Судові рішення

Рішення № 141485964 у справі № 387/443/26 від 01.10.2026

Рішення від 01.10.2026 у цивільній справі № 387/443/26 (категорія «Позики, кредиту, банківського вкладу»). Суд: Добровеличківський районний суд Кіровоградської області, суддя Майстер І. П.

Справа№ 387/443/26
СудДобровеличківський районний суд Кіровоградської області
СуддяМайстер І. П.
Форма рішенняРішення
Форма судочинстваЦивільне
КатегоріяПозики, кредиту, банківського вкладу
Дата ухвалення01.10.2026
Надійшло до реєстру14.11.2026
Оригіналreyestr.court.gov.ua/Review/141485964

Сторони-компанії

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Менеджер допоможе з першим запуском.

Текст рішення

ЄУН 387/443/26

Номер провадження по справі 2/387/641/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 жовтня 2026 року селище Добровеличківка

Добровеличківський районний суд Кіровоградської області, в складі :

головуючого судді Майстер І.П.

за участю секретаря судового засідання Полюхович Т.А.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Добровеличківського районного суду Кіровоградської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Фінтраст Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості

УСТАНОВИВ:

І. Описова частина

Стислий виклад позиції позивача та відповідача

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 5382621 від 14 березня 2025 року в загальному розмірі 26 153,40 гривень.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 14 березня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 5382621 в електронній формі, відповідно до умов якого первісний кредитор надав відповідачці кредит у розмірі 5 200 грн, а остання зобов`язалася повернути отримані кошти та сплатити проценти за користування кредитом у строки й на умовах, визначених договором.

За твердженням позивача, кредитний договір було укладено в електронній формі з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи кредитодавця. Відповідачка заповнила електронну заявку на отримання кредиту, пройшла процедуру ідентифікації та верифікації, ознайомилася з умовами кредитування, після чого підтвердила свою згоду з ними шляхом підписання договору електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Позивач наголошує, що електронний кредитний договір містить усі істотні умови, зокрема щодо суми кредиту, строку кредитування, процентної ставки, порядку та строків повернення кредиту, а також відповідальності за порушення умов договору. На підтвердження укладення договору в електронній формі позивач посилається на примірник кредитного договору, електронні документи та відомості, сформовані в інформаційній системі кредитодавця.

Відповідно до умов договору відповідачці було надано кредит у розмірі 5 200 грн строком на 360 календарних днів. Процентна ставка за користування кредитом та порядок її нарахування визначені умовами договору й графіком платежів.

На виконання своїх зобов`язань первісний кредитор перерахував відповідачці кредитні кошти на платіжну картку № НОМЕР_1 . Факт перерахування коштів позивач обґрунтовує довідкою ТОВ «ПЕЙТЕК» щодо здійснення відповідної платіжної операції, а також іншими документами, поданими разом із позовною заявою.

Позивач також зазначає, що 30 жовтня 2025 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» укладено договір факторингу № 30/10/2025, відповідно до якого первісний кредитор відступив позивачу право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором № 5382621 від 14 березня 2025 року.

На підтвердження переходу права вимоги позивач посилається на договір факторингу та витяг із реєстру боржників, у якому зазначено відповідачку та її заборгованість за відповідним кредитним договором. Крім того, позивач зазначає, що відповідно до умов договору факторингу первісний кредитор зобов`язаний був повідомити боржника про відступлення права грошової вимоги, а таке повідомлення направлялося відповідачці засобами електронного зв`язку, зокрема шляхом його надсилання на електронну адресу та/або в особистий кабінет.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачкою зобов`язань за кредитним договором, позивач зазначає, що заборгованість за ним не погашена, у зв`язку із чим утворилася заборгованість у загальному розмірі 26 153,40 грн.

Згідно з наданим розрахунком заборгованість складається з: 5 200 грн - заборгованість за тілом кредиту; 11 411,40 грн - проценти, нараховані первісним кредитором ТОВ «Лінеура Україна»; 6 422 грн - проценти, нараховані ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» за 130 календарних днів; 2 600 грн - штрафні санкції; 520 грн - комісія за надання кредиту.

У додаткових письмових поясненнях від 28 серпня 2026 року представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та додатково навів обґрунтування щодо правомірності укладення кредитного договору в електронній формі, фактичного надання відповідачці кредитних коштів і переходу до позивача права вимоги за договором.

Зокрема, представник позивача зазначив, що електронний кредитний договір є належною формою правочину, а його укладення шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідає вимогам законодавства України про електронну комерцію. На думку позивача, відсутність власноручного підпису відповідачки на паперовому примірнику договору не свідчить про відсутність між сторонами договірних правовідносин.

Щодо факту надання кредитних коштів представник позивача повторно наголосив, що їх перерахування на платіжну картку відповідачки підтверджується документами платіжного сервісу ТОВ «ПЕЙТЕК». При цьому позивач вважає, що надані документи в сукупності підтверджують здійснення кредитодавцем платіжної операції та отримання відповідачкою кредитних коштів.

Обґрунтовуючи розмір заборгованості за процентами, представник позивача зазначив, що проценти нараховувалися відповідно до умов кредитного договору та погодженої сторонами процентної ставки. Зокрема, сума 11 411,40 грн визначена як проценти, нараховані первісним кредитором, а сума 6 422 грн - як проценти, нараховані позивачем за 130 календарних днів. Позивач вважає таке нарахування правомірним, оскільки воно ґрунтується на умовах кредитного договору, а право вимоги за ним перейшло до позивача на підставі договору факторингу.

