ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 листопада 2026 р. Справа № 520/30144/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Чалого І.С.,
Суддів: Семененко М.О. , Подобайло З.Г. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармація Чернігівщини" на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції Шевченко О.В.) від 13.07.2026 по справі № 520/30144/25
за позовом Головного управління Держпродспоживслужби в Чернігівській області
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармація Чернігівщини"
про стягнення штрафу,
ВСТАНОВИВ:
Позивач, Головне управління Держпродспоживслужби в Чернігівській області, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій просив стягнути з ТОВ "ФАРМАЦІЯ ЧЕРНІГІВЩИНИ" в дохід державного бюджету (ГУК у Черніг.обл/тг м.Чернігів/21081100; код отримувача (ЄДРПОУ) 37972475; банк отримувача - Казначейство України (ел.адм.подат.); номер рахунку (IBAN) [рахунок приховано]) штраф у розмірі 2000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що Головним управлінням Держпродспоживслужби в Чернігівській області було ухвалено рішення про накладення штрафу за порушення законодавства та накладено стягнення у вигляді штрафу на позивача. На час подачі позовної заяви вказане рішення про накладення штрафу відповідачем не оскаржувалося, в добровільному порядку штраф не сплачено, тому позивач звернувся до суду з даним позовом.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13.07.2026 по справі № 520/30144/25 позовні вимоги задоволено.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАРМАЦІЯ ЧЕРНІГІВЩИНИ" в дохід державного бюджету (ГУК у Черніг.обл/тг м.Чернігів/21081100; код отримувача (ЄДРПОУ) 37972475; банк отримувача - Казначейство України (ел.адм.подат.); номер рахунку (IBAN) [рахунок приховано]) штраф у розмірі 2000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34000,00 грн. (тридцять чотири тисячі грн. 00 коп.).
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що позивачем був пропущений строк звернення до суду із вказаними вище вимогами, а судом першої інстанції під час ухвалення судового рішення цієї обставини безпідставно не враховано.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягає на законності рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Сторони про розгляд справи в порядку письмового провадження повідомлені належним чином.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзив на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що на підставі звернення ОСОБА_1 (вх. № Б-81 від 12.03.2025), отриманого погодження Держпродспоживслужби від 18.03.2025 № 15.2.1-3/6493, відповідно до наказу "Про проведення позапланової перевірки" від 31.03.2025 № 101-п та направлення на проведення перевірки від 31.03.2025 № 101-п/101, Головне управління Держпродспоживслужби в Чернігівській області намагалось здійснити позапланову перевірку з питань дотримання вимог порядку формування, встановлення та застосування державних регульованих цін на лікарські засоби у ТОВ "Фармація Чернігівщини".
Спеціалістами Головного управління складено акт за результатами проведення планової (позапланової) перевірки за дотриманням суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері формування та застосування державних регульованих цін від 14.04.2025 № 26, в якому зафіксовано ряд виявлених порушень.
На підставі акту Головним управлінням прийнято рішення про застосування до підприємства відповідача адміністративно-господарських санкцій за порушення вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін № 13 від 23.04.2025 у розмірі 34000,00 грн.
Вищевказане рішення про застосування до адміністративно-господарських санкцій отримано суб`єктом господарювання 29.04.2025, що підтверджено роздруківкою з офіційного сайту "Укрпошти" (а.с. 21).
Доказів оскарження вищевказаного рішення ТОВ "ФАРМАЦІЯ ЧЕРНІГІВЩИНИ" матеріали справи не містять, відповідачем таких до суду також не надано.
У зв`язку з несплатою ТОВ "ФАРМАЦІЯ ЧЕРНІГІВЩИНИ" суми штрафу на загальну суму 34000,00 грн., позивач звернувся до суду із позовом про стягнення штрафу у судовому порядку.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку, що на момент подання позову до Головного управління не надходили документи, які б підтверджували виконання відповідачем рішення № 13 від 23.04.2025, зокрема, сплату ним суми коштів адміністративно-господарських санкцій, дані щодо скасування зазначеного рішення та скасування зазначеного рішення.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам з урахуванням доводів сторін та висновків суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Закон України "Про ціни і ціноутворення" від 21.06.2012 № 5007-VI (далі - Закон № 5007-VI) визначає основні засади цінової політики і регулює відносини, що виникають у процесі формування, встановлення та застосування цін, а також здійснення державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення.
