Судові рішення

Постанова № 141486812 у справі № 903/1290/23 від 10.11.2026

Постанова від 10.11.2026 у господарській справі № 903/1290/23 (категорія «Спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна»). Суд: Північно-західний апеляційний господарський суд, суддя Розізнана І.В.

Справа№ 903/1290/23 (у рішенні: 903/1290/23 (903/304/26))
СудПівнічно-західний апеляційний господарський суд
СуддяРозізнана І.В.
Форма рішенняПостанова
Форма судочинстваГосподарське
КатегоріяСпори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна
Дата ухвалення10.11.2026
Надійшло до реєстру14.11.2026
Оригіналreyestr.court.gov.ua/Review/141486812

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Менеджер допоможе з першим запуском.

Текст рішення

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року Справа № 903/1290/23 (903/304/26)

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Поліщук П.Я. , суддя Павлюк І.Ю.

секретар судового засідання Дика А.І.

за участю представників сторін:

позивач - ліквідатор ТОВ "Торгмегамарт" арбітражний керуючий Козирицький А.С.

відповідач - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Господарського суду Волинської області від 28.07.26 (із запереченнями на ухвалу Господарського суду Волинської області від 31.03.26) у справі №903/1290/23 (903/304/26) (суддя Шум М.С.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальність "Торгмегамарт", яка подана ліквідатором товариства арбітражним керуючим Козирицьким Андрієм Сергійовичем

до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

про стягнення 20 696 902, 04 грн

в межах розгляду справи №903/1290/23

за заявою Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгмегамарт"

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою місцевого господарського суду від 31.03.2026 клопотання ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальність "Торгмегамарт" арбітражного керуючого Козирицького А.С. про відстрочення сплати судового збору задоволено. Відстрочено сплату судового збору за звернення до суду з відповідною позовною заявою у розмірі 248 362, 82 грн до ухвалення судового рішення у справі. Прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 28.07.26 позов задоволено повністю. Стягнуто з Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгмегамарт" 20 696 902,04 грн, з яких сплачені лізингові платежі в розмірі 9 999 691,49 грн., індекс інфляції в сумі 8 856 914,76 грн. та три відсотки річних в сумі 1 840 295,79 грн. Стягнуто з Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на користь Державного бюджету України судовий збір за подання позовної заяви в сумі 248 362, 82 грн.

Не погоджуючись із ухвалою Господарського суду Волинської області від 31.03.26 та рішенням Господарського суду Волинської області від 28.07.26, через підсистему "Електронний суд" від АТ КБ "ПриватБанк" до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга. Із підстав висвітлених у апеляційній скарзі відповідач просить скасувати ухвалу Господарського суду Волинської області від 31.03.26 про відкриття провадження у справі № 903/1290/23 (903/304/26) та ухвалити нове судове рішення, яким повернути позовну заяву без розгляду. Скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 28.07.26 повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу в повному обсязі.

Листом Північно-західного апеляційного господарського суду № 903/1290/23 (903/304/26)/4373/26 від 26.08.26 витребувано матеріали справи у Господарського суду Волинської області.

07.09.26 від Господарського суду Волинської області до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.09.26 апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Господарського суду Волинської області від 28.07.2026 (із запереченнями на ухвалу Господарського суду Волинської області від 31.03.26) у справі № 903/1290/23 (903/304/26) залишено без руху. Запропоновано Акціонерному товариству комерційний банк "ПриватБанк" протягом десяти днів з дня вручення цієї ухвали усунути встановлений недолік апеляційної скарги та подати до Північно-західного апеляційного господарського суду докази доплати судового збору в розмірі 369 881,84 грн. Роз`яснено апелянту, що при невиконанні вимог даної ухвали, апеляційна скарга вважається неподаною та повертається апелянту.

