Судові рішення

Постанова № 141487545 у справі № 520/23465/26 від 13.11.2026

Постанова від 13.11.2026 в адміністративній справі № 520/23465/26 (категорія «Осіб, звільнених з публічної служби»). Суд: Другий апеляційний адміністративний суд, суддя Мінаєва К.В.

Справа№ 520/23465/26
СудДругий апеляційний адміністративний суд
СуддяМінаєва К.В.
Форма рішенняПостанова
Форма судочинстваАдміністративне
КатегоріяОсіб, звільнених з публічної служби
Дата ухвалення13.11.2026
Надійшло до реєстру14.11.2026
Оригіналreyestr.court.gov.ua/Review/141487545

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Менеджер допоможе з першим запуском.

Текст рішення

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2026 р. Справа № 520/23465/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Мінаєвої К.В.,

Суддів: Фоміної Л.О. , Ральченка І.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 06.10.2026 (головуючий суддя І інстанції: Бідонько А.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022) по справі №520/23465/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області

про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст позовної заяви та її обґрунтування.

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач), в якому просив суд:

- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області оформлену листом за вих. №2000-0203-8/125910 від 20.07.2026 року, здійснити виплату щомісячної пенсії ОСОБА_1 за наслідками виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.11.2025 року по справі № 520/17251/25 в розмірі фактичних нарахувань та здійснити погашення поточної заборгованості по перерахованій з цих підстав пенсії;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити виплату ОСОБА_1 поточної заборгованості по пенсії в розмірі 54186,22 грн в повному обсязі та здійснити щомісячно виплату поточної пенсії в розмірі її фактичного нарахування, проведеного відповідно до рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.11.2025 року по справі № 520/17251/25.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.11.2025 у справі №520/17251/25 ОСОБА_1 було здійснено перерахунок пенсії відповідно до вищезазначеного рішення суду, проте виплата перерахованої пенсії, що розпочата з лютого 2026 року, проводиться не в повному обсязі. Виплату пенсії у зменшеному розмірі ГУ ПФУ в Харківській області обґрунтувало застосуванням обмежень, передбачених постановою № 821 від 14.07.2025 року.

Позивач наголосив, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 у справі №320/51895/25, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.06.2026, було визнано протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для невиплати пенсії у відповідності до фактичних нарахувань в розмірі 19932,03 грн.

У розумінні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, позивач, отримуючи пенсію відповідно Закону №2262-ХІІ, має законні сподівання на своєчасне здійснення перерахунку пенсії у визначених законодавством випадках та виплату перерахованої пенсії без будь-яких обмежень.

ІІ. Зміст ухвали суду першої інстанції.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 06.10.2026 закрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що обраний позивачем у цій частині спосіб захисту не усуває юридичний конфлікт та не відповідає об`єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним. При розгляді позовних вимог позивача стосовно невиконання окремого судового рішення в іншій справі, суд не може зобов`язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки виконання судового рішення являє собою завершальну стадію судового провадження. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що вказаний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства та не підлягає судовому розгляду в цілому, а тому провадження у справі слід закрити.

ІІІ. Підстави апеляційного оскарження та їх обґрунтування.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 06.10.2026 року по справі № 520/23465/26 про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції в цій частині

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції помилково ототожнив процедуру виконання судового рішення від 05.11.2025 року у справі № 520/17251/25 із виникненням нових правовідносин, які сформували окремий предмет спору. Натомість предметом цього позову є нова, самостійна відмова ПФУ, оформлена листом № 2000-0203-8/125910 від 20.07.2026 року, щодо фактичної виплати вже нарахованих коштів, а саме: відповідач штучно обмежив щомісячний розмір виплати пенсії нараховуючи одну суму, а реально виплачує іншу та відмовився виплачувати сформовану поточну заборгованість.

Також звертає увагу, що позивач в рамках цього позову не заявляє вимог про виплату заборгованості за рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05.11.2025 у справі №520/17251/25, який може існувати в межах загального чи тривалого невиконання судових рішень державними органами або через загальний брак фінансування. Предметом позову є стягнення виключно поточної заборгованості у конкретно визначеній сумі 54 186,22 грн.

Зауважує, що суд першої інстанції безпідставно зазначив, що дані питання підлягають вирішенню в межах статті 383 КАС України, оскільки цей інструмент обмежений жорсткими строками та за своєю процесуальною природою не дозволяє суду ухвалити рішення про стягнення (зобов`язання виплатити) конкретної грошової суми поточної заборгованості.

