Судові рішення

Постанова № 141486837 у справі № 918/600/26 від 11.11.2026

Постанова від 11.11.2026 у господарській справі № 918/600/26 (категорія «Щодо визнання незаконним акта, що порушує право власності на земельну ділянку»). Суд: Північно-західний апеляційний господарський суд, суддя Гудак А.В.

Справа№ 918/600/26
СудПівнічно-західний апеляційний господарський суд
СуддяГудак А.В.
Форма рішенняПостанова
Форма судочинстваГосподарське
КатегоріяЩодо визнання незаконним акта, що порушує право власності на земельну ділянку
Дата ухвалення11.11.2026
Надійшло до реєстру14.11.2026
Оригіналreyestr.court.gov.ua/Review/141486837

Сторони-компанії

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Менеджер допоможе з першим запуском.

Текст рішення

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2026 року Справа № 918/600/26

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Гудак А.В.

судді Петухов М.Г.

судді Мельник О.В.

секретар судового засідання Пацьола О.О.

за участю представників сторін:

позивача: не з"явився

відповідача: Дяденчук А.І. адвокат

третьої особи: не з"явився

розглянувши в судовому засіданні в приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь Нова" на рішення Господарського суду Рівненської області від 07.09.2026 у справі №918/600/26 (суддя Політика Н.А., м.Рівне, повний текст складено 17.09.2026)

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь Нова"

до відповідача: Приватного виконавця Виконавчого округу Рівненської області Сідоренка Сергія Петровича

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_1

про визнання недійсними рішення та протоколу, вчинення дій

У травні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Волинь Нова" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Приватного виконавця Виконавчого округу Рівненської області Сідоренка Сергія Петровича (далі - відповідач), в якій просить:

І. Визнати недійсним Рішення приватного виконавця виконавчого округу Рівненської області Сідоренка Сергія Петровича про відмову у підписанні протоколу про результати земельних торгів № LAP001-UA-20260326-39299 (дискваліфікацію) від 4 травня 2026 року;

ІІ. Визнати недійсним протокол про результати земельних торгів № LAP001-UA20260326-39299, сформований 04.05.2026 о 15:43:38, яким переможцем електронного аукціону № LAP001-UA-20260326-39299 визначено ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з ціною лота 435 000,00 грн.;

ІІІ. Зобов`язати приватного виконавця виконавчого округу Рівненської області Сідоренка Сергія Петровича протягом 5 (п`яти) робочих днів з дня набрання рішенням суду законної сили вчинити такі дії:

- підписати протокол про результати земельних торгів № LAP001-UA-20260326-39299, сформований 01.05.2026 о 13:07:05, яким переможцем електронного аукціону визначено Товариство з обмеженою відповідальністю "Волинь Нова" (код ЄДРПОУ 05531943) з ціною лота 435 001,00 грн.;

- видати Товариству з обмеженою відповідальністю "Волинь Нова" та/або відповідному нотаріусу всі необхідні документи, передбачені чинним законодавством України, для здійснення нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:05:015:0075 за результатами електронного аукціону № LAP001-UA-20260326-39299;

- забезпечити укладення (нотаріальне посвідчення) договору купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:05:015:0075 між боржником у відповідному виконавчому провадженні (від імені якого діє відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Волинь Нова" (код ЄДРПОУ 05531943) за ціною 435 001,00 грн. за результатами електронного аукціону № LAP001-UA-20260326-39299, у відповідності до вимог ст. 138 Земельного кодексу України, ст. 53 Закону України "Про виконавче провадження" та ст. 657 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 07.09.2026 у справі №918/600/26 у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь Нова" до Приватного виконавця Виконавчого округу Рівненської області Сідоренка Сергія Петровича, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, ОСОБА_1 , про визнання недійсними рішення та протоколу, вчинення дій, відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Волинь Нова" звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційну скаргу задовольнити. Рішення Господарського суду Рівненської області від 07.09.2026 у справі № 918/600/26 скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь Нова" задовольнити повністю.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 27.10.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь Нова" на рішення Господарського суду Рівненської області від 07.09.2026 у справі №918/600/26. Розгляд апеляційної скарги призначено на 11 листопада 2026 року.

06 листопада 2026 року відповідачем поданий відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь Нова" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Рівненської області від 07.09.2026 у справі № 918/600/26 без змін.

Представник відповідача в судовому засіданні 11.11.2026 заперечив доводи апеляційної скарги та надав відповідні пояснення.

В судове засідання 11.11.2026 ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилася, про день, час та місце проведення судового засідання повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомила. Товариство з обмеженою відповідальністю "Волинь Нова" належним чином уповноваженого представника не направило, про день, час та місце проведення судового засідання повідомлено належним чином, причини неявки уповноваженого представника суду не повідомило.

Згідно ч.12 ст. 270 ГПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Північно-західний апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечення викладені у відзиві на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в них докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права

ВСТАНОВИВ:

1. Зміст рішення суду першої інстанції.

Суд першої інстанції встановив, що приватним виконавцем виконавчого округу Рівненської області Сідоренком Сергієм Петровичем у межах виконавчого провадження організовано продаж арештованої земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 2,1802 га, кадастровий номер [номер приховано]:05:015:0075, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Миколаївської сільської ради Дубенського району Рівненської області, шляхом проведення електронних земельних торгів №LAP001-UA-20260326-39299 через електронну торгову систему "Prozorro.Продажі". За результатами аукціону, проведеного 01.05.2026, найвищу цінову пропозицію в розмірі 435 001,00 грн подало Товариство з обмеженою відповідальністю "Волинь Нова", яке автоматично визначено переможцем торгів, про що 01.05.2026 о 13:07:05 сформовано відповідний протокол. Однак 04.05.2026 приватним виконавцем прийнято рішення про відмову в підписанні зазначеного протоколу та дискваліфікацію ТОВ "Волинь Нова" з підстав неможливості набуття юридичною особою права власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства. Унаслідок цього 04.05.2026 о 15:43:38 електронною торговою системою сформовано новий протокол, яким переможцем аукціону визначено ОСОБА_2 із ціновою пропозицією 435 000,00 грн.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд першої інстанції проаналізувавши приписи статей 33, 82, 130, частини дев`ятнадцятої статті 137 Земельного кодексу України, статей 1, 3, 5, 7 Закону України "Про особисте селянське господарство" та пункту 49 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2021 №1013 "Деякі питання підготовки до проведення та проведення земельних торгів для продажу земельних ділянок та набуття прав користування ними (оренди, суборенди, суперфіцію, емфітевзису)" дійшов висновку, що особисте селянське господарство є господарською діяльністю, яка здійснюється фізичними особами без створення юридичної особи та не належить до підприємницької діяльності. На переконання суду, положення статті 130 Земельного кодексу України, які визначають загальне коло суб`єктів права власності на землі сільськогосподарського призначення, підлягають застосуванню з урахуванням спеціальних норм, що регулюють правовий режим земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства. Відтак суд першої інстанції дійшов висновку, що юридичні особи можуть набувати такі земельні ділянки лише у користування, але не у власність. При цьому суд врахував роз`яснення Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, викладені в листі від 04.09.2026 №26-28-0.221-9817/2-26, якими, на думку суду, підтверджується зазначений підхід до застосування земельного законодавства.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що ТОВ "Волинь Нова", будучи юридичною особою приватного права, не належить до суб`єктів, які можуть набувати у власність земельні ділянки з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, у зв`язку із чим приватний виконавець, керуючись частиною дев`ятнадцятою статті 137 Земельного кодексу України та пунктом 49 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2021 №1013, правомірно відмовив у підписанні протоколу про результати земельних торгів від 01.05.2026 та прийняв рішення про дискваліфікацію позивача від 04.05.2026. Водночас суд зазначив, що допущення юридичної особи до участі в електронному аукціоні не усуває обов`язку організатора торгів перевірити відповідність переможця встановленим законом вимогам на стадії підписання протоколу та укладення договору.

2. Узагальнені доводи апеляційної скарги та заперечення інших учасників справи

В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Волинь Нова" посилається на незаконність та необґрунтованість рішення Господарського суду Рівненської області від 07.09.2026 у справі №918/600/26, зазначаючи, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, які мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права, зокрема статті 22, 33, 82, 130, 131, 137 Земельного кодексу України, та допустив порушення норм процесуального права, що відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини першої статті 277 Господарського процесуального кодексу України є підставою для скасування оскаржуваного рішення. Апелянт наголошує, що за результатами електронних земельних торгів №LAP001-UA-20260326-39299, проведених 01.05.2026, товариство запропонувало найвищу ціну за земельну ділянку площею 2,1802 га з кадастровим номером [номер приховано]:05:015:0075 - 435 001,00 грн та було автоматично визначене переможцем аукціону, однак приватний виконавець Сідоренко Сергій Петрович 04.05.2026 безпідставно відмовив у підписанні протоколу про результати земельних торгів, пославшись на неможливість набуття юридичною особою права власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства. На переконання позивача, така підстава для дискваліфікації не передбачена частиною дев`ятнадцятою статті 137 Земельного кодексу України та пунктом 49 Вимог щодо підготовки до проведення та проведення земельних торгів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2021 №1013, оскільки товариство відповідає встановленим статтею 130 Земельного кодексу України вимогам до набувачів земель сільськогосподарського призначення, а заборони набуття юридичними особами у власність земельних ділянок із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства зазначена норма не містить.

Позивач стверджує, що суд першої інстанції залишив поза увагою зміни земельного законодавства, внесені Законами України від 12.02.2015 №191-VIII, від 31.03.2020 №552-IX, від 28.04.2021 №1423-IX та від 02.05.2023 №3065-IX, якими, на переконання апелянта, законодавець послідовно усунув обмеження щодо набуття юридичними особами земель сільськогосподарського призначення. Зокрема, Законом України від 12.02.2015 №191-VIII статтю 33 Земельного кодексу України викладено в новій редакції, яка передбачає можливість використання юридичними особами земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства з метою товарного сільськогосподарського виробництва без зміни їх цільового призначення. Законом України від 28.04.2021 №1423-IX виключено частину третю статті 22 Земельного кодексу України, яка раніше розмежовувала види використання сільськогосподарських земель залежно від категорій суб`єктів, а частиною п`ятою цієї статті встановлено відсилання до статті 130 Кодексу. Крім того, апелянт звертає увагу, що передбачена підпунктом "б" пункту 15 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України тимчасова заборона на відчуження відповідних земельних ділянок на користь юридичних осіб припинила дію 01.01.2024. Відтак, на переконання товариства, на момент проведення спірних земельних торгів у травні 2026 року законодавчих обмежень для набуття ним права власності на відповідну земельну ділянку не існувало.

Апелянт також не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що приписи Закону України "Про особисте селянське господарство" є спеціальними стосовно статті 130 Земельного кодексу України та обмежують коло можливих власників відповідних земельних ділянок виключно фізичними особами. На переконання позивача, зазначений Закон регулює порядок ведення особистого селянського господарства фізичними особами, а не правовідносини щодо набуття юридичними особами права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які перебувають у приватній власності та відчужуються на підставі цивільно-правових правочинів. При цьому стаття 33 Земельного кодексу України визначає можливість передачі таких земельних ділянок у користування юридичним особам, однак не встановлює заборони їх придбання у власність. Застосування судом тлумачення зазначеної норми від протилежного, на думку апелянта, призвело до безпідставного звуження права юридичної особи на набуття майна у власність усупереч статті 41 Конституції України, статті 325 Цивільного кодексу України та статтям 80, 82, 130 Земельного кодексу України. На підтвердження своєї позиції товариство посилається на постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.07.2025 у справі №922/4729/24, залишену без змін постановою Верховного Суду від 27.11.2025, у якій, як зазначає апелянт, зроблено висновок про відсутність законодавчої заборони набуття юридичними особами у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, що перебувають у приватній власності. Крім того, позивач посилається на постанову Верховного Суду від 26.11.2025 у справі №612/205/23 щодо відсутності обмежень кола учасників земельних торгів залежно від цільового призначення земельної ділянки.

Окремо позивач наголошує, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки листу Міністерства юстиції України від 16.02.2026 №21282/206475-19-25/8.4.1, у якому, за твердженням апелянта, підтверджено можливість набуття юридичними особами права власності на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства за умови відповідності вимогам статті 130 Земельного кодексу України. Натомість суд без належного обґрунтування надав перевагу роз`ясненню Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 04.09.2026 №26-28-0.221-9817/2-26, яке відповідач подав лише 07.09.2026, тобто в день ухвалення оскаржуваного рішення. Апелянт вважає, що прийняття цього документа без обґрунтування поважності причин його несвоєчасного подання суперечить частинам третій, четвертій та восьмій статті 80 ГПК України і порушує принцип змагальності сторін. Крім того, зазначений лист датований через чотири місяці після прийняття приватним виконавцем рішення про дискваліфікацію позивача, а тому не міг бути підставою такого рішення. Товариство також зазначає, що роз`яснення державного органу не є нормативно-правовим актом, не має обов`язкової сили та не може підміняти самостійне тлумачення законодавства судом.

Крім того, апелянт вказує на суперечливість висновків суду першої інстанції, який, з одного боку визнав існування правової невизначеності щодо можливості набуття юридичною особою права власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, а з іншого дійшов категоричного висновку про відсутність у позивача такого права. На переконання товариства, сама по собі правова невизначеність не входить до вичерпного переліку підстав для відмови в підписанні протоколу земельних торгів, установленого частиною дев`ятнадцятою статті 137 Земельного кодексу України та пунктом 49 Вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2021 №1013. Позивач наголошує, що приватний виконавець повинен діяти виключно в межах повноважень та у спосіб, визначений законом, і не вправі самостійно встановлювати додаткові обмеження для учасників земельних торгів. На підтвердження зазначеного посилається на постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.07.2025 у справі №918/619/24, зокрема пункти 5.51 та 5.57, щодо вичерпності підстав дискваліфікації переможця земельних торгів і недопустимості обґрунтування правомірності відповідного рішення обставинами, які не були зазначені під час його прийняття. Водночас товариство зазначає, що приватний виконавець, достеменно знаючи про статус позивача як юридичної особи, допустив його до участі в аукціоні, прийняв реєстраційний і гарантійний внески, а після визначення переможцем відмовив у підписанні протоколу з підстав, які були йому відомі ще до початку торгів. На переконання апелянта, така поведінка суперечить принципу добросовісності та доктрині venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), застосування якої відображено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.11.2023 у справі №513/879/19 та Верховного Суду від 16.02.2022 у справі №914/1954/20.

Також позивач стверджує, що суд першої інстанції не надав належної оцінки всім істотним доводам позовної заяви, зокрема щодо змісту роз`яснень Міністерства юстиції України, застосування положень земельного законодавства в редакціях, чинних на момент проведення торгів, суперечливої поведінки організатора аукціону та відповідної практики Верховного Суду, чим порушив вимоги статей 86, 236, 238 ГПК України. Водночас апелянт наголошує на ефективності обраного способу захисту, оскільки заявлені ним вимоги про визнання недійсними рішення приватного виконавця від 04.05.2026 про дискваліфікацію, сформованого цього ж дня протоколу про визначення переможцем ОСОБА_1 та зобов`язання приватного виконавця підписати первісний протокол від 01.05.2026, видати необхідні документи і забезпечити укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки спрямовані на повне відновлення порушеного права без необхідності повторного звернення до суду. На підтвердження належності обраного способу захисту позивач посилається на постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, від 16.02.2021 у справі №910/2861/18 та постанову Верховного Суду від 01.07.2025 у справі №918/619/24.