21.09.26 через підсистему "Електронний суд" від АТ КБ "ПриватБанк" до суду апеляційної інстанції надійшла заява про усунення недоліків. Надано докази сплати судового збору.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.09.26 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Господарського суду Волинської області від 28.07.26 (із запереченнями на ухвалу Господарського суду Волинської області від 31.03.26) у справі № 903/1290/23 (903/304/26). Розгляд апеляційної скарги призначено на "10" листопада 2026 р. об 14:30 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м. Рівне, вул. Яворницького, 59, у залі судових засідань №1. Запропоновано Товариству з обмеженою відповідальністю "Торгмегамарт" у строк до 16.10.26 надати суду обґрунтований відзив на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому статтею 263 ГПК України та докази надсилання копії відзиву та доданих до нього документів Акціонерному товариству Комерційний банк "ПриватБанк".

15.10.26 від ліквідатора ТОВ "Торгмегамарт" арбітражного керуючого Козирицького А.С. надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останній просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

10.11.26 у судове засідання в режимі відеоконференцзв`язку за допомогою власних технічних засобів з`явився ліквідатор ТОВ "Торгмегамарт" арбітражний керуючий Козирицький А.С.., а також представник АТ КБ "Приватбанк" Труфанова О.С.. Сторони надали свої пояснення з приводу апеляційної скарги та оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до ст.ст. 269, 270 ГПК України, апеляційна інстанція переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ч. 3 ст. 255 ГПК України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Під час дослідження матеріалів справи апеляційним судом встановлено наступне.

20.08.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгмегамарт" та Акціонерним товариством Комерційний Банк "ПриватБанк" укладено договір фінансового лізингу № 4Т16075ЛИ, відповідно до умов якого банк передає лізингоодержувачу майно, а лізингоодержувач приймає майно від банку в платне володіння та користування, а після сплати всієї суми лізингових платежів у власність, у визначені цим договором строки, на умовах фінансового лізингу (том 1, а.с. 38-40).

На дату укладання договору вартість майна становить 234 022 447,00 (двісті тридцять чотири мільйони двадцять дві тисячі чотириста сорок сім) гривень 00 копійок (п. 1.2. договору).

Строк лізингу зазначено сторонами у п. 9.1. цього договору (п.1.3. договору).

Відповідно до п. 1.4. договору для здійснення лізингоодержувачем платежів за цим договором банк відкриває рахунки: рахунок для сплати вартості предмета лізингу - №2071[телефон приховано].

Відповідно до Розділу 2 договору сторони встановили, що розмір, структура, строки сплат лізингових платежів встановлюються додатком №2. Лізингові платежі сплачуються на рахунок, зазначений у п.1.4. договору.

Згідно з п. 6.2.8. лізингоодержувач зобов`язується не зменшувати суму лізингових платежів, а також не затримувати виплату чергового лізингового платежу, якщо дані зміни не погоджені сторонами та не передбачені договорами про внесення змін до цього договору.

Відповідно до додаткової угоди, укладеної сторонами 22.08.2016 до договору фінансового лізингу № 4Т16075ЛИ, внесено зміни в п. 6.2.11. договору лізингу та викладено його у редакції: лізингоодержувач зобов`язується сплачувати банку:

винагороду за відкриття рахунку "Фінансовий лізинг (оренда)";

лізинговий платіж (суму, що відшкодовую при кожному платежі частину вартості майна);

відсоткову винагороду за користування майном;

інші витрати банку, безпосередньо пов`язані з цим договором.

Рахунок для сплати вартості предмета лізингу - №2071[телефон приховано] не змінено.

Згідно з приписами п. 5.1.8 договору банк має право відмовитись від договору і вимагати повернення майна, якщо лізингоодержувач не сплачує лізингові платежі протягом трьох місяців підряд. У разі відмови банку від договору, договір є розірваним з дати зазначеної банком у повідомленні про відмову від договору.

Цей договір підлягає розірванню в односторонньому порядку за ініціативою банка шляхом письмового повідомлення про це лізингоодержувача за 3 (три) дні, зокрема, у випадку повної або часткової несплати лізингового платежу лізингоодержувачем, якщо прострочення сплати становить більше ніж 30 (тридцять) днів. Порушення строків сплати винагород за договором. У випадку розірвання цього договору, майно повинно бути повернуте лізингоодержувачем у термін розірвання, по акту прийому-передачі майна в тому стані, в якому воно було отримано з урахуванням нормального зносу (пункти 8.2., 8.2.3, 8.3. договору).