ІV. Провадження в суді апеляційної інстанції та виклад позиції інших учасників справи.

Відповідач не реалізував своє процесуальне право подання відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 та частини першої статті 312 КАС України колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у порядку письмового провадження.

Учасники справи повідомлені про перегляд ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 06.10.2026 судом апеляційної інстанції належним чином шляхом отримання ними копій ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного листа.

Відповідно до частини четвертої статті 229, частини першої статті 308 КАС України справа переглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

V. Нормативне регулювання та оцінка суду апеляційної інстанції.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з частиною першою статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Частинами другою та четвертою статті 372 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом.

Відповідно до статті 373 КАС України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку визначається Законом України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).

Згідно з частиною першою статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 686/23317/13-а на підставі аналізу положень Закону № 1404-VIII дійшла висновку, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом № 1404-VIII.

Згідно з положеннями частини першої статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.

Відповідно до частин першої та третьої статті 382-3 КАС України за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п`ятої статті 382-1 цього Кодексу.

У разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб`єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду. Ці норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних із виконанням або невиконанням судового рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2026 у справі № 990/282/24 підтвердила самостійне процесуальне значення інституту судового контролю за виконанням судових рішень як невід`ємної складової судового захисту та наголосила на його безпосередньому призначенні забезпечити реальне, повне й належне виконання судового рішення, яке набрало законної сили. Зазначений інститут спрямований не на повторний розгляд спору по суті та не на повторне встановлення прав і обов`язків його учасників, а на забезпечення практичної реалізації вже здійсненого судом захисту порушеного права та перевірку того, чи виконано суб`єктом владних повноважень покладений на нього судовим рішенням обов`язок у визначений цим рішенням спосіб і обсязі.

Наявність у КАС України спеціальних процесуальних механізмів, спрямованих на забезпечення належного та повного виконання судового рішення, виключає необхідність звернення з новим позовом з метою спонукання відповідача до його виконання. Судове рішення підлягає безпосередньому виконанню без ухвалення додаткового судового рішення, а питання щодо його невиконання чи неналежного виконання підлягають вирішенню в порядку судового контролю, передбаченому КАС України, та/або із застосуванням заходів, визначених законодавством про виконавче провадження.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постановах від 05.08.2025 у справі № 620/15158/24, від 25.03.2026 у справі № 320/36568/25 та від 30.04.2026 у справі № 620/13341/25.

Колегією суддів встановлено, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05.11.2025 у справі №520/17251/25, яке набрало законної сили 06.12.2025, задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії:

визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку пенсії з 01.02.2020 на підставі довідки від 14.04.2025 №ФХ-122113/1/5244/с про розмір грошового забезпечення, складеної ІНФОРМАЦІЯ_1 станом на 01.01.2020, з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення;

зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01.02.2020 на підставі оновленої довідки від 14.04.2025 №ФХ-122113/1/5244/с про розмір грошового забезпечення, складеної ІНФОРМАЦІЯ_1 станом на 01.01.2020, з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення;

визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку пенсії з 01.02.2021 на підставі оновленої довідки від 14.04.2025 №ФХ-122113/1/5245/с про розмір грошового забезпечення, складеної ІНФОРМАЦІЯ_1 станом на 01.01.2021, з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення;

зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 01.02.2021 на підставі оновленої довідки від 14.04.2025 №ФХ-122113/1/5245/с про розмір грошового забезпечення, складеної ІНФОРМАЦІЯ_1 станом на 01.01.2021, з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення;

визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку пенсії з 01.02.2022 на підставі оновленої довідки від 14.04.2025 №ФХ-122113/1/5246/с про розмір грошового забезпечення, складеної ІНФОРМАЦІЯ_1 станом на 01.01.2022, з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення;

зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01.02.2022 на підставі оновленої довідки від 14.04.2025 №ФХ-122113/1/5246/с про розмір грошового забезпечення, складеної ІНФОРМАЦІЯ_1 станом на 01.01.2022, з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення;

визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку пенсії з 01.02.2023 на підставі оновленої довідки від 14.04.2025 №ФХ-122113/1/5243/с про розмір грошового забезпечення, складеної ІНФОРМАЦІЯ_1 станом на 01.01.2023, з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення;

зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01.02.2023 на підставі оновленої довідки від 14.04.2025 №ФХ-122113/1/5243/с про розмір грошового забезпечення, складеної ІНФОРМАЦІЯ_1 станом на 01.01.2023, з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 20.07.2026 №2000-0203-8/125910 повідомлено, що у грудні 2025 року на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.11.2025 по справі №520/17251/25 головним управлінням з 01.02.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 проведено перерахунок пенсії. Нараховані на виконання рішень суду кошти виплачуються в межах затверджених бюджетних призначень. Згідно із пунктом 14 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» видатки з бюджету Пенсійного фонду України на виплати за ретроспективними судовими рішеннями та виплати перерахованих за рішенням суду пенсій здійснюється за окремими напрямами у розрізі джерел їх виплати у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Виплата нарахованих на виконання судових рішень коштів буде провадитись в межах бюджетних асигнувань відповідно до розпису державного бюджету/помісячного розпису доходів і видатків бюджету Пенсійного фонду України на відповідну мету, які передбачені бюджетом Пенсійного фонду України на відповідний рік. З лютого 2026 року розпочато виплату поточної заборгованості на виконання рішення суду. Отже, залишок невиплачених коштів, які нараховано на виконання рішення суду, виплачуватиметься за умов надходження відповідного фінансування.

З матеріалів позовної заяви встановлено, що підставою для звернення позивача до суду є неналежне, на його думку, виконання відповідачем рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.11.2025 у справі №520/17251/25 в розрізі виплати поточних сум пенсії в зменшеному розмірі з огляду на застосування відповідачем обмежень, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №821.

Отже, спірні правовідносини виникли не внаслідок первинного вирішення питання про право позивача на пенсію у відповідному розмірі, оскільки таке право та відповідний обов`язок відповідача вже були визначені рішенням суду у справі № 520/17251/25, яке набрало законної сили. Предметом незгоди позивача є спосіб та повнота реалізації цього судового рішення.

Сам факт прийняття відповідачем у процесі виконання судового рішення певного управлінського рішення або застосування ним нормативного регулювання не змінює процесуальної природи правовідносин, якщо такі дії вчинені саме з метою реалізації обов`язку, встановленого судовим рішенням. Визначальним у такому випадку є не форма відповідного акта чи дії суб`єкта владних повноважень, а їх функціональний зв`язок із виконанням судового рішення.

Такий підхід узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 02.07.2026 у справі № 990/282/24, якою підтверджено самостійне процесуальне значення інституту судового контролю та його спрямованість на забезпечення виконання вже ухваленого судового рішення.

При цьому встановлений КАС України механізм судового контролю має стадійний характер та передбачає послідовну перевірку виконання судового рішення і застосування відповідних процесуальних заходів у разі його невиконання або неналежного виконання. Така законодавча конструкція свідчить про те, що питання, які виникають безпосередньо у зв`язку з виконанням судового рішення, мають вирішуватися у межах спеціальної процедури судового контролю, а не шляхом повторного розгляду вже вирішеного спору в позовному провадженні.

Отже, якщо особа пов`язує порушення своїх прав саме з тим, що суб`єкт владних повноважень неналежно виконав покладений на нього судовим рішенням обов`язок, належним способом судового захисту є використання передбачених статтями 382, 382-1- 382-3, 383 КАС України процесуальних механізмів, спрямованих на забезпечення виконання цього рішення.

Інше тлумачення призвело б до ситуації, за якої кожна незгода особи зі способом виконання судового рішення могла б бути підставою для порушення нового адміністративного провадження, що фактично нівелювало б спеціальний інститут судового контролю та створювало можливість повторного судового розгляду правовідносин, щодо яких уже ухвалено остаточне судове рішення.

При цьому сама по собі обставина, що неналежне виконання судового рішення проявилося у прийнятті відповідачем нового індивідуального акта, здійсненні нового розрахунку або застосуванні нормативного акта, не є достатньою для висновку про виникнення нового адміністративного спору. Вирішальним є встановлення того, чи виникли внаслідок таких дій нові самостійні правовідносини щодо іншого предмета, який не був охоплений первісним судовим рішенням, чи відповідні дії є лише способом реалізації обов`язку, вже встановленого цим рішенням. У другому випадку спір стосується виконання судового рішення та підлягає вирішенню в порядку судового контролю.

Визначальним у розмежуванні нового адміністративного спору та спору щодо належного виконання судового рішення є не сам факт прийняття суб`єктом владних повноважень нового рішення чи вчинення ним нових дій, а їх зміст, мета та безпосередній зв`язок із виконанням судового рішення. Якщо такі рішення чи дії є способом реалізації вже встановленого судом обов`язку, питання про їх правомірність підлягає вирішенню в порядку судового контролю за виконанням судового рішення.

