Судові рішення

Постанова № 141487437 у справі № 440/5234/26 від 13.11.2026

Постанова від 13.11.2026 в адміністративній справі № 440/5234/26 (категорія «Військової служби»). Суд: Другий апеляційний адміністративний суд, суддя Семененко М.О.

Справа№ 440/5234/26
СудДругий апеляційний адміністративний суд
СуддяСемененко М.О.
Форма рішенняПостанова
Форма судочинстваАдміністративне
КатегоріяВійськової служби
Дата ухвалення13.11.2026
Надійшло до реєстру14.11.2026
Оригіналreyestr.court.gov.ua/Review/141487437

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Менеджер допоможе з першим запуском.

Текст рішення

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2026 р. Справа № 440/5234/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Семененко М.О.,

Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.07.2026, головуючий суддя І інстанції: Г.В. Костенко, повний текст складено 16.07.26 по справі № 440/5234/26

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа: Військова частина НОМЕР_2

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа - Військова частина НОМЕР_2 , в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_3 щодо не виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди в розмірі 100000,00 грн у розрахунку на місяць пропорційно часу за безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України в період з 27.09.2022 по 29.12.2022;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду в розмірі 100000 грн у розрахунку на місяць пропорційно часу за безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України в період з 27.09.2022 по 29.12.2022.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 16.07.2026 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.07.2026 та ухвалити постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.01.2026 позивачу надано довідку про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України від 12.03.2026 №158/125. Вказує, що ця довідка надана на підставі ретельних доказів виконання солдатом ОСОБА_1 бойового завдання щодо захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, а саме забезпечення телекомунікаційного зв`язку з бойовими підрозділами. Ця довідка є результатом доведення визнання бездіяльності командування частини та безвідповідальне ставлення до своєчасного оформлення документів, не виконання вимог законодавства України, а саме доручень Міністра оборони України від 25.03.2022 №248/1298 та від 23.06.2022 №912/з/29. Стверджує, що у довідці від 12.03.2026 №158/125 зазначено підстави її видачі, зокрема: журнал бойових дій НОМЕР_4 зведеного підрозділу військової частини НОМЕР_2 15/дск від 20.09.2022. Звертає увагу, що судом першої інстанції відповідно до частини 4 ст.9 КАС України не вжито визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. У свою чергу відповідач, а саме командування Військової частини НОМЕР_1 , ігнорувало вимогу суду та не надало відповідних підтверджуючих документів.

Військова частина НОМЕР_1 подала до суду відзив на апеляційну скаргу позивача, вважає доводи та обґрунтування апеляційної скарги помилковими та безпідставними, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.07.2026 без змін.

Зазначає, що обов`язковою умовою для нарахування та виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, є документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів, що здійснюється на підставі бойових наказів, журналів бойових дій, рапортів командира підрозділу та довідок командира військової частини. Стверджує, що у відповідності до довідки від 12.03.2026 №158/125 позивач в період з 19.08.2022 по 31.12.2022 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Харківській області Харківському районі, Дергачівська міська територіальна громада, тому позивачу у спірний період нараховано та виплачено додаткову винагороду з розрахунку 30000 гривень. Проте, довідка від 12.03.2026 №158/125 не доводить факту участі позивача у бойових діях, тобто, не є достатнім свідченням того, що позивач на підставі бойового наказу брав безпосередню участь у бойових діях або забезпечував здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів. Зауважує, що відсутні жодні докази на підтвердження відрядження позивача для безпосередньої участі у бойових діях (журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад), а також рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь позивача у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань, в тому числі з виявлення повітряних цілей). Вказує на пропуск позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом та наявність підстав для залишення позову без розгляду.

Учасникам по даній справі було направлено судом апеляційної інстанції копії ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження, у т.ч. копію апеляційної скарги.

Відповідачами по справі отримано копії ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження, в т.ч. копію апеляційної скарги, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронних листів та повідомленням про вручення поштового відправлення.

Разом з тим, працівниками УДППЗ «Укрпошта» повернуто поштові відправлення суду, які надсилались на адресу позивача, із відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Відповідно до п.4 ч.6 ст.251 КАС України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Згідно Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270 у разі відсутності адресата поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику за закінченням встановленого строку зберігання.