У частині вимог про стягнення штрафу представник позивача зазначив, що умовами кредитного договору передбачено відповідальність позичальника за порушення строків виконання грошових зобов`язань. Зокрема, відповідно до умов договору порушення строків виконання зобов`язань щодо повернення кредиту та/або сплати процентів є підставою для нарахування штрафу. Розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій становить 2 600 гривень. На думку позивача, така відповідальність передбачена договором, відповідає вимогам законодавства та є обґрунтованою з огляду на допущене відповідачкою порушення зобов`язань.

Щодо комісії за надання кредиту представник позивача пояснив, що відповідно до умов кредитного договору відповідачці була передбачена разова комісія в розмірі 520 грн, яка підлягала сплаті за надання кредиту. Позивач вважає, що зазначена комісія є погодженим сторонами платежем, передбаченим умовами договору, а тому підлягає стягненню з відповідачки.

Окремо представник позивача обґрунтував правомірність відступлення права грошової вимоги, посилаючись на положення статей 512-516 ЦК України та умови договору факторингу. Зазначив, що згода боржника на заміну кредитора не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом, а до нового кредитора переходять права первісного кредитора в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав. На підтвердження відступлення права вимоги позивач посилається на договір факторингу та витяг із реєстру боржників.

Крім того, представник позивача навів правові аргументи щодо застосування положень цивільного законодавства про належне виконання зобов`язань, правову природу кредитного договору, порядок нарахування процентів та відповідальність за порушення грошового зобов`язання, а також послався на судову практику Верховного Суду.

У зв`язку з наведеним позивач просить задовольнити позов у повному обсязі та стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором у розмірі 26 153,40 грн, а також понесені судові витрати.

Відповідачка ОСОБА_1 подала до суду відзив на позовну заяву, у якому проти задоволення позовних вимог заперечувала та просила відмовити в їх задоволенні.

У відзиві відповідачка зазначила, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а саме факт виникнення у неї заборгованості в заявленому розмірі, правомірність нарахування процентів, штрафу та комісії, а також обсяг права вимоги, яке перейшло до позивача.

Насамперед відповідачка звернула увагу на те, що позивач нараховує проценти за користування кредитними коштами поза межами строку дії кредитного договору. На її думку, після закінчення погодженого сторонами строку кредитування право кредитодавця нараховувати договірні проценти припиняється, якщо інше не передбачено законом або договором у встановленому законом порядку. На підтвердження цієї позиції відповідачка послалася, зокрема, на правові висновки Верховного Суду щодо застосування статей 1048 та 1050 ЦК України.

Відповідачка також вважає безпідставним нарахування процентів, штрафу та інших платежів у період дії воєнного стану, посилаючись на пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, яким передбачено звільнення позичальника від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати неустойки за прострочення виконання грошового зобов`язання у відповідний період.

Крім того, відповідачка заперечує проти правильності визначення позивачем розміру заборгованості та вважає, що заявлені до стягнення проценти є непропорційно великими й не відповідають принципам справедливості, добросовісності та розумності. У відзиві наведено доводи щодо несправедливості умов договору споживчого кредитування, надмірності фінансового навантаження на позичальника та необхідності врахування положень Закону України «Про захист прав споживачів» і Закону України «Про споживче кредитування».

Окремо відповідачка зазначила, що позивачем не надано належних і допустимих доказів фактичного отримання нею кредитних коштів. На її думку, самі по собі кредитний договір, розрахунок заборгованості та витяг із реєстру боржників не є достатніми доказами перерахування коштів позичальнику й виникнення заборгованості. Відповідачка вказує на відсутність виписки з карткового рахунку, яка б підтверджувала зарахування кредитних коштів на її платіжну картку, а також наголошує, що розрахунок заборгованості є внутрішнім документом кредитора та не може замінити первинні документи, які підтверджують здійснення відповідних операцій.

Також відповідачка вважає, що позивачем не доведено належними доказами факт переходу до нього права вимоги за кредитним договором, оскільки наданий витяг із реєстру боржників, на її думку, не підтверджує належним чином обсяг і дійсність відступленого права вимоги.

У відзиві відповідачка звернула увагу на необхідність перевірки правомірності нарахування штрафу та комісії, вважаючи заявлені до стягнення суми необґрунтованими. Крім того, просила врахувати положення законодавства щодо захисту прав споживачів фінансових послуг та судову практику з питань співмірності відповідальності за порушення грошових зобов`язань.

Щодо судових витрат відповідачка заперечувала проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу в заявленому розмірі, вважаючи їх неспівмірними зі складністю справи, обсягом виконаної представником позивача роботи та фактично наданими послугами. Просила суд перевірити документальне підтвердження таких витрат і врахувати критерії розумності та співмірності під час їх розподілу.

На підставі викладеного відповідачка просить відмовити в задоволенні позову, а також урахувати наведені у відзиві заперечення щодо розміру нарахованих процентів, штрафних санкцій, комісії та судових витрат.

Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі

Добровеличківський районний суд Кіровоградської області, ухвалою від 08.04.2026 відкрив провадження у справі, вирішив розгляд даної цивільної справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

З врахуванням вимог ч.2 ст. 247 ЦПК України у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

ІІ. Мотивувальна частина

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 5382621 від 14 березня 2025 року в розмірі 26153,40 грн, а також судових витрат.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 14 березня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір № 5382621 про надання споживчого кредиту в електронній формі з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи кредитодавця.

