ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 листопада 2026 р. Справа № 440/16308/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Фоміної Л.О.,
Суддів: Ральченка І.М. , Катунова В.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.06.2026, головуючий суддя І інстанції: І.Г. Ясиновський, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, по справі № 440/16308/25
за позовом ОСОБА_1
до Лисичанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області , Відділу культури Лисичанської міської військової адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області
про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді, зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Лисичанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області про визнання протиправними та скасування розпоряджень, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди, відповідно до якої просив:
- визнати протиправним та скасувати розпорядження Лисичанської міської військової адміністрації № 538-к/тр від 19.11.2025, яким позивачу було визначено «робоче місце» у м. Дніпро, як таке, що: видане без правових підстав; не відповідає нормам ст. 32 та ст. 120 КЗпП; не містить виробничого обґрунтування; не створює законної зміни істотних умов праці;
- визнати протиправним та скасувати розпорядження Лисичанської міської військової адміністрації № 582-к/тр від 01.12.2025, яким позивача звільнено з 02.12.2025 за п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП України. Звільнення є незаконним, оскільки: істотні умов праці не були змінені у правовий спосіб; законна процедура не була дотримана; відсутня будь-яка підстава для кваліфікації його дій як «відмови від продовження роботи»;
- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу культури Лисичанської міської військової адміністрації з дати незаконного звільнення - 02.12.2025;
- стягнути з Лисичанської міської військової адміністрації на користь позивача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 02.12.2025 і до фактичного поновлення на роботі.
- стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 50 000 (п`ятдесят тисяч) гривень, як таку, що спричинена: незаконними рішеннями органу влади; порушенням права на працю; тиском, повторними незаконними переведеннями; приниженням честі, гідності та професійної репутації.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю прийнятих відносно позивача розпорядження Лисичанської міської військової адміністрації №538-к/тр від 19.11.2025 про визначення робочого місця у м. Дніпро та розпорядження Лисичанської міської військової адміністрації №582-к/тр від 01.12.2025 про звільнення з посади. Вказує, що розпорядження №538-к/тр від 19.11.2025 видане без правових підстав, не відповідає нормам ст. 32 та ст. 120 КЗпП, не містить виробничого обґрунтування, не створює законної зміни істотних умов праці. Зазначає, що розпорядження №582-к/тр від 01.12.2025 про звільнення з посади є незаконним, оскільки істотні умов праці не були змінені у правовий спосіб, законна процедура не була дотримана, відсутня будь-яка підстава для кваліфікації дій позивача як відмови від продовження роботи. Зауважує, що жодних документів, які б засвідчували відсутність позивача на роботі з 24.11.2025 не існує, жодних актів невиходу не складено, жодного розпорядження про дисциплінарне провадження відносно позивача немає. Відмічає, що незаконне переведення позивача 24.11.2022 не перший епізод. Раніше 24.12.2024 аналогічним способом позивача намагалися перемістити до іншої області (м. Обухів), що після надання позивачем заперечень не було реалізовано. Повторність таких однотипних дій у різні періоди часу створює системну картину адміністративного тиску, що має характер вибіркового та непропорційного впливу саме на позивача як на працівника, а не на підрозділ загалом. Не лише обставини, але і хронологія дій роботодавця свідчать про цілеспрямованість і послідовність тиску, що порушують право позивача на працю, повагу до честі та професійної репутації, а також суперечить принципам правової визначеності та легітимних очікувань працівника.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 01 червня 2026 р. у задоволенні позову ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Лисичанської міської військової адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області (вул. Княгині Ольги, буд. 2, м. Дніпро, 49038, код ЄДРПОУ 44044068), відділу культури Лисичанської міської військової адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області (вул. ім. М. Грушевського, буд. 10, м. Лисичанськ, Луганська область, 93100, код ЄДРПОУ 02227096) про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді, зобов`язання вчинити певні дії відмовлено повністю.
Позивач, не погодившись рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим, ухваленим із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а також таким, що ґрунтується на неповному з`ясуванні обставин, які мають значення для справи, та невідповідності висновків суду фактичним обставинам спору, просить скасувати повністю рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 1 червня 2026 року у справі № 440/16308/25 та ухвалити у справі нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю. Звернути до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Відділу культури Лисичанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми платежу за один місяць відповідно до вимог статті 371 КАС України.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, позивач зазначив, що наявність фактичних змін в організації виробництва і праці є базовою та обов`язковою передумовою для зміни істотних умов праці, без якої будь-яке визначення нового робочого місця в іншій місцевості є протиправним. Разом з тим ні відповідачем, ні судом не встановлено та не доведено жодної конкретної зміни в організації праці в межах Відділу культури, яка б об`єктивно унеможливлювала подальше виконання Позивачем своїх посадових обов`язків у тому режимі роботи (зокрема, дистанційному), який успішно існував до прийняття оскаржуваного розпорядження.
