Судові рішення

Постанова № 141487777 у справі № 320/18239/25 від 12.11.2026

Постанова від 12.11.2026 в адміністративній справі № 320/18239/25 (категорія «Сімей із дітьми»). Суд: Шостий апеляційний адміністративний суд, суддя Кравченко Євген Дмитрович.

Справа№ 320/18239/25
СудШостий апеляційний адміністративний суд
СуддяКравченко Євген Дмитрович
Форма рішенняПостанова
Форма судочинстваАдміністративне
КатегоріяСімей із дітьми
Дата ухвалення12.11.2026
Надійшло до реєстру14.11.2026
Оригіналreyestr.court.gov.ua/Review/141487777

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Менеджер допоможе з першим запуском.

Текст рішення

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/18239/25 Суддя першої інстанції: Сас Є.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача - Кравченка Є.Д.,

суддів: Осіпової О.О., Златіна С.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 03 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду надійшов позов законного представника ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради, в якому позивач просив суд:

1) визнати протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради щодо ненарахування та невиплати підвищення на 50 відсотків державної соціальної допомоги дитині з інвалідністю до 18 років в розмірі меншому, враховуючи статтю 46 Конституції України, 50% розміру від прожиткового мінімуму, встановленого законом;

2) зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради нарахувати, нараховувати та виплачувати підвищення на 50 відсотків державної соціальної допомоги дитині з інвалідністю до 18 років в розмірі не меншому, враховуючи статтю 46 Конституції України 50% розміру від прожиткового мінімуму, встановленого законом;

3) визнати протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради щодо ненарахування та невиплати підвищення на 50 відсотків державної соціальної допомоги дитині з інвалідністю до 18 років в розмірі не меншому, враховуючи статтю 46 Конституції України 50% розміру від прожиткового мінімуму, встановленого законом з 01.07.2024;

4) зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради нарахувати з 01.07.2024 та виплатити невиплачену частину підвищення на 50 відсотків державної соціальної допомоги дитині з інвалідністю до 18 років в розмірі не меншому, враховуючи статтю 46 Конституції України 50% розміру від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивачка зазначила, що частиною третьою статті 46 Конституції України встановлено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Таким чином, Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради, на думку позивачки, повинно було нарахувати та виплачувати державну соціальну допомогу на дитину з інвалідністю віком до 18 років не в розмірі 70 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (1652 грн 70 коп.), як це передбачено абзацом 5 частини першої статті 2 Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», а в розмірі прожиткового мінімуму на дітей віком від 6 до 18 років (3196 грн). Відповідно й підвищення зазначеної державної соціальної допомоги, що передбачене пунктом 6 частини третьої статті 30 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» відповідач повинен був виплачувати у розмірі 50% від прожиткового мінімуму на дітей від 6 до 18 років (тобто 50% від 3196 грн), а не у розмірі 50% від 70% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (тобто 50% від 1652 грн 70 коп.).

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09 січня суд залучив до участі у справі в якості співвідповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 03 березня 2026 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов до Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради та Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області. Так, апелянт просить суд визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати підвищення на 50 відсотків державної соціальної допомоги дитині з інвалідністю до 18 років в розмірі меншому, враховуючи статтю 46 Конституції України - 50% розміру від прожиткового мінімуму, встановленого законом; зобов`язати нарахувати, нараховувати та виплачувати підвищення на 50 відсотків державної соціальної допомоги дитині з інвалідністю до 18 років в розмірі не меншому, враховуючи статтю 46 Конституції України - 50% розміру від прожиткового мінімуму, встановленого законом; визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати підвищення на 50 відсотків державної соціальної допомоги дитині з інвалідністю до 18 років в розмірі не меншому, враховуючи статтю 46 Конституції України - 50% розміру від прожиткового мінімуму, встановленого законом з 01.07.2024 року; зобов`язати нарахувати з 01.07.2024 року та виплатити невиплачену частину підвищення на 50 відсотків державної соціальної допомоги дитині з інвалідністю до 18 років в розмірі не меншому, враховуючи статтю 46 Конституції України - 50% розміру від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначив, розмір соціальної допомоги на дитину з інвалідністю не може бути нижчим від розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом - така правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 11 квітня 2024 року у справі № 500/429/23 (адміністративне провадження № К/990/32998/23). Для визначення розміру підвищення на 50 процентів розміру державної соціальної допомоги, призначеної дітям з інвалідністю до 18 років (відповідно до п. 6 ч. 3 ст. 30 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи») суд першої інстанції повинен був застосувати норми Конституції України як норми прямої дії, а не положення абзацу 5 частини першої статті 2 Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» , так як норми Конституції України мають найвищу юридичну силу, в тому числі й над законами України та постановами Кабінету Міністрів України, - не нижче від прожиткового мінімуму, встановленого законом (відповідно до частини 3 статті 46 Конституції України). Тобто, підвищення на 50 процентів розміру державної соціальної допомоги має складати відповідно 50 відсотків від розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом.