ТОВ "Торгмегамарт" на підставі договору фінансового лізингу №4Т16075ЛИ від 20.08.2016 було сплачено на користь АТ КБ "ПриватБанк" лізингові платежі в рахунок відшкодування вартості об`єктів лізингу на загальну суму 9 999 691,49 грн., що підтверджується випискою з рахунку № НОМЕР_1 за період з 20.08.2016 по 15.01.2024 (том 1, а.с. 29-31).

Відповідні обставини сторонами не заперечуються.

21.02.2020 АТ КБ "ПриватБанк" направив на адресу позивача повідомлення про розірвання договору фінансового лізингу, відповідно до якого повідомив ТОВ "Торгмегамарт" про розірвання договору в односторонньому порядку з 04.02.2020, вимагав оплатити заборгованість за договором фінансового лізингу та повернути по акту прийому-передачі майно, згідно з переліком зазначеним у Додатку №1 до договору фінансового лізингу від 20.08.2016.

ТОВ "Торгмегамарт" відповідно до актів прийому-передачі від 03.07.2024., 04.07.2024, 09.07.2024, 10.07.2024 повернуло з користування, а АТ КБ "ПриватБанк" прийняв нерухоме майно (предмет фінансового лізингу).

Відповідач факт отримання предмету фінансового лізингу не заперечує.

26.09.2025 ліквідатором була підготовлена та направлена до АТ КБ "Приватбанк" претензія (вих.№02-42/981 від 25.09.2025) про сплату суми заборгованості у розмірі 14 422 343,43 грн., яка складається з основного боргу 7 246 486,23 грн., 5 950 052,13 грн. (інфляційні втрати з 05.02.2020 по 25.09.2025) та 1 225 805,07 (3% річних).

Відповіді отримано не було.

21.11.2025 ліквідатором була підготовлена та направлена до АТ КБ "Приватбанк" повторна претензія (вих.№02-42/1181 від 21.11.2025) про сплату суми заборгованості у розмірі 14 422 343,43 грн., яка складається з основного боргу 7 246 486,23 грн., 5 950 052,13 грн. (інфляційні втрати з 05.02.2020 по 25.09.2025), та 1 225 805,07 (3% річних).

16.12.2025 ліквідатором отримано відповідь від 15.12.2025 відповідно до якої АТ КБ "Приватбанк" не визнав наявність грошового зобов`язання перед ТОВ "Торгмегамарт" з повернення сплачених останнім за договором лізингу лізингових платежів у вигляді викупної вартості предмету лізингу в розмірі 7 246 486, 23 грн, через наявність іншого договірного врегулювання наслідків розірвання договору лізингу та юридичної долі лізингових платежів.

Також зазначив, що за своєю правовою природою лізингові платежі не є сумою попередньої оплати за договором купівлі-продажу, як складової частини договору лізингу, а є платою за найм (оренду) майна, яка в подальшому, виключно у разі її повного внесення на користь лізингодавця, вважатиметься оплатою за придбане майно, яке є предметом договору лізингу.

У зв`язку з наявністю спору про право між сторонами, 25.03.26 від ліквідатора ТОВ "Торгмегамарт" арбітражного керуючого Козирицького А.С. до місцевого господарського суду надійшла позовна заява про стягнення з АТ КБ "Приватбанк" 20 696 902 грн, з яких: заборгованість по сплачених лізинговах платежах в розмірі 9 999 691, 49 грн, індекс інфляції в сумі 8 856 914, 76 грн та три відсотки річних в сумі 1 840 295, 79 грн.

Також, у зв`язку з скрутним матеріальним становищем банкрута, ліквідатор ТОВ "Торгмегамарт" арбітражний керуючий Козирицький А.С. клопотав відстрочити сплату судового збору за подання позовної заяви до ухвалення рішення у даній справі.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 31.03.26 у справі № 903/1290/23(903/304/26) із мотивів, висвітлених в ухвалі, клопотання ліквідатора ТОВ "Торгмегамарт" про відстрочення сплати судового збору задоволено. Відстрочено сплату судового збору за звернення до суду з відповідною позовною заявою у розмірі 248 362, 82 грн до ухвалення судового рішення у справі. Прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.

