ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 листопада 2026 року м. Львів Справа № 260/6823/26 пров. № А/857/54574/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі головуючого судді Москаля Р. М., суддів Димарчук Т. М.,Сала П. І., розглянув в місті Львові в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2026 року про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі №260/6823/26 за позовом ОСОБА_1 до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, за участі голови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Данка Віктора Йосиповича в якості третьої особи на стороні відповідача, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, про визнання незаконними та скасування результатів голосування, визнання протиправним та скасування наказу, -
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області (далі - відповідач) з такими вимогами:
- визнати незаконними і скасувати результати голосування в Ужгородському міськрайонному суді Закарпатської області за обрання судді Данка Віктора Йосиповича головою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області втретє поспіль на строк з 26.03.2024 по 25.03.2027;
- визнати протиправним і скасувати наказ від 25.03.2024 № 12/02-06 «Про призначення на адміністративну посаду голови суду ОСОБА_2 », яким наказано призначити ОСОБА_2 , суддю, на адміністративну посаду голови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, строком на три роки, але не більш як на строк повноважень судді, починаючи з 26 березня 2024 року до 25 березня 2027 року включно.
Позовні вимоги обґрунтовано аргументами, які зводяться до такого:
- за результатами таємного голосування, проведеного 25.03.2024, ОСОБА_2 був обраний головою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, після чого 25.03.2024 було видано наказ № 12/02-06, яким оформлено його перебування на відповідній адміністративній посаді з 26.03.2024. Оскільки обрання судді ОСОБА_2 головою суду на період з 26.03.2024 по 25.03.2027 відбулося втретє поспіль, це свідчить про порушення вимог частини дев`ятої статті 20 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»;
- результати таємного голосування від 25.03.2024 щодо обрання ОСОБА_2 головою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області та наказ № 12/02-06 від 25.03.2024 перебувають у прямому причинно-наслідковому зв`язку як первинна правова підстава та її безпосередній юридичний наслідок, тому скасування результатів незаконного голосування об`єктивно зумовлює необхідність одночасного скасування похідного від них наказу № 12/02-06 від 25.03.2024;
- об`єктом судового захисту є охоронюваний законом інтерес, з метою захисту якого ОСОБА_1 подає цей позов, що має одночасно індивідуальний та суспільно значущий характер: - індивідуальна складова обумовлена конкретним, сталим та безпосереднім професійно-правовим зв`язком позивача з Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області, у якому ОСОБА_2 на підставі оспорюваних результатів голосування від 25.03.2024 та наказу № 12/02-06 від 25.03.2024 продовжує здійснювати адміністративно-владні повноваження голови суду третій строк поспіль; - суспільна складова полягає у необхідності збереження встановленого Конституцією і законом порядку організації судової влади, реальної дії законодавчих обмежень державної влади та недопущення здійснення владних повноважень поза встановленими законом межами.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Ухвалою від 28.09.2026 року суд першої інстанції на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області про визнання незаконними та скасування результатів голосування, визнання протиправним та скасування наказу. Це судове рішення вмотивовано таким чином:
- результати голосування не існують самі по собі, а є складовою процесу прийняття колективного рішення зборами суддів, що відображається у протоколі зборів суддів. Відтак, вимога про визнання незаконними та скасування результатів голосування фактично спрямована на оспорювання колективного волевиявлення суддів щодо обрання голови суду, правомірність якого може бути встановлена лише шляхом оцінки рішення зборів суддів, прийнятого за результатами такого голосування. Отже, незалежно від вжитого позивачем способу формулювання позовних вимог, їх розгляд по суті вимагав би від суду надання оцінки рішенню органу суддівського самоврядування з питання обрання голови суду. При цьому вимога про скасування наказу, як правильно стверджує позивачка, має похідний характер від вимоги про визнання незаконними та скасування результатів голосування, її вирішення нерозривно пов`язане з визначенням правомірності результатів голосування та, відповідно, правомірності колективного волевиявлення суддів щодо обрання голови суду;