Відповідно до умов договору первісний кредитор надав відповідачці кредит у розмірі 5200,00 грн строком на 360 календарних днів. За користування кредитом передбачено сплату процентів за стандартною процентною ставкою 0,95 % за кожен день користування кредитом. Погашення кредиту та сплата процентів мали здійснюватися відповідно до графіка платежів, який є додатком до договору.

Позивач стверджує, що ТОВ «Лінеура Україна» виконало свої зобов`язання за договором та надало відповідачці кредитні кошти, однак остання належним чином своїх зобов`язань щодо їх повернення та сплати процентів не виконала, унаслідок чого утворилася заборгованість.

Надалі, 30 жовтня 2025 року, між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна», найменування якого згодом змінено на ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал», укладено договір факторингу № 30/10/2025, відповідно до якого первісний кредитор відступив фактору права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, зокрема право вимоги до відповідачки за договором № 5382621 від 14 березня 2025 року.

За твердженням позивача, відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу до нього перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором у розмірі 19 731,40 грн, з яких: 5 200,00 грн - заборгованість за основною сумою кредиту, 11 411,40 грн - заборгованість за процентами, 2 600,00 грн - штрафні санкції та 520,00 грн - комісія за надання кредиту.

Крім того, позивач зазначив, що після набуття права вимоги ним додатково нараховано проценти за користування кредитними коштами за 130 календарних днів у розмірі 6 422,00 грн, у зв`язку з чим загальний розмір заборгованості відповідачки, за розрахунком позивача, становить 26 153,40 гривень.

На підтвердження позовних вимог позивач надав письмові докази, зокрема витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, документи щодо реєстрації фінансових установ, кредитний договір, паспорт споживчого кредиту, правила надання коштів у кредит, графік платежів, документи щодо перерахування кредитних коштів, договір факторингу та додані до нього документи, витяг з реєстру боржників, повідомлення про відступлення права вимоги, розрахунок заборгованості, а також платіжну інструкцію щодо проведення розрахунків між сторонами договору факторингу.

У відзиві на позовну заяву відповідачка просила відмовити в задоволенні позову, посилаючись на недоведеність позивачем належними та допустимими доказами обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог. Зокрема, відповідачка заперечувала щодо підтвердження факту надання їй кредитних коштів, належності позивачу права вимоги за кредитним договором та обґрунтованості заявленого розміру заборгованості.

Також у відзиві відповідачка зазначила про безпідставність нарахування процентів, штрафних санкцій та комісії, звернула увагу на необхідність перевірки правильності розрахунку заборгованості, правомірності нарахування процентів після відступлення права вимоги та дотримання вимог законодавства щодо споживчого кредитування. Просила зменшити розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій та інших нарахувань, а також витрат на професійну правничу допомогу.

Дослідивши письмові докази, надані сторонами, суд установив таке.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 02 грудня 2025 року ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» зареєстроване як юридична особа 27 жовтня 2021 року. Основним видом його економічної діяльності є надання інших фінансових послуг, крім страхування та пенсійного забезпечення.

Із наданого свідоцтва про реєстрацію фінансової установи від 26 лютого 2020 року вбачається, що ТОВ «Лінеура Україна» зареєстроване як фінансова установа 19 березня 2019 року, реєстраційний номер 394.

Зі свідоцтва про реєстрацію фінансової установи від 21 січня 2022 року вбачається, що ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» зареєстроване як фінансова установа 21 січня 2022 року за № 21/112-рк.

Відповідно до рішення № 251124/1 єдиного учасника ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» від 25 листопада 2024 року змінено найменування товариства на ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал».

Згідно з наданою копією договору № 5382621 про надання споживчого кредиту від 14 березня 2025 року, укладеного між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 , кредитодавець зобов`язався надати позичальниці грошові кошти на умовах строковості, платності та повернення, а позичальниця - повернути кредит і сплатити проценти відповідно до умов договору.

Договір укладено в електронній формі за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи кредитодавця. У тексті договору зазначено, що його підписання позичальницею здійснюється шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором. У наданій копії договору містяться відомості про використаний одноразовий ідентифікатор та дату і час підписання електронного документа.

Відповідно до пунктів 1.2-1.3 договору сума кредиту становить 5 200,00 грн, строк кредитування - 360 календарних днів. Повернення кредиту та сплата процентів передбачені відповідно до графіка платежів, який є додатком до договору. Стандартна процентна ставка за користування кредитом визначена в розмірі 0,95 % за кожен день користування кредитними коштами.

Із паспорта споживчого кредиту, наданого позивачем, убачається, що в ньому зазначено основні умови кредитування, зокрема суму кредиту - 5 200,00 грн, строк кредитування - 360 днів, процентну ставку, загальні витрати за кредитом, орієнтовну реальну річну процентну ставку, порядок та періодичність погашення кредиту, а також інформацію про наслідки прострочення виконання грошових зобов`язань.

Наданий позивачем графік платежів містить відомості про передбачені договором дати та розміри платежів за кредитом і процентами протягом строку кредитування.

Судом також досліджено Правила надання коштів у кредит ТОВ «Лінеура Україна» у відповідній редакції, затвердженій 5 березня 2024 року. У цих Правилах визначено загальні умови надання кредитів, порядок укладення електронних кредитних договорів, ідентифікації клієнта, використання електронного підпису, надання та повернення кредитних коштів, нарахування процентів і виконання позичальником зобов`язань за договором.