Відповідно до ст. 2 Закону № 5007-VI дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у процесі формування, встановлення та застосування цін Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, органами, що здійснюють державне регулювання діяльності суб`єктів природних монополій, органами місцевого самоврядування та суб`єктами господарювання, які провадять діяльність на території України, а також здійснення державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення. Дія цього Закону не поширюється на встановлення тарифів на медичні послуги та лікарські засоби в межах програми медичних гарантій згідно із Законом України "Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення".
Приписами ст. 16 Закону № 5007-VI визначено, що органами державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення (далі - уповноважені органи) є: центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з контролю за цінами; інші органи, визначені законом.
Згідно зі ст. 17 Закону № 5007-VI основними функціями уповноважених органів є: виконання контрольно-наглядових функцій за дотриманням вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін; здійснення державного спостереження у сфері ціноутворення; запобігання порушенням у сфері ціноутворення.
Відповідно до п. п. 1, 2, 3, 6 ч. 1 ст. 18 Закону № 5007-VI уповноважені органи мають право:
проводити у суб`єктів господарювання в установленому порядку планові та позапланові перевірки: достовірності зазначеної у документах інформації про формування, встановлення та застосування державних регульованих цін; бухгалтерських книг, звітів, кошторисів, декларацій, показників реєстраторів розрахункових операцій та інших документів незалежно від способу подання інформації, пов`язаних з формуванням, встановленням та застосуванням державних регульованих цін; наявності виписки або витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також документів, що посвідчують особу, в посадових осіб;
одержувати відповідно до законодавства у письмовій формі пояснення, довідки і відомості з питань, що виникають під час проведення перевірки;
одержувати безоплатно від суб`єктів господарювання, що перевіряються, копії документів та інші відомості, необхідні для здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін, документів, що можуть підтверджувати їх порушення, платіжних доручень, квитанцій, що підтверджують факт перерахування до бюджету коштів у разі застосування адміністративно-господарських санкцій, а також довідки, підготовлені суб`єктами господарювання на їх вимогу;
приймати рішення про застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін.
Згідно з пп. 11 п. 4 Положення про Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 667, Держпродспоживслужба відповідно до покладених на неї завдань у сфері дотримання вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін: здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням вимог формування, встановлення та застосування державних регульованих цін; здійснює державний нагляд (контроль) за достовірністю інформації, зазначеної у документах про формування, встановлення та застосування державних регульованих цін; надає у випадках, передбачених законодавством, висновки щодо економічного обґрунтування витрат під час формування цін (тарифів) на товари, роботи і послуги, щодо яких запроваджено державне регулювання цін (тарифів); надає органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування, суб`єктам господарювання обов`язкові до виконання приписи про усунення порушень вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін.
Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05.04.2007 № 877-V (далі - Закон № 877-V).
Відповідно до ст. 1 Закону № 877-V термін "заходи державного нагляду (контролю)" вжитий у такому значенні: це планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.
Згідно з абз. 3, 4 ст. 11 Закону № 877-V суб`єкт господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) зобов`язаний не створювати перешкоди органам державного нагляду (контролю) чи їх посадовим особам при здійсненні ними заходів державного нагляду (контролю), за умови що зазначені заходи здійснюються такими особами відповідно до вимог закону; надавати документи, зразки продукції, пояснення в обсязі, який він вважає необхідним, довідки, відомості, матеріали з питань, що виникають під час державного нагляду (контролю), відповідно до закону.
Приписами ч. 2 ст. 8 Закону № 877-V визначено, що органи державного нагляду (контролю) та їх посадові особи під час здійснення заходів державного нагляду (контролю) зобов`язані, зокрема, повно, об`єктивно та неупереджено здійснювати державний нагляд (контроль) у межах повноважень, передбачених законом.
Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що наведеними вище Законами визначені права органів державного нагляду (контролю) та їх посадових осіб (уповноважених органів) проводити перевірки, одержувати безоплатно від суб`єктів господарювання, що перевіряються, копії документів та інші відомості, необхідні для здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін, документів, що можуть підтверджувати їх порушення, платіжних доручень, а також визначений обов`язок суб`єкта господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) надавати, зокрема документи та матеріали з питань, що виникають під час державного нагляду (контролю), відповідно до закону.
При цьому, відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 18 Закону № 5007-VI уповноважені органи мають право звертатися до суду з позовами про стягнення до бюджету коштів у разі прийняття рішення про порушення вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін.
Відповідно до п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 20 Закону № 5007-VI до суб`єктів господарювання застосовуються адміністративно-господарські санкції за невиконання приписів уповноважених органів або створення перешкод для виконання покладених на них функцій - штраф у розмірі 2000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Суми адміністративно-господарських санкцій зараховуються до державного бюджету.
Як було правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, Головним управлінням Держпродспоживслужби в Чернігівській області прийнято рішення про застосування до адміністративно-господарських санкцій за порушення вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін № 13 від 23.04.2025 у розмірі 34000,00 грн.
Вищевказане рішення про застосування до адміністративно-господарських санкцій отримано суб`єктом господарювання 29.04.2025, що підтверджено роздруківкою з офіційного сайту "Укрпошти" (а.с. 21) та відповідачем не заперечується.
На момент подання позову до Головного управління Держпродспоживслужби в Чернігівській області не надходили документи, які б підтверджували виконання відповідачем рішення № 13 від 23.04.2025, зокрема, сплату ним суми коштів адміністративно-господарських санкцій чи оскарження відповідачем в установленому порядку рішення № 13 від 23.04.2025 про застосування адміністративно-господарських санкцій.
Оскільки в межах спірних правовідносин предметом спору є стягнення штрафу, який у добровільному порядку сплачений не був, судом не досліджується питання щодо правомірності чи протиправності рішення № 13 від 23.04.2025 про застосування адміністративно-господарських санкцій за невиконання приписів уповноважених органів або створення перешкод для виконання покладених на них функцій, на підставі якого відповідачу нараховано спірний штраф.
На підставі цього, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість доводів позивача про стягнення в судовому порядку штрафу, накладеного рішенням № 13 від 23.04.2025.
Що стосується доводів апелянта про пропуск позивачем строку звернення до суду, що є підставою для залишення без розгляду позовної заяви, колегія суддів зазначає таке.
У ході судового розгляду справи з метою з`ясування питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду із даним позовом, зокрема наявності поважних причин його пропуску, ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 07.10.2026 було запропоновано Головному управлінню Держпродспоживслужби в Чернігівській області подати протягом десяти днів з дня вручення копії цієї ухвали заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду із позовом з обґрунтуванням поважності причин пропуску такого строку та наданням відповідних доказів.
На виконання вимог зазначеної ухвали до суду надійшла заява Головного управління Держпродспоживслужби в Чернігівській області, у якій зазначено, що Головне управління 03.07.2025 (в межах тримісячного строку) звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою про стягнення з Товариства штрафу.
Проте, ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 15.07.2025 у справі № 520/18328/25 позовну заяву було повернуто позивачу з підстав її подання до закінчення строку звернення до адміністративного суду, визначеного частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України. Факт повернення позовної заяви підтверджується супровідним листом від 16.07.2025 № 520/18328/25/24323/25 (додається).
Повертаючи позовну заяву Головного управління, суд зазначав, що позовна заява суб`єкта господарювання з вимогою про стягнення грошових коштів, може бути подано до суду у тримісячний строк з дня виникнення підстав, що дають йому право на пред`явлення визначених законом вимог, але не раніше закінчення шестимісячного строку для звернення до суду.
Водночас, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Рішення про застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін № 13 від 23.04.2025 Відповідачем отримано 29.04.2025.
Отже, шестимісячний строк, яким відповідачу надано право для звернення до суду закінчився 29.10.2025, що дає право Головному управлінню звернутись до Харківського окружного адміністративного суду з позовом про стягнення штрафу.
На підставі цього вважає, що Головне управління звернулося з позовною заяву до суду про стягнення з Товариства штрафу в межах строку визначеного процесуальним законодавством та ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 15.07.2025.
Надаючи оцінку цим обставинам, колегія суддів зазначає таке.