Також за наслідками розгляду спору по суті, рішенням Господарського суду Волинської області від 28.07.26 позов задоволено повністю.

Мотивуючи судове рішення, місцевий господарський суд виходив із того, що укладений між сторонами договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором, який поєднує елементи договорів найму (оренди) та купівлі-продажу, а лізингові платежі в частині відшкодування вартості предмета лізингу є попередньою оплатою майна.

Суд установив, що ТОВ "Торгмегамарт" на виконання умов договору сплатило АТ КБ "ПриватБанк" 9 999 691,49 грн, у рахунок вартості предмета лізингу, що підтверджується банківською випискою за рахунком № 2071[телефон приховано].

Ураховуючи розірвання договору фінансового лізингу з 04.02.2020 та повернення предмета лізингу банку за актами приймання-передачі у липні 2024 року, місцевий господарський суд дійшов висновку про виникнення у позивача права вимагати повернення сплачених коштів на підставі частини другої статті 693 ЦК України. При цьому суд зазначив, що умовами договору не передбачено перетворення лізингових платежів, сплачених у рахунок відшкодування вартості майна, на винагороду за користування ним або інші платежі у разі дострокового розірвання договору.

Також місцевий господарський суд визнав обґрунтованим нарахування позивачем інфляційних втрат у розмірі 8 856 914,76 грн та 3 % річних у розмірі 1 840 295,79 грн за період з 05.02.2020 по 25.03.2026, виходячи з того, що обов`язок банку повернути попередню оплату виник із наступного дня після розірвання договору. Відхиляючи заперечення відповідача, суд урахував правові висновки Верховного Суду щодо застосування положень частини другої статті 693 ЦК України до правовідносин фінансового лізингу та дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Не погоджуючись із ухвалою Господарського суду Волинської області від 31.03.26 та рішенням Господарського суду Волинської області від 28.07.26, через підсистему "Електронний суд" від АТ КБ "ПриватБанк" до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги в частині оскарження рішення суду першої інстанції, скаржник зазначає, що місцевий господарський суд неправильно застосував положення частини другої статті 693 ЦК України, безпідставно прирівнявши сплачені лізингові платежі до попередньої оплати за договором купівлі-продажу, не врахувавши особливостей правової природи договору фінансового лізингу. На переконання апелянта, сплачені позивачем кошти є платою за користування предметом лізингу, яка не підлягає поверненню після розірвання договору, що узгоджується з положеннями частини четвертої статті 653 ЦК України та умовами укладеного між сторонами договору. Скаржник наголошує, що суд першої інстанції не врахував висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, щодо необхідності дослідження умов договору та структури лізингових платежів, а також не надав належної оцінки комплексному висновку експертів у галузі права від 14.03.2025. Крім того, апелянт посилається на порушення судом принципів обов`язковості договору та презумпції правомірності правочину, передбачених статтями 204, 629 ЦК України, оскільки умовами договору визначено обов`язок лізингоодержувача у разі його розірвання повернути майно та погасити наявну заборгованість за лізинговими платежами. Окремо скаржник заперечує правомірність стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, зазначаючи, що повернення предмета лізингу відбулося лише у липні 2024 року, а вимогу про повернення сплачених коштів позивач пред`явив у вересні 2025 року, тому підстави для нарахування відповідних сум із 05.02.2020 відсутні. За таких обставин апелянт вважає, що місцевий господарський суд неправильно застосував норми матеріального права та дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Щодо оскаржуваної ухвали Господарського суду Волинської області від 31.03.2026 скаржник зазначає, що місцевий господарський суд безпідставно відстрочив позивачу сплату судового збору, оскільки положення статті 8 Закону України "Про судовий збір" не передбачають можливості такого відстрочення за клопотанням ліквідатора юридичної особи, яка перебуває в ліквідаційній процедурі. На переконання апелянта, суд порушив вимоги статей 164, 174 ГПК України, прийнявши до розгляду позовну заяву без документів, що підтверджують сплату судового збору або наявність передбачених законом підстав для відстрочення його сплати. У зв`язку з цим скаржник просить скасувати ухвалу про відкриття провадження у справі та повернути позовну заяву, а також скасувати рішення суду першої інстанції й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ "Торгмегамарт" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Козирицького А.С. заперечує проти доводів скаржника, вважає рішення місцевого господарського суду законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню.