Вказує, що в рішенні суду першої інстанції повністю відсутні висновки та аналіз щодо того: які саме структурні, технологічні чи функціональні зміни в організації праці Відділу культури відбулися; коли саме вони відбулися та якими належними і допустимими доказами вони підтверджуються; чому такі зміни виникли та вимагали раптової перебудови роботи саме у листопаді 2025 року; чому виконання посадових обов`язків начальника Відділу культури в існуючому до 24.11.2025 режимі стало об`єктивно неможливим. Фактично суд обмежився формальним перелічуванням внутрішніх мотивів та бажань відповідача, викладених у спірному розпорядженні, без перевірки їх реальності, обґрунтованості та достатності.
Зазначив, що матеріалами справи беззаперечно підтверджується, що спірне розпорядження щодо визначення робочого місця в місті Дніпро стосувалося виключно Позивача як керівника. У той самий час усі підпорядковані працівники Відділу (секретар, два бухгалтери та головний спеціаліст) продовжили працювати в дистанційному режимі на колишніх умовах.
Вказав, що суд фактично визнав, що правовідносини між сторонами пов`язані саме з переїздом (переведенням) працівника на роботу в іншу місцевість. Однак, на думку апелянта, суперечачи власному ж аналізу, суд робить взаємовиключний висновок про те, що спірні правовідносини є лише «зміною істотних умов праці у вигляді зміни розташування робочого місця» в межах частини третьої статті 32 КЗпП України. Сам Відділ культури як юридична особа в м. Дніпро не переміщувався (а лише орендував там приміщення для окремих працівників апарату МВА), підстави для застосування механізму «переведення разом з підприємством» були відсутні. Спроба ж відповідача оформити географічне переміщення керівника під виглядом «зміни істотних умов праці» є очевидним нівелюванням гарантій, передбачених статтями 32 та 120 КЗпП України.
Зазначив, що суд першої інстанції самоусунувся від обов`язку об`єктивного оцінювання дій суб`єкта владних повноважень, переклав на позивача обов`язок доказування негативних фактів, чим грубо порушив ч. 2 ст. 77 КАС України.
Оцінка судом поведінки працівника під час процедури звільнення жодним чином не може підтверджувати або спростовувати законність самого звільнення за п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП України. Суд першої інстанції не спромігся встановити та відобразити у рішенні бодай одну посадову функцію начальника Відділу культури, виконання якої було б технічно чи юридично неможливим у дистанційному режимі із м. Полтава. Також зазначив, що суд першої інстанції не з`ясував фактичні обставини застосування оскаржуваного механізму до інших працівників та не надав належної оцінки доводам Позивача.
Відповідач, Лисичанська міська військова адміністрація Сіверськодонецького району Луганської області, подав відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому просив залишити без змін рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01 червня 2026 року по справі № 440/16308/25, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Зазначив, що ОСОБА_1 з дотриманням вимог трудового законодавства було попереджено про зміну істотних умов праці (зміну розташування робочого місця) відповідно до пункту 6 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України. У Повідомленні Лисичанської МВА позивачу було запропоновано надати згоду, чи висловити незгоду на продовження роботи в нових умовах з 24 листопада 2025 року. Позивач згоду на продовження роботи в нових умовах з 24 листопада 2025 року не надав, та письмово виклав свою незгоду зі зміною істотних умов праці (зміну розташування робочого місця) у листі відділу культури від 20.11.2025 № 318 в/ст «Щодо переведення в іншу місцевість та зміни істотних умов праці».
Позивач подав відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій вказав, що відповідач підтвердив, що: 1. Жодних реальних змін в організації виробництва і праці (зміни структури, ліквідації посад, реорганізації тощо) у Лисичанській МВА в листопаді 2025 року не відбувалося. 2. Механізм зміни істотних умов праці (ст. 32 КЗпП) та наступне звільнення за п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП були використані Відповідачем як приховане дисциплінарне стягнення та спосіб суб`єктивного покарання працівника, що є грубим порушенням закону.
Відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-IX, у період дії воєнного стану повідомлення працівника про зміну істотних умов праці та зміну умов оплати праці, передбачених частиною третьою статті 32 КЗпП України, здійснюється не пізніш як до введення таких умов. Проте «не пізніш як до введення» в аспекті принципу правової визначеності та належного урядування означає надання працівникові реального та розумного строку для прийняття рішення, вирішення побутових питань чи збору речей (особливо коли мова йде про переміщення в іншу область). Проміжок часу між 19 листопада (четвер, кінець робочого дня) та 24 листопада (понеділок) становить фактично два робочих дні.
Також зазначив, щодо свідомої підміни Відповідачем понять «переведення в іншу місцевість» та «зміна істотних умов праці», а також щодо вибірковості (дискримінації).
Позивач також подав відзив, в якому зазначив, що пасивна правова позиція Відділу культури та фактичне визнання розпорядчого характеру дій МВА додатково підтверджують, що рішення суду першої інстанції є помилковим, ухваленим без належного дослідження реальних взаємовідносин між сторонами.