Таким чином, ТОВ "Волинь Нова" вважає, що суд першої інстанції неправильно визначив правовий режим набуття юридичними особами права власності на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, безпідставно визнав правомірною дискваліфікацію переможця електронного аукціону та не забезпечив належного дослідження доводів і доказів сторін.

В свою чергу, в обґрунтування доводів відзиву на апеляційну скаргу відповідач приватний виконавець виконавчого округу Рівненської області Сідоренко Сергій Петрович посилається на законність та обґрунтованість рішення Господарського суду Рівненської області від 07.09.2026 у справі №918/600/26, зазначаючи, що суд першої інстанції правильно застосував положення статей 22, 33, 82, 91, 130, 135, 137 Земельного кодексу України, статей 1, 5, 7 Закону України "Про особисте селянське господарство" та пункту 49 Вимог щодо підготовки до проведення та проведення земельних торгів для продажу земельних ділянок та набуття прав користування ними (оренди, суборенди, суперфіцію, емфітевзису), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2021 №1013. На переконання відповідача, Товариство з обмеженою відповідальністю "Волинь Нова", будучи юридичною особою приватного права, не відповідає встановленим законом вимогам до суб`єктів, які можуть набувати у власність земельні ділянки з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, а тому приватний виконавець як організатор земельних торгів був зобов`язаний відмовити в підписанні протоколу про результати аукціону №LAP001-UA-20260326-39299 від 01.05.2026. При цьому відповідач наголошує, що частина дев`ятнадцята статті 137 Земельного кодексу України передбачає перевірку відповідності переможця всім установленим Кодексом вимогам до особи, яка може набувати відповідну земельну ділянку, а не виключно критеріям, визначеним статтею 130 цього Кодексу.

Відповідач заперечує доводи апелянта про те, що стаття 130 Земельного кодексу України встановлює вичерпний перелік вимог до набувачів земель сільськогосподарського призначення, зазначаючи, що її положення визначають загальне коло суб`єктів права власності на такі землі та підлягають застосуванню в системному зв`язку зі спеціальними нормами, які регулюють правовий режим окремих видів земельних ділянок. Зокрема, на переконання відповідача, частина перша статті 82 Земельного кодексу України передбачає можливість набуття юридичними особами земельних ділянок у власність для здійснення підприємницької діяльності, тоді як відповідно до частини третьої статті 1 Закону України "Про особисте селянське господарство" діяльність, пов`язана з веденням особистого селянського господарства, не належить до підприємницької. Водночас частина перша статті 1 та стаття 5 зазначеного Закону пов`язують ведення особистого селянського господарства з діяльністю фізичних осіб без створення юридичної особи. Відповідач наголошує, що стаття 33 Земельного кодексу України, у редакції Закону України від 12.02.2015 №191-VIII, прямо передбачає можливість передачі громадянами земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства юридичним особам у користування для товарного сільськогосподарського виробництва та фермерського господарства без зміни їх цільового призначення, однак не передбачає набуття такими юридичними особами права власності на відповідні земельні ділянки. За твердженням відповідача, саме системний аналіз зазначених положень законодавства, а не їх тлумачення від протилежного, свідчить про неможливість набуття ТОВ "Волинь Нова" права власності на спірну земельну ділянку.

Спростовуючи доводи апеляційної скарги щодо змін земельного законодавства, відповідач зазначає, що виключення частини третьої статті 22 Земельного кодексу України Законом України від 28.04.2021 №1423-IX, зміна редакції статті 33 цього Кодексу у 2015 році, а також припинення з 01.01.2024 дії тимчасової заборони на відчуження окремих земель сільськогосподарського призначення на користь юридичних осіб, установленої підпунктом "б" пункту 15 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України, не свідчать про скасування інших законодавчих обмежень щодо набуття земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства. На його переконання, закони України від 31.03.2020 №552-IX та від 28.04.2021 №1423-IX не змінили положень частини першої статті 82, статті 33 Земельного кодексу України та статей 1, 5, 7 Закону України "Про особисте селянське господарство", які визначають особливості правового режиму відповідних земель. При цьому припинення тимчасової заборони з 01.01.2024 не означає автоматичного виникнення у юридичних осіб права набувати у власність усі види земель сільськогосподарського призначення. Відповідач також вважає безпідставним застосування апелянтом принципів lex specialis derogat generali та lex posterior derogat priori, оскільки, на його переконання, між положеннями статті 130 Земельного кодексу України та спеціальними нормами, що регулюють використання земель для ведення особистого селянського господарства, відсутня правова колізія, а відповідні норми підлягають одночасному застосуванню.

Крім того, відповідач вважає нерелевантною судову практику Верховного Суду, на яку посилається апелянт, з огляду на неподібність спірних правовідносин. Зокрема, зазначає, що у справі №922/4729/24, на постанову Верховного Суду від 27.11.2025 у якій посилається позивач, предметом спору було примусове припинення вже зареєстрованого права власності юридичної особи на земельну ділянку, набутого за попередньої редакції законодавства, тоді як у справі №918/600/26 вирішується питання відповідності переможця земельних торгів установленим законом вимогам до набувача земельної ділянки до підписання відповідного протоколу. При цьому відповідач звертає увагу на пункти 5.18, 5.19 постанови Верховного Суду від 27.11.2025 у справі №922/4729/24, в яких зазначено, що законність набуття юридичною особою права на спірну земельну ділянку не була предметом того спору та Верховним Судом не оцінювалася. Також відповідач вважає неподібними правовідносини у справі №612/205/23, щодо якої Верховним Судом прийнято постанову від 26.11.2025, оскільки предметом розгляду в ній були торги з продажу права оренди земельної ділянки комунальної власності для будівництва та обслуговування будівлі торгівлі, а не набуття юридичною особою права власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства. Щодо постанови Верховного Суду від 01.07.2025 у справі №918/619/24 відповідач зазначає, що в тій справі організатор торгів змінив обґрунтування дискваліфікації вже після проведення аукціону, тоді як у цій справі відповідні законодавчі обмеження були зазначені в оголошенні про проведення торгів до початку приймання заявок та відображені в рішенні приватного виконавця від 04.05.2026.

Відповідач також заперечує доводи позивача щодо неналежної оцінки судом першої інстанції листа Міністерства юстиції України від 16.02.2026 №21282/206475-19-25/8.4.1 та неправомірного врахування листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 04.09.2026 №26-28-0.221-9817/2-26. Зазначає, що лист Міністерства юстиції України, адресований державному нотаріусу Приморської державної нотаріальної контори у місті Одесі, не є нормативно-правовим актом та не має обов`язкової сили ні для приватного виконавця, ні для суду. Водночас звертає увагу, що в листі Держгеокадастру від 04.09.2026 згадується попередній лист Міністерства юстиції України від 25.08.2021 №70487/61191-33-21/8.3.2, який містив інший підхід до відповідного питання. На переконання відповідача, наявність різних роз`яснень державних органів не змінює змісту законодавчих норм та не впливає на обов`язок суду самостійно здійснювати їх тлумачення. При цьому відповідач наголошує, що лист Держгеокадастру від 04.09.2026 містить правову позицію щодо застосування законодавства, а не відомості про фактичні обставини справи, у зв`язку із чим установлені статтею 80 ГПК України строки подання доказів на нього не поширюються. Водночас, навіть якщо розцінювати цей лист як доказ, його подання 07.09.2026 було об`єктивно зумовлене датою складення документа 04.09.2026 та датою його отримання відповідачем. Крім того, відповідач зазначає, що суд першої інстанції обґрунтував своє рішення насамперед положеннями законодавства, а тому врахування зазначеного листа не мало визначального впливу на результат розгляду справи.

Окремо відповідач заперечує твердження апелянта про порушення приватним виконавцем принципу добросовісності та заборони суперечливої поведінки (venire contra factum proprium). Зокрема, зазначає, що ще 26.03.2026, до початку періоду подання заяв на участь в електронному аукціоні, у розділі "Додаткові відомості" оголошення про продаж земельної ділянки було розміщено застереження про те, що відповідно до статті 33 Земельного кодексу України земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства можуть передаватися юридичним особам лише в користування. Таким чином, на переконання відповідача, ТОВ "Волинь Нова" було завчасно поінформоване про відповідні обмеження та, подавши цінову пропозицію, погодилося з умовами аукціону відповідно до пункту 29 Вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2021 №1013. Водночас відповідач стверджує, що не здійснював індивідуального допуску товариства до участі в торгах, оскільки відповідно до пунктів 29, 35 зазначених Вимог право на подання цінової пропозиції виникає після зарахування реєстраційного та гарантійного внесків, а доступ учасників до торгів забезпечують оператори електронних майданчиків. Відтак автоматичний допуск товариства до аукціону не може розцінюватися як волевиявлення приватного виконавця, що створює для позивача легітимні очікування щодо обов`язкового підписання протоколу. На думку відповідача, здійснення перевірки відповідності переможця вимогам законодавства на стадії підписання протоколу є виконанням прямо передбаченого частиною дев`ятнадцятою статті 137 Земельного кодексу України обов`язку організатора торгів, а не проявом суперечливої поведінки.

Також відповідач не погоджується з доводами апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неналежного мотивування оскаржуваного рішення. Зазначає, що висновок суду першої інстанції про неможливість набуття ТОВ "Волинь Нова" права власності на спірну земельну ділянку ґрунтується на системному аналізі положень земельного законодавства, тоді як посилання суду на наявність різних підходів до тлумачення відповідних норм має додатковий характер і не суперечить установленим обставинам. На переконання відповідача, апелянтом не доведено, що можливі процесуальні недоліки призвели до неправильного вирішення спору, як того вимагає частина друга статті 277 ГПК України. Крім того, відповідач вважає непридатними для застосування до спірних правовідносин висновки Європейського суду з прав людини у справах "Щокін проти України" від 14.10.2010 та "Рисовський проти України" від 20.10.2011, оскільки зазначені справи стосувалися втручання у вже наявні майнові права осіб, тоді як ТОВ "Волинь Нова" права власності на спірну земельну ділянку не набуло.

Крім того, відповідач висловлює заперечення щодо ефективності окремих заявлених позивачем способів захисту, зокрема вимоги про зобов`язання приватного виконавця забезпечити укладення та нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу земельної ділянки між боржником і ТОВ "Волинь Нова". Зазначає, що нотаріальне посвідчення договору належить до повноважень нотаріуса, який самостійно перевіряє законність правочину, а тому приватний виконавець не може бути зобов`язаний гарантувати вчинення відповідної нотаріальної дії. Разом із тим відповідач наголошує, що суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову насамперед через відсутність порушення прав позивача, а наведені заперечення щодо способу захисту мають додатковий характер.

Таким чином, відповідач вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність у ТОВ "Волинь Нова" права набувати у власність земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, а відтак приватний виконавець правомірно відмовив у підписанні протоколу про результати земельних торгів від 01.05.2026 та прийняв рішення про дискваліфікацію товариства від 04.05.2026. На переконання відповідача, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не підтверджують наявності передбачених статтею 277 ГПК України підстав для скасування оскаржуваного рішення.

3. Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції. Правові норми, застосовані апеляційним судом до спірних правовідносин та правова позиція апеляційного суду стосовно обставин справи і доводів апеляційної скарги.

У провадженні приватного виконавця виконавчого округу Рівненської області Сідоренка Сергія Петровича (далі - приватний виконавець, відповідач, організатор торгів) перебуває виконавче провадження № 79601067, у межах якого постановою від 25 листопада 2025 року накладено арешт на нерухоме майно боржника (обтяження № 62499807) - земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:05:015:0075 площею 2,1802 га, розташовану на території Миколаївської сільської ради Дубенського району Рівненської області (далі - земельна ділянка). Земельна ділянка перебуває у приватній власності, належить до категорії земель сільськогосподарського призначення, має цільове призначення "для ведення особистого селянського господарства" (код 01.03), вид угідь - рілля. Щодо неї зареєстровано також обтяження № 36315858 - арешт, накладений постановою Млинівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 22 квітня 2020 року у виконавчому провадженні № 61018993. Земельна ділянка перебуває в оренді Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна агровиробнича компанія" (код ЄДРПОУ 41099127) за договором зі строком дії з 31 жовтня 2018 року до 28 липня 2030 року (а.с.100-102).

26 березня 2026 року о 12:17 приватний виконавець як організатор земельних торгів оприлюднив в електронній торговій системі Prozorro.Продажі (далі - ЕТС) через оператора електронного майданчика - Товариство з обмеженою відповідальністю "Е-Тендер" - оголошення про проведення земельних торгів № LAP001-UA-20260326-39299 з продажу земельної ділянки (лот № 79601067-0075). Стартову ціну лота визначено в розмірі експертної грошової оцінки - 180 800,00 грн без ПДВ (нормативна грошова оцінка - 82 414,36 грн), мінімальний крок торгів - 1 808,00 грн, гарантійний внесок - 54 240,00 грн, реєстраційний внесок - 864,70 грн. Період подання заяв на участь тривав з 18:00 30 березня 2026 року до 20:00 30 квітня 2026 року; проведення торгів призначено на 01 травня 2026 року о 12:20 (а.с.100-102).

У розділі "Додаткові відомості" оголошення організатор торгів, навівши зміст статті 1, частин першої, третьої статті 5 Закону України "Про особисте селянське господарство" та статті 33 Земельного кодексу України, зазначив, що у зв`язку з неузгодженістю норм Земельного кодексу України та названого Закону рекомендує звернути увагу на викладене при реєстрації для участі в електронних торгах, оскільки Законом України "Про особисте селянське господарство" "визначено обсяг правомочностей власника земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та відповідно до статті 33 Земельного Кодексу юридичним особам такі земельні ділянки можуть передаватись лише у користування" (а.с.100 на звороті).

Товариство з обмеженою відповідальністю "Волинь Нова" (код ЄДРПОУ 05531943; місцезнаходження: 45711, Волинська область, Луцький район, село Мирне, вулиця Лесі Українки, будинок 5; далі - ТОВ "Волинь Нова", Товариство, позивач, скаржник) є юридичною особою, створеною та зареєстрованою за законодавством України, учасниками якої за відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є громадяни України ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Платіжними інструкціями від 29 квітня 2026 року № ВН10583 та №ВН10584 Товариство перерахувало оператору електронного майданчика - Товариству з обмеженою відповідальністю "Ю.БІЗ" (код ЄДРПОУ 38738824) - гарантійний внесок у сумі 54 240,00 грн і реєстраційний внесок у сумі 864,70 грн та 30 квітня 2026 року об 11:32:38 подало закриту цінову пропозицію в розмірі 364 500,00 грн (а.с.15-79).

Крім позивача, учасниками торгів стали три фізичні особи: ОСОБА_6 (закрита цінова пропозиція 255 400,00 грн), ОСОБА_3 (240 000,00 грн) та ОСОБА_7 (239 000,00 грн). Заяв на участь від учасників з переважним правом не надійшло.

01 травня 2026 року з 12:20:00 до 13:07:05 відбулися земельні торги у три раунди. За їх підсумками найвищу цінову пропозицію - 435 001,00 грн - подало ТОВ "Волинь Нова" (о 13:04:53); наступну за величиною - 435 000,00 грн - ОСОБА_1 (о 13:01:17); остаточна пропозиція ОСОБА_6 становила 369 000,00 грн, ОСОБА_7 - 239 000,00 грн.

01 травня 2026 року о 13:07:05 ЕТС автоматично сформувала протокол про результати земельних торгів № LAP001-UA-20260326-39299, яким переможцем визначено ТОВ "Волинь Нова" з ціною лота 435 001,00 грн; суму забезпечувального платежу, яка підлягає сплаті переможцем, визначено в розмірі 402 511,05 грн зі строком сплати до 18:00 22 травня 2026 року (далі - Перший протокол) (а.с.10-11).

