Судові рішення

Постанова № 141487891 у справі № 380/12693/24 від 12.11.2026

Постанова від 12.11.2026 в адміністративній справі № 380/12693/24 (категорія «Містобудування; архітектурної діяльності»). Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд, суддя Заверуха Олег Богданович.

Справа№ 380/12693/24
СудВосьмий апеляційний адміністративний суд
СуддяЗаверуха Олег Богданович
Форма рішенняПостанова
Форма судочинстваАдміністративне
КатегоріяМістобудування; архітектурної діяльності
Дата ухвалення12.11.2026
Надійшло до реєстру14.11.2026
Оригіналreyestr.court.gov.ua/Review/141487891

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Менеджер допоможе з першим запуском.

Текст рішення

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2026 року м. Львів Справа № 380/12693/24 пров. № А/857/22572/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Гінди О.М., Матковської З.М.,

розглянувши в електронній формі в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Львівської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення,

суддя (судді) в суді першої інстанції - Коморний О.І.,

час ухвалення рішення - не зазначено,

місце ухвалення рішення - м. Львів,

дата складання повного тексту рішення - 29 квітня 2025 року,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Виконавчого комітету Львівської міської ради, в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради № 708 від 21.05.2024 «Про демонтаж тимчасової споруди по АДРЕСА_1 ».

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що згідно оскаржуваного рішення, відповідач, зокрема вирішив демонтувати самовільно встановлену тимчасову споруду для здійснення підприємницької діяльності Трибушної А.Е. на АДРЕСА_1 , рекомендовано їй здійснити демонтаж самовільно встановленої тимчасової споруди у добровільному порядку протягом 20 календарних днів; здійснити демонтаж за участю представника Залізничної районної адміністрації протягом 60 календарних днів. Вказує, що належне їй приміщення визначеним ч. 2 ст. 28 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» критеріям тимчасової споруди не відповідає. Зазначає, що з 04.09.2020 є власником нежитлової будівлі літ. «Б», загальною площею 16,6 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується Витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 04.09.2020 № 222793505. Вказаний об`єкт нерухомості є нежитловою будівлею, що крім вказаного витягу підтверджується також копію Технічного паспорта на нежитлову будівлю «Літ Б» інвентаризаційна справа № 1251-ЛВ від 07.08.2020. Також вказує, що нерухоме майно, в тому числі новостворений об`єкт будівництва, стосовно якого здійснена державна реєстрація права власності, набуває певного правового статусу і перебуває під захистом держави, яка офіційно визнала і підтвердила факт набуття речових прав на таке нерухоме майно. Таким чином вважає, що відповідач не міг приймати оспорюване рішення, оскільки належна їй нежитлова будівля, не є тимчасовою спорудою, а є об`єктом нерухомого майна, право власності на який зареєстровано за позивачем у встановленому порядку. Крім цього, вважає, що оспорюване рішення є очевидно протиправним, оскільки при його прийнятті відповідач керувався скасованою з 24.06.2021 рішенням суду ухвалою Львівської міської ради від 26.12.2019 № 6107 «Про здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах на території м. Львова».

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2025 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не мав належних документів, які б підтверджували законність розміщення тимчасової споруди за відповідною адресою, зокрема паспорта прив`язки, ухвали міської ради, договору оренди земельної ділянки чи окремих конструктивних елементів благоустрою. Крім того, право власності на споруду, на яке посилався позивач, було скасоване, а договір оренди від 22.12.2017 закінчився ще 31.12.2018. За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що споруда є самовільно встановленою та підлягає демонтажу. При цьому, суд першої інстанції визнав, що виконавчий комітет Львівської міської ради мав повноваження прийняти рішення про її демонтаж, з огляду на законодавство, Правила благоустрою Львівської міської територіальної громади та відповідні акти міської ради.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки факту державної реєстрації за позивачем права власності на спірну нежитлову будівлю. Вказує, що належний їй об`єкт за адресою: АДРЕСА_1 , є об`єктом нерухомого майна, а не тимчасовою спорудою, оскільки має статус нежитлової будівлі, підтверджений технічним паспортом, а право власності на нього зареєстроване у Державному реєстрі речових прав. У зв`язку з цим, вважає, що відповідач не мав правових підстав приймати рішення про його демонтаж, оскільки таке рішення фактично втручається у право приватної власності позивача. Також стверджує, що відповідач не наділений повноваженнями самостійно приймати рішення про примусовий демонтаж капітальних чи нерухомих споруд, а позбавлення власника майна або його демонтаж можливі лише у встановленому законом порядку, зокрема на підставі судового рішення. Окремою підставою апеляційного оскарження є посилання на те, що при прийнятті оспорюваного рішення відповідач керувався ухвалою Львівської міської ради від 26.12.2019 № 6107, окремі положення якої рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30.11.2020 у справі № 380/2335/20, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24.06.2021, були визнані протиправними та нечинними. Вважає, що такі положення не могли бути правовою підставою для прийняття спірного рішення 29.04.2025.

