Судові рішення

Постанова № 141487499 у справі № 440/4167/26 від 13.11.2026

Постанова від 13.11.2026 в адміністративній справі № 440/4167/26 (категорія «Звільнення з публічної служби»). Суд: Другий апеляційний адміністративний суд, суддя Перцова Т.С.

Справа№ 440/4167/26
СудДругий апеляційний адміністративний суд
СуддяПерцова Т.С.
Форма рішенняПостанова
Форма судочинстваАдміністративне
КатегоріяЗвільнення з публічної служби
Дата ухвалення13.11.2026
Надійшло до реєстру14.11.2026
Оригіналreyestr.court.gov.ua/Review/141487499

Сторони-компанії

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Менеджер допоможе з першим запуском.

Текст рішення

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2026 р. Справа № 440/4167/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Перцової Т.С.,

Суддів: Макаренко Я.М. , Жигилія С.П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.07.2026, головуючий суддя І інстанції: І.Г. Ясиновський, м. Полтава, повний текст складено 24.07.26 по справі № 440/4167/26

за позовом ОСОБА_1

до 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області (далі - 1 ДПРЗ ГУ ДСНС у Полтавській області, відповідач), в якому просила суд:

- визнати протиправною бездіяльність 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме не нарахування та невиплати середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 30 липня 2020 р. по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 17 березня 2026 року не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;

- зобов`язати 1 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області виплатити ОСОБА_1 її середнє грошове забезпечення, з урахуванням перерахованої індексації грошового забезпечення, за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 30 липня 2020 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 17 березня 2026 року не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;

- визнати протиправною бездіяльність 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області відносно ОСОБА_1 стосовно не нарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 17 березня 2026 року - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

- зобов`язати 1 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 17 березня 2026 року - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що внаслідок не проведення з ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні зі служби у 1 ДПРЗ ГУ ДСНС у Полтавській області (30.07.2020) за рахунок невиплати індексації грошового забезпечення, що підтверджується рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 04.12.2025 у справі №440/8100/25, на виконання якого відповідачем лише 17.03.2026 виплачено грошове забезпечення у загальній сумі 111596,03 грн, наявні підстави для зобов`язання відповідача відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30 липня 2020 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 17 березня 2026 року не більш як за шість місяців.

Крім того, враховуючи наявний факт невиплати позивачу належних сум індексації грошового забезпечення у період з 01.03.2018 по 30.07.2020, стверджує про наявність у неї права на отримання компенсації втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати у відповідності до приписів Закону України «Про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплат» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядку проведення компенсації громадянам частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159) за період з 01.03.2018 по 17.03.2026.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 24.07.2026 у справі № 440/4167/26 позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області (вул. Європейська, буд.37/40, м. Полтава, Полтавська область, ідентифікаційний код 38276829) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Полтавській області щодо не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнуто з 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Полтавській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в загальній сумі 134405,71 грн (сто тридцять чотири тисячі чотириста п`ять гривень сімдесят одна копійка).

Визнано протиправною бездіяльність 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Полтавській області з приводу не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01.03.2018 по 17.03.2026.

Зобов`язано 1 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01.03.2018 по 17.03.2026.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Полтавській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в сумі 1331,20 (одна тисяча триста тридцять одна гривня двадцять копійок).

Відповідач, не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24 липня 2026 року у справі № 440/4167/26 та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову у повному обсязі, а в частині стягнення з 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у Полтавській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.07.2020 по 17.03.2026 в загальній сумі 134405,71 грн, зменшити загальну суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до 27021,58 грн (двадцять сім тисяч двадцять одна гривня п`ятдесят вісім копійок), а також змінити період компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення, вказавши період затримки виплати з 19.02.2026 по 17.03.2026.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що вирішуючи спірні правовідносини суд першої інстанції, не забезпечив справедливий баланс інтересів сторін та допустив понесення відповідачем несправедливих та непропорційних майнових втрат, оскільки не врахував, що у спірних правовідносинах відповідальність відповідача за невиплату середнього заробітку не може перевищувати шість місяців та з урахуванням критеріїв зменшення має становити 27021,58 грн, а не 134405,71 грн, як визначив суд.