Позивач зазначає, що договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором, який поєднує елементи найму (оренди) та купівлі-продажу, а тому до правовідносин щодо повернення лізингових платежів у частині відшкодування вартості предмета лізингу підлягають застосуванню положення частини другої статті 693 ЦК України. Наголошує, що сплачені ним 9 999 691,49 грн є саме частиною вартості предмета лізингу, а не винагородою за користування майном, що підтверджується умовами договору та банківською випискою, при цьому договором не передбачено перетворення зазначених платежів на плату за користування майном у разі його розірвання.

На переконання позивача, суд першої інстанції належним чином дослідив умови договору та структуру лізингових платежів, урахував відповідні висновки Верховного Суду, зокрема викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, тоді як висновок експертів у галузі права від 14.03.2025 має лише консультативний характер та не є обов`язковим для суду.

Щодо стягнення інфляційних втрат та 3 % річних позивач зазначає, що обов`язок банку повернути сплачену викупну вартість виник із наступного дня після розірвання договору, тобто з 05.02.2020, а тому нарахування відповідних сум за статтею 625 ЦК України є правомірним незалежно від дати фактичного повернення предмета лізингу.

Стосовно оскаржуваної ухвали від 31.03.2026 позивач зазначає, що місцевий господарський суд правомірно відстрочив сплату судового збору, урахувавши критичний майновий стан товариства, відсутність коштів на його рахунках, результати інвентаризації та безрезультатні спроби реалізації майна, а також необхідність забезпечення доступу до правосуддя відповідно до практики ЄСПЛ і Верховного Суду.

Крім того, позивач наголошує на відсутності передбачених процесуальним законом підстав для повернення позовної заяви, оскільки суд задовольнив клопотання про відстрочення сплати судового збору, відкрив провадження у справі та не встановлював строку для усунення недоліків позовної заяви, у зв`язку з чим просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до положень статті 509 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі з договорів та інших правочинів.

Зокрема, згідно з положеннями статті 806 Цивільного кодексу України (у зазначеній редакції) за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

На час виникнення спірних правовідносин загальні правові та економічні засади фінансового лізингу врегульовано у Законі України "Про фінансовий лізинг" №723/97-ВР від 16.12.1997 (зі змінами та доповненнями).

У статті 1 зазначеного Закону також визначено, що фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до частини 2 статті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач зобов`язаний, зокрема: своєчасно сплачувати лізингові платежі; у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу (стаття 16 Закону України "Про фінансовий лізинг").

Водночас згідно з частиною 1 статті 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець має право, зокрема, відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом; вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках. Зокрема, статтею 7 зазначеного Закону передбачено право лізингодавця відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Відповідно до положень частин 2, 4 статті 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються; сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Щодо незгоди апелянта із рішенням Господарського суду Волинської області від 28.07.26 у справі № 903/1290/23 (903/304/26).

Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Верховний Суд неодноразово формував правову позицію щодо правової природи договору фінансового лізингу та можливості застосування до спірних правовідносин частини 2 статті 693 ЦК України. Зокрема, у постанові від 15.01.2021 у справі № 904/2357/20 Верховний Суд зазначив, що договір фінансового лізингу є змішаним договором, який поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу, а передбачені договором лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченню дії договору. На правовідносини, що склалися між сторонами щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність відповідачу, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19.06.2025 у справі № 917/822/23 (917/1961/24), від 15.05.2025 у справі №904/3472/23 (910/9239/23), від 13.05.2025 у справі № 924/113/23 (908/2907/23), від 24.09.2024 у справі №916/803/23 (916/2849/23), від 11.09.2024 у справі №908/2212/23 (908/3143/23).

