Судові рішення

Ухвала № 141488807 у справі № 202/275/15 від 02.11.2026

Ухвала від 02.11.2026 у цивільній справі № 202/275/15 (категорія «Інші скарги та заяви в процесі виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб)»). Суд: Індустріальний районний суд міста Дніпра, суддя Бєсєда Г. В.

Справа№ 202/275/15 (у рішенні: 202/275/15-ц)
СудІндустріальний районний суд міста Дніпра
СуддяБєсєда Г. В.
Форма рішенняУхвала
Форма судочинстваЦивільне
КатегоріяІнші скарги та заяви в процесі виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб)
Дата ухвалення02.11.2026
Надійшло до реєстру14.11.2026
Оригіналreyestr.court.gov.ua/Review/141488807

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Менеджер допоможе з першим запуском.

Текст рішення

Справа № 202/275/15-ц

Провадження № 4-с/202/36/2026

ІНДУСТРІАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ДНІПРА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2026 року м. Дніпро

Індустріальний районний суд міста Дніпра у складі:

головуючої судді - Бєсєди Г.В.

за участю секретаря - Гриб А.О.

представника Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (міста Одеса) - Вонсович О.В.

представника АТ КБ «Приватбанк» - Химчика А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , заінтересовані особи: Амур-Нижньодніпровський відділ державної виконавчої служби у місті Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (міста Одеса), АТ КБ «Приватбанк» на бездіяльність органу державної виконавчої служби та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

До Індустріального районного суду м. Дніпра звернувся представник ОСОБА_1 - адвокат Губа Валерія Валеріївна, заінтересовані особи: Амур-Нижньодніпровський відділ державної виконавчої служби у місті Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (міста Одеса), АТ КБ «Приватбанк» на бездіяльність органу державної виконавчої служби та зобов`язання вчинити певні дії.

Адвокат Губа В.В., яка діє в інтересах ОСОБА_1 обґрунтовує незаконність бездіяльність державної виконавчої служби тим, що рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21.07.2015 у справі № 202/275/15-ц солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» стягнуто 347 095,75 грн боргу та 3 470,96 грн. судового збору.

08.02.2018 відкрито виконавче провадження № 55749264 щодо ОСОБА_1 і того ж дня арештовано все його майно. Автомобіль VOLVO FL6, що був предметом застави, реалізовано на торгах, арешт з нього знято постановою від 21.09.2018, та постановою від 25.09.2019 виконавчий документ повернуто стягувачу за п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», проте арешт іншого майна не скасовано.

Земельну ділянку скаржник отримав у спадщину за заповітом 01.11.2017, до накладення арешту. На його адвокатський запит від 08.06.2026 про зняття арешту відділ ДВС листом № 104976 повідомив про залишок боргу 297 409,33 грн (разом із виконавчим збором і витратами) та запропонував його сплатити.

Постанови за результатами звернення не винесено, а відповідь містить посилання на Закон № 606-XIV, що втратив чинність у 2016 році. Доказів чинного виконавчого провадження, повторного пред`явлення листа, виконавчих дій після 25.09.2019, розрахунку боргу з урахуванням коштів від продажу автомобіля чи позиції стягувача скаржнику не надано. Землю за весь час не описували, не оцінювали й не реалізовували.

Скаржник вважає, що оскаржується триваюча бездіяльність, тому строк не пропущено (постанова ВС від 22.12.2021 у справі № 645/6694/15-ц), а належним способом захисту є скарга за розділом VII ЦПК України (постанова ВС від 19.01.2022 у справі № 577/4541/20).

Зазначає, що арешт є похідним заходом примусового виконання і не може існувати фактично безстроково за відсутності відкритого провадження та виконавчих дій. Орган ДВС має довести суду законні підстави для його збереження, а сам лише запис у реєстрі цього не підтверджує. Збереження арешту понад вісім років за відсутності провадження майже сім років він вважає непропорційним втручанням у право власності (ст. 41 Конституції України, ст. 317, 319, 321 ЦК України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції).

