Судові рішення

Постанова № 141485409 у справі № 523/672/25 від 12.11.2026

Постанова від 12.11.2026 у цивільній справі № 523/672/25 (категорія «Про визнання фізичної особи недієздатною»). Суд: Одеський апеляційний суд, суддя Шевиріна Т. Д.

Справа№ 523/672/25
СудОдеський апеляційний суд
СуддяШевиріна Т. Д.
Форма рішенняПостанова
Форма судочинстваЦивільне
КатегоріяПро визнання фізичної особи недієздатною
Дата ухвалення12.11.2026
Надійшло до реєстру14.11.2026
Оригіналreyestr.court.gov.ua/Review/141485409

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Менеджер допоможе з першим запуском.

Текст рішення

Номер провадження: 22-ц/813/7268/26

Справа № 523/672/25

Головуючий у першій інстанції Бузовський В. В.

Доповідач Шевиріна Т. Д.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.11.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої судді Шевиріної Т.Д.,

суддів: Коновалової В.А., Карташова О.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Шилінскас О.В.,

учасники справи:

представник заявниці - Брофман О.В.,

заінтересована особа - ОСОБА_1 ,

представник заінтересованої особи - Дергачева А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Одеського апеляційного суду справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Дергачева Антоніда Володимирівна,

на ухвалу Пересипського районного суду міста Одеси, постановлену під головуванням судді Бузовського В.В. в приміщенні цього ж суду, від 14 травня 2026 року у справі

за заявою ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю заінтересованої особи - Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради, ОСОБА_1 , про визнання особи недієздатною та призначення опікуна, -

В С Т А Н О В И В:

10 січня 2025 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до Суворовського районного суду міста Одеси із заявою про визнання ОСОБА_1 недієздатним, встановлення над ним опіки та призначення заявників опікунами (т.1, а.с. 1-4).

Заяву обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є батьком заявниці. У минулому він зловживав спиртними напоями, у 2018 році потрапив до лікарні з інфекційним захворюванням і відтоді має проблеми зі здоров`ям, відвідував лікаря-невролога. Водночас, призначені йому ліки він приймати відмовляється, вважаючи, що вони можуть йому зашкодити, не орієнтується у часі, перестав дбати про себе та своє помешкання, влаштовував підпали у своїй квартирі. У вересні 2024 року він, не усвідомлюючи значення своїх дій, уклав договір дарування належної йому квартири, відчуживши своє єдине житло на користь релігійної організації, яку відвідує тривалий час. У зв`язку з такою поведінкою батька заявниці остання звернулася за консультацією до лікаря психіатра-нарколога, яка діагностувала у ОСОБА_1 маячний розлад за релігіозним змістом. 23 грудня 2024 року заявниця викликала швидку і, як наслідок, ОСОБА_1 було госпіталізовано до КНП «Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я Одеської обласної ради», прийнято рішення про його лікування в умовах стаціонару.

16 липня 2025 року представником заявників до суду першої інстанції подано клопотання про призначення у справі судово-психіатричної експертизи з поставленням на вирішення експертів таких питань: чи страждає ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на будь-який психічний розлад? Якщо так, то чи є цей розлад хронічним або стійким? З якого часу виник психічний розлад? Чи здатний ОСОБА_1 усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними? (т.1, а.с. 131-132).

Пересипський районний суд міста Одеси ухвалою від 14 травня 2026 року клопотання представника заявників задовольнив частково, а саме: призначив у справі амбулаторну судово-психіатричну експертизу, на вирішення якої поставив питання: чи страждає ОСОБА_1 хронічним стійким психічним розладом здоров`я на теперішній час? Якщо так, чи здатен ОСОБА_1 в силу свого психічного розладу здоров`я усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними? Вказаною ухвалою провадження у справі зупинено (т.2, а.с. 52).

Задовольняючи клопотання заявників, суд першої інстанції виходив з того, що призначення експертизи судом є обов`язковим за клопотанням однієї зі сторін, якщо у справі необхідно встановити психічний стан особи.

Не погодившись з таким рішенням суду, представник ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просила скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду (т.2, а.с. 62-69).

В обґрунтування скарги зазначено, що експертизу у справі призначено безпідставно, а зупинення провадження порушує право на розгляд справи протягом розумного строку. Так, 08 грудня 2025 року ОСОБА_1 самостійно звернувся до КНП «Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я Одеської обласної ради», де лікарською комісією було проведено позачерговий психіатричний огляд та видано довідку про відсутність у нього ознак психіатричних та наркологічних захворювань. Вказана інформація була також підтверджена лікарем у судовому засіданні. Водночас, лікар психіатр-нарколог ОСОБА_4 , яка оглядала ОСОБА_1 за зверненням його доньки і яку було допитано у суді в якості свідка, не надала суду відповідну ліцензію, яка б підтверджувала її кваліфікацію і право на медичну практику.