04 травня 2026 року приватний виконавець прийняв рішення про відмову у підписанні протоколу про результати земельних торгів № LAP001-UA-20260326-39299 (дискваліфікацію) (далі - Рішення від 04 травня 2026 року). Його мотивовано тим, що згідно з частиною першою статті 82 Земельного кодексу України юридичні особи можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності, тоді як діяльність, пов`язана з веденням особистого селянського господарства, до підприємницької не відноситься (частини перша, третя статті 1 Закону України "Про особисте селянське господарство"); що за статтею 33 Земельного кодексу України такі земельні ділянки можуть передаватися громадянами юридичним особам у користування; що у зв`язку з неузгодженістю норм Земельного кодексу України та названого Закону організатор до кожного аукціону з продажу таких ділянок вносить відповідне застереження. Правовою підставою відмови зазначено частину дев`ятнадцяту статті 137 Земельного кодексу України та пункт 49 Вимог щодо підготовки до проведення та проведення земельних торгів для продажу земельних ділянок та набуття прав користування ними (оренди, суборенди, суперфіцію, емфітевзису), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2021 року № 1013 (далі - Вимоги № 1013) (а.с.43).

Після завантаження цього рішення до ЕТС 04 травня 2026 року о 15:43:38 система автоматично сформувала новий протокол про результати земельних торгів № LAP001-UA-20260326-39299, яким переможцем визначено ОСОБА_2 з ціною лота 435 000,00 грн, а ТОВ "Волинь Нова" зазначено як учасника, щодо якого настав один з випадків, передбачених пунктом 49 Вимог № 1013; суму забезпечувального платежу визначено в розмірі 402 510,00 грн зі строком сплати до 18:00 25 травня 2026 року (далі - Другий протокол) (а.с.12-13).

Другий протокол підписано шляхом накладення кваліфікованих електронних підписів переможцем ОСОБА_1 07 травня 2026 року о 15:16:36 та організатором торгів ОСОБА_8 12 травня 2026 року о 17:03:33 і того ж дня оприлюднено в ЕТС. Ці обставини підтверджуються протоколом створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису від 18 травня 2026 року, доданим до заяви відповідача від 18 травня 2026 року, і учасниками справи не заперечуються (а.с. 71-73). За даними ЕТС станом на 05 червня 2026 року процедура перебувала у статусі "Очікується підписання акту/договору"; договір купівлі-продажу земельної ділянки за результатами торгів не укладено (а.с.100-102).

07 травня 2026 року ТОВ "Волинь Нова" звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до приватного виконавця, у якому, зазначивши ОСОБА_1 третьою особою, просило: І) визнати недійсним Рішення від 04 травня 2026 року; ІІ) визнати недійсним Другий протокол; ІІІ) зобов`язати приватного виконавця протягом п`яти робочих днів з дня набрання рішенням суду законної сили: підписати Перший протокол; видати Товариству та/або відповідному нотаріусу всі необхідні документи, передбачені чинним законодавством України, для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу земельної ділянки; забезпечити укладення (нотаріальне посвідчення) договору купівлі-продажу земельної ділянки між боржником у виконавчому провадженні (від імені якого діє відповідач) та Товариством за ціною 435 001,00 грн.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним Рішення приватного виконавця виконавчого округу Рівненської області Сідоренка Сергія Петровича про відмову у підписанні протоколу про результати земельних торгів № LAP001-UA-20260326-39299 (дискваліфікацію) від 4 травня 2026 року; зобов`язання приватного виконавця виконавчого округу Рівненської області Сідоренка Сергія Петровича протягом 5 (п`яти) робочих днів з дня набрання рішенням суду законної сили вчинити такі дії: підписати протокол про результати земельних торгів № LAP001-UA-20260326-39299, сформований 01.05.2026 о 13:07:05, яким переможцем електронного аукціону визначено Товариство з обмеженою відповідальністю "Волинь Нова" (код ЄДРПОУ 05531943) з ціною лота 435 001,00 грн.; видати Товариству з обмеженою відповідальністю "Волинь Нова" та/або відповідному нотаріусу всі необхідні документи, передбачені чинним законодавством України, для здійснення нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:05:015:0075 за результатами електронного аукціону №LAP001-UA-20260326-39299; забезпечити укладення (нотаріальне посвідчення) договору купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:05:015:0075 між боржником у відповідному виконавчому провадженні (від імені якого діє відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Волинь Нова" (код ЄДРПОУ 05531943) за ціною 435 001,00 грн. за результатами електронного аукціону № LAP001-UA-20260326-39299, у відповідності до вимог ст. 138 Земельного кодексу України, ст. 53 Закону України "Про виконавче провадження" та ст. 657 Цивільного кодексу України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, які стали підставою для відкриття апеляційного провадження.

Колегія суддів відзначає, що ключовим для вирішення спору у даній справі є питання про те, чи відповідає юридична особа приватного права ТОВ "Волинь Нова" встановленим Земельним кодексом України вимогам до особи, яка може набувати у власність земельну ділянку сільськогосподарського призначення з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до частин першої та другої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначається правовий режим власності.

Отже, на конституційному рівні закріплено, що суб`єктний склад власників землі та умови набуття права власності на неї визначаються виключно законом. Підзаконні акти, зокрема постанови Кабінету Міністрів України, які згідно з частиною першою статті 117 Конституції України видаються в межах його компетенції, не можуть ні розширювати, ні звужувати коло осіб, які мають право набувати землю у власність, а лише встановлюють процедуру реалізації цього права.

Відповідно до частини першої статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Частиною першою статті 4 ЗК України визначено, що земельне законодавство включає цей Кодекс, інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин.

За приписами частини першої статті 2 Закону України "Про особисте селянське господарство" відносини, пов`язані з веденням особистого селянського господарства, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами.

Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 15.05.2024 у справі №903/662/23 (висновки відтворено в пункті 6.15 постанови Верховного Суду від 26.06.2024 у справі №903/662/23) зазначила, що нормативно-правове регулювання правовідносин у сфері земельних торгів підпадає під дію спеціального кодифікованого акта (ЗК України) та відповідного підзаконного акта (постанова Кабінету Міністрів України №1013 "Деякі питання підготовки до проведення та проведення земельних торгів для продажу земельних ділянок та набуття прав користування ними (оренди, суборенди, суперфіцію, емфітевзису)"). Велика Палата також вказала, що за наявності розбіжностей пріоритет має норма акта вищої юридичної сили.

Таким чином, колегія суддів відзначає, що спірні правовідносини регулюються такими актами за їх юридичною силою: Конституцією України; ЗК України та Законом України "Про особисте селянське господарство"; Цивільним кодексом України (далі - ЦК України) у частині, що стосується укладення договору купівлі-продажу (частина перша статті 131 ЗК України); Вимогами щодо підготовки до проведення та проведення земельних торгів для продажу земельних ділянок та набуття прав користування ними (оренди, суборенди, суперфіцію, емфітевзису) затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1013 (далі - Вимоги №1013) як підзаконним актом, що визначає технічний порядок проведення земельних торгів на виконання частини першої статті 137 ЗК України і не може встановлювати матеріально-правових вимог до набувача, відмінних від встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 131 ЗК України укладення цивільно-правових угод, що передбачають перехід права власності на земельні ділянки, а також набуття права власності на земельні ділянки за такими угодами здійснюються відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Згідно з пунктом "в" частини першої статті 135 ЗК України порядок проведення земельних торгів, визначений цим Кодексом, є обов`язковим у разі, якщо на земельних торгах здійснюються продаж земельних ділянок, прав емфітевзису, суперфіцію на них державним виконавцем, приватним виконавцем під час виконання рішень, що підлягають примусовому виконанню в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". Абзацом чотирнадцятим частини другої статті 135 ЗК України визначено, що організатором земельних торгів у разі виконання рішень, що підлягають примусовому виконанню в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", є державний, приватний виконавець.

Відповідно до абзацу шостого частини другої статті 135 ЗК України учасник земельних торгів це фізична або юридична особа, яка розмістила в електронній торговій системі документи, зазначені в частині сьомій статті 137 цього Кодексу, сплатила реєстраційний та гарантійний внески, зробила закриту цінову пропозицію і відповідно до закону може набувати право власності чи користування земельною ділянкою, виставленою на земельних торгах.

Згідно з частиною дев`ятнадцятою статті 137 ЗК України організатор земельних торгів не підписує протокол торгів, не укладає договір за результатами проведення земельних торгів з переможцем торгів, який: а) не відповідає встановленим цим Кодексом вимогам до особи, яка може набувати земельну ділянку або права на неї; б) не подав документи або відомості, обов`язковість подання яких встановлена частиною сьомою цієї статті, та/або в зазначених документах наявні неправдиві відомості; в) не отримав погодження Верховної Ради України або Кабінету Міністрів України, встановленого частиною двадцять третьою цієї статті.

Абзацом першим пункту 49 Вимог щодо підготовки до проведення та проведення земельних торгів для продажу земельних ділянок та набуття прав користування ними (оренди, суборенди, суперфіцію, емфітевзису), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2021 року № 1013 передбачено, що організатор земельних торгів приймає рішення про відмову у підписанні протоколу про результати земельних торгів, про відмову у підписанні договору за результатами проведення земельних торгів з переможцем торгів, який: не відповідає встановленим Кодексом вимогам до особи, яка може набувати земельну ділянку або права на неї; не подав документи або відомості, обов`язковість подання яких встановлена частиною сьомою статті 137 Кодексу, та/або в зазначених документах наявні неправдиві відомості; не отримав погодження Верховної Ради України або Кабінету Міністрів України у випадках, встановлених Кодексом.

Таким чином, пункт 49 Вимог № 1013 відтворює частину дев`ятнадцяту статті 137 ЗК України і не встановлює самостійних підстав відмови. Тому критерій "вимоги до особи, яка може набувати земельну ділянку" має визначатися виключно на підставі закону, а саме ЗК України у системному зв`язку з іншими законами, на які він відсилає (абзац шостий частини другої статті 135 ЗК України: "Учасник земельних торгів - це фізична або юридична особа, яка розмістила в електронній торговій системі документи, зазначені в частині сьомій статті 137 цього Кодексу, сплатила реєстраційний та гарантійний внески, зробила закриту цінову пропозицію і відповідно до закону може набувати право власності чи користування земельною ділянкою, виставленою на земельних торгах.").

Щодо доводів позивача про відповідність ТОВ "Волинь Нова" встановленим законом вимогам до особи, яка може набувати у власність спірну земельну ділянку, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 18 ЗК України, до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Згідно частин 1, 3 статті 19 ЗК України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення.

Земельна ділянка, яка за основним цільовим призначенням належить до відповідної категорії земель, відноситься в порядку, визначеному цим Кодексом, до певного виду цільового призначення, що характеризує конкретний напрям її використання та її правовий режим.

Частиною 1 статті 20 ЗК України, встановлено, що при встановленні цільового призначення земельних ділянок здійснюється віднесення їх до певної категорії земель та виду цільового призначення.

Відповідно до приписів статті 22 ЗК України, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі під об`єктами виробництва біометану, які є складовими комплексів з виробництва, переробки та зберігання сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо). Набуття у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення здійснюється з урахуванням вимог статті 130 цього Кодексу.

Відповідно до глави 5 ЗК України, видом земель сільськогосподарського призначення, зокрема є земельні ділянки особистих селянських господарств.

Згідно статті 33 ЗК України, земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватися громадянами у користування юридичним особам України і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок.

Відповідно до глави 15 ЗК України, право користування землею, зокрема передбачає право постійного користування землею та право оренди земельної ділянки.

Згідно приписів ч.1 ст. 92 ЗК України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Відповідно до ст.93 ЗК України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам, іноземцям і особам без громадянства, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам. Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом.

Приписами ст.1 Закону України "Про особисте селянське господарство" встановлено, що особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму. Діяльність, пов`язана з веденням особистого селянського господарства, не відноситься до підприємницької діяльності.

Згідно ст.3 Закону України "Про особисте селянське господарство" дія цього Закону поширюється на фізичних осіб, яким у встановленому законом порядку передано у власність або оренду земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до ст.5 Закону України "Про особисте селянське господарство" земельні ділянки особистого селянського господарства можуть бути власністю однієї особи, спільною сумісною власністю подружжя та спільною частковою власністю членів особистого селянського господарства відповідно до закону.

Статтею 7 Закону України "Про особисте селянське господарство" встановлено, що члени особистого селянського господарства мають право передавати земельні ділянки особистого селянського господарства фізичним або юридичним особам в оренду відповідно до закону.

Скаржник стверджує, що вимоги до набувача земель сільськогосподарського призначення встановлено виключно статтею 130 ЗК України, а тому відмова, не пов`язана з невідповідністю критеріям цієї статті, виходить за межі пункту "а" частини дев`ятнадцятої статті 137 ЗК України. Колегія суддів з цими доводами не погоджується враховуючи наступне.

Відповідно до частини першої статті 130 ЗК України набувати право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення можуть: а) громадяни України; б) юридичні особи України, створені і зареєстровані за законодавством України, учасниками (акціонерами, членами) яких є лише громадяни України та/або держава, та/або територіальні громади; в) територіальні громади; г) держава.

Згідно з частиною п`ятою статті 22 ЗК України набуття у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення здійснюється з урахуванням вимог статті 130 цього Кодексу.

Колегія суддів відзначає, що формула "з урахуванням вимог статті 130" означає, що відповідність набувача критеріям статті 130 ЗК України є необхідною, але не єдиною умовою набуття права власності на землю сільськогосподарського призначення.

Пункт "а" частини дев`ятнадцятої статті 137 ЗК України встановлю, що організатор земельних торгів не підписує протокол торгів, не укладає договір за результатами проведення земельних торгів з переможцем торгів, який не відповідає встановленим цим Кодексом вимогам до особи, яка може набувати земельну ділянку або права на неї, тобто відсилає до встановлених цим Кодексом вимог до особи, яка може набувати земельну ділянку, а не лише до вимог статті 130 ЗК України. Абзац шостий частини другої статті 135 ЗК України пов`язує сам статус учасника земельних торгів із тим, що особа "відповідно до закону може набувати право власності чи користування земельною ділянкою, виставленою на земельних торгах", тобто саме цією конкретною земельною ділянкою з урахуванням її правового режиму, зокрема в даному випадку встановленого приписами частин 1, 3 ст.19, ч.1 ст.20, ст.33, ст.93 ЗК України, статей 1, 3, 5 Закону України "Про особисте селянське господарство". Вимоги до особи набувача визначаються не абстрактно, а щодо конкретного об`єкта. Тому протиставлення скаржником "характеристики об`єкта" та "характеристики суб`єкта" є безпідставним. Юридична особа може відповідати вимогам закону щодо набуття ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва і не відповідати їм щодо ділянки, правовий режим якої закон пов`язує виключно з фізичними особами щодо ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до частини першої статті 82 ЗК України юридичні особи (засновані громадянами України або юридичними особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) внесення земельних ділянок її засновниками до статутного капіталу; в) прийняття спадщини; г) виникнення інших підстав, передбачених законом.

Натомість стаття 81 ЗК України, яка визначає підстави набуття права власності на земельні ділянки громадянами, такої цільової умови ("для здійснення підприємницької діяльності") не містить. Отже, законодавець свідомо встановив для юридичних осіб спеціальну умову: юридична особа набуває землю у власність саме для здійснення підприємницької діяльності.

Як вже зазначено судом апеляційної інстанції, згідно з частиною першою статті 1 Закону України "Про особисте селянське господарство" особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.

Відповідно до частини третьої статті 1 цього Закону діяльність, пов`язана з веденням особистого селянського господарства, не відноситься до підприємницької діяльності.