Також зазначив, що зобов`язуючи відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, суд першої інстанції невірно визначив початок періоду, за який має відбутись таке нарахування, оскільки не врахував, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04.12.2025 у справі № 440/8100/25 набрало законної сили 19.02.2026 та у найкоротші строки, добровільно, без зволікань було виконано відповідачем шляхом нарахування та виплати позивачу заборгованості з індексації грошового забезпечення 17.03.2026, а відтак, періодом за який має бути виплачена компенсація втрати частини доходів є проміжок часу з 19.02.2026 по 17.03.2026, а не з 01.03.2018 по 17.03.2026, як помилково вважав суд.

Оскільки саме з дати набрання судовим рішенням законної сили (19.02.2026) сума заборгованості по розрахунку з позивачем втратила статус спірної та стала недоплаченою сумою розрахунку при звільненні, у відповідача виник обов`язок виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів з 19.02.2026.

Також стверджував про пропуск позивачем місячного строку звернення до суду, встановленого частиною 5 статті 122 КАС України, оскільки остаточний розрахунок з позивачем проведений при звільненні 30.07.2020, а тому місячний строк звернення до суду з цим позовом слід обраховувати саме з цієї дати. Водночас, до суду ОСОБА_1 звернулася лише 08.04.2026, тобто з пропуском встановленого вказаною нормою строку, що залишилось поза увагою суду першої інстанції.

Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходила службу в 1 ДПРЗ ГУ ДСНС України у Полтавській області з 07.09.2016 (наказ Управління ДСНС України у Полтавській області від 06.09.2016 № 124) по 30.07.2020 (наказ Головного управління ДСНС України у Полтавській області від 28.07.2020 №112).

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 04.12.2025 у справі №440/8100/25, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 19.02.2026 позов ОСОБА_1 до 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації за період з 01.03.2018 по 30.07.2020 у повному розмірі відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, а саме - у фіксованій величині 4032,58 грн на місяць.

Зобов`язано 1 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 30.07.2020 у повному розмірі відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, у фіксованій величині 4032,58 грн на місяць, з урахуванням виплачених сум та із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору, та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04.12.2025 у справі №440/8100/25 набрало законної сили 19.02.2026.

17.03.2026 на виконання судового рішення у справі №440/8100/25 1 Державним пожежно-рятувальним загоном Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області позивачу виплачено: 111596,03 грн, що підтверджується копією платіжної інструкції № 435 (внутрішній номер 494321040) від 16.03.2026.

Не погодившись з бездіяльністю Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності 1 ДПРЗ ГУ ДСНС у Полтавській області щодо не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості, оскільки на дату звільнення позивача зі служби відповідачем не проведений остаточний розрахунок у повному обсязі, а здійснений він лише на виконання рішення суду, у зв`язку з чим, наявні підстави для застосування до відповідача наслідків статті 117 КЗпП України.

При цьому, з огляду на приписи частини 5 статті 242 КАС України, суд першої інстанції, врахувавши правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, вважав за необхідне застосувати принцип співмірності під час обрахунку суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, у зв`язку з чим, дійшов висновку, що з відповідача слід стягнути на користь позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в загальній сумі 134405,71 грн.

З огляду на доведеність факту несвоєчасної виплати позивачу індексації грошового забезпечення (17.03.2026) за час проходження служби з 01.03.2018 по 20.07.2020, а відтак, і наявності у позивача права на компенсацію втрати частини доходів відповідно до діючого законодавства у зв`язку з порушенням строків його виплати, суд задовольнив позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності 1 ДПРЗ ГУ ДСНС у Полтавській області щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01.03.2018 по 17.03.2026.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційних скарг, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

З приводу доводів відповідача про порушення позивачем місячного строку звернення до суду, встановленого приписами частини 5 статті 122 КАС України, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

У пункті 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 зазначено, що за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України та статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Отже, передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування не є заробітною платою, у зв`язку з чим звернення до суду з вимогами про його стягнення обмежується строком звернення до суду.