Пунктом 5.1.3 договору передбачено право кредитодавця укладати договори факторингу або відступлення права вимоги без отримання попередньої згоди позичальника.

На підтвердження факту перерахування кредитних коштів позивачем надано документи щодо здійснення платіжної операції, зокрема довідку ТОВ «ПЕЙТЕК УКРАЇНА» та інформацію АТ КБ «ПриватБанк» від 21.04.2026 № 20.1.0.0.0/7-260415/83773-БТ.

Зі змісту відповіді АТ КБ «ПриватБанк» убачається, що на ім`я ОСОБА_1 банком емітовано платіжну картку № НОМЕР_2 , на яку 14.03.2025 було перераховано грошові кошти в сумі 5 200,00 грн.

Крім того, з наданих позивачем документів убачається, що ТОВ «Лінеура Україна» виконало свої зобов`язання за кредитним договором шляхом перерахування відповідачці кредитних коштів, тоді як остання належним чином зобов`язання щодо їх повернення та сплати процентів не виконала.

Із договору факторингу № 30/10/2025 від 30 жовтня 2025 року вбачається, що ТОВ «Лінеура Україна» як клієнт та ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» як фактор уклали договір, за умовами якого клієнт зобов`язався відступити фактору права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, а фактор - прийняти такі права вимоги та сплатити за них визначену договором ціну.

Згідно з умовами договору факторингу відступлення права вимоги здійснюється на підставі реєстру боржників, який є невід`ємною частиною договору. До фактора переходять права грошової вимоги в обсязі та на умовах, що існували на момент їх відступлення, з урахуванням положень договору факторингу.

На підтвердження виконання зобов`язань за договором факторингу позивачем також надано платіжну інструкцію № 6433 від 31 жовтня 2025 року, відповідно до якої ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» перерахувало на користь ТОВ «Лінеура Україна» грошові кошти в сумі 4 552 371,37 грн із призначенням платежу «Сплата за договором факторингу № 30/10/2025 від 30.10.2025». Зазначений платіжний документ стосується розрахунків за договором факторингу в цілому.

Із витягу з реєстру боржників до договору факторингу № 30/10/2025 від 30 жовтня 2025 року вбачається, що до фактора включено право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 5382621 від 14 березня 2025 року. У реєстрі зазначено розмір заборгованості 19 731,40 грн, з яких: 5 200,00 грн - основна сума боргу, 11 411,40 грн - проценти, 2 600,00 грн - штрафні санкції та 520,00 грн - комісія.

Судом також досліджено повідомлення ТОВ «Лінеура Україна» від 31 жовтня 2025 року щодо відступлення права вимоги за кредитним договором на користь ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал». У повідомленні зазначено про перехід права вимоги до нового кредитора, його найменування, ідентифікаційні та платіжні реквізити, а також необхідність виконання грошових зобов`язань на користь нового кредитора.

До повідомлення додано реєстр SMS-повідомлень, у якому зазначено відомості про відправлення 31 жовтня 2025 року повідомлення за кредитним договором № 5382621 на номер телефону, зазначений у відповідному реєстрі, із фіксацією дати, часу відправлення та ідентифікатора повідомлення.

Із наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором № 5382621 від 14 березня 2025 року вбачається, що за період з 14 березня 2025 року до 30 жовтня 2025 року первісним кредитором нараховано проценти за користування кредитом у розмірі 11 411,40 грн. У розрахунку також відображено суму основного боргу - 5 200,00 грн, штрафні санкції - 2 600,00 грн та комісію - 520,00 грн.

Окрім цього, позивачем надано окремий розрахунок заборгованості, відповідно до якого після відступлення права вимоги ним нараховано проценти за користування кредитними коштами за 130 календарних днів у розмірі 6 422,00 гривень. З урахуванням зазначених нарахувань позивач визначив загальний розмір заборгованості відповідачки в сумі 26 153,40 грн, з яких: 5 200,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 11 411,40 грн - проценти, нараховані первісним кредитором, 6 422,00 грн - проценти, нараховані позивачем, 2 600,00 грн - штрафні санкції та 520,00 грн - комісія.

Також судом досліджено копію договору про організацію переказу коштів між ТОВ «ПЕЙТЕК УКРАЇНА» та ТОВ «Лінеура Україна», а також наданий акт наданих послуг. Зазначені документи стосуються договірних відносин між відповідними юридичними особами щодо організації переказу коштів. Водночас самі по собі вони не містять індивідуалізованих відомостей, які б безпосередньо підтверджували зарахування саме відповідачці кредитних коштів у сумі 5 200,00 гривень.

Крім того, судом досліджено надані сторонами документи щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу, а також заперечення відповідачки щодо їх співмірності та обґрунтованості.

Наведені письмові докази суд дослідив у сукупності з доводами позовної заяви та відзиву на неї.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосування норм права.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, встановивши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно із частиною першою статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Відповідно до частин першої та другої статті 6 цього Закону для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

За змістом статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) іншою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про її прийняття в порядку, визначеному цією статтею.

Згідно зі статтею 12 цього Закону, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Отже, законодавство допускає укладення договору в електронній формі та підписання такого договору одноразовим ідентифікатором, а електронний договір, укладений у такий спосіб, має юридичну силу договору, укладеного в письмовій формі.