Водночас до повноважень адміністративних судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками «за закінченням терміну зберігання», «адресат вибув», «адресат відсутній» і т.п., з врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання адміністративним судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.10.2018 у справі №821/818/16, від 16.12.2020 у справі №120/4080/19-а.

Отже, судом вжито необхідні заходи щодо повідомлення позивача про апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 з 19.03.2022 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді старшого механіка відділення телекомунікаційного зв`язку взводу зв`язку Військової частини НОМЕР_2 , де проходив службу до 13.02.2025, що підтверджується записами у військовому квитку серії НОМЕР_5 .

У період з 27.09.2022 по 29.12.2022 (91 доба) позивач був відряджений командиром Військової частини НОМЕР_2 майором ОСОБА_2 до АДРЕСА_1 для виконання завдань за призначенням, що підтверджується посвідчення про відрядження від 26.09.2022 №59.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 13.01.2026 у справі №440/13029/25, яке набрало законної сили 04.03.2026, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 надати ОСОБА_1 довідку про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України за період з 27.09.2022 по 29.12.2022.

На виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.01.2026 у справі №440/13029/25, Військова частина НОМЕР_1 видала позивачу довідку від 12.03.2026 №158/125 про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, згідно з якою солдат ОСОБА_1 в період з 27.09.2022 по 29.12.2022 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Дергачівській міській територіальній громаді Харківського району Харківської області. Підстава: журнал бойових дій 1005 зведеного підрозділу Військової частини НОМЕР_2 15/дск від 20.09.2022. Ця довідка є підставою для надання особі статусу учасника бойових дій (особи з інвалідністю внаслідок війни).

Враховуючи протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_3 щодо не виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди в розмірі 100000,00 грн у розрахунку на місяць пропорційно часу за безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України в період з 27.09.2022 по 29.12.2022, позивач ініціював даний спір.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідності до довідки від 12.03.2026 №158/125 позивач в період з 27.09.2022 по 29.12.2022 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Харківській області Харківському районі, Дергачівська міська територіальна громада, тому позивачу у спірний період було нараховано та виплачено додаткову винагороду з розрахунку 30000 гривень.

Проте, довідка від 12.03.2026 №158/125 не доводить факту участі позивача у бойових діях, тобто, не є достатнім свідченням того, що позивач на підставі бойового наказу брав безпосередню участь у бойових діях або забезпечував здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.

Суд першої інстанції врахував, що довідка від 12.03.2026 №158/125 видавалась на виконання Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №413, та не є підставою для нарахування і виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168.

Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність документів, зміст яких підтверджував би участь позивача у спірний період саме у бойових завданнях, пов`язаних з безпосередньою участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, під час перебування безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), виконання яких зумовлює виникнення права на отримання збільшеної до 100000 грн додаткової винагороди.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.1 ст.2 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності (ч.4 ст.9 цього Закону).

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Одночасно, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Указами Президента України №133/2022 від 14.03.2022, №259/2022 від 18.04.2022, №341/2022 від 17.05.2022, №573/2022 від 12.08.2022, №757/2022 від 07.11.2022, №58/2023 від 06.02.2023, №254/2023 від 01.05.2023, №451/2023 від 26.07.2023, №734/2023 від 06.11.2023 строк дії воєнного часу продовжувався.

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», в пункті 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 №793 в абзаці першому пункту 1 постанови №168 слова і цифри «додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно» замінено словами і цифрами «додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць».

В решті зміст пункту 1 цієї постанови в частині, що стосується виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, у 2022 році не змінювався.

Аналіз наведених норм законодавства України, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, дає підстави для висновку, що встановлена постановою Кабінету Міністрів України №168 додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень на місяць є складовою грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України, що виплачується їм на період дії воєнного стану та підлягає збільшенню до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу їх безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії під час перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.

Відповідно до пункту 21 постанови Кабінету Міністрів України №168, доповненого згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 №793, яка підлягала застосуванню з 24 лютого 2022 року, порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.