- збори суддів як орган суддівського самоврядування, який обговорює питання внутрішньої діяльності суду та приймає колективні рішення з обговорюваних питань, не є суб`єктом владних повноважень у розумінні пункту 7 частини першої статті 4 КАС України, а рішення органу суддівського самоврядування з питання обрання голови суду не може бути предметом судового контролю. Цей висновок суду щодо застосування норм Конституції України, Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Кодексу адміністративного судочинства України відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, що сформульований в постанові у справі №804/4177/17;
- неможливість оскарження в судовому порядку рішень зборів суддів з питання обрання голови суду має легітимну мету та не порушенням права особи на доступ до суду, гарантованого статтею 55 Конституції України та частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Позивачка звернулася до Восьмого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою від 10.10.2026, просить скасувати ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 28.09.2026 у справі № 260/6823/26 повністю; справу № 260/6823/26 направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано аргументами, які зводяться до такого:
- предметом заявленого позову є саме публічно-правовий спір з Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області як органом державної судової влади, а не спір із зборами суддів як самостійним суб`єктом правовідносин. Суд першої інстанції не наділений повноваженнями шляхом власного тлумачення положень Закону № 1402-VIII створювати не передбачені процесуальним законом винятки із судової юрисдикції та фактично позбавляти особу права на оскарження владних рішень органу державної влади. Висновок суду першої інстанції про неможливість судового розгляду заявленого публічно-правового спору лише з підстав здійснення суддівського самоврядування є юридично необґрунтованим та суперечить конституційним гарантіям судового захисту, закріпленим частиною другою статті 55 Конституції України;
- суд першої інстанції, заперечуючи компетенцію адміністративного суду, не визначив жодного іншого виду судочинства, у межах якого ОСОБА_1 могла б захистити свої права, натомість фактично поставив реалізацію конституційного права на судовий захист у залежність від волевиявлення того самого органу суддівського самоврядування, законність рішення якого оскаржується. За такого підходу орган державної судової влади фактично виводиться з-під незалежного судового контролю, а особа позбавляється можливості отримати судову оцінку законності оскаржуваних владних рішень. Це перетворює гарантоване частиною другою статті 55 Конституції України право на судове оскарження на суто декларативну гарантію, позбавлену будь-якого практичного змісту, що прямо суперечить правовим позиціям Конституційного Суду України та сформованим ЄСПЛ стандартам ефективного доступу до правосуддя;
- суд першої інстанції врахував при прийнятті оскарженої ухвали нерелевантну практику Верховного Суду, оскільки у справах № 804/4177/17 та № 260/6823/26 різний суб`єктний склад учасників відносин, об`єкт та предмет правового регулювання, а також умови застосування правових норм; правова позиція, висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20.03.2019 у справі № 804/4177/17, не є подібною та тотожною до цієї справи, тому не може бути застосована в якості обов`язкових до застосування судом першої інстанції висновків щодо застосування норм права.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Сторони належним чином завчасно (21.10.2026) повідомленні про прийняті судом процесуальні рішення та отримали повістки-повідомлення. Позивачка в судове засідання 12.11.2026 о 12:30 в режимі відеоконференції не підключилася, особисто не прибула, заяв чи клопотань процесуального характеру станом на час та дату судового засіданні не надійшло. Відповідач надіслав клопотання про розгляд справи за його відсутності. З огляду на такі обставини апеляційний суд на підставі п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України ухвалив розглянути цю справу в порядку письмового провадження на підставі наявних матеріалів.
