СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 листопада 2026 року м. Харків Справа №917/1144/26
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Васильєв Є.О., суддя Попков Д.О., суддя Стойка О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи
апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (вх. № 2065 П/3 )
на рішення Господарського суду Полтавської області від 21.09.2026
(суддя Тимощенко О.М., повне судове рішення складено 21.09.2026 ) у справі
за позовом заступника керівника Кременчуцької окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі: 1) Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області; 2) Державної екологічної інспекції Центрального округу
до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"
про стягнення 271 021,21 грн збитків,
ВСТАНОВИВ:
1. Стисле викладення історії справи
1.1. Заступник керівника Кременчуцької окружної прокуратури Полтавської області (далі - прокурор) 09.06.2026 звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом в інтересах держави в особі Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області (далі - сільська рада, позивач-1) та Державної екологічної інспекції Центрального округу (далі - Інспекція, позивач-2) до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Слобожанський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (далі - ДП "Ліси України", відповідач, апелянт) про стягнення на користь сільської ради 271 021,21 грн збитків, завданих державі порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на ділянці лісу в кварталі 43 виділі 4 Крюківського лісництва Миргородського надлісництва, яка перебуває у постійному користуванні відповідача, невстановлені особи здійснили незаконну рубку 22 дерев. Оскільки в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні №1202517[телефон приховано] осіб, які вчинили рубку, не встановлено, прокурор вважає, що шкода має бути відшкодована постійним лісокористувачем, який не забезпечив охорону лісу від незаконних рубок. Розмір шкоди прокурор визначив на підставі висновку судової інженерно-екологічної експертизи, проведеної у зазначеному кримінальному провадженні.
1.3. Відповідач 26.06.2026 подав заяву про залишення позову без розгляду, в якій посилався на недоведеність прокурором наявності виключних обставин, які відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України надавали б йому право на звернення до суду в інтересах держави.
1.4. Інспекція у клопотанні від 15.06.2026 (вх. №8243) просила позов прокурора задовольнити в повному обсязі.
1.5. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 21.09.2026 у справі №917/1144/26 позов задоволено повністю: стягнуто з відповідача на користь сільської ради до спеціального фонду охорони навколишнього природного середовища 271 021,21 грн збитків, а на користь Полтавської обласної прокуратури - 3 252,25 грн судового збору.
Вирішуючи питання про наявність підстав для представництва, суд першої інстанції з посиланням на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, виснував, що прокурор дотримався вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статті 53 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України): повідомив Інспекцію та сільську раду про виявлені порушення, однак ці органи жодних дій, спрямованих на стягнення шкоди, не вчинили. З цих підстав суд відмовив у задоволенні заяви відповідача про залишення позову без розгляду.
По суті спору суд першої інстанції, застосувавши статті 19, 63, 64, 86, 105, 107 Лісового кодексу України (далі - ЛК України), статтю 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та висновки Верховного Суду, зокрема у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 09.08.2018 у справі №909/976/17, виходив з того, що обов`язок забезпечити охорону лісу від незаконних рубок покладено на постійного лісокористувача, а заходи, які здійснював відповідач, не були достатніми і не змогли забезпечити збереження лісу. Суд зазначив, що виявлення рубки та повідомлення правоохоронних органів не спростовують наявності вини відповідача у незабезпеченні належної охорони лісу, вина відповідача презюмується і ним не спростована, а відсутність вироку щодо осіб, які здійснили рубку, не є визначальною для покладення на лісокористувача цивільно-правової відповідальності.
Розмір шкоди суд першої інстанції визнав доведеним висновком експерта від 28.01.2026 №СЕ-19/111-26/3364-ФХЕД, оціненим у сукупності з іншими доказами, зокрема з розрахунком шкоди, складеним самим відповідачем і доданим до його заяви про вчинення кримінального правопорушення. Суд зазначив, що вибір методики дослідження належить до компетенції експерта, витяг з висновку подано відповідно до частини другої статті 91 ГПК України, клопотання про витребування повного тексту висновку відповідач не заявляв, а контррозрахунку шкоди не надав.
2. Узагальнені доводи апеляційної скарги та межі апеляційного перегляду справи
2.1. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ДП "Ліси України" 01.10.2026 через підсистему "Електронний суд" звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (вх. №2065 П/3), в якій, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, просить рішення Господарського суду Полтавської області від 21.09.2026 у справі №917/1144/26 скасувати повністю, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі та стягнути з позивача на користь апелянта сплачений судовий збір. Доводи апеляційної скарги в узагальненому вигляді зводяться до такого:
2.1.1. позивач не довів, а суд не встановив, який конкретний обов`язок відповідач не виконав, яку дію мав вчинити, але не вчинив, яку саме вимогу ведення лісового господарства порушено і якими доказами це підтверджується. Висновок про протиправну поведінку відповідача суд вивів із самого факту незаконної рубки та настання шкоди, тобто підмінив діяння наслідком, хоча сам факт рубки не може одночасно бути і наслідком правопорушення, і доказом протиправного діяння лісокористувача. Апелянт посилається на висновки Верховного Суду щодо обов`язку позивача довести неправомірність поведінки заподіювача шкоди, викладені у постановах від 05.02.2024 у справі №910/4149/21, від 23.01.2018 у справі №753/7281/15-ц, від 21.07.2021 у справі №910/12930/18;
2.1.2. законодавство (пункт 7 Положення про державну лісову охорону, лісову охорону інших лісокористувачів та власників лісів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2009 №976; Інструкція з оформлення органами Державного комітету лісового господарства України матеріалів про адміністративні правопорушення, затверджена наказом Державного комітету лісового господарства України від 31.08.2010 №262) серед заходів з охорони лісу передбачає належне реагування на виявлені незаконні рубки - складення акта огляду та звернення до правоохоронних органів. Закон не покладає на лісокористувача обов`язку абсолютної (гарантованої) охорони, яка б виключала будь-яку можливість вчинення злочину третіми особами; державна лісова охорона не здійснює оперативно-розшукової діяльності;