Судом установлено, що 14 березня 2025 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір № 5382621 про надання споживчого кредиту.

Із дослідженого судом електронного кредитного договору, паспорта споживчого кредиту та інших матеріалів справи вбачається, що відповідачка прийняла пропозицію кредитодавця щодо укладення договору, підписавши його електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Відповідно до пунктів 1.2, 1.3 кредитного договору відповідачці надано кредит у розмірі 5 200,00 грн строком на 360 календарних днів. Стандартна процентна ставка за користування кредитом становить 0,95 % за кожен день користування кредитними коштами. Порядок повернення кредиту та сплати процентів визначено графіком платежів, який є додатком до договору.

Сам факт укладення договору підтверджується не лише його текстом, а й паспортом споживчого кредиту, в якому зазначено основні умови кредитування, розмір кредиту, строк користування ним, процентну ставку, порядок погашення та інші істотні умови кредитування.

Водночас для встановлення факту виконання кредитодавцем свого обов`язку щодо надання кредитних коштів суд дослідив документи, які підтверджують здійснення відповідної платіжної операції.

Так, із відповіді АТ КБ «ПриватБанк» від 21.04.2026 № 20.1.0.0.0/7-260415/83773-БТ убачається, що на ім`я ОСОБА_1 банком емітовано платіжну картку № НОМЕР_2 , на яку 14.03.2025 було перераховано грошові кошти в сумі 5 200,00 гривень.

Зазначені відомості узгоджуються з іншими наданими позивачем документами щодо перерахування кредитних коштів, зокрема документами ТОВ «ПЕЙТЕК УКРАЇНА».

Отже, суд вважає доведеним факт отримання відповідачкою кредитних коштів у розмірі 5200,00 грн, оскільки їх перерахування підтверджується документами, які містять узгоджені між собою відомості про суму, дату та одержувача платежу.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу й інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язуються надати позичальникові грошові кошти в розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Таким чином, укладення кредитного договору породило для сторін взаємні права та обов`язки: для первісного кредитора - обов`язок надати кредитні кошти, для відповідачки - обов`язок повернути отриману суму кредиту та сплатити передбачені договором проценти.

Судом установлено, що ТОВ «Лінеура Україна» виконало свій обов`язок щодо надання кредиту, перерахувавши відповідачці 5 200,00 грн, тоді як доказів повернення цієї суми кредиту, повної або часткової сплати нарахованих процентів чи належного виконання інших грошових зобов`язань за договором відповідачкою не надано.

Щодо переходу права вимоги до позивача.

Відповідно до статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі й на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до статей 1078, 1079 ЦК України предметом договору факторингу може бути як право грошової вимоги, строк платежу за якою настав, так і право вимоги, яке виникне в майбутньому. Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника.

Судом установлено, що 30.10.2025 між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» укладено договір факторингу № 30/10/2025, за умовами якого первісний кредитор відступив фактору права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, визначеними у відповідному реєстрі боржників.

При цьому суд бере до уваги, що найменування ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» було змінено на ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал», що підтверджується наданим рішенням єдиного учасника товариства від 25.11.2024. Отже, сама по собі зміна найменування юридичної особи не свідчить про створення нової юридичної особи чи припинення її прав та обов`язків.

На підтвердження виконання договору факторингу позивачем надано його копію, витяг із реєстру боржників, а також платіжну інструкцію № 6433 від 31.10.2025 на суму 4 552 371,37 грн із призначенням платежу щодо оплати за договором факторингу № 30/10/2025 від 30.10.2025.

З витягу з реєстру боржників убачається, що до позивача перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 5382621 від 14.03.2025. Розмір заборгованості за цим договором на дату відступлення права вимоги визначено в сумі 19 731,40 грн, з яких 5 200,00 грн - заборгованість за основною сумою кредиту, 11 411,40 грн - заборгованість за процентами, 2 600,00 грн - штрафні санкції та 520,00 грн - комісія.

Отже, витяг із реєстру боржників містить відомості, які дають змогу ідентифікувати відповідачку, кредитний договір, за яким відступлено право вимоги, та розмір заборгованості на момент такого відступлення.

Крім того, судом досліджено повідомлення ТОВ «Лінеура Україна» від 31.10.2025 про відступлення права вимоги за кредитним договором, адресоване відповідачці, та реєстр SMS-повідомлень, відповідно до якого повідомлення щодо відступлення права вимоги за договором № 5382621 було направлено 31.10.2025 на номер телефону, зазначений у відповідному реєстрі.

Згідно зі статтею 1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові, у якому визначено грошову вимогу, що підлягає виконанню, та зазначено фактора, якому має бути здійснений платіж.

Водночас сама по собі відсутність доказів фактичного прочитання відповідачкою SMS-повідомлення не свідчить про недійсність договору факторингу або відсутність переходу права вимоги. Наслідки неповідомлення боржника про заміну кредитора визначаються положеннями статті 516 ЦК України, за якою новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків, зокрема виконання боржником зобов`язання первісному кредиторові.

Таким чином, досліджені судом договір факторингу, витяг із реєстру боржників, платіжна інструкція та повідомлення про відступлення права вимоги у своїй сукупності підтверджують перехід до позивача права грошової вимоги за кредитним договором №5382621 від 14.03.2025.

Щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту та процентами.