У постанові від 19.06.2025 у справі №917/822/23 Верховний Суд зазначив: "Дослідивши укладений між сторонами Договір фінансового лізингу, суди установили, що його умови не передбачають того, що у випадку розірвання договору за ініціативою лізингодавця, лізинговий платіж буде вважатись платою за користування об`єктом лізингу або мати інше призначення, у тому числі вважатися відповідальністю за порушення умов договору лізингу... протилежні доводи скаржника про те, що за своєю правовою природою лізингові платежі не є сумою попередньої оплати за договором купівлі-продажу, як складової частини договору лізингу, а є платою за найм (оренду) майна, яка в подальшому, виключно у разі її повного внесення на користь лізингодавця вважатиметься оплатою за придбане майно, яке є предметом договору лізингу, Верховним Судом відхиляються як такі, що не відповідають обставинам, що встановлені господарськими судами попередніх інстанцій".

Також колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на правовий висновок, який висвітлено у постанові Верховного Суду від 16.07.26 у справі № 908//3874/23 (908/2504/25):

"45. Лізингові платежі, сплачені позивачем як частина відшкодування вартості предметів лізингу, за своєю суттю є оплатою предмета купівлі-продажу (попередня оплата), який у подальшому лізингодавець зобов`язувався передати лізингоодержувачу у власність. У зв`язку з розірванням договору та поверненням предметів лізингу лізингодавцю зазначений обов`язок у лізингодавця відсутній.

46. Отже, наслідком розірвання договору є відсутність у лізингодавця обов`язку надати предмет лізингу в майбутньому у власність лізингоодержувача і, відповідно, відсутність права вимагати його оплати.

47. Подібного за змістом висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15.06.2021 у справі №904/5726/19 (на яку послався Банк у касаційній скарзі), зазначивши, що належне виконання лізингоодержувачем обов`язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна".

Наведені правові висновки Верховного Суду підлягають врахуванню під час вирішення цього спору, оскільки стосуються застосування частини другої статті 693 ЦК України до правовідносин щодо повернення викупної складової лізингових платежів після розірвання договору фінансового лізингу.

Як установлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, відповідно до умов договору фінансового лізингу № 4Т16075ЛИ від 20.08.2016 сторони розмежували платежі, спрямовані на відшкодування вартості предмета лізингу, та винагороду за користування майном, при цьому сплата позивачем 9 999 691,49 грн у рахунок вартості майна підтверджується банківською випискою за рахунком № 2071[телефон приховано]. Також умовами договору не передбачено, що в разі його розірвання сплачені в рахунок вартості предмета лізингу кошти набувають іншого призначення, зокрема вважаються платою за користування майном, тоді як положення пункту 6.2.4 договору визначають обов`язки лізингоодержувача щодо повернення майна та погашення заборгованості, яка існувала на дату розірвання договору, і не регулюють правовий режим уже сплаченої викупної складової.

Ураховуючи розірвання договору фінансового лізингу та повернення предмета лізингу відповідачу, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про виникнення у позивача права на повернення сплаченої частини вартості майна на підставі частини другої статті 693 ЦК України.

За таких обставин доводи апелянта щодо неправильної правової кваліфікації лізингових платежів, порушення принципу обов`язковості договору та відсутності підстав для повернення 9 999 691,49 грн є необґрунтованими та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Також суд апеляційної інстанції погоджується з позицією місцевого господарського суду, що посилання відповідача на висновок експертів у галузі права від 14.03.2025 не є доказом у розумінні ч. 1 ст. 109 ГПК України, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов`язковим для суду. Водночас згідно ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Місцевий господарський суд дослідив спірні правовідносини, врахував актуальну практику Верховного Суду та належно застосував норми права для правильного вирішення даного спору.

Щодо доводів апелянта про безпідставність стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, колегія суддів зазначає, що згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 (пункти 74, 78- 80; див. mutatis mutandis) дійшла висновку, за яким зобов`язання з повернення попередньої оплати відповідно до частини другої статті 693 ЦК України є грошовим зобов`язанням, на яке поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що обов`язок повернути попередню оплату може виникати у зв`язку із закінченням установленого строку виконання первісного зобов`язання, а неповернення відповідних коштів після настання такого строку, становить прострочення грошового зобов`язання (пункти 83-85 постанови).

