УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 червня 2026 року
м. Київ
справа №756/290/24
провадження № 61-6993ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Черняк Ю. В.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 20 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до
ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 03 листопада 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 195 000,00 доларів США, 3 % річних
у розмірі 1 121,92 доларів США, витрати по сплаті судового збору у розмірі
13 796,09 грн. У задоволенні решти заявлених позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 13 січня 2026 року відкрито апеляційне провадження та витребувано із суду першої інстанції матеріали цивільної справи
№ 756/290/24.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 березня 2026 року закінчено проведення підготовчих дій та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
У травні 2026 року ОСОБА_2 подав клопотання про зупинення провадження
у справі № 756/290/24 з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої
статті 251 ЦПК України.
Зазначене клопотання обґрунтовувалося тим, що із 26 березня 2022 року по теперішній час він перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 зенітний ракетний ІНФОРМАЦІЯ_1 ), яка відповідно до закону переведена на воєнний стан, що є безумовною підставою, яка зобов`язує суд зупинити провадження у справі до звільнення відповідача
з військової служби.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 травня 2026 року клопотання ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі задоволено. Зупинено апеляційне провадження у справі № 756/290/24 за апеляційною скаргою
ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 03 листопада 2025 року до припинення перебування ОСОБА_2 у складі Збройних Сил України (далі - ЗСУ) або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що посилання відповідача
у клопотанні про зупинення провадження, свідчать про наявність достатніх
і обґрунтованих підстав для зупинення провадження у справі, які передбачені пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України.
23 травня 2026 року ОСОБА_1 шляхом формування документа у підсистемі «Електронний суд» звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою
на ухвалу Київського апеляційного суду від 20 травня 2026 року, в якій просить оскаржуване судове рішення скасувати, справу направити до Київського апеляційного суду для продовження розгляду.
Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач уже звертався із подібним клопотанням та ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 29 травня 2024 року провадження у цій справі № 756/290/24 зупинялося з аналогічних підстав. Проте постановою Київського апеляційного суду від 27 листопада
2024 року вказану ухвалу було скасовано, як передчасну та необґрунтовану,
а справу повернуто для продовження розгляду до суду першої інстанції. Після цього відповідач брав участь у розгляді даної справи. Вважає, що ухвала Київського апеляційного суду від 20 травня 2026 року є незаконна та постановлена з неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, а саме порушення вимог статей 44, 126, 212, 251, 367 ЦПК України, статті 131-2 Конституції України і безпідставне поширення правових висновків Верховного Суду на правовідносини, які мають іншу правову природу.
Перевіривши доводи касаційної скарги ОСОБА_1 та дослідивши зміст оскаржуваного судового рішення, Верховний Суд вважає, що у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно зі статтею 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки
є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення всіх процесуальних дій у справі, зумовлене настанням певних визначених законом обставин,
що перешкоджають подальшому руху справи до їх усунення.
Зупинення провадження у справі не повинне розглядатися як невиправдане затягування строків розгляду справи і застосовується лише за обставин, визначених процесуальним законом в інтересах виконання завдань судочинства.
Дотримання судом процесуальних норм під час зупинення провадження у справі сприяє дотриманню принципу юридичної визначеності, оскільки сторони мають право очікувати, що ці норми будуть застосовані.
У цивільному процесі підстави зупинення провадження регламентовані
статтями 251 та 252 ЦПК України. Стаття 251 ЦПК України встановлює обов`язок для суду зупиняти провадження у справі на відміну від статті 252 ЦПК України.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи,
яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Зазначена норма права забезпечує дотримання фундаментальних засад правосуддя, гарантованих як Конституцією України, так і статтею 6 Конвенції
про захист прав людини і основоположних свобод, а саме: права на доступ до суду та права на справедливий розгляд справи. У цьому випадку це стосується реалізації процесуальних прав військовослужбовців у судочинстві. Особи, які мобілізовані на військову службу у період воєнного стану, виконують конституційний обов`язок із захисту України від збройної агресії. Військові формування у період воєнного стану діють у єдиній організаційній структурі
з метою виконання завдань, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Отже, правила, визначені пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України, мають для суду визначальний характер. Формулювання «суд зобов`язаний» не дозволяє суду діяти на власний розсуд. Тобто, це є обов`язок суду, а не право зупинити провадження у справі.
Профільне законодавство, зокрема Закони України від 21 жовтня 1993 року
№ 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06 грудня 1991року № 1932-XII «Про оборону України», хоч і не використовує термін «переведення на воєнний стан», натомість оперує поняттям «переведення на організацію і штати воєнного часу». Така трансформація військових формувань
є одним із ключових заходів, що вживаються у випадку введення в державі воєнного стану та загальної мобілізації.
З моменту оголошення загальної мобілізації та введення воєнного стану ЗСУ та інші утворені відповідно до закону військові формування переводяться
в спеціальний правовий режим функціонування в цілому. Це виключає необхідність у додатковому з`ясуванні питання щодо переведення певної військової частини «на воєнний стан». Юридичний статус з`єднань, військових частин, підрозділів та інших складових структури ЗCУ та інших військових формувань, що функціонують в умовах воєнного стану, не залежить від місця їх дислокації чи характеру виконуваних ними завдань, як-то перебування в районі воєнних (бойових) дій та участь в них.