Представником відповідача подано додаткові пояснення у справі, в яких зазначено, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про безпідставність позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги, додаткових письмових пояснень представника відповідача, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити повністю з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, Виконавчий комітет Львівської міської ради, керуючись законами України «Про регулювання містобудівної діяльності», «Про благоустрій населених пунктів», «Про місцеве самоврядування в Україні», наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244 «Про затвердження Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності», ухвалами міської ради від 21.04.2011 № 376 «Про Правила благоустрою Львівської міської територіальної громади», від 26.12.2019 № 6107 «Про здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах на території м. Львова», від 06.12.2022 № 2679 «Про окремі питання здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах на території Львівської міської територіальної громади у зв`язку із введенням воєнного стану» від 08.07.2021 № 1081 «Про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради», з метою усунення наслідків порушень вимог законодавства при розміщенні тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у Львівській міській територіальній громаді прийняв рішення № 708 від 21.05.2024 «Про демонтаж тимчасової споруди на вул. С. Петлюри, 37». Позивачу рекомендовано здійснити демонтаж самовільно встановленої тимчасової споруди у добровільному порядку протягом 20 календарних днів. У разі нездійснення демонтажу у добровільному порядку визначити уповноваженою особою на виконання демонтажу тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності на вул. С. Петлюри, 37 комунальне підприємство «Адміністративно-технічне управління» спільно з Залізничною районною адміністрацією. Комунальному підприємству «Адміністративно-технічне управління»: здійснити демонтаж за участю представника Залізничної районної адміністрації протягом 60 календарних днів.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про безпідставність позовних вимог.

Однак, колегія суддів не погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.

За змістом пункту 7 статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон № 280/97-ВР) до відання виконавчих органів міських рад належать власні (самоврядні) повноваження, зокрема: організація благоустрою населених пунктів, залучення на договірних засадах з цією метою коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення; здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів, організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян.

Правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою населених пунктів спрямовані на створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини визначає Закон України «Про благоустрій населених пунктів» (далі - Закон № 2807-IV).

Статтею 5 вищевказаного Закону встановлено, що управління у сфері благоустрою населених пунктів здійснюють Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування та інші органи влади в межах їх повноважень.

Пунктом 1 частини першої статті 9 Закону № 2807-IV передбачено, що до повноважень місцевих державних адміністрацій у сфері благоустрою населених пунктів віднесено забезпечення реалізації державної політики у цій сфері.

Суб`єктами у сфері благоустрою населених пунктів, у розумінні частини першої статті 12 Закону № 2807-IV, є органи державної влади та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, органи самоорганізації населення, громадяни.

Режим використання об`єктів благоустрою визначено статтею 14 вищезгаданого Закону, яка передбачає, що такі об`єкти використовуються відповідно до їх функціонального призначення для забезпечення сприятливих умов життєдіяльності людини на засадах їх раціонального використання та охорони з урахуванням вимог правил благоустрою території населених пунктів, інших вимог, передбачених законодавством.

Приписами частини другої статті 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено, що тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності це одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення.

Розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

Механізм розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності визначений Порядком розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244 (далі - Порядок № 244).