Згідно з розрахунком заборгованості, наданим позивачем, на дату відступлення права вимоги за кредитним договором за відповідачкою обліковувалася заборгованість у розмірі 19 731,40 грн, з яких 5 200,00 грн - основна сума кредиту та 11 411,40 грн - проценти за користування кредитом, а також інші нарахування.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення 6 422,00 грн процентів, нарахованих ним після набуття права вимоги, за 130 календарних днів.

Відповідно до статті 1048 ЦК України право нарахування процентів за користування кредитом належить кредитодавцеві протягом строку кредитування, визначеного договором, якщо інше не встановлено законом або договором.

При цьому заміна кредитора у зобов`язанні не припиняє самого зобов`язання та не змінює його умов. Згідно зі статтею 514 ЦК України новий кредитор набуває права первісного кредитора в тому обсязі та на тих умовах, які існували на момент переходу права вимоги.

Отже, набуття позивачем права грошової вимоги за кредитним договором саме по собі не позбавляє його права на одержання процентів, передбачених договором, за період, протягом якого таке нарахування допускається умовами договору та законом.

З матеріалів справи вбачається, що на момент укладення договору факторингу строк кредитування, визначений кредитним договором у 360 календарних днів, не закінчився. При цьому умовами договору факторингу передбачено відступлення як наявних, так і майбутніх грошових вимог.

Тому позивач як новий кредитор мав право нараховувати передбачені кредитним договором проценти за користування кредитом у межах строку кредитування, але не довше його закінчення.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, відповідно до якої право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування або після пред`явлення до позичальника вимоги відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України.

Водночас суд наголошує, що проценти за користування кредитом, передбачені статтею 1048 ЦК України, є платою за правомірне користування грошовими коштами, а не санкцією за порушення грошового зобов`язання. Тому на них не поширюється звільнення від сплати неустойки, передбачене пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Визначаючи розмір заборгованості за процентами, суд виходить із погодженої сторонами процентної ставки 0,95 % за кожен день користування кредитом, що за суми кредиту 5200,00 грн становить 49,40 грн за один день користування.

Як убачається з розрахунку позивача, проценти в сумі 11 411,40 грн відповідають 231 дню нарахування, а проценти в сумі 6 422,00 грн - 130 дням нарахування. У сукупності це становить 361 день.

Оскільки умовами кредитного договору встановлено строк кредитування 360 календарних днів, нарахування процентів за один день понад цей строк не відповідає умовам договору та не може бути покладено в основу судового рішення.

Водночас, перевіряючи обґрунтованість заявленої до стягнення суми процентів, суд виходить із того, що строк кредитування за договором становить 360 календарних днів, а тому нарахування процентів за користування кредитом за ставкою 0,95 % на день можливе лише в межах погодженого сторонами строку кредитування.

Зіставлення розрахунків первісного та нового кредиторів свідчить, що загальна сума нарахованих ними процентів становить 17 833,40 грн (11 411,40 грн + 6 422 грн), що на 49,40 грн перевищує суму процентів, яка могла бути нарахована за 360 календарних днів користування кредитом.

Зазначена різниця відповідає сумі процентів за один календарний день користування кредитом. Отже, у розрахунку позивача фактично враховано один день нарахування процентів понад установлений договором строк кредитування.

Таким чином, за умови підтвердження зазначеного періоду нарахування суд вважає обґрунтованими вимоги про стягнення процентів лише в межах 360 календарних днів користування кредитом, а саме в загальному розмірі 17 784 грн, із виключенням суми 49,40 грн, нарахованої за один день понад договірний строк.

Суд також ураховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, відповідно до якого право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування. Після цього права та інтереси кредитора у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання забезпечуються положеннями статті 625 ЦК України.

Разом із тим у постанові від 5 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду уточнила правовий висновок щодо нарахування процентів поза межами строку кредитування, зазначивши, що після прострочення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту нараховуються не проценти за користування кредитом відповідно до статті 1048 ЦК України, а проценти за порушення грошового зобов`язання відповідно до статті 625 ЦК України. При цьому суд повинен дослідити умови договору та з`ясувати, чи передбачили сторони нарахування процентів після закінчення строку кредитування саме як міру відповідальності за порушення зобов`язання.

У цьому випадку з умов дослідженого кредитного договору, паспорта споживчого кредиту та графіка платежів убачається, що ставка 0,95 % за день визначена як плата за користування кредитом у межах погодженого строку кредитування. Доказів того, що сторони погодили застосування цієї ставки після закінчення строку кредитування саме як міри відповідальності за порушення грошового зобов`язання, позивачем не надано.

Отже, нарахування процентів за ставкою 0,95 % за день після закінчення 360-денного строку кредитування не відповідає положенням статті 1048 ЦК України та умовам укладеного договору.

Крім того, суд ураховує, що відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в період дії в Україні воєнного стану та протягом тридцяти днів після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за кредитним договором позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання зобов`язання, підлягають списанню кредитодавцем.

Оскільки спірні правовідносини виникли та існували в період дії воєнного стану, положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України підлягають застосуванню до відповідних вимог кредитора. Водночас наведена норма не звільняє позичальника від обов`язку сплатити договірні проценти за фактичне користування кредитом у межах погодженого строку кредитування, оскільки такі проценти є платою за користування грошовими коштами, а не санкцією за порушення зобов`язання.

Таким чином, суд доходить висновку, що вимоги позивача про стягнення процентів підлягають задоволенню в межах суми 17 784 грн, тоді як у стягненні 49,40 грн процентів, нарахованих понад строк кредитування, слід відмовити.