Враховуючи те, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою, колегія суддів дійшла висновку, що строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення зазначеного заробітку дійсно обмежується місячним строком відповідно до приписів частини п`ятої статті 122 КАС України.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 30.01.2025 по справі № 320/26833/23, який в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України підлягає врахуванню апеляційним судом при вирішенні спірних правовідносин.

У даній категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.

Для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Саме до таких правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 у справі № 200/5338/19-а.

Крім того, за висновками Верховного Суду, викладеними у постановах Верховного Суду від 17.04.2025 у справі № 560/10053/24, від 23.04.2025 у справі № 260/131/24, від 29.04.2025 у справі № 420/4246/24, від 26.06.2025 у справі № 120/2830/24, від 21.08.2025 у справі № 600/3471/24-а, від 30.10.2025 у справі № 420/28674/24, від 03.12.2025 у справі № 600/214/25-а, від 26.12.2025 у справі № 560/16507/24, від 29.01.2026 у справі № 420/19035/25, саме з датою виплати позивачу належного грошового забезпечення пов`язано перебіг строку звернення до суду з позовом про виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Колегією суддів встановлено, що остаточний розрахунок з позивачем проведений 17.03.2026 на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04.12.2025 по справі № 440/8100/25, що підтверджується наявною в матеріалах справи платіжною інструкцією № 435 від 16.03.2026.

Тобто, останнім днем строку звернення до суду з цим позовом є 17.04.2026.

До суду з цим позовом позивач звернулася 08.04.2026, тобто з дотриманням місячного строку, визначеного частиною п`ятою статті 122 КАС України, отже доводи відповідача про зворотне спростовуються дослідженими матеріалами справи та встановленими обставинами, а тому підлягають відхиленню як неприйнятні.

Щодо наявності підстав для нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Згідно з частиною 1 статті 117 КЗпП України (в редакції, що була чинною до 19.07.2022) встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України (в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

З аналізу вищенаведених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Для захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця можливо застосувати відповідальність. Однак, вказаною нормою, починаючи з 19.07.2022 (дата набрання чинності Закону № 2352-IX) передбачено обмеження, згідно з яким максимальний період за який можлива виплата середнього заробітку складає 6 місяців.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення, однак не більше ніж за 6 місяців такого прострочення.

Колегія суддів враховує, що Верховний суд України у постанові від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15, усуваючи розбіжності у застосуванні касаційними судами вищезазначених норм матеріального права, виклав таку правову позицію: не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум, яка є обов`язковою для суду апеляційної інстанції при вирішенні цього спору.

Колегією суддів встановлено та визнається сторонами по справі, що з 30.07.2020 позивача виключено зі списків особового складу 1 ДПРЗ ГУ ДСНС у Полтавській області.

Водночас, остаточний розрахунок із позивачем на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04.12.2025 у справі № 440/8100/25 проведено лише 17.03.2026, а саме виплачено позивачу недоотриману суму індексації грошового забезпечення у розмірі 111596,03 грн, що підтверджується наявною у матеріалах справи платіжною інструкцією № 435 від 16.03.2026 (а.с. 34).

Таким чином, у зв`язку з виключенням позивача зі всіх видів забезпечення, у відповідача припинився обов`язок виплачувати ОСОБА_1 грошове забезпечення, проте, як у роботодавця, залишилось зобов`язання виплатити на користь працівника середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні (припиненні трудових правовідносин).

Враховуючи, що на дату виключення (30.07.2020) ОСОБА_1 зі списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення відповідачем не проведено остаточного розрахунку у повному обсязі, а такий розрахунок здійснено лише на виконання рішення суду 17.03.2026, наявні підстави для застосування до 1 ДПРЗ ГУ ДСНС у Полтавській області наслідків статті 117 КЗпП України.