Згідно з пунктами 2.1, 2.17, 2.18, 2.20, 2.30, 2.31 Порядку № 244 підставою для розміщення тимчасової споруди є паспорт прив`язки тимчасової споруди. Встановлення тимчасових споруд здійснюється відповідно до паспорта прив`язки. Строк дії паспорта прив`язки визначається органом з питань містобудування та архітектури виконавчого органу відповідної ради або районної державної адміністрації відповідно до генерального плану, плану зонування та детального плану територій та з урахуванням строків реалізації їх положень. Продовження строку дії паспорта прив`язки здійснюється за заявою замовника, шляхом зазначення нової дати, підпису та печатки у паспорті прив`язки органом з питань містобудування та архітектури виконавчого органу відповідної ради, районної державної адміністрації.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» серед основних принципів державної політики з питань дозвільної системи у сфері господарської діяльності є:

- захист прав, законних інтересів суспільства, територіальних громад та громадян, життя громадян, охорона навколишнього природного середовища та забезпечення безпеки держави;

- прозорість процедури видачі документів дозвільного характеру;

- додержання рівності прав суб`єктів господарювання під час видачі документів дозвільного характеру;

- зменшення рівня державного регулювання господарської діяльності;

- установлення єдиних вимог до порядку видачі документів дозвільного характеру.

Згідно із статтею 4 цього ж Закону виключно законами, які регулюють відносини, пов`язані з одержанням документів дозвільного характеру, встановлюються необхідність одержання документів дозвільного характеру та їх види; вичерпний перелік підстав для відмови у видачі, переоформлення, видачі дубліката, анулювання документа дозвільного характеру. А відповідно до п. 5. ст. 4-1 підставами для відмови від видачі документи дозвільного характеру є:

- подання суб`єктом господарювання неповного пакета документів, необхідних для одержання документа дозвільного характеру, згідно із встановленим вичерпним переліком;

- виявлення в документах, поданих суб`єктом господарювання, недостовірних відомостей;

- негативний висновок за результатами проведених експертиз та обстежень або інших наукових і технічних оцінок, необхідних для видачі документа дозвільного характеру. Законом можуть встановлюватися інші підстави для відмови у видачі документа дозвільного характеру. Відмова у видачі документа дозвільного характеру за підставами, не передбаченими законами, не допускається. Письмове повідомлення дозвільного органу про відмову у видачі документа дозвільного характеру надається суб`єкту господарювання особисто або надсилається поштовим відправленням з описом вкладення або у випадках, передбачених законом, в електронній формі за допомогою засобів телекомунікацій із зазначенням передбачених законом підстав для такої відмови у строк, встановлений для видачі документа дозвільного характеру.

Із матеріалів справи слідує, що оскаржене рішення прийнято на підставі листа Залізничної районної адміністрації від 10.04.2024 № 4-32-19259. Крім того, приймаючи таке рішення Львівська міська рада керувалася законами України «Про регулювання містобудівної діяльності», «Про благоустрій населених пунктів», «Про місцеве самоврядування в Україні», наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244 «Про затвердження Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності», ухвалами міської ради від 21.04.2011 № 376 «Про Правила благоустрою Львівської міської територіальної громади», від 26.12.2019 № 6107 «Про здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах на території м. Львова» від 08.07.2021 № 1081 «Про розмежування повноважень між виконавчими органам Львівської міської ради», від 06.12.2022 № 2679 «Про окремі питання здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах на території Львівської міської територіальної громади у зв`язку із введенням воєнного стану». Крім того, таке рішення прийнято з метою усунення наслідків порушень вимог законодавства при розміщенні тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у Львівській міській територіальній громаді.

Ухвалою Львівської міської ради № 4526 від 23.04.2015 затверджено Положення про порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові.

Розділом 7 цього Положення передбачено порядок демонтажу тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності.