Щодо штрафних санкцій.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідачки 2 600,00 грн штрафних санкцій, суд виходить із такого.

Пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та протягом тридцяти днів після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого йому було надано кредит (позику), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Цим же пунктом передбачено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані починаючи з 24.02.2022 за прострочення виконання грошових зобов`язань за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем.

Як убачається з матеріалів справи, кредитний договір № 5382621 укладено 14.03.2025, тобто в період дії в Україні воєнного стану.

З огляду на те, що заявлена до стягнення сума 2 600,00 грн нарахована позивачем як штрафні санкції у зв`язку з невиконанням відповідачкою грошових зобов`язань за кредитним договором, вона за своєю правовою природою є неустойкою, сплата якої за прострочення виконання кредитного зобов`язання у відповідний період прямо виключена зазначеною нормою закону.

При цьому звільнення позичальника від сплати штрафу та пені встановлено безпосередньо законом і не залежить від того, чи передбачено відповідне звільнення умовами кредитного договору.

Отже, вимоги позивача про стягнення з відповідачки 2 600,00 грн штрафних санкцій задоволенню не підлягають.

Такий підхід узгоджується з правовими висновками Верховного Суду щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до кредитних зобов`язань у період дії воєнного стану.

Щодо комісії за надання кредиту.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідачки 520,00 грн комісії за надання кредиту, суд зазначає таке.

Із паспорта споживчого кредиту та умов кредитного договору вбачається, що позивач включив до розрахунку заборгованості комісію за надання кредиту в розмірі 520,00 гривень.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит повинен містити інформацію про послуги кредитодавця, пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, їх вартість та порядок надання.

Згідно із частиною п`ятою статті 12 цього Закону умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Суд враховує, що надання кредитних коштів є основним обов`язком кредитодавця за кредитним договором, а не окремою додатковою послугою, яку кредитодавець надає позичальнику за окрему плату.

Саме по собі зазначення у паспорті споживчого кредиту або договорі певної суми комісії не свідчить про правомірність її стягнення. Для покладення на споживача обов`язку сплатити таку комісію кредитодавець повинен довести, що вона є платою за конкретну, реально надану споживачеві додаткову чи супутню послугу, а не платою за виконання власного обов`язку щодо надання кредиту.

Однак матеріали справи не містять доказів надання відповідачці окремої додаткової послуги, за яку передбачено сплату 520,00 грн, не визначено конкретного змісту такої послуги та не підтверджено факту її надання.

Таким чином, встановлення комісії саме за надання кредиту не може створювати для відповідачки додаткового грошового обов`язку, оскільки надання кредитних коштів є сутністю кредитного договору та обов`язком кредитодавця.

Такий висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду щодо недопустимості стягнення комісій за дії, які не є самостійними послугами споживачеві, зокрема з висновками, викладеними у постановах від 06.09.2017 у справі № 6-2071цс16 та від 06.02.2019 у справі № 520/2614/17.

Отже, вимоги позивача про стягнення з відповідачки 520,00 грн комісії за надання кредиту є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Щодо доводів відповідачки та оцінки доказів.

Оцінюючи доводи відповідачки, викладені у відзиві, суд виходить із того, що заперечення проти позову самі по собі не спростовують установлених судом обставин укладення кредитного договору, фактичного отримання кредитних коштів та переходу права вимоги до позивача.

Відповідачкою не надано належних і допустимих доказів повернення отриманих кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитом або припинення зобов`язання з інших передбачених законом підстав.

При цьому суд враховує, що відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом.

Водночас обов`язок доказування обґрунтованості заявленого розміру заборгованості покладається саме на позивача. Наданий ним розрахунок заборгованості не має наперед установленої доказової сили та підлягає оцінці судом у сукупності з іншими доказами, зокрема умовами кредитного договору, графіком платежів та документами про перерахування кредитних коштів.

Суд також бере до уваги, що відповідачка просила зменшити розмір заявлених до стягнення нарахувань. Однак питання зменшення неустойки відповідно до статті 551 ЦК України в цьому випадку не є визначальним, оскільки штрафні санкції за прострочення кредитного зобов`язання, нараховані в період дії воєнного стану, не підлягають стягненню в силу прямої законодавчої заборони, передбаченої пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Щодо процентів за користування кредитом, то вони є платою за користування грошовими коштами, а не неустойкою, тому підстави для їх зменшення лише з мотивів неспівмірності не можуть ототожнюватися з підставами зменшення неустойки. Водночас їх розмір підлягає перевірці на відповідність умовам договору, строку кредитування та вимогам законодавства.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу

Визначаючи розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд дослідив акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 16876 від 23.03.2026 та оцінив наведений у ньому перелік послуг з огляду на їх фактичний зміст, необхідність для розгляду справи та наявність ознак дублювання.

Так, пунктом 1 акта передбачено надання усної первинної консультації вартістю 440 грн, а пунктом 5 - письмової юридичної консультації вартістю 840 грн. При цьому зі змісту зазначених позицій не вбачається, що вони стосувалися різних за предметом або змістом правових питань. З огляду на це суд вважає, що зазначені послуги за своїм змістом частково дублюються, а їх окреме врахування призвело б до подвійного відшкодування витрат за фактично взаємопов`язану роботу.

