ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 листопада 2026 року Львів Справа № 380/1505/26 пров. № А/857/41321/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Гуляка В.В., Кушнір В.О.,
розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 червня 2026 року (суддя Морська Галина Михайлівна, ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Львів) у справі № 380/1505/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування розпорядження та рішення,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач 1), Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач 2) в якому просить визнати протиправними та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 №М483 від 05.07.2025 року в частині призову ОСОБА_1 на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, визнати протиправними та скасувати Поіменний список, військовозобов`язаних, які призвані ІНФОРМАЦІЯ_2 і відправлені у складі команди « НОМЕР_3 » в частині що стосується ОСОБА_2 , визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) (по стройовій частині) №191 від 05.07.2025 року в частині зарахування до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_5 ), зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) виключити та звільнити солдата ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_5 ) зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 ЄДРПОУ НОМЕР_2 внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про виключення ОСОБА_1 з військового обліку, у зв`язку із визнанням засудженням до позбавлення волі на підставі пп. Г ч. 5 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», які були внесені 27.10.1998 року.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29 червня 2026 року відмовлено в задоволенні адміністративного позову.
Не погоджуючись із вказаним рішенням представник позивача адвокат Калинич Ярослав Антонович подав апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Вказує, що відповідно до приписів пункту 3.3 розділу II Положення військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України від 14.08.2008 року № 402, повторно оглядаються військово-лікарською комісією військових комісаріатів лише військовозобов`язані, а позивач таким не являється, оскільки ще 27.10.1998 року був виключений з військового обліку і таке рішення органу який виключив позивача з військового обліку ніким не оскаржувалось і у встановленому законом порядку не скасовано й по теперішній час залишається, де-юре чинним. Аналогічного висновку дійшов Восьмий апеляційний адміністративний суд у своєму рішенні від 19.07.2023 у справі № 500/4141/22. Вважає, що встановлення правильного реального статусу позивача має важливе значення для правильного рішення у справі, в оскаржуваному рішенні суду встановлений не був, що являється неповним з`ясування судом обставин, що мають значення для справи. Суд при обґрунтуванні свого рішення зазначив аналіз неповної інформації, зафіксованої в тимчасовому посвідченні військовозобов`язаного, що призвело до помилкових висновків суду, щодо статусу позивача. Так суд вказав: «У тимчасовому посвідченні військовозобов`язаного № НОМЕР_6 проставлена відмітка про виключення позивача із військового обліку ІНФОРМАЦІЯ_3 27.10.1998 на підставі пп. «г» п. 5 ст. 37 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232 ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу», який фіксує, що у тимчасовому посвідченні військовозобов`язаного наявна, нібито, лиш одна відмітка (штамп, запис) про виключення з військового обліку позивача, що дало змогу суду зазначити в рішенні, необ`єктивно, висновки щодо однієї відмітки про виключення з військового обліку без аналізу її з іншими записами в графі «Відмітки про військовий облік», де наявний вже сучасний штамп ІНФОРМАЦІЯ_4 про виключення позивача з військового обліку (відтиск штампу зі словом «Виключений») 27.10.1998 року, а також рукописний текст під ним «Поновлено 08.11.2023 року». Крім цього суд у своєму рішенні не надав жодної оцінки електронній копії витягу з системи «Резерв+» від 30.06.2025, який чітко фіксував статус позивача після уточнення облікових даних як - виключений з військового обліку, що нівелює помилку у 1998 році, за умови її допущення. Суд при у своєму рішенні зазначив що «посилання про виключення позивача з військового обліку відповідно до пп. «г» п. 5 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з 27.10.1998 є некоректним, оскільки станом на 27.10.1998 Закон України «Про загальний військовий обов`язок і військову службу» у статті 37 «Взяття