Судові рішення

Постанова № 141486645 у справі № 354/1505/25 від 03.11.2026

Постанова від 03.11.2026 у цивільній справі № 354/1505/25 (категорія «Про позбавлення батьківських прав»). Суд: Івано-Франківський апеляційний суд, суддя Василишин Л. В.

Справа№ 354/1505/25
СудІвано-Франківський апеляційний суд
СуддяВасилишин Л. В.
Форма рішенняПостанова
Форма судочинстваЦивільне
КатегоріяПро позбавлення батьківських прав
Дата ухвалення03.11.2026
Надійшло до реєстру14.11.2026
Оригіналreyestr.court.gov.ua/Review/141486645

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Менеджер допоможе з першим запуском.

Текст рішення

Справа № 354/1505/25

Провадження № 22-ц/4808/1949/26

Головуючий у 1 інстанції Ковалюк О. М.

Суддя-доповідач Василишин Л. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючої (суддя-доповідач): Василишин Л. В.,

суддів: Баркова В. М., Максюти І. О.,

секретаря Петріва Д.Б.

за участю представника апелянта адвоката Ленчука Р.І.,

представника прокуратури Кабаль А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скарг у представника ОСОБА_1 - адвоката Ленчука Романа Ігоровича на рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 07 серпня 2026 року, ухвалене в складі судді Ковалюк О. М. в місті Яремче, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, орган опіки і піклування: Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради та Служба у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, про позбавлення батьківських прав,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2025 року адвокат Ленчук Р. І., який діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.

В обґрунтування позову зазначав, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 21.11.2015 до 17.05.2021.

У шлюбі у них народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідач вже понад 5 років жодного разу не бачив сина, не піклується про нього, не цікавиться його життям, станом здоров`я та розвитком, не бере участі у його забезпеченні, а також не підтримує зв`язок, що створює умови, які шкодять інтересам та психо-емоційному стану дитини.

Представник позивачки зазначав, що наведені обставини підтверджуються заявою ОСОБА_2 від 31 жовтня 2025 року, нотаріально посвідченою приватним нотаріусом Надвірнянського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Питлюком В. І., а також показаннями свідків. Крім того, за результатами психодіагностичного обстеження, проведеного на замовлення позивачки, встановлено відсутність позитивного емоційного контакту між дитиною та її біологічним батьком. Останній сприймається сином як джерело страху та психологічної травми. У зв`язку із цим психолог рекомендував обмежити спілкування дитини з біологічним батьком, оскільки такі контакти можуть негативно впливати на її емоційний стан.

Водночас представник позивачки зазначав, що на час звернення до суду вихованням дитини займаються позивачка та її теперішній чоловік ОСОБА_4 , який всебічно дбає про сина, бере участь у його вихованні, матеріальному забезпеченні та організації дозвілля, фактично перебравши на себе батьківські обов`язки. ОСОБА_3 вважає його своїм рідним батьком, називає «татом» та сприймає як джерело підтримки, що, за твердженням представника позивачки, підтверджується психологічною характеристикою психоемоційного стану дитини та сімейних відносин. Крім того, у разі задоволення позову ОСОБА_4 має намір усиновити ОСОБА_3 .

Враховуючи наведене, просив суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 25 листопада 2025 року залучено до участі у справі, як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - орган опіки та піклування в особі Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради.

Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 04 лютого 2026 року залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Службу у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду

Рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 07 серпня 2026 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, орган опіки і піклування: Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради та Служба у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, про позбавлення батьківських прав.

Попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Контроль за виконанням ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків стосовно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , покладено на Службу у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради.

