ЄУН 387/337/26
Номер провадження по справі 2/387/576/26
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
26 жовтня 2026 року селище Добровеличківка
Добровеличківський районний суд Кіровоградської області, в складі:
головуючого судді Майстер І.П.
за участі секретаря судового засідання Полюхович Т.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Добровеличківського районного суду Кіровоградської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Деал Фінанс Груп" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором
У С Т А Н О В И В :
І. Описова частина
Стислий зміст позовних вимог позивача та позиції відповідача
У провадженні Добровеличківського районного суду Кіровоградської області перебуває цивільна справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 18 жовтня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 3776162 в електронній формі шляхом використання одноразового ідентифікатора.
Відповідно до умов зазначеного договору позикодавець надав позичальнику грошові кошти у розмірі 5000 грн строком на 30 днів зі сплатою процентів за користування позикою у розмірі 1,6 % за кожен день користування позикою. Кошти перераховувалися на банківську платіжну картку позичальника.
Крім того, 20 жовтня 2020 року між сторонами було укладено додаткову угоду до договору позики № 3776162, якою, за твердженням позивача, було змінено окремі умови договору.
Позивач зазначає, що свої зобов`язання за договором первісний кредитор виконав належним чином, надавши відповідачу грошові кошти, натомість останній своїх зобов`язань щодо повернення позики та сплати процентів належним чином не виконав, унаслідок чого утворилася заборгованість.
Надалі, 01 квітня 2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Сіроко Фінанс» було укладено договір факторингу № 016-010421, відповідно до якого первісний кредитор відступив фактору право грошової вимоги, зокрема за договором позики № 3776162 від 18 жовтня 2020 року.
У подальшому, 05 грудня 2025 року між ТОВ «Сіроко Фінанс» та ТОВ «ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП» укладено договір факторингу № 05/12/25-01, за умовами якого до позивача перейшло право грошової вимоги за вказаним договором позики, у тому числі до відповідача ОСОБА_1 .
На підтвердження переходу права вимоги позивач посилається на зазначені договори факторингу, реєстри прав вимоги та інші документи, долучені до позовної заяви.
За розрахунком позивача, станом на дату відступлення права вимоги загальний розмір заборгованості відповідача за договором позики № 3776162 від 18 жовтня 2020 року становить 14 559,68 грн, з яких: 5000 грн - заборгованість за основною сумою боргу; 9559,68 грн - заборгованість за процентами за користування позикою.
Посилаючись на неналежне виконання відповідачем договірних зобов`язань та набуття права вимоги за договором позики, позивач просить суд стягнути зі ОСОБА_1 на користь ТОВ «ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП» заборгованість у розмірі 14 559,68 грн, а також понесені судові витрати.
Ухвалою Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 18 березня 2026 року відкрито провадження у справі за вказаним позовом та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідач ОСОБА_1 подав відзив на позовну заяву, у якому проти задоволення позовних вимог заперечував частково, визнаючи заборгованість за основною сумою позики у розмірі 5000 грн, однак не погоджуючись із нарахованою сумою процентів у розмірі 9559,68 гривень.
На обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначив, що позивачем не надано належних та допустимих доказів фактичного перерахування йому грошових коштів за договором позики, оскільки долучені до позовної заяви електронні платіжні інструкції самі по собі, на його думку, не підтверджують фактичного зарахування коштів на належний йому банківський рахунок.
Також відповідач звернув увагу на відсутність банківської виписки щодо руху коштів за платіжною карткою, на яку, за твердженням позивача, було перераховано позику, та поставив під сумнів достатність наданих позивачем електронних документів для підтвердження факту виникнення між сторонами кредитних правовідносин.
Крім того, відповідач заперечував проти правильності нарахування процентів за користування позикою, посилаючись на умови договору щодо строку користування позикою, порядок продовження строку її повернення та передбачені договором обмеження щодо нарахування процентів.
Окремо відповідач зазначив, що проходив військову службу, у зв`язку з чим, на його думку, відповідно до положень Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» нарахування процентів за користування кредитом (позикою) у відповідний період не допускається. На підтвердження зазначених обставин посилався на документи, що підтверджують проходження ним військової служби.
З огляду на викладене відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог у частині стягнення процентів за користування позикою, а позов задовольнити частково, стягнувши лише 5000 грн заборгованості за основною сумою позики.
У відповіді на відзив представник позивача проти наведених відповідачем заперечень заперечував та зазначив, що факт укладення договору позики в електронній формі, погодження його умов і перерахування відповідачу грошових коштів підтверджується сукупністю наданих до суду доказів.