Відповідач скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 28.09.2026 по справі №260/6823/26 - без змін. Навів аргументами, які зводяться до такого:
- починаючи з 2018 року Велика Палата Верховного Суду сформувала усталену практику, відповідно до якої при вирішенні питання щодо наявності підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі за п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, слід тлумачити в контексті ч. 3 ст. 124 Конституції України в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підпадають під юрисдикцію саме адміністративних судів, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду;
- відповідно до норм ч. 2 ст. 20, ч. 2 ст. 127, ч. 1 ст. 128 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» обрання голови місцевого суду є прерогативою зборів суддів цього суду та охоплюється внутрішньою діяльності суду, що є втіленням суддівського самоврядування, а не владним управлінським рішенням суб`єкта владних повноважень. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.03.2019 по справі №804/4177/17 вказувала про те, що збори суддів як орган суддівського самоврядування, який обговорює питання внутрішньої діяльності суду та приймає колективні рішення з обговорюваних питань, не є суб`єктом владних повноважень. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що правова природа діяльності органу суддівського самоврядування унеможливлює здійснення судового розгляду щодо визнання незаконним та скасування його рішення, а тому такий позов не може розглядатися в судах;
- у справі № 804/4177/17 позивач просив визнати незаконним і скасувати рішення зборів суддів цього суду, оформлене протоколом, при цьому в якості відповідача персоніфікував саме суд як установу. Підставою для залишення без змін ухвали про відмову у відкритті провадження в означеній справі слугував висновок суд касаційної інстанції про неможливість позивача оспорювати волевиявлення загальних зборів суддів. У розглядуваній справі позивачка ставить питання про визнання незаконними і скасування результатів голосування в Ужгородському міськрайонному суді Закарпатської області, що за змістовим критерієм повністю відповідає суті правовідносин, які були предметом правової оцінки Великої Палати Верховного Суду у справі № 804/4177/17. Поряд із цим, позивачка зазначає відповідачем суд, волевиявлення зборів суддів якого оспорює, що є аналогічним по відношенню до обставин справи №804/4177/17.
Релевантні джерела права:
Статтею 55 Конституції України проголошено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Частиною другою статті 124 Конституції України визначено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до частин першої, п`ятої статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. З метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.
Частиною першою статті 8 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
За змістом частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до пункту 1 частини першої, частини шостої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства; у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з цієї підстави суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Позиція суду апеляційної інстанції
ОСОБА_1 , наполягаючи на адміністративній юрисдикції цього спору, стверджує, що Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в спірних правовідносинах (щодо підсумків голосування зборів суддів про обрання одного із суддів цього суду на адміністративну посаду та оформлення результатів цього голосування похідним наказом) є суб`єктом владних повноважень, рішення якого підлягають судовому контролю в порядку адміністративного судочинства за позовом заінтересованої особи, якою є позивачка.
Суд першої інстанції, вивчивши підстави та предмет позову ОСОБА_1 , дійшов правильного висновку, що позивачка фактично оспорює правомірність рішення зборів суддів Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області щодо обрання одного із суддів цього суду на адміністративну посаду, ставлячи під сумнів можливість заміщення суддею ОСОБА_2 посади голови суду.
Висновок щодо можливості визнання суду та/або зборів суддів при прийнятті рішень про обрання суддів на адміністративні посади суб`єктами владних повноважень в розумінні пункту 7 частини першої статті 4 КАС України (для цілей визнання їх відповідачами в адміністративному процесі, а також здійснення адміністративним судом контролю за законністю таких рішень) ще в 2019 році сформувала Велика Палата Верховного Суду в постанові 20 березня 2019 року у справі №804/4177/17:
«Статтею 130-1 Конституції України визначено, що для захисту професійних інтересів суддів та вирішення питань внутрішньої діяльності судів відповідно до закону діє суддівське самоврядування.
Відповідно до положень частин першої та четвертої статті 126 Закону № 1402-VIII суддівське самоврядування - це самостійне колективне вирішення зазначених питань суддями.
До завдань суддівського самоврядування належить вирішення питань щодо: 1) забезпечення організаційної єдності функціонування органів судової влади; 2) зміцнення незалежності судів, суддів, захист професійних інтересів суддів, у тому числі захист від втручання в їхню діяльність; 3) участі у визначенні потреб кадрового, фінансового, матеріально-технічного та іншого забезпечення судів та контроль за додержанням установлених нормативів такого забезпечення; 4) обрання суддів на адміністративні посади в судах у порядку, встановленому цим Законом; 5) призначення суддів Конституційного Суду України; 6) обрання суддів до складу Вищої ради правосуддя та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в порядку, встановленому законом.
Згідно із частинами другою та третьою статті 127 Закону № 1402-VIII (в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) суддівське самоврядування в Україні здійснюється через: 1) збори суддів місцевого суду, апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду, Пленум Верховного Суду; 2) Раду суддів України; 3) з`їзд суддів України.
Порядок здійснення суддівського самоврядування визначається відповідно до Конституції України цим Законом та іншими законами, а також регламентами і положеннями, що приймаються органами суддівського самоврядування згідно з Конституцією України та цим Законом.