на військовий облік і зняття з нього» не містив пункту 5, більше того, станом на 27.10.1998 був відсутній механізм «виключення з військового обліку». Однак суд не взяв до уваги наступні обставини, які мають значення для справи: Відмітку та штамп у тимчасовому посвідченні було сформовано органом державної влади і якщо помилка була допущена таким, то похідні негативні наслідки для позивача внаслідок неналежного врядування суперечитимуть принципу верховенства права. Неможливість позивачем вимагати повторного виключення його з військового обліку, через вже існуюче рішення та відмітку про нього 27.10.1998 року. суд не взяв до уваги, що рішення про виключення позивача 27.10.1998 року з військового обліку являється чинним, не оскаржуваним, не скасованим, додатково перевіреним при умовах повномасштабного вторгнення рф повноважним органом і підтвердженим у встановленому законом порядку. Також суд не надав жодної оцінки електронній копії витягу з системи «Резерв+» від 30.06.2025, який чітко фіксував статус позивача після уточнення облікових даних як - виключений з військового обліку, що нівелює помилку у 1998 році, за умови її допущення. Незважаючи на відсутність будь-яких доводів відповідачів про нібито, неправильне (некоректне рішення) ІНФОРМАЦІЯ_5 від 27.10.1998 про виключення позивача з військового обліку, будь-яких посилань на ці обставини в заявах сторін як на підстави відмови в задоволенні позову, суд вийшов за межі розгляду справи, з власної ініціативи взяв на себе повноваження сторони відповідача, щодо обов`язку доказування (спростування) позовних вимог та з особистої ініціативи виклав в рішенні підстави (щодо відсутності підстав виключення з військового обліку засуджених у редакції закону, який діяв на той час) , які могли б надати змогу відповідачу не враховувати статус позивача як виключеного з військового обліку під час мобілізації. Тобто суд, не перевіряв доводи відповідача, а самостійно їх відшукував та надавав їм статусу контраргументів позовній заяві, при цьому, в порушення законних правових механізмів - фактично визнав нечинними рішення органів державної влади, які не являлись предметом розгляду справи. Суди в Україні діють на підставі принципу змагальності сторін (статті 12 ЦПК України, 13 ГПК України, 9 КАС України), що означає, що кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається. Суд не вправі самостійно збирати докази чи виходити за межі позовних вимог, підміняючи позицію сторони. Стверджує, що таким чином суд порушив принцип змагальності сторін, що призвело до неправильного вирішення справи.
ІНФОРМАЦІЯ_2 подав відзив на апеляційну скаргу.
ОСОБА_1 подав клопотання про долучення до матеріалів апеляційної скарги у справі № 380/1505/26 додаткових пояснень позивача.
Відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_6 , громадянин України, паспорт НОМЕР_7 , перебував на військовому обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів в ІНФОРМАЦІЯ_7 з 27.08.2018 року.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 25.11.1997 року по справі №І-945 ОСОБА_1 визнано винним за ст. 140 ч. 3 КК України та призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців з конфіскацією майна.
У тимчасовому посвідченні військовозобов`язаного № НОМЕР_6 проставлена відмітка про виключення позивача із військового обліку ІНФОРМАЦІЯ_3 27.10.1998 на підставі пп. «г» п. 5 ст. 37 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232 ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу».
Наказом Начальника ІНФОРМАЦІЯ_8 від 05.07.2025 № М483 громадянин ОСОБА_1 був призваний на військову службу по мобілізації та у складі команди НОМЕР_3 направлений до навчального центру для проходження військової підготовки/
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05.07.2025 №191 з 05 липня 2025 року солдат ОСОБА_3 , який був призваний на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_9 , зарахований в списки особового складу військової частини НОМЕР_1 і призначений на посаду курсанта.
Не погоджуючись із діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку про дотримання відповідачами вимогам чинного законодавства.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.
Статтею 17 Конституції України визначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до статті 65 встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який діє і станом на сьогодні.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Згідно пункту 4 Указу №69/2022 призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.