Згідно з пунктом "а" частини першої статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані забезпечувати використання їх за цільовим призначенням.

Доводи скаржника про те, що частина перша статті 82 ЗК України характеризує лише мету діяльності юридичної особи-набувача, а не цільове призначення ділянки, колегія суддів відхиляє, оскільки зазначена норма визначає мету, з якою юридична особа набуває право власності на землю, а пункт "а" частини першої статті 91 ЗК України зобов`язує власника використовувати ділянку за цільовим призначенням. У сукупності ці норми означають, що мета набуття (підприємницька діяльність) має бути сумісною з правовим режимом земельної ділянки. Цільове призначення "для ведення особистого селянського господарства" за прямою вказівкою закону передбачає непідприємницьку діяльність фізичних осіб без створення юридичної особи. Юридична особа за визначенням не може вести особисте селянське господарство, а набути земельну ділянку для цієї мети як для підприємницької діяльності не може в силу частини першої статті 82 ЗК України.

Відповідно до статті 33 ЗК України (у редакції Закону України від 12.02.2015 №191-VIII) земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватися громадянами у користування юридичним особам України і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок.

Згідно зі статтею 3 Закону України "Про особисте селянське господарство" дія цього Закону поширюється на фізичних осіб, яким у встановленому законом порядку передано у власність або оренду земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до частини першої статті 5 зазначеного Закону для ведення особистого селянського господарства використовують земельні ділянки розміром не більше 2,0 гектара, передані фізичним особам у власність або оренду в порядку, встановленому законом. Частиною третьою цієї статті визначено, що земельні ділянки особистого селянського господарства можуть бути власністю однієї особи, спільною сумісною власністю подружжя та спільною частковою власністю членів особистого селянського господарства відповідно до закону. Згідно з частиною четвертою статті 5 цього Закону земельні ділянки особистого селянського господарства можуть використовуватися для ведення особистого селянського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Згідно абзацу третього частини першої статті 7 цього Закону члени особистого селянського господарства мають право передавати земельні ділянки особистого селянського господарства фізичним або юридичним особам в оренду відповідно до закону. Згідно з абзацом третім частини другої статті 7 Закону члени особистого селянського господарства зобов`язані забезпечувати використання земельної ділянки за цільовим призначенням.

Колегія суддів погоджується зі скаржником в тому, що частина третя статті 5 Закону України "Про особисте селянське господарство" не містить слів: "цей перелік є вичерпним" і що це формулювання є оцінкою суду першої інстанції, а не цитатою закону. Однак усі форми власності, визначені в частині третій статті 5 Закону (власність однієї особи, спільна сумісна власність подружжя, спільна часткова власність членів господарства), стосуються виключно фізичних осіб.

Законом України від 12.02.2015 № 191-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)", на який посилається скаржник, законодавець одночасно: виклав статтю 33 ЗК України в чинній редакції; доповнив частину першу статті 7 Закону України "Про особисте селянське господарство" правом членів господарства передавати земельні ділянки юридичним особам в оренду; доповнив статтю 5 цього Закону частиною четвертою щодо можливості використання ділянок для товарного сільськогосподарського виробництва. При цьому законодавець залишив без змін частини першу та третю статті 1, статтю 3 та частини першу і третю статті 5 цього Закону. Отже, у 2015 році законодавець цілеспрямовано відкрив юридичним особам доступ до земель особистого селянського господарства через право користування (оренди), а не через право власності.

Можливість використання ділянки особистого селянського господарства для товарного сільськогосподарського виробництва (стаття 33 ЗК України, частина четверта статті 5 Закону України "Про особисте селянське господарство", а також частина перша статті 37 ЗК України щодо ділянок, розташованих у масиві земель сільськогосподарського призначення) є правомочністю щодо способу використання ділянки, якою закон наділяє її власника - фізичну особу - або користувача. Ці норми визначають, як може використовуватися ділянка, але не змінюють кола осіб, які можуть бути її власниками. Тому посилання скаржника на них, а також на Закон України "Про фермерське господарство", за змістом якого фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян на наданих їм у власність та/або користування земельних ділянках, зокрема для ведення особистого селянського господарства, висновку суду першої інстанції не спростовують.

Висновок суду першої інстанції про те, що юридичні особи можуть набувати земельні ділянки особистого селянського господарства лише у користування, не є тлумаченням дозвільної норми "від протилежного", як стверджує скаржник. Він ґрунтується на системному аналізі сукупності норм: частини першої статті 82 ЗК України (мета набуття - підприємницька діяльність), частин першої та третьої статті 1 Закону (ведення господарства фізичними особами без створення юридичної особи, непідприємницький характер діяльності), статті 3 та частин першої і третьої статті 5 Закону (ділянки передаються фізичним особам, а форми власності на них передбачені лише для фізичних осіб), статті 33 ЗК України та абзацу третього частини першої статті 7 Закону (спеціальний механізм доступу юридичних осіб - користування, оренда), пункту "а" частини першої статті 91 ЗК України (обов`язок використання за цільовим призначенням).

Щодо доводів позивача про послідовне скасування законодавцем відповідних норм і припинення дії підпункту "б" пункту 15 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України, колегія суддів зазначає наступне.

Скаржник посилається на те, що Законом України від 28.04.2021 №1423-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" виключено частину третю статті 22 ЗК України, яка розподіляла види використання земель сільськогосподарського призначення між категоріями суб`єктів, а частину п`яту статті 22 викладено в редакції з відсиланням до статті 130 ЗК України.

Колегія суддів зазначає, що ні Закон України від 31.03.2020 № 552-IX, ні Закон України від 28.04.2021 № 1423-IX не змінили частину першу статті 82, статтю 33 ЗК України та статті 1, 3, 5, 7 Закону України "Про особисте селянське господарство". Законом № 1423-IX до статті 82 ЗК України внесено зміни (частини третю і четверту замінено однією частиною), однак частину першу цієї статті з умовою "для здійснення підприємницької діяльності" законодавець залишив у незмінній редакції. Закон України "Про особисте селянське господарство" змінювався і після запровадження обігу земель сільськогосподарського призначення (Законом України від 10.10.2024 № 4017-IX), проте його статті 1, 3 і 5 залишилися незмінними. Виключення частини третьої статті 22 ЗК України, яка визначала загальний розподіл земель між суб`єктами, не скасувало спеціальних норм, що визначають правовий режим окремого виду цільового призначення.

Відповідно до підпункту "б" пункту 15 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України (у редакції Закону України від 31.03.2020 № 552-IX) до 1 січня 2024 року забороняється купівля-продаж або відчуження в інший спосіб на користь юридичних осіб земельних ділянок, які перебувають у приватній власності і віднесені до земель для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім переходу до банків права власності на земельні ділянки як предмет застави, передачі земельних ділянок у спадщину, обміну (міни) відповідно до частини другої статті 37№ цього Кодексу земельної ділянки на іншу земельну ділянку з однаковою нормативною грошовою оцінкою або різниця між нормативними грошовими оцінками яких становить не більше 10 відсотків та відчуження земельних ділянок для суспільних потреб.

Аргумент скаржника, що строкова заборона має сенс лише тоді, коли без неї відчуження було б можливим, колегія суддів вважає безпідставним враховуючи наступне.

Зазначена заборона поширювалася і на земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які юридичні особи могли набувати і за загальним правилом. Отже, вона була тимчасовим загальним обмеженням доступу юридичних осіб до ринку земель сільськогосподарського призначення і не визначала, які саме ділянки юридичні особи зможуть набувати після її припинення.

Заборона за своєю природою є обмеженням і не може бути джерелом позитивної правоздатності. Це не означає виникнення в юридичних осіб права на набуття у власність ділянок будь-якого виду цільового призначення. Припинення її дії з 01.01.2024 означає лише, що до правовідносин ведення особистого селянського господарства застосовуються приписи частин 1, 3 ст.19, ч.1 ст.20, ст.33, ст.93 ЗК України, статей 1, 3, 5 Закону України "Про особисте селянське господарство".

Ця заборона мала реальний зміст і за умови, що юридична особа не може бути власником ділянки саме з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства. Відповідно до абзацу третього частини другої статті 20 ЗК України віднесення земельних ділянок приватної власності до певної категорії та виду цільового призначення здійснюється їх власниками. Згідно з абзацом сьомим частини третьої статті 20 ЗК України встановлення цільового призначення може здійснюватися без додержання вимог щодо відповідності функціональному призначенню території у випадку зміни виду цільового призначення земельної ділянки в межах категорії земель сільськогосподарського призначення (крім віднесення їх до земельних ділянок для садівництва, зміни цільового призначення земельних ділянок під полезахисними лісовими смугами). Отже, після зміни власником виду цільового призначення ділянки в межах категорії земель сільськогосподарського призначення така ділянка може бути набута юридичною особою, яка відповідає статті 130 ЗК України. Саме такий шлях до 01.01.2024 і блокувала заборона, встановлена підпунктом "б" пункту 15 розділу Х ЗК України.

Посилання скаржника на частину четверту статті 130 ЗК України висновку суду першої інстанції також не спростовує, оскільки згідно з цією нормою порядок здійснення перевірки відповідності набувача або власника земельної ділянки сільськогосподарського призначення вимогам, визначеним цією статтею, затверджується Кабінетом Міністрів України, зокрема Вимогами щодо підготовки до проведення та проведення земельних торгів для продажу земельних ділянок та набуття прав користування ними (оренди, суборенди, суперфіцію, емфітевзису), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2021 року №1013. В даному випадку п.29 вказаних Вимог вказано, що будь-яка закрита цінова пропозиція учасника, належним чином надіслана через електронний майданчик до електронної торгової системи в ході участі в земельних торгах, вважається згодою з умовами земельних торгів, що визначені в оголошенні про проведення земельних торгів. Згідно п.49 Вимог організатор земельних торгів приймає рішення про відмову у підписанні протоколу про результати земельних торгів, про відмову у підписанні договору за результатами проведення земельних торгів з переможцем торгів, який: не відповідає встановленим Кодексом вимогам до особи, яка може набувати земельну ділянку або права на неї; не подав документи або відомості, обов`язковість подання яких встановлена частиною сьомою статті 137 Кодексу, та/або в зазначених документах наявні неправдиві відомості; не отримав погодження Верховної Ради України або Кабінету Міністрів України у випадках, встановлених Кодексом. Перевірка не здійснюється при набутті у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення площею: для ведення садівництва - не більше 0,25 гектара; для ведення особистого селянського господарства, розташованих у межах населених пунктів, - не більше 2 гектарів. Ця норма є процедурною: вона визначає, у яких випадках здійснюється автоматизована перевірка набувача на відповідність критеріям статті 130 ЗК України, і не регулює питання про те, чи може юридична особа бути власником ділянки особистого селянського господарства. Перевірка відповідності критеріям статті 130 ЗК України стосується будь-якого набувача, зокрема громадянина. Крім того, звільнення від перевірки ділянок для ведення особистого селянського господарства площею до 2 гектарів відповідає граничному розміру ділянок, переданих фізичним особам для ведення такого господарства (частина перша статті 5 Закону України "Про особисте селянське господарство"). Площа спірної ділянки становить 2,1802 га, тому цей виняток до неї у будь-якому разі не застосовується.

Не підтверджує позиції скаржника і частина третя статті 131 ЗК України, згідно з якою земельні ділянки сільськогосподарського призначення приватної власності можуть бути відчужені лише за договорами купівлі-продажу, дарування, довічного утримання (догляду), спадкового договору, міни, шляхом внесення до статутного (складеного) капіталу чи шляхом їх передачі у довірчу власність (у разі якщо відповідно до закону право власності особи, яка передала своє майно у довірчу власність, припиняється), чи шляхом звернення стягнення на них. Ця норма визначає способи відчуження всіх земель сільськогосподарського призначення приватної власності, але не коло осіб, які можуть набути ділянку з конкретним видом цільового призначення. Тому вона застосовується разом зі статтями 33, 80 і 103 ЗК України.

Поряд з цим, скаржник стверджує, що стаття 130 ЗК України є спеціальною і пізнішою нормою порівняно із Законом України "Про особисте селянське господарство" і з посиланням на ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2024 у справі №903/662/23 вважає, що суд першої інстанції не застосував правил подолання колізій.

Проте, колегія суддів зазначає, що між цими нормами відсутня колізія, яка потребувала б застосування колізійних правил. Стаття 130 ЗК України визначає загальне коло суб`єктів права власності на всі землі сільськогосподарського призначення. Частини 1, 3 ст.19, ч.1 ст.20, ст. 33, ст.93 ЗК України, статі 1, 3, 5, 7 Закону України "Про особисте селянське господарство" встановлюють особливості правового режиму одного з видів цільового призначення в межах цієї категорії. Ці норми застосовуються одночасно і не виключають одна одну. Навіть якщо застосувати правило lex specialis derogat generali, спеціальними щодо земель особистого селянського господарства є саме стаття 33 ЗК України та Закон України "Про особисте селянське господарство".

Правило lex posterior derogat priori "пізніший закон скасовує попередній" застосовується до норм однакової юридичної сили, які суперечать одна одній. Такої суперечності немає. Крім того, Закон України від 31.03.2020 № 552-IX, яким запроваджено чинну редакцію статті 130 ЗК України, залишив без змін частину першу статті 82 і статтю 33 ЗК України, а пізніший Закон України від 10.10.2024 № 4017-IX залишив без змін статті 1, 3, 5 Закону України "Про особисте селянське господарство". Це свідчить про відсутність у законодавця наміру змінити правовий режим земель особистого селянського господарства щодо суб`єктного складу їх власників та землекористувачів.

Не впливає на цей висновок і те, що дія Закону України "Про особисте селянське господарство" згідно з його статтею 3 поширюється лише на фізичних осіб. Обмеження для юридичних осіб випливає з частини першої статті 82 ЗК України, яка застосовується у взаємозв`язку з визначенням особистого селянського господарства у статті 1 цього Закону, на що прямо вказує частина перша статті 2 Закону. Саме тому, що закон визначає особисте селянське господарство як діяльність фізичних осіб і закріплює ділянки цього цільового призначення за фізичними особами, юридична особа не може бути власником такої ділянки без зміни виду її цільового призначення.

Щодо доводів позивача, що обмеження права власності, не встановлене законом, колегія суддів зазначає наступне.

Скаржник посилається на пункт 7 частини першої статті 92 Конституції України, частину другу статті 325 ЦК України та пункт "а" статті 80 ЗК України.

Відповідно до частини другої статті 325 ЦК України фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Згідно з пунктом "а" статті 80 ЗК України суб`єктами права власності на землю є громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності. Стаття 80 ЗК України визначає загальне коло суб`єктів права власності на землю, а умови та підстави набуття права власності юридичними особами конкретизує спеціальна стаття 82 ЗК України. Обмеження, на якому ґрунтується оскаржуване рішення приватного виконавця від 04.05.2026, встановлено саме законами - ЗК України (частина перша статті 82, стаття 33) та Законом України "Про особисте селянське господарство" (статті 1, 3, 5, 7), тобто актами, якими відповідно до статті 14 та пункту 7 частини першої статті 92 Конституції України визначається порядок набуття права власності на землю та правовий режим власності. Це обмеження не встановлене ні підзаконним актом, ні власним розсудом організатора торгів. Застереження в оголошенні про аукціон не звужує встановлене законом коло набувачів, а лише інформує потенційних учасників про вимоги закону.