Частинами першою та п`ятою статті 128 Закону № 1402-VIII визначено, що збори суддів - зібрання суддів відповідного суду, на якому вони обговорюють питання внутрішньої діяльності цього суду та приймають колективні рішення з обговорюваних питань.
Збори суддів: 1) обговорюють питання щодо внутрішньої діяльності суду чи роботи конкретних суддів або працівників апарату суду та приймають з цих питань рішення, що є обов`язковими для суддів та працівників цього суду; 2) визначають спеціалізацію суддів з розгляду конкретних категорій справ; 3) визначають рівень навантаження на суддів відповідного суду з урахуванням виконання ними адміністративних або інших обов`язків; 4) заслуховують звіти суддів, які обіймають адміністративні посади в цьому суді, та керівника апарату суду; 5) звертаються з поданням про притягнення до дисциплінарної відповідальності адвоката, прокурора, посадової особи органу державної влади чи органу місцевого самоврядування за вчинення дій або бездіяльності, що порушують гарантії незалежності суду та судді; 6) здійснюють інші повноваження, визначені цим Законом.
Аналіз наведених положень чинного законодавства України дає підстави для висновку про те, що збори суддів Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області як орган суддівського самоврядування, який обговорює питання внутрішньої діяльності суду та приймає колективні рішення з обговорюваних питань, не є суб`єктом владних повноважень у розумінні пункту 7 частини першої статті 3 КАС України в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень, та пункту 7 частини першої статті 4 КАС України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року.
Встановлена правова природа діяльності органу суддівського самоврядування унеможливлює здійснення судового розгляду щодо визнання незаконним та скасування його рішення, а тому вказаний позов не може розглядатися в судах.
Відповідно до частини першої статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У пункті 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), пункт 57, Series A, № 93).
Суд адміністративної юрисдикції не має компетенції щодо розгляду такого спору з огляду на те, що відповідні скарги розглядаються самим органом суддівського самоврядування згідно із Законом № 1402-VIII та внутрішнім актом, який регламентує діяльність такого органу, в той час як у справі ЄСПЛ «Трегубенко проти України», на якій наголошує позивач у доводах касаційної скарги, Пленумом Верховного Суду України було скасоване остаточне та обов`язкове судове рішення, винесене на користь заявника в порядку нагляду. ЄСПЛ зауважив, що Верховний Суд України звів нанівець увесь судовий розгляд, що завершився прийняттям остаточного та обов`язкового рішення, і тому порушив принцип res judicata щодо рішення, яке, крім того, вже було частково виконане (пункт 35 Рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року у справі «Трегубенко проти України» (заява № 61333/00)).
З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає безпідставними наведені в касаційній скарзі доводи позивача про те, що суди першої та апеляційної інстанцій виключили з-під юрисдикції судів України таку категорію справ як оскарження рішень зборів суддів, а також одноособово обмежили його право на доступ до правосуддя, гарантоване частиною першою статті 6 Конвенції.
За таких обставин висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 109 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) є правильним».
Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, ані Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області, ані збори суддів цього суду при прийнятті рішень щодо обрання судді цього суду на посаду голови суду (в т.ч. проміжних етапів його прийняття та реалізації, як от встановлення результатів голосування, оформлення протоколу чи видача наказу) не є суб`єктом владних повноважень у розумінні пункту 7 частини першої статті 4 КАС України; правова природа діяльності органу суддівського самоврядування унеможливлює здійснення судового розгляду щодо визнання незаконним та скасування його рішення, а тому цей позов дійсно не може розглядатися в судах. Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 , при цьому врахував актуальний та релевантний висновок щодо застосування норм права Великої Палати Верховного Суду.
Аргумент позивачки щодо нерелевантності постанови у справі №804/4177/17 є помилковим, оскільки в цій ситуації суб`єктний склад учасників відносин (позивач) тощо не має будь-якого прикладного значення - адже Велика Палата розтлумачила статус відповідача як такого, що при прийнятті рішення про обрання судді на адміністративну посаду не є суб`єктом владних повноважень в розумінні КАС України, а прийняті органом суддівського самоврядування рішення не підлягають судовому контролю в порядку будь-якого виду судочинства.