Зокрема, представник позивача посилався на договір позики № 3776162 від 18 жовтня 2020 року, додаткову угоду до нього, електронні платіжні інструкції від 18 та 20 жовтня 2020 року, довідки та інші документи платіжної системи, які, на його думку, підтверджують здійснення відповідних операцій із перерахування коштів на банківську картку відповідача.
При цьому представник позивача наголосив, що відсутність у матеріалах справи банківської виписки за рахунком відповідача не спростовує факту перерахування коштів, оскільки відповідні операції підтверджуються іншими письмовими та електронними доказами.
Щодо нарахування процентів представник позивача зазначив, що їх розмір визначено відповідно до погоджених сторонами умов договору позики та правил надання грошових коштів у позику, з якими відповідач ознайомився під час укладення договору в електронній формі.
Також представник позивача вказав, що умовами договору передбачено можливість продовження строку користування позикою, а відповідні умови та порядок нарахування процентів були погоджені сторонами під час укладення договору.
Стосовно посилань відповідача на проходження військової служби представник позивача зазначив, що надані відповідачем документи не підтверджують проходження ним військової служби протягом усього періоду, за який нараховано проценти за договором позики, а тому не свідчать про наявність підстав для звільнення від сплати всієї заявленої суми процентів.
Крім того, представник позивача звернув увагу на те, що право вимоги за договором позики перейшло до ТОВ «ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП» на підставі укладених договорів факторингу, а тому позивач є належним кредитором за відповідним зобов`язанням.
У зв`язку з наведеним представник позивача просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
У подальшому відповідач подав заперечення на відповідь на відзив, у яких не погодився з доводами представника позивача та підтримав раніше викладену у відзиві позицію.
Зокрема, відповідач повторно наголосив на відсутності належних доказів фактичного зарахування грошових коштів на його банківську картку та зазначив, що електронні платіжні інструкції не є безумовним підтвердженням отримання ним позики.
Також відповідач заперечив проти доводів позивача щодо правомірності нарахування процентів, вказавши на необхідність врахування строку дії договору, погоджених сторонами умов продовження строку користування позикою та положень законодавства щодо захисту прав військовослужбовців.
На підтвердження своїх заперечень щодо нарахування процентів відповідач послався на документи про проходження військової служби, зокрема довідку військової частини НОМЕР_1 від 09 квітня 2026 року № 631/1698, відповідно до якої він брав участь в антитерористичній операції та заходах із забезпечення національної безпеки і оборони у період з 15 квітня 2025 року по 29 вересня 2025 року.
Відповідач вважає, що з огляду на зазначені обставини та положення законодавства позовні вимоги в частині стягнення процентів не підлягають задоволенню, а стягненню підлягає виключно основна сума позики у розмірі 5000 гривень.
Крім того, відповідач просив врахувати його заперечення щодо доказів, наданих позивачем на підтвердження факту укладення договору, перерахування коштів та переходу права вимоги, а також просив задовольнити позов лише в частині стягнення основної суми позики.
Ухвалою Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 18 березня 2026 року зобов`язано АТ КБ «ПриватБанк» надати до суду відповідну інформацію щодо належності ОСОБА_1 банківської картки № НОМЕР_2 та виписку за картковим рахунком за період з 18 жовтня 2020 року по 21 жовтня 2020 року з урахуванням правових висновків Верховного Суду, на які посилався відповідач.
У судовому засіданні представник позивача участі не брав, у поданих письмових заявах та поясненнях просив розглянути справу за його відсутності та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Процесуальні дії суду
Добровеличківський районний суд Кіровоградської області ухвалою від 18.03.2026 відкрив провадження у справі та призначено судове засідання.
Ухвалою судді Добровеличківського суду Кіровоградської області від 01.09.2026 поновили представнику відповідача процесуальний строк для подання відзиву на позовну заяву.
Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
ІІ. Мотивувальна частина
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини
Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, перевіривши їх доводами, об`єктивно оцінивши надані докази в їх сукупності та взаємозв`язку, доходить висновку, що позов підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Судом установлено, що 18 жовтня 2020 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено договір позики (на умовах повернення позики в кінці строку позики) № 3776162, відповідно до умов якого позикодавець надав позичальнику грошові кошти в розмірі 3600 грн строком на 30 днів зі сплатою процентів за користування позикою в розмірі 1,6 % від суми позики за кожний день користування.