Також позивачем було подано додаткові пояснення у справі, в яких просить урахувати правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2024 року у справі № 755/8135/22 (провадження № 61-11699св23), в постанові Верховного Суду від 20 березня 2024 року у справі № 343/1551/22 (провадження № 61-11893св23). Позивач звертає увагу суду на істотну відмінність фактичних обставин цієї справи від справи № 752/2048/23. У зазначеній справі Верховний Суд встановив, що роботодавець здійснив системні зміни в організації праці, а саме офіційно змінив місце роботи всього апарату управління підприємства з міста Києва до міста Одеси з метою наближення управління до виробничих підрозділів та раціонального використання ресурсів. Саме існування таких об`єктивних організаційних змін стало підставою для висновку про законність звільнення. Зазначив, що суд першої інстанції не врахував розподіл тягаря доказування.
На підставі положень пункту 3 частини першої статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, дійшов таких висновків.
Судом встановлено, що Указом Президента України від 11.06.2022 №406/2022 утворено Лисичанську міську військову адміністрацію Сєвєродонецького району Луганської області (далі - Лисичанська МВА).
Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 №376 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.03.2025 за №380/43786, м. Лисичанськ Лисичанської міської територіальної громади окуповане з 04.07.2022.
Відповідно до пунктів 2, 3, 8 частини 7 статті 15 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" начальник військової адміністрації: організовує роботу відповідної військової адміністрації та здійснює керівництво її діяльністю, несе персональну відповідальність за виконання військовою адміністрацією покладених на неї повноважень; призначає на посади та звільняє з посад посадових і службових осіб, інших працівників відповідної військової адміністрації; видає накази та розпорядження у межах своїх повноважень, які мають таку ж юридичну силу, що і рішення відповідної ради (рад). Накази, видані в межах повноважень місцевих рад, мають бути оприлюднені, крім тих, що містять інформацію з обмеженим доступом.
Постановою Верховної Ради України від 18.10.2022 №2670-ІХ "Про здійснення начальником Лисичанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області повноважень, передбачених частиною другою статті 10 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" передбачено, що у період дії воєнного стану в Україні та 30 днів після його припинення чи скасування начальник Лисичанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області крім повноважень, віднесених до його компетенції Законом України "Про правовий режим воєнного стану", здійснює повноваження Лисичанської міської ради, її виконавчого комітету, Лисичанського міського голови.
Розпорядженням начальника Лисичанської МВА від 06.07.2022 №25 "Про призначення ОСОБА_1 " ОСОБА_1 на підставі його заяви з 08.07.2022 призначено на посаду начальника відділу культури Лисичанської міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області (а.с. 53).
Згідно з довідкою від 28.05.2024 №1603-5003304466 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , переміщений із зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 за фактичним місцем проживання: АДРЕСА_2 (а.с. 10 зі звороту).
Розпорядженням начальника Лисичанської МВА від 04.06.2025 №142 перейменовано Лисичанську міську військову адміністрацію Сєвєродонецького району Луганської області на Лисичанську міську військову адміністрацію Сіверськодонецького району Луганської області (код ЄДРПОУ 44044068).
Розпорядженням начальника Лисичанської МВА від 05.06.2025 №151 "Про перейменування юридичної особи та внесення змін до Положення про відділ культури адміністрації": змінено найменування юридичної особи з Відділу культури Лисичанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області на Відділ культури Лисичанської міської військової адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області (пункт 1); внесено та затверджено нову редакцію Положення про відділ культури адміністрації (пункт 2) (а.с. 54).
Так, відповідно до Положення про Відділ культури, відділ є: юридичною особою публічного права і наділений повноваженнями, в межах яких діє самостійно і несе відповідальність за свою діяльність відповідно до закону (пункту 2.1 розділу 2); неприбутковою бюджетною установою (пункт 2.3 розділу 2); самостійним розпорядником бюджетних коштів. Фінансування відділу здійснюється за рахунок коштів бюджету Лисичанської міської територіальної громади (пункт 8.1 розділу 8) (а.с. 55-60).
Метою діяльності Відділу є реалізація повноважень і функцій, віднесених до відання Відділу, а саме: державної політики у сфері культури, сприяння створенню єдиного культурного простору України, збереження цілісності України, організація виконання рішень органів виконавчої влади з питань збереження цілісності культури України. (п. 3.1 розділу 3).
Основними задачами Відділу є, зокрема: створення умов для творчого розвитку особистості, підвищення культурного рівня, естетичного виховання громадян, доступності мистецької освіти, задоволення культурних потреб мешканців Лисичанської міської територіальної громади, розвитку закладів культури незалежно від форми власності, залучення у сферу культури інвестицій, коштів від надання платних послуг, благодійної допомоги, з інших не заборонених законодавством джерел (п. 3.1.1); забезпечення доступності для кожного якісних культурних послуг (п. 3.1.3); визначення естетичного виховання дітей та юнацтва пріоритетом розвитку культури (п. 3.1.4); підтримка діяльності у сфері культури, пов`язаної з виготовленням і розповсюдженням аудіо- та аудіовізуальної продукції, розробленням комп`ютерних технологій та підвищенням їх потенціалу для розширення доступу і залучення громадськості до діяльності у сфері культури тощо (п. 3.1.5); забезпечення діяльності, розвитку і збереження базової мережі закладів культури місцевого рівня. Управління закладами культури, організація їх матеріально-технічного і фінансового забезпечення (п. 3.1.7) тощо. Розділом 4 Положення визначено функції Відділу.