Оцінюючи аргумент апелянтки щодо невиконання судом першої інстанції визначеного ст. 239 КАС України обов`язку про роз`яснення юрисдикції цього спору колегія суддів враховує таке:
практика Великої Палати Верховного Суду (ВП ВС) та Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (КАС ВС) щодо закриття провадження в адміністративних справах (або відмови у відкритті провадження) з підстав відсутності судової юрисдикції ґрунтується на концепції широкого тлумачення процесуальних норм Конституції України та КАС України. Так, відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України (а також пункту 1 частини першої статті 170 КАС України при відмові у відкритті провадження), суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. За загальним правилом частини першої статті 239 КАС України (та частини шостої статті 170 КАС України), у разі закриття провадження на цій підставі суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи, а суди апеляційної та касаційної інстанцій - також роз`яснити право протягом 10 днів подати заяву про направлення справи за встановленою юрисдикцією. Разом з тим, ВП ВС та КАС ВС ще в 2018 році сформулювали та донині дотримуються фундаментального правового висновку щодо тлумачення ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст.ст. 170, 238-239 КАС України, що зводиться до такого - поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні - як таке, що стосується не лише спорів, які віднесені до юрисдикції інших судів (цивільних, господарських чи кримінальних), а й тих спорів та вимог, які взагалі не підлягають судовому розгляду у судах жодної юрисдикції. Тому у разі відмови у відкритті/закриття провадження з цих мотивів суд не визначає орган чи суд, до якого слід звернутися, оскільки право на звернення до суду з такою вимогою відсутнє взагалі (для прикладу - постанови від 12.12.2018 у справі №802/2474/17-а, від 23.01.2019 у справі № 536/1039/17, від 30.01.2019 у справі №818/1526/18, від 30.01.2019 у справі №803/3/18, від 26.03.2019 у справі №807/1456/17, від 20.03.2019 у справі №804/4177/17, від 24.04.2019 у справі № 9901/35/19, від 15.05.2019 у справі № 757/12726/18-ц, від 26.06.2019 у справі №824/1115/18-а, від 11.09.2019 у справі №826/1773/18, від 30.06.2020 у справі № 317/2777/17, від 19.11.2020 у справі №560/1014/19, від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц, від 02.02.2023 у справі № 260/3380/21 тощо). Аналіз судових рішень ВП ВС дозволяє виділити кілька основних ситуацій, в яких вимога не може бути вирішена за правилами жодного судочинства: 1) відсутність предмета спору та порушеного права (якщо оскаржуваний акт, дія чи документ має виключно інформаційний, довідковий, рекомендаційний або підготовчий характер і не створює, не змінює й не припиняє юридичних прав та обов`язків особи, юридичного спору не виникає, що унеможливлює його судовий розгляд; 2) заборона судового контролю поза межами процесуального закону (не допускається оскарження процесуальних дій чи рішень суду/суддів шляхом ініціювання нового/окремого судового процесу проти суду/судді або поза порядком, визначеним відповідним процесуальним кодексом - ЦПК, ГПК, КАС, КПК); 3) виключна дискреція або внутрішньоорганізаційні акти (вимоги, які стосуються реалізації внутрішньоорганізаційних повноважень або виключної дискреції суб`єктів владних повноважень чи самоврядних інституцій, які не обумовлюють виникнення чи зміни цивільних або публічних прав інших осіб).
Оскільки рішення зборів суддів щодо обрання суддів на адміністративні посади не можуть бути предметом судового контролю, то апеляційний суд не встановив ознак порушення права позивачки на доступ до суду, а суд першої інстанції не мав підстав роз`яснювати позивачці, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд її позову.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Оскільки апеляційний суд визнав доводи апеляційної скарги помилковими та такими, що не спростовують висновки суду першої інстанції, то апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243,308,311,316,320,321,322,325,328,329 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду №260/6823/26 від 28 вересня 2026 року про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, за участі голови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Данка Віктора Йосиповича в якості третьої особи на стороні відповідача, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, про визнання незаконними та скасування результатів голосування, визнання протиправним та скасування наказу - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Р. М. Москаль
судді Т. М. Димарчук
П. І. Сало
Повне судове рішення складено 12.11.26