За змістом пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 (далі - Положення №154) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Згідно з п.9 Положення №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань серед інших: ведуть військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб"; оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов`язаним та резервістам.
Відповідно до п.11 Положення №154, районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення: здійснюють взяття громадян України на військовий облік призовників.
Механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі - державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров`я незалежно від підпорядкування і форми власності (далі - підприємства, установи та організації), визначено в Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 № 1487 (далі - Порядок №1487).
Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку №1487, військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов`язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.
Військовий облік ведеться з метою визначення наявних людських мобілізаційних ресурсів та їх накопичення для забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - інші військові формування) особовим складом у мирний час та в особливий період. Для забезпечення військового обліку громадян України використовується Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів, який призначений для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів.
Згідно пункту 5 Порядку №1487 з метою ведення військового обліку в державі створюється система військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - система військового обліку). Системою військового обліку є сукупність узгоджених за завданнями державних органів, підприємств, установ та організацій, які ведуть військовий облік та забезпечують її функціонування із застосуванням засобів автоматизації процесів та використанням необхідних баз даних (реєстрів), визначених законодавством. Головною вимогою до системи військового обліку є забезпечення повноти та достовірності даних, що визначають кількісний склад та якісний стан призовників, військовозобов`язаних та резервістів.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон №2232-ХІІ).
Частиною 2 статті 1 Закону №2232-ХІІ визначено, що військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
У відповідності до частини 3 статті 1 Закону №2232-ХІІ військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до частини 5 статті 1 Закону №2232-ХІІ, від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Згідно частини 7 статті 1 Закону №2232-ХІІ, виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, центри надання адміністративних послуг, центри рекрутингу та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Частиною 9 статті 1 Закону №2232-XII визначено, що стосується військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Статтею 37 Закону №2232-ХІІ визначено підстави взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього.
Відповідно до п.6 ч.6 ст.37 Закону №2232-ХІІ (у редакції, чинній до 18.05.2024), виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Однак, у зв`язку із прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 №3633-IX, який набрав законної сили 18.05.2024 (далі - Закон №3633-ІХ), редакція ч.6 ст.37 Закону №2232-ХІІ зазнала змін, внаслідок яких, п.6 ч.6 ст.37 Закону №2232-ХІІ було виключено.
За змістом ч.6 ст.37 Закону №2232-ХІІ (у редакції, чинній станом з 18.05.2024), виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які: 1) померли або визнані в установленомузакономпорядку безвісно відсутніми або оголошені померлими; 2) припинили громадянство України; 3) визнані непридатними до військової служби; 4) досягли граничного віку перебування в запасі.
18.05.2024 набрав чинності Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 (далі - Порядок №560).
Згідно пункту 4 розділу Загальні питання цього Порядку №560, на військову службу під час мобілізації, на особливий період можуть бути призвані:
- особи, звільнені з військової служби у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України Про очищення влади. Такі особи, призвані на військову службу під час мобілізації, призначаються на військові посади, крім посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади;
- особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення кримінального проступку, нетяжкого злочину, у тому числі із звільненням від відбування покарання, тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України;
- особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи призиваються на військову службу під час мобілізації за рішенням Генерального штабу Збройних Сил, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ;
- засуджені особи, які звільнені від відбування покарання з випробуванням, крім тих, які засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи проходять військову службу виключно у відповідних спеціалізованих підрозділах військових частин.
Позивач вказує у своїх доводах, що з 27.10.1998 був виключений з військового обліку ІНФОРМАЦІЯ_3 , як раніше засуджений до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину відповідно до пп. «г» п. 5 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», що підтверджується записом про виключення з військового обліку у тимчасовому посвідченні військовозобов`язаного № НОМЕР_6 .
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 25.11.1997 року по справі №І-945 ОСОБА_1 визнано винним за ст. 140 ч. 3 КК України та призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців з конфіскацією майна.