На думку апелянта, суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову не врахував конституційні гарантії їх соціального захисту та не надав належної оцінки доводам позивача.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2026 року відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Після надходження матеріалів справи, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2026 року, справу призначено до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення- без змін.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, З 04.08.2021 позивачка перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради як мати ОСОБА_1 - дитини з інвалідністю до 18 років.

Експертним висновком Рівненської дитячої спеціалізованої лікарсько-консультативної комісії № 1722 від 01.07.2024 встановлено, що захворювання та інвалідність ОСОБА_1 пов`язані з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС.

19.08.2024 позивачка звернулась до Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради із заявою про перерахунок (підвищення) допомоги на дитину з інвалідністю до 18 років внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС на 50 відсотків відповідно до пункту 6 частини третьої статті 30 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», після чого відповідач надав їй копію свого рішення про призначення державної соціальної допомоги особі з інвалідністю віком до 18 років ОСОБА_1 .

Відповідно до зазначеного рішення № [номер приховано]-2024-2 від 30.08.2024 Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради призначило державну соціальну допомогу на ОСОБА_1 з 27.07.2024 по 26.11.2033 у розмірі 2479 грн 05 коп.

Листом №2543/02-04 від 23.09.2024 Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради надало роз`яснення розрахунку суми державної соціальної допомоги з підвищенням на 50% відповідно до якого: 1652 грн 70 коп. + 1652 грн 70 коп. x 50% = 2479 грн 05 коп., де 1652 грн 70 коп. - розмір допомоги.

12.11.2024 позивачка звернулася до Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради зі скаргою, в якій просила: призначити державну соціальну допомогу дитині з інвалідністю до 18 років ОСОБА_1 відповідно до статті 46 Конституції України в розмірі не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого законом; підвищити на 50 % розмір державної соціальної допомоги, призначеної дітям з інвалідністю віком до 18 років відповідно до пункту 6 частини третьої статті 30 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», призначити і виплачувати її, враховуючи статтю 46 Конституції України, тобто 50% розміру не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого законом; призначити підвищення на 50 % розміру державної соціальної допомоги відповідно до статті 46 Конституції України з 01.07.2024 - дати встановлення причинного зв`язку хвороб, інвалідності і смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, виплатити невиплачену частину.

12.11.2024 Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради листом № 2937/02-04 відмовило у задоволенні зазначених вимог.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції виходячи з того, що у даній справі позивач обмежив позовні вимоги саме незгодою з визначенням розміру підвищення, передбаченого абзацом п`ятим частини першої статті 2 Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», а відповідні доводи не узгоджуються з нормативним регулюванням спірних правовідносин, а тому суд розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог виснував що такі не підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 6 частини третьої статті 30 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.01.1991 № 796-ХІІ (далі - Закон № 796-ХІІ), розмір державної соціальної допомоги, призначеної дитям з інвалідністю віком до 18 років, підвищується на 50 процентів від розміру, передбаченого абзацом п`ятим частини першої статті 2 Закону України Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю (далі Закон № 2109-III).

Частиною першою статті 1 Закону № 2109-III визначено, що право на державну соціальну допомогу мають особи з інвалідністю з дитинства і діти з інвалідністю віком до 18 років.

Частиною п`ятою статті 1 Закону № 2109-III встановлено, що особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, які мають одночасно право на державну соціальну допомогу відповідно до цього Закону, на пенсію та на державну соціальну допомогу згідно із Законом України Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю, призначається за вибором осіб з інвалідністю з дитинства (законних представників осіб з інвалідністю з дитинства, визнаних недієздатними, та дітей з інвалідністю) державна соціальна допомога відповідно до цього Закону або пенсія чи державна соціальна допомога згідно із Законом України Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю. При цьому якщо особа з інвалідністю з дитинства або дитина з інвалідністю має право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника (державну соціальну допомогу дитині померлого годувальника, передбачену Законом України Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю) і державну соціальну допомогу відповідно до цього Закону, ці виплати призначаються одночасно.

Відповідно до абз. 5 ч.1 ст. 2 Закону № 2109-III державна соціальна допомога на дітей з інвалідністю віком до 18 років призначається у розмірі 70 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Приписами частин 2-5 статті 2 Закону №2109-ІІІ унормовано, що розмір державної соціальної допомоги на дітей з інвалідністю віком до 18 років, інвалідність яких пов`язана з пораненням чи іншим ушкодженням здоров`я від вибухонебезпечних предметів, з урахуванням всіх надбавок, підвищень та інших доплат, у тому числі передбачених Кабінетом Міністрів України, підвищується на 50 відсотків розміру державної соціальної допомоги на дітей з інвалідністю віком до 18 років на підставі документів, визначених Кабінетом Міністрів України. Зв`язок інвалідності з пораненням чи іншим ушкодженням здоров`я від вибухонебезпечних предметів, отриманим дитиною з інвалідністю до 18 років, встановлюється лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров`я у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (ч. 2 ст. 2 Закону № 2109-III).