З урахуванням вищевикладеного, за результатами системного аналізу наведених норм колегія суддів дійшла висновку, що ТОВ "Волинь Нова" відповідає загальним критеріям пункту "б" частини першої статті 130 ЗК України щодо набуття земель сільськогосподарського призначення. Водночас як юридична особа приватного права воно не відповідає встановленим ЗК України (стаття 33) у взаємозв`язку зі статтями 1, 3, 5, 7 Закону України "Про особисте селянське господарство" вимогам до особи, яка може набувати у власність земельну ділянку з видом цільового призначення для ведення особистого селянського господарства. Юридична особа може набути право користування такою ділянкою (стаття 33 ЗК України, абзац третій частини першої статті 7 Закону України "Про особисте селянське господарство") або право власності на ділянку після зміни її власником виду цільового призначення в межах категорії земель сільськогосподарського призначення (частини друга і третя статті 20 ЗК України), але не право власності на ділянку з видом цільового призначення "для ведення особистого селянського господарства".

Відповідно до частини 1 ст.137 ЗК України, технічні вимоги до підготовки до проведення та проведення земельних торгів, встановлення та оприлюднення їх результатів, визначення розміру, порядку сплати, повернення реєстраційних, гарантійних внесків учасників та винагороди, що сплачується переможцем аукціону оператору електронного майданчика, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Згідно п.29 Вимог щодо підготовки до проведення та проведення земельних торгів для продажу земельних ділянок та набуття прав користування ними (оренди, суборенди, суперфіцію, емфітевзису), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2021 року №1013, будь-яка закрита цінова пропозиція учасника, належним чином надіслана через електронний майданчик до електронної торгової системи в ході участі в земельних торгах, вважається згодою з умовами земельних торгів, що визначені в оголошенні про проведення земельних торгів. Тобто позивач надавши закриту цінову пропозицію погодився з обмеженнями щодо купівлі земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:05:015:0075 площею 2,1802 га, розташовану на території Миколаївської сільської ради Дубенського району Рівненської області вказаними у розділі "Додаткові відомості" оголошення організатор торгів (а.с.100 на звороті).

Пунктом "а" частини дев`ятнадцятої статті 137 ЗК України встановлено, що організатор земельних торгів не підписує протокол торгів, не укладає договір за результатами проведення земельних торгів з переможцем торгів, який не відповідає встановленим цим Кодексом вимогам до особи, яка може набувати земельну ділянку або права на неї.

Абзацом першим пункту 49 Вимог щодо підготовки до проведення та проведення земельних торгів для продажу земельних ділянок та набуття прав користування ними (оренди, суборенди, суперфіцію, емфітевзису), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2021 року №1013 передбачено, що організатор земельних торгів приймає рішення про відмову у підписанні протоколу про результати земельних торгів, про відмову у підписанні договору за результатами проведення земельних торгів з переможцем торгів, який: не відповідає встановленим Кодексом вимогам до особи, яка може набувати земельну ділянку або права на неї.

Отже, у спірних правовідносинах існувала підстава, передбачена пунктом "а" частини дев`ятнадцятої статті 137 ЗК України та абзацом першим пункту 49 Вимог щодо підготовки до проведення та проведення земельних торгів для продажу земельних ділянок та набуття прав користування ними (оренди, суборенди, суперфіцію, емфітевзису), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2021 року №1013, для відмови організатора торгів у підписанні протоколу про результати земельних торгів із ТОВ "Волинь Нова".

Щодо листів Міністерства юстиції України та Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, колегія суддів зазначає наступне.

Лист Міністерства юстиції України від 16.02.2026 № 21282/206475-19-25/8.4.1 адресований державному нотаріусу Приморської державної нотаріальної контори у місті Одесі у відповідь на його звернення. Лист Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 04.09.2026 № 26-28-0.221-9817/2-26 містить протилежну правову позицію і, за змістом, на який посилаються сторони, вказує, що аналогічну позицію про неможливість набуття юридичними особами приватного права ділянок особистого селянського господарства раніше висловлювало й Міністерство юстиції України (лист від 25.08.2021 № 70487/61191-33-21/8.3.2).

Жоден із цих листів не є нормативно-правовим актом і не має обов`язкової сили ні для організатора торгів, ні для суду. Те, що Міністерство юстиції України здійснює контроль за діяльністю приватних виконавців, не надає його листу щодо тлумачення земельного законодавства, адресованому іншій особі, обов`язкового характеру. Тлумачення та застосування закону під час вирішення спору належить до компетенції суду, який самостійно визначає норму права, що підлягає застосуванню (принцип jura novit curia).

В листі Міністерства юстиції України від 16.02.2026 заначено про поширення статті 130 ЗК України на всі землі сільськогосподарського призначення та відсутність у статті 33 ЗК України прямої заборони. Однак у ньому не проаналізовано частину першу статті 82 ЗК України (мета набуття - підприємницька діяльність), частини першу та третю статті 1, статтю 3 та частини першу і третю статті 5 Закону України "Про особисте селянське господарство", а також пункт "а" частини першої статті 91 ЗК України. З наведених вище в цій постанові мотивів колегія суддів вважає позицію, викладену в цьому листі, такою, що не відповідає системному змісту закону, і не бере її до уваги, оскільки це не орган, який наділений правом тлумачити законодавство.

Доводи скаржника про порушення судом першої інстанції статті 80 ГПК України під час долучення листа Держгеокадастру від 04.09.2026 колегія суддів відхиляє. Цей лист містить правову думку, а не дані про фактичні обставини, тобто не є доказом у розумінні статей 73, 76 ГПК України, з чим погоджується і сам скаржник (пункт 3.3 апеляційної скарги). Тому на нього не поширюються правила статті 80 ГПК України щодо строків подання доказів. Крім того, колегія суддів не обґрунтовує свої висновки на зазначеному листі, оскільки висновок про невідповідність скаржника вимогам до набувача випливає безпосередньо з норм закону, що регулює порядок надання земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства в межах виконавчого провадження, нормами проведення земельних торгів.

Посилання в листі Держгеокадастру на зареєстрований у Верховній Раді України проєкт Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо лібералізації земельних відносин" (реєстр. № 14087 від 29.09.2025) не має правового значення для вирішення спору, оскільки законопроєкт не є чинним законом. Суд застосовує закон у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Щодо судової практики, на яку посилаються учасники справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Такі висновки підлягають урахуванню у подібних правовідносинах. Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 (пункти 39, 96- 98), подібність правовідносин визначається насамперед за змістовим критерієм (характер урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору), який є основним, а за необхідності - також за суб`єктним і об`єктним критеріями, які є додатковими. При цьому самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин.

У справі № 922/4729/24 Головне управління Держгеокадастру у Харківській області звернулося з позовом до ТОВ "Агрофірма "Труд.Земля.Капітал." про примусове припинення права власності на земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства шляхом її витребування на користь держави. Суди встановили, що фізична особа передала спірну ділянку товариству за актом приймання-передачі нерухомого майна від 27.11.2019, а 28.12.2019 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності товариства (пункти 4.3, 4.4 постанови). Тобто право власності товариства було зареєстроване задовго до 01.07.2021, коли набрав чинності Закон України від 31.03.2020 № 552-IX. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 24.07.2025 у позові відмовлено. Апеляційний суд кваліфікував позов як конфіскацію земельної ділянки у розумінні статті 354 ЦК України і виходив із того, що позивач не довів використання ділянки не за цільовим призначенням (пункт 2.3 постанови Верховного Суду).

Верховний Суд у постанові від 27.11.2025 закрив касаційне провадження в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України. Підставою стало те, що обставини справи № 477/2330/18, на висновки в якій посилався скаржник, істотно відрізняються (пункт 5.11). У частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, касаційну скаргу залишено без задоволення, оскільки скаржник не зазначив жодної норми закону, яку, на його думку, суд апеляційної інстанції застосував неправильно (пункт 5.17). При цьому Верховний Суд прямо зазначив: " 5.18. Додатково Суд звертає увагу, що доводи позовної заяви та касаційної скарги ГУ Держгеокадастру фактично зводяться не до нецільового використання спірної земельної ділянки, а до відсутності законних підстав набуття Відповідачем права на таку ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. 5.19. Водночас законність такого набуття не є предметом спору, не досліджувалася судами попередніх інстанцій та Верховним Судом не оцінюється".

Пункт 5.10 цієї постанови, на який посилається скаржник, відтворює встановлену судами попередніх інстанцій фактичну обставину, що відповідач використовує ділянку в межах однієї категорії земель. Верховний Суд навів її для відмежування від справи №477/2330/18, у якій ділянку ОСГ використовували для видобутку піску. Згідно зі статтею 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами. Отже, цей пункт не містить висновку щодо застосування норми права.

Таким чином, Верховний Суд у справі № 922/4729/24 висновку щодо права юридичної особи набувати у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства не сформулював і прямо вказав, що законність такого набуття не оцінював. Висновки Східного апеляційного господарського суду в цій справі не є висновками Верховного Суду в розумінні частини четвертої статті 236 ГПК України і для суду апеляційної інстанції у цій справі не є обов`язковими. Крім того, правовідносини не є подібними за змістовим критерієм. У справі № 922/4729/24 вирішувалося питання про позбавлення вже набутого та зареєстрованого (у 2019 році) права власності як санкцію за порушення. У цій справі вирішується питання про те, чи вправі організатор торгів до підписання протоколу відмовити переможцю, який не відповідає встановленим законом вимогам до набувача.

У справі № 612/205/23 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду розглядав позов фермерського господарства про визнання недійсними результатів земельних торгів з продажу права оренди земельної ділянки комунальної власності площею 0,0056 га категорії земель житлової та громадської забудови з цільовим призначенням 03.07 "для будівництва та обслуговування будівлі торгівлі", а також договору оренди, укладеного з фізичною особою. Позивач обґрунтовував позов тим, що фізична особа без статусу підприємця не мала спеціальної дієздатності для використання такої ділянки.

Застосувавши абзац шостий частини другої статті 135 ЗК України у взаємозв`язку зі статтею 5 Закону України "Про оренду землі", яка прямо визначає, що орендарями земельних ділянок можуть бути, зокрема, громадяни і юридичні особи України, Верховний Суд дійшов висновку: законодавство, чинне на момент виникнення спірних правовідносин, не містило обмежень щодо кола осіб, які бажають взяти участь у земельних торгах, залежно від категорії земель, їх функціонального та цільового призначення. Отже, Верховний Суд застосував той самий критерій, що й колегія суддів у цій справі, - чи може особа "відповідно до закону" набувати відповідне право на виставлену на торгах ділянку - і встановив, що спеціальний закон про оренду землі такої можливості фізичну особу не позбавляє.

У даній справі підстави інші. По-перше, йдеться про право власності, а не про право оренди (змістовий критерій). По-друге, об`єкт - земельна ділянка сільськогосподарського призначення з видом цільового призначення, правовий режим якого закон пов`язує з фізичними особами, а не комунальна ділянка під об`єкт торгівлі (об`єктний критерій). По-третє, обмеження випливає не з цільового призначення ділянки як такого, а з норми закону, що визначає умову набуття права власності саме юридичною особою, - частини першої статті 82 ЗК України у взаємозв`язку зі статтями 1, 3, 5 Закону України "Про особисте селянське господарство" (суб`єктний критерій). Отже, правовідносини не є подібними, а висновок Верховного Суду у справі №612/205/23 не спростовує висновку про невідповідність ТОВ "Волинь Нова" вимогам до набувача спірної ділянки.

У справі № 918/619/24 предметом торгів була земельна ділянка комунальної власності несільськогосподарського призначення в м. Рівне. Переможець торгів підписав протокол про результати земельних торгів, однак договір купівлі-продажу не був підписаний у зв`язку зі службовою зайнятістю секретаря міської ради. Згодом організатор розмістив на сайті електронної торгової системи додаткову інформацію щодо дискваліфікації переможця (пункти 4.1- 4.4, 5.47, 5.55 постанови).

Колегія суддів погоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у пункті 5.51 цієї постанови, про те, що підстави для відмови у підписанні договору купівлі-продажу земельної ділянки за результатами проведення земельних торгів (перелік яких є вичерпним) наведені у статті 137 ЗК України та пункті 49 Вимог щодо підготовки до проведення та проведення земельних торгів для продажу земельних ділянок та набуття прав користування ними (оренди, суборенди, суперфіцію, емфітевзису), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2021 року № 1013. Однак у справі № 918/619/24 Верховний Суд встановив, що дискваліфікація відбулася з підстав, не передбачених статтею 137 ЗК України та пунктом 49 Вимог № 1013 (пункт 5.54): причиною непідписання договору була службова зайнятість представника продавця. У даній справі відмову обґрунтовано саме на одній із визначених законом підстав - пункті "а" частини дев`ятнадцятої статті 137 ЗК України ("не відповідає встановленим цим Кодексом вимогам до особи, яка може набувати земельну ділянку або права на неї"). Отже, висновок про вичерпність переліку підстав відмови позицію скаржника не підтверджує, а висновок про незаконність формування нового протоколу (пункт 5.62) ґрунтувався на обставинах, яких у цій справі немає.

Щодо постанови Верховного Суду від 26.06.2024 у справі № 903/662/23 та ухвали Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2024 у цій справі, колегія суддів зазначає наступне.

Скаржник (пункт 2.4 апеляційної скарги) посилається на цю справу як на підтвердження того, що колізії між ЗК України та іншими актами у сфері земельних торгів вирішуються з урахуванням ієрархії актів, принципу lex specialis та темпоральних правил. Позивач у позовній заяві посилався на неї також як на підтвердження вичерпності підстав відмови у підписанні протоколу та недопустимості їх розширювального тлумачення.

У справі № 903/662/23 фермерське господарство - переможець земельних торгів з продажу права оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення - оскаржувало дискваліфікацію та відмову організатора торгів у підписанні протоколу. Підставою відмови стало те, що заяву про участь і документи переможець підписав удосконаленим, а не кваліфікованим електронним підписом. Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позові. Суд виснував, що вимога щодо підписання документів кваліфікованим електронним підписом є імперативною, і наведене "було достатньою підставою для прийняття рішення про відмову у підписанні протоколу з переможцем, що оформлено актами про дискваліфікацію учасника аукціону" (пункти 6.14, 6.22 постанови).

У пункті 6.15 постанови відтворено висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в ухвалі від 15.05.2024 про повернення справи. Велика Палата вказала на наявність у тих правовідносинах складної юридичної колізії між ЗК України, Законом України "Про публічні закупівлі" та постановами Кабінету Міністрів України № 193, № 300 і № 1013. Ця колізія "може бути вирішена з урахуванням визначення ієрархічності та пріоритету застосування норми, яка закріплена в нормативно-правовому акті, що має вищу юридичну силу, застосування принципу "закон спеціальний має перевагу над загальним" (lex specialis derogat generali), а також враховуючи дію темпоральних правил щодо застосування актів одного рівня юридичної ієрархії, виданих пізніше". Далі зазначено, що правовідносини у сфері земельних торгів підпадають під дію спеціального кодифікованого акта (ЗК України) та відповідного підзаконного акта (постанови Кабінету Міністрів України № 1013).

Ці висновки колегія суддів врахувала. Застосування наведених правил до спірних правовідносин не підтверджує позиції скаржника. На рівні закону статті 33, 82, 130 ЗК України та статті 1, 3, 5, 7 Закону України "Про особисте селянське господарство" не суперечать одна одній, а діють системно. Спеціальними щодо земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства є саме стаття 33 ЗК України та Закон України "Про особисте селянське господарство". Пізніші закони (№ 552-IX, № 1423-IX, № 4017-IX) відповідних норм не змінили. Вимоги щодо підготовки до проведення та проведення земельних торгів для продажу земельних ділянок та набуття прав користування ними (оренди, суборенди, суперфіцію, емфітевзису), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2021 року № 1013 як підзаконний акт нижчої юридичної сили не можуть розширювати коло набувачів, визначене законом.

