і відсутність повного номера картки у наданих документах не свідчить про їх неналежність.

Колегія суддів вважає, що вказані докази є належними та достатніми для висновку про виконання первісним кредитором свого обов`язку за кредитним договором та перерахування коштів на рахунок відповідачки.

На підтвердження розміру заборгованості позивач подав до суду картку обліку Договору (розрахунок заборгованості) про стан заборгованості за кредитним договором, відповідно до якого заборгованість відповідачки за кредитним договором складає 28 194 грн 24 коп., з яких: 10 746 грн 02 коп. - тіло кредиту, 11 498 грн 22 коп. - нараховані проценти, 5 950 грн - пеня.

Слід звернути увагу на те, що позивач не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, а відтак не може надати первинні банківські документи. Наданий суду позивачем розрахунок є належним та допустимим доказом заборгованості та її розміру.

Сторонами було погоджено процентну ставку, яку має сплатити відповідачка у межах строку кредитування за користування кредитними коштами.

За змістом довідки-розрахунку розмір процентів за користування кредитом становить 21 815 грн 67 коп., які нараховані:

у період з 23 листопада 2024 року по 09 грудня 2024 року за ставкою 0,95% на день;

у період з 10.12.2024 по 13.06.2025 за ставкою 1% на день, тобто відповідають погодженим сторонами умовам договору.

З урахуванням сплачених позичальником 10 317 грн 45 коп. процентів, непогашений залишок процентів становить 11 498 грн 22 коп., а загальна заборгованість станом на 16.10.2025 - 28 194 грн 24 коп., з яких 10 746 грн 02 коп. - сума основного боргу, 11 498 грн 22 коп. - нараховані проценти.

Оскільки відповідачка не виконала свої зобов`язання за умовами кредитного договору у повному обсязі, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості, яка складається з тіла кредиту та процентів, є обґрунтованими, такими, що підлягають задоволенню.

Відповідачкою належними та достатніми доказами не спростовано факт отримання нею кредитних коштів та розмір заборгованості, як не надано і власного контррозрахунку.

Надані відповідачкою під час апеляційного перегляду додаткові докази колегія суддів вважає за можливе прийняти та дослідити відповідно до вимог статей 83, 367 ЦПК України, оскільки необхідність їх подання зумовлена тим, що суд першої інстанції розглянув справу за відсутності відповідачки, яка не була належним чином повідомлена про дату, час і місце судового розгляду, а отже була позбавлена можливості своєчасно подати їх до суду першої інстанції.

Водночас, оцінюючи зміст поданих доказів, колегія суддів зазначає, що протокол конференції №6856471, скрін-шоти відеоконференції та листування з технічною підтримкою не містять відомостей щодо обставин, які входять до предмета доказування у цій справі, зокрема щодо укладення кредитного договору, отримання відповідачкою кредитних коштів та визначення розміру заборгованості, тобто не відповідають критерію належності доказів. Відтак, зазначені матеріали не мають доказового значення для вирішення спору по суті та не спростовують і не підтверджують обставин, покладених сторонами в основу своїх вимог і заперечень.

Щодо доводів відповідачки про неповне з`ясування судом обставин справи, не перевірки повної платіжної історії, правильності зарахування платежів та нарахування процентів, колегія суддів зазначає таке.

Як слідує з довідки-розрахунку заборгованості, у період з 24.11.2024 по 26.02.2025 відповідачкою здійснено 13 платежів на загальну суму 11 471 грн 43 коп., з яких 10 317 грн 45 коп. зараховано в рахунок погашення процентів за користування кредитом та лише 1 153 грн 98 коп. - в рахунок погашення основної суми кредиту. При цьому найбільший платіж, зарахований на погашення основного боргу, становив 937 грн 02 коп. та був здійснений 03 грудня 2024 року.

Наведене свідчить про те, що фактично внесені відповідачкою кошти переважно спрямовувалися на погашення нарахованих процентів за користування кредитом, тоді як основна сума кредитної заборгованості залишалася непогашеною у значному розмірі.

Такий розподіл платежів необхідно оцінювати з урахуванням умов п. 5.6 договору, яким передбачено черговість погашення заборгованості: у першу чергу - прострочена сума кредиту та прострочені проценти, у другу чергу - поточна сума кредиту та проценти, у третю чергу - неустойка та інші платежі.