Згідно з умовами договору надання позики здійснюється у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на платіжну картку позичальника № НОМЕР_2 .
20 жовтня 2020 року між сторонами укладено додаткову угоду № 3776162 до зазначеного договору, відповідно до якої сторони погодили збільшення суми позики на 1400 грн, унаслідок чого загальний розмір наданої позики становив 5000 грн.
Договір позики та додаткова угода підписані відповідачем в електронній формі з використанням одноразових ідентифікаторів JCL4KXtXYJ та TyCbt6b5q4 відповідно.
При цьому у відзиві на позовну заяву відповідач визнав обставини укладення зазначеного договору позики та додаткової угоди до нього, отримання відповідних одноразових ідентифікаторів на належну йому електронну адресу та підписання за їх допомогою зазначених електронних документів.
Отже, обставини укладення між первісним кредитором та відповідачем договору позики від 18 жовтня 2020 року № 3776162, збільшення суми позики відповідно до додаткової угоди від 20 жовтня 2020 року, а також підписання цих документів відповідачем в електронній формі сторонами фактично не оспорюються.
Крім того, відповідач у відзиві прямо визнав факт отримання від ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» кредитних коштів у загальному розмірі 5000 грн на належну йому платіжну картку № НОМЕР_2 , а також визнав заборгованість за основною сумою позики в зазначеному розмірі.
Водночас відповідач не погодився з доказами, наданими позивачем на підтвердження обставин перерахування коштів, зокрема з копіями електронних платіжних інструкцій від 18 жовтня 2020 року та 20 жовтня 2020 року, листом ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» від 5 грудня 2025 року, довідками ТОВ «ФК Фінекспрес» від 8 січня 2026 року, посилаючись на те, що самі по собі ці документи не підтверджують належним чином зарахування коштів саме на рахунок відповідача, оскільки позивачем не надано доказів підписання електронних платіжних інструкцій кваліфікованим або удосконаленим електронним підписом платіжної установи.
Разом із тим ухвалою Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 18 березня 2026 року у справі № 387/337/26 було витребувано від АТ КБ «ПриватБанк» інформацію щодо належності відповідачу платіжної картки № НОМЕР_2 та виписку за відповідним картковим рахунком за період із 18 жовтня 2020 року по 21 жовтня 2020 року.
На виконання зазначеної ухвали суду АТ КБ «ПриватБанк» повідомило, що на ім`я ОСОБА_1 емітовано платіжну картку № НОМЕР_3 . Крім того, згідно з наданою банком інформацією, за період із 18 жовтня 2020 року по 21 жовтня 2020 року на відповідний картковий рахунок було зараховано грошові кошти в загальному розмірі 5000 грн.
Таким чином, факт належності відповідачу платіжної картки, зазначеної в договорі позики, та надходження на неї грошових коштів у загальному розмірі 5000 грн підтверджується не лише документами, наданими позивачем, а й інформацією безпосередньо АТ КБ «ПриватБанк», отриманою на виконання ухвали суду про витребування доказів.
У запереченнях на відповідь на відзив відповідач повторно зазначив, що електронні платіжні інструкції від 18 жовтня 2020 року та 20 жовтня 2020 року не містять належного підтвердження їх підписання електронним підписом ТОВ «ФК Фінекспрес», а лист та довідки платіжної установи не можуть самостійно підтверджувати зарахування коштів саме на рахунок відповідача.
Водночас відповідач пояснив, що не надав виписку з власного карткового рахунку разом із відзивом саме тому, що визнає факт отримання кредитних коштів у розмірі 5000 грн, а також звернув увагу суду на те, що виписка, отримана судом безпосередньо від банку, є належним доказом обставин зарахування коштів.
Представник позивача у відповіді на відзив, навпаки, наполягав на тому, що електронні платіжні інструкції, довідки ТОВ «ФК Фінекспрес» та лист первісного кредитора у своїй сукупності підтверджують перерахування коштів відповідачу. Крім того, представник позивача зазначив, що відповідач мав можливість самостійно отримати виписку з власного банківського рахунку та надати її суду на підтвердження своїх заперечень.
Оцінюючи наведені доводи сторін, суд ураховує, що відповідач не заперечує самого факту отримання позики в сумі 5000 грн, а тому спір щодо належності доказів перерахування коштів необхідно розглядати з урахуванням як письмових та електронних документів, наданих позивачем, так і інформації, отриманої безпосередньо від банку.