Пунктом 7.1 Положення № 4526 визначено перелік тимчасових споруд, які підлягають демонтажу згідно з цим порядком. Зокрема, демонтажу підлягають тимчасові споруди: для встановлення яких закінчився термін дії договору оренди окремих конструктивних елементів благоустрою або термін дії договору оренди земельної ділянки і суб`єкту господарювання відмовлено у його продовженні; самовільно встановлені; зовнішній вигляд яких не відповідає виданому паспорту прив`язки або погодженому проекту та суб`єкту господарювання мотивовано відмовлено у внесенні змін до паспорту прив`язки чи проекту; розміщені з порушенням вимог пунктів 2.5 та 2.6 цих Правил.

Пунктами 7.3- 7.8 Положення № 4526 (у первинній редакції) було передбачено, що при виявленні ТС, зазначених у пунктах 7.1.1- 7.1.4, складається акт довільної форми та районна адміністрація, на території якої розташована ТС, приймає рішення про її демонтаж у 10-денний термін.

Акт обстеження підписують представники районної адміністрації, комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління» та власник ТС.

У разі, якщо власник відмовляється від підписання або від участі в обстеженні, копія акта скеровується йому рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Розпорядження районної адміністрації про демонтаж ТС надсилається суб`єкту господарювання протягом 2 днів з дати набрання ним чинності з наданням терміну для добровільного виконання демонтажу ТС у термін до 1 місяця.

Відключення ТС від інженерних мереж проводять експлуатуючі організації цих мереж протягом 10 робочих днів з моменту отримання рішення відповідної районної адміністрації про демонтаж ТС після розірвання угод з вилученням приладів обліку.

У разі невиконання власником ТС вимог пункту 7.6 районна адміністрація звертається до відповідного суду з позовом про примусовий демонтаж ТС, встановленої з порушенням цих Правил.

Таким чином, розділом 7 Положення № 4526 визначено, що демонтаж тимчасових споруд здійснюється за розпорядженнями районних адміністрацій власниками таких тимчасових споруд. У разі добровільного невиконання таких розпоряджень районних адміністрацій примусовий демонтаж тимчасових споруд проводиться за рішенням суду.

Згодом ухвалою Львівської міської ради № 6107 від 26.12.2019 «Про здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах на території м. Львова» (далі - ухвала № 6107) внесено зміни до Положення № 4526.

Зокрема, згідно з пунктом 7.8 ухвали № 6107 замінено пункти 7.3- 7.8 Положення № 4526 пунктами 7.3- 7.7 та викладено їх у такій редакції:

« 7.3. При виявленні ТС, зазначених у підпунктах 7.1.1- 7.1.4, уповноважена особа районної адміністрації, на території якої розташована ТС, за участю представників комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління», власника ТС, у разі наявності відомостей щодо такої особи, складають акт про дотримання вимог законодавства при розміщенні тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності (надалі - акт про дотримання вимог) у чотирьох примірниках та протокол про адміністративне правопорушення.

Уповноважена особа районної адміністрації на підставі оформленого акта про дотримання вимог надає особисто (або надсилає цінним листом) власнику (користувачу) ТС, у разі наявності відомостей щодо такої особи, вимогу про демонтаж незаконно встановленої ТС у 10-денний термін разом з примірником акта про дотримання вимог.

Один примірник акта та вимоги про демонтаж із зазначенням наслідків її невиконання наклеюється на ТС та здійснюється фотофіксація ТС. На фотографії має бути чітко і розбірливо видно інформацію про номер і дату складання вимоги про демонтаж та акта про дотримання вимог.

Вимога про демонтаж та матеріали фотофіксації оприлюднюються на сайті Львівської міської ради.

7.4. Якщо власника не встановлено, або якщо власник (користувач) відмовився добровільно демонтувати ТС, районна адміністрація скеровує примірник акта, вимоги про демонтаж, матеріали фотофіксації в управління архітектури та урбаністики департаменту містобудування для підготовки рішення виконавчого комітету про демонтаж.

7.5. У рішенні виконавчого комітету визначається:

7.5.1. Уповноважена особа на виконання демонтажу ТС.

7.5.2. Терміни демонтажу ТС та місце зберігання демонтованої ТС.

7.5.3. Призначення відповідальних осіб за відновлення благоустрою з визначенням термінів виконання робіт з відновлення благоустрою.