Розпорядженням начальника Лисичанської міської військової адміністрації від 24.12.2024 № 412-к «Про визначення робочого місця ОСОБА_1 » зобов`язано припинити з 01 січня 2025 року запроваджений режим дистанційної роботи та визначено робоче місце ОСОБА_1 , начальнику відділу культури Лисичанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Лисичанської міської військової адміністрації, за адресою: Київська область, Обухівський район, м. Обухів, вул. Київська, буд 132/2. Попереджено ОСОБА_1 , начальника відділу культури Лисичанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Лисичанської міської військової адміністрації, про зміну істотних умов праці (зміну розташування робочого місця) відповідно до пункту 6 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України.
26.12.2024 позивач звернувся із заявою до першого заступника начальника Лисичанської міської військової адміністрації, в якій просив розглянути питання про відшкодування витрат, пов`язаних із переїздом та надання інших передбачених законодавством компенсацій; роз`яснити, чим зумовлено його переведення та яку ціль воно має; пояснити причини неможливості виконання ним трудових обов`язків дистанційно, враховуючи специфіку діяльності Лисичанської МВА; на час розгляду цих питань та до врегулювання ситуації призупинити дію розпорядження про його переведення; надати письмову відповідь за результатом розгляду заяви у встановлені законодавством терміни.
19 листопада 2025 р. розпорядженням начальника міської військової адміністрації №538-к/тр "Про визначення робочого місця ОСОБА_1 ", керуючись пунктами 2, 3, 8 частини 7 статті 15 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", статтею 3 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану", Постановою Верховної Ради України від 18.10.2022 №2670-IX "Про здійснення начальником Лисичанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області повноважень, передбачених частиною другою статті 10 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", указами Президента України від 14.02.2022 №53/2022 "Про невідкладні заходи щодо консолідації українського суспільства", від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" (зі змінами) від 11.06.2022 №406/2022 "Про утворення військової адміністрації", з метою забезпечення виконання працівником посадових обов`язків, визначених завдань повноважень, неухильного дотримання трудової дисципліни, підвищення ефективності управління у сфері культури, організації культурних заходів у м. Дніпрі для евакуйованих і переміщених осіб з Лисичанської міської територіальної громади, враховуючи оренду приміщень для розміщення працівників адміністрації у м. Дніпрі, зобов`язано:
1. Визначити з 24 листопада 2025 року робоче місце ОСОБА_1 , начальнику відділу культури Лисичанської міської військової адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області, за адресою: вул. Княгині Ольги, буд. 2, м. Дніпро.
2. Попередити ОСОБА_1 , начальника відділу культури Лисичанської міської військової адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області, про зміну істотних умов праці (зміну розташування робочого місця) відповідно до пункту 6 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України.
3. Управлінню юридичної та кадрової роботи адміністрації відповідно вимог чинного законодавства здійснити заходи щодо попередження ОСОБА_1 .
4. Контроль за виконанням цього розпорядження залишаю за собою (а.с. 61).
Позивача письмово повідомлено 19.11.2025 про зміну істотних умов праці шляхом направлення йому повідомлення про зміну істотних умов праці (а.с. 62), в якому зазначено наступне: "Відповідно до статті 3 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" повідомляємо Вас про зміну істотних умов праці, а саме: зміну розташування робочого місця з 24 листопада 2025 року за наступною адресою: вул. Княгині Ольги, буд. 2, м. Дніпро. У разі відмови від продовження роботи в нових умовах трудовий договір з Вами буде припинено відповідно до пункту 6 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України. Відповідно до статті 44 Кодексу законів про працю України одночасно зі звільненням Вам буде виплачено вихідну допомогу в розмірі середнього місячного заробітку".
У цьому ж повідомленні позивачу було запропоновано надати згоду, чи висловити незгоду на продовження роботи в нових умовах з 24.11.2025.
Позивач згоду на продовження роботи в нових умовах з 24.11.2025 не надав та письмово виклав свою незгоду зі зміною істотних умов праці (зміну розташування робочого місця) у листі до відділу культури від 20.11.2025 №318 в/ст "Щодо переведення в іншу місцевість та зміни істотних умов праці" (а.с. 18-19). Позивач зазначив щодо свого соціально-правового статусу та неможливості примусового переїзду, гарантій та компенсацій, встановлених законом, ознак вибірковості та зловживання управлінськими повноваженнями, відсутності підстав для зміни робочого місця та судової практики. З огляду на викладене, просив надати в письмовій формі повне обґрунтування переведення, включаючи конкретні виробничі (адміністративні) підстави, обсяг завдань відповідно до його функціональних обов`язків, які об`єктивно неможливо виконати дистанційно, чому ці завдання вимагають саме його фізичної присутності в м. Дніпро; надати документи про компенсації за ст. 120 КЗпП, включно з витратами на переїзд його та членів його сім`ї, добовими, одноразової допомогою, відшкодування витрат на найм житла, порядком і строками виплати; надати правове обґрунтування можливості переведення без його згоди, із посиланням на конкретні норми і фактичні обставини; надати документи, що підтверджують релокацію Лисичанської МВА; призупинити дію розпорядження №538/к/тр до завершення правового врегулювання.