Суд також установив, що 1 квітня 2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Сіроко Фінанс» укладено договір факторингу № 016-010421, відповідно до умов якого ТОВ «Сіроко Фінанс» набуло за плату права грошової вимоги до боржників первісного кредитора згідно з реєстром прав вимог.
До матеріалів справи долучено копію зазначеного договору факторингу з додатками та витяг із реєстру прав вимог № 21/05/21 від 21 травня 2021 року, відповідно до якого заборгованість ОСОБА_1 за договором позики № 3776162 від 18 жовтня 2020 року визначена в розмірі 14559 грн 68 коп., з яких 5000 грн - заборгованість за основною сумою позики та 9559 грн 68 коп. - заборгованість за процентами.
Крім того, 5 грудня 2025 року між ТОВ «Сіроко Фінанс» та ТОВ «ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП» укладено договір факторингу № 05/12/25-01, відповідно до якого ТОВ «ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП» набуло право грошової вимоги до боржників, зазначених у відповідному реєстрі прав вимог.
На підтвердження переходу права вимоги позивачем надано копію зазначеного договору факторингу разом із додатками та витяг із реєстру прав вимог від 5 грудня 2025 року.
У відзиві відповідач визнав обставини відступлення ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» права вимоги ТОВ «Сіроко Фінанс», а також подальшого відступлення права вимоги ТОВ «ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП», однак лише в частині заборгованості за основною сумою позики в розмірі 5000 грн та процентів у розмірі 2400 грн, посилаючись на надані позивачем договори факторингу та відповідні реєстри прав вимог.
Отже, обставини укладення договорів факторингу та переходу права грошової вимоги до позивача відповідачем по суті не заперечуються. Спір між сторонами в цій частині стосується передусім розміру заборгованості, право вимоги щодо якої позивач вважає набутим.
Щодо розміру заборгованості за процентами судом установлено, що позивач просить стягнути з відповідача 9559 грн 68 коп. процентів за користування позикою, посилаючись на умови договору позики, додаткової угоди та Правила надання грошових коштів у позику ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», які діяли на момент укладення договору.
У відповіді на відзив представник позивача зазначив, що відповідно до пункту 4.2 договору позики та пунктів Правил надання грошових коштів у позику сторонами було погоджено можливість автоматичної пролонгації договору в разі невиконання позичальником обов`язку щодо повернення позики у встановлений строк. На думку позивача, такі умови є складовою електронного договору, з якими відповідач погодився під час його укладення, а тому нарахування процентів здійснювалося відповідно до погоджених сторонами умов.
Представник позивача також посилався на те, що після закінчення первісного строку позики її неповернення не припиняло зобов`язання відповідача, а відповідно до умов договору та Правил передбачало продовження строку користування позикою та нарахування процентів у погодженому розмірі, у межах установленого договором строку пролонгації.
Натомість відповідач у відзиві та запереченнях на відповідь на відзив не погодився з таким нарахуванням, зазначивши, що Правила надання грошових коштів у позику, затверджені протоколом № 14/08/20 від 14 серпня 2020 року, ним не підписувалися, а пункт 4.2 договору позики № 3776162 від 18 жовтня 2020 року не містить конкретних та достатньо визначених умов автоматичної пролонгації договору.
За розрахунком відповідача, проценти могли нараховуватися лише в межах первісного строку користування позикою - з 18 жовтня 2020 року по 17 листопада 2020 року, а їх розмір за цей період становить 2400 грн. Підстав для подальшого нарахування процентів за період із 18 листопада 2020 року по 15 лютого 2021 року відповідач не вбачає.
Крім того, відповідач послався на те, що навіть нараховані за первісний строк користування позикою проценти в розмірі 2400 грн не підлягають стягненню з огляду на положення пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
На підтвердження зазначених обставин відповідач послався на довідку військової частини НОМЕР_1 від 9 квітня 2026 року № 631/1698, відповідно до якої ОСОБА_1 брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах її проведення, а також у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки й оборони, відсічі та стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів, у період із 15 квітня 2025 року по 29 вересня 2025 року.
У відповіді на відзив представник позивача заперечив проти застосування до спірних правовідносин положень пункту 15 статті 14 зазначеного Закону, зазначивши, що надані відповідачем документи не підтверджують проходження ним військової служби за призовом під час мобілізації в період із 18 жовтня 2020 року по 15 лютого 2021 року, тобто в період, за який позивачем нараховано проценти.