2.1.3. суд не взяв до уваги докази організації охорони лісу: накази від 17.06.2025 №840/37-2 про закріплення відповідальних осіб за лісовими обходами та від 13.06.2025 №827/37-4, від 22.08.2025 №1180/37-4, від 05.09.2025 №1265/37-4, від 03.10.2025 №1395/37-4 про оголошення робочих днів для проведення рейдування і патрулювання лісових масивів, а також те, що незаконні рубки вчиняються приховано, швидко і з подоланням охоронних заходів. Висновок суду є суперечливим, оскільки суд одночасно визнав належне виконання відповідачем своїх посадових обов`язків (виявлення рубки та повідомлення поліції) і констатував його бездіяльність. За аналогією з частиною першою статті 614 ЦК України вина у деліктних зобов`язаннях має розумітися як поведінкова концепція: особа невинна, якщо вжила всіх залежних від неї заходів; фактично суд застосував не передбачену статтею 1166 ЦК України абсолютну відповідальність;
2.1.4. відповідач після виявлення рубки невідкладно повідомив правоохоронні органи і надав наявні матеріали, тобто саме завдяки його діям факт рубки зафіксовано. Натомість прокурор не надав відомостей про результати розслідування, не встановив безпосередніх порушників і обрав "шлях найменшого опору", звернувшись із позовом до державного лісокористувача. Такий підхід ставить сумлінного лісокористувача, який повідомляє про злочин, у гірше становище, ніж особу, яка приховала б рубку, і суперечить засадам справедливості, добросовісності та юридичної визначеності;
2.1.5. висновок експерта від 28.01.2026 №СЕ-19/111-26/3364-ФХЕД судом не досліджено; до позову додано лише незасвідчений належним чином витяг висновку на п`яти аркушах, тоді як висновок складається з тринадцяти аркушів, що суперечить пункту 4 частини другої статті 42, частині другій статті 164 ГПК України та Типовій інструкції з документування управлінської інформації, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 №55. Експертизу проведено виключно за копіями матеріалів кримінального провадження, без фактичного обстеження місця можливого спричинення шкоди; у протоколі огляду місця події не зазначено, в якій частині пня здійснено заміри, якими приладами, яка ознака дерев (сухостійні чи сироростучі) і як давно здійснено рубку. Апелянт посилається на постанови Верховного Суду від 24.01.2024 у справі №907/449/22, від 16.08.2022 у справі №925/1598/20, у справах №904/982/19 та №915/1217/20, на пункт 6.1 Роз`яснення Вищого арбітражного суду України від 27.06.2001 №02-5/744 та статтю 102 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України). Розрахунок шкоди, складений відповідачем, від якого він не відмовляється, відомостей, передбачених статтею 102 КПК України, не містить і має бути підтверджений експертизою; суд не зазначив, що саме свідчить про правомірність розрахунку;
2.1.6. підстави для представництва прокурором інтересів держави відсутні: сільська рада та Інспекція не позбавлені можливості самостійно звернутися до суду, а прокурор не може бути альтернативним суб`єктом звернення (постанови Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 20.09.2018 у справі №924/1237/17, від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 05.11.2018 у справі №910/4345/18, від 05.12.2018 у справі №923/129/17). Листування прокурора з Інспекцією (яка повідомила, що до суду не зверталася, і просила прокуратуру звернутися з позовом) та з сільською радою (яка не заперечувала проти представництва) не є виключним випадком; прокурор не навів обставин, що перешкоджали позивачам звернутися до суду, а бездіяльність компетентного органу має бути доведена належними доказами - відомостями з Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за статтею 367 Кримінального кодексу України (далі - КК України), вироком, доказами дисциплінарних стягнень (постанови Верховного Суду від 21.12.2018 у справі №922/901/17, від 31.10.2018 у справі №910/6814/17, від 06.02.2019 у справі №927/246/18);
2.1.7. суд не дослідив питання застосування пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України як норми прямої дії відповідно до частини шостої статті 11 ГПК України. Рішенням Конституційного Суду України від 03.12.2025 №6-р(II)/2025 окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визнано неконституційними в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту інтересів держави компетентним органом. На думку апелянта, норма суперечить Конституції України з моменту виникнення колізії, а не з моменту втрати нею чинності, тому не підлягала застосуванню незалежно від відтермінування, встановленого Конституційним Судом України, а Основний Закон права прокурора на звернення до суду за цих обставин не встановлює.
2.2. Відповідно до частини першої статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Водночас згідно з частиною четвертою статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Рішення суду першої інстанції оскаржується в повному обсязі.
3. Позиція інших учасників справи
Відзивів на апеляційну скаргу від учасників справи до Східного апеляційного господарського суду не надійшло. Відповідно до частини третьої статті 263 ГПК України відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
4. Рух справи в суді апеляційної інстанції
4.1. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.10.2026 визначено склад суду: головуючий суддя (суддя-доповідач) Васильєв Є.О., суддя Попков Д.О., суддя Стойка О.В.
4.2. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 06.10.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ДП "Ліси України"; встановлено учасникам справи п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та строк до 21.10.2026 для подання заперечень стосовно заяв і клопотань процесуального характеру; витребувано у Господарського суду Полтавської області матеріали справи №917/1144/26; визначено здійснювати розгляд справи в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи відповідно до частини десятої статті 270 ГПК України.
5. Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
5.1. Ділянка лісу в кварталі 43 виділі 4 Крюківського лісництва Миргородського надлісництва філії "Слобожанський лісовий офіс" ДП "Ліси України" розташована за межами населеного пункту на території Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області, входить до складу державного лісового фонду України і перебуває у постійному користуванні ДП "Ліси України".
5.2. Відповідно до пункту 3.1 Статуту ДП "Ліси України" підприємство створене з метою ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів. Серед основних напрямів його діяльності визначено забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу (пункт 3.2.2) та запобігання злочинам і адміністративним правопорушенням у сфері лісового та мисливського господарства, а також використання лісових ресурсів і мисливських тварин (пункт 3.2.3). Підприємство зобов`язане забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку (пункт 7.2.1), а також має право самостійно господарювати в лісах (пункт 7.1.16). Філії та інші відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами, діють на підставі положень, затверджених Генеральним директором Підприємства (пункт 4.11) (а.с. 37-40).