Розпорядженнями начальника Лисичанської МВА від 26.11.2025 №572-к/тр "Про встановлення начальнику відділу культури надбавки за листопад 2025 року" та від 26.11.2025 №573-к/тр "Про преміювання начальника відділу культури за листопад 2025 року" встановлено розміри надбавки та преміювання ОСОБА_1 , а також констатовано відсутність останнього з 24.11.2025 на робочому місці за адресою: вул. Княгині Ольги, буд. 2, м. Дніпро (а.с. 66 зі звороту, 67).
27.11.2025 позивач звернувся з листом за №329в/ст до першого заступника начальника Лисичанської міської військової адміністрації.
Керуючись пунктами 2, 3, 8 частини 7 статті 15 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Указу Президента України від 11.06.2022 №406/2022 "Про утворення військової адміністрації", враховуючи розпорядження начальника Лисичанської міської військової адміністрації від 19.11.2025 №538-к/тр "Про визначення робочого місця ОСОБА_1 " та у зв`язку із невиходом ОСОБА_1 на роботу за визначеним робочим місцем за адресою: вул. Княгині Ольги, буд. 2, м. Дніпро начальником Лисичанської МВА винесено розпорядження від 01.12.2025 №582-к/тр "Про звільнення ОСОБА_1 ", яким зобов`язано:
1. Звільнити ОСОБА_1 з посади начальника відділу культури Лисичанської міської військової адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області 02.12.2025 через відмову від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці, відповідно до пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України.
2. ОСОБА_1 передати, а головному бухгалтеру централізованої бухгалтерії відділу культури Лисичанської міської військової адміністрації Олені Бондаренко прийняти за актом приймання-передачі: печатку відділу культури Лисичанської міської військової адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області; ввірені матеріальні цінності та документи відділу культури адміністрації.
3. Головному бухгалтеру централізованої бухгалтерії відділу культури Лисичанської міської військової адміністрації Олені Бондаренко: виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу в розмірі середнього місячного заробітку відповідно до статті 44 КЗпП України та здійснити остаточний розрахунок відповідно до чинного законодавства; вжити заходів щодо скасування кваліфікованих електронних підписів ОСОБА_1 в установленому порядку (а.с. 68).
На виконання розпорядження начальника Лисичанської МВА від 01.12.2025 №582-к/тр відділом культури Лисичанської МВА на ім`я начальника управління юридичної та кадрової роботи направлено лист від 02.12.2025 №337/в.ст, в якому зазначено наступне: " ОСОБА_1 не мав у своєму розпорядженні печатки, документів, матеріальних цінностей, відповідно передача зазначених матеріалів не відбувалась. Нарахування вихідної допомоги та остаточний розрахунок відповідно до вимог ст. 44 та ст. 116 КЗпП України здійснено. Кошти на картрахунок надійдуть 03.12.2025. Повідомлення про нараховані та виплачені суми відправлено ОСОБА_1 засобами електронного зв`язку (WhatsApp), скриншот додається. Подано запит щодо скасування кваліфікованих електронних підписів ОСОБА_1 у встановленому порядку".
Позивач, не погодившись із правомірністю винесення стосовно нього розпоряджень начальника Лисичанської МВА №538-к/тр від 19.11.2025 та №582-к/тр від 01.12.2025, звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірні розпорядження начальника Лисичанської МВА винесені відносно позивача обґрунтовано, правомірно та з дотримання норм чинного законодавства. А тому, як основні позовні вимоги про визнання протиправними та скасування розпоряджень начальника Лисичанської МВА від 19.11.2025 №538-к/тр та від 01.12.2025 №582-к/тр, так і похідні вимоги про поновлення позивача на посаді, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди задоволенню не підлягають.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини третьої 43 Конституції України використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.
Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України) регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя працівників, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (ст. 1 КЗпП України).
Статтею 32 КЗпП України визначено, що переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.
Не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або обладнанні у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Роботодавець не має права переміщати працівника на роботу, протипоказану йому за станом здоров`я.
У зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.
Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.
Пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України передбачено, що підставами припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці.
Припинення трудового договору за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП при відмові працівника від продовження роботи зі зміненими істотними умовами праці може бути визнане обґрунтованим, якщо зміна істотних умов праці при провадженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою викликана змінами в організації виробництва і праці (раціоналізацією робочих місць, введенням нових форм організації праці, у тому числі перехід на бригадну форму організації праці, і, навпаки, впровадженням передових методів, технологій тощо).
У постанові від 01.06.2023 у справі №723/4239/21 (провадження №61-111св23) Верховний Суд зазначив: «Під істотними умовами праці розуміють (частина 3 статті 32 КЗпП України):
- системи та розміри оплати праці, тобто розмір тарифної ставки або окладу (посадового окладу), доплати, премії, надбавки, заохочувальні й компенсаційні виплати, оплата роботи в нічний і надурочний час, у святкові, неробочі та вихідні дні;
- пільги, які надаються згідно зі статутом підприємства, установи, організації та колективним договором;
- режим роботи, який містить, зокрема, час початку й закінчення робочого дня (зміни), тривалість робочого дня (зміни) і робочого тижня, кількість змін на добу; час надання обідньої перерви та її тривалість; вихідні дні тощо; встановлення або скасування неповного робочого часу,
- суміщення професій, зміна розрядів і найменування посад та інше.