У цій справі місцевий господарський суд установив, що внаслідок одностороннього розірвання договору фінансового лізингу з 04.02.2020 припинився обов`язок у банку передати предмет лізингу у власність позивача, у зв`язку з чим дійшов висновку про виникнення обов`язку у банку повернути сплачену викупну складову та визначив початок прострочення з 05.02.2020.

Відтак сама по собі обставина направлення позивачем претензії у вересні 2025 року не свідчить про відсутність прострочення до її пред`явлення, оскільки визначальним для застосування частини другої статті 625 ЦК України є момент настання строку виконання відповідного грошового зобов`язання.

Із огляду на наведене колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про правомірність нарахування інфляційних втрат у розмірі 8 856 914,76 грн та 3 % річних у розмірі 1 840 295,79 грн за період з 05.02.2020 по 25.03.2026, а доводи апеляційної скарги в цій частині відхиляє.

Щодо доводів апелянта про безпідставне відстрочення позивачу сплати судового збору, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

За змістом статті 8 Закону України "Про судовий збір" суд, враховуючи майновий стан сторони, може за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, за наявності визначених законом умов.

Суд апеляційної інстанції наголошує, що відстрочення сплати судового збору є правом, а не обов`язком суду, реалізація якого передбачає належну оцінку обставин, наведених заявником на обґрунтування відповідного клопотання, та доказів, поданих на їх підтвердження.

Як убачається з матеріалів справи, звертаючись із позовною заявою, ТОВ "Торгмегамарт" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Козирицького А. С. заявило клопотання про відстрочення сплати судового збору до ухвалення судового рішення у справі, обґрунтовуючи його скрутним фінансовим становищем підприємства, перебуванням останнього у ліквідаційній процедурі, відсутністю грошових коштів та неможливістю реалізації майнових активів банкрута. На підтвердження наведених обставин позивачем подано, зокрема, фінансову звітність підприємства за 2023 рік, акт інвентаризації грошових коштів від 30.04.2025, листи банківських установ від грудня 2024 року щодо руху коштів на рахунках підприємства, а також протоколи про результати аукціонів, проведених протягом 2025- 2026 років.

Задовольняючи клопотання про відстрочення сплати судового збору, місцевий господарський суд виходив із того, що подані позивачем документи підтверджують його скрутне фінансове становище та відсутність можливості сплатити судовий збір на момент звернення до суду.

Однак колегія суддів вважає такий висновок місцевого господарського суду передчасним з огляду на таке.

Позовна заява ТОВ "Торгмегамарт" надійшла до місцевого господарського суду 26.03.2026, тоді як фінансова звітність підприємства складена за результатами його діяльності у 2023 році, акт інвентаризації грошових коштів датований 30.04.2025, а листи банківських установ відображають відомості про рух коштів на відповідних рахунках станом на листопад 2024 року.

Отже, зазначені документи характеризують майновий стан позивача у відповідні минулі періоди, однак самі собою не дають можливості об`єктивно встановити наявність або відсутність у нього грошових коштів та інших ліквідних активів безпосередньо на момент звернення з позовом.

Водночас надані позивачем протоколи про результати аукціонів підтверджують безрезультатність вжитих ліквідатором заходів щодо реалізації права вимоги дебіторської заборгованості до ТОВ "ЕЛІР" у розмірі 16 937 921,28 грн. Проте зазначені обставини свідчать лише про відсутність результату від реалізації конкретного майнового активу та не підтверджують відсутності у позивача інших активів або можливих джерел надходження грошових коштів, за рахунок яких міг бути сплачений судовий збір.

Колегія суддів апеляційної інстанції зауважує сам по собі факт визнання юридичної особи банкрутом та відкриття щодо неї ліквідаційної процедури не є безумовним свідченням відсутності у такої особи можливості сплатити судовий збір, оскільки встановлення відповідних обставин потребує дослідження її фактичного майнового стану з урахуванням наявних активів, грошових коштів та інших обставин, які об`єктивно впливають на можливість виконання цього обов`язку.