Пунктом 2 акта передбачено дослідження документів та аналіз фактичних обставин справи вартістю 840 грн, а пунктом 3 - аналіз чинного законодавства та судової практики вартістю 440 грн. Зазначені роботи мають самостійний зміст, є необхідними для підготовки правової позиції та складання позовної заяви, у зв`язку з чим суд враховує їх вартість.

Водночас пунктом 4 акта передбачено підготовку декількох правових позицій вартістю 840 грн, а пунктом 5 - письмову юридичну консультацію зі складанням письмового консультаційного висновку вартістю 840 грн. Проте наведені в цих пунктах роботи за своїм змістом охоплюють формування правової позиції на підставі вже проведеного аналізу документів, законодавства та судової практики. Самостійного змісту та окремого результату, які б давали підстави для їх додаткової оплати понад вартість дослідження документів і правового аналізу, в акті не конкретизовано. Тому вартість цих послуг суд не враховує.

Щодо послуги, зазначеної в пункті 6 акта, а саме проведення заходів, спрямованих на самостійне отримання необхідних письмових доказів, вартістю 840 грн, суд зазначає, що в акті не наведено конкретних доказів, які адвокат намагався отримати, не зазначено, до яких осіб чи установ він звертався, та не конкретизовано зміст вчинених ним дій. Саме лише загальне зазначення такої послуги в акті без належної конкретизації не дає суду можливості перевірити її фактичне виконання та необхідність у межах цієї справи. За таких обставин зазначені витрати не підлягають врахуванню.

Суд враховує вартість складання позовної заяви, передбачену пунктом 7 акта, у сумі 1 640 грн, оскільки така робота фактично виконана адвокатом та була необхідною для звернення до суду.

Разом із тим вартість складання та оформлення додатків до позовної заяви, зазначена в пункті 8 акта в сумі 840 грн, окремо не враховується, оскільки підготовка документів, необхідних для обґрунтування позовних вимог та подання позову, є складовою роботи зі складання позовної заяви. При цьому акт не містить конкретизації самостійного обсягу такої роботи, який би виправдовував її додаткову оплату окремо від підготовки позову.

Водночас суд враховує витрати за пунктом 9 акта в сумі 1 640 грн, оскільки адвокатом фактично було підготовлено та подано письмові пояснення у відповідь на відзив відповідачки. Така робота була зумовлена необхідністю реагування на заперечення проти позову та становила окрему процесуальну діяльність адвоката, пов`язану з розглядом справи.

Витрати за пунктом 10 акта в сумі 1 640 грн за представництво інтересів позивача в судових засіданнях суд не враховує, оскільки представник позивача в судових засіданнях участі не брав, а матеріали справи не містять доказів фактичного надання цієї послуги.

Таким чином, суд враховує вартість фактично виконаних та необхідних для розгляду справи робіт за пунктами 2, 3, 7 та 9 акта на загальну суму 4 560 гривень.

З урахуванням характеру спірних правовідносин, ціни позову, обсягу виконаних адвокатом робіт, складності справи та необхідності підготовки процесуальних документів суд вважає зазначену суму обґрунтованою та співмірною.

Оскільки позовні вимоги задоволено на суму 22 984 грн із заявлених 26 153 грн 40 коп., що становить 87,88 % від ціни позову, відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 4 007 грн 40 коп.

Щодо розподілу судового збору

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у частині сплаченого судового збору, суд виходить із такого.

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Як убачається з матеріалів справи, під час звернення до суду з позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 662 грн 40 коп., що підтверджується платіжною інструкцією від 24.03.2026.

Оскільки позовні вимоги задоволено частково на суму 22 984 грн із заявлених 26 153 грн 40 коп., частка задоволених позовних вимог становить 87,8815 %.

За таких обставин відповідно до вимог статті 141 ЦПК України з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволеної частини позовних вимог, що становить 2 339 грн 76 коп. (2 662 грн 40 коп. ? 87,8815 %).

Отже, суд вважає за необхідне стягнути з відповідачки на користь позивача судовий збір у розмірі 2 339 грн 76 копійок.

ІІІ. Резолютивна частина

На підставі викладеного, відповідно до ст.ст.11, 207, 256, 258-259, 261, 267, 526, 549, 629, 634, 638, 1054, 1077, 1078,1079, 1080, 1082 ЦК України, керуючись ст.ст.12, 13, 81, 141, 263-265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» заборгованість за кредитним договором № 5382621 від 14 березня 2025 року в розмірі 22 984 (двадцять дві тисячі дев`ятсот вісімдесят чотири) гривні 00 копійок, з яких: 5 200 грн основного боргу та 17 784 грн процентів.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 339 (дві тисячі триста тридцять дев`ять) гривень 76 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 007 (чотири тисячі сім) гривень 40 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляд справи здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

В порядку п.4. ч.5 ст.265 ЦПК України зазначаються такі реквізити сторін та інших учасників справи:

позивач - Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінтраст Капітал" ( 03150, місто Київ, вулиця Загородня, 15, офіс 118/2, код ЄДРПОУ 44559822);

відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителька АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Суддя

Добровеличківського районного суду

Кіровоградської області Майстер І.П.

Інші рішення у справі

ДатаДокументСуд
08.04.2026 Ухвала № 135543420 без тексту Добровеличківський районний суд Кіровоградської області

Стежити за судами компанії

Лист на пошту, щойно в реєстрі зʼявиться нове рішення зі стороною ЄДРПОУ 44559822. Одна компанія щотижня безкоштовно, до 50 компаній щоденно на платному тарифі.

Підключити моніторинг