Відповідно до Положення про філію "Слобожанський лісовий офіс" ДСГП "Ліси України" (нова редакція, затверджена наказом Підприємства від 20.10.2025 №1689), Філія є відокремленим підрозділом Підприємства, який не має статусу юридичної особи; вона діє від імені Підприємства та в його інтересах, здійснює делеговані Підприємством функції відповідно до мети, завдань та предмета діяльності Підприємства (пункти 1.1, 3.1). Філія створена з метою ведення на землях, закріплених за нею, лісового господарства, охорони, захисту, невиснажливого раціонального використання та відтворення лісів (пункт 2.1). Предметом діяльності Філії є, зокрема, забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, захист від шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу (пункт 2.2.2), а також запобігання злочинам і адміністративним правопорушенням у сфері лісового та мисливського господарства (пункт 2.2.3) (а.с. 42-44).
5.3. Відповідачем видано наказ від 17.06.2025 №840/37-2 "Про організацію лісових обходів" та накази від 13.06.2025 №827/37-4, від 22.08.2025 №1180/37-4, від 05.09.2025 №1265/37-4, від 03.10.2025 №1395/37-4 "Про оголошення робочих днів" (а.с. 135-143).
Наказом від 17.06.2025 №840/37-2 "Про організацію лісових обходів у межах території філії", виданим з урахуванням наказу підприємства від 18.03.2025 №578, затверджено розподіл території філії на лісові обходи згідно з додатком 1; начальнику управління з персоналу доручено забезпечити закріплення відповідальних осіб за лісовими обходами. Зміст додатка в матеріалах справи відсутній (а.с. 143). Прізвищ відповідальних осіб наказ не містить.
Наказами від 13.06.2025 №827/37-4, від 22.08.2025 №1180/37-4, від 05.09.2025 №1265/37-4 та від 03.10.2025 №1395/37-4 "Про оголошення робочих днів" для проведення рейдування і патрулювання лісових масивів та інформування населення про заборону їх відвідування оголошено робочими днями 14.06, 24.08, 07.09 та 04.10.2025 вихідні дні працівників, зокрема працівників Крюківського лісництва (лісничого та двох майстрів лісу - на 14.06; трьох майстрів лісу - на 24.08 і 07.09; двох майстрів лісу - на 04.10). Наказ №1180/37-4 підписано 22.08.2025 о 15:11, тобто в день виявлення рубки і після проведення огляду місця події.
5.4. Працівники Крюківського лісництва Миргородського надлісництва філії "Слобожанський лісовий офіс" ДП "Ліси України" 22.08.2025 виявили в кварталі 43 виділі 4 Крюківського лісництва незаконну рубку невстановленими особами 22 дерев, з яких 20 сироростучих та 2 сухостійних.
5.5. Відповідач звернувся до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення, до якої долучив складений ним розрахунок шкоди, заподіяної лісу. Згідно з цим розрахунком, складеним відповідно до Такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 №665, загальна сума шкоди внаслідок самовільної порубки дерев у кварталі 43 виділі 4 становить 271 021,21 грн (а.с. 18-19).
5.6. У межах кримінального провадження №1202517[телефон приховано] дізнавачем відділення поліції №2 Кременчуцького РУП ГУНП в Полтавській області Мегеликом В.В. 22.08.2025 проведено огляд місця події (с. Кам`яні Потоки Кременчуцького району Полтавської області) за участю майстра лісу Крюківського лісництва Горобця О.М. (як спеціаліста), понятих ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Огляд тривав з 09:45 до 10:55 при сонячній погоді, температурі повітря +26 °C, із застосуванням фотоапарата "Canon" (до протоколу додано фототаблицю з чотирма знімками). Під час огляду в лісовому масиві з координатами 48.9763479, 33.5161060 виявлено 22 пні спиляних дерев (20 сироростучих і 2 сухостійних; дуб, ясен, акація, граб, клен) діаметром від 14 до 58 см, біля частини яких лежала спиляна деревина.
Зокрема, протокол огляду вказує на те, що при огляді в лісовому масиві наявні грунтові дороги під час руху по якій в лівому та вище вказаного об`єкту огляду виявленні місця росту а саме: на відстані 10 м від дороги сироростуче дерево породи дуб діаметром 25 см висота пня 35 см, через 40 м тим сироростуче дерево дуб діаметром 30 см 15 м відхилення до землі, за 7 м тим сироростуче дерево ясен діаметром 22 см висота пня 2 см, відхилення через 1 м сироростуче дерево дуб діаметром 28 см висота пня відсутня тобто впритул до землі, через 20 м тим сироростуче дерево ясен діаметром 32 см 45 м похилило на іншому дереві хильне впритул до землі, через 30 м виявлено вирощую дерево акація діаметром 22 см висота пня 22 см біля якого лежить випилена деревина на колоди об`ємом приблизно 0,8 мі, через 40 м сироростуче дерево акація діаметром 32 см висота пня, потим через 15 м сироростуче дерево граб діаметром 38 см похиле впритул до землі, через 150 м сухостій дерево ясен діаметром 19 см впритул до землі, через 10 метрів дерево сироростуче ясен діаметром 26 см впритул до землі, через 40 м сухостій дерево акація діаметром 40 см впритул до землі, через 30 м сироростуче дерево акація діаметром 40 см випилене до землі, через 40 м сироростуче дерево акація діаметром 40 см висота пня 38 см, через 200 м сироростуче дерево ясен діаметром 55 см виляга впритул спиляна деревина під якого об`єктом огляду 1 мі завісала на її деревах; через 50 м сироростуче дерево дуб діаметром 58 см висота пня 15 см; голов зтим сироростуче дерево акація діаметром 19 см висота пня 22 см біля якого лежить випилена об`ємом близько 1 мі в колодах и гіллям; на відстані 20 м від дороги по лівій стороні від руху сироростуче дерево дуб діаметром 40 см спиляне впритул до землі біля якого лежить деревина об`ємом 0,7 мі, через 120 м сироростуче дерево дуб діаметром 40 см спиляне впритул до землі, через 200 м сироростуче дерево дуб діаметром 43 см спиляне впритул до землі біля якого лежить гілля та гілки, через 50 м дерево ясен діаметром 35 см висота пня 15 см, через 70 м дерево дуб діаметром 14 см спиляне впритул до землі біля якого лежить деревина об`ємом 0,2 мі, через 120 м дерево клен діаметром 42 см спиляне впритул до землі, дерева ясен дуб, клен сироростуче. Вилучено деревину загальним об`ємом 3,7 мі. (а.с. 14-17).