Колегія суддів також зазначає, що в постанові від 26.06.2024 у справі №903/662/23 відсутній висновок про недопустимість відмови у підписанні протоколу з підстави невідповідності переможця вимогам закону. Навпаки, Верховний Суд погодився з правомірністю відмови організатора торгів у підписанні протоколу з переможцем, який не виконав імперативних вимог ЗК України. Висновок про вичерпність переліку підстав відмови сформульовано в постанові від 01.07.2025 у справі № 918/619/24 (підрозділ 6.3 цієї постанови), і підстава відмови в цій справі до цього переліку належить.

Щодо доводів позивача про правомірність рішення організатора торгів та "правової невизначеності", колегія суддів зазначає наступне.

Скаржник, посилаючись на пункт 5.57 постанови Верховного Суду від 01.07.2025 у справі № 918/619/24, стверджує, що правомірність оскаржуваного рішення приватного виконавця від 04.05.2026 має оцінюватися лише за підставами, зазначеними в самому рішенні, а посилання на "правову невизначеність" і лист Держгеокадастру є обґрунтуванням, сформованим під час судового розгляду.

У пункті 5.57 зазначеної постанови Верховний Суд виснував, що суб`єкт владних повноважень не може обґрунтовувати правомірність рішення іншими обставинами, ніж ті, що безпосередньо зазначені в такому рішенні. За іншого підходу суб`єкт владних повноважень міг би самостійно та довільно змінювати (доповнювати) обґрунтування своїх дій (рішень) після їх вчинення (ухвалення), що не сумісне з принципами правової визначеності та належного урядування. Колегія суддів погоджується з цим висновком. Однак у справі № 918/619/24 його було застосовано до обставин, коли організатор торгів через чотири дні після завершення аукціону розмістив додаткову інформацію щодо дискваліфікації, а на момент формування нового протоколу в електронній торговій системі була відсутня інформація, яка могла слугувати підставою для дискваліфікації переможця (пункт 5.56 постанови). У даній справі ситуація інша. Рішення від 04.05.2026 ґрунтується на частині першій статті 82, статті 33 ЗК України, частинах першій і третій статті 1 Закону України "Про особисте селянське господарство", частині дев`ятнадцятій статті 137 ЗК України та пункті 49 Вимог щодо підготовки до проведення та проведення земельних торгів для продажу земельних ділянок та набуття прав користування ними (оренди, суборенди, суперфіцію, емфітевзису), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2021 року № 1013. Ці ж підстави були доведені до відома всіх потенційних учасників в оголошенні про аукціон ще до початку подання заяв про участь. Жодних нових фактичних обставин чи підстав дискваліфікації організатор торгів після прийняття рішення не наводив.

Застосування судом під час перевірки законності рішення приватного виконавця від 04.05.2026 інших норм, які системно пов`язані з наведеними в рішенні (статті 3, 5, 7 Закону України "Про особисте селянське господарство", пункт "а" частини першої статті 91, абзац шостий частини другої статті 135 ЗК України), не є зміною підстав рішення. Це правова кваліфікація, яку суд зобов`язаний здійснити самостійно. Тому правова позиція, на яку посилається скаржник, у цій справі не застосовується.

Щодо доводів про суперечливість висновків суду першої інстанції колегія суддів зазначає наступне. Посилання суду першої інстанції на "правову невизначеність" та на те, що вона "виключає очевидну протиправність дій приватного виконавця", є зайвими. Закон не передбачає критерію "очевидної протиправності" для оцінки рішення організатора торгів. Наявність різних позицій органів виконавчої влади щодо тлумачення закону сама по собі не свідчить про невизначеність закону, а сумніви організатора торгів не є самостійною підставою для відмови у підписанні протоколу. Водночас висновок суду першої інстанції, який визначив результат вирішення спору, сформульовано інакше: судом "встановлено неможливість набуття позивачем права власності на спірну земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства", у зв`язку з чим відповідач обґрунтовано відмовив у підписанні протоколу. Цей висновок, як встановлено колегією суддів у даній постанові, є правильним і ґрунтується на нормах законодавства у сфері регулювання земельних правовідносин, а не на констатації невизначеності. Відповідно до абзацу другого частини другої статті 277 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскільки норми закону, що визначають правовий режим спірної ділянки, при системному тлумаченні дають однозначну відповідь, принцип тлумачення сумнівів на користь приватної особи, на який посилається скаржник з урахуванням рішень Європейського суду з прав людини у справах "Щокін проти України" (заяви № 23759/03, №37943/06, рішення від 14.10.2010) та "Рисовський проти України" (заява № 29979/04, рішення від 20.10.2011), до спірних правовідносин не застосовується. У справі "Щокін проти України" йшлося про втручання у вже наявне майно особи шляхом оподаткування на підставі суперечливого законодавства. У справі "Рисовський проти України" - про позбавлення особи вже набутого права на земельну ділянку. ТОВ "Волинь Нова" права власності на спірну ділянку не набуло. Виходячи з усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення Великої палати у справі "Копецький проти Словаччини" від 28.09.2004, заява № 44912/98), "законне сподівання" може вважатися "майном" у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції лише тоді, коли воно має достатню підставу в національному законодавстві. Сподівання юридичної особи набути у власність земельну ділянку, набуття якої їй не дозволяє закон, до того ж за наявності письмового застереження організатора торгів, такої підстави не має. Аналогічно Верховний Суд у пункті 5.60 постанови від 01.07.2025 у справі №918/619/24 зазначив, що легітимні очікування не можна ототожнювати з очікуваннями, які виникають на підставі особистого сприйняття або помилкової оцінки певних обставин чи правових норм. Легітимні очікування не можуть виникати, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства, а обов`язковою умовою легітимного очікування є наявність у нього належного правового підґрунтя, тобто достатнього джерела. За обставин цієї справи, коли організатор торгів ще в оголошенні про аукціон публічно повідомив про свою позицію щодо неможливості набуття юридичними особами у власність ділянок особистого селянського господарства, а органи виконавчої влади висловлювали з цього питання різні позиції, легітимних очікувань у скаржника не виникло.

Щодо добросовісності поведінки організатора торгів, колегія суддів зазначає наступне.

Скаржник вважає, що організатор торгів, знаючи від початку, що учасник є юридичною особою, допустив його до аукціону, прийняв реєстраційний і гарантійний внески, а після перемоги відмовив у підписанні протоколу з підстави, яка існувала від початку. На думку скаржника, така поведінка суперечить засаді добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) та доктрині venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки).

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 16.02.2022 у справі №914/1954/20 та відтвореним у пункті 5.41 постанови від 01.07.2025 у справі № 918/619/24, доктрина заборони суперечливої поведінки, в основі якої лежить принцип добросовісності, базується на римській максимі: ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, та, що не відповідає попереднім заявам або поведінці однієї сторони, за умови, що інша сторона розумно на них покладається. Отже, обов`язковою умовою застосування цієї доктрини є розумна довіра іншої сторони до попередньої поведінки. У справі № 918/619/24 таку умову було встановлено: переможець підписав протокол, а договір не було укладено з вини продавця (пункти 5.47, 5.50, 5.61 постанови). Колегія суддів дійшла висновку, що у спірних правовідносинах суперечливої поведінки організатора торгів немає, з огляду на наступне.

Організатор торгів ще до початку подання заяв про участь (з 30.03.2026 до 30.04.2026) письмово повідомив усіх потенційних учасників в оголошенні про аукціон, що відповідно до статті 33 ЗК України юридичним особам земельні ділянки особистого селянського господарства можуть передаватися лише у користування. Відповідно до абзацу четвертого пункту 29 Вимог щодо підготовки до проведення та проведення земельних торгів для продажу земельних ділянок та набуття прав користування ними (оренди, суборенди, суперфіцію, емфітевзису), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2021 року № 1013 будь-яка закрита цінова пропозиція учасника, належним чином надіслана через електронний майданчик до електронної торгової системи в ході участі в земельних торгах, вважається згодою з умовами земельних торгів, що визначені в оголошенні про проведення земельних торгів. Подавши цінову пропозицію, ТОВ "Волинь Нова" свідомо прийняло ризик відмови у підписанні протоколу з підстави, про яку його було завчасно повідомлено. Позиція організатора торгів була послідовною: те, про що він попередив в оголошенні, він і застосував після аукціону.

Організатор торгів не приймає рішення про допуск учасника до земельних торгів. Відповідно до абзацу п`ятого пункту 29 Вимог щодо підготовки до проведення та проведення земельних торгів для продажу земельних ділянок та набуття прав користування ними (оренди, суборенди, суперфіцію, емфітевзису), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2021 року № 1013 право на подання закритої цінової пропозиції виникає після отримання підтвердження про зарахування гарантійного та реєстраційного внесків на рахунок оператора електронного майданчика до закінчення кінцевого строку подання заяв про участь у земельних торгах. Згідно з пунктом 35 Вимог щодо підготовки до проведення та проведення земельних торгів для продажу земельних ділянок та набуття прав користування ними (оренди, суборенди, суперфіцію, емфітевзису), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2021 року № 1013 оператори електронних майданчиків забезпечують доступ учасників до земельних торгів. Внески сплачуються на рахунок оператора електронного майданчика, а не організатора торгів. Отже, участь ТОВ "Волинь Нова" в аукціоні була наслідком дій оператора та автоматичних процедур електронної торгової системи, а не волевиявлення організатора торгів, здатного породити легітимні очікування щодо підписання протоколу.

Колегія суддів відзначає, що закон визначає саме стадію підписання протоколу як момент перевірки організатором торгів відповідності переможця вимогам закону. Відповідно до пункту 51 Вимог щодо підготовки до проведення та проведення земельних торгів для продажу земельних ділянок та набуття прав користування ними (оренди, суборенди, суперфіцію, емфітевзису), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2021 року № 1013 у межах строку, встановленого для підписання та оприлюднення організатором протоколу про результати земельних торгів, організатор перевіряє електронні копії документів переможця земельних торгів, поданих ним згідно з пунктами "а"-"в" та абзацом восьмим частини сьомої статті 137 Кодексу, щодо відповідності вимогам Кодексу. Згідно з абзацом другим частини шістнадцятої статті 137 ЗК України організатор земельних торгів підписує протокол про результати земельних торгів протягом шести робочих днів з дня, наступного за днем його формування електронною торговою системою. Рішення від 04.05.2026 прийнято в межах цього строку. Виконання організатором торгів прямо встановленого законом обов`язку на визначеній законом стадії не може вважатися суперечливою поведінкою.

Підписання Першого протоколу означало б вчинення організатором торгів дій, спрямованих на укладення договору купівлі-продажу, зміст якого суперечив би частинам 1, 3 ст.19, ч.1 ст.20, ст. 33, ст. 93 ЗК України та статтям 1, 3, 5 Закону України "Про особисте селянське господарство", а отже, вимогам частини першої статті 203 ЦК України щодо відповідності змісту правочину актам цивільного законодавства. Приватний виконавець, який є організатором торгів у виконавчому провадженні, здійснює функції держави з примусового виконання рішень. Тому він зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України), і не може оформлювати перехід права власності до особи, яка за законом не може його набути. Розподіл землі як унікального обмеженого природного ресурсу є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності та добросовісності (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц, пункти 75, 76), і ці принципи вимагають саме дотримання встановленого законом правового режиму земель.

За таких обставин доводи скаржника про недобросовісність та суперечливість поведінки організатора торгів є безпідставними. Питання повернення скаржнику гарантійного внеску не є предметом цього спору.

Разом з цим, скаржник зазначає, що суд першої інстанції не навів мотивованої оцінки його доводів щодо змісту листа Міністерства юстиції України від 16.02.2026, суперечливої поведінки організатора торгів та практики Верховного Суду, на яку посилався позивач.

Колегія суддів вважає, що мотивування рішення суду першої інстанції в цій частині є неповним. Проте суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги (частина перша статті 269 ГПК України), надав у цій постанові оцінку кожному з цих доводів. Неповнота мотивування не призвела до неправильного вирішення справи по суті. Згідно з абзацом першим частини другої статті 277 ГПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Таких наслідків у цій справі не настало.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, але не може розумітися як вимога детально відповідати на кожен довід. Водночас конкретні, доречні та важливі доводи сторони мають отримати відповідь (рішення у справах "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994, "Серявін та інші проти України" від 10.02.2011). Такі доводи скаржника отримали відповідь у цій постанові.

Щодо обраного позивачем способу захисту, колегія суддів зазначє наступне.

Підставою для захисту цивільного права в судовому порядку є його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Колегія суддів встановила, що оскаржуване рішення приватного виконавця від 04.05.2026 прийнято на підставі, передбаченій пунктом "а" частини дев`ятнадцятої статті 137 ЗК України, а у ТОВ "Волинь Нова" відсутнє право на набуття у власність спірної земельної ділянки за результатами земельних торгів. Отже, право позивача, за захистом якого він звернувся, не порушене. Це є самостійною і достатньою підставою для відмови у задоволенні позову, тому оцінка ефективності обраного способу захисту не має визначального значення.

Крім того, колегія суддів зазначає, що вимога зобов`язати приватного виконавця забезпечити укладення (нотаріальне посвідчення) договору купівлі-продажу не могла бути задоволена і з огляду на її зміст. Відповідно до абзацу п`ятого частини шістнадцятої статті 137 ЗК України договір купівлі-продажу земельної ділянки укладається в паперовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Нотаріальне посвідчення договору є дією нотаріуса, який самостійно перевіряє законність правочину. Суд не може наперед зобов`язати організатора торгів гарантувати вчинення правочину, зміст якого суперечить вимогам закону.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання приватного виконавця виконавчого округу Рівненської області Сідоренка Сергія Петровича протягом 5 (п`яти) робочих днів з дня набрання рішенням суду законної сили вчинити такі дії: підписати протокол про результати земельних торгів № LAP001-UA-20260326-39299, сформований 01.05.2026 о 13:07:05, яким переможцем електронного аукціону визначено Товариство з обмеженою відповідальністю "Волинь Нова" (код ЄДРПОУ 05531943) з ціною лота 435 001,00 грн.; видати Товариству з обмеженою відповідальністю "Волинь Нова" та/або відповідному нотаріусу всі необхідні документи, передбачені чинним законодавством України, для здійснення нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:05:015:0075 за результатами електронного аукціону № LAP001-UA-20260326-39299; забезпечити укладення (нотаріальне посвідчення) договору купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:05:015:0075 між боржником у відповідному виконавчому провадженні (від імені якого діє відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Волинь Нова" (код ЄДРПОУ 05531943) за ціною 435 001,00 грн. за результатами електронного аукціону № LAP001-UA-20260326-39299, у відповідності до вимог ст. 138 Земельного кодексу України, ст. 53 Закону України "Про виконавче провадження" та ст. 657 Цивільного кодексу України, судова колегія зазначає, що за своїм змістом ці вимоги є вимогами про зобов`язання укласти договір. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 18 вересня 2024 року у справі №904/5289/23, ухваленій у спорі за позовом дискваліфікованого учасника земельних торгів про визнання протиправними дій організатора щодо дискваліфікації, скасування рішення (акта) про дискваліфікацію та зобов`язання вирішити питання щодо підписання протоколу й укладення договору, зазначив, що якщо позивач вважає, що відповідач зобов`язаний укласти з ним договір, то належному способу захисту відповідає не вимога зобов`язати відповідача вирішити питання щодо укладення договору чи вимога зобов`язати відповідача укласти договір, а вимога про визнання укладеним договору в судовому порядку у запропонованій позивачем редакції, що відповідає пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України (пункт 6.28). Такого ж висновку дійшла об`єднана палата Касаційного господарського суду у наведеній вище постанові від 17 січня 2025 року у справі № 910/7625/23 (пункт 8.92), а у справі № 918/619/24 саме така вимога була задоволена. Редакції договору, який він просив би визнати укладеним, позивач у цій справі суду не пропонував.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним рішення приватного виконавця виконавчого округу Рівненської області Сідоренка Сергія Петровича про відмову у підписанні протоколу про результати земельних торгів №LAP001-UA-20260326-39299 (дискваліфікацію) від 4 травня 2026 року та про зобов`язання приватного виконавця протягом 5 (п`яти) робочих днів з дня набрання рішенням суду законної сили: підписати протокол про результати земельних торгів №LAP001-UA-20260326-39299, сформований 01.05.2026 о 13:07:05, яким переможцем електронного аукціону визначено ТОВ "Волинь Нова" (код ЄДРПОУ 05531943) з ціною лота 435 001,00 грн; видати ТОВ "Волинь Нова" та/або відповідному нотаріусу всі необхідні документи для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:05:015:0075 за результатами електронного аукціону №LAP001-UA-20260326-39299; забезпечити укладення (нотаріальне посвідчення) договору купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки між боржником у виконавчому провадженні та ТОВ "Волинь Нова" за ціною 435 001,00 грн відповідно до статті 138 ЗК України, статті 53 Закону України "Про виконавче провадження" та статті 657 ЦК України.