15 червня 2026 року представник заявників подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін (т.2, а.с. 217-220).

В обґрунтування відзиву зазначено, що ухвала суду в частині призначення експертизи не підлягає оскарженню окремо від рішення суду. Водночас, провадження у справі зупинено на підставі статті 252 ЦПК України, яка надає суду право зупинити провадження в разі призначення експертизи. Крім того, представник зазначила, що висновок експерта є одним із засобів доказування, а проведення експертизи для встановлення психічного стану особи є обов`язковим. Оскільки матеріали справи містять докази того, що ОСОБА_1 страждав на психічні розлади, відповідь на запитання: чи може він розуміти значення своїх і дій і керувати ними, має, на переконання представника, надати спеціаліст.

Учасники процесу про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином (а.с. 30, 34, 35).

Скаржник ОСОБА_1 у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав та пояснив, що протягом останніх двох років відносини між ним та донькою погіршилися. Так, до нього без його згоди було запрошено лікарів, у тому числі психіатра, а в подальшому його було примусово госпіталізовано до закладу охорони психічного здоров?я. З вказаного закладу його було звільнено після звернення до головного лікаря та обстеження комісією.

Представник ОСОБА_1 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримала, просила її задовольнити.

Представник заявниці в судовому засіданні просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити ухвалу суду першої інстанції без змін. Так, представник зазначила, що дійсний стан психічного здоров?я ОСОБА_1 може бути визначений виключно експертом.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши ці доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є батьком заявниці ОСОБА_2 ..

Як вбачається зі змісту заяви про визнання ОСОБА_1 недієздатним та встановлення над ним опіки, заявниця, дізнавшись про укладення батьком договору дарування та відчуження, таким чином, на користь релігійної організації квартири, яка була його єдиним житлом, звернулася до лікаря психіатра-нарколога ОСОБА_4 за консультацією.

З матеріалів справи слідує, що 19 листопада 2024 року лікарем психіатром-наркологом приватного підприємства «Місцевий осередок автомобільної федерації України в Одеській області» ОСОБА_4 надано письмовий консультативний висновок спеціаліста, згідно з яким ОСОБА_1 встановлено попередній діагноз «Маячний розлад за релігіозним змістом» та для заключного діагнозу рекомендовано відвідати стаціонар (т.1, а.с. 10-11).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 05 грудня 2025 року було обстежено у КНП «Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я Одеської обласної ради» та видано довідку за формою №100-2/о про повну відсутність психіатричних протипоказань, що підтверджується долученою до матеріалів справи копією цієї довідки (т.1, а.с. 181).

Колегія суддів звертає увагу на наявність у матеріалах справи численних звернень до органів поліції щодо примусового поміщення ОСОБА_1 до закладу охорони здоров`я (т.1, а.с. 129, 144), відомостей про його виписку за власноручно написаною заявою (т. 1, а.с. 142), відсутність звернень до органу опіки та піклування щодо встановлення на ОСОБА_1 опіки (т.1, а.с. 192), власноручно написаної заяви від 18.11.2025 року про відмову від обстеження з повідомленням про вже раз поміщення його до відділення психіатричної лікарні у примусовому порядку (т.1, а.с. 202).

Водночас, зі змісту протоколу судового засідання від 14 травня 2026 року слідує, що під час розгляду клопотання про призначення відносно ОСОБА_1 судово-психіатричної експертизи, думку останнього суд не заслухав, хоча його представник проти задоволення такого клопотання заперечувала (т. 2, а.с. 50).

Україна є демократичною, правовою, соціальною державою, в якій людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Відповідно до Основного Закону України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах; права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані; кожен має право на повагу до його гідності; кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність; права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (стаття 21, частина друга статті 22, частина перша статті 28, частина перша статті 29, частини перша, друга статті 55 Конституції України).

Право на повагу до приватного життя, що включає особисту автономію, а також право на свободу та особисту недоторканність охоплюються гарантіями статей 8 та 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Ці права хоча і не є абсолютними, але вимагають, у разі наявності небезпідставних скарг, ретельної перевірки втручання в такі права особи як з боку держави, так і з боку інших учасників правовідносин.

За національним законодавством України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними; фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це (частина перша статті 39, частина перша статті 40 ЦК України).

Над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка; недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину; правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун (частини перша - третя статті 41 ЦК України).

Опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів, зокрема, повнолітніх осіб, які за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов`язки (стаття 55 ЦК України).

Опікун зобов`язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням (стаття 67 ЦК України).

Частиною першою статті 294 ЦПК України встановлено обов`язок суду під час розгляду справ окремого провадження роз`яснити учасникам справи їхні права та обов`язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи.

Відповідно до частини третьої статті 296 ЦПК України, заяву про визнання фізичної особи недієздатною може бути подано членами її сім`ї, близькими родичами, незалежно від їх спільного проживання, органом опіки та піклування, закладом з надання психіатричної допомоги.

Частиною третьою статті 297 ЦПК України передбачено, що у заяві про визнання фізичної особи недієздатною мають бути викладені обставини, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок чого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров`я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу. У виняткових випадках, коли особа, щодо якої відкрито провадження у справі про обмеження її у цивільній дієздатності чи визнання її недієздатною, явно ухиляється від проходження експертизи, суд у судовому засіданні за участю лікаря-психіатра може постановити ухвалу про примусове направлення фізичної особи на судово-психіатричну експертизу (стаття 298 ЦПК України).

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язковість якої визнана Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до пункту 68 Рішення Європейського Суду з прав людини від 27 березня 2008 року № 44009/05 у справі «Штукатуров проти Росії», в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Європейський Суд з прав людини виходить з того, що в справах осіб, які страждають на психічні розлади, національні суди користуються деякою свободою розсуду: наприклад, вони можуть вживати відповідні процесуальні підходи для забезпечення належного здійснення правосуддя, захисту здоров`я відповідної особи і подібне. Однак такі підходи не повинні зачіпати саму суть права заявника на справедливий судовий розгляд, гарантованого статтею 6 Конвенції. При оцінці того, чи був необхідним той чи інший процесуальний підхід, такий як слухання без участі особи, Європейський Суд з прав людини бере до уваги всі відповідні чинники, такі, як сутність і складність питань, що розглядалися національним судом, їх значення для особи, реальність загроз для інших чи самої особи в разі слухання за її участі і т.п.

За змістом пункту 71 цього Рішення, Європейський Суд з прав людини вважає, що особа з психічними розладами повинна мати можливість брати участь у слуханнях своєї справи безпосередньо або, за необхідності, в інший спосіб, адже вирішується питання її особистої автономії практично в усіх сферах життя, включаючи супутнє обмеження свободи.

Взявши до уваги недостатньо чіткий і повний, на думку Європейського Суду з прав людини, висновок комісії лікарів-психіатрів про те, що особа агресивно поводиться, негативно ставиться до родичів, веде «антисоціальний» спосіб життя, із діагнозом у висновку - шизофренія (пункт 93 Рішення ЄСПЛ у справі «Штукатуров проти Росії»), Європейський Суд з прав людини зазначив, що особа дійсно мала історію психіатричних проблем, однак матеріалами справи також засвідчувалося, що, незважаючи на розумові розлади, особа залишалася відносно автономною (самостійною). В таких умовах суд повинен був мати як мінімум короткий візуальний контакт із особою, а краще опитати її. Відтак, Європейський Суд з прав людини дійшов висновку, що, вирішуючи справу про визнання особи недієздатною виключно на підставі письмових доказів, не побачивши і не почувши особу, суд порушив право особи на справедливий судовий розгляд, передбачене частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 73 Рішення ЄСПЛ у справі «Штукатуров проти Росії»).

Про необхідність надання доступу до суду навіть особам, які вже визнані недієздатними, відповідно до частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод наголошується у пункті 33 Рішення Європейського Суду з прав людини від 30 травня 2013 року у справі № 49069/11 «Наталія Михайленко проти України» (відповідно до пункту 8 Рішення, заявниця хворіла на параноїдальну шизофренію).

Окрім того, відповідно до пункту (е) частини першої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, інакше як у випадках і відповідно до процедури, встановленої законом, зокрема, у разі законного затримання психічнохворих.

Порушення гарантій пункту 1 статті 5 ЄКПЛ у зв`язку із примусовим поміщенням заявника у заклад охорони здоров`я для проведення психіатричної експертизи без аналізу попередніх даних про стан його здоров`я та перевірки його особистості констатовано Судом у справі «Заїченко проти України №2» (Заява №45797/09).