Прожитковий мінімум визначається відповідно до Закону України «Про прожитковий мінімум» та щорічно затверджується Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України і періодично переглядається відповідно до зростання індексу споживчих цін разом з уточненням показників Державного бюджету України.

Розміри державної соціальної допомоги підвищуються у зв`язку із збільшенням прожиткового мінімуму.

Державна соціальна допомога встановлюється в новому розмірі з дня набрання чинності законом про збільшення розміру прожиткового мінімуму.

Як було встановлено в ході судового розгляду справи, Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради визначило позивачу розмір державної соціальної допомоги на дитину з інвалідністю віком до 18 років у сумі 1652 грн 70 коп., а розмір підвищення зазначеної допомоги в сумі 826 грн 35 коп, про що повідомлено заявників листами від 23.09.2024 № 2543/02-04 та від 12.11.2024 №2937/02-04.

Водночас, звертаючись до суду з даним позовом позивач зазначає, що Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради повинно було нарахувати державну соціальну допомогу на дитину з інвалідністю віком до 18 років у розмірі 3196 грн відповідно до статті 46 Конституції України, а також підвищення такої допомоги у розмірі 1598 грн (50% від 3196 грн) відповідно до пункту 6 частини третьої статті 30 Закону 796-XII, з огляду на ту обставину, що абзацом 3 статті 7 Закону № 3460-IX встановлено, що з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на дітей віком від 6 до 18 років становить 3196 грн.

Позивачка вважає, що основний розмір державної соціальної допомоги на дитину з інвалідністю віком до 18 років має бути не нижчим від прожиткового мінімуму на дітей від 6 до 18 років і відповідно розмір підвищення такої повинен розраховуватись у відсотках від цього прожиткового мінімуму, тому що відповідно до частини третьої статті 46 Конституції України соціальна допомога, що є основним джерелом існування, має забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, розмір підвищення державної соціальної допомоги, призначеної дитям з інвалідністю віком до 18 років, на 50 процентів від розміру, передбачене абзацом п`ятим частини першої статті 2 Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», яка визначає розмір державної соціальної допомоги, призначеної дитям з інвалідністю віком до 18 років, підвищується на 50 процентів від розміру, передбаченого абзацом п`ятим частини першої статті 2 Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю».

Приписами статті 8 Конституції України обумовлено, що норми Конституції України є нормами прямої дії.

Частиною третьою статті 46 Конституції України встановлено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

За приписами частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Конституція України має найвищу юридичну силу (частина 2 статті 8 Конституції України).

Виплата зазначеної допомоги у розмірі меншому ніж прожитковий мінімум для дитини відповідного віку не узгоджується з нормами ст. 46 Конституції України, як нормами прямої дії.

Зазначене відповідає висновкам, викладеним Верховним Судом у постанові від 11.04.2024 у справі № 500/429/23. У цій справі Верховний Суд зобов`язав управління соціальної політики міської ради нарахувати та виплатити державну соціальну допомогу позивачу як батькові дитини з інвалідністю до 18 років відповідно до частини третьої статті 46 Конституції України у розмірі не нижче прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, встановленого законом України про державний бюджет України на відповідний рік.

Між тим у даній справі позивач обмежим позовні вимоги саме незгодою з визначенням розміру підвищення, передбаченого абзацом п`ятим частини першої статті 2 Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю». Проте відповідні доводи не узгоджується з нормативним регулюванням спірних правовідносин, відтак відсутні до задоволення не підлягають, з чим погоджується суд апеляційної інстанції.

Крім того, колегія суддів враховує ту обставину, що суд першої інстанції був позбавлений можливості вийти за межі заявлених позовних вимог в частині забезпечення виплати допомоги у розмірі не нижче прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, встановленого законом України про державний бюджет України на відповідний рік, оскільки в провадженні Київського окружного адміністративного суду перебуває справа № 320/57484/24 з аналогічними вимогами.

З урахуванням зазначеного, доводи законного представника позивача про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права колегія суддів вважає необґрунтованими.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

За таких підстав апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 03 березня 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Суддя-доповідач Є.Д. Кравченко

Судді: О.О. Осіпова

С.В. Златін

Інші рішення у справі

ДатаДокументСуд
02.11.2026 Ухвала № 141129937 Шостий апеляційний адміністративний суд
24.03.2026 Ухвала № 135140977 без тексту Шостий апеляційний адміністративний суд
03.03.2026 Рішення № 134507914 без тексту Київський окружний адміністративний суд
09.01.2026 Ухвала № 133250160 без тексту Київський окружний адміністративний суд
17.04.2025 Ухвала № 126724769 без тексту Київський окружний адміністративний суд