Положеннями п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України визначено, що суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Згідно з ч. 4 ст. 5 КАС України суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом.
Приписами п. 5 ч. 5 ст. 46 КАС України передбачено, що громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, громадські об`єднання, юридичні особи, які не є суб`єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб`єкта владних повноважень, коли право звернення до суду надано суб`єкту владних повноважень законом.
Положенням про Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 667, встановлено, що Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (Держпродспоживслужба) є центральним органом виконавчої влади.
Згідно зі ст. 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи звертаються до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Аналіз наведених вище правових норм свідчить, що суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду лише у випадках, прямо передбачених Конституцією та законами України.
Відповідно до п. п. 1, 4 Положення № 667 Держпродспоживслужба є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику, зокрема, у сферах здійснення державного нагляду (контролю) за дотримання законодавства про захист прав споживачів та дотримання вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін.
При цьому, право на звернення до суду уповноваженого органу в сфері ціноутворення визначене п. 8 ч. 1 ст. 18 Закону № 5007-VI, відповідно до якого уповноважені органи мають право звертатися до суду з позовами про стягнення до бюджету коштів у разі прийняття рішення про порушення вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін.
В межах спірних правовідносин Головне управління Держпродспоживслужби в Чернігівській області звернулося до суду з позовом про стягнення в дохід Державного бюджету адміністративно-господарських санкцій за порушення вимог законодавства про ціни та ціноутворення у розмірі 34000 грн. згідно з рішенням про застосування санкцій № 13 від 23.04.2025.
При цьому, суд враховує, що для категорії справ за зверненням суб`єкта владних повноважень з адміністративним позовом до суб`єкта господарювання про стягнення несплачених у добровільному порядку сум штрафних санкції визначений спеціальний порядок.
Так, за загальним правилом, відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Водночас, абз. 2 ч. 2 ст. 122 КАС України визначено, що для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 Закону № 877-V (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у разі несплати суб`єктом господарювання застосованої до нього штрафної санкції за результатами здійснених заходів державного нагляду (контролю) протягом 15 календарних днів з дня вручення або направлення розпорядчого документа в порядку, передбаченому абзацами дванадцятим і тринадцятим частини дев`ятої статті 7 цього Закону, якщо розпорядчі документи не були оскаржені до органу державного нагляду (контролю) та/або в судовому порядку та залишені в силі, сума санкції стягується в судовому порядку.
Водночас, Верховний Суд у постанові від 4 липня 2023 року під час розгляду справи № 640/2003/22 роз`яснив, що у ч. 3 ст. 12 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» враховано право суб`єкта господарювання на оскарження дій органів державного нагляду (контролю) та їх посадових осіб і при буквальному тлумаченні вказаної норми вбачається, що у разі реалізації суб`єктом господарювання вказаного права на оскарження, обчислення строку на звернення до суду суб`єктом владних повноважень відтерміновується до результату оскарження штрафної санкції і залишення її в силі в судовому або адміністративному порядку. У випадку скасування цієї штрафної санкції в адміністративному або судовому порядку, сума штрафу взагалі не повинна стягуватися з суб`єкта господарювання.
Якщо суб`єкт владних повноважень буде звертатись до суду з позовом про стягнення несплаченої господарюючим суб`єктом суми штрафної санкції після закінчення 15-ти денного строку на добровільне виконання судового рішення за умови оскарження розпорядчого документа, судова справа про стягнення не зможе бути розглянута до вирішення питання про законність або незаконність дій органу державного контролю (нагляду) або його посадових осіб при накладенні штрафної санкції, оскільки частина третя статті 12 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» висуває вимогу про те, що для стягнення штрафної санкції у судовому порядку така санкція не має бути скасована.
Верховний Суд також зауважив, що з метою процесуальної економії та враховуючи законодавче виключення із загального правила, наведене у ч. 3 ст. 12 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», яке направлене на реалізацію права суб`єкта господарювання на оскарження в установленому законом порядку неправомірних дій органів державного нагляду (контролю) та їх посадових осіб, перебіг тримісячного строку звернення Головного управління Держпродспоживслужби до суду із позовом про стягнення суми штрафу, визначеного відповідним рішенням указаного органу, оскарженого в судовому порядку, починається після спливу 15-денного строку з дня одержання суб`єктом господарювання копії відповідного рішення суду, яке набрало законної сили.