Перелік умов праці, які є істотними, не є вичерпним. Істотні умови праці можуть бути передбачені як трудовим договором, так і визначатися локальними документами на підприємстві (в установі, організації) у колективному договорі, правилах внутрішнього трудового розпорядку, штатному розписі, положенні про оплату праці та інше».
Верховний Суд у постанові від 23.03.2016 у справі №6-2748цс15 та постанові від 22.05.2019 у справі №754/8595/17-ц (провадження №61-34818св18) вказав, що зміна істотних умов праці за своїм змістом не є тотожна звільненню у зв`язку зі зміною організації виробництва і праці, скороченням чисельності або штату працівників, оскільки передбачає продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, але за новими умовами праці (постанова Верховного Суду України від 23.03.2016 у справі №6-2748цс15).
У постанові від 25.11.2021 у справі №160/9533/19 Верховний Суд дійшов висновку, що місцезнаходження робочого місця працівника є істотною умовою державної служби у випадку його переміщення в інший населений пункт, що імпліцитно (не виражено) закладено у пункті 5 частини третьої статті 43 Закону України "Про державну службу", у якому йде мова про таку істотну умову державної служби як переміщення державного органу до іншого населеного пункту.
Водночас переміщення робочого місця до іншого населеного пункту тягне за собою зміну істотних умов державної служби, позаяк ставить перед працівником низку завдань з організації подальшого місця проживання, побуту, добирання до нового місця роботи та загалом тягне за собою додаткове фінансове навантаження з цього приводу.
У такому випадку застосування процедури зміни істотних умов праці здатне забезпечити дотримання необхідного балансу між приватними й публічними інтересами сторін. Адже з одного боку ця процедура є гарантією дотримання професійних і трудових прав державного службовця, що надає йому необхідний час для розв`язання подібних питань і прийняття рішення щодо подальшого проходження державної служби. З іншого боку ця процедура забезпечує роботодавцю належне вирішення кадрових й організаційних питань у законний та прозорий спосіб, не ставлячи їхнє розв`язання у залежність від волі працівника і не здійснюючи посягання на його права й інтереси.
Вказані висновки підтримані Верховним Судом і у постановах від 09.01.2024 року у справі № 600/3996/22-а та від 31.08.2023 у справі №160/7132/19.
У постанові від 06 серпня 2025 р. у справі № 752/2048/23 Верховний Суд, надаючи оцінку спірним у вказаній справі правовідносинам, зазначив, що «в межах своїх дискреційних повноважень, з урахуванням загроз та викликів, що виникли та існували у місті Києві у листопаді-грудні 2022 року - січні 2023 року позивачу змінене місце виконання трудового договору. І така зміна є істотною зміною умов праці, оскільки за приписами діючого законодавства роботодавець повинен повідомити працівника про такі зміни умов праці під підпис та з урахуванням строку в умовах воєнного стану.
Так, відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану повідомлення працівника про зміну істотних умов праці та зміну умов оплати праці, передбачених частиною третьою статті 32 та статтею 103 Кодексу законів про працю України, здійснюється не пізніш як до запровадження таких умов.
З матеріалів справи вбачається, що підприємство дотрималося порядку та строку повідомлення позивача про зміну умов праці, як це передбачено Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Оскільки, роботодавцем в межах своїх повноважень змінене позивачу місце виконання трудового договору, а саме, визначено його робоче місця за адресою: м. Одеса, вул. Ланжеронівська, 1, ОСОБА_1 відмовився від переведення на роботу в іншу місцевість, колегія суддів приходить до висновку про відсутність порушень роботодавцем при звільненні позивача на підставі вимог пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України
За викладених обставин помилковими є висновки судів попередніх інстанцій про те, що станом на 17 січня 2023 року були відсутні передумови та законні підстави переводу позивача за наказом № 37-к на роботу в іншу місцевість, оскільки на день звільнення ОСОБА_1, останнім виконувалися покладені на нього обов`язки директора департаменту внутрішнього аудиту апарату управління - в дистанційному режимі, оскільки питання режиму роботи підприємства, наявності/відсутності на підприємстві дистанційного режиму не має правого значення при дослідженні питання зміни місця роботи відповідача».