Телеграмою від 07.03.2022 №248/1217 Міністр оборони України (зміст телеграми відтворено в постанові Верховного Суду від 25.01.2024 №560/1216/23) довів до відома, зокрема, командирів (начальників) військових частин, вимогу щодо виплати військовослужбовцям Збройних Сил України за періоди безпосередньої участі в бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії під час перебування безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій (проведення заходів), визначених рішеннями Головнокомандувача Збройних Сил України, додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень у розрахунку на місяць (пропорційно часу участі у таких діях та заходах).

У пункті 2.1 цієї телеграми зазначено, що порядок документального підтвердження (в умовах воєнного стану) безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, а також підтвердження перебування військовослужбовців в районах проведення зазначених заходів затверджений Головнокомандувачем Збройних Сил України 06.03.2022 (далі по тексту - Порядок).

Пунктом 4 вказаної телеграми встановлено, що командири військових частин, до яких відряджені військовослужбовці інших органів військового управління та військових частин, щомісяця не пізніше 25 березня і в подальшому щомісячно до 5 числа повідомляють військові частини за місцем штатної служби військовослужбовців про підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях за минулий місяць.

Згідно з Порядком, затвердженим Головнокомандувачем Збройних Сил України 06.03.2022, для документального підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців Збройних Сил України у бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, а також підтвердження перебування військовослужбовців в районах проведення зазначених заходів можуть використовуватися такі документи: бойовий наказ (бойове розпорядження); наказ (по стройовій частині); журнал бойових дій (вахтовий журнал), журнал ведення оперативної обстановки; список особового складу, який залучався до виконання бойових (спеціальних) завдань.

Крім цього, можуть використовуватися такі документи (за наявності): бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове); рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконання бойових (спеціальних) завдань; книга служби нарядів та подій, що відбувалися; постова відомість під час охорони об`єкта (блокпоста, базового табору, складу ракетно-артилерійського озброєння, польового парку тощо), на який було здійснено збройний напад.

У телеграмі Міністра оборони України від 25.03.2022 №248/1298 визначений перелік бойових завдань і заходів, які підпадають під поняття «безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів».

Абзацом третім пункту 3 цієї телеграми наказано здійснювати документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах на підставі таких документів: бойовий наказ (бойове розпорядження); журнал бойових дій (вахтовий журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад); рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконання бойових (спеціальних) завдань.

Крім того, абзацом четвертим пункту 3 і пунктом 4 телеграми від 25.03.2022 №248/1298 на командирів військових частин (установ), до яких відряджені військовослужбовці інших органів військового управління та військових частин (установ), покладено обов`язок надавати довідки про підтвердження безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах та щомісячно до 5 числа повідомляти військові частини (установи) за місцем штатної служби військовослужбовців про підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах за минулий місяць за формою, наведеною в додатку №1 до цієї телеграми.

Телеграмою Міністра оборони України від 18.04.2022 №248/1529 пункт 4 телеграми від 25.03.2022 №248/1298 і додаток №1 до неї викладено в новій редакції та, зокрема, деталізовано, що в підставах про видання довідки (додаток №1) необхідно обов`язково зазначати документи, визначені абзацами третім або четвертим та абзацом п`ятим пункту 3 телеграми від 25.03.2022 №248/1298.

23.06.2022 Міністр оборони України видав окреме доручення №912/з/29, яке підлягало застосуванню з 01.06.2022, тоді як попередні телеграми Міністра оборони України наказано вважати такими, що з 01.06.2022 не застосовуються (пункти 13, 14 окремого доручення).

У пункті 1 вказаного окремого доручення розширено перелік бойових завдань і заходів, які підпадають під поняття «безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів».

Водночас визначений в абзацах третьому і четвертому пункту 3 окремого доручення перелік документів, що підтверджують безпосередню участь військовослужбовців, у тому числі відряджених, у бойових діях або заходах, залишився таким самим, як у телеграмі Міністра оборони України від 25.03.2022 №248/1298.

Аналогічним залишився й обов`язок керівників органів військового управління, штабів угрупувань військ (сил), штабів тактичних груп, командирів військових частин (установ, навчальних закладів), що входять до складу діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави, до яких відряджені військовослужбовці, щомісячно до 5 числа повідомляти органи військового управління, військові частини (установи, навчальні заклади) за місцем штатної служби цих військовослужбовців про дні безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах за минулий місяць за формою, наведеною в додатку №1 до цього доручення (абзац перший пункту 4 окремого доручення).