Колегія суддів наголошує, що право на отримання компенсації майнових втрат, яких позивач зазнав внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку відповідача, що підтверджено судовим рішенням, у розумінні статті 117 КЗпП України не поставлено законодавцем в залежність від його звернення до 1 ДПРЗ ГУ ДСНС у Полтавській області, як роботодавця, оскільки останній був в силу закону зобов`язаний провести таку виплату одночасно з виплатою недоотриманих позивачем сум за весь період такого невиконання.

Невиконання такого обов`язку є підставою для визнання протиправною бездіяльності 1 ДПРЗ ГУ ДСНС у Полтавській області, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Порядок обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум визначено Порядком № 100.

Абзацом четвертим пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

За правилами пункту 5 розділу І Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затвердженої Наказом МВС України від 20.07.2018 за № 623, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.08.2018 за №936/32388, при виплаті грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день перебування на службі визначається шляхом поділу суми грошового забезпечення, належного за повний місяць, на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

Враховуючи вищевикладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, слід виходити з числа відпрацьованих календарних днів за цей період.

З огляду на дату проведення остаточного розрахунку з позивачем при звільненні (17.03.2026), періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов`язок щодо виплати належних позивачеві сум, є проміжок часу з 31.07.2020 (з дня, наступного за датою звільнення) по 16.03.2026 включно (день, що передує даті виплати).

Колегія суддів вважає, що для ефективного захисту порушених прав позивача, при вирішенні спірних правовідносин необхідно врахувати останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 08.10.2025 по справі № 489/6074/23, сформовану щодо застосування положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діяла після 19.07.2022 при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

У вищенаведеній постанові, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Зважаючи на наведене, Судова палата вважала за необхідне відступити від висновку, викладеного у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, у якій зроблено протилежний висновок щодо застосування статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції Закону № 2352-IX.

Застосовуючи наведений підхід Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що у цій справі як до періоду з 31.07.2020 до 18.07.2022 включно (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) так і до періоду з 19.07.2022 по 16.03.2026 (у межах максимального шестимісячного періоду, встановленого нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України) при визначенні належної позивачу суми стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.

Як зазначалось вище, днем виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення є 30.07.2020, тобто, двома попередніми місяцями перед звільненням є травень 2020 року (31 календарний день) та червень 2020 року ( 30 календарних днів).

Відповідно до наявної в матеріалах електронної справи довідки 1 ДПРЗ ГУДСНС у Полтавській області від 08.04.2026 № 18-106/2502, середньоденний розмір грошового забезпечення позивача за два останні календарні місяці перед звільненням складає 364,77 грн.

Враховуючи дату звільнення позивача (30.07.2020) та приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України, якими після 19.07.2022 обмежено період, за який можливо притягнути роботодавця до відповідальності 6 місяцями, період затримки розрахунку при звільненні з 31.07.2020 по 18.07.2022 становить 718 днів, а з 19.07.2022 по 19.01.2023 - 184 дні, що загалом складає - 902 дні.

З урахуванням правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, при вирішенні питання про визначення розміру суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача за затримку розрахунку у період з 31.07.2020 по 16.03.2026 (з урахуванням шестимісячного періоду, встановленого приписами статті 117 КЗпП України), слід взяти до уваги такі фактори, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

З наявної у матеріалах справи довідки про грошове забезпечення ОСОБА_1 за 2020 рік, колегією суддів встановлено, що при звільненні позивачу було виплачено відповідачем 161575,68 грн грошового забезпечення.

При цьому, виплачена на виконання судового рішення у справі № 440/8100/25 індексація грошового забезпечення складає 111596,03 грн, тобто загальна сума належних позивачу виплат при звільненні повинна становити 273171,71 грн (161575,68 грн + 111596,03 грн).