Представник позивача також послався на правові висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 15 липня 2020 року у справі № 199/3051/14 та від 4 вересня 2024 року у справі № 426/4264/19, щодо необхідності підтвердження належними документами статусу військовослужбовця та обставин, які надають право на відповідні пільги.
У запереченнях на відповідь на відзив відповідач, зі свого боку, пояснив, що в період дії договору позики від 18 жовтня 2020 року він не мав статусу військовослужбовця, однак вважає, що це не виключає застосування до нього положень пункту 15 статті 14 зазначеного Закону, оскільки відповідно до змін, внесених Законом України від 11 квітня 2024 року № 3633-IX, передбачено звільнення від сплати процентів за користування кредитом військовослужбовців, які під час дії особливого періоду брали або беруть участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України.
На думку відповідача, оскільки особливий період в Україні розпочався у 2014 році та тривав на момент нарахування процентів за договором позики, а він у подальшому, у період із 15 квітня 2025 року по 29 вересня 2025 року, брав участь у відповідних заходах із забезпечення оборони України, передбачені законом пільги мають застосовуватися до нього незалежно від того, що така участь мала місце після укладення договору позики.
Крім того, відповідач не погодився з доводами позивача про відсутність у відзиві контррозрахунку заборгованості, зазначивши, що у відзиві ним наведено власний розрахунок, відповідно до якого загальна сума заборгованості за договором позики становить 5000 грн, тобто лише суму основного боргу.
Також відповідач заперечив проти тверджень позивача про те, що його позиція ґрунтується на концепції «негативного доказу», наголосивши, що факт отримання кредитних коштів у розмірі 5000 грн ним не заперечується, а заперечення стосуються виключно обґрунтованості нарахування процентів та застосування законодавчих пільг.
Мотиви, з яких виходить суд, та застосування норм права
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно зі статтею 6, частиною першою статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, визначені законом як істотні або необхідні для договорів такого виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
За змістом статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Недодержання письмової форми такого договору має наслідком його нікчемність.
Особливості укладення електронних договорів визначені Законом України «Про електронну комерцію». Згідно зі статтею 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) іншою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про її прийняття.
За змістом статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису відповідно до вимог цього Закону, електронного підпису одноразовим ідентифікатором або аналога власноручного підпису за письмовою згодою сторін.
Дослідивши надані докази в їх сукупності, суд установив, що 18 жовтня 2020 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено договір № 3776162 про надання коштів на умовах споживчого кредиту в електронній формі. Відповідно до умов договору первісний кредитодавець надав відповідачу кредит у розмірі 3 600 грн зі строком користування 30 днів та процентною ставкою 1,6 % за кожен день користування кредитом.
20 жовтня 2020 року сторонами укладено додаткову угоду, відповідно до якої розмір кредиту збільшено на 1 400 грн, унаслідок чого загальна сума наданих відповідачу коштів становила 5 000 гривень.
Укладення договору та додаткової угоди в електронній формі підтверджується відповідними електронними документами та відомостями про використання одноразових ідентифікаторів JCL4KXtXYJ і TyCbt6b5q4. При цьому відповідач не заперечує факту укладення зазначеного договору та додаткової угоди, використання ним одноразових ідентифікаторів, а також отримання кредитних коштів у загальному розмірі 5 000 грн.
Отже, суд вважає доведеним факт укладення між первісним кредитодавцем та відповідачем договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 3776162 від 18 жовтня 2020 року, а також погодження сторонами його основних умов.
На підтвердження виконання первісним кредитодавцем свого обов`язку з надання кредитних коштів позивачем подано платіжні документи, лист первісного кредитодавця та інші документи щодо перерахування коштів. Крім того, ухвалою суду від 18 березня 2026 року витребувано відповідну інформацію у банку.
Згідно з відповіддю АТ КБ «ПриватБанк» картковий рахунок, на який здійснювалося перерахування коштів, відкритий на ім`я відповідача, а в період з 18 жовтня 2020 року по 21 жовтня 2020 року на нього зараховано 5 000 грн.
Таким чином, факт отримання відповідачем кредитних коштів у сумі 5 000 грн підтверджується не лише поданими позивачем документами, а й відповіддю банківської установи, отриманою на виконання ухвали суду, та фактично не заперечується самим відповідачем.
При цьому суд звертає увагу, що сума 14 559,68 грн, зазначена в документах щодо відступлення права вимоги, є загальним розміром заборгованості, яка включає 5 000 грн основного боргу та 9 559,68 грн процентів, а не сумою коштів, перерахованих відповідачу первісним кредитодавцем.