Водночас приписи пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України не пов`язують можливість застосування цієї норми права з умовою перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - військовослужбовця у військовій частині, що залучена до ведення безпосередніх бойових дій. До того ж військовослужбовець упродовж особливого періоду може в будь-який момент бути відрядженим до військової частини, задіяної до таких дій (підпункт 4-1 пункту 251 розділу XIV Положення про проходження громадянами України військової служби у ЗСУ, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008). Сучасні форми та способи ведення війни, виконання бойових завдань вимагають участі у бойових діях та захисті суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України не тільки по умовній лінії фронту.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення ЗСУ та інші утворені відповідно до закону військові формування в цілому потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан» для цілей застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм.
Упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації для застосування судом пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд має отримати докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на військовій службі.
Системне тлумачення пункту 2 частини першої статті 251 та статті 254
ЦПК України дозволяє зробити висновок про те, що підставами для поновлення зупиненого на підставі цієї процесуальної норми права провадження у справі можуть бути: припинення, у тому числі призупинення, перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на військовій службі у складі ЗСУ або інших утворених відповідно до закону військових формувань під час дії воєнного стану в Україні; припинення воєнного стану
в Україні, навіть якщо відповідні особи продовжують військову службу у певній військовій частині, якщо тільки ця військова частина не залишається переведеною на воєнний стан через запровадження / збереження цього стану для певної території України або не залучена до проведення антитерористичної операції.
На вказаному наголошено, зокрема, у пунктах 75-83 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2025 року у справі № 754/947/22 (провадження № 14-74цс25).
За нинішньої редакції пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України в суду
є обов`язок, а не право зупинити провадження у справі в разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі ЗСУ або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Тож норма пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, яка встановлює обов`язок суду зупинити провадження, є спеціальною захисною гарантією для військовослужбовців, які через виконання конституційного обов`язку із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України (стаття 65 Конституції України) об`єктивно позбавлені можливості брати активну участь у судовому процесі, захищати свої права, свободи та інтереси.
За таких умов розсуд суду є доволі обмеженим у тому, щоб не застосовувати таке обов`язкове зупинення провадження у судовій справі.
Водночас обов`язок суду зупинити провадження не повинен тлумачитися всупереч волі та інтересам військовослужбовця як учасника цивільного процесу. Тож застосовувати пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК України не можна тоді, коли це безпосередньо суперечить інтересам військовослужбовця, який звернувся до суду як позивач та вимагає судового захисту його прав, свобод та/або інтересів, а так само військовослужбовця як відповідача чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, який прагне продовження розгляду справи по суті за його відсутності.
Тобто ключовим під час вирішення питання про зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України є саме воля військовослужбовця як сторони чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.
Такі висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду у постанові
від 12 листопада 2025 року у справі № 754/947/22.
Тобто суд зобов`язаний за заявою військовослужбовця зупинити провадження
у справі, незалежно від категорії спору. Оскільки висновок Великої Палати Верховного Суду є обов`язковим для застосування, апеляційний суд правильно застосував цю правову позицію.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Апеляційним судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1
АДРЕСА_1 із 26 березня 2022 року по теперішній час, що підтверджувалося наданими довідками тво командира в/ч НОМЕР_1 за формою 5 від 31 грудня
2025 року та від 06 травня 2026 року, а також витягами із наказів командира
в/ч НОМЕР_1 (з основної діяльності) про призначення на чергування сержанта
ОСОБА_2 для прикриття об`єктів критичної та/або військової інфраструктури, зокрема за січень, лютий, квітень 2026 року.
Також судом досліджено: довідку від 22 грудня 2023 року № 1418
про безпосередню участь особи (сержанта ОСОБА_2 ) у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави
у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України; витяг із наказу командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26 березня 2022 року № 114
про призначення молодшого сержанта ОСОБА_2 оператором радіолокаційної станції радіолокаційного взводу батареї управління та радіолокаційної розвідки
3 зенітного ракетного дивізіону, ВОС-501542; довідку тво командира в/ч НОМЕР_1
за формою 5 від 10 травня 2024 року про перебування сержанта ОСОБА_2
на військовій службі у цій військовій частині із 26 березня 2022 року; які
були додатками до відповіді військової частини НОМЕР_1 від 15 травня 2024 року
на адвокатський запит.
Апеляційний суд, встановивши, що ОСОБА_2 у клопотанні про зупинення провадження у справі висловлював бажання особисто брати участь у розгляді справи, підтримати у судовому засіданні доводи своєї апеляційної скарги, дійшов правильного висновку, про зупинення провадження у справі до припинення перебування ОСОБА_2 у складі ЗСУ або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан.
Отже, суд апеляційної інстанції обґрунтовано задовольнив клопотання
ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі на час проходження ним військової служби за наведених у пункті 2 частини першої статті 251 ЦПК України підстав, що узгоджується з постановою Великої Палати Верховного Суду
від 12 листопада 2025 року в справі № 754/947/22.
Доводи касаційної скарги спростовуються вищенаведеним, зводяться до власного тлумачення норм процесуального права та до незгоди з судовим рішенням, висновків суду не спростовують, на його законність та обґрунтованість не впливають, а тому не можуть бути підставою для його скасування.
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення убачається,
що касаційна скарга є необґрунтованою, правильне застосовування судом норм процесуального права є очевидними і не викликають розумних сумнівів щодо
їх застосування чи тлумачення, а наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судового рішення та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Керуючись статтею 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 20 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Д. Д. Луспеник
Г. В. Коломієць
Ю. В. Черняк