Фактично доводи позивача зводяться до того, що відповідач, виконуючи рішення суду, неправильно визначив порядок його реалізації, оскільки застосував Постанову № 821, яка, на думку позивача, не підлягала застосуванню або була застосована помилково. Проте така обставина сама по собі не трансформує спір щодо виконання судового рішення у новий публічно-правовий спір.

За таких обставин застосування Постанови № 821 не є самостійним юридичним фактом, який породив нові публічно-правові відносини між сторонами. Застосування зазначеної постанови було лише способом, який обрав відповідач для реалізації покладеного на нього судовим рішенням обов`язку. Саме тому предметом незгоди позивача є не самостійна правомірність Постанови № 821, а правомірність її застосування відповідачем під час виконання судового рішення у справі № 520/23465/26.

Отже, якщо застосування Постанови № 821 відбулося виключно під час виконання судового рішення у справі № 520/23465/26, а позивач пов`язує порушення своїх прав саме з таким способом виконання рішення суду, належним процесуальним способом судового захисту є звернення із заявою в порядку статті 383 КАС України. Подання окремого адміністративного позову за таких обставин не відповідає спеціальному процесуальному механізму, визначеному КАС України, та фактично підміняє інститут судового контролю за виконанням судових рішень загальним позовним провадженням, що суперечить правовій природі цих процесуальних інститутів.

Колегія суддів зазначає, що питання щодо нарахування та виплати пенсії позивачу, які виникли у зв`язку з виконанням рішення суду у справі № 520/23465/26, перебувають у безпосередньому зв`язку з предметом спору у зазначеній справі та стосуються належності виконання покладеного на відповідача судовим рішенням обов`язку.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції констатує, що заявлені позивачем позовні вимоги стосуються саме порядку виконання судового рішення в іншій справі, а тому позивач має встановлене процесуальним законом право в порядку статей 383, 383 КАС України подати до суду першої інстанції заяву про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення та/або заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивачки, підтверджених таким рішенням суду, у зв`язку з чим суд першої інстанції, дійшов законного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 КАС України.

Такі висновки суду відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 15.09.2026 у справі № 580/490/26.

Доводи апелянта про виникнення нового самостійного предмета спору внаслідок надання відповідачем листа від 20.07.2026 № 2000-0203-8/125910 колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки сам факт оформлення позиції відповідача окремим листом не свідчить про виникнення нових самостійних правовідносин. Визначальним є не форма реагування відповідача на звернення позивача, а зміст спірних правовідносин та їх безпосередній зв`язок із виконанням судового рішення.

Оскільки позивач пов`язує порушення своїх прав саме з неналежним виконанням рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.11.2025 року по справі № 520/17251/25 (про що також свідчить зміст заявлених позовних вимог), відповідні доводи підлягають перевірці в порядку судового контролю, а не шляхом пред`явлення нового адміністративного позову.

Твердження скаржника про те, що в межах цього позову він не заявляє вимог про виплату заборгованості за рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05.11.2025 у справі №520/17251/25, а предметом позову є стягнення виключно поточної заборгованості колегія суддів також відхиляє, оскільки саме по собі визначення конкретної суми позовних вимог у розмірі 54 186,22 грн не змінює правової природи спірних правовідносин. Зазначена сума, за твердженням позивача, виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем рішення суду від 05.11.2025 у справі №520/17251/25, а тому спір фактично стосується повноти його виконання та підлягає вирішенню в порядку судового контролю, а не шляхом пред`явлення окремого позову.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Враховуючи встановлені у справі обставини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для закриття провадження в цій справі.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції під час розгляду справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до положень статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, повно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване судове рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану ухвалу слід залишити без змін.

Керуючись статтями 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 06.10.2026 по справі №520/23465/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя К.В. Мінаєва

Судді Л.О. Фоміна І.М. Ральченко

Інші рішення у справі

ДатаДокументСуд
27.10.2026 Ухвала № 140967433 Другий апеляційний адміністративний суд
14.10.2026 Ухвала № 140597782 Другий апеляційний адміністративний суд
06.10.2026 Ухвала № 140354275 Харківський окружний адміністративний суд
10.08.2026 Ухвала № 138865295 Харківський окружний адміністративний суд