У запереченнях від 21.10.2026 представник скаржника зазначає, що скарга ґрунтується не на тезі про автоматичне зняття арешту внаслідок повернення виконавчого листа, а на тому, що збереження арешту понад вісім років, із яких понад сім після повернення листа 25.09.2019, потребує актуальної правової й фактичної підстави. Відділ ДВС визнає відкриття провадження № 55749264, реалізацію автомобіля та повернення документа стягувачу, але не підтвердив повторного пред`явлення листа, відкриття нового провадження чи будь-яких виконавчих дій щодо майна.

Скаржник наголошує на висновках Верховного суду та зазначає, що суд має перевірити виправданість арешту, а орган ДВС, який його наклав, або його правонаступник відповідає за вирішення питання про його скасування. Абстрактне посилання на можливе виконання в майбутньому, на його думку, недостатнє, а пропорційність втручання (ст. 41 Конституції України, ст. 317, 319, 321 ЦК України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції) оцінюється порівнянням конкретного інтересу стягувача з багаторічним обмеженням власника.

Скаржник вважає, що виконавчий лист повторно не пред`являвся, а трирічний строк (ст. 12 Закону) від 25.09.2019 сплив у вересні 2022 року.

Він наголошує, що виконував зобов`язання власним майном: був поручителем, відповідальність солідарна, а виконання відбувалося за рахунок його автомобіля VOLVO FL6, що підтверджують постанови про зняття арешту від 30.08.2018 та 21.09.2018 з посиланням на електронні торги (протокол № 348896 від 31.07.2018). За листом ДВС від 17.06.2026 залишок боргу складає 269 945,75 грн (різниця з первісною сумою 77 150 грн) і сама по собі не доводить ціну продажу, розподіл коштів тощо.

З врахуванням викладеного, скаржник просить визнати неправомірною бездіяльність Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо невирішення у встановленій законом процесуальній формі питання про припинення арешту земельної ділянки площею 3,6873 га, кадастровий номер [номер приховано]:02:094:0015, накладеного постановою державного виконавця від 08.02.2018 у ВП № 55749264 та зобов`язати Амур-Нижньодніпровський відділ державної виконавчої служби у місті Дніпрі зняти арешт із земельної ділянки площею 3,6873 га, кадастровий номер [номер приховано]:02:094:0015, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Спаської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, що належить ОСОБА_1 , накладений постановою державного виконавця від 08.02.2018 у ВП № 55749264.

Представник Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (міста Одеса) - Вонсович О.В., у запереченнях просить відмовити в задоволенні скарги та зазначає, що 08.02.2018 було відкрито виконавче провадження № 55749264 з виконання виконавчого листа у справі № 202/275/15-ц про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості у сумі 347 095,75 грн., та у межах провадження накладено арешт на майно боржника (постанова від 09.02.2018, ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження»). Автомобіль марки VOLVO FL6 було реалізовано. Постановою від 25.09.2019 виконавчий документ повернуто стягувачу за п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону через відсутність іншого майна, на яке можна звернути стягнення. Запис про обтяження нерухомого майна боржника до державних реєстрів не вносився.

Наголошує, що повернення виконавчого документа не тотожне виконанню рішення й не припиняє зобов`язання боржника. Стягувач вправі повторно пред`явити документ у встановлені законом строки (ч. 5 ст. 37 Закону). Позицію про те, що повернення документа стягувачу не є підставою для зняття арешту, викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2025 у справі № 2/1522/11652/11. Закон передбачає два випадки обов`язкового зняття арешту: закінчення виконавчого провадження та повернення документа до суду, що його видав. Винятки, за яких арешт знімається разом із поверненням документа стягувачу, наведено в ч. 3 ст. 37 Закону, і скаржник на жодний із них не посилається.

Ч. 5 ст. 59 Закону не передбачає автоматичного зняття арешту лише через завершення провадження. Судове рішення залишається чинним, доказів його виконання, припинення зобов`язання, визнання документа таким, що не підлягає виконанню, чи іншої безумовної підстави для зняття арешту скаржник не надав. Навпаки, скарга фактично визнає наявність невиконаного рішення. Сама тривалість арешту не є підставою для його скасування.

Питання про розмір залишку боргу, зарахування коштів від реалізації автомобіля та виконання іншим солідарним боржником не можна вирішити в межах розгляду скарги. Для цього потрібні первинні документи, а скаржник вправі звернутися до банку за довідкою про залишок. Спір про розмір боргу не доводить незаконності арешту. Відповідь на адвокатський запит від 17.06.2026 № 104976 містила відомості про облік заборгованості в АСВП, а незгода з її змістом не означає неправомірності арешту чи бездіяльності.