5.7. Відомості за фактом незаконної рубки 23.08.2025 внесено до ЄРДР за №1202517[телефон приховано] з правовою кваліфікацією за частиною першою статті 246 КК України (а.с. 12).
5.8. Постановою слідчого від 11.12.2025 у кримінальному провадженні №1202517[телефон приховано] призначено судову інженерно-екологічну експертизу (а.с. 20-21). Згідно з висновком експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 28.01.2026 №СЕ-19/111-26/3364-ФХЕД розмір шкоди, спричиненої внаслідок незаконної, як встановлено слідством, порубки 22 дерев у кварталі 43 виділі 4 Крюківського лісництва Миргородського надлісництва ДП "Ліси України", обчислений відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 №665 "Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу", становить 271 021,21 грн (а.с. 22-24).
5.9. Матеріали справи не містять доказів відведення зрубаних дерев у рубку в установленому законом порядку, а також доказів встановлення у кримінальному провадженні №1202517[телефон приховано] осіб, які вчинили незаконну рубку. Водночас у матеріалах кримінального провадження №1202517[телефон приховано] містяться три рапорти старшого оперуповноваженого сектору розкриття незаконних заволодінь транспортними засобами ВКП Кременчуцького РУП ГУНП в Полтавській області капітана поліції Івасенка Є. на ім`я т.в.о. начальника ВнП №2 Кременчуцького РУП, складені на виконання доручення старшого слідчого. У них зазначено, що: (1) під час подвірного обходу будинків, найближчих до місця події, перевірялися особи, які опалюють теплиці й будинки дровами, але інформації оперативного інтересу не отримано; (2) за результатами заходів зі встановлення камер відеоспостереження поблизу лісового масиву, де здійснювалась порубка, з`ясовано, що камери відсутні; (3) під час перевірки інтернет-мережі "ОЛХ" оголошень про продаж деревини на території с. Кам`яні Потоки не виявлено (а.с. 26-27).
5.10. Прокурор до звернення з позовом повідомив Інспекцію та сільську раду про виявлені порушення та про наявність підстав для представництва інтересів держави листами від 13.05.2026 (а.с. 28-31). Інспекція та сільська рада самостійно до суду з позовом про стягнення шкоди не звернулися. Як вбачається з матеріалів справи і не заперечується апелянтом, Інспекція повідомила прокурора, що до суду з відповідною позовною вимогою не зверталася (а.с. 31 зворот - 32), та просила прокуратуру вжити заходів шляхом звернення до суду з позовом; сільська рада відповіддю від 22.06.2026 №02.1-17/844 (а.с. 155 зворот - 156) вже після подання позовної заяви прокурором не заперечила проти здійснення прокурором представництва її інтересів.
6. Позиція суду апеляційної інстанції
6.1. Щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави
6.1.1. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно з абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Відповідно до частини четвертої цієї статті наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді; прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень.
Згідно з частинами третьою-п`ятою статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.
6.1.2. Оцінюючи доводи апелянта щодо застосування частини шостої статті 11 ГПК України та пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України як норми прямої дії з огляду на Рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 №6-р(II)/2025 (підпункт 2.1.7 цієї постанови), апеляційний господарський суд вважає їх необґрунтованими з огляду на таке.
Пунктом 1 резолютивної частини зазначеного Рішення Конституційний Суд України визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), абзаци перший, другий, третій частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру". Пунктом 2 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 цього Закону в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.
Водночас пунктом 3 резолютивної частини Рішення встановлено, що окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", визнані неконституційними, втрачають чинність із 01.01.2027, а пунктом 4 - що Рішення не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону, визнаних неконституційними, та продовжують існувати після втрати ними чинності.
Обґрунтовуючи відтермінування втрати чинності цими приписами, Конституційний Суд України зазначив, що реалізує своє повноваження, визначене частиною другою статті 152 Конституції України, враховує запроваджений в Україні воєнний стан, потребу усебічно забезпечити захист інтересів держави та стабільність конституційного правопорядку, а також те, що неперервність виконання прокуратурою визначених Конституцією України функцій є важливою передумовою належного функціонування держави в умовах воєнного стану (пункт 9 мотивувальної частини Рішення).
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Аналогічне правило закріплено у статті 91 Закону України "Про Конституційний Суд України". Згідно з частиною другою статті 151-2 Конституції України рішення, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними та не можуть бути оскаржені.
Отже, визначення моменту, з якого приписи закону, визнані неконституційними, втрачають чинність, віднесено Конституцією України до виключної компетенції Конституційного Суду України. Конституційний Суд України, встановивши неконституційність окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", свідомо зберіг їх чинність до 01.01.2027. Станом на дату звернення прокурора до суду (09.06.2026), ухвалення оскаржуваного рішення (21.09.2026) та апеляційного перегляду справи ці приписи є чинними. Правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді у цій справі виникли під час чинності окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", визнаних неконституційними, тому відповідно до пункту 4 резолютивної частини Рішення його дія на них не поширюється. За таких обставин підстав для незастосування цих приписів з посиланням на частину шосту статті 11 ГПК України немає: ця норма застосовується, коли суд сам доходить висновку про невідповідність закону Конституції України, тоді як у цьому випадку питання конституційності та момент втрати чинності відповідними приписами вже вирішив Конституційний Суд України рішенням, яке є обов`язковим (частина друга статті 151-2 Конституції України).
6.1.3. Аналіз частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно різняться. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.
"Нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. "Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка, проте, є неналежною. "Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб`єктом владних повноважень (частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру").
Крім того, винятковими випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".
З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора причини такого незвернення з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18. Відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Постанови Верховного Суду, на які посилається апелянт у підпункті 2.1.6 цієї постанови в обґрунтування необхідності доведення бездіяльності компетентного органу відомостями з ЄРДР, вироком чи доказами дисциплінарних стягнень, ухвалено у 2018-2019 роках, тобто до постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, у якій Велика Палата Верховного Суду визначила, що саме є достатнім для підтвердження судом підстав для представництва.
