Судові рішення

Постанова № 141487424 у справі № 440/11747/26 від 13.11.2026

Постанова від 13.11.2026 в адміністративній справі № 440/11747/26 (категорія «Осіб, звільнених з публічної служби»). Суд: Другий апеляційний адміністративний суд, суддя Любчич Л.В.

Справа№ 440/11747/26
СудДругий апеляційний адміністративний суд
СуддяЛюбчич Л.В.
Форма рішенняПостанова
Форма судочинстваАдміністративне
КатегоріяОсіб, звільнених з публічної служби
Дата ухвалення13.11.2026
Надійшло до реєстру14.11.2026
Оригіналreyestr.court.gov.ua/Review/141487424

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Менеджер допоможе з першим запуском.

Текст рішення

Головуючий І інстанції: А.О. Чеснокова

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2026 р. Справа № 440/11747/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді Любчич Л.В.,

Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 25.09.2026, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039 по справі №440/11747/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_2 , позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - ГУ ПФУ в Харківській області) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 02.09.2026) просив:

- визнати протиправними дій ГУ ПФУ в Харківській області щодо здійснення виплати нарахованої йому пенсії з 20.07.2026 у зменшеному розмірі внаслідок застосування пункту 14 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» (далі - Закон №4695-IX);

- зобов`язати ГУ ПФУ в Харківській області виплатити йому пенсію з 20.07.2026 у повному нарахованому розмірі на виконання судових рішень за загальним порядком виплати пенсії відповідно до Закону України від 9 квітня 1992 року №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон №2262-XII), без застосування пункту 14 Прикінцевих положень Закону №4695-IX;

- визнати протиправними дій ГУ ПФУ в Харківській області щодо заздалегідь запланованого нарахування для виплати йому пенсії з 01.01.2027 у зменшеному розмірі;

- зобов`язати ГУ ПФУ в Харківській області здійснювати йому виплату пенсії з 01.01.2027 у повному нарахованому розмірі на виконання судових рішень за загальним порядком виплати пенсії відповідно до Закону №2262-XII, без застосування обмежень Законом №4695-IX та Постанов Кабінету Міністрів щодо зменшення розміру пенсії нарахованому на виконання судових рішень.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2026 року закрито провадження у справі №440/11747/26.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неповне встановлення обставин, що мають значення для справи, просив скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 25.09.2026 та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про тотожність цього спору зі справою №440/603/26, оскільки позов у справі №440/603/26 стосувався оскарження постанови Кабінету Міністрів України «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану» від 30.12.2025 №1778 (далі - Постанова №1778) та загального обмеження виплат. У справі №440/11747/26 відмова ПФУ ґрунтується на нормах Закону України "Про Державний бюджет на 2026 рік", тому це є самостійним порушенням прав та новим предметом спору, який не досліджувався судом першої інстанції у справі №440/603/26.

Відповідач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до положень ч.1 ст. 308 , п.1 ч.1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України ( далі - КАС України) розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у ній доказами та в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів вислухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які позивач посилається в апеляційній скарзі, прийшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини, які не оспорені сторонами.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 22.04.26, залишеного без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 20.07.2026, по справі №440/603/26 за позовом ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Харківській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії - визнав протиправними дії ГУ ПФУ в Харківській області щодо нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2026 з обмеженням максимальним розміром та з застосуванням понижуючих коефіцієнтів, встановлених Постановою №1778; зобов`язав ГУ ПФУ в Харківській області нарахувати та виплатити пенсію ОСОБА_1 з 01.01.2026 без застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених Постановою №1778, та без обмеження максимальним (граничним) розміром, з урахуванням раніше виплачених сум.

В подальшому позивач звернувся до відповідача із заявою від 21.07.2026 щодо виконання вищевказаного рішення.

19.08.2026 позивач отримав відповідь, в якій вказано, що на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.04.2026 по справі №440/603/26 (далі рішення суду) з датою набрання законної сили 20.07.2026 головним управлінням проведено перерахунок пенсії з 01.01.2026 без обмеження максимальним розміром та без застосування коефіцієнтів, встановлених Постановою №1778. За результатом перерахунку нараховано різницю в пенсії за період з 01.01.2026 по 31.08.2026. Відповідно до статті 8 Закону №2262-XII виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат, встановлених законодавством, звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України. Відповідно до частин першої та другої статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України. Згідно із пунктом 14 Прикінцевих положень Закону№4695-IX видатки з бюджету Пенсійного фонду України на виплати за ретроспективними судовими рішеннями та виплати перерахованих за рішенням суду пенсій здійснюється за окремими напрямами у розрізі джерел ї виплати у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Виплата нарахованих коштів на виконання судових рішень буде провадитись в межах бюджетних асигнувань відповідно до розпису державного бюджету/помісячного розпису доходів і видатків бюджету Пенсійного фонду України на відповідну мету, які передбачені бюджетом Пенсійного фонду України на відповідний рік. Нараховані кошти за рішенням суду по справі №440/603/26 з урахуванням поточного боргу будуть виплачуватися за умов надходження відповідного фінансування. Пенсійне забезпечення здійснюється з додержанням норм та вимог чинного законодавства.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Закриваючи провадження у справі суд першої інстанції виходив з того, що застосування відповідачем норм пункту 14 розділу «Прикінцеві положення» Закону №4695-IX стосується виключно питання виконання такого судового рішення.

Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі у разі якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

З метою недопущення можливості ухвалення декількох судових рішень у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, законодавець установив правові обмеження у разі виявлення судом тотожних справ, які перебувають/перебували на розгляді у цьому або іншому адміністративному суді.

Наведеними вище нормами установлено імперативний обов`язок суду закрити провадження у справі у випадку встановлення, що рішення, яке набрало законної сили, ухвалене за результатами розгляду тотожного позову, в якому збігаються сторони, предмет і підстави позовів.

Умовами за наявності яких можливе застосування вищевказаної підстави для закриття провадження є: тотожність спору (підстави, предмет позову та сторони співпадають); остаточне вирішення тотожного спору постановою чи ухвалою, яка перешкоджає повторному зверненню до суду (про відмову у відкритті провадження чи закриття провадження у справі); набрання судовим рішенням в іншій справі законної сили.

Неможливість повторного розгляду справи за відсутності рішення суду в тотожній справі, що набрало законної сили, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Після набрання рішенням законної сили сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть повторно заявляти в суді аналогічні позовні вимоги, з тих же підстав або оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини.

Закриття провадження у справі у даному випадку можливе лише за умови, що постанова чи ухвала, яка набрала законної сили, постановлена за позовом, який є тотожним до позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів. Нетотожність хоча б одного елемента не перешкоджає ініціюванню заінтересованій особі у звертатися до суду з позовом за захистом прав свобод та охоронюваних законом інтересів.

Позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстави і предмет спору.

Предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.

Підстави адміністративного позову - це фактичні та юридичні обставини публічно-правового спору, які обґрунтовують можливість подання такого позову, це факти, які відповідно до норм матеріального права вказують на наявність (відсутність) між позивачем та відповідачем спірних правовідносин.

Отже, для встановлення тотожності підстав позову визначальне значення має коло обставин та фактів, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Не є зміною підстав адміністративного позову викладення одних і тих же обставин, але в іншій стилістичній формі або із зазначенням обставин, які були відомі заявникові під час подання ним первісної заяви, але були названі ним інакше.

Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.

Так, колегією суддів встановлено, що у справі №440/11747/26 позивач фактично просить суд визнати протиправними дії відповідача щодо виплати пенсії з урахуванням пункту 14 розділу «Прикінцеві положення» Закону №4695-IX саме на виконання судового рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.04.2026, залишеного без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 20.07.2026, по справі №440/603/26.

Тобто, підставою для звернення позивача до суду є те, що відповідач, виконуючи судове рішення у справі №440/603/26, застосував положення пункту 14 розділу «Прикінцеві положення» Закону №4695-IX.

Таким чином посилання апелянта на те, що відмова ПФУ ґрунтується на нормах пункт 14 Прикінцевих положень Закону №4695-IX, є самостійним порушенням прав та новим предметом спору, колегія суддів відхиляє, оскільки в даному випадку між сторонами не виникло жодного нового спору, має місце питання щодо невиконання чи неналежного виконання судового рішення у справі №440/603/26.

Колегія суддів враховує позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 15.09.2026 у справі №580/490/26 а саме, що у разі, якщо спір виник безпосередньо у зв`язку з виконанням суб`єктом владних повноважень уже ухваленого судового рішення, відповідні вимоги підлягають розгляду в порядку судового контролю за виконанням судового рішення, а не шляхом пред`явлення нового адміністративного позову. При цьому визначальним для розмежування відповідних способів судового захисту є не саме по собі посилання суб`єкта владних повноважень на певні норми законодавства, а безпосередній зв`язок оскаржуваних дій чи рішень із виконанням судового рішення.

Отже, у разі невиконання судового рішення чи неналежного виконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених процесуальним законодавством та про виконавче провадження. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.

Зазначені висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою в постановах від 20.02.2019 у справі №806/2143/15, від 06.08.2024 у справі №560/4755/20, від 14.08.2024 у справі №580/5660/22, від 19.09.2024 у справі №400/3650/24.

За таких обставин, колегія суддів зазначає, що заявлені позивачем позовні вимоги стосуються саме питання порядку виконання судового рішення в іншій справі.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив наявність передбачених пунктом 4 частини першої статті 238 КАС України підстав для закриття провадження у справі, оскільки вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються.

Інші доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду не спростовують та не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення суду.

Ухвалюючи це судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття цього судового рішення.

Згідно з частиною п`ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв`язку з чим підстав для скасування ухвали суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2026 року по справі №440/11747/26 залишити без змін .

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач Л.В. Любчич

Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін

Інші рішення у справі

ДатаДокументСуд
05.11.2026 Ухвала № 141242079 Другий апеляційний адміністративний суд
09.10.2026 Ухвала № 140470546 Другий апеляційний адміністративний суд
05.10.2026 Ухвала № 140357877 Другий апеляційний адміністративний суд
25.09.2026 Ухвала № 140081809 Полтавський окружний адміністративний суд
04.09.2026 Ухвала № 139489158 Полтавський окружний адміністративний суд