На підставі викладеного, колегія суддів зазначає, що перебіг тримісячного строку звернення Головного управління Держпродспоживслужби в Чернігівській області до суду із позовом про стягнення суми штрафу, визначеного відповідною постановою вказаного органу, починається після спливу 15-денного строку, встановленого для добровільного виконання рішення, або з дня одержання суб`єктом господарювання копії відповідного рішення в судовому порядку, яке набрало законної сили.
Наведені висновки щодо застосування положень ст. 12 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» відповідають позиції Верховного Суду, викладеній, зокрема, у постановах від 10.11.2023 у справі № 640/11240/21, від 23.02.2024 у справі № 320/8536/21.
Так, у постанові від 23.02.2024 у справі № 320/8536/21 Верховний Суд дійшов висновку, що відповідно до вимог частини третьої статті 12 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» у сукупності з частиною другою статті 122 КАС України для задоволення позову контролюючого органу про стягнення із суб`єкта господарювання штрафної санкції, накладеної на підставі розпорядчого акта відповідного органу, у судовому порядку одночасно мають бути виконані три умови:
1) несплата суб`єктом господарювання штрафної санкції, накладеної контролюючим органом, у добровільному порядку протягом 15 днів з дня одержання суб`єктом розпорядчого акта, на підставі якого ця санкція накладена;
2) відсутність на момент ухвалення судового рішення про стягнення із суб`єкта господарювання штрафної санкції відкритих судових проваджень за позовом цього суб`єкта про оскарження розпорядчого акта, на підставі якого застосовано штрафну санкцію, та відсутність судових рішень, які набрали законної сили, про визнання протиправним відповідного розпорядчого акта; за наявності відкритих судових проваджень, суд, який розглядає справу про стягнення штрафної санкції, вирішує питання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням суду в справі щодо оскарження розпорядчого акта;
3) звернення контролюючого органу до суду у межах тримісячного строку з моменту виникнення у нього права на таке звернення (у даному випадку - з моменту закінчення 15-денного строку на добровільне виконання розпорядчого акта про застосування штрафної санкції або, у разі оскарження останнього до суду, - з моменту закінчення 15-денного строку після набрання законної сили судовим рішенням, яким відповідний розпорядчий акт визнано правомірним).
Із матеріалів справи встановлено, що Головне управління Держпродспоживслужби в Чернігівській області звернулося до суду з позовом про стягнення в дохід Державного бюджету адміністративно-господарських санкцій за порушення вимог законодавства про ціни та ціноутворення у розмірі 34000 грн. згідно з рішенням про застосування санкцій № 13 від 23.04.2025.
При цьому, рішення про застосування санкцій № 13 від 23.04.2025 було отримано ТОВ «ФАРМАЦІЯ ЧЕРНІГІВЩИНИ» 29.04.2025, що підтверджується відомостями відстеження статусу поштового відправлення на сайті АТ «Укрпошта» та не заперечується сторонами у справі.
Судовим розглядом встановлено, що на момент розгляду справи зазначене рішення відповідачем не оскаржено у судовому порядку та в добровільному порядку штраф не сплачений, що стало підставою для звернення позивача до суду із даним позовом.
При цьому, при вирішенні спірних правовідносин суд враховує, що 10.07.2025 Головне управління Держпродспоживслужби в Чернігівській області вже зверталося до суду з аналогічним позовом, в якому просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармація Чернігівщини" штраф у розмірі 34000,00 грн., накладений рішенням про застосування до адміністративно-господарських санкцій № 13 від 23.04.2025.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 15.07.2025 у справі № 520/18328/25 позовну заяву Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармація Чернігівщини" про стягнення штрафу повернуто позивачу на підставі п. 8 ч. 4 ст. 169 КАС України.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позов з вимогою про стягнення грошових коштів, яка ґрунтується на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, суб`єктом владних повноважень може бути подано до суду у тримісячний строк з дня виникнення підстав, що дають йому право на пред`явлення визначених законом вимог, але не раніше закінчення шестимісячного строку для звернення до суду особи, якої стосується таке рішення, про який йдеться в частині другій статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів зазначає, що питання щодо застосування судами п. 8 ч. 4 ст. 169 КАС України вже неодноразово було предметом розгляду Верховним Судом.
