Судові рішення

Постанова № 141487425 у справі № 520/13324/26 від 12.11.2026

Постанова від 12.11.2026 в адміністративній справі № 520/13324/26 (категорія «Військової служби»). Суд: Другий апеляційний адміністративний суд, суддя Перцова Т.С.

Справа№ 520/13324/26
СудДругий апеляційний адміністративний суд
СуддяПерцова Т.С.
Форма рішенняПостанова
Форма судочинстваАдміністративне
КатегоріяВійськової служби
Дата ухвалення12.11.2026
Надійшло до реєстру14.11.2026
Оригіналreyestr.court.gov.ua/Review/141487425

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Менеджер допоможе з першим запуском.

Текст рішення

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2026 р. Справа № 520/13324/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Перцової Т.С.,

Суддів: Жигилія С.П. , Макаренко Я.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 01.10.2026, головуючий суддя І інстанції: Шевченко О.В., м. Харків, повний текст складено 01.10.26 по справі № 520/13324/26

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 (далі за текстом - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі за текстом - ВЧ НОМЕР_1 , відповідач), у якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно за час проходження військової служби;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно за час проходження військової служби відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178.

В обґрунтування позовних вимог послався на протиправний характер бездіяльності відповідача, яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно після звільнення зі служби 07.01.2026, що свідчить про наявність підстав для стягнення таких коштів у судовому порядку.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 01.06.2026 у справі № 520/13324/26 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 18.09.2026 по справі №520/13324/26 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - залишено без руху.

Надано позивачу термін - не більше десяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків позовної заяви.

Повідомлено позивача про необхідність виправити недоліки позовної заяви у визначений термін.

Роз`яснено позивачу, що у разі усунення недоліків позовної заяви у встановлений судом строк, суд продовжує розгляд справи. У разі, якщо позивачем у встановлений судом строк не усунуто недоліків позовної заяви, позовна заява залишається без розгляду.

На виконання вимог вищезазначеної ухвали від 18.09.2026 позивачем 22.09.2026 за допомогою засобів підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» подано до Харківського окружного адміністративного суду заяву про поновлення процесуального строку, у якій з посиланням на статтю 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) наполягав на дотриманні тримісячного строку звернення до суду, передбаченого вказаною нормою права, так як про обсяг і характер виплачених йому сум при звільненні позивач дізнався лише у травні 2026 року.

При цьому, станом на 24.05.2026 (день подання позову) ВЧ НОМЕР_1 так і не надано відповіді на заяву адвоката від 09.04.2026 про здійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно за час проходження служби; у відповідь на адвокатський запит від 18.03.2026 № 15-2026/аз відповідачем 09.04.2026 направлено лише витяги з наказів командира військової частини по особовому складу, проте не надано копій документів (особових карток, розрахунків) про нарахування та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 01.10.2026 у справі №520/13324/26 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - залишено без розгляду.

Не погодившись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просив суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 01.10.2026 по справі № 520/13324/26, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги стверджував, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо необхідності застосування у спірних правовідносинах місячного строку звернення до суду, визначеного частиною 5 статті 122 КАС України, оскільки, застосовними у даному випадку є приписи статті 233 КЗпП України, якими встановлено тримісячний строк звернення до суду, що обчислюється з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.

З огляду на те, що про порушення своїх прав на отримання грошової компенсації вартості за неотримане речове майно за час проходження військової служби позивач дізнався саме у травні 2026 року, звернувшись до суду з цим позовом 24.05.2026 він не пропустив процесуальний строк, встановлений статтею 233 КЗпП України.

Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до частини 2 статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом - КАС України) апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги ухвалу суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 у період з 30.10.2020 по 28.01.2026 проходив службу у ВЧ НОМЕР_1 .

Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 від 06.01.2026 виключено позивача зі списків особового складу частини з 07.01.2026 у зв`язку із звільненням за станом здоров`я.

Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції, врахувавши правову позицію Верховного Суду, викладену зокрема у постанові від 10 лютого 2025 року у справі №240/5940/24, виходив з того, що позивача звільнено зі служби 07.01.2026, а позов до суду подано 24.05.2026, тобто, поза межами місячного строку звернення до суду, встановленого частиною 5 статті 122 КАС України. При цьому будь-яких належних доказів на підтвердження поважності причин його пропуску заявник не надав.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Відповідно до пункту 17 частини 1 статті 4 КАС України публічною службою є, зокрема, військова служба.

Колегією суддів встановлено, що спірні правовідносини виникли у зв`язку із невиплатою позивачу сум грошової компенсації вартості за неотримане речове майно під час проходження ним військової служби.

Отже, за характером спірних правовідносин і їх суб`єктним складом цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Згідно з частинами першою, другою статті 171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи:

1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність;

2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником);

3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу;

4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності;

5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними);

6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.

За визначенням, наведеним у частині 6 статті 161 КАС України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України, суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, якщо провадження в адміністративній справі було відкрито за позовною заявою, яка не відповідає вимогам статей 160, 161, 172 цього Кодексу, і позивач не усунув цих недоліків у строк, встановлений судом.