Оцінюючи доводи відповідача щодо недопустимості окремих платіжних документів та відсутності підтвердження їх підписання кваліфікованим електронним підписом, суд зазначає, що ці документи не є єдиними доказами надання кредитних коштів. Вказана обставина підтверджується також відповіддю банку про зарахування 5 000 грн на рахунок відповідача, а сам факт отримання цієї суми відповідачем не оспорюється. Тому наведені заперечення не спростовують установленого судом факту надання кредитних коштів.
Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Згідно зі статтею 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відповідно до статті 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі й на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Судом установлено, що 1 квітня 2021 року між первісним кредитодавцем та ТОВ «Сіроко Фінанс» укладено договір факторингу № 016-010421, на виконання якого оформлено реєстр прав вимог № 21/05/21 від 21 травня 2021 року, до якого включено вимогу до відповідача за договором № 3776162 від 18 жовтня 2020 року.
Надалі, 5 грудня 2025 року між ТОВ «Сіроко Фінанс» та ТОВ «ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП» укладено договір факторингу № 05/12/25-01, на виконання якого оформлено відповідний реєстр прав вимог від 5 грудня 2025 року, що містить відомості про перехід до позивача права грошової вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором.
Дослідивши договори факторингу та додані до них реєстри прав вимог, суд доходить висновку, що позивач надав докази переходу до нього права вимоги за кредитним договором № 3776162 від 18 жовтня 2020 року.
Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною другою статті 517 ЦК України боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання йому доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.
Отже, відсутність згоди боржника на заміну кредитора сама по собі не перешкоджає переходу права вимоги, а неповідомлення боржника про таку заміну не припиняє його зобов`язання. Водночас до надання доказів переходу права вимоги боржник має право утриматися від виконання зобов`язання новому кредиторові. У цій справі позивач надав суду договори факторингу та реєстри прав вимог, які підтверджують перехід до нього права вимоги за спірним договором.
Відповідач не надав доказів повернення первісному кредитодавцеві або новому кредиторові отриманих 5 000 грн, а також доказів припинення зобов`язання з інших передбачених законом підстав.
Таким чином, суд вважає доведеним право позивача вимагати від відповідача виконання зобов`язання в межах того обсягу вимоги, який перейшов до нього за договорами факторингу.
Разом із тим, вирішуючи питання щодо розміру процентів за користування кредитом, суд виходить із такого.
За умовами договору позики № 3776162 від 18 жовтня 2020 року позивач надав відповідачу позику в розмірі 3 600 грн строком на 30 днів, зі сплатою процентів за користування позикою за фіксованою процентною ставкою 1,6 % за кожен день користування.
20 жовтня 2020 року сторони уклали додаткову угоду, відповідно до якої суму позики було збільшено на 1 400 грн, унаслідок чого загальний розмір наданої відповідачу позики становив 5 000 гривень.
Таким чином, за умови застосування визначеної договором процентної ставки 1,6 % на день та її нарахування на всю суму позики 5 000 грн протягом погодженого сторонами 30-денного строку, розмір процентів за користування позикою становить 2 400 грн (5 000 грн ? 1,6 % ? 30 днів).
Водночас суд звертає увагу, що в паспорті позики, наданому відповідачу відповідно до Закону України «Про споживче кредитування», зазначено процентну ставку 1,44 % на день, а також орієнтовну загальну вартість позики за первісної суми кредитування 3 600 грн. Отже, зазначені в паспорті позики показники стосуються первісних умов кредитування та потребують оцінки в сукупності з умовами договору і додаткової угоди, якою суму позики було збільшено.
Позивач просить стягнути з відповідача 9 559,68 грн процентів за користування позикою, посилаючись на положення пункту 4.2 договору та Правила надання коштів у позику, затверджені протоколом № 14/08/20 від 14 серпня 2020 року. На обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що в разі неповернення позики у встановлений договором строк відбувалося автоматичне продовження строку кредитування, у зв`язку з чим проценти продовжували нараховуватися.
Відповідач заперечує проти такого нарахування, посилаючись на те, що погоджений сторонами строк позики становив 30 днів, а положення пункту 4.2 договору не містять чітко визначених умов автоматичного продовження строку кредитування. Крім того, відповідач зазначає, що Правила надання коштів у позику окремо ним не підписувалися, а тому самі по собі не підтверджують погодження ним умов щодо продовження строку позики та нарахування процентів за його межами.