7.6. Проведення робіт з демонтажу ТС здійснюється у такому порядку:

7.6.1. До початку здійснення робіт з демонтажу уповноважена особа для відключення ТС від інженерних мереж доводить до відома відповідні експлуатуючі організації вищезазначене рішення виконавчого комітету про демонтаж.

7.6.2. Демонтаж ТС уповноважена особа здійснює у присутності представників районної адміністрації. У разі необхідності уповноважена особа залучає представників державних органів, міських служб та організацій, Львівського комунального підприємства «Львівсвітло», Львівського комунального підприємства «Муніципальна варта», правоохоронних органів тощо.

7.6.3. Під час демонтажу ТС складаються такі документи:

7.6.3.1. Акт проведення демонтажу, де зазначаються дата, час, підстава демонтажу, присутні під час демонтажу особи, відмітка про присутність власника/користувача ТС під час процедури демонтажу, а також опис ТС, що демонтується (зноситься): геометричні розміри, матеріал, наявність підключення до мереж електро- та водопостачання і перелік візуально виявлених недоліків, пошкоджень.

7.6.3.2. Фото місця розташування ТС до та після проведення демонтажу з прив`язкою до місцевості.

7.6.3.3. Акт опису майна, що знаходиться у ТС на момент демонтажу, або акт про відсутність такого майна.

Акт проведення демонтажу та акт опису майна складається у 3-х примірниках та підписується особами, які брали участь у демонтажі.

7.6.4. Якщо розмір, вага, конфігурація тощо тимчасових споруд не дозволяє провести демонтаж та евакуацію у цілісному стані, уповноважена на виконання демонтажу особа проводить розділення тимчасової споруди на конструктивні елементи, про що зазначається в акті проведення демонтажу.

7.6.5. Один примірник акта проведення демонтажу залишається в уповноваженої особи, другий примірник уповноважена особа надсилає в управління архітектури та урбаністики департаменту містобудування. Третій примірник вручається власнику ТС (у разі його встановлення) або надсилається йому поштою цінним листом.

7.6.6. Після складання акта проведення демонтажу ТС демонтується і перевозиться на майданчик тимчасового зберігання та передається відповідальній особі під розписку.

7.7. Власник ТС має право повернути ТС та майно, що знаходилось в ній на момент демонтажу. Для цього він повинен надати такі документи:

7.7.1. Заяву про повернення ТС з описом майна, що було в ній на момент демонтажу.

7.7.2. Квитанцію про сплату вартості проведених робіт з демонтажу, витрат, пов`язаних зі зберіганням ТС та майна, що перебувало в ній на момент демонтажу, а також витрат з відновлення об`єкта благоустрою».

Судом апеляційної інстанції встановлено, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30.11.2020 у справі № 380/2335/20 визнано протиправним та нечинним підпункт 7.8 пункту 7 ухвали Львівської міської ради № 6107.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.06.2020 апеляційну скаргу Львівської міської ради залишено без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30.11.2020 у справі № 380/2335/20 - без змін.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27.01.2022 відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі № 380/2335/20.

Таким чином, на момент прийняття Виконавчим комітетом Львівської міської ради оскаржуваного рішення № 708 від 21.05.2024 «Про демонтаж тимчасової споруди по вул. С. Петлюри, 37» діяла первинна редакція Положення № 4526, якою передбачено, що демонтаж тимчасових споруд здійснюється за відповідною процедурою на підставі розпорядження районної адміністрації власником тимчасової споруди. У разі добровільного невиконання такого розпорядження примусовий демонтаж тимчасової споруди проводиться на підставі рішення суду.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що оскільки ухвала Львівської міської ради від 26 грудня 2019 року № 6107 визначає перелік ТС для здійснення підприємницької діяльності на території міста Львова, то така ухвала є регуляторним актом.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16 травня 2023 року у справі № 380/3195/22.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що повноваження щодо прийняття розпорядження про демонтаж тимчасової споруди повернулись до районних адміністрацій згідно з Положенням № 4526 у попередній редакції.