Таким чином, недоплачена сума належного позивачу грошового забезпечення при звільненні 111596,03 грн у процентному виразі дорівнює 40,85 % від 273171,71 грн.

Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

З урахуванням правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 24.10.2011 № 6-39цс11, від 27.04.2016 по справі № 6-113цс16, від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15, а також постановах Верховного Суду від 04.04.2018 по справі № 524/1714/16-а, від 30.10.2019 по справі № 806/2473/18, при вирішенні питання про визначення розміру суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача за затримку розрахунку, слід взяти до уваги такі фактори, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Беручи до уваги розмір грошового забезпечення належного позивачу при звільненні, відносно загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат, колегія суддів вважає правильним застосування принципу співмірності та відповідно зменшення суми відшкодування працівнику заробітку за час затримки розрахунку.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, виходячи з того, що середній заробіток за 902 дні затримки виплати грошового забезпечення склав 329022,54 грн (902 дні х 364,77 грн), враховуючи принцип справедливості та співмірності, виплаті на користь позивача за період затримки розрахунку підлягали кошти у сумі 134405,71 грн (40,85% від 329022,54 грн), що свідчить про правильність здійснених судом першої інстанції обрахунків та відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в цій частині.

Щодо позовних вимог в частині нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно (17.03.2026) за весь час затримки виплати, колегія суддів зазначає наступне.

Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-XII).

Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Відповідно до положень статті 1 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

За визначенням частини 1 статті 2 Закону № 2050-ІІІ, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі необхідно розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші (частина друга статті 2 Закону № 2050-III).

Відповідно до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно зі статтею 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 21.02.2001 № 159, якою затверджено Порядок № 159).

Пунктом 2 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.

Згідно з пунктом 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Аналіз вищенаведених норм права дозволяє дійти висновку, що особа має право на компенсацію втрати частини доходів, визначену Законом № 2050-ІІІ, за сукупності таких умов:

1) строки виплати доходів порушено щонайменше на один місяць

2) такий дохід повинен мати систематичний, а не разовий характер;

3) дохід, про компенсацію втрати частини якого просить особа, має бути нею фактично отриманий.

Верховний Суд неодноразово досліджував питання правової природи компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати та умов її здійснення - зокрема, у постановах від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17, від 14 травня 2020 року у справі № 816/379/16, від 30 вересня 2020 року у справі № 280/676/19, від 15 жовтня 2020 року у справі № 240/11882/19, від 29 квітня 2021 року у справі № 240/6583/20, від 05 липня 2022 року у справі № 420/7633/20, від 29 березня 2023 року у справі № 120/9475/21-а, від 12 вересня 2024 року у справах № 400/5837/23, № 240/18489/23, від 10 жовтня 2024 року у справі № 280/5397/19, від 18 грудня 2024 року у справі № 755/15005/23.

Так, у постановах від 14 травня 2020 року у справі № 816/379/16, від 30 вересня 2020 року у справі № 280/676/19, від 15 жовтня 2020 року у справі № 240/11882/19 Верховний Суд сформулював висновок, "…що зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні статей 1- 3 Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання "нарахований, але не виплачений грошовий дохід" означає, що для обчислення компенсації достатньо наявності невиплаченого доходу, який може бути або нарахований, або визначений на підставі судового рішення.".

Аналогічну позицію висловлено у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року № 21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17.

У постановах від 14 травня 2019 року у справі № 804/2994/18, від 23 грудня 2020 року у справі № 640/7975/15-а, від 05 липня 2022 року у справі № 420/7633/20 Верховний Суд виходив з того, що право на отримання компенсації виникає з моменту фактичного порушення строку виплати доходу - а отже, компенсація підлягає нарахуванню за весь період невиплати.

Цей підхід підтримано й Верховним Судом у постановах від 24 січня 2025 року у справі № 380/1607/24 та від 02.07.2026 по справі № 420/17627/24, в яких зазначено, що право на компенсацію пов`язується з настанням такого юридичного факту, як невиплата грошового доходу у встановлені строки, а не з несвоєчасним виконанням судового рішення.