Колегія суддів зауважує, що надані позивачем документи хоча й свідчать про наявність фінансових труднощів у діяльності підприємства, проте не дозволяють установити, чи зберігався відповідний майновий стан на дату подання позову (25.03.2026), а також чи існувала у позивача реальна можливість сплатити судовий збір у визначеному законом розмірі.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що місцевий господарський суд, задовольняючи клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору, не здійснив належної оцінки достатності поданих доказів у їх сукупності та передчасно визнав доведеними обставини, які свідчать про неможливість сплати позивачем судового збору на момент подання позовної заяви.

Разом із тим колегія суддів зазначає, що встановлені недоліки вирішення місцевим господарським судом питання про відстрочення сплати судового збору самі собою не свідчать про неправильне вирішення спору по суті.

Допущене процесуальне порушення не належить до передбачених частиною третьою статті 277 ГПК України порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення, та за відсутності його впливу на правильність вирішення спору не зумовлює необхідності скасування оскаржуваного рішення. Подібний правовий підхід викладено у пунктах 74-79 постанови Верховного Суду від 06.03.2025 у справі № 917/2194/23, у якій суд касаційної інстанції, встановивши відсутність правових підстав для відстрочення сплати судового збору, зазначив, що допущене процесуальне порушення не призвело до ухвалення незаконного судового рішення, а тому не становить підстави для його скасування, оскільки правильне по суті та законне рішення не може бути скасоване з одних лише формальних міркувань.

Із огляду на викладене колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованого відстрочення позивачу сплати судового збору не є самостійною підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки встановлені недоліки вирішення зазначеного процесуального питання не вплинули на правильність вирішення спору по суті.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не свідчать про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права або допущення порушень норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення спору по суті, а встановлені недоліки вирішення питання про відстрочення сплати судового збору не є достатньою підставою для скасування правильного по суті судового рішення.

За таких обставин, керуючись пунктом 1 частини першої статті 275, статтею 276 та частиною другою статті 277 ГПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" без задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області від 28.07.2026 у справі № 903/1290/23 (903/304/26) - без змін.

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 272, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Господарського суду Волинської області від 28.07.26 (із запереченнями на ухвалу Господарського суду Волинської області від 31.03.26) у справі №903/1290/23 (903/304/26) залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому ст.ст. 287-289 ГПК України.

3. Справу №903/1290/23 (903/304/26) повернути до Господарського суду Волинської області.

Повний текст постанови складений "12" листопада 2026 р.

Головуючий суддя Розізнана І.В.

Суддя Поліщук П.Я.

Суддя Павлюк І.Ю.

Інші рішення у справі

ДатаДокументСуд
06.11.2026 Ухвала № 141262082 Північно-західний апеляційний господарський суд
20.10.2026 Ухвала № 140746808 Господарський суд Волинської області
19.10.2026 Ухвала № 140698141 Північно-західний апеляційний господарський суд
28.09.2026 Ухвала № 140144819 Північно-західний апеляційний господарський суд
11.09.2026 Ухвала № 139668096 Північно-західний апеляційний господарський суд
28.07.2026 Рішення № 138678744 Господарський суд Волинської області
02.07.2026 Ухвала № 137922758 Господарський суд Волинської області
23.06.2026 Ухвала № 137645984 Господарський суд Волинської області
03.06.2026 Ухвала № 137066917 Господарський суд Волинської області
21.05.2026 Ухвала № 136697771 без тексту Північно-західний апеляційний господарський суд
28.04.2026 Ухвала № 136112299 без тексту Господарський суд Волинської області
31.03.2026 Ухвала № 135383281 без тексту Господарський суд Волинської області
30.03.2026 Ухвала № 135269897 без тексту Господарський суд Волинської області
24.03.2026 Ухвала № 135551238 без тексту Господарський суд Волинської області
02.03.2026 Ухвала № 134496239 без тексту Господарський суд Волинської області
15.10.2025 Ухвала № 131031876 без тексту Північно-західний апеляційний господарський суд
03.10.2025 Ухвала № 130706664 без тексту Північно-західний апеляційний господарський суд
30.09.2025 Ухвала № 130679851 без тексту Господарський суд Волинської області
26.09.2025 Ухвала № 130527878 без тексту Господарський суд Волинської області
19.09.2025 Ухвала № 130375608 без тексту Господарський суд Волинської області