Алгоритм дій посадових осіб щодо документування безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах наочно розкритий у Методичних рекомендаціях щодо заходів з організації документального підтвердження (оформлення) безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях, які затверджені начальником Генерального штабу Збройних Сил України 18.05.2022 (далі по тексту - Методичні рекомендації).

У вступі до Методичних рекомендацій зазначено, що ці рекомендації визначають механізм дій посадових осіб під час заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, передбачених пунктом 1 рішення Міністра оборони України, доведеного телеграмою від 25.03.2022 №248/1298, а їхнє застосування сприятиме забезпеченню своєчасної виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168.

Відповідно до Методичних рекомендацій документальне підтвердження (оформлення) безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях схематично здійснюється в такому порядку:

1) після отримання військовою частиною бойового розпорядження вищого штабу про передачу її в підпорядкування створеного угрупування військ та висування у район виконання бойових завдань: посадова особа, що відповідає за облік особового складу, готує проєкт наказу по стройовій частині щодо вибуття особового складу, який залучено до виконання бойового завдання; командир підрозділу подає рапорт про особовий склад підрозділу, який буде виконувати отримане завдання; начальник штабу робить відповідний запис у журналі ведення бойових дій та готує проєкт бойового наказу; командир частини видає бойовий наказ (бойове розпорядження) щодо сил і засобів та порядку виконання поставлених завдань;

2) після прибуття визначених підрозділів до району ведення бойових дій та початку виконання бойових завдань: посадова особа, що відповідає за облік особового складу, готує проєкти наказів по стройовій частині щодо прибуття в район виконання завдань визначеного особового складу; командир підрозділу виконує бойові завдання та подає рапорти (донесення, звіти) про результати виконання бойових завдань; начальник штабу робить відповідні записи у журналі ведення бойових дій; командир частини видає бойові розпорядження щодо виконання бойових завдань;

3) під час здійснення військовою частиною заходів з організації виплати додаткової винагороди за минулий місяць: посадова особа, що відповідає за облік особового складу, перевіряє, зокрема, наявність документальних підстав для видачі довідок про безпосередню участь у бойових діях військовослужбовців приданого підрозділу іншої військової частини та готує проєкти відповідних довідок за формою, визначеною додатком 1 до рішення Міністра оборони України від 25.03.2022 №248/1298; начальник штабу підписує відповідні довідки; командир частини підписує наказ про виплату додаткової винагороди підпорядкованому особовому складу.

Отже, виплата військовослужбовцю Збройних Сил України додаткової винагороди в розмірі до 100 000 гривень на місяць, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168, здійснюється за місцем перебування військовослужбовця на грошовому забезпеченні (за місцем штатної служби військовослужбовця) за умови документального підтвердження військовою частиною (установою) безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або заходах та повідомлення нею про це у встановленому порядку військової частини (установи) за місцем штатної служби військовослужбовця.

При цьому, якщо в першій телеграмі Міністра оборони України від 07.03.2022 №248/1217 перелік документів, що підтверджують безпосередню участь військовослужбовців у бойових діях або заходах, був визначений альтернативно й передбачав можливість використання з цієї метою насамперед таких документів як бойовий наказ (бойове розпорядження), наказ (по стройовій частині) і журнал бойових дій, а рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця у бойових діях або виконанні бойових (спеціальних) завдань - в разі його наявності, то в наступних розпорядчих документах Міністра оборони України, починаючи з 25 березня 2022 року, перелік відповідних документів визначений імперативно та має обов`язково включати: бойовий наказ (бойове розпорядження), журнал бойових дій (вахтовий журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад) та рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконання бойових (спеціальних) завдань.

Вказані вище висновки щодо правозастосування викладені в постанові Верховного Суду від 25.01.2024 у справі №560/1216/23, які в силу ч.5 ст.242 КАС України є обов`язковими для врахування при розгляді даної справи.

При цьому, перебування військовослужбовця в районі ведення бойових дій саме по собі не є достатньою підставою для виплати додаткової винагороди у розмірі до 100 000,00 грн на місяць, передбаченої Постановою №168.