Як установлено з матеріалів справи, розпорядженням начальника міської військової адміністрації від 19.11.2025 №538-К/ТР «Про визначення робочого місця ОСОБА_1 », керуючись пунктами 2, 3, 8 частини сьомої статті 15 Закону України «Правовий режим воєнного стану», статтею 3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», Постановою Верховної Ради України від 18.10.2022 №2670-ІХ «Про здійснення начальником Лисичанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області повноважень, передбачених частиною другою статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», указами Президента України від 14.02.2022 №53/2022 «Про невідкладні заходи щодо консолідації українського суспільства», від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (зі змінами), від 11.06.2022 №406/2022 «Про утворення військової адміністрації», з метою забезпечення виконання працівником посадових обов`язків, визначених завдань і повноважень, неухильного дотримання трудової дисципліни, підвищення ефективності управління у сфері культури, організації культурних заходів у м. Дніпрі для евакуйованих і переміщених осіб з Лисичанської міської територіальної громади, враховуючи оренду приміщень для розміщення працівників адміністрації у м. Дніпрі, визначено з 24 листопада 2025 року робоче місце ОСОБА_1 , начальнику відділу культури Лисичанської міської військової адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області, за адресою вул. Княгині Ольги, буд. 2, м. Дніпро (п. 1).
У матеріалах справи також наявна копія Договору оренди №01-03/25 від 01 березня 2025 року, укладеного між ТОВ «Перша корпоративна група» (Орендодавець) та Лисичанською міською військовою адміністрацією Сєвєродонецького району Луганської області (Орендар). Відповідно до п. 1.1 ст. 1 Договору Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування: - в нежитловій будівлі літ. А-3 на 3-му поверсі приміщення загальною площею 320,0 кв. м., що розташоване за адресою: 49000, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вул. Княгині Ольги, буд 2.
Вказані обставини слугували підставою для оформлення на ім`я начальника відділу культури Лисичанської міської військової адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області Калашника Д.А. повідомлення про зміну істотних умов праці з 24.11.2025 року.
Отже, враховуючи наведені висновки Верховного Суду, слід дійти висновку, що у справі, яка розглядається, мало місце не переведення позивача в розумінні статті 32 КЗпП, а відбулася зміна істотних умов праці щодо визначення місця розташування робочого місця.
Факт виконання працівником обов`язків у дистанційному режимі не виключає можливості зміни робочого місця, а у разі відмови працівника від продовження роботи в нових умовах матиме своїм наслідком звільнення на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України.
А отже першим заступником начальника Лисичанської міської військової адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області було обґрунтовано прийнято рішення про зміну істотних умов праці позивача, яке полягало у визначенні робочого місця за адресою вул. Княгині Ольги, буд. 2 м. Дніпро, зі збереженням існуючої посади.
Саме у зв`язку із вказаними обставинами позивач і був попереджений про зміну істотних умов праці, що узгоджується з приписами ст. 32 КЗпП України.
За цим, доводи позивача в цій частині не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення суду першої інстанції.
Щодо дотримання відповідачем строку попередження для повідомлення (попередження) працівника про зміну істотних умов суд зазначає таке.
24.02.2022 в Україні на підставі Указу Президента України №64/2022 введено воєнний стан.
Згідно із Законом України "Про правовий режим воєнного стану" воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Глава
Відповідно до ст. 32 КЗпП України переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.
У зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.
Згідно із ст. 103 КЗпП України про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення роботодавець повинен повідомити працівника не пізніш як за два місяці до їх запровадження або зміни.
Пунктом 2 Глави XIX Прикінцевих положень визначено, що під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану", діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану".
24.03.2022 набрав чинності Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 № 2136-IX, який визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами (далі - працівники), у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану" (ч. 1 ст. 1).
Згідно з ч.1-2 ст. 1 Закону № 2136-IX на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина передбачених статтями 43, 44 Конституції України.
У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю, законів України "Про державну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", інших законодавчих актів, що регулюють діяльність державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування у частині відносин, врегульованих цим Законом.
Статтею 3 Закону № 2136-IX визначено особливості переведення та зміни істотних умов праці в умовах воєнного часу. Зокрема ч. 2 ст. 3 визначено, що у період дії воєнного стану повідомлення працівника про зміну істотних умов праці та зміну умов оплати праці, передбачених частиною третьою статті 32 та статтею 103 Кодексу законів про працю України, здійснюється не пізніш як до запровадження таких умов.
Отже, системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що в період дії воєнного стану повідомлення працівника про зміну істотних умов праці та зміну умов оплати праці, передбачених частиною третьою статті 32 та статтею 103 Кодексу законів про працю України, здійснюється не пізніш як до запровадження таких умов.
З огляду на те, що позивача повідомлено про зміну істотних умов праці 19.11.2024 шляхом надсилання на електронну пошту Відділу культури «[пошта прихована]» копії розпорядження начальника Лисичанської міської військової адміністрації від 19.11.2025 №538-к/тр «Про визначення робочого місця ОСОБА_1 » та повідомлення ОСОБА_2 , тобто до запровадження таких умов (24.11.2025), слід дійти висновку, що роботодавцем дотримано вимоги частини 2 статті 3 Закону № 2136-IX.
Крім того, суд зазначає, що листом №318в/ст. «Щодо переведення в іншу місцевість та зміни істотних умов праці», адресованого Першому заступнику начальника Лисичанської міської військової адміністрації Руслану Садовському, позивач зазначив, що «У зв`язку з отриманням розпорядження № 538-К/ТР про фактичне переведення мене з 24 листопада 2025 року на роботу в іншу місцевість за адресою: м. Дніпро, вул. Княгині Ольги, 2, змушений повторно та однозначно заявити про неприпустимість подібних дій, які суперечать трудовому законодавству, судовій практиці та порушують мої законні права», що, в свою чергу, свідчить не про надання згоди на зміну істотних праці, а про висловлення незгоди з такими змінами.