Судові витрати залишено за позивачкою.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із того, що позивачка довела неналежне виконання відповідачем батьківських обов`язків, зокрема його неучасть у вихованні сина та відсутність піклування про нього. Водночас суд зазначив, що матеріали справи не містять доказів притягнення відповідача до відповідальності за вчинення домашнього насильства щодо дитини чи неналежне виконання батьківських обов`язків, а також інших обставин, які б свідчили про загрозу її здоров`ю або моральному вихованню. Крім того, суд урахував відсутність доказів застосування до відповідача будь-яких заходів впливу з боку правоохоронних органів, органу опіки та піклування чи органів місцевого самоврядування. За таких обставин суд дійшов висновку про необхідність попередити відповідача про зміну ставлення до виконання батьківських обов`язків, однак не вбачав підстав для позбавлення його батьківських прав.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги

Представник ОСОБА_1 - адвокат Ленчук Р. І. на рішення суду подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з`ясування судом обставин спарви, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про можливість зміни відповідачем своєї поведінки щодо сина, оскільки такий висновок суперечить матеріалам справи, які підтверджують тривалу відсутність відповідача в житті дитини (понад п`ять років) та відсутність із його боку будь-яких спроб відновити їхнє спілкування.

Крім того, суд першої інстанції безпідставно пов`язав можливість позбавлення батьківських прав із притягненням батька до адміністративної та/або кримінальної відповідальності. У цій справі позов обґрунтовано ухиленням відповідача від виконання батьківських обов`язків, що є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав та підтверджується належними доказами. Відтак відмова в задоволенні позову свідчить про неправильне застосування судом норм матеріального права.

Також представник апелянтки зазначає, що суд першої інстанції безпідставно не погодився з висновком органу опіки та піклування, вважаючи його недостатньо обґрунтованим. Натомість орган опіки та піклування повно й усебічно дослідив обставини справи: обстежив умови проживання дитини, провів бесіду з позивачкою та сином, здійснив виїзд за місцем проживання відповідача, однак будинок був зачинений. У подальшому під час телефонної розмови відповідач повідомив, що не займається вихованням та утриманням сина, не цікавиться його життям і не заперечує проти позбавлення його батьківських прав. Усі зазначені обставини відображені у висновку органу опіки та піклування, а тому, на думку представника апелянтки, суд не мав підстав відхиляти його.

Враховуючи викладене, представник апелянтки просить оскаржуване рішення суду скасувати та увхалити нове про задоволення позову.

Позиція інших учасників справи

Інші учасники справи своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, що відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Заяви (клопотання) учасників справи

У судовому засіданні представник апелянта вимоги скарги підтримав, просив її задоволити.

Представник прокуратури щодо задоволення скарги заперечив, оскільки вважає, що у справі недостатньо доказів для позбавлення відповідача батьківських прав.

Позиція Івано-Франківського апеляційного суду

Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Фактичні обставини справи

Судом встановлено, що 21 листопада 2015 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали шлюб, про що відділом державної реєстрації актів цивільного стану Яремчанського міського управління юстиції складено актовий запис №84.

У шлюбі у них народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 17 травня 2021 року у справі №354/442/21 шлюб між сторонами розірвано.

Згідно з психологічною характеристикою психоемоційного стану та сімейних відносин ОСОБА_5 , виданою 08 листопада 2025 року Центром психологічної допомоги дітям ТОВ «Серденько» під час інтерв`ювання хлопчика він повідомив, що найяскравішими спогадами про батька є те, що він пив, бив, вживав алкогольні напої за кермом. Для нього він був поганим батьком, бо з ним нікуди не ходив, грав в казино і не працював. Були моменти коли він боявся тата, бо той випивав і часто сварився з мамою. При зустрічі з ним сказав би, що він більше йому не тато.

Хлопчик чітко відокремлює біологічного тата і вітчима, відображаючи різницю у значущості для себе. Біологічний батько - слабка присутність у житті дитини, мінімальна емоційна значущість. Вітчим сприймається, але поки що можливе формування емоційної прив`язаності, хлопчик ще адаптується і визначається, що підтверджується тим, що при сторонніх він називає його татом та говорить, що він його батько, проте в щоденному звертанні до вітчима називає його по імені. Мама - головна фігура в житті хлопчика, з нею в нього тісний емоційний контакт.

Згідно з методикою «Сходинки» Макар розмістив батька окремо на протилежному полюсі кола, що свідчить про емоційну дистанцію, відсутність відчуття близькості та включеності у повсякденне життя хлопчика.

Вітчима сприймає як додаткове джерело підтримки, хоча ще не повністю ідентифікує його як батька.