Згідно з частиною 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною третьою статті 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Положеннями частини 5 статті 122 КАС України обумовлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Отже, чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа Стаббігс на інші проти Великобританії, справа Девеер проти Бельгії).

У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28.10.1998, зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.

У справі "Gradescolo S.R.L. проти Молдови" Суд послався на прецедентне право щодо дотримання вимог стосовно допустимості застосування процесуального закону, як важливого аспекту права на справедливий судовий розгляд. Роль позовної давності має велике значення під час інтерпретації преамбули конвенції, відповідна частини якої проголошує верховенство закону, що є обов`язком для країн, які підписали Конвенцію. Дотримання строку звернення є однією з умов реалізації права на позов і тісно пов`язано з реалізацією права на справедливий суд. Наявність такої умови запобігає зловживанням і погрозам звернення до суду. Її відсутність призводила б до постійного збереження стану невизначеності у правовідносинах.

За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Поняття "особа повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій, і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

Для вирішення питання про правильність застосування судом першої інстанції строку звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів особи необхідно з`ясувати, яким саме рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені права цієї особи, коли розпочався перебіг цього строку.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено в суді апеляційної інстанції, ОСОБА_1 07.01.2026 звільнено з військової служби.

Частиною третьою статті 24 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон № 2011-XII; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з частиною другою статті 1-2 Закону № 2011-XII у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до частини першої статті 9-1 Закону №2011-XII речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, в тому числі - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку і Управління державної охорони (далі - військовослужбовці) грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - грошова компенсація) визначено Порядком виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 (далі Порядок № 178).

Відповідно до пункту 3 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі:

звільнення з військової служби;

загибелі (смерті) військовослужбовця;

переведення військовослужбовця до інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Держспецзв`язку, правоохоронних органів спеціального призначення і державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями для подальшого проходження військової служби з виключенням із списків особового складу військової частини.

Згідно із пунктом 4 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком (пункт 5 Порядку № 178).

Пунктом 4 розділу III Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 №232 (далі - Інструкція №232; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), встановлено, що військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна. Порядок виплати грошової компенсації здійснюється відповідно до вимог Порядку № 178. Грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, форма якої наведена у додатку до Порядку № 178, яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів.

Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

На підставі викладеного, колегія суддів зазначає, що право на компенсацію вартості за неотримане речове майно за період проходження служби військовослужбовці набувають при звільненні і це право реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби.

Отже, чинне законодавство передбачає обов`язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини.

Умовою для виникнення такого обов`язку є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби.

А відтак, компенсація вартості за неотримане речове майно віднесена до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України.

За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

У постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 визначено правову природу компенсації за неотримане речове майно, відповідно до якої речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця, а компенсації за неотримане речове майно слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум, спрямоване насамперед на задоволення потреб військовослужбовців під час несення ними військової служби.

Такі гарантії щодо забезпечення військовослужбовців доречно порівняти із подібними категоріями трудового законодавства, а саме пунктом 3 частини першої статті 29 КЗпП України, відповідно до якого власник або уповноважений ним орган зобов`язаний до початку роботи за укладеним трудовим договором забезпечити працівника необхідними для роботи засобами.

Варто також мати на увазі, що речове майно може бути різноманітним: майном особистого користування (предмети військової форми одягу, взуття та спорядження, які видаються у власне користування військовослужбовців) та інвентарним майном, яке є власністю військової частини та використовується особовим складом тимчасово під час проведення спеціальних робіт, несення бойового чергування, варти тощо. Лише перший вид майна, у разі його неотримання, підлягає грошовій компенсації.

Отже, речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця.

Також, щодо правової природи компенсації за неотримане речове майно, судова палата зазначила, що таку слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум.

Верховний Суд у постанові від 20.11.2025 у справі № 260/1942/24 вказав, що право на компенсацію вартості за неотримане речове майно за період проходження служби військовослужбовці набувають при звільненні і це право реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Військовослужбовець після звільнення його з військової служби зберігає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання відповідної заяви. У той же час, це не свідчить про можливість подання такої заяви на отримання компенсації поза межами будь-яких строків.

Аналогічні висновки викладені, зокрема, у постановах Верховний Суд від 28 вересня 2023 року у справі № 260/4686/22, від 14 грудня 2023 року у справі № 380/1785/21 та від 10 лютого 2025 року у справі № 240/5940/24, від 03 листопада 2025 року справа № 260/1940/24.

Суд апеляційної інстанції наголошує, що чинне законодавство не дозволяє виключити військовослужбовця зі списків особового складу військової частини без його згоди, у разі відсутності повного розрахунку, зокрема компенсації за неотримане речове майно. Це надає можливість останньому впевнитися, що всі фінансові питання з ним були вирішенні до звільнення.

Аналогічні висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 28.09.2023 у справі № 260/4686/22 та 14.12.2023 у справі № 380/1785/21.