Враховуючи вищенаведене правове регулювання та висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки невиплачені позивачу суми належного грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 30.07.2020, на підставі судового рішення надійшли на банківський рахунок позивача 17.03.2026, ОСОБА_1 набула права на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням відповідачем строків їх нарахування та виплати за вказаний період.

При цьому, колегія суддів зауважує, що виплата вищевказаних сум 17.03.2026 на виконання судового рішення від 04.12.2025, яке набрало законної сили 19.0.2026, не спростовує порушення відповідачем строків виплати грошового забезпечення, яке належало позивачу під час проходження служби за період з 01.03.2018 по 30.07.2020, а відтак і не позбавляє ОСОБА_1 права на отримання компенсації втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати та відповідно не звільняє відповідача від обов`язку здійснити нарахування та виплату таких сум починаючи саме з 01.03.2018 (дати, з якої порушено право позивача на отримання грошового забезпечення у належному розмірі), а не з дати набрання законної сили рішення у справі № 440/8100/25 (19.02.2026), як помилково вважає відповідач), що свідчить про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги 1 ДПРЗ ГУ ДСНС у Полтавській області в цій частині.

Вказаний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 04.04.2018 у справі № 822/1110/16, від 20.12.2019 у справі №822/1731/16, від 13.03.2020 у справі № 803/1565/17 та від 29.03.2023 у справі № 120/9475/21-а.

Беручи до уваги, що відповідач за наслідками нарахування позивачу сум грошового забезпечення на виконання рішення суду не прийняв владно-управлінського рішення, спрямованого на виплату сум компенсації втрати частини доходів, слід дійти висновку про допущення 1 ДПРЗ ГУ ДСНС у Полтавській області протиправної бездіяльності в цій частині, що свідчить про обґрунтованість позовних вимог і в цій частині та наявність підстав для їх задоволення.

Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п`ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (рішення від 08.11.2005) в межах свободи дій держави визначати які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.

Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнійший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява 55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Колегія суддів зауважує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.

Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 509/1350/17 зазначила, що суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

При цьому, застосування такого способу захисту у цій справі вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для прийняття рішення про призначення пенсії.

Відповідно до пунктів 2, 4 та 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт чи окремі його положення; визнати бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії; визначити інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З огляду на те, що позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.07.2020 по 16.03.2026 (з урахуванням шестимісячного періоду , встановленого приписами чинної редакції статті 117 КЗпП України) та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 17.03.2026, існує лише один вид правомірної поведінки 1 ДПРЗ ГУ ДСНС у Полтавській області - виплатити позивачу такий середній заробіток та компенсацію.

Отже, у відповідача відсутній вибір між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що належним способом захисту порушеного права позивача є стягнення з 1 ДПРЗ ГУ ДСНС у Полтавській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в загальній сумі 134405,71 грн та зобов`язання 1 ДПРЗ ГУ ДСНС у Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01.03.2018 по 17.03.2026.

На виконання вимог статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Зважаючи на результат апеляційного розгляду справи, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.07.2026 по справі № 440/4167/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Т.С. Перцова

Судді Я.М. Макаренко С.П. Жигилій

Інші рішення у справі

ДатаДокументСуд
14.09.2026 Ухвала № 139760716 Другий апеляційний адміністративний суд
14.09.2026 Ухвала № 139760714 Другий апеляційний адміністративний суд
28.08.2026 Ухвала № 139317644 Другий апеляційний адміністративний суд
24.07.2026 Рішення № 138474718 Полтавський окружний адміністративний суд
14.04.2026 Ухвала № 135658726 без тексту Полтавський окружний адміністративний суд

Стежити за судами компанії

Лист на пошту, щойно в реєстрі зʼявиться нове рішення зі стороною ЄДРПОУ 38276829. Одна компанія щотижня безкоштовно, до 50 компаній щоденно на платному тарифі.

Підключити моніторинг