Щодо позовної вимоги про визнання недійсним протоколу про результати земельних торгів №LAP001-UA20260326-39299, сформований 04.05.2026 о 15:43:38, яким переможцем електронного аукціону № LAP001-UA-20260326-39299 визначено Міхньову Яну Володимирівну (РНОКПП НОМЕР_1 ) з ціною лота 435 000,00 грн, колегія суддів зазначає наступне.

Суд першої інстанції окремо цю вимогу не оцінював. Він відмовив у задоволенні позову в цілому, оскільки встановив неможливість набуття позивачем права власності на спірну земельну ділянку та обґрунтованість відмови відповідача у підписанні Першого протоколу. Водночас суд не з`ясував, чи пред`явлено вказану позовну вимогу до належного кола відповідачів і чи здатен обраний позивачем спосіб захисту відновити право, про порушення якого він стверджує. Відповідач на неналежність та неефективність обраного способу захисту прямо посилався у відзиві на позовну заяву (розділ 2.3).

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України, статей 4, 5 ГПК України кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу у спосіб, визначений законом або договором. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Обраний спосіб має бути ефективним, тобто таким, що приводить до відновлення порушеного права без необхідності повторного звернення до суду (постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18). Обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту є самостійною підставою для відмови у позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 17.01.2025 у справі № 910/7625/23 (пункти 8.64, 8.65) наголосив, що, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: з яких саме правовідносин сторін виник спір; чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо обраний спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним, позовні вимоги не підлягають задоволенню. У пункті 8.66 цієї постанови Суд зазначив, що це узгоджується зі статтею 2 ГПК України: завданням суду є вирішення спору в ефективний спосіб з метою запобігання ситуаціям, які б спричинили повторне звернення до суду з іншим позовом. Отже, перш ніж оцінювати обґрунтованість позову по суті, суд зобов`язаний з`ясувати щодо кожної з позовних вимог, чи пред`явлено її до належного кола відповідачів і чи здатен обраний позивачем спосіб захисту відновити право, про порушення якого він стверджує.

Колегія суддів дійшла висновку, що за правильного застосування наведених норм у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним протоколу про результати земельних торгів №LAP001-UA20260326-39299, сформований 04.05.2026 о 15:43:38, яким переможцем електронного аукціону № LAP001-UA-20260326-39299 визначено ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з ціною лота 435 000,00 грн належало відмовити з інших підстав, ніж ті, що навів суд першої інстанції. Відповідно до пункту 4 частини першої та частини четвертої статті 277 ГПК України це є підставою для зміни рішення суду першої інстанції в мотивувальній частині щодо цієї вимоги, враховуючи наступне.

Відповідно до частини другої статті 138 ЗК України земельні торги можуть бути скасовані або визнані такими, що не відбулися, чи їх результати можуть бути визнані судом недійсними.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 23.10.2019 у справі №922/3537/17 дійшла висновку, що правова природа процедури реалізації майна на електронних торгах полягає в продажу майна. Тобто йдеться про вчинення дій, спрямованих на виникнення в покупця зобов`язання зі сплати коштів за продане майно та передання права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника електронних торгів. З аналізу частини першої статті 650, частини першої статті 655 та частини четвертої статті 656 ЦК України випливає, що процедура набуття майна на електронних торгах є різновидом договору купівлі-продажу. У постанові від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20 (пункти 103, 104) Велика Палата Верховного Суду підтвердила, що торги є правочином. Якщо вони завершуються оформленням договору купівлі-продажу, то оскаржити можна договір, а вимоги про визнання недійсними торгів (аукціону) та протоколу електронного аукціону не є належними та ефективними способами захисту.

У постанові від 05.06.2018 у справі № 910/856/17 (провадження № 12-128гс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила таке. Набуття майна за результатами електронних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу. За ним власником відчужуваного майна є боржник, продавцями, які мають право примусового продажу такого майна, - державна виконавча служба та організатор електронних торгів, а покупцем - переможець електронних торгів. У справі про визнання недійсним правочину, укладеного за результатами проведення електронних торгів, порушеній за позовом учасника електронних торгів, відповідачами мають бути залучені всі сторони правочину: державна виконавча служба, організатор електронних торгів і переможець таких торгів (пункти 40, 41, 45, 61, 62).

За статтею 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог. Згідно з частинами третьою, четвертою статті 45 цього Кодексу позивачами є особи, які подали позов, а відповідачами особи, яким пред`явлено позовну вимогу. Відповідно до частини першої статті 48 ГПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження залучити до участі у справі співвідповідача або замінити первісного відповідача належним відповідачем. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц зазначила, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Встановлення ж належності відповідачів і обґрунтованості позову - обов`язок суду, який виконується під час розгляду справи. Цей висновок підтримано, зокрема, у постановах від 30.01.2019 у справі №552/6381/17 та від 27.03.2019 у справі № 520/17304/15-ц.

Поряд з цим, колегія суддів відзначає, що хоча учасники справи цього питання щодо юрисдикції спору в частині позовної вимоги про визнання недійсним протоколу про результати земельних торгів №LAP001-UA20260326-39299, сформований 04.05.2026 о 15:43:38, яким переможцем електронного аукціону № LAP001-UA-20260326-39299 визначено ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з ціною лота 435 000,00 грн не порушували, колегія суддів з огляду на частину другу статті 278 ГПК України перевіряє, чи підлягає спір вирішенню в порядку господарського судочинства. Таку перевірку зумовлює те, що переможцем торгів за другим протоколом визначено фізичну особу.

У постанові від 05.06.2018 у справі № 910/856/17 Велика Палата Верховного Суду розглянула спір за позовом юридичної особи учасника електронних торгів до відділу державної виконавчої служби та організатора торгів про визнання торгів недійсними. Переможець торгів, фізична особа, брав участь у тій справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що юрисдикційність справ про оскарження електронних торгів визначається з огляду на склад сторін правочину: якщо набувачем (переможцем електронних торгів) є фізична особа, справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункти 53, 62). Виходячи із суб`єктного складу сторін спірних правовідносин, Велика Палата скасувала судові рішення і закрила провадження у справі (пункти 56, 60). Цьому висновку передували висновки про те, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання сторони про залучення переможця торгів співвідповідачем, а суд апеляційної інстанції цього порушення не усунув (пункти 47- 50). Колегія суддів враховує цей висновок, однак вважає, що у справі, яка переглядається, він не зумовлює закриття провадження, з таких міркувань.

За змістом статей 4, 20, 45 ГПК України юрисдикція господарського суду визначається предметом спору та складом його сторін, якими є позивач і відповідач - особа, якій пред`явлено позовну вимогу. Позов у цій справі пред`явлено юридичною особою до приватного виконавця. Приватний виконавець виступає не як фізична особа у власних приватних відносинах, а як організатор земельних торгів, що здійснює визначені законом повноваження з примусової реалізації майна боржника (частина друга статті 135 ЗК України). Спори юридичних осіб - учасників торгів з приватним виконавцем та організатором торгів розглядаються господарськими судами. Зокрема, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду постановою від 19.09.2024 у справі №910/11252/22 переглянув судові рішення у справі за позовом юридичної особи до приватного виконавця та державного підприємства "Сетам" про визнання недійсними електронних торгів. ОСОБА_1 відповідачем у цій справі не є. Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, є учасником справи, але не її стороною (статті 41, 45, 50 ГПК України), і жодної позовної вимоги до неї не пред`явлено.

Висновок про закриття провадження у справі № 910/856/17 зроблено за іншого процесуального регулювання та за інших процесуальних обставин. Суд першої інстанції розглядав ту справу за правилами ГПК України в редакції, чинній до 15.12.2017. Частина перша статті 24 цього Кодексу в тій редакції надавала господарському суду право до прийняття рішення залучити до участі у справі іншого відповідача за клопотанням сторони або за своєю ініціативою (пункт 32 постанови). Сторона таке клопотання заявляла, і Велика Палата Верховного Суду визнала, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у залученні переможця торгів співвідповідачем, а суд апеляційної інстанції цього порушення не усунув (пункти 48, 49). Отже, у тій справі фізична особа мала набути статусу відповідача внаслідок процесуальних дій самого суду, і саме за такого складу сторін спір не підлягав розгляду господарським судом. За чинною статтею 48 ГПК України суд може залучити співвідповідача лише за клопотанням позивача, заявленим до закінчення підготовчого провадження. Такого клопотання позивач не заявляв, а з власної ініціативи суд цього зробити не вправі. Тому у цій справі ОСОБА_1 не могла і не може набути статусу сторони, а склад сторін залишається таким, яким його визначив позивач.

Вимога до ОСОБА_1 у даній справі не заявлена, тому спір, стороною якого є фізична особа, на розгляді господарського суду не перебуває. Висновок Великої Палати Верховного Суду про те, що справа про оскарження торгів, переможцем яких є фізична особа, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, визначає юрисдикцію позову, пред`явленого з належним складом відповідачів, тобто і до такого переможця. Саме до суду цивільної юрисдикції позивач може звернутися з вимогами, які стосуються прав ОСОБА_1 , набутих за другим протоколом. Закриття ж провадження у справі, в якій вимоги до фізичної особи не пред`явлено, означало б визначення юрисдикції за позовом, якого позивач не заявляв. Це не узгоджується з принципом диспозитивності (стаття 14 ГПК України).

З огляду на наведене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правил юрисдикції господарських судів не порушив і підстав для скасування рішення із закриттям провадження у справі немає. Водночас та обставина, що позовна вимоги про визнання недійсним протоколу про результати земельних торгів №LAP001-UA20260326-39299, сформований 04.05.2026 о 15:43:38, яким переможцем електронного аукціону № LAP001-UA-20260326-39299 визначено ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з ціною лота 435 000,00 грн безпосередньо стосується прав особи, яка не є відповідачем, має інший процесуальний наслідок, про який ідеться далі.

Так, за позовною вимогою про визнання недійсним протоколу про результати земельних торгів №LAP001-UA20260326-39299, сформований 04.05.2026 о 15:43:38, яким переможцем електронного аукціону № LAP001-UA-20260326-39299 визначено ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з ціною лота 435 000,00 грн позивач просить визнати недійсним другий протокол, тобто усунути юридичний факт, з яким частини шістнадцята, сімнадцята статті 137 ЗК України пов`язують набуття ОСОБА_1 статусу переможця земельних торгів і права на укладення з організатором торгів договору купівлі-продажу земельної ділянки. На час ухвалення оскаржуваного рішення цей протокол був підписаний обома його сторонами: переможцем (07.05.2026) та організатором торгів (12.05.2026). Отже, він породив для них взаємні права та обов`язки: для переможця - сплатити ціну лота й укласти договір, для організатора - укласти договір саме з цим переможцем.

Сам позивач у позовній заяві виходив з того, що без усунення другого протоколу відповідач "формально матиме підставу укласти договір купівлі-продажу з ОСОБА_1 ". В апеляційній скарзі (пункт 4.2) позивач зазначає, що його право порушено двома актами, одним з яких є Другий протокол. Таким чином, між ТОВ "Волинь Нова" і ОСОБА_1 існує матеріально-правовий спір про те, хто з них є переможцем земельних торгів та має право на укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки. Задоволення позовної вимоги про визнання недійсним протоколу про результати земельних торгів №LAP001-UA20260326-39299, сформований 04.05.2026 о 15:43:38, яким переможцем електронного аукціону № LAP001-UA-20260326-39299 визначено ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з ціною лота 435 000,00 грн безпосередньо припинило б права ОСОБА_1 , набуті за другим протоколом.

Позовну вимогу, яка спрямована на припинення суб`єктивного права конкретної особи, може бути пред`явлено лише до цієї особи як до відповідача. ОСОБА_1 бере участь у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. За частиною першою статті 50 ГПК України такі особи можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача, якщо рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї зі сторін. Вони не є стороною спору, до них не пред`являється позовна вимога, і суд, вирішуючи спір між сторонами, не може вирішити питання про їхні права та обов`язки. Третя особа не має й розпорядчих прав сторони, передбачених статтею 46 ГПК України (визнати позов, подати зустрічний позов, укласти мирову угоду). Вона не може заявити і про застосування позовної давності, оскільки згідно з частиною третьою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі. Тому участь переможця торгів у справі як третьої особи не замінює його участі як відповідача.

Така правова позиція є усталеною у практиці Верховного Суду. Крім наведеної вище постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №910/856/17, його застосовано в таких постановах Верховного Суду:

- у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27.05.2020 у справі №336/7019/17 (провадження № 61-47723св18). Переможець прилюдних торгів брав у тій справі участь як третя особа. Верховний Суд, пославшись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №910/856/17, визнав передчасними висновки судів про наявність правових підстав для задоволення позову без залучення до участі у справі належного відповідача - переможця торгів, скасував судові рішення та передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції;

- у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09.02.2022 у справі № 213/4206/19 (провадження № 61-9221св21). У справі про визнання недійсними електронних торгів відповідачем замість організатора торгів - ДП "СЕТАМ" було визначено його філію, яка не є юридичною особою. Верховний Суд визнав правильним висновок апеляційного суду про відмову в позові саме через неналежний склад відповідачів, оскільки не залучено всіх сторін правочину. Суд погодився, що клопотання позивача про заміну відповідача було подане з порушенням строків, визначених статтею 51 ЦПК України, і зазначив, що позивач не позбавлений права звернутися до суду з визначенням належного складу учасників справи;

- у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26.04.2023 у справі № 545/264/20 (провадження № 61-10242св22). Приватний виконавець брав участь у тій справі як третя особа і не був залучений відповідачем, а клопотання позивача про його залучення співвідповідачем було подане після спливу строків, визначених статтею 51 ЦПК України. Верховний Суд виснував, що у задоволенні позову про визнання недійсними торгів та скасування протоколу їх проведення слід відмовити через неналежний склад відповідачів, оскільки не залучено відповідачем одну зі сторін правочину. Суд скасував постанову апеляційного суду в цій частині, а рішення суду першої інстанції змінив шляхом викладення його мотивів у редакції своєї постанови.