Ключовою умовою для здійснення виплати такої додаткової винагороди є виконання військовослужбовцем спеціальних бойових завдань та заходів, які у розумінні Постанови №168 означають «безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів» та підтвердження цих обставин указаними документами.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 05.08.2024 у справі №200/4100/23.

За обставинами справи, ОСОБА_1 з 19.03.2022 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді старшого механіка відділення телекомунікаційного зв`язку взводу зв`язку Військової частини НОМЕР_2 , де проходив службу до 13.02.2025, що підтверджується записами у військовому квитку серії НОМЕР_5 .

У період з 27.09.2022 по 29.12.2022 (91 доба) позивач був відряджений командиром Військової частини НОМЕР_2 майором ОСОБА_2 до АДРЕСА_1 для виконання завдань за призначенням, що підтверджується посвідчення про відрядження від 26.09.2022 №59.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження наявності права на отримання передбаченої Постановою №168 додаткової винагороди в розмірі 100 000,00 грн, ОСОБА_1 надав суду копію довідки Військової частини НОМЕР_1 від 12.03.2026 №158/125 про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, згідно з якою солдат ОСОБА_1 в період з 27.09.2022 по 29.12.2022 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Дергачівській міській територіальній громаді Харківського району Харківської області. Підстава: журнал бойових дій 1005 зведеного підрозділу Військової частини НОМЕР_2 15/дск від 20.09.2022. Ця довідка є підставою для надання особі статусу учасника бойових дій (особи з інвалідністю внаслідок війни).

Колегія суддів зазначає, що вказана довідка видана позивачу для цілей надання статусу учасника бойових дій (особи з інвалідністю внаслідок війни), а не як підстава для виплати додаткової винагороди, збільшеної до 100000,00 грн, передбаченої Постановою №168, про що і зазначено в довідці - «ця довідка є підставою для надання особі статусу учасника бойових дій (особи з інвалідністю внаслідок війни)».

Суд враховує, що військовослужбовець набуває право на отримання додаткової винагороди у розмірі 100000 грн на місяць за умови підтвердження безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, втім із розрахунку пропорційно часу участі у виконанні бойових завдань, виходячи із специфіки покладених на підрозділ, у якому він проходив службу.

Отже, довідка Військової частини НОМЕР_1 від 12.03.2026 №158/125 не може бути визнана безумовним та єдиним доказом безпосередньої участі позивача у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України за відсутності належних доказів на підтвердження таких обставині - рапортів, бойових розпоряджень, бойових наказів і журналів бойових дій та відповідно до приписів Постанови №168.

Стосовно інформації, зазначеної у довідці Військової частини НОМЕР_1 від 12.03.2026 №158/125, про те, що з 27.09.2022 по 29.12.2022 позивач перебував в Дергачівській міській територіальній громаді Харківського району Харківської області, де велися бойові дії, і це не оскаржує відповідач, колегія суддів зазначає, що перебування військовослужбовця в районі ведення бойових дій само по собі не є достатньою підставою для виплати додаткової винагороди у розмірі до 100 000,00 грн на місяць, передбаченою Постановою № 168, адже ключовою умовою для здійснення виплати такої додаткової винагороди є виконання військовослужбовцем спеціальних бойових завдань та заходів, які, у розумінні Постанови №168, полягають у безпосередній участі військовослужбовця у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів, а підставою для виплати додаткової винагороди відповідно до пункту 1 Постанови №168 є саме документальне підтвердження участі військовослужбовця у бойових діях (заходах).

Документальним підтвердженням можуть слугувати: бойовий наказ (бойове розпорядження), журнал бойових дій або журнал ведення оперативної обстановки (підсумкове, термінове, позатермінове) або бойове донесення або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад), рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або постова відомість (спеціальних) завдань.

Вказана позиція узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах Верховного Суду від 21 грудня 2023 року у справі №200/193/23, від 26 червня 2024 року у справі №200/216/23, від 31 липня 2024 року у справі №200/625/23, від 05 серпня 2024 року у справі №200/4100/23, від 28 серпня 2024 року у справі №200/1310/23, від 04 вересня 2024 року у справі №280/2228/23, від 30 вересня 2024 року у справах №200/232/23 та №200/440/23, від 15 жовтня 2026 року у справі № 520/620/23 тощо.