6.1.4. Статтею 13 Конституції України визначено, що природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Згідно з частиною першою статті 1 ЛК України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.
Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави (частина третя статті 1 ЛК України).
Частиною першою статті 4 ЛК України передбачено, що до лісового фонду України належать усі ліси на території України незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, у тому числі лісові ділянки, захисні насадження лінійного типу площею не менше 0,1 гектара, інші лісовкриті землі.
Відповідно до частини першої статті 7 ЛК України ліси, які знаходяться на території України, є об`єктами права власності Українського народу.
Згідно зі статтею 94 ЛК України державний контроль за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів здійснюється Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, органами виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища, іншими органами виконавчої влади у межах повноважень, визначених законом.
Відповідно до статті 20-2 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить, зокрема, організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства.
Згідно з пунктом 1 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2017 №275 (далі - Положення про Держекоінспекцію України), Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра економіки, довкілля та сільського господарства і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.
Державна екологічна інспекція Центрального округу, відповідно до Положення про Державну екологічну інспекцію Центрального округу, затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України від 20.02.2023 №30 (далі - Положення про Інспекцію Центрального округу), здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства: про охорону, захист, використання та відтворення лісів, зокрема щодо пошкодження дерев і чагарників, знищення або пошкодження лісових культур, сіянців або саджанців у лісових розплідниках і на плантаціях, природного підросту та самосіву на землях, призначених під відновлення лісу, законності вирубування; здійснення комплексу необхідних заходів захисту для забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу, застосування пестицидів і агрохімікатів у лісовому господарстві та лісах.
Отже, саме на Державну екологічну інспекцію Центрального округу як орган виконавчої влади покладено повноваження здійснювати відповідні контрольні функції щодо охорони та використання природних ресурсів, які є об`єктами права власності Українського народу.
У свою чергу, сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами (стаття 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Статтею 15 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" визначено, що сільські ради в межах своєї компетенції здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Відповідно до статті 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до делегованих повноважень виконавчого органу місцевого самоврядування у галузі охорони навколишнього природного середовища належить здійснення контролю за додержанням природоохоронного законодавства, використанням і охороною природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.
Права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку (стаття 145 Конституції України).
З матеріалів справи вбачається, що самовільна порубка дерев мала місце поблизу с. Кам`яні Потоки Кременчуцького району Полтавської області. Отже, Кам`янопотоківська сільська рада Кременчуцького району Полтавської області є уповноваженим органом на здійснення відповідних функцій з метою захисту інтересів територіальної громади.
6.1.5. Як встановлено судом першої інстанції, прокурор до звернення з позовом повідомив Інспекцію та сільську раду про виявлені порушення та про наявність підстав для представництва (пункт 5.10 цієї постанови). Жоден з цих органів самостійно до суду з позовом не звернувся. Інспекція прямо повідомила прокурора, що з відповідною позовною вимогою до суду не зверталася, та просила прокуратуру звернутися до суду з позовом, а в суді першої інстанції підтримала позов (пункт 1.4 цієї постанови); сільська рада не заперечила проти представництва її інтересів прокурором. Тобто компетентні органи, отримавши можливість відреагувати на порушення інтересів держави, не вчинили дій для захисту цих інтересів і фактично засвідчили відсутність наміру звертатися до суду самостійно.
Враховуючи звернення прокурора до компетентних органів та нездійснення позивачами упродовж розумного часу захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, незвернення до суду з відповідним позовом, у цьому випадку наявні підстави для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом пред`явлення до суду цього позову в інтересах органів, уповноважених державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах про стягнення заподіяної шкоди державі.
Доводи апелянта про те, що до листів прокурора не було додано документів, без яких позивачі не могли звернутися до суду, не свідчать про відсутність підстав для представництва інтересів держави. Частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" зобов`язує прокурора попередньо повідомити компетентний орган про звернення до суду і не вимагає передання цьому органу матеріалів, на яких ґрунтуватиметься позов. Апелянт не послався на докази того, що Інспекція чи сільська рада зверталися до прокурора із запитом про надання матеріалів або зазначали про їх відсутність як про причину незвернення до суду; натомість Інспекція сама просила прокурора звернутися з позовом. Крім того, відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, наведеного у пункті 6.1.3 цієї постанови, незрозумілість причин незвернення компетентного органу до суду не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що прокурор дотримався вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статті 53 ГПК України, і правомірно відмовив у задоволенні заяви відповідача про залишення позову без розгляду. Доводи апелянта, викладені у підпунктах 2.1.6, 2.1.7 цієї постанови, висновків суду першої інстанції не спростовують.
6.2. Щодо підстав для покладення на відповідача відповідальності за шкоду
6.2.1. Відповідно до частини другої статті 1166 ЦК України у спорах цієї категорії діє презумпція вини заподіювача шкоди: не позивач доводить наявність вини відповідача, а відповідач має довести її відсутність.
Відповідно до частини першої статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.
Частиною другою статті 68 цього Закону встановлено перелік порушень законодавства про охорону навколишнього природного середовища, за які може наставати відповідальність. Згідно з частиною третьою, четвертою статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" законодавством України може бути встановлено відповідальність і за інші порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.
Частиною першою статті 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлено, що шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі. Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди.
Відшкодування збитків, завданих унаслідок порушення екологічного законодавства, здійснюється у спосіб відновлення майнового стану суб`єктів екологічних правовідносин за рахунок осіб, які порушили вимоги екологічного законодавства, має компенсаційний характер і застосовується як вид майнової відповідальності - екологічно-правова санкція відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" за порушення встановлених вимог щодо раціонального використання природних ресурсів, охорони довкілля та забезпечення екологічної безпеки у межах позадоговірної відповідальності.
Загальні підстави відповідальності за завдану шкоду визначено у статті 1166 ЦК України, з аналізу якої випливає, що будь-яка майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала, в повному обсязі. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини відповідно до частини другої цієї статті.