Після здійснення останнього платежу 26 лютого 2025 року відповідачка надалі платежі за договором не вносила, у зв`язку із чим заборгованість за основною сумою кредиту залишилася непогашеною. Відтак, за умови продовження нарахування процентів у межах строку та на умовах, передбачених договором, їх подальше нарахування здійснювалося на непогашений залишок основної суми кредиту.

Таким чином, збільшення заборгованості за процентами після 26 лютого 2025 зумовлене відсутністю подальшого виконання відповідачкою грошових зобов`язань за договором та наявністю непогашеного залишку основної суми кредиту, на який відповідно до умов договору нараховувалися проценти за користування кредитними коштами.

Як слідує з картки обліку договору (розрахунку заборгованості), внесені відповідачкою кошти на погашення пені не спрямовувались (а.с.84)

Щодо доводів відповідачки про неналежність та недоведеність переходу до позивача права вимоги за кредитним договором, а також не встановлення обсягу такого права колегія суддів зазначає таке.

Матеріали справи містять докази переходу права вимоги від первісного кредитора до позивача на підставі договору факторингу - сам договір факторингу та додані до нього документи, які підтверджують включення права вимоги за кредитним договором, укладеним з відповідачкою, до переліку прав вимоги, що передавалися новому кредитору.

Зазначені документи у своїй сукупності дають можливість ідентифікувати кредитне зобов`язання відповідачки та встановити перехід права вимоги за ним до позивача.

Щодо судових витрат

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, колегія суддів керується положеннями статті 141 ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки за результатами апеляційного перегляду справи позовні вимоги ТОВ «ФК «ЄАПБ» задоволено частково, сплачений позивачем судовий збір за подання позовної заяви підлягає відшкодуванню відповідачкою пропорційно до задоволеної частини позовних вимог, що становить 1 911 грн 19 коп..

Крім того, ухвалою Одеського апеляційного суду відповідачці було відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 3 633 грн 60 коп. до ухвалення судового рішення у справі.

Відповідно до частини другої статті 136 ЦПК України, якщо у встановлений судом строк судові витрати не будуть сплачені, вони стягуються за судовим рішенням у справі, коли їх сплату було відстрочено або розстрочено до ухвалення цього рішення.

Виходячи з того, що задоволення апеляційної скарги з процесуальних підстав не призвело до зміни результату вирішення спору по суті та співвідношення задоволеної і відхиленої частин позовних вимог, судові витрати у справі покладаються на відповідачку.

Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 3 ч. 3 ст. 376, ст.ст. 382, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Приморського районного суду міста Одеси від 30 березня 2026 року - скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (ЄДРПОУ 35625014) заборгованість за кредитним договором №8506003 від 23 листопада 2024 року, що укладений з товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна», у розмірі 22 244 (двадцять дві тисячі двісті сорок чотири) гривні 24 копійки, з яких: 10 746 (десять тисяч сімсот сорок шість) грн 02 грн - сума основного боргу; 11 498 (одинадцять тисяч чотириста дев`яносто вісім) грн 22 коп. - заборгованість за відсотками.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (ЄДРПОУ 35625014) судовий збір у розмірі 1 911 (одна тисяча дев`ятсот одинадцять) гривень 19 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) в дохід держави 3 633 (три тисячі шістсот тридцять три) грн 60 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуюча

Т.Д. Шевиріна

Судді

О.Ю. Карташов

В.А. Коновалова

Інші рішення у справі

ДатаДокументСуд
16.10.2026 Ухвала № 140676523 Одеський апеляційний суд
07.09.2026 Ухвала № 139653359 Одеський апеляційний суд
07.09.2026 Ухвала № 139653358 Одеський апеляційний суд
17.08.2026 Ухвала № 139022133 Одеський апеляційний суд
30.07.2026 Ухвала № 138682808 Приморський районний суд м. Одеси
24.07.2026 Ухвала № 138478759 Приморський районний суд м. Одеси
22.07.2026 Ухвала № 138402019 Приморський районний суд м. Одеси
30.03.2026 Рішення № 135290444 без тексту Приморський районний суд м. Одеси
30.12.2025 Ухвала № 133032207 без тексту Приморський районний суд м. Одеси

Стежити за судами компанії

Лист на пошту, щойно в реєстрі зʼявиться нове рішення зі стороною ЄДРПОУ 35625014. Одна компанія щотижня безкоштовно, до 50 компаній щоденно на платному тарифі.

Підключити моніторинг