Більше того, як вказує відповідач, у відповідності до довідки від 12.03.2026 №158/125, яка видана на підставі журналу бойових дій 1005 зведеного підрозділу Військової частини НОМЕР_2 15/дск від 20.09.2022, позивач в період з 27.09.2022 по 29.12.2022 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Харківській області Харківському районі, Дергачівська міська територіальна громада, тому позивачу у спірний період було нараховано та виплачено додаткову винагороду з розрахунку 30000 гривень.

Колегія суддів звертає увагу, що сам по собі факт виконання позивачем службових обов`язків в районах проведення воєнних (бойових) дій під час дії воєнного стану у спірний період не створює для відповідача обов`язку щодо нарахування збільшеної додаткової винагороди, оскільки підставою для її виплати є документальне підтвердження безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів.

При цьому, факт безпосередньої участі у таких діях та заходах має бути підтверджений додатковими доказами (наприклад, витягом з журналу бойових дій, витягом з журналу ведення оперативної обстановки, копією бойового донесення, копією рапорту начальника (командира) підрозділу (групи, загону, екіпажу), де проходив службу в певні періоди часу військовослужбовець, про його участь у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань - із зазначенням кількості днів такої участі, довідкою про участь у бойових діях чи визначених заходах із зазначенням кількості днів такої участі.

Однак, відповідачем вказано про відсутність у нього доказів на підтвердження безпосередньої участі позивача у бойових діях або здійсненні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії під час перебування безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій за період з 27.09.2022 по 29.12.2022.

Необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Водночас, покладення на суб`єкта владних повноважень обов`язку довести правомірність рішень (дій, бездіяльності), що є предметом судового оскарження, не звільняє позивача від обов`язку обґрунтувати свої заперечення щодо позиції відповідача, що прямо виплаває зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Позивачем також не надано до суду доказів на підтвердження безпосередньої участі у бойових діях або здійсненні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії під час перебування безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій за період з 27.09.2022 по 29.12.2022.

При цьому, позивачем не зазначено конкретних бойових завдань із переліку, встановленого пунктами 1 окремих доручень Міністра оборони України №248/1298 від 25.03.2022 та №912/з/29 від 23.06.2022, які ним виконувались у період з 27.09.2022 по 29.12.2022, а також не надано доказів виконання таких завдань, зокрема, бойових наказів (розпоряджень), журналів бойових дій, рапортів командира.

Водночас, за твердженням відповідачів, позивач виконував свої функціональні обов`язки та відповідно не виконував бойових завдань, пов`язаних з безпосередньою участю в бойових діях та/або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, під час перебування безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), що надає право на отримання збільшеної додаткової винагороди.

Отже, відповідачами вказано про відсутність у них таких доказів, а позивачем їх не надано.

Дослідивши зміст наявних в матеріалах справи документів судом встановлено, що вони не підтверджують безпосередню участь позивача у бойових діях або заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, тобто, не доведено, що позивач на підставі бойового наказу брав безпосередню участь у бойових діях або забезпечував здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.

Відтак, за відсутності документального підтвердження факту безпосередньої участі позивача у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії (бойових наказів, журналів бойових дій, рапортів командира підрозділу та довідок командира військової частини, тощо) під час перебування в районах ведення бойових дій у період здійснення зазначених заходів, колегія суддів вважає, що позивач не набув право на отримання додаткової винагороди у розмірі 100 тис. на місяць у спірний період на підставі Постанови №168.

У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 29.01.2020 року у справі №814/1460/16, адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення (вчинення дії, допущення бездіяльності).

Колегія суддів зважає на те, що критерії законності рішення (дії, бездіяльності) суб`єкта владних повноважень викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, і в силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доказування факту дотримання цих критеріїв покладений саме на нього шляхом доведення у встановленому процесуальним законом порядку правомірності рішення (дії, бездіяльності), яке оспорює позивач.