У тимчасовому посвідченні військовозобов`язаного № НОМЕР_6 проставлена відмітка про виключення позивача із військового обліку ІНФОРМАЦІЯ_3 27.10.1998 на підставі пп. «г» п. 5 ст. 37 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232 ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу».
Також суд враховує, що згідно пунктів 8 та 9 ч. 1 ст. 89 Кримінального кодексу України, у редакції, станом на день набрання законної сили вироком щодо позивача, такими, що не мають судимості, визнаються:- особи, засуджені до позбавлення волі за тяжкий злочин, якщо вони протягом шести років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину;- особи, засуджені до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, якщо вони протягом восьми років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину.
Згідно пунктів 8 та 9 ч. 1 ст. 89 Кримінального кодексу України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, такими, що не мають судимості, визнаються:- особи, засуджені до позбавлення волі або основного покарання у виді штрафу за тяжкий злочин, якщо вони протягом шести років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового кримінального правопорушення;- особи, засуджені до позбавлення волі або основного покарання у виді штрафу за особливо тяжкий злочин, якщо вони протягом восьми років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового кримінального правопорушення.
Строки погашення судимості обчислюються з дня відбуття основного і додаткового покарання (ч. 1 ст. 90 КК України).
Колегія суддів відхиляє доводи апелянта, адже як вказано вище з 18.05.2024 редакція ч.6 ст.37 Закону №2232-ХІІ не передбачає такої підстави для виключення з військового обліку як засудження до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, більш того, з цього часу передбачена можливість взяття на облік особи, в тому числі в автоматичному режимі, яку раніше було засуджено до позбавлення волі, за вчинення тяжкого злочину.
Колегія суддів дійшла висновку, що згідно з частиною 3 статті 1 Закону №2232-XII військовий обов`язок, серед іншого, включає взяття громадян на військовий облік та виконання військового обов`язку в запасі, позивач підлягав взяттю на військовий облік під час мобілізації на підставі статті 22 Закону №3543-XII та статті 27 Закону №2233-XII з метою можливого доукомплектування Збройних Сил України та інших військових формувань, оскільки не досяг граничного віку перебування у запасі, та зобов`язаний проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби.
Підсумовуючи встановлене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що ІНФОРМАЦІЯ_2 поставивши позивача повторно на військовий облік, діяв у межах та у спосіб, встановленим чинним законом.
У Рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 (справа № 1-7/99 про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Тобто, дія нормативно-правового акта в часі пов`язується із набранням чинності і з моментом втрати ним юридичної сили.
За колом осіб дія нормативно-правового акта поділяється на такі види: загальні (розраховані на все населення), спеціальні (розраховані на певне коло осіб) та виняткові (роблять винятки із загальних і спеціальних).
На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб поширюється загальне правило: нормативно-правовий акт діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб`єктами відносин, на яких він розрахований. Коло осіб, на яких поширює свою дію той чи інший нормативно-правовий акт, може визначатися також за ознакою статі, віком, професійної приналежності (наприклад, військовослужбовці), станом здоров`я.
Внесення змін до законодавства, яке призводить до погіршення становища особи, може суперечити принципу незворотності дії закону в часі (ст. 58 Конституції України), якщо йдеться про ретроактивну дію закону.
Однак, у даному випадку йдеться не про кримінальну або адміністративну відповідальність, а про поновлення військового обліку, що регулюється спеціальним законодавством.
Колегія суддів звертає увагу на тому, що законодавець має право змінювати критерії військового обліку, якщо це відповідає інтересам держави.
У зв`язку із внесенням змін до Закону № 2232-XII було звужено коло підстав для виключення з військового обліку.
Метою таких змін було розширення кола осіб, щодо яких діє військовий обов`язок. З часу набрання чинності змін до Закону № 2232-XII він поширює свою дію на всій території України і розповсюджується на осіб, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин.