Для відшкодування шкоди за правилами статті 1166 ЦК України необхідно довести такі елементи:
1. Неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії.
2. Наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров`я тощо).
3. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
4. Вина особи, що завдала шкоду.
Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
Частиною другою статті 19 ЛК України визначено, що обов`язок забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, вжиття інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку, а також дотримання правил і норм використання лісових ресурсів покладено на постійних лісокористувачів.
Положеннями статті 63 ЛК України передбачено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 64 ЛК України підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані здійснювати охорону лісів від незаконних рубок та інших пошкоджень.
Відповідно до статті 86 ЛК України організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб.
За змістом пункту 5 частини другої статті 105 ЛК України відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.
Згідно зі статтею 107 ЛК України підприємства, установи, організації і громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.
Отже, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів.
6.2.2. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 18.05.2023 у справі №914/669/22 зазначив, що порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу. Цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами (пункти 62-64 постанови).
Аналогічні висновки викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 у справі №909/976/17 та підтримано у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.01.2025 у справі №907/48/24, від 11.02.2026 у справі №907/278/25 (пункт 5.21).
У тій самій постанові у справі №914/669/22 Верховний Суд наголосив, що у деліктних правовідносинах відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди, тобто, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарський суд виходить з презумпції вини правопорушника (пункт 51 постанови).
6.2.3. Апеляційний господарський суд відхиляє доводи апелянта про те, що суд першої інстанції не встановив конкретної протиправної поведінки відповідача і вивів її із самого факту рубки (підпункт 2.1.1 цієї постанови). Протиправна поведінка відповідача полягає у невиконанні покладеного на нього пунктом 1 частини другої статті 19, пунктом 5 частини першої статті 64, статтею 86 ЛК України та підпунктом 3.2.2 Статуту обов`язку здійснювати охорону лісу від незаконних рубок на підвідомчій йому ділянці. Невиконання цього обов`язку проявилось у тому, що на ділянці лісу, яка перебуває у постійному користуванні відповідача, невстановлені особи безперешкодно зрубали 22 дерева, і цю рубку відповідач не попередив і не припинив, а лише виявив 22.08.2025 після її вчинення (пункти 5.1, 5.4 цієї постанови). Встановлення факту незаконної рубки на підвідомчій території є в цьому випадку не підміною діяння наслідком, а встановленням обставини, яка свідчить про незабезпечення відповідачем охорони лісу; у такому разі саме на відповідача як на постійного лісокористувача покладається тягар доведення відсутності його вини відповідно до частини другої статті 1166 ЦК України.
Висновки Верховного Суду, на які посилається апелянт (постанови від 05.02.2024 у справі №910/4149/21, від 23.01.2018 у справі №753/7281/15-ц, від 21.07.2021 у справі №910/12930/18), стосуються загальних правил розподілу тягаря доказування у деліктних правовідносинах і не спростовують наведеного вище підходу, послідовно застосовуваного Верховним Судом саме до спорів про відшкодування шкоди, завданої незаконною рубкою лісу на ділянках постійних лісокористувачів.
6.2.4. Оцінюючи подані відповідачем накази (підпункт 2.1.3 цієї постанови), апеляційний суд виходить з того, що тягар доведення відсутності вини, тобто вжиття всіх залежних від нього заходів з охорони саме цієї ділянки лісу, лежить на відповідачеві. Наказ від 17.06.2025 №840/37-2 є організаційним документом: він затверджує розподіл території на обходи, але не називає відповідальних осіб і не доводить, що квартал 43 виділ 4 Крюківського лісництва був закріплений за конкретним працівником, який виконував обхід. Накази про оголошення робочих днів охоплюють усю територію філії, не визначають маршрутів чи ділянок і стосуються окремих вихідних. До виявлення рубки 22.08.2025 з цих наказів видано лише наказ від 13.06.2025 №827/37-4 (робочий день 14.06.2025), тобто дня, віддаленого від виявлення більш ніж на два місяці. Решта наказів видана в день виявлення рубки або після нього, тому вони не свідчать про вжиття заходів, спрямованих на запобігання рубці, що вже відбулася. Водночас колегія суддів враховує, що щоденні обходи можуть здійснюватися на підставі посадових інструкцій без окремих наказів. Проте відповідач таких доказів (посадових інструкцій, журналів чи актів обходів, маршрутних листів, звітів за результатами рейдів) не подав. Тому накази не підтверджують фактичного виконання обов`язку з охорони ділянки та не спростовують презумпції вини.
Верховний Суд у постанові від 28.09.2023 у справі №927/32/23, розглядаючи питання про стягнення з постійного лісокористувача збитків, завданих незаконною порубкою дерев, погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відсутність визначеного чіткого переліку заходів не звільняє лісокористувача від необхідності та не спростовує можливості виконання ним комплексу заходів, необхідних і достатніх для виконання покладених на нього обов`язків (цей висновок наведено також у постанові Верховного Суду від 11.02.2026 у справі №907/278/25). Посилання апелянта на те, що незаконні рубки вчиняються приховано і швидко, не звільняє його від обов`язку довести, що він вжив усіх залежних від нього заходів для охорони саме цієї ділянки лісу.
6.2.5. Доводи апелянта про суперечливість висновків суду першої інстанції та про те, що виявлення рубки і повідомлення правоохоронних органів свідчать про відсутність його вини, є необґрунтованими (підпункти 2.1.2-2.1.4 цієї постанови). Пункт 7 Положення про державну лісову охорону, лісову охорону інших лісокористувачів та власників лісів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2009 №976, та Інструкція, затверджена наказом Державного комітету лісового господарства України від 31.08.2010 №262, на які посилається апелянт, у частині, на яку він посилається, регулюють дії посадових осіб лісової охорони після виявлення порушення лісового законодавства. Виконання цих обов`язків є необхідним, однак не тотожне виконанню обов`язку з охорони лісу від незаконних рубок, покладеного на постійного лісокористувача статтями 19, 64, 86 ЛК України, який має запобіжний характер. Тому висновок суду першої інстанції про те, що виявлення рубки та повідомлення правоохоронних органів свідчать про належне виконання працівниками відповідача своїх посадових обов`язків, але не спростовують його вини у незабезпеченні охорони лісу, не є суперечливим.