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 червня 2016 року у справі № 2-рп/2016 за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення третього речення частини першої статті 13 Закону України «Про психіатричну допомогу» (справа про судовий контроль за госпіталізацією недієздатних осіб до психіатричного закладу): системний аналіз законодавства України дає підстави стверджувати, що недієздатні особи є особливою категорією людей (фізичних осіб), які внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу тимчасово або постійно не можуть самостійно на власний розсуд реалізовувати майнові та особисті немайнові права, виконувати обов`язки й нести юридичну відповідальність за свої діяння; недієздатним особам мають надаватися правові можливості для задоволення індивідуальних потреб, реалізації та захисту їх прав і свобод; хоча за станом здоров`я недієздатні особи не спроможні особисто реалізовувати окремі конституційні права і свободи, у тому числі право на свободу та особисту недоторканність, вони не можуть бути повністю позбавлені цих прав і свобод, тому держава зобов`язана створити ефективні законодавчі механізми та гарантії для їх максимальної реалізації (пункт 2.2 згаданого рішення). Відповідно до частини першої статті 29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.

Конституційний Суд України виходить із того, що серед фундаментальних цінностей дієвої конституційної демократії є свобода, наявність якої у особи є однією з передумов її розвитку та соціалізації. Право на свободу є невід`ємним та невідчужуваним конституційним правом людини і передбачає можливість вибору своєї поведінки з метою вільного та всебічного розвитку, самостійно діяти відповідно до власних рішень і задумів, визначати пріоритети, робити все, що не заборонено законом, безперешкодно і на власний розсуд пересуватися по території держави, обирати місце проживання тощо. Право на свободу означає, що особа є вільною у своїй діяльності від зовнішнього втручання, за винятком обмежень, які встановлюються Конституцією та законами України (пункт 2.3 згаданого рішення).

Отже, особа, стосовно якої розглядається справа окремого провадження про визнання її недієздатною, є заінтересованою особою і має право на участь у слуханні справи та на справедливий розгляд своєї справи.

Колегія суддів звертає увагу, що тимчасовий розлад психічного стану не може свідчити про наявність психічного захворювання (хвороби), у зв`язку із чим така особа не могла б розумно себе поводити, розуміти значення своїх дій і керувати ними.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права (стаття 263 ЦПК України).

Висновок про необхідність призначення експертизи має бути обґрунтованим з точки зору наявності умов, визначених у частині 1 статті 298 ЦПК України.

Оскаржуване рішення суду не повною мірою відповідає зазначеним вимогам.

Так, суд першої інстанції особу, стосовно якої вирішується питання про призначення судово-психіатричної експертизи і яка проти цього заперечує, , не заслухав, не встановив всіх обставин та рішення належним чином не мотивував.

Порушення судом норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, є, відповідно до пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України, підставою для скасування судового рішення.

З урахуванням викладеного, а також того, що висновок суду першої інстанції про призначення експертизи та зупинення у зв`язку із цим провадження у справі є передчасним, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина 1 статті 133 ЦПК України).

За змістом частини 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як слідує з матеріалів справи, при зверненні до апеляційного суду ОСОБА_1 сплачено судовий збір у розмірі 665 грн 60 коп. (т.2, а.с. 70).

Оскільки апеляційна скарга підлягає задоволенню, з заявників на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню по 332 грн 80 коп. з кожного - в рахунок відшкодування судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 367, п. 4 ч. 1 ст. 376, 382, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити повністю.

Ухвалу Пересипського районного суду міста Одеси від 14 травня 2026 року скасувати.

Справу за заявою ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю заінтересованої особи - Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради, ОСОБА_1 , про визнання особи недієздатною та призначення опікуна - направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) 332 (триста тридцять дві) грн 80 коп. - в рахунок відшкодування судового збору.

Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) 332 (триста тридцять дві) грн 80 коп. - в рахунок відшкодування судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття а оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови виготовлено 13 листопада 2026 року.

Головуюча Т.Д. Шевиріна

Судді:

В.А. Коновалова

О.Ю. Карташов

Інші рішення у справі

ДатаДокументСуд
12.11.2026 Постанова № 141485372 Одеський апеляційний суд
14.10.2026 Ухвала № 140633353 Одеський апеляційний суд
14.09.2026 Ухвала № 140033736 Одеський апеляційний суд
05.06.2026 Ухвала № 137175188 Одеський апеляційний суд
14.05.2026 Ухвала № 136519658 без тексту Пересипський районний суд міста Одеси
08.12.2025 Ухвала № 132393865 без тексту Пересипський районний суд міста Одеси
16.07.2025 Ухвала № 128900223 без тексту Пересипський районний суд міста Одеси
14.01.2025 Ухвала № 124387532 без тексту Пересипський районний суд міста Одеси
14.01.2025 Ухвала № 124387506 без тексту Пересипський районний суд міста Одеси