Разом із тим, колегія суддів вважає, що саме лише неспростування суб`єктом владних повноважень наведених позивачем у заявах по суті справи обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, не може бути беззаперечною підставою для висновку про існування таких обставин в об`єктивній дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню з урахуванням ч.2 ст.77 КАС України, однак це не спростовує обов`язок особи, яка звернулась до суду з позовом, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги в силу приписів ч.1 ст.77 КАС України, оскільки недоведене твердження учасника справи не може вважатись істинним.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 826/4406/16, від 07.11.2019 у справі № 826/1647/16, від 30.09.2020 у справі № 806/204/17, постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № П/9901/370/18, від 28.10.2020 у справі № 9901/153/20, тобто є сталою.

Отже, обов`язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів відповідачем.

Оскільки у ході розгляду справи не були підтверджені належними та допустимими доказами обставини порушення прав та інтересів позивача в частині виплати додаткової винагороди до 100 000 грн відповідно до Постанови №168, колегія суддів вважає, що вимоги позову належить залишити без задоволення, що правомірно враховано судом першої інстанції.

Посилання апелянта на те, що судом першої інстанції відповідно до частини 4 ст.9 КАС України не вжито заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 04.05.2026 витребувано від Військової частини НОМЕР_1 належним чином засвідчених копій наказів щодо проходження служби позивачем; інформацію щодо нарахування та виплату додаткової винагороди, передбаченої Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану»; матеріали щодо розгляду заяви/рапорту ОСОБА_1 щодо виплати додаткової грошової винагороди, передбаченою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за безпосередню участь у бойових діях з 27.09.2022 по 29.12.2022; а також всі матеріали, що були або мали бути взяті ним до уваги при прийнятті рішення, вчиненні дії, допущенні бездіяльності, з приводу яких подано позов.

На виконання вимог ухвали Полтавського окружного адміністративного суду від 04.05.2026 Військовою частиною НОМЕР_1 надано до суду відзив на позовну заяву, в якому відповідач обґрунтував свою правову позицію, зокрема, щодо відсутності у нього доказів на підтвердження безпосередньої участі позивача у бойових діях або здійсненні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії під час перебування безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій за період з 27.09.2022 по 29.12.2022.

За цим, наведені в апеляційній скарзі доводи по суті спору правильність висновків суду не спростовують.

Разом з тим, щодо доводів Військової частини НОМЕР_1 у відзиві на апеляційну скаргу про порушення позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом та наявність підстав для залишення позову без розгляду, колегія суддів враховує, що позивач пов`язує виникнення підстав для звернення до суду з цим позовом з фактом отримання довідки від 12.03.2026 №158/125 про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, виданої на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.01.2026 у справі №440/13029/25.

Враховуючи, що з адміністративним позовом у даній справі позивач звернувся до суду 28.04.2026, тобто в межах шестимісячного строку від дати, коли дізнався про порушення свого права у спірних правовідносинах, колегія суддів вважає, що позивачем не пропущено строк звернення до адміністративного суду.

Колегія суддів зауважує, що судом першої інстанції, не зважаючи на відповідні посилання відповідача у відзиві на позов, не було з`ясовано питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду із даним позовом, чим допущено порушення норм процесуального права.

Відповідно до абз.2 ч.2 ст.317 КАС України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Однак, у цьому випадку справу вирішено правильно, а допущене судом першої інстанції порушення не є обов`язковою підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового судового рішення з огляду на положення ч.3 ст.317 КАС України, отже, відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Інші доводи і заперечення сторін по справі, з урахуванням наведеного, на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Отже, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги позивача, у відповідності до ч.1 ст.308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. В апеляційній скарзі також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведених аргументів.

Отже, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Підстави для розподілу судових витрат згідно зі ст.139 КАС України відсутні.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.07.2026 по справі № 440/5234/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Головуючий суддя М.О. Семененко

Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий

Інші рішення у справі

ДатаДокументСуд
10.08.2026 Ухвала № 138867232 Другий апеляційний адміністративний суд
10.08.2026 Ухвала № 138867230 Другий апеляційний адміністративний суд
16.07.2026 Рішення № 138265897 Полтавський окружний адміністративний суд
04.05.2026 Ухвала № 136209079 без тексту Полтавський окружний адміністративний суд