Законодавство не передбачає збереження стану (статусу) виключення з військового обліку для осіб, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Водночас такі особи підлягають взяттю на військовий облік, зокрема військовий облік військовозобов`язаних, на загальних підставах, передбачених частиною 1 статті 37 Закону № 2232-XII, якщо відсутні передбачені діючою редакцією частини 6 статті 37 Закону № 2232-XII підстави для виключення з військового обліку.
Окрім того, колегія суддів вважає безпідставним покликання скаржника на те, що повторне взяття на військовий облік на підставі нових законів є обмеженням його конституційних прав і свобод, оскільки позивач не наводить посилання на конкретне, передбачене Конституцією України право та/або свободу, яке б було обмежено внаслідок взяття позивача на військовий облік у зв`язку із необхідністю виконання конституційного обов`язку позивача, як громадянина України, щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який встановлено статтею 65 Конституції України.
Тому, у спірних правовідносинах відсутні підстави стверджувати про наявність зворотної дії закону або іншого нормативно-правового акта в часі, оскільки спірні між сторонами в цій справі правовідносини виникли після 18.05.2024, тобто після внесення відповідних змін до Закону № 2232-XII.
Також, позивачем не наведені обґрунтовані аргументи, які б дозволяли стверджувати, що виключення з військового обліку особи, яка була раніше засуджена до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, може вважатися саме правом особи, що не може бути скасоване або змінене, а його доводи із посиланням на витяг з системи «Резерв+» від 30.06.2025, який фіксує статус позивача після уточнення облікових даних як виключений з військового обліку, що нівелює помилку у 1998 році, за умови її допущення колегія суддів відхиляє з урахуванням вищенаведеного чинного законодавства, яке змінилося, а тому ІНФОРМАЦІЯ_9 прийнято рішення на його виконання.
Аналізуючи доводи апелянта щодо посилання на Положення військово-лікарської експертизи в Збройних Силах України від 14.08.2008 року № 402, щодо повторного огляду військово-лікарською комісією військових комісаріатів лише військовозобов`язані, а позивач таким не являється, оскільки ще 27.10.1998 року був виключений з військового обліку і таке рішення органу який виключив позивача з військового обліку ніким не оскаржувалось і у встановленому законом порядку не скасовано й по теперішній час залишається, то колегія суддів вважає, що відповідні доводи є необґрунтованими, адже станом на 05.07.2025 (дата прийняття наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_8 про призов ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації) позивач вважається таким, що не має судимості, його визнано придатним до військової служби за станом здоров`я, а наявність судимості не є підставою для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», доводи в апеляційній скарзі щодо порушень під час огляду Військово-лікарською комісією апелянт не наводить, а тому не переглядаються судом.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність встановленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, не втручається у вільний розсуд суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за такими критеріями.
Колегія суддів враховує, що після видання наказу про зарахування до списків особового складу виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008, які не передбачають звільнення з військової служби шляхом скасування рішення про зарахування до списків особового складу військової частини чи визнання відповідних дій протиправними.
Підсумовуючи вищенаведене, виходячи з системного аналізу норм законодавства та обставин справи, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, а доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається. Оцінюючи інші наведені скаржником доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи сторін були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм було надано належну правову оцінку.
Доводи апелянта із посиланням на позицію Восьмого апеляційного адміністративного суду викладену у своєму рішенні від 19.07.2023 у справі № 500/4141/22 є необґрунтованими, оскільки відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Вказана правова позиція апеляційного суду узгоджується із ухвалами Верховного Суду від 30.04.2026 у справі № №560/4310/25, від 21.10.2026 у справі №600/5863/25-а.
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника. Колегія суддів вважає, що апеляційним судом надано відповідь на всі доводи, які можуть вплинути на правильність розгляду справи на цій стадії судового провадження.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Підстав для розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції на підставі статті 139 КАС України у апеляційного суду немає.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 червня 2026 року у справі №380/1505/26 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді В.В. Гуляк
В.О. Кушнір