Колегія суддів звертає увагу, що до спірних правовідносин застосовуються саме норми Положення № 4526, який є нормативно-правовим актом, що регулює відносини в сфері встановлення тимчасових споруд та відповідно у своїй діяльності його повинні дотримуватись не тільки суб`єкти господарювання, а й сама Львівська міська рада та її виконавчі органи, як учасники даних відносин.

З урахуванням встановлених у справі обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що Виконавчий комітет Львівської міської ради не уповноважений приймати рішення про демонтаж тимчасових споруд, тому рішення № 708 від 21.05.2024 «Про демонтаж тимчасової споруди по вул. С. Петлюри, 37» прийняте Виконавчим комітетом Львівської міської ради з перевищенням повноважень.

Відповідач при прийнятті спірного рішення керувався ухвалою міської ради від 08.07.2021 №1081, якою затверджено Положення про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради, згідно п. 37 Розділу ІІ, якого до повноважень виконавчого комітету належить прийняття рішень щодо тимчасових споруд, які розміщені з порушеннями вимог законодавства України та актів міської ради, однак, вказане положення не містить конкретизації щодо яких саме рішень.

Відхиляючи доводи відповідача про наявність у нього повноважень щодо прийняття рішень про демонтаж тимчасових споруд на підставі пункту 12.2.6 Правил благоустрою Львівської міської територіальної громади, затверджених ухвалою Львівської міської ради від 21.04.2011 року №376, якою також керувався при прийнятті спірного рішення, колегія суддів вказує, що дана норма стосується малих архітектурних форм, а не тимчасових споруд, правовий статус яких різниться.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції вважає, що наявні правові підстави для визнання протиправним та скасування рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради № 708 від 21.05.2024 «Про демонтаж тимчасової споруди по вул. С. Петлюри, 37».

Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Поряд з тим, частиною 1 статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи слідує, що позивачем згідно з платіжною інструкцією № 7582-9004-9180-7088 від 13 червня 2024 року сплачено судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 1211 грн 20 коп.

Також, із матеріалів справи слідує, що позивачем згідно з платіжною інструкцією № 6352-2742-2809-5133 від 09 червня 2025 року сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1453 грн 00 коп. Згідно з платіжною інструкцією № 2112-8005-6341-7481 від 10 червня 2025 року сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1 грн 00 коп.

Отже, колегія суддів вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Виконавчого комітету Львівської міської ради 2665,20 грн судового збору.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи та допущено порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що відповідно до частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 2 ч. 1 ст. 315, ст. 317, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2025 року у справі № 380/12693/24 скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради № 708 від 21.05.2024 «Про демонтаж тимчасової споруди по АДРЕСА_1 ».

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Виконавчого комітету Львівської міської ради (площа Ринок, 1, м. Львів, 79008, ЄДРПОУ 26256622) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір за подання позовної заяви та за подання апеляційної скарги в розмірі 2665 гривні 20 коп. (дві тисячі шістсот шістдесят п`ять гривень 20 коп.).

Постанову разом із паперовими матеріалами справи надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. Б. Заверуха

судді О. М. Гінда

З. М. Матковська

Інші рішення у справі

ДатаДокументСуд
12.11.2026 Ухвала № 141487853 Восьмий апеляційний адміністративний суд
01.09.2025 Ухвала № 129877465 без тексту Восьмий апеляційний адміністративний суд
03.06.2025 Ухвала № 127882105 без тексту Восьмий апеляційний адміністративний суд
29.04.2025 Рішення № 127023899 без тексту Львівський окружний адміністративний суд
15.10.2024 Постанова № 122685762 без тексту Восьмий апеляційний адміністративний суд
03.09.2024 Ухвала № 121359880 без тексту Восьмий апеляційний адміністративний суд
03.09.2024 Ухвала № 121359876 без тексту Восьмий апеляційний адміністративний суд
31.07.2024 Ухвала № 120755841 без тексту Восьмий апеляційний адміністративний суд
11.07.2024 Ухвала № 120336165 без тексту Восьмий апеляційний адміністративний суд
17.06.2024 Ухвала № 119813377 без тексту Львівський окружний адміністративний суд
17.06.2024 Ухвала № 119813366 без тексту Львівський окружний адміністративний суд