Крім того, в зазначеному листі позивач зазначив про його соціально-правовий статус та неможливість примусового переїзду, гарантії та компенсації, встановлені законом, ознаки вибірковості та зловживання управлінськими повноваженнями, судову практику, відсутність підстав для зміни робочого місця. Відповідь просив надати на офіційну електронну скриньку відділу культури Лисичанської міської військової адміністрації в строк встановлений чинним законодавством України.
27.11.2025 позивач також направив лист за №329в/ст на ім`я Першого заступника начальника Лисичанської міської військової адміністрації Руслана Садовського.
01.12.2025 було прийнято розпорядження начальника міської військової адміністрації № 582-К/ТР «Про звільнення ОСОБА_1 », відповідно до якого, керуючись пунктами 2,3,8 частини сьомої статті 15 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 11.06.2022 №406/2022 «Про утворення військової адміністрації», враховуючи розпорядження начальника Лисичанської міської військової адміністрації від 19.11.2025 №538-К/ТР «Про визначення робочого місця ОСОБА_1 » та невихід ОСОБА_1 на роботу за визначеним робочим місцем за адресою: АДРЕСА_3 : звільнено ОСОБА_1 з посади начальника відділу культури Лисичанської міської військової адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області 02 грудня 2025 року через відмову від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці, відповідно до пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України (п. 1).
Тобто, підставою для прийнятття спірного розпорядження про звільнення ОСОБА_1 слугувала саме відмова позивача від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці, відповідно до пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України.
Таким чином, ураховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Водночас колегія суддів зазначає, що питання стосовно належного/неналежного виконання посадових обов`язків не охоплюється предметом цього спору, адже з`ясуванню підлягала та обставина чи діяв відповідач у межах наданих законом повноважень, приймаючи спірні розпорядження про визначення робочого місця та подальший наказ про звільнення позивача на підставі п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.
Суд також критично оцінює твердження позивача про те, що судом першої інстанції не було встановлено й досліджено, яка кількість працівників, указаних у розпорядженні №124 фактично приступила до роботи за визначеними новими робочими місцями; яка кількість працівників попри видання цього розпорядження, продовжила виконувати роботу дистанційно; чи були забезпечені реальними робочими місцями всі працівники, зазначені у розпорядженні №124; чи застосовувалися до інших працівників наслідки аналогічні застосованим до позивача; чи були інші випадки звільнення працівників за п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП України у зв`язку з відмовою від роботи за новим місцем, оскільки наведені обставини не охоплюються предметом доказування у цій справі та не впливають на правомірність оскаржуваних дій відповідача щодо позивача.
Крім того, відповідно до постанови Верховного Суду від 22 травня 2024 року у справі № 754/5228/22, провадження № 61-12418св23, зміна істотних умов праці може застосовуватися як до окремого працівника, так і до відділу або до всього підприємства.
Щодо твердження апеляційної скарги про те, що ні відповідачем, ні судом не встановлено та не доведено жодної конкретної зміни в організації праці в межах Відділу культури, яка б об`єктивно унеможливлювала подальше виконання позивачем своїх посадових обов`язків у тому режимі роботи (зокрема, дистанційному), який успішно існував до прийняття оскаржуваного рішення, ігнорування електронного документообігу, суд зазначає, що перебування працівника на дистанційній формі роботи, її тривалість, існування електронного документообігу, не позбавляє роботодавця права припинити запроваджений режим дистанційної форми роботи.
Також стосовно посилання апелянта на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 02.10.2024 у справі № 755/8135/22, суд зазначає, що вони є нерелевантними до спірних правовідносин, адже правовідносини у цій справі та справі № 755/8135/22 не є подібними, а відповідні висновки сформульовані за інших фактичних обставин.
Крім того, в постанові від 02.03.2024 по справі № 343/1551/22 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду предметом судового розгляду було питання про те, чи законно працедавець наклав дисциплінарні стягнення на працівника, який відмовився від переведення в іншу місцевість для ліквідації наслідків бойових дій у період дії правового режиму воєнного стану. Натомість у межах цієї справи позовні вимоги стосуються визнання визнати протиправними і скасування розпорядження Лисичанської міської військової адміністрації № 538-к/тр від 19.11.2025, яким позивачу було визначено «робоче місце» у м. Дніпро та розпорядження Лисичанської міської військової адміністрації № 582-к/тр від 01.12.2025, яким позивача звільнено з 02.12.2025 за п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.
Отже, у справі яка переглядається, та у справах № 755/8135/22, №343/1551/22 спірні відносини не є релевантними, а тому вказані висновки Верховного Суду не можуть бути застосовані до цієї справи.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку. Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Зважаючи на результати апеляційного розгляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат.
Керуючись ст. ст. 242, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01 червня 2026 року по справі № 440/16308/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Л.О. Фоміна
Судді І.М. Ральченко В.В. Катунов