Подібними до обставин даної справи є обставини справи №910/11252/22. ТОВ "ФК Інвест", яке втратило статус переможця електронних торгів з реалізації арештованого майна, пред`явило позов про визнання недійсними торгів і протоколу їх проведення та про повернення гарантійного внеску до приватного виконавця та організатора торгів - ДП "Сетам". Новий переможець - ТОВ "Тацит", визначений протоколом від 27.12.2022, був залучений апеляційним судом до участі у справі лише як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів. Після цього позивач клопотання про залучення його співвідповідачем у порядку статті 48 ГПК України не подав. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 19.09.2024 зазначив таке:

- якщо заявлені позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов`язків іншої особи, яка не залучена до участі у справі як відповідач, вони не можуть бути розглянуті судом;

- процесуальне становище третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору, є відмінним від процесуального становища відповідача за обсягом прав та обов`язків. Суд не має права вирішувати питання про права та обов`язки третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, розглядаючи спір між сторонами;

- за відсутності відповідної заяви про залучення до участі у справі в якості співвідповідача, суд не вправі був самостійно вчинити такі процесуальні дії;

- неналежний суб`єктний склад у справі, що розглядається, є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин.

Верховний Суд виснував, що суд апеляційної інстанції мав відмовити у задоволенні позову з підстав неналежного суб`єктного складу. Оскільки ця підстава є самостійною, суд не вбачав необхідності оцінювати інші аргументи скаржника щодо наявності підстав для задоволення позову. Судові рішення про відмову в позові Верховний Суд залишив без змін з урахуванням мотивів, викладених у своїй постанові, за якими підставою для відмови є саме неналежний суб`єктний склад учасників справи, і зазначив, що позивач не позбавлений права звернутися до суду за захистом свого права із визначенням належного складу учасників справи.

Верховний Суд у складі суддів судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду в постанові від 16.10.2025 у справі № 917/1173/22 розглядав справу, у якій сторона оспорюваного правочину брала участь лише як третя особа. З посиланням, зокрема, на постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, від 22.09.2022 у справі №125/2157/19 та від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20 Суд виснував таке. Кожна сторона оспорюваного правочину повинна мати статус відповідача. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад. Пред`явлення позовної вимоги до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові та виключає необхідність надавати оцінку іншим аргументам щодо обґрунтованості позову, оскільки дослідженню цих обставин має передувати встановлення належного суб`єктного складу учасників спірних правовідносин (пункти 7.23, 7.27- 7.30). У пунктах 7.21, 7.22 цієї постанови наведено висновки Великої Палати Верховного Суду з постанови від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19: вирішуючи позовні вимоги про визнання правочину недійсним, суд зобов`язаний визначити суб`єктний склад спору залежно від характеру правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню; встановивши факт пред`явлення позову до неналежного відповідача, відсутність клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем та незалучення до участі у справі співвідповідача, суд відмовляє в задоволенні позову саме із зазначених підстав.

Так само Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 23.09.2026 у справі № 564/3746/23 (провадження №61-12813св25) визнав самостійною підставою для відмови в позові те, що орган, рішення якого оспорювалося, брав участь у справі лише як третя особа і не був залучений співвідповідачем, а клопотань про його залучення позивач не заявляв. Верховний Суд, пославшись на постанову від 28.10.2020 у справі № 761/23904/19, наголосив, що склад сторін у справі має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах, а висновки суду про обґрунтованість або необґрунтованість позовних вимог мають бути зроблені за належного суб`єктного складу учасників справи. Встановивши, що суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позовних вимог, але помилився з мотивами відмови, Верховний Суд змінив рішення суду першої інстанції в частині мотивів.

Клопотання про залучення ОСОБА_1 співвідповідачем позивач у строк, встановлений статтею 48 ГПК України, не заявив. Суд позбавлений права залучити співвідповідача з власної ініціативи, а на стадії апеляційного перегляду таке залучення законом не передбачене. За таких обставин у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним протоколу про результати земельних торгів №LAP001-UA20260326-39299, сформований 04.05.2026 о 15:43:38, яким переможцем електронного аукціону № LAP001-UA-20260326-39299 визначено ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з ціною лота 435 000,00 грн належить відмовити через її пред`явлення не до всіх осіб, які мають відповідати за цією вимогою. З огляду на висновки, викладені в пунктах 7.27- 7.30 постанови Верховного Суду від 16.10.2025 у справі №917/1173/22, інші аргументи учасників справи щодо обґрунтованості позовної вимоги про визнання недійсним протоколу про результати земельних торгів №LAP001-UA20260326-39299, сформований 04.05.2026 о 15:43:38, яким переможцем електронного аукціону № LAP001-UA-20260326-39299 визначено ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з ціною лота 435 000,00 грн по суті колегія суддів не оцінює.

Колегія суддів бере до уваги постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19.11.2025 у справі № 179/272/24 (провадження № 61-5323св25). У тій справі Верховний Суд погодився із судами попередніх інстанцій, які у спорі щодо земельних торгів з продажу арештованої земельної ділянки сільськогосподарського призначення визнали недійсним рішення державного виконавця про відмову у підписанні протоколу та зобов`язали організатора підписати протокол з визначенням позивача переможцем. Верховний Суд зазначив, що за встановлених у тій справі обставин такі вимоги є ефективним способом захисту та звернуті до належного відповідача - організатора торгів, який має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами. Проте в тій справі, як убачається з викладених у постанові обставин, після дискваліфікації позивача переможця земельних торгів з числа інших учасників у встановленому законом порядку не визначено і земельну ділянку не відчужено, тобто судове рішення не зачіпало прав інших учасників торгів. У справі, що переглядається, обставини є істотно іншими: новий переможець визначений і протокол з ним підписаний. Отже, безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами за позовною вимогою про визнання недійсним протоколу про результати земельних торгів №LAP001-UA20260326-39299, сформований 04.05.2026 о 15:43:38, яким переможцем електронного аукціону №LAP001-UA-20260326-39299 визначено ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з ціною лота 435 000,00 грн має не лише організатор торгів, а й ОСОБА_1 . Саме ця відмінність виключає можливість вирішення позовної вимоги про визнання недійсним протоколу про результати земельних торгів №LAP001-UA20260326-39299, сформований 04.05.2026 о 15:43:38, яким переможцем електронного аукціону № LAP001-UA-20260326-39299 визначено ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з ціною лота 435 000,00 грн без участі нового переможця як відповідача.

Така позиція узгоджується з правовими висновками викладеними у постанові від 01.07.2025 у справі №918/619/24, на яку посилаються як скаржник, так і відповідач. Верховний Суд у вказаній постанові виснував, що ТОВ "ТД Ремарк", визначене переможцем земельних торгів з продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення площею 1862 кв.м. у місті Рівному і дискваліфіковане після складення акта про непідписання договору, пред`явило позов не лише до Рівненської міської ради та організатора торгів Управління комунальною власністю Виконавчого комітету Рівненської міської ради. Відповідачем у тій справі було й ПП "Західпроменерго", визначене переможцем за новим протоколом. Позивач просив визнати недійсними акт про непідписання договору та результати торгів, оформлені новим протоколом, визнати недійсним договір купівлі-продажу від 16.04.2024, укладений з новим переможцем, із застосуванням реституції, та визнати укладеним договір купівлі-продажу земельної ділянки між міською радою і позивачем. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 25.11.2024 у задоволенні вимог про визнання недійсними акта та результатів торгів, оформлених новим протоколом, відмовлено як у неефективних. Решту вимог задоволено: договір з новим переможцем визнано недійсним із застосуванням реституції, а договір купівлі-продажу з позивачем - укладеним у редакції, викладеній у резолютивній частині рішення. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду постановою від 01.07.2025 скасував постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.03.2025, якою в позові було відмовлено повністю, та залишив у силі рішення місцевого господарського суду (пункти 5.54, 5.62- 5.64). Отже, у справі, на яку посилається скаржник, питання про законність формування нового протоколу вирішено по суті саме тому, що новий переможець був відповідачем. Самостійні ж вимоги про недійсність акта організатора та результатів торгів, оформлених новим протоколом, залишилися без задоволення.

Щодо доводів скаржника про ефективність обраного способу захисту у частині позовної вимоги про визнання недійсним протоколу про результати земельних торгів №LAP001-UA20260326-39299, сформований 04.05.2026 о 15:43:38, яким переможцем електронного аукціону № LAP001-UA-20260326-39299 визначено ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з ціною лота 435 000,00 грн, колегія суддів зазначає наступне.

Скаржник стверджує, що позовні вимоги про визнання недійсним рішення приватного виконавця виконавчого округу Рівненської області Сідоренка Сергія Петровича про відмову у підписанні протоколу про результати земельних торгів № LAP001-UA-20260326-39299 (дискваліфікацію) від 4 травня 2026 року; визнання недійсним протокол про результати земельних торгів № LAP001-UA20260326-39299, сформований 04.05.2026 о 15:43:38, яким переможцем електронного аукціону № LAP001-UA-20260326-39299 визначено ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з ціною лота 435 000,00 грн. та зобов`язання приватного виконавця виконавчого округу Рівненської області Сідоренка Сергія Петровича протягом 5 (п`яти) робочих днів з дня набрання рішенням суду законної сили вчинити такі дії: підписати протокол про результати земельних торгів № LAP001-UA-20260326-39299, сформований 01.05.2026 о 13:07:05, яким переможцем електронного аукціону визначено Товариство з обмеженою відповідальністю "Волинь Нова" (код ЄДРПОУ 05531943) з ціною лота 435 001,00 грн.; видати Товариству з обмеженою відповідальністю "Волинь Нова" та/або відповідному нотаріусу всі необхідні документи, передбачені чинним законодавством України, для здійснення нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:05:015:0075 за результатами електронного аукціону № LAP001-UA-20260326-39299; забезпечити укладення (нотаріальне посвідчення) договору купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:05:015:0075 між боржником у відповідному виконавчому провадженні (від імені якого діє відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Волинь Нова" (код ЄДРПОУ 05531943) за ціною 435 001,00 грн. за результатами електронного аукціону № LAP001-UA-20260326-39299, у відповідності до вимог ст. 138 Земельного кодексу України, ст. 53 Закону України "Про виконавче провадження" та ст. 657 Цивільного кодексу України в сукупності забезпечують повне відновлення його права без повторного звернення до суду, а позовна вимога про визнання недійсним протоколу про результати земельних торгів №LAP001-UA20260326-39299, сформований 04.05.2026 о 15:43:38, яким переможцем електронного аукціону №LAP001-UA-20260326-39299 визначено ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з ціною лота 435 000,00 грн спрямована на усунення другого протоколу як похідного акта.

Проте, колегія суддів ці доводи вважає безпідставними, оскільки посилання скаржника на частину другу статті 5 ГПК України є безпідставним. Ця норма дозволяє суду визначити у рішенні спосіб захисту, який не суперечить закону, лише у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права, і лише відповідно до викладеної в позові вимоги. Вона не наділяє суд повноваженням змінювати предмет позову чи коло відповідачів, що за статтями 14, 46, 48 ГПК України є виключним правом позивача.

Не підтверджують позиції скаржника і постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 та від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18. Сформульований у них критерій - відновлення порушеного права без необхідності повторного звернення до суду у даній справі не виконується. Права ОСОБА_1 як переможця торгів ґрунтуються на підписаному другому протоколі.

Доводи про те, що договір з ОСОБА_1 не укладено завдяки заходам забезпечення позову, а тому потреби у вимогах про визнання його недійсним та реституцію немає, висновків колегії суддів не спростовують. Права ОСОБА_1 як переможця торгів виникли з підписаного другого протоколу, а не з договору, тому спір щодо цього протоколу не може бути вирішений без її участі як відповідача.

Колегія суддів відхиляє й доводи скаржника (пункт 4.3 апеляційної скарги) про те, що вимога про визнання договору укладеним не може бути застосована до продажу арештованої земельної ділянки через нотаріальну форму договору та через те, що власником ділянки є боржник. У справі № 918/619/24, на яку посилається сам скаржник, предметом торгів також була земельна ділянка, договір купівлі-продажу якої підлягає нотаріальному посвідченню і це не стало перешкодою для визнання договору укладеним за рішенням суду. Відмінність, на якій наголошує скаржник (у справі № 918/619/24 протокол з першим переможцем був підписаний, а у даній справі - ні), не усуває другого протоколу і прав визначеного ним переможця, а отже, не звільняє позивача від необхідності пред`явити відповідні вимоги до ОСОБА_1 як відповідача.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні вимоги про визнання недійсним другого протоколу, однак помилився щодо мотивів такої відмови. Підставою для відмови в задоволенні цієї вимоги є її пред`явлення без залучення як відповідача ОСОБА_1 переможця земельних торгів, визначеного другим протоколом, тобто неналежний суб`єктний склад учасників справи за цією вимогою. З огляду на це рішення суду першої інстанції в частині вимоги ІІ підлягає зміні шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови (пункт 4 частини першої, частина четверта статті 277 ГПК України). Резолютивна частина рішення в цій частині (відмова в задоволенні вимоги) залишається незмінною. Такий спосіб реагування на правильне по суті рішення, ухвалене з помилковими мотивами, застосовано, зокрема, у постановах Верховного Суду від 26.04.2023 у справі № 545/264/20, від 19.09.2024 у справі № 910/11252/22 та від 23.09.2026 у справі № 564/3746/23.

Позивач не позбавлений права звернутися до суду з вимогами щодо другого протоколу з визначенням належного складу відповідачів відповідно до правил юрисдикції.

4. Висновки за результатами апеляційного розгляду.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (пункт 4 частини першої статті 277 ГПК України). Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта статті 277 ГПК України).

Суд першої інстанції дійшов правильного по суті висновку про відмову в задоволенні позову, однак помилився щодо мотивів такої відмови: не застосував статті 15, 16 ЦК України, статті 5, 45, 48 ГПК України, які підлягали застосуванню, не врахував наведених висновків Верховного Суду щодо складу відповідачів. Тому апеляційна скарга ТОВ "Волинь Нова" підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду Рівненської області від 07 вересня 2026 року у справі №918/600/26 - зміні шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови. Резолютивна частина рішення про відмову в задоволенні позову залишається без змін.

Оскільки за результатами апеляційного перегляду в задоволенні позову відмовлено повністю, а зміна мотивувальної частини рішення не змінює результату вирішення спору, судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на позивача. Такий розподіл відповідає висновку Верховного Суду, застосованому у постанові від 18 вересня 2024 року у справі №904/5289/23 (пункт 8.1): у разі зміни мотивувальної частини судового рішення із залишенням без змін його резолютивної частини судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 277, 281- 284 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь Нова» на рішення Господарського суду Рівненської області від 07 вересня 2026 року у справі №918/600/26 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Рівненської області від 07 вересня 2026 року у справі №918/600/26 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

3. В іншій частині рішення Господарського суду Рівненської області від 07 вересня 2026 року у справі № 918/600/26 залишити без змін.

4. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту в порядку, передбаченому главою 2 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "13" листопада 2026 р.

Головуючий суддя Гудак А.В.

Суддя Петухов М.Г.

Суддя Мельник О.В.

Інші рішення у справі

ДатаДокументСуд
27.10.2026 Ухвала № 140950009 Північно-західний апеляційний господарський суд
15.10.2026 Ухвала № 140610276 Північно-західний апеляційний господарський суд
07.09.2026 Рішення № 139859921 Господарський суд Рівненської області
24.08.2026 Ухвала № 139176701 Господарський суд Рівненської області
29.06.2026 Ухвала № 137801796 Господарський суд Рівненської області
15.06.2026 Ухвала № 137417783 Господарський суд Рівненської області
18.05.2026 Ухвала № 136665596 без тексту Господарський суд Рівненської області
11.05.2026 Ухвала № 136427349 без тексту Господарський суд Рівненської області
11.05.2026 Ухвала № 136427291 без тексту Господарський суд Рівненської області

Стежити за судами компанії

Лист на пошту, щойно в реєстрі зʼявиться нове рішення зі стороною ЄДРПОУ 05531943. Одна компанія щотижня безкоштовно, до 50 компаній щоденно на платному тарифі.

Підключити моніторинг