Останні 5 років ОСОБА_6 не бачив та не спілкувався з батьком, бабусею і дідусем по батьковій лінії теж не бачився і не спілкувався. Вони не вітають хлопчика з днем народження та святами, не приймають участі в його житті, не підтримують його матеріально та морально.

Згідно з рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області № 685 від 22 травня 2026 року суду надано висновок Служби у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до заяви ОСОБА_2 , яка нотаріально посвідчена приватним нотаріусом Надвірнянського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Питлюком В. І. 31 жовтня 2025 року та зареєстрована за № 997, ОСОБА_2 , який є батьком ОСОБА_3 , повідомляє, що вже тривалий час не бере жодної участі у житті свого сина, зокрема у його вихованні, фінансовому забезпеченні, догляді, прийнятті рішень, пов`язаних з навчанням, лікуванням, розвитком чи побутовими питаннями. Не спілкується з сином, сталі сімейні та емоційні зв`язки між ними відсутні. Зазначає, що мати сина не створює жодних перешкод у його спілкуванні з дитиною. Відтак він повністю згідний на позбавлення його батьківських прав відносно ОСОБА_3 . Така заява написана без стороннього тиску, з власної волі, наслідки підписання такої заяви йому зрозумілі.

Застосовані норми права та висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до частини першої статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У статті 18 цієї Конвенції визначено, що батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено статтею 7 СК України, згідно з положеннями якої жінка та чоловік мають рівні права й обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно зі статтями 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв`язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР.

Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має один з батьків.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23) вказано, що «тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19 та від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19».

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Отже, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків на краще неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення батьківських прав, покладено на позивача.

Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, надавши правову оцінку поданим позивачкою доказам, дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування до ОСОБА_2 такого крайнього заходу впливу, як позбавлення його батьківських прав щодо сина ОСОБА_3 .

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Так, позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини, а тому його застосування можливе лише за умови доведення винного ухилення батька від виконання своїх батьківських обов`язків та необхідності такого заходу для захисту інтересів дитини. При цьому ухилення від виконання батьківських обов`язків передбачає свідому поведінку батьків, спрямовану на невиконання покладених на них законом обов`язків, а не лише формальну відсутність належної участі у вихованні дитини.

Суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, встановив, що відповідач протягом тривалого часу, зокрема декількох років, не бере належної участі у вихованні сина та не виконує повною мірою покладених на нього батьківських обов`язків. Водночас, оцінивши характер такої поведінки, її причини та наслідки для дитини, суд не встановив достатніх підстав для висновку про необхідність застосування до відповідача саме такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.

За таких обставин колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно пов`язав можливість позбавлення батьківських прав із притягненням відповідача до адміністративної та/або кримінальної відповідальності. Таке притягнення не є обов`язковою умовою для позбавлення батьківських прав, однак сам факт тривалої відсутності належної участі батька у вихованні дитини не зумовлює автоматичного застосування цього заходу. Вирішальне значення має встановлення винного характеру поведінки батька, обставин, за яких він не виконує своїх обов`язків, а також оцінка того, чи є позбавлення батьківських прав необхідним для захисту найкращих інтересів дитини.

З огляду на встановлені обставини суд першої інстанції обґрунтовано застосував до відповідача менш суворий захід впливу - попередив його про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків та роз`яснив, що в разі подальшого їх невиконання він може бути позбавлений батьківських прав. Такий захід надає відповідачу можливість змінити свою поведінку та відновити належну участь у вихованні сина, водночас не допускаючи передчасного розриву сімейних зв`язків між батьком і дитиною.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги висновок органу опіки та піклування, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Відповідно до статті 19 СК України при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав та інших категорій справ обов`язковою є участь органу опіки та піклування, який подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору.

Водночас суд може не погодитися з таким висновком, якщо він є недостатньо обґрунтованим або суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).

Отже, висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер і не є безумовною підставою для задоволення позову (постанова Верховного Суду від 18 січня 2021 року у справі № 685/511/19).