Такий висновок узгоджується з позицією Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною у постанові від 11.02.2026 у справі №907/278/25, в якій суд першої інстанції відмовив у позові з тих мотивів, що відповідач самостійно виявив незаконну рубку і повідомив про неї правоохоронні органи, а суд апеляційної інстанції це рішення скасував і позов задовольнив. Залишаючи постанову апеляційного суду без змін, Верховний Суд зазначив: "Сам по собі факт вжиття окремих заходів, у тому числі виявлення правопорушення та повідомлення правоохоронних органів, не спростовує встановлених судом обставин щодо неналежного виконання покладеного на постійного лісокористувача обов`язку забезпечити охорону і збереження лісу".
6.2.6. Доводи апелянта про те, що суд фактично застосував до нього абсолютну відповідальність (підпункт 2.1.3 цієї постанови), не відповідають змісту оскаржуваного рішення. Відповідальність постійного лісокористувача у спірних правовідносинах ґрунтується на положеннях статті 1166 ЦК України, і лісокористувач звільняється від відповідальності, якщо доведе відсутність своєї вини, зокрема вжиття всіх залежних від нього заходів з охорони відповідної ділянки лісу.
Протиправна бездіяльність відповідача не виводиться з самого факту рубки. Постійний лісокористувач зобов`язаний організувати охорону й захист лісу від незаконних рубок на закріпленій ділянці (пункт 1 частини другої статті 19, пункт 5 частини першої статті 64, стаття 86 ЛК України, пункт 3.2.2 Статуту). Позивачем доведено, а відповідач не заперечує, що ділянка перебуває в його постійному користуванні і що на ній зрубано 22 дерева; розмір шкоди доведено з мотивів, наведених у пункті 6.3 цієї постанови. За частиною другою статті 1166 ЦК України та усталеною практикою Верховного Суду (постанова у справі №914/669/22, пункти 51, 62-64) вина заподіювача презюмується. Тому не позивач повинен доводити, які саме заходи не вжито, а відповідач, заперечуючи вину, повинен довести вжиття всіх залежних від нього заходів. Це не абсолютна відповідальність, оскільки лісокористувач звільняється від неї, якщо доведе належну охорону ділянки. Таких доказів відповідач не подав.
Суд першої інстанції оцінив подані відповідачем докази і дійшов висновку, що відповідач не спростував презумпції вини у вчиненні відповідного правопорушення. З цим висновком колегія суддів погоджується з мотивів, наведених у пункті 6.2.4 цієї постанови.
6.2.7. Неустановлення у кримінальному провадженні осіб, які безпосередньо вчинили рубку, та відсутність вироку (підпункт 2.1.4 цієї постанови) не впливають на вирішення цього спору. Як неодноразово зазначав Верховний Суд (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 у справі №909/976/17, постанова Верховного Суду від 09.12.2019 у справі №906/133/18), з урахуванням вимог частини другої статті 19, статей 63 і 86 ЛК України лісокористувач є не потерпілою, а, навпаки, відповідальною особою за шкоду, завдану внаслідок незаконної порубки лісу, перед державою як власником лісових ресурсів, оскільки його вина полягає саме у протиправній бездіяльності щодо невжиття належних заходів захисту й охорони лісових насаджень. Підставою позову в цій справі є склад цивільного правопорушення у діях лісокористувача, який не забезпечив охорону лісового фонду на підвідомчій йому території. Наявність вироку у кримінальному провадженні не є визначальною для покладення на лісокористувача цивільно-правової відповідальності на підставі статті 1166 ЦК України (пункти 80, 81 постанови Верховного Суду від 18.05.2023 у справі №914/669/22). Інтереси відповідача у разі встановлення осіб, які безпосередньо заподіяли шкоду, захищені правом зворотної вимоги (регресу), передбаченим частиною першою статті 1191 ЦК України.
Оцінка ефективності досудового розслідування у кримінальному провадженні №1202517[телефон приховано] виходить за межі предмета спору в цій справі, а тому доводи апелянта щодо обрання прокурором "шляху найменшого опору" не можуть бути підставою для скасування рішення. Не спростовують висновків суду першої інстанції й доводи апелянта про те, що такий підхід ставить сумлінного лісокористувача, який повідомляє про злочин, у гірше становище, ніж особу, яка приховала б рубку (підпункт 2.1.4 цієї постанови). Підставою відповідальності відповідача є не повідомлення про рубку, а незабезпечення охорони ділянки лісу, що передувало рубці (пункт 6.2.3 цієї постанови); виявлення порушення та повідомлення про нього є обов`язком лісової охорони, на що посилається і сам апелянт (підпункт 2.1.2 цієї постанови).
6.3. Щодо розміру шкоди
6.3.1. Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Чинне процесуальне законодавство не встановлює заборони щодо використання під час розгляду справи доказів, отриманих у межах інших проваджень; докази, зібрані у межах кримінального провадження, можуть бути використані як докази у справі, якщо відповідні дані стосуються предмета доказування, а їх достовірність і достатність суд оцінює з урахуванням обставин конкретної справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі №477/2330/18, наведена у пункті 5.40 постанови Верховного Суду від 11.02.2026 у справі №907/278/25).
Згідно з положеннями Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 №53/5, об`єктом інженерно-екологічної експертизи можуть бути матеріалізовані джерела інформації, зафіксовані у схемах, планах, фотографіях, протоколах та інших матеріалах справи; вибір методики та способу проведення дослідження належить до компетенції експерта (пункт 5.39 постанови Верховного Суду від 11.02.2026 у справі №907/278/25).
6.3.2. Розмір шкоди в цій справі підтверджується не лише висновком експерта від 28.01.2026 №СЕ-19/111-26/3364-ФХЕД, а й іншими доказами, які узгоджуються між собою: протоколом огляду місця події від 22.08.2025, складеним за участю працівника відповідача - майстра лісу Горобця О.М., яким зафіксовано кількість пнів (22), їх ознаку (20 сироростучих та 2 сухостійних) і породи (дуб, ясен, акація, граб, клен) з фотофіксацією (а.с. 14-17), а також розрахунком шкоди, складеним самим відповідачем і доданим до його заяви про вчинення кримінального правопорушення, за яким сума шкоди становить ті самі 271 021,21 грн (а.с. 19).