Враховуючи визначену у постанові Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, правову природу грошової компенсації за неотримане речове майно, а також те, що спори стосовно проходження публічної служби охоплюють спори, які виникають з моменту прийняття особи на посаду і до її звільнення, зокрема й питання, пов`язані з реалізацією передбачених законом гарантій для військовослужбовця, навіть якщо подання відповідного позову про компенсацію відбувається після його звільнення з публічної (військової) служби, до таких спорів підлягають застосуванню приписи частини п`ятої статті 122 КАС України, якою передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду в аналогічному спорі від 10.02.2025 по справі № 240/5940/24.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що в даному випадку підлягає застосуванню частина п`ята статті 122 КАС України, а не стаття 233 КЗпП України, як помилково вважає позивач.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до положень статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

З огляду на дату звільнення ОСОБА_1 з військової служби (07.01.2026), саме цією датою позивач дізнався або повинен був дізнатися про виникнення у відповідача обов`язку із приводу проведення повного та своєчасного розрахунку при звільненні.

Колегія суддів враховує, що відповідно до висновку Верховного Суду у постанові від 14.12.2023 у справі № 380/1785/21, обґрунтованим є посилання суддів на те, що про невиплату грошової компенсації за неотримане речове майно позивачка повинна була бути обізнана з часу її звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу військової частини.

А відтак, враховуючи, що з даним позовом до суду ОСОБА_1 звернувся лише 24.05.2026, таке звернення відбулося з порушенням місячного строку, визначеного частиною п`ятою статті 122 КАС України, який сплив 07.02.2026.

При цьому, жодних пояснень та доказів з приводу наявності поважних причин вчинення позивачем лише через три місяці після звільнення дій, спрямованих на відновлення його порушеного права, у заяві про поновлення строку звернення до суду не наведено.

Отримання позивачем 09.04.2026 у відповідь на адвокатський запит від 18.03.2026 № 15-2026/аз витягів з наказів командира військової частини по особовому складу та не отримання станом на 24.05.2026 (день подання позову) відповіді на заяву адвоката від 09.04.2026 про здійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно за час проходження служби, не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти дії щодо реалізації права і ця дата не пов`язана з початком перебігу строку звернення до суду.

Слід відмітити, що тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судових рішень у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку звернення до адміністративного суду з поважних причин.

Однак, будь-яких об`єктивних перешкод щодо неможливості своєчасно (у межах місячного строку) звернутися до відповідача із запитом щодо компенсації за неотримане речове забезпечення та за захистом своїх порушених прав до суду позивач не наводить.

Колегія суддів наголошує, що незнання про порушення свого права через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Водночас, позивач не обґрунтував існування обставин об`єктивного характеру, які б доводили існування поважних причин зволікання з отримання інформації, потрібної для звернення до суду із цим позовом, від моменту звільнення (07.01.2026) до дати направлення заяви відповідачу про нарахування та виплату спірної грошової компенсації (09.04.2026).

Верховний Суд у постанові від 05 вересня 2025 року справі № 580/2282/23 зазначив, що триваюча пасивна поведінка, з урахуванням наявної можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів, не свідчить про наявність поважних причин пропуску строку звернення до суду. Поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.

Статтею 44 КАС України передбачено обов`язок осіб, які беруть участь у справі (учасників справи), добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема, щодо дотримання процесуальних строків.

Таким чином, особа, яка має намір подати позов, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов`язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту позовної заяви, у тому числі процесуальних строків її подачі.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що направлення заяви відповідачу про нарахування та виплату спірної грошової компенсації 09.04.2026 та не отримання станом на 24.05.2026 відповіді на нього, не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду, оскільки з 07.01.2026, протягом трьох місяців позивач не вчинив жодних юридично значимих дій з метою набуття достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому у спірний період сум.

За вищенаведених обставин, оскільки ОСОБА_1 пропущено місячний строк звернення до суду з вищевказаними позовними вимогами, не надано належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для застосування до позовної заяви положень пункту 7 частини 1 статті 240 КАС України та відповідно залишення такої позовної заяви без розгляду.

Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 по справі № 755/10947/17, під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію, яка відображена у вищенаведених постановах Верховного Суду, у зв`язку з чим, колегія суддів відхиляє посилання позивача на постанову Верховного Суду від 23.08.2022 у справі № 540/2001/21.

Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає обставин, які б давали підстави ставити під сумнів правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 01.10.2026 по справі № 520/13324/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Т.С. Перцова

Судді С.П. Жигилій Я.М. Макаренко

Інші рішення у справі

ДатаДокументСуд
29.10.2026 Ухвала № 141077050 Другий апеляційний адміністративний суд
13.10.2026 Ухвала № 140597720 Другий апеляційний адміністративний суд
01.10.2026 Ухвала № 140262488 Харківський окружний адміністративний суд
18.09.2026 Ухвала № 139883024 Харківський окружний адміністративний суд
01.06.2026 Ухвала № 136993227 Харківський окружний адміністративний суд