Як встановлено зі змісту оскаржуваного рішення, суд першої інстанції надав належну оцінку такому висновку, однак обґрунтовано не погодився з ним, оскільки він не містить переконливих доводів щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав. Зокрема, у висновку не наведено обставин, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, не оцінено можливості відновлення відносин батька із сином, не зазначено, які заходи вживалися органом опіки та піклування для налагодження їхньої взаємодії, а також не обґрунтовано, яким чином позбавлення батька батьківських прав позитивно вплине на благополуччя дитини.

Фактично орган опіки та піклування дійшов висновку про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, переважно виходячи зі змісту його власної заяви, у якій він повідомив про невиконання батьківських обов`язків та висловив згоду на позбавлення його батьківських прав. Водночас орган опіки та піклування, на який законом покладено обов`язок захищати права та інтереси дитини, не надав належної оцінки змісту цієї заяви, не з`ясував причин і обставин, що спонукали батька до її подання, та не вжив заходів, спрямованих на з`ясування можливості відновлення належної участі батька у вихованні дитини.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недостатню обґрунтованість висновку органу опіки та піклування, який не може бути покладений в основу рішення про позбавлення відповідача батьківських прав.

Крім того, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що заява відповідача про згоду на позбавлення його батьківських прав та визнання позову самі по собі не є достатніми підставами для задоволення позовних вимог.

Так, Верховний Суд зауважував, що заяви відповідача про відмову від батьківських прав щодо дитини та визнання позову про позбавлення батьківських прав не можуть слугувати достатньою підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини є неправомірною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини. Саме лише подання заяви про визнання позову у справі про позбавлення батьківських прав не може бути підставою для звільнення позивача від обов`язку надання інших доказів на підтвердження існування обставин, передбачених частиною першою статті 164 СК України, для позбавлення батьківських прав (постанови Верховного Суду від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 29 листопада 2023 року у справі № 607/15704/22).

За обставин цієї справи зазначені заяви не можуть слугувати достатньою підставою для припинення правового зв`язку між батьком і дитиною. Як зазначалося вище, судом не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку, що позбавлення відповідача батьківських прав є необхідним саме для забезпечення найкращих інтересів дитини та її виховання у благополучному середовищі. Водночас сама лише відсутність належної участі батька у вихованні дитини, без урахування інших обставин справи та оцінки необхідності застосування такого крайнього заходу, не є достатньою підставою для позбавлення його батьківських прав.

Крім цього колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що думка дитини не може мати визначального значення під час вирішення питання про позбавлення відповідача батьківських прав. Така думка має враховуватися з огляду на вік та рівень розвитку дитини, однак не завжди може відповідати її найкращим інтересам, оскільки, зважаючи на малолітній вік, може формуватися під впливом зовнішніх обставин або інших факторів, яким дитина не здатна надати належної оцінки. Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 705/3040/18.

За таких обставин колегія суддів вважає, що, ухвалюючи оскаржуване рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд першої інстанції належним чином дослідив надані докази, правильно встановив фактичні обставини справи та дійшов законного й обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, апеляційний суд уважає, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, відсутні, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись статтями 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ленчука Романа Ігоровича залишити без задоволення.

Рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 07 серпня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 13 листопада 2026 року.

Суддя-доповідач: Л. В. Василишин

Судді: В. М. Барков

І. О. Максюта

Інші рішення у справі

ДатаДокументСуд
03.11.2026 Постанова № 141215496 Івано-Франківський апеляційний суд
22.09.2026 Ухвала № 139998851 Івано-Франківський апеляційний суд
11.09.2026 Ухвала № 139719519 Івано-Франківський апеляційний суд
03.09.2026 Ухвала № 139452143 Івано-Франківський апеляційний суд
07.08.2026 Рішення № 138840334 Яремчанський міський суд Івано-Франківської області
03.06.2026 Ухвала № 137088838 Яремчанський міський суд Івано-Франківської області
04.02.2026 Ухвала № 133776423 без тексту Яремчанський міський суд Івано-Франківської області
04.12.2025 Ухвала № 132331232 без тексту Яремчанський міський суд Івано-Франківської області
25.11.2025 Ухвала № 132039307 без тексту Яремчанський міський суд Івано-Франківської області