Відділ ДВС також звертає увагу, що відповідь було надіслано електронною поштою та через телеграм, оскільки рекомендовані листи адвокатом не отримані, а скаргу подано через 44 дні після того, як скаржнику стало відомо про результат розгляду запиту. Постанову про арешт від 08.02.2018 боржник не оскаржував.

Втручання в право власності, на думку відділу ДВС, ґрунтується на законі, переслідує мету забезпечення виконання судового рішення, а непропорційного тягаря скаржник не довів. Права власності на ділянку арешт не позбавляє, а відчуженню, на його думку, перешкоджає запис у Єдиному реєстрі боржників (ст. 9 Закону), питання про виключення з якого боржник чи адвокат не порушували (ч. 7 ст. 9). Для задоволення вимоги суд має встановити конкретний обов`язок виконавця, який не виконано, і підставу зняття арешту, чого скаржник не довів.

У письмових запереченнях представник стягувача АТ КБ «Приватбанк» просить відмовити в задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність Амур-Нижньодніпровського відділу ДВС у м. Дніпрі та про зняття арешту із земельної ділянки площею 3,6873 га (кадастровий номер [номер приховано]:02:094:0015) у справі № 202/275/15-ц.

Банк вважає помилковими посилання скаржника на постанови Касаційного цивільного суду щодо «тривалого арешту». Наголошує на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2025 у справі № 2/1522/11652/11, в якій сформульовано висновок, що повернення виконавчого документа стягувачу на підставі ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» (через відсутність майна чи безрезультатність розшуку) не є підставою для скасування арешту майна боржника.

За позицією банку, арешт є гарантією збереження майна для виконання нескасованого судового рішення, а його зняття за наявності непогашеного боргу дозволило б боржнику відчужити майно, що остаточно унеможливило б виконання рішення і порушило б право стягувача на справедливий суд (ст. 6 Конвенції, ст. 129-1 Конституції України).

Щодо реалізації автомобіля VOLVO FL6 і солідарного обов`язку банк зазначає, що кошти від його продажу лише частково погасили борг. Відповідно до ст. 543 ЦК України солідарні боржники зобов`язані, доки обов`язок не виконано повністю, а наявність непогашеного боргу дає стягувачу право вимагати збереження обтяжень на інше майно боржника.

Щодо повторного пред`явлення виконавчого листа до виконання банк вказує, що за ч. 5 ст. 37 Закону повернення виконавчого документа не позбавляє стягувача права повторно пред`явити його до виконання в межах строків, визначених законом, або поновити такий строк. Скасування арешту до повного виконання рішення, на його думку, є передчасним і протиправним. Він також посилається на ч. 1, 3 ст. 59 Закону, за якою перелік підстав для зняття арешту виконавцем є вичерпним.

У судові засідання представник ОСОБА_1 - адвокат Губа Валерія Валеріївна не з`являлась, звернулась до суду із заявою про розгляд справи без її участі.

Представник АТ КБ «Приватбанк» Химчик А.В. та представник Вонсович О.В. у судовому засіданні просили відмовити у задоволенні скарги з підстав, викладених у письмових запереченнях.

Відповідно до ч. 2 ст. 450 ЦПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Суд, дослідивши матеріали скарги, доходить таких висновків.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, визначених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішити у межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється у порядку іншого судочинства.

Як передбачено ст. 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно, за загальними правилами чинних процесуальних кодексів, скарги на рішення, дії та бездіяльність службових осіб під час виконання судових рішень подаються за юрисдикцією того суду, який ухвалив судове рішення, що знаходиться на виконанні.

Крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного наведеними нормами процесуального законодавства, відповідні спеціальні норми встановлені Законом України «Про виконавче провадження».

Стаття 449 ЦПК України визначає строки для звернення зі скаргою , а саме скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.

Пропущений для подання скарги строк може бути поновлено судом за наявності поважних причин його пропуску на підставі клопотання особи, яка подає скаргу, що має бути заявлено одночасно зі скаргою.