Отже, вихідні дані для обчислення шкоди (кількість, ознаки та породи зрубаних дерев) зафіксовано за участю працівника самого відповідача, а розмір шкоди, визначений експертом, збігається з розміром, обчисленим відповідачем у розрахунку, який було долучено до заяви про вчинення кримінального правопорушення. Твердження апелянта про те, що в протоколі огляду не зазначено ознаки дерев (сухостійні чи сироростучі), спростовується змістом цього протоколу. Відсутність у протоколі відомостей про прилади й спосіб вимірювання та давність рубки за відсутності заперечень відповідача щодо зафіксованих кількості, ознак і діаметрів пнів та за збігу його власного розрахунку з висновком експерта не ставить під сумнів достовірність вихідних даних для обчислення шкоди. Під час розгляду справи відповідач не вказував на помилкове визначення кількості дерев, їх ознак, порід чи діаметрів пнів і не надав альтернативних вимірів чи контррозрахунку шкоди.
6.3.3. Постанова Верховного Суду від 24.01.2024 у справі №907/449/22, на яку посилається апелянт, не є релевантною до спірних правовідносин, оскільки визначальною умовою є можливість визначення точної кількості пнів, їх ознак та діаметра в результаті незаконної рубки для встановлення дійсного розміру шкоди, завданої відповідачем навколишньому природному середовищу, як обов`язкової умови для настання відповідальності. Окрім спірного висновку експерта, матеріали справи містять інші докази щодо обсягу вирубки. Як зазначив Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 11.02.2026 у справі №907/278/25, у справі №907/449/22 Верховний Суд виходив з того, що неможливо підтвердити розмір шкоди виключно на підставі висновку експерта, який не містив відомостей щодо натурного обстеження, і ця позиція була зумовлена тим, що судами не було встановлено наявності інших доказів, які б уможливлювали перевірку вихідних даних розрахунку. Якщо ж іншими доказами підтверджено існування об`єкта порушення та вихідні дані для розрахунку, висновок експерта може бути врахований, незважаючи на відсутність у ньому відомостей про натурне обстеження (пункти 5.41-5.43 постанови). У цій справі, як зазначено у пункті 6.3.2 цієї постанови, такі інші докази наявні.
З тих самих мотивів не є подібною до цієї справи і справа №925/1598/20 (постанова Верховного Суду від 16.08.2022), у якій, як зазначено у пунктах 76, 77 постанови Верховного Суду від 18.05.2023 у справі №914/669/22, акт перевірки визнано неналежним доказом через невідповідності в ньому та відсутність детального опису порушення, а інших доказів (протоколу огляду тощо) у матеріалах справи не було.
Роз`яснення Вищого арбітражного суду України від 27.06.2001 №02-5/744 не є нормативно-правовим актом і не містить висновків щодо застосування норм права, які суд враховує відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України.
6.3.4. Щодо доводів апелянта про подання прокурором витягу з висновку експерта колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 91 ГПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, а якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частина шоста статті 91 ГПК України).
Згідно з частинами першою, другою, четвертою, сьомою статті 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. У клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів); 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази. Будь-яка особа, в якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду.
Апелянт не стверджує, що зміст поданого витягу не відповідає оригіналу висновку, і не зазначає, які саме відомості, що містяться в інших частинах висновку, могли б спростувати визначений експертом розмір шкоди. У суді першої інстанції відповідач правом заявити клопотання про витребування повного тексту висновку експерта або про витребування оригіналу письмового доказу не скористався. Відповідно до частини четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
6.3.5. Посилання апелянта на статтю 102 КПК України та статтю 71 ГПК України не спростовує висновків суду першої інстанції. Суд першої інстанції встановив, що висновок складено атестованим судовим експертом, обізнаним про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок за статтями 384, 385 КК України. Розрахунок шкоди, складений відповідачем, суд оцінив не як висновок експерта чи консультацію спеціаліста, а як письмовий доказ у сукупності з іншими доказами відповідно до статей 73, 86 ГПК України, що відповідає вимогам процесуального закону.
6.3.6. З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність розміру шкоди, заподіяної незаконною рубкою дерев, у сумі 271 021,21 грн. Доводи апелянта, викладені у підпункті 2.1.5 цієї постанови, цього висновку не спростовують.
6.4. Щодо інших доводів апеляційної скарги
6.4.1. Згідно з висновками Європейського суду з прав людини, зокрема у справах "Серявін та інші проти України" (рішення від 10.02.2010, заява №4909/04, пункт 58) та "Проніна проти України" (рішення від 18.07.2006, заява №63566/00, пункт 23), принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.
6.4.2. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав відповіді на ключові аргументи сторін, а наведені в цій постанові мотиви є достатніми для вирішення апеляційної скарги. Інші доводи апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.
7. Висновок апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
7.1. Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
7.2. За результатами апеляційного перегляду рішення Господарського суду Полтавської області від 21.09.2026 у справі №917/1144/26 доводи апеляційної скарги ДП "Ліси України" не знайшли свого підтвердження. Рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстави для його зміни чи скасування відсутні.
7.3. З огляду на викладене Східний апеляційний господарський суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 21.09.2026 - без змін.
8. Щодо судових витрат
8.1. Зважаючи на те, що суд апеляційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нового рішення, підстав для зміни розподілу судових витрат, здійсненого судом першої інстанції, відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України немає.
8.2. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, за наслідками відмови у задоволенні апеляційної скарги відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на апелянта.
На підставі викладеного, керуючись статтями 269, 270, пунктом 1 частини першої статті 275, статтями 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на рішення Господарського суду Полтавської області від 21.09.2026 у справі №917/1144/26 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Полтавської області від 21.09.2026 у справі №917/1144/26 залишити без змін.
3. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України".
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повної постанови в порядку та у випадках, що передбачені статтями 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.
Повну постанову складено 13.11.2026.
Головуючий суддя Є.О. Васильєв
Суддя Д.О. Попков
Суддя О.В. Стойка