Так, згідно з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 19.06.2020 у справі № 520/12807/19, від 12.05.2022 у справі № 420/9673/20, позов з вимогою про стягнення коштів, яка ґрунтується на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, може бути ним поданий до суду не раніше закінчення строку, встановленого для судового оскарження такого рішення.
При вирішенні спірних правовідносин колегія суддів зазначає, що ухвала Харківського окружного адміністративного суду від 15.07.2025 у справі № 520/18328/25 в апеляційному порядку не оскаржувалася та набрала законної сили і оцінка висновкам суду першої інстанції, які викладені в цій ухвалі, не надається.
Разом з тим, враховуючи наведені вище висновки суду касаційної інстанції щодо застосування судами п. 8 ч. 4 ст. 169 КАС України, колегія суддів зазначає, що дійсно, станом на 10.07.2025 у справі № 520/12807/19 позов був поданий до суду до закінчення шестимісячного строку, визначеного ч. 2 ст. 122 КАС України та у суб`єкта владних повноважень право на пред`явлення визначеного законом позову ще не виникло.
Такий висновок суду апеляційної інстанції ґрунтується на тому, що приписи п. 8 ч. 4 ст. 169 КАС України фактично встановлюють процесуальне обмеження для суб`єкта владних повноважень: він не може подати до суду позов про стягнення боргу, який виник на підставі відповідного рішення суб`єкта владних повноважень раніше, ніж сплине строк на судове оскарження такого рішення, що визначений ч. 2 ст. 122 КАС України.
Такі висновки щодо тлумачення норм матеріального права, які визначають момент виникнення права на звернення суб`єкта владних повноважень до суду, викладені в постанові Верховного Суду від 30.09.2026 у справі № 500/2813/26.
З матеріалів справи судом встановлено та сторонами у справі не заперечується, що рішення про застосування санкцій № 13 від 23.04.2025 ТОВ "Фармація Чернігівщини" отримало 29.04.2025, та відповідно протягом шести місяців з дня коли суб`єкт господарювання дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, він мав право на оскарження такого рішення в судовому порядку.
Після того, як шестимісячний строк звернення, встановлений ч. 2 ст. 122 КАС України, закінчився 29.10.2025, Головне управління Держпродспоживслужби в м. Києві звернулося до суду з даним позовом 12.11.2025 (дата подання поштового відправлення до відділення поштового зв`язку).
При цьому, суд враховує, що таке звернення мало місце протягом чотирнадцяти днів після закінчення шестимісячного строку на оскарження рішення ГУ Держпродспоживслужби в Чернігівській області про застосування санкцій № 13 від 23.04.2025.
Отже, колегія суддів зазначає, що в межах цих правовідносин звернення ГУ Держпродспоживслужби в Чернігівській області до суду із цим позовом здійснене в межах процесуального строку, передбаченого для цієї категорії спорів, та з урахуванням висновків, які викладені в ухвалі Харківського окружного адміністративного суду від 15.07.2025 у справі № 520/18328/25 про повернення позовної заяви.
При цьому, колегія суддів зазначає, що такий підхід щодо обчислення строків звернення до суду у цій категорії справ, відповідає загальним висновкам, які викладені у постановах Верховного Суду від 23.02.2024 у справі № 320/8536/21 та від 30.09.2026 у справі № 500/2813/26.
Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, наведених у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню саме правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах зазначених вище.
Зважаючи на вказані судові рішення Верховного Суду, суд апеляційної інстанції не виключає можливості того, що після прийняття судом рішення у цій справі, остання правова позиція Верховного Суду буде незмінною.
На підставі наведених вище обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог, та відповідно, відсутність підстав для залишення позовної заяви без розгляду.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті судового рішення у цій справі, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи сторін отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Зважаючи на результати апеляційного перегляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат зі сплати судового збору.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармація Чернігівщини" залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.07.2026 по справі № 520/30144/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис) І.С. Чалий
Судді (підпис) (підпис) М.О. Семененко З.Г. Подобайло