У разі подання скарги з пропуском строку і за відсутності поважних причин для його поновлення та клопотання особи, яка подає скаргу, така скарга залишається судом без розгляду.

На адвокатський запит представника скаржника, начальник Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції 17.06.2026 вих. № 104976 повідомив, що 25.09.2019 виконавчий документ у виконавчому провадженні № 55749264 повернуто стягувачу, оскільки у боржника відсутнє майно на яке можливо звернути стягнення у межах суми боргу. Також повідомлено, що за даними автоматизованої системи виконавчого провадження існує несплачений борг у сумі 269 945,75 грн., виконавчий збір у сумі 26 994,58 грн. та витрати виконавчого провадження 469,00 грн.

Скаржник оскаржує триваючу бездіяльність, з огляду на це суд вважає, що відсутні підстави для залишення скарги без розгляду у зв`язку з пропуском звернення до суду.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21.07.2015 у справі № 202/275/15-ц стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 347 095,75 грн та судовий збір у розмірі 3 470,96 грн. Рішення набрало законної сили 03.08.2015. Виконавчий лист виданий 21.06.2016. На підставі виданого судом виконавчого листа 08 лютого 2018 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження № 55749264, у якому боржником зазначено виключно ОСОБА_1 , а примусове виконання розпочато щодо всієї визначеної виконавчим документом суми заборгованості. Цього ж дня винесено постанову про арешт всього майна ОСОБА_1 .

На виконанні в Амур-Нижньодніпровському відділу державної виконавчої служби перебував виконавчий лист, виданий Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська у справі № 202/275/15-ц про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором.

08.02.2018 року державним виконавцем Кисельовим Б.В., відкрито виконавче провадження № 55749264 з примусового виконання виконавчого листа № 202/275/15-ц, виданого 21.06.2016 року Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Приват Банк» заборгованості за кредитним договором заборгованості у розмірі 347 095,75 грн.

У межах виконавчого провадження державним виконавцем вжито передбачених законом заходів примусового виконання рішення, зокрема накладено арешт на майно.

Так, постановою державного виконавця Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області від 08.02.2018 накладено арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_1 у межах суми звернення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів 382 055, 72 грн.

Постановою державного виконавця Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області від 03.03.2018 описано та накладено арешт на автомобіль марки VOLVO FL6, 1998 року випуску, який знаходився в неробочому стані у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів у сумі 382 055, 72 грн.

Постановою державного виконавця від 21.09.2018 року знято арешт з автомобіля марки VOLVO FL6, 1998 року випуску, що належить боржнику ОСОБА_1 , у зв`язку з тим, що його було реалізовано на електронних торгах відповідно до протоколу № 348896 від 31.07.2018.

Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, якщо: 1) стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа; 2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 3) стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; 4) стягувач перешкоджає проведенню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене статтею 43 цього Закону, незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа; 5) у результаті вжитих виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з`ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку з втратою годувальника, про відібрання дитини, а також виконавчі документи, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані без участі боржника); 6) у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувачу в натурі; 7) боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку із втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи транспортні засоби боржника, розшук яких здійснювався поліцією, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку; 8) відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення, не закінчилася; 9) законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення; 10) відсутня його згода на заміщення приватного виконавця у випадках, передбачених Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів"; 11) запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру.

Отже, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

У разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої цієї статті арешт з майна знімається (частина третя статті 37 Закону України «Про виконавче провадження»).

Постановою державного виконавця Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Кисельовим Б.В. від 25.09.2019 року виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке можливо звернути стягнення, якщо заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Отже, виконавче провадження було завершено не у зв`язку з повним виконанням судового рішення, а у зв`язку з неможливістю на відповідний момент здійснити подальше виконання.

Виконавче провадження як сукупність дій, спрямованих на примусове виконання рішень, передбачає застосування арешту майна боржника як засобу, що обмежує можливість відчуження майна боржником із метою його подальшої реалізації у спосіб, передбачений законом.

Законодавством не передбачено обов`язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження й у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків.

Враховуючи наведене, повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» не є підставою для зняття арешту з майна боржника (за винятком випадків, передбачених у частині третій статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Зазначені висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2025 року у справі № 2/1522/11652/11.

Рішення суду, яке набрало законної сили боржником не виконано у повному обсязі.