Суд зазначає, що сама по собі наявність у кредитодавця внутрішніх Правил надання коштів у позику не є достатньою підставою для висновку про погодження їх умов позичальником. Для встановлення того, що відповідні Правила стали складовою частиною договору, необхідно з`ясувати, чи містив електронний договір посилання на них, чи мав позичальник можливість ознайомитися з їх змістом до укладення договору та чи підтвердив він прийняття саме цих умов шляхом вчинення електронного правочину.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Отже, саме позивач має довести не лише факт нарахування процентів у заявленому розмірі, а й наявність договірних підстав для такого нарахування за межами первісно погодженого 30-денного строку кредитування.
За відсутності належного підтвердження того, що сторони погодили автоматичне продовження строку кредитування на умовах, на які посилається позивач, саме по собі невиконання відповідачем обов`язку з повернення кредиту не свідчить про автоматичне продовження строку кредитування та не надає кредитодавцеві права нараховувати проценти в заявленому розмірі за будь-який подальший період.
Таким чином, за умови недоведення позивачем погодження сторонами умов автоматичного продовження строку кредитування суд не має підстав вважати доведеним нарахування 9559,68 грн процентів. У такому разі розмір процентів за первісно погоджений 30-денний строк користування кредитом становить 2 400 гривень.
При цьому суд ураховує, що відповідач, заперечуючи проти стягнення процентів, посилався також на положення пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей».
Відповідно до редакції пункту 15 статті 14 зазначеного Закону, чинної на час укладення спірного договору, військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами й організаціями всіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.
Законом України від 30 березня 2021 року № 1357-IX, який набрав чинності 23 квітня 2021 року, пункт 15 статті 14 цього Закону викладено в новій редакції. Надалі зазначене положення зазнало змін, зокрема щодо винятків для окремих видів кредитних договорів.
Разом із тим для вирішення питання про застосування цієї пільги визначальним є не лише факт існування в Україні особливого періоду, а й наявність у конкретної особи статусу військовослужбовця або іншого передбаченого законом статусу протягом періоду, за який кредитодавцем нараховувалися проценти.
Як убачається з матеріалів справи, відповідач на підтвердження проходження військової служби надав військовий квиток серії НОМЕР_4 від 12 червня 2024 року та довідку військової частини НОМЕР_1 від 9 квітня 2026 року № 631/1698, згідно з якою він у період з 15 квітня 2025 року по 29 вересня 2025 року брав участь у заходах із забезпечення національної безпеки й оборони, відсічі та стримування збройної агресії Російської Федерації.
Отже, надані відповідачем документи підтверджують проходження ним військової служби та участь у відповідних заходах у 2024-2025 роках, однак не підтверджують наявності у нього статусу військовослужбовця або призову на військову службу під час мобілізації в період нарахування спірних процентів за кредитним договором, укладеним 18 жовтня 2020 року.
Сам по собі факт того, що особливий період в Україні триває з 18 березня 2014 року, не є достатньою підставою для поширення передбаченої пунктом 15 статті 14 зазначеного Закону пільги на будь-яку особу, яка набула статусу військовослужбовця після виникнення та нарахування відповідного кредитного зобов`язання.
Законодавство, яке передбачає звільнення військовослужбовців від нарахування процентів за користування кредитом, не встановлює зворотної дії такої пільги щодо процентів, нарахованих за період до набуття особою відповідного правового статусу. Відтак проходження відповідачем військової служби з 2024 року та його участь у відповідних заходах у 2025 році не є підставою для звільнення його від сплати процентів, нарахованих за період 2020-2021 років.
За таких обставин суд відхиляє доводи відповідача про поширення на спірні правовідносини пільги, передбаченої пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей», оскільки надані ним докази не підтверджують наявності передбачених законом підстав для застосування цієї пільги саме в період нарахування процентів за спірним кредитним договором.
Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Основоположним принципом цивільного судочинства є принцип змагальності сторін, закріплений статтями 12, 81 ЦПК України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести обставини, що мають значення для справи та на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що позивач довів факт укладення кредитного договору, отримання відповідачем 5 000 грн кредитних коштів та перехід до позивача права вимоги за цим договором. Водночас розмір процентів, який підлягає стягненню, визначається з урахуванням установлених договором умов і доведеності підстав для їх нарахування за відповідний період.
Отже недоведене позивачем погодження автоматичного продовження строку кредитування позовні вимоги підлягають частковому задоволенню: у частині стягнення 5 000 грн основного боргу та 2 400 грн процентів за первісно погоджений 30-денний строк користування кредитом. У стягненні решти заявлених процентів - 7 159,68 грн - належить відмовити як у недоведеній частині позовних вимог.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частинами першою та другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд ураховує положення статті 137 ЦПК України, відповідно до якої витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, а за результатами розгляду справи такі витрати розподіляються між сторонами разом з іншими судовими витратами.
Відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано копію ордера від 03 вересня 2025 року, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, договір про надання правничої допомоги № 22-08/25/ДІЛ від 22 серпня 2025 року, акт приймання-передачі наданої правничої допомоги від 14 січня 2026 року та витяг із зазначеного акта щодо надання правничої допомоги відповідачу ОСОБА_1 .
Згідно з витягом з акта приймання-передачі наданої правничої допомоги від 14 січня 2026 року щодо відповідача ОСОБА_1 адвокатом зазначено такі послуги: вивчення наданих клієнтом документів, проведення їх аналізу, визначення правової позиції та підбір судової практики - вартістю 500 грн; підготовка позовної заяви до боржника за договором позики з урахуванням необхідних додатків та представництво інтересів клієнта в суді першої інстанції - вартістю 4 000 гривень. Загальна вартість наданих у цій справі послуг становить 4 500 гривень.
Крім того, на підтвердження оплати правничої допомоги надано платіжну інструкцію від 16 січня 2026 року № 579938011.1, відповідно до якої ТОВ «ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП» перерахувало адвокату Ткаченко Юлії Олегівні 202 500 грн за договором про надання правничої допомоги № 22-08/25/ДІЛ від 22 серпня 2025 року згідно з актом приймання-передачі наданої правничої допомоги № 7-ДІЛ від 14 січня 2026 року.
При цьому суд ураховує, що зазначена платіжна інструкція підтверджує оплату правничої допомоги в межах договору в цілому, тоді як витрати, безпосередньо пов`язані з розглядом цієї справи, визначені у витягу з акта та становлять 4 500 гривень.
Оцінивши надані докази, суд доходить висновку, що факт надання адвокатом правничої допомоги позивачу та визначення її вартості в сумі 4 500 грн підтверджено належними доказами.
Разом із тим, оскільки позов задоволено частково, витрати на професійну правничу допомогу відповідно до вимог частини другої статті 141 ЦПК України підлягають розподілу між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Загальна сума заявлених позовних вимог становила 14 559,68 грн, з яких судом задоволено вимоги про стягнення 7 400 грн, що становить 50,826 % від ціни позову.
Таким чином, пропорційно розміру задоволених позовних вимог з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2287,14 грн (4 500 грн ? 7 400 грн / 14 559,68 грн).
Щодо судового збору суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України він також підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тобто в розмірі 50,826 % від фактично сплаченої позивачем суми судового збору.
Оскільки позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 662,40 грн, а позов задоволено на 50,826 %, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1353,17 гривень.
Отже, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, а саме: судовий збір у розмірі 1 353,17 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 287,14 грн, а всього - 3 640,31 гривень.
ІІІ. Резолютивна частина
Керуючись статтями 3, 12, 13, 76-81, 133, 137, 141, 258-265, 274, 279, 354, 355 ЦПК України, суд
У Х В А Л И В :
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту - задовольнити частково.
Стягнути зі ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП» заборгованість за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 3776162 від 18 жовтня 2020 року в загальному розмірі 7400 (сім тисяч чотириста) гривень 00 копійок, з яких: 5 000 (п`ять тисяч) гривень 00 копійок - заборгованість за основною сумою кредиту; 2 400 (дві тисячі чотириста) гривень 00 копійок - заборгованість за процентами за користування кредитом.
Стягнути зі ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП» судовий збір у розмірі 1 353 (одна тисяча триста п`ятдесят три) гривні 17 копійок.
Стягнути зі ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 287 (дві тисячі двісті вісімдесят сім) гривень 14 копійок.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення ( виклику ) учасників справи.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
В порядку п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України зазначаються такі реквізити сторін та інших учасників справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Деал Фінанс Груп» (вул. Садова, 31/33, офіс 40/3, м. Ірпінь, 08205; код ЄДРПОУ 44280974)
відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , житель АДРЕСА_1 , РНКОПП НОМЕР_5 .
Суддя
Добровеличківського районного суду
Кіровоградської області Майстер І.П.