Отже, враховуючи підставу повернення виконавчого документу стягувачу, він має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків, а тому вказані обставини не є підставою для зняття арешту з майна боржника, а відповідно і для задоволення скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Губи Валерії Валеріївни.

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 12 ЗУ «Про виконавче провадження» строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі: 1) пред`явлення виконавчого документа до виконання; 2) надання судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, відстрочки або розстрочки виконання рішення.

У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення, строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення.

Стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції (ч. 6 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження»).

Суд зазначає, що в Україні з 12 березня 2020 року було введено карантин через COVID-19 і його неодноразово продовжували. Скасували карантин на всій території України з 01 липня 2023 року.

Відповідно до Указу Президента України № 64/2022, з 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, який наразі продовжується.

Відповідно до приписів пункту 10-2 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», за яким тимчасово на період до припинення або скасування воєнного стану на території України визначені цим законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.

Отже, стягувач остаточно не втратив можливість реалізувати своє право на виконання рішення і отримання стягнення за ним. Закон гарантує стягувачу право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення.

Щодо розміру боргу та зарахування коштів від реалізації автомобіля. Суд зазначає, що згідно матеріалів справи кошти від реалізації автомобіля VOLVO FL6 частково погасили заборгованість, але водночас залишок боргу існує.

Скаржник не довів повного виконання рішення чи припинення зобов`язання. Спір про розмір залишку боргу не є предметом розгляду зазначеної скарги, тому сама по собі наявність спору щодо розміру боргу не свідчить про незаконність арешту.

Щодо тривалості арешту.

Дійсно, застосування арешту майна як обмежувального заходу не повинно призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з положеннями статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Указані норми визначають непорушність права власності (зокрема приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

У численних постановах Верховного Суду сформульовано правовий висновок про те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Одночасно, щоб захід, який становить втручання, відповідав статті 1 Першого протоколу до Конвенції, має бути доведено, що він був законним, здійсненим «відповідно до загальних інтересів» і існував розумний зв`язок пропорційності між застосовними засобами та метою, якої прагнули досягти.

Тож за умов що склалися чинне законодавство України та положення Конвенції вимагають від національних органів влади забезпечення справедливого балансу між інтересами стягувача, який домігся в суді відновлення його порушеного права і ухвалення рішення, яке набрало законної сили і не виконано, та боржника який ухиляється від виконання такого рішення суду і стверджуючи про покладення на нього індивідуального та надмірного тягарю жодних фактів цього не навів, а обмежився тільки підставами або аргументами на які робиться посилання в скарзі без встановлення відповідних фактів.

Отже, суд вважає, що за встановлених обставин у справі відсутні підстави вважати, що існування впродовж тривалого часу після повернення стягувачу виконавчого документу, обтяження у вигляді арешту є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном, а у державного виконавця були відсутні законодавчі підстави для зняття накладеного у виконавчому провадженні арешту на майно боржника.

За наведених підстав, суд доходить висновку, що скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Губи Валерії Валеріївни, заінтересовані особи: Амур-Нижньодніпровський відділ державної виконавчої служби у місті Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (міста Одеса), АТ КБ «Приватбанк» на бездіяльність органу державної виконавчої служби та зобов`язання вчинити певні дії не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 447-451 ЦПК України, суддя, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , заінтересовані особи: Амур-Нижньодніпровський відділ державної виконавчої служби у місті Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (міста Одеса), АТ КБ «Приватбанк» на бездіяльність органу державної виконавчої служби та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Ухвала суду набирає законної сили після закінчення зазначених вище строків, або після перегляду ухвали в апеляційному порядку, якщо її не скасовано.

Суддя Г.В. Бєсєда

Інші рішення у справі

ДатаДокументСуд
02.11.2026 Ухвала № 141156746 Індустріальний районний суд міста Дніпра
07.08.2026 Ухвала № 138875633 Індустріальний районний суд міста Дніпра
21.07.2015 Ухвала № 47562715 без тексту Індустріальний районний суд міста Дніпра
21.07.2015 Рішення № 47562586 без тексту Індустріальний районний суд міста Дніпра
26.01.2015 Ухвала № 47562576 без